#діячі 🌫️

💀Уникнув розстрілу,розум чи вдача?

Іван Багряний- народився 2 жовтня 1906 року. Справжнє ім'я Іван Лозов'ягін. Він узяв псевдонім «Багряний», імовірно, через любов до червоного кольору, символу боротьби та жаги до свободи. Крім псевдоніму «Багряний», використовував й  інші, наприклад: «Іван Полярний» та «Сорок сорок» і «Дон Кочерга».
Вже в 10 років почав писати вірші українською мовою. З самого малечку бачив жорстокість системи. 🥧🥧

Одного дня коли йому було 10 на його очах чекісти вбили дідуся та дядька і з тих пір у хлопці почав зароджуватись дух непокори.👹
Більш явно його громадянська позиція проявляється в інституцьки роки. Закінчивши освіту у Київському художньому інституті диплом не отримав через те,що мав "сумнівну"ідеологічну позицію,виявився"політично неблоганадійним",а також крізь рядки його ранішніх творів читалися "не правильні" на той час ідеї. Входив до попутницької організації МАРС.

👹Згодом пише поему "Аве Марія" в які є явні бунтарскі настрої і ,на диво, твір друкується без жодної цензури. Поки влада спохопилась його розповсюдило та прочитало не мало людей.


🌫️1932 рік-перший арешт засуджений до розстрілу,але змінили смертну кару на 5 років заслання. Тікає з табору,переховується на Далекому Схожі згодом пережите ляже на сторінки роману "Тигролови".


🌫️1938 рік- другий арешт та два роки катувань. Була зміна влади і так як Іван не підписав жодного документа та не здав жодного товариша його відпускають 1940 замученого,виснаженого,з тяжкою хворобою.


🌫️1943 рік - наступає Червона армія,а з нею і арешт Багряного. Він чітко розумів,що не переживе ще один,йому вдалося втекти до Німеччини,де він написав маніфест "Чому я не хочу вертатись до СРСР",який відкрив очі закордону на всі злодіянні радянської влади.Заснував УРДП(Українську революційно-демократичну партію),а також МУР (Мистецький Український рух) у еміграції.


🌫️Помер 25 березня 1963 року,на превеликий жаль, не на своїй землю. 1991 рік після проголошення Незалежності був реабілітований і після того його твори поширились всією Україною.

Усі ми знаємо крилаті фрази різних поетів. Наприклад, кожен знає легендарний вислів Тараса Григоровича: «Борітеся - поборете! Вам Бог помагає…».

Щодня ми чуємо все нові і нові вислови, які вже настільки забули своїх авторів, що їх почали називати «народними».

Тому я пропоную вам розглянути приклади припалих пилом слів, які вам мають обовʼязково сподобатися.

🪽🪽🪽 “Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна!”

Це - прекрасні слова Анатолія Лупиніса.

Хто ж це такий?
Let’s make speedrun по його біографії 🐈‍⬛

Пан Лупиніс народився 1937 року на Донеччині.

Уявіть - Толі (як його називали побратими) було лише 19 років, коли він отримав свій перший термін у радянських таборах. Будучи студентом Київського університету, він закликав всіх охочих до протесту проти «придушення» Угорського повстання.
Спершу його строк становив 6 років, але Лупиніс був ще той непосидюк. Тому він, будучи у вʼязниці, організовував страйки вʼязнів! За це йому додали ще 5 років увʼязнення. Його незгасаючі риси викликали у радянців лише гнів. Тому, жах-жахом, але за свої «вибрики» Анатолій був підданий тортурам, через що у нього розвинувся параліч ніг.
Тому до кінця свого життя він був вимушений пересуватися у візку.

Але що ви знаєте про дух? Справжнім маніфестом став виступ Толі біля памʼятника Шевченку в Києві 22 травня 1971 року. Там він зачитав вірш «Я бачив, як безчестили матір…». Після цього ризикованого вчинку пан Лупиніс був негайно заарештований і підданий жорстокій каральній психіатрії.
Понад 12 років його насильно утримували та «лікували» спецпрепаратами.🩹

🧛‍♀️З початком розпаду гнилої СРСР Лупиніс миттєво повернувся до активної боротьби. Він став яскравим натхненником та ідейним провідником для різних визвольних рухів, а в 1990х роках особисто приїжджав у гарячі точки Придністровʼя, Абхазії та Чечні, де визволяв українських полонених і підтримував антиімперські рухи інших народів, аж поки серце цього легендарного борця за свободу України не зупинилося у 1999 році.

Памʼятаймо кожного.

😉😉😉😉😉😉😉😉😉😉😉😉

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс. А я кажу: не кожна, ой не кожна!

любі, ставте, будь ласочка, реакції, щоб ми бачили вашу активність! 🧦

а ми до вас з оновленням 🥺

#HERstory🌺

Що ж воно таке, той «фемінізм»?🌟


Уявіть, що ви заможна жінка, яка прокинулась у XVIII столітті. Ви лежите у ліжку, що вам не належить. В кімнаті, яка не є вашою. Ви одягаєте одяг, який юридично належить вашому чоловіку. Ви ходите по будинку, з якого вас можуть вигнати в будь-яку мить. Ви готуєте сніданок для своїх дітей, яких у вас можуть легко відібрати і не повернути, а якщо ваш чоловік вирішить вас побити - закон буде на його боці. Уявили? А комусь і уявляти не треба було.

Перед тим, як ми з вами розпочнемо цю неймовірно динамічну та цікаву подорож, ми маємо розставити всі крапки над і.

Фемінізм - це рух жінок проти дискримінації їхнього гендеру та прав. Він народився не через примху, а як радикальна спроба вижити у світі, де жінка має статус «живого майна». Цей термін не слід використовувати як явище, що означає «рух проти чоловіків», адже це буде тотальною помилкою через принципи цього явища: Рух бореться проти жорстких гендерних стереотипів (наприклад, токсичної маскулінності), які забороняють чоловікам виявляти емоції, одноосібно покладають на них фінансовий тиск або засуджують прагнення піти у декретну відпустку.

Ще один не менш важливий термін, який вам слід вивчити для прочитання цієї статті - «Ковертюра». Ковертюра - це юридичний статус, за якого після одруження права жінки повністю поглиналися правами чоловіка. Це називали «громадською смертю». Джон Стюарт Мілль зазначив, що:

«дружина в ті часи була „останньою законною рабинею“».

🌟З цього моменту наша теорія плавно переливається в справжній історичний парадокс. Франція, 1789 рік. Увесь Париж майорить гаслами «Свобода, Рівність, Братерство». Жінки виходять на марші разом з чоловіками. Певно ви чули про таке явище як «Декларація прав людини та громадянина». Для контексту: це історичний документ Великої французької революції, ухвалений Національними зборами Франції 26 серпня 1789 року. Але, як виявилося, слово «людина» стосувалося тільки чоловіків.

🌟Ці події дуже обурили Олімпію Де Гуж - письменницю, драматургиню, політичну активістку та фактично найпершу феміністку в сучасному розумінні цього слова. Вона не просто хотіла прав для жінок, а вимагала їх на рівні з чоловіками. На тлі своєї обуреності вона написала свій головний маніфест - «Декларацію з прав жінки та громадянки». В цьому документі вона проголосила: «Жінка народжується вільною і залишається рівною чоловікові в правах». Олімпія вимагала для жінок права голосу, права на освіту, права розпоряджатися майном та займати державні посади. Саме їй належить пророча й емоційна цитата:

«Якщо жінка має право зійти на ешафот, вона повинна мати право зійти і на трибуну»

.

🌟Свого часу Олімпія Де Гуж не тільки намагалася втілити погляди рівності, а ще й боролося за створення державних пологових будинків, писала пʼєси, у яких виступала проти рабства у французьких колоніях (за які отримували численні погрози). Також боролося за чисті нічліжки для безпритульних та виступала за право на розлучення (яке згодом таки ухвалили).


🌟Олімпія була занадто радикальною для тогочасних чоловіків-революціонерів. Коли до влади прийшли якобінці на чолі з Робесп'єром і в країні почався Кривавий терор, вона відкрито розкритикувала їх за жорстокість.
У 1793 році Олімпію заарештували та стратили на гільйотині. У тогочасних газетах її смерть виправдовували тим, що вона «забула про чесноти, які личать її статі», та «закопалася в політику», що вважалося виключно чоловічою справою.

🌟З Франції ми перепливаємо мальовничу протоку Ла-Манш і нас вже вітає Англія, де всього через рік після маніфесту Олівії Де Гуж вже інша письменниця - Мері Волстонкрафт, опублікувала свою працю - «На захист прав жінок» (1792 рік). Ця книга стала причиною першої хвилі фемінізму. Її головними та революційними на той час ідеями були: Слабкість жінок — це міф: Чоловіки стверджували, що жінки «за природою» дурніші, емоційніші та не здатні до логіки. Мері заявила: жінки здаються такими лише тому, що суспільство навмисно позбавило їх освіти та тримає у невігластві.

Вона писала, що тогочасне виховання дівчат схоже на вирощування квітів у занадто жирному ґрунті — вони виростають красивими (для насолоди чоловіків), але швидко в'януть, бо не мають міцного коріння (інтелекту) та сили. Волстонкрафт стверджувала, що жінка має бути не «іграшкою» чи «рабинею» чоловіка, а його інтелектуальною рівною партнеркою. Тільки освічена жінка може виховати гідних громадян.

🌟Праця Мері Волстонкрафт суттєво відрізнялась від маніфесту Олівії Де Гуж, адже вона розбирала патріархальні стереотипи, а Олімпія боролося за права жінок на політичних барикадах.

🌟Мері Волстонкрафт померла дуже рано (у 38 років) від пологової гарячки. Проте дівчинка, яку вона народила, виросла і також назавжди змінили світову літературу. Мері Шеллі - авторка легендарного готичного роману «Франкенштейн». Вона успадкувала від матері літературну пристрасть та бунтівний дух.

🌟Попри всі ці динамічні події в Європі не слід забувати, що на наших теренах так само діяла російська імперія, що була категоричною щодо жінок: вони не могли мати власного паспорту без дозволу батька чи чоловіка, а отже - не могли подорожувати без їхньої згоди. Саме в цей період зароджуються підпільні гуртки та дискусії про права дівчат хоча б на середню та вищу освіту.


🌟Що ж, у підсумку ти, моя читачко/мій читач, розумієш, що речі які сьогодні здаються банальними (право мати власний рахунок у банку, право на розлучення, право підписувати контракти, навчатися в університеті), колись вважалися безумством та «руйнуванням традиційних цінностей». Ми користуємося правами, за які Олімпія де Гуж заплатила головою. Але памʼятай, що таких як Олімпія - тисячі, якщо не мільйони.