Коротко про прочитане літа, у якого не було окремого допису ✨

Прочитала Just Like Home від Sarah Gailey – триста п’ятдесят сторінок дівчина виправдовує містикою те, що мати її не любила, а тато вбивав людей.

Дуже хотіла якоїсь кріпоти про великий будинок, згодилась би на дослідження безумовної любові, але не отримала нічого з цього, а головне – героїня так і не змогла хоч трошки роздутись з плаского картону до якоїсь мінімальної глибини характеру.

Коротше, не рекомендую.

The dog went immediately to Nita, who had stayed, terrified, in a chair at the kitchen table, her stomach sinking to her knees, the feeling that accompanies getting what you thought you wanted.

Отак читаєш третю книжку підряд в тупому очікуванні хоч якоїсь надії, а вона ось, ось вона – сила речень, які автор не конструює, а ніби витягає прямісінько з справжнього світу одразу живими, чистими і чесними.

The Lost Girls of Camp Forevermore by Kim Fu поки дуже радує, сподіваюсь, що так і далі буде ✨

Видавництво «Видавництво» видасть Heartstopper українською, і поки ви ще переварюєте найпрекрасніший трьохслівний початок цього речення, швиденько додам, що це класнючий (майже як мій кіт) комікс про кохання двох старшокласників і пошуки свого місця в світі (банально? Банально. Але всі ми через це проходимо).

Тут проста і дуже виразна графіка, складні живі персонажі – і дуже сподіваюсь, що хороший переклад. Є чого чекати 💜

Залишилось вже дуже трошки до виходу шостої книжки про Страйка від Роберта Гелбрейта (читай Джоан Роулінг) і на фоні цього я вирішила перечитати перші п’ять, та ще й не одна, а в складі імпровізованого книжкового клубу (є люди, які майже добровільно обговорюють зі мною книжки, можете уявити більше щастя?)

І що я маю сказати: з кожним разом цей цикл стає все більш рідним, затишним і якимось навіть заспокійливим (при тому що в деякий частинах тут відрізають людям ноги).

Бо, мабуть, нема нічого більш втішаючого, ніж звичайний класичний детектив, де в кінці точно знайдеться злодій, його покарають, і бойовий сищик піде зі своєю напарницею пити в барі, — і може, ну може, колись в них таки щось буде.
⬇️

Джоан Роулінг, звісно, не зовсім пересічна письменниця, і тому в її книжках є ще чим поживитись: власна свобода, відносини, палаюча, знищуюча любов до своєї справи, яку і кинути неможливо, і яка при цьому змушує жертвувати усім заради неї (тут через поклик до детективної справи влилось трошки рефлексії про письменництво), життя жінок в сучасному (і не тільки) світі.

Але головне – це міцна, класна детективна лінія, і в цьому сенсі цикл точно стає кращим з кожною книжкою — і хоча мені важко уявити розслідування більш цікаве, ніж було в п’ятій частині, я вже дуже готова до нових потрясінь.

А ви вже читали? Збираєтесь?

А хтось взагалі вміє читати одну книжку, а не сто одночасно?

Прочитала «Зодіак Убивств» Соджі Шімади.

Хейкічі знаходять мертвого в закритій зсередини кімнаті. Поряд з тілом – записи, в яких Хейкічі планує вбити шістьох своїх дочок і з частин їх тіл зробити Азот – ідеальну жінку. Коли через деякий час починають знаходити пошматовані тіла дочок Хейкічі, логічно підозрювати його. Але він – вже мертвий, то хто ж злодій? І хто вбив самого Хейкічі?

Ця книжка – мій ідеальний детектив✨

Вона не дуже довга і по структурі схожа на загадку з логіки: наприкінці автор відкрито звертається до читача, пропонуючи розкрити справу самому – мовляв, усі ключі вже заявлені.
Ця чесність, а також якась суто японська холодність і відсторонене зображення персонажів дозволяють повністю зосередитись на загадці – і вона того варта.
Як в хорошому детективі і має бути, нам пояснюють усе, і, власне, від того, чи сподобалась розгадка, повністю залежить враження від книги.

Мені сподобалась дуже сильно, тож раджу почитати, а сама вже шукаю інші книги автора 📚

Прочитала The Seven Husbands of Evelyn Hugo by Taylor Jenkins Reid

Зіркова актриса Евелін Хьюго винаймає звичайнісіньку журналістку Монік написати біографію, де вона нарешті розкаже історію своїх семи шлюбів і хто ж, насправді, був коханням її життя.

Історія Евелін захоплює одразу: тут і бідна дівчина, яка пробивається в житті, і закулісний світ кінематографу, і сама Евелін – об’ємна, жива героїня.
Але другий важливий персонаж книги – журналістка Монік, – програє по всіх фронтах. А намагання пов’язати їх з Евелін життя виглядає наліпкою, яку приклеїли на хорошу історію, але тримається вона так собі – здери одним пальцем, і нічого не зміниться.

Однак, попри цей недолік, книжка все одно чудова, і вона без проблем прикрасить якісь дощові осінні вихідні ✨

Зовсім трошки почитала Fairytale Стівена Кінга, але мене буквально з перших глав знесло тим потоком чистої, сильної любові до собаки, яку створити може тільки людське серце і неймовірний письменницький талант.

Ох я вже люблю ту собаку, але вона стара і хвора, і всі ми знаємо, що буває зі старими тваринами в книжках про зростання.
Уже підплакую, хоча читати мені ще довгенько

Сьогодні День народження у прекрасного, неймовірного, чудового і найкращого в усіх світах Стівена Кінга, тож скористаюся нагодою у сотий раз сказати, що його "Біллі Саммерс" — одна з найулюбленіших в мене книг.

Найманий убивця з душею вирішує взяти останнє замовлення, після якого він зможе спочивати "на пенсії". Всі ми розуміємо, що нічого такого в нього не вийде, бо це, мабуть, одна з найпоширеніших зав'язок в світі, але Стівен Кінг на те і Стівен Кінг, щоб з усім відомих слів зробити магію — живий, реальний світ зі справжніми людьми, – і в нього, цей світ, пустити читачів.

Чим більше читаю, тим більше люблю історії, в яких можна затишно оселитись на умовний тиждень і переживати усім серцем за людей, запертих в друковані літери, проживаючи ще одне життя. "Біллі Саммерс" — ось саме такий роман, в якому відкриваєш першу сторінку — а там всередині спуск в інший світ 💜

Яка осінь, такі і фото

І знову коротко про прочитане, яке лише через мою недолугість не отримало окремого допису.
Бо, як ми знаємо, довершеними можуть бути лише книжечки та коти, в той час як людям доводиться іноді писати коротко навіть про те, що хочеться читати кілька вічностей підряд.
⬇️

1. Чи з’їсть котик мої очі, коли я помру — Кейтлін Дауті
Одразу доповідаю: зазвичай котикам важко дістати саме очі, але в свого я вірю (Копенгагене, вперед!)
Нормальна книжка про смерть, але написання мене не вразило: автор намагається говорити з підлітками як «своя», проте звучить це все дуже штучно. Чи то взагалі так, чи тільки переклад, я не знаю.

2. Дама зникає — Ліна Етель Вайт
Детектив від авторки «Гвинтових сходів» які мені неймовірно сподобались. Ця книжка теж класна своєю прямотою і чесністю в грі з читачем, і якби не крихта патріархального гидотного ставлення до головної героїні (чого б ще очікувати від книги першої половини двадцятого сторіччя, але все одно), я була б у захваті.

3. Lolly Willowes; or The Loving Huntsman — Sylvia Townsend Warner
Жінка дуже хотіла жити сама – і їй це вдалось!
Дуже коротка книжечка, де спочатку доооовго розповідається про сім’ю (ідеально!), а потім так само довго – про те як жінка стала відьмою і говорить з дияволом (це мені не зайшло взагалі). Або книжка занадто для мене концептуальна, або я для неї занадто дурна, ясно одне: щось тут занадто.

4. The Lost Girls of Camp Forevermore — Kim Fu
Дівчата їдуть в табір і потім все життя намагаються від тієї поїздки оговтатись. Вже писала, що обожнюю історії, де одна подія розповзається по життях багатьох павутинням тріщин – і ось це саме така книжка.

5. Agatha Christie — At Bertram's Hotel
Мабуть, найгірша для мене книжка про міс Марпл, бо самої, власне, міс Марпл тут було якось ну дуже мало.

6.Yukito Ayatsuji — The Decagon House Murders
Після "Зодіаку вбивств" наш книжковий клуб непереборно потягнуло на японські детективи, і усі ми як побігли читати їх зі швидкістю жадібних до загадок сердець, так усі і розчарувались.
Власне, японська версія "І тоді їх не стало", тобто по одному вмирають люди-картонки, жінки готують усім каву, а мотиви головного злодія надумані. Там де "Зодіак" розкриває всього себе в логічній грі з читачем, "Убивства в десятикутному домі" просто, ну…дивні.
Не сподобалось.

7. Soji Shimada — Murder in the Crooked House
Ще один японський детектив, десь посередині між "Зодіаком" і "Убивствами в десятикутному домі": персонажі-папірці ходять туди-сюди, але розгадка така прикольна, що її хоч зараз можна сміливо вкласти в якусь "Данганронпу" (тобто божевільну детективну гру, де чорно-білий ведмідь змушує школярів убивати один одного — сподіваюсь, цей опис допоможе без спойлерів зрозуміти, в якому сенсі прикольна ця розгадка).

8.Зоман Чейнані — Школа Добра і Зла
Кожні чотири роки двох дітей викрадають у Школу Добра і Зла, і Софі вже дуже готова, щоб її викрали. Цікаве починається, коли Софі відправляють не до Школи Добра, де її б чекав Принц, а до школи Зла.
Я готова була полюбити цю книжку серцем підлітка, якому не дісталось в свій час янг-едалту, а полюбила сердцем дорослої, яка хотіла запаморочливих пригод і трошки дівочої дружби — і отримала це сповна. Софі і її подруга Агата неймовірно чудові героїні, і хоча Принц в книжці також є, його, на щастя, не так вже і багато. А ще тут є герої казок, випробування, убивство — і гарні сукні.

9.Стюарт Тертон — Сім смертей Евелін Гардкасл
Чоловік прокидається в чужому тілі в незрозумілому місці, а його змушують розслідувати вбивство.
Здавалося б, усе могло бути ідеально, але більшу частину книжки (яку, віддаю автору належне, я прочитала одразу всю, бо відірватись було неможливо) наш герой бігає і нічого не розуміє, щоб під кінець вивалити на читача якусь неймовірно заплутану розгадку, розкрити яку самому читачеві шансу навіть не дали. Зімʼяті характери, стрімка історія, яку ти ніби постійно спостерігаєш в перемотці, і постійна, незупинна, змушуюча гортати сторінки біготня — усе це було би норм фільмом, але як книжка…я розчарована.

10. Jane Austen — The Watsons
Незакінчений роман жінки, яку світ не заслуговує, бо там де інші автори складають слова у красиві речення, Джейн Остін виймає ці речення чистими, кришталево-сяючими і одразу готовими з якихось небесних садів, куди пускають лише її та котів.

Забрав мою книжку, а там як раз найцікавіше почалося ✨

Прочитала "Нічне Кіно" Маріши Пессл.
Журналіст розслідує смерть доньки відомого режисера, хоча його ніхто не просив і нікому це не потрібно.

Повна газетних вирізок і роздруківок книга має занурити читача в свій світ, щоб після її завершення він продовжував терзатись питанням: була то література, реальність, чи містифікація режисера Кордови?

В історії є всі складові успіху: дівчина з дивної сімʼї, тріо різномастних героїв і сюжети фільмів Кордови, які самі по собі — розмаїття триллерних зачіпок. Проте під час читання мене не покидало відчуття, що я знаходжусь в якомусь фільмі 90тих: де Нью-Йорк сірий і безжальний, справа таємнича і ризикована, а єдине, про що говорить герой — як всі навколо або тупі (крім нього), або стерви (усі жінки), або він сам.

Зрештою, "містифікація" режисера Кордови якщо і поставила перед читачем питання, то єдине: що за фігня?

Цілком імовірно, що саме цього авторка і хотіла досягти. Але все одно — не сподобалось 😾

Якщо вірити моєму додатку kindle, я читаю кожного тижня вже чотири роки 🤔
Любчику, то це ти ще паперові книжки рахувати не вмієш.

Жодного уявлення, що там в цій книжці, але вона мені точно потрібна 😮
Два долари на амазоні 📚

Прочитала "І тоді вона зникла" Лайзи Джувелл.

Донька Лорел Мек, Еллі, зникла десять років тому, і жінка так від цього і не оговталась. Аж раптом Лорел зустрічає харизматичного чоловіка і його девʼятирічну доньку Поппі, яка неймовірно схожа на Еллі…

Навіщо це читати:
Авторка чесно і майстерно пише силу материнської любові: беззаперечну, всеосяжну і руйнуючу як саму матір, так і усіх оточуючих. За це почуття важко не зачепитись, бо воно більше за слова і більше за папір, на якому ці слова надруковані, воно більше за всю книжку, бо воно – справжнє.

Чого не скажеш про інтригу в книзі, яка не те що надумана, а просто відсутня.
Слідкуйте за руками: ось десять років тому зникла Еллі, а ось — дев'ятирічна Поппі, яка на неї дуже схожа.
Я не знаю, у вас є якісь варіанти, яка ще тут може бути розгадка?

Дочитала просто вчора історію про трьох дівчат, які мають перемогти потойбічне зло, і це була якась помісь «Воно» з янг-едалтом: криваві подробиці, відверті сцени, втрата близьких, прийняття себе.

Зовсім не все ідеально, але в неідеальності книжки була своя чесність і сила: навіть коли герої мене трошки бісили, вони були такі живеньки, що залишалось тільки поважати їх вибір.

Sawkill Girls by Claire Legrand – моторошно, відверто, і є балакучі молі ✨