Нам відомо про три Шахеди, які залітали цієї ночі на територію Молдови. Звісно жоден з них збитий не був.

Збиття такого БПЛА задача не завжди з простих. Але це цілком реально і без застосування якихось надзвичайних технологій.

Для порівняння - цієї ночі новобранці в Чернігівській області збили Шахед з кількох автоматів АК-74. Таке буває не часто, але факт є фактом.

Поліз в заміткі і виявив там текст який написав коли їхав на цю ротацію. Тоді постити його не можна було через ОпСек, але певно зараз вже можна.

Друга година ночі. Я п'ю каву на АЗС. На парковці сплять пацани в машинах, ми зупинились шоб вони трохи вздрімнули. Попереду ще сотні кілометрів дороги на Донбас. Я черговий раз вертаюсь в сектор.
Кожен виїзд був емоційно складним, хоч і по різному. Але ніколи не було так складно як в цей раз. Певно наклалось те як мені остопіздила війна, і те наскільки щасливий я був вдома. Вперше за все життя я дійсно розумів що повернувся додому, проводив час з родиною, побував в місцях сили, зустрічався з друзями і блять наскільки ж це все краще ніж знову провести місяці на Донбасі, щоденно хвилюючись лиш за дві речі: чи нікого з наших не вбили, і кого вбили ми.
Але знаєте, як би я не хотів знов понити як втомився, чи почати філософську дискусію про те як війна краде в нас кращі роки життя, але те що перед самим виїздом я усвідомив НАСКІЛЬКИ я щасливий - змогло знову припідняти мою мотивацію. Я знову згадав для чого я роблю свою роботу. Колись, коли мені не було чого втрачати, в мене не було і проблем з мотивацією. Зараз головною мотивацією став страх втратити те що в мене є. А я не люблю боятись. Тому я знову і знову буду вертатись на війну, до тих пір поки війна не кінчиться, або я не зрозумію що я остаточно вигорів і більше не в стані ефективно нести смерть ворогам. Тому що ні одне стерво не забере у нас і наших нащадків право просто насолоджуватись життям поруч з близькими, і радіти не тому що полеглому побратиму поставили меморіальну дошку, а тому що відвідав якусь круту місцину.
Ми всі хочемо щоб це вже закінчилось панове. Справа за малим. Вбити всіх ванюшек. Це все рівно простіше ніж реалізувати систему демобілізації в Україні. Тому вперед, панове контрактори. Дорога до вільної Родезії має бути вистелена трупами кацапів. А наша задача забезпечити будматеріал.
Доповідь закінчив.

Хто сподівався на швидке закінчення війни з приходом Трампа - зараз саме час закупитися медициною і шукати рекомендаційні листи з нормальних військових частин.

Під нормальними частинами - маємо на увазі бойові підрозділи з хорошою репутацією. Рід військ особливої суті не має.

Іноді можна спостерігати, як люди намагаються знайти собі умовне тихе місце десь в ППО коло Ковеля. Але вони не враховують, що з тилових частин командування періодично вимагає відрядити або взагалі перевести перевести певну частину особового складу в бойові бригади. В бригади не завжди з хорошою репутацією. Коли такий наказ приходить - кого відправить командир? Умовного оператора Оси, який має вісім збитих цілей? Обмежено придатного Петра Михайловича, якого перевели в тил після важкого поранення, але не списали? Чи вас - молодого, здорового з ВОС 100 "стрілець"?
Відповідь очевидна.

Це відео – нагадування про те, що кожен з нас має свою причину боротися.

Це маленька частина того, що дає їм силу йти вперед – родина, діти, вільна Україна, друзі, які в строю!

Кожен кадр – це обіцянка не зупинятися, пам’ятати й захищати. Це те, заради чого ми стоїмо до кінця.

Стільки всього написаного, вже втомився від палітри поглядів, але напишу свій все одно.

Ми завжди самі по собі. Ті хто нам допомагають "ідейно", наприклад країни Балтії, - все одно це роблять по причині наявності спільного ворога.

Мільйон разів повторюсь - ніхто нам не допоможе крім нас самих.

Ми якось впливаємо на міжнародні відносини. Якось впливаємо на кількість і якість західної допомоги.

Але ми на 100% впливаємо на те, що робимо ми самі.
Кожен день, кожен з нас - робить дії, які або додають нам переваги над ворогом. Або грають на шкоду.


Давайте сконцетруємось.

Сьогодні день незалежності Родезії - країни, яка зникла понад сорок років тому з карти світу, але залишилася в наших серцях.

Чому Родезія нам так важлива? Її історія - це важливий урок, який має бути ретельно вивчений нами - українцями. Урок про те, як підступність комуністів та лицемірство західних демократій знищили цілу країну. Країну з високими стандартами життя перетворили на землю, де людям буквально нема що їсти. Урок про те як Москва, Пекін, Лондон та Вашингтон доклалися до створення африканської Новоросії.

Фото є певним доповненням до попереднього поста)

"Херсон навіки з Московією" - казали москалі. Але ці джентельмени вважали інакше. З днем визволення Херсона. Дякуємо всім причетним.

Шлях, який пройшли козаки і місце яке вони зайняли в суспільстві це насправді недооцінена тема не лише в українській історії, але і європейській загалом.

Західноєвропейська аристократія, що сягала корінням Карла Великого і хрестових походів довгий час була безальтернативним явищем для європейців. З часом вона вироджувалась і настільки остопизділа своєю відірваністю від реальності бюргерам, що призвела до Великої Французької та інших революцій, що прагнули знищити суспільну ієрархію як явище і ввести тотальну уравніловку, докорінно змінити усі традиційні моделі управління та цінності.

На Русі 17 століття відбувались схожі процеси, але з іншим результатом. Стара руська і польська аристократія також значною мірою відірвалась від своєї лицарської суті та перетворилась на гедоністичних можновладців, що коротали своє існування в пияцтві та марнотратстві.

З‘являються козаки, нікому по справжньому не підконтрольні розбишаки і найманці, які, на відміну від своїх західноєвропейських колег, не обмежуються лише золотом, але і вимагають таких самих прав, як у шляхти. Мовляв, назвався грибом - лізь у кошик, чого ви всі уродзоні лицарі в тилу сидите, а ми тут воюєм, але не маєм свого представництва у Сеймі. Всі козацькі повстання першої половини 17 століття мали своїм головним мотивом саме цю тему аж до Богдана.

І весь 1648 рік, перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, пройшов під цими лозунгами. Знадобилось близько року, щоб гетьману і полковникам дійшло, що можна показати дулю всім цим князям, що тягнуть родовід до П‘яста і Кия, і самим стати собі князями, а козакам шляхтою.

Так, козацьку революцію 17 століття об‘єднує, із пізнішими європейськими, меритократичне начало, перевага заслуг над походженням. Але наші предки не були егалітаристами, і не прагнули знищити поняття станів як явище, вони усвідомлювали цінність здорової ієрархії та порядку. На жаль, після передчасної смерті Богдана не знайшлось лідера його масштабу, здатного осідлати тигра козацької стихії, воїнська республіка не відбулась.

Не дивлячись на пропаганду тих, хто хотів би, щоб ми бачили в собі смішних селюків в шароварах із салом і горілкою, аристократичний, войовничий світогляд учасників гігантомахій під Хотином, Берестечком, Конотопом зберігся в народі. Він повинен бути осмисленим і оспіваним заново.