Читаю одночасно дві книжки про близнючок, але в жодній вони не привиди, ну як так-то 🥲

Прочитала How Lucky by Will Leitch
У Даніеля спінальна мʼязова атрофія — він не може ходити, майже не говорить і рухає лише однією рукою. Він звик спілкуватись онлайн або з людьми, які добре розуміють вираз його очей. Проте цього виявиться мало, коли Даніель стане свідком викрадення.

Навіщо це читати:
Книжки в цілому дають нам безпечний спосіб залізти в тіло будь-якої людини і підхопити трошки емпатії, тож чим більше книжок з різноманітними протагоністами — тим цікавіше.
А ця – ще й ладно збудований трилер, наповнений справжніми кріповими моментами.

Даніель пише в інтернеті, що бачив викрадення студентки, яку розшукує усе місто — і йому відповідає викрадач. Біля дому Даніеля зʼявляються незнайомі сліди. В його домі, здається, хтось був — хтось чужий.

Читається це все майже з завмиранням серця і легко уявити книжку в екранізації з хорошими, довгими кадрами саспенсу.
Єдине, що мені не сподобалось — мораль в кінці книги. Але якщо викинути її — дуже непогано!

Дивно в сучасному світі для мене те, що іноді я не можу купити електронне видання на «Амазоні», а паперове – можу 🤷‍♀️

А ще іноді паперове видання ДЕШЕВШЕ за електронне 🤷‍♀️🤷‍♀️

Читати «Українську демонологію» ще не почала, але цей горобець вже мій улюбленець ✨

Читаю, мабуть, найкращу книжку про міс Марпл: молода жінка розслідує вбивство, свідком якого стала в дитинстві💜💜💜

Добре, що романи Агати Крісті не дуже довгі, бо це ж неможливо спати, поки не взнаю, ХТО.

Не читала паперові книжки в потязі з моменту покупки електронної книги (логічно!)

Fun fact: перший в своєму житті роман Кінга я прочитала в потязі з Хмельницького на Київ. Це був «Острів Дума», мені вистачило рівно на поїздку (оце я колись читала швидко!) і я лишилась в повному захваті.
Тож, книжечко на фото, на тебе великі сподівання!

Прочитала "БЕЗ МЕРІТ" КОЛІН ГУВЕР
Підліток в депресії ненавидить усіх на світі, буквально — усіх, поки їй до ран не прикладають собачуньку.


НАЩО ЦЕ ЧИТАТИ

Читати про людей в депресії дратує. Читати про підлітків — дратує ще більше, особливо якщо ви вже забули, яким неймовірно важким, бісявим і несправедливим здавалось усе, коли вам було пʼятнадцать. Але книжечки для того і потрібні, в тому числі, щоб відшукати в нас трішки емпатії і нагадати, що життя часом дратує усіх, але декого – бісить настільки, що хочеться наковтатись таблеток і перестати бути.

Це дуже проста, коротка і підліткова книжка, яка легко може розізлити, але я бачу в ній справжню живу людину, а отже — сподобалось 💜

Паперова книжечка скінчилась на шляху «туди» (поплакала над нею в потязі, з ким не буває), але kindle не підведе, коли треба трошечки легковажного веселого фентезі з описами суконь ✨

Fun fact: перший мій kindle був «з рекламою»: в сплячому стані на екрані книги показувались обкладинки книжок, які амазон хотів мені продати (і чогось це завжди тайтли в стилі «він багатий володар ранчо, а вона – проста збирачка яблук»)

Зараз на основній читалці я бачу лише обкладинку книжки, яку читаю, і трошки-таки сумую за рекламою. І за приватністю 🔒

Читала вже трилогію про Кромвеля від Гіларі Мантел російською, читала англійською, а тепер от ще українською замовила.
Магія чудової книжки ✨

Дві складові гарного вечора 💜

Прочитала Ex Libris: 100+ Books to Read and Reread by Michiko Kakutani, а чого — бо Мічіко Какутані згадувала Керрі Бредшоу в одній з серій "Сексу у великому місті", а зовсім не тому що це поважна літературна критикиня "Нью-Йорк Таймс" (а за якими критеріями обираєте книжки ви?)

Уся книжка – список з короткими відгуками, серед яких як відомі «Гаррі Поттер» чи «Американха», так і такі ж відомі, але небанальні (принаймні для українського читача) збірки речей Лінкольна, наприклад.
Якщо ви полюбляєте списки або шукаєте щось нове — це книжечка для вас, якщо ні – давайте обговоримо важливе питання ⬇️

⁉️
правильний фемінітив для слова "критик": критикиня (💖), критикесса, критикарка?

І знову, #читала_в_найближчому_укритті

Прочитала "СТО РОКІВ ЛЕННІ ТА МАРГО" від МЕРІЄНН КРОНІН

Сімнадцятирічна Ленні невиліковно хвора і доживає віку в лікарні. Вісімдесятитрирічна (один кіт знає, як це правильно писати) Марго в цій же лікарні ходить в художній кружок. Усвідомлюючи, що їм залишилось недовго, героїні вирішують намалювати сто картин на честь сумарно прожитих на двох ста років — і згадати все те хороше і ні, що відбувалось в їх житті.

Є не так багато книжок, які я уникаю читати, власне, всього два типи: все що завгодно німецькомовних авторів та книжки про смертельно хворих людей (якщо я плачу над щасливими фіналами мультиків від Діснею, то можете не уявляти, що зі мною робиться, коли в книжці герої неустанно прямують до смерті — і відкладемо тут думку, що всі ми до неї йдемо, не зупиняючись, власне, ні на мить, кудись в довгеньку шухляду).
Проте ця книжка мені сподобалась, бо вона — скоріше про наповнене життя Марго, ніж про нерозкриті роки Ленні, і її флешбеки самі по собі могли б вирости в непоганий окремий роман. Втім, книжка хороша як є, і Ленні з Марго гарно доповнюють одна одну, складаючи просту, зворушливу і дуже сльозну історію. Готуйте носовички, як зберетесь читати 💦

Іноді мені здається, що моя місія в світі — знаходити хороше в усіх книжках, і може саме тому я прочитала аж два романи Алекса Майклідіса, при тому що перший його роман був для мене настільки найгіршою книжкою року, що він досі — найгірша книжка кожного року, хоча читала я його вже і не згадаю коли.

Коти і котесси, зустрічайте: АЛЕКС МАЙКЛІДІС — ДІВИ

Психологиня важко переживає втрату чоловіка і розслідує вбивство молодих жінок в Кембріджі, де вчиться її сестра. Вона одразу розуміє, що вбивця — молодий професор, в якого є свій клуб студенток-фанаток, називаємих "Діви". Чи він вбивця? Прочитайте — дізнаєтесь (текст рекламної строки: віддам свою паперову копію безкоштовно з вас тільки доставка НП).

Так, це копія "Таємної історії": з неживими персонажами, максимально простою мовою і без неймовірної атмосфери оригіналу.

АЛЕ

Як отой промінець сонця на шерсть кота, в сюжеті раптом виринає згадка про Персефону. Не банальну невинну дівчину, а злу, мстиву, жорстоку богиню підземного світу, справжнісіньку Персефону, яка може нанизати голови на пики спритніше Аїда 🔥
І ця маленька чудова темна Персефона, ця метафора, явно завелика для книжки, в якій вона народилась, і де вона, будемо чесні, так і не розкрилась, ця красуня архаїчної Греції, вона — справжня.
Ця реальна Персефона одним пальчиком підіймає книжку над проваллям гіршої книжки року і підносить аж до надії, що третій трилер автора буде вартий уваги.

Я дуже люблю в книжках справжнє і живе, і в цій воно майже є.

Тобто все ще перший роман Мікайлідіса — найгірша книга року. А цю — радити не буду, — але все ж таки, Персефона!

❓❔❓
А яка у вас книжкова, або не тільки, місія в світі?

Прочитала HOUSE OF SALT AND SORROWS від ERIN A. GRAIG — книгу-хамелеона, книгу-клоуна, книгу-потенціал (ще і про море!) 🌊

Починала читати цю історію як готичний трилер, де в сімʼї з дванадцяти сестер гинуть одна за одною ці самі сестри (ну круто ж, скажіть!).
Втім, за свою невеличку товщину історія встигла перевзутись стільки разів, що можна було загубитись: то вона перетворилась на Багряний пік з привидами в великому темному домі (серденько аж ледве не зайшлося від любові), то раптом поперся любовний роман, то вислизнув майже детектив, то пішли описи нічних балів, які ну дуже нагадували бали фейрі, то один мужик виявився напівбогом…десь тут я зламалась рахувати образи, але дочитала.
Головне — ну прям усе (крім любовного роману, де героїня закохалась коли він взяв її за руку, ЗА РУКУ!) авторці вдалось добре, і якби не каша з зміною жанрів, приклала б книжку до серця і там би носила.
Дуже, дуже чекаю другу частину і сподіваюсь, що там буде щось одне (бажано Багряний пік з привидами, будь ласочка!) 💜