Вирішив і я сказати два слова про Пріґожина. Для мене очевидно, що він не розглядає себе в якості суперника чи навіть наступника Путіна - принаймні зараз. Це був би занадто явний фальстарт з відповідними наслідками.
Натомість він діє (свідомо або несвідомо) в іншій парадигмі - опричнини. Конкретно - претендує на роль її фактичного керівника Малюти Скуратова (формальним був сам Ґрозний). Опричнина була потрібна царю, щоб зламати елітний опір самодержавству та мобілізувати всі сили на Лівонську війну. Старі інструменти уже не діяли, тому Кремль вдався до прямого терору у верхах (плебеїв постраждала дрібка у процентному відношенні до загиблих патриціїв).
Зараз ситуація в Росії аналогічна, і неважливо, чи Путін сам ініціював опричнину, чи вона склалася явочним порядком. Прямий терор проти еліт уже на порядку денному, і питання в тому, хто ним займеться. Закиди Пріґожина до дітей еліти уже прозвучали. Торжества плебеїв через атаку Рубльовки - теж.
До речі, в цьому причина нинішнього протистояння Пріґожина з Кадировим - останній занадто довго бачив саме себе головним царським хижаком. І в режимі опричнини ці двоє будуть ворогувати. А от в режимі Смути - ні. Суверенному чеченському хану уже не буде діла до різанини в колишній метрополії, тому можлива нормалізація стосунків з новим Скуратовим. За умови, що той доживе. У опричників ця опція реалізується нечасто.
І захоплення вагнерівцями в полон комбрига ВС РФ не має дивувати - опричне і земське військо ісконно недолюблювали одне одного. А, і ще - опричники серйозно підставили Кремль у війні з Кримом у 1571 році, що закінчилося спаленням Москви. По тому і опричнина була скасована.
Залишилося дочекатися Лжедмітрія Мєдвєдєва у визволеному Бєлґороді - і гойда!
Повний текст туточки: https://lb.ua/world/2023/06/07/559086_malyuta_skuratov_20_yak_prigozhin.html
Натомість він діє (свідомо або несвідомо) в іншій парадигмі - опричнини. Конкретно - претендує на роль її фактичного керівника Малюти Скуратова (формальним був сам Ґрозний). Опричнина була потрібна царю, щоб зламати елітний опір самодержавству та мобілізувати всі сили на Лівонську війну. Старі інструменти уже не діяли, тому Кремль вдався до прямого терору у верхах (плебеїв постраждала дрібка у процентному відношенні до загиблих патриціїв).
Зараз ситуація в Росії аналогічна, і неважливо, чи Путін сам ініціював опричнину, чи вона склалася явочним порядком. Прямий терор проти еліт уже на порядку денному, і питання в тому, хто ним займеться. Закиди Пріґожина до дітей еліти уже прозвучали. Торжества плебеїв через атаку Рубльовки - теж.
До речі, в цьому причина нинішнього протистояння Пріґожина з Кадировим - останній занадто довго бачив саме себе головним царським хижаком. І в режимі опричнини ці двоє будуть ворогувати. А от в режимі Смути - ні. Суверенному чеченському хану уже не буде діла до різанини в колишній метрополії, тому можлива нормалізація стосунків з новим Скуратовим. За умови, що той доживе. У опричників ця опція реалізується нечасто.
І захоплення вагнерівцями в полон комбрига ВС РФ не має дивувати - опричне і земське військо ісконно недолюблювали одне одного. А, і ще - опричники серйозно підставили Кремль у війні з Кримом у 1571 році, що закінчилося спаленням Москви. По тому і опричнина була скасована.
Залишилося дочекатися Лжедмітрія Мєдвєдєва у визволеному Бєлґороді - і гойда!
Повний текст туточки: https://lb.ua/world/2023/06/07/559086_malyuta_skuratov_20_yak_prigozhin.html
LB.ua
Малюта Скуратов 2.0. Як Пригожин шукає себе в Росії майбутнього
Час від часу українські журналісти та блогери спалахують надією: Євгеній Пригожин ось-ось відкрито виступить проти Володимира Путіна – і помчить Росія прямісінько у вир громадянської війни. Хороша новина полягає в тому, що уникнути масового внутрішнього кровопролиття…
Після того, як Київ не був взятий за три дні, кремлівська пропаганда опинилася в складній ситуації. Оголошені Владіміром Путіним цілі вторгнення були незрозумілі більшості росіян і, тим паче, не могли пояснити - чому війна затягується. У пошуках відповіді на питання, за що ж тоді вони воюють, росіяни нагромадили купу химер, від окремих гасел до цілих книжок.
Нещодавно мені до рук потрапили два шедеври російського агітпропу: "Памятка военнослужащего Вооруженных сил Российской Федерации, участвующего в специальной военной операции" та брошура "С кем и за что сражаются русские люди".
Детальний розбір змісту обох - за посиланням, тут пропоную вашій увазі кілька найбільш забористих цитат.
"Історія західної цивілізації — це історія загарбницьких воєн, гноблення та поневолення підкорених країн та народів", "Росія протягом кількох століть відстоювала свою самобутню цивілізацію".
"Дестабілізувати нашу країну, занурити її в хаос і висмоктати з неї всі соки — ось мета Заходу. З цією метою було здійснено державний переворот на Україні у 2014 році. З цією метою Захід накачує цю країну зброєю і веде там розгнуздану пропаганду. Війна з Росією чужими руками — ось їхня мета".
"Мільйони російських людей опинилися поза законом на своїй рідній землі. Від книжкового пояснення президентом України Леонідом Кучмою, що «Україна — не Росія» поступово перейшли до їхнього цькування та знищення… Терор, в'язниці, вбивства. А після розпочатої Росією Спеціальної воєнної операції у 2022 році в Україні пішла вже повна зачистка всього російського. Якщо Росія не здобуде в даний момент історії рішучої воєнної та ідейної перемоги над «українством», то Київ і решта міст правобережжя та лівобережжя Дніпра незабаром за своїм духом стануть такими самими, як Львів".
"Про яку перемогу над українством сьогодні може йтися, якщо українство закладено в самій шкільній програмі з історії Росії? Сьогодні (краще пізніше, ніж ніколи) на найвищому рівні має бути ухвалено вольове рішення вигнати нарешті українство зі шкільної та вузівської програм з історії Росії".
"Після повернення російської влади до Києва відійде в минуле й українська людина. Але перш ніж повертати російську владу в Київ, вона повинна стати російською за духом у Москві, очистившись від залишків радянського мислення і прозахідної ліберальної п'ятої колони".
"Ким і для чого створювався український проект, що таке українство й українці? Так, це російські люди, яких насильно або певними психологічними прийомами загнали в секту під назвою «Україна»
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/za-shcho-voiuiut-russkiie-liudi-metodichki-rosiiskikh-okupantiv/
Нещодавно мені до рук потрапили два шедеври російського агітпропу: "Памятка военнослужащего Вооруженных сил Российской Федерации, участвующего в специальной военной операции" та брошура "С кем и за что сражаются русские люди".
Детальний розбір змісту обох - за посиланням, тут пропоную вашій увазі кілька найбільш забористих цитат.
"Історія західної цивілізації — це історія загарбницьких воєн, гноблення та поневолення підкорених країн та народів", "Росія протягом кількох століть відстоювала свою самобутню цивілізацію".
"Дестабілізувати нашу країну, занурити її в хаос і висмоктати з неї всі соки — ось мета Заходу. З цією метою було здійснено державний переворот на Україні у 2014 році. З цією метою Захід накачує цю країну зброєю і веде там розгнуздану пропаганду. Війна з Росією чужими руками — ось їхня мета".
"Мільйони російських людей опинилися поза законом на своїй рідній землі. Від книжкового пояснення президентом України Леонідом Кучмою, що «Україна — не Росія» поступово перейшли до їхнього цькування та знищення… Терор, в'язниці, вбивства. А після розпочатої Росією Спеціальної воєнної операції у 2022 році в Україні пішла вже повна зачистка всього російського. Якщо Росія не здобуде в даний момент історії рішучої воєнної та ідейної перемоги над «українством», то Київ і решта міст правобережжя та лівобережжя Дніпра незабаром за своїм духом стануть такими самими, як Львів".
"Про яку перемогу над українством сьогодні може йтися, якщо українство закладено в самій шкільній програмі з історії Росії? Сьогодні (краще пізніше, ніж ніколи) на найвищому рівні має бути ухвалено вольове рішення вигнати нарешті українство зі шкільної та вузівської програм з історії Росії".
"Після повернення російської влади до Києва відійде в минуле й українська людина. Але перш ніж повертати російську владу в Київ, вона повинна стати російською за духом у Москві, очистившись від залишків радянського мислення і прозахідної ліберальної п'ятої колони".
"Ким і для чого створювався український проект, що таке українство й українці? Так, це російські люди, яких насильно або певними психологічними прийомами загнали в секту під назвою «Україна»
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/za-shcho-voiuiut-russkiie-liudi-metodichki-rosiiskikh-okupantiv/
Локальна історія
За що воюють "русскіє люді": методички російських окупантів
Сергій Громенко про те, як працює російська пропаганда.
Політика повертається до Росії
Тімоті Снайдер, переклад мій
Путін вторгся, стверджуючи, що України не існує; насправді, виклик, який Україна поставила перед його системою, полягав в тому, що вона була надто насичена політикою, дедалі більш характерною для поколінь, які приймали розмаїтість та вибір як само собою зрозуміле. Путін стверджував, що має захищати носіїв російської мови в Україні; реальна проблема полягала в тому, що носії російської мови в Україні були вільні говорити те, що хотіли. Війна ніколи не була спрямована на їхнє визволення, а була спрямована на їхнє придушення, і, звичайно, на придушення України як такої. Україна ніколи не становила загрози для Росії у звичайному розумінні цього слова, але для диктатора, який залежав від відсутності політики, вона була нестерпним сусідом.
Напавши на Україну, Путін домігся того, що Україна виявилася втягнутою в російську політику набагато глибше, ніж це могло бути в будь-якому іншому випадку. Саме тому, що Україна чинила опір, вона стала неминучою темою в Росії. Російські пропагандисти змушені наполягати на тому, що України, попри все, не існує; що голосніше вони це роблять, то очевидніше, що вони одержимі своєю сусідкою. Російська пропаганда про Україну була спрямована на геноцид із самого початку війни, але зростаюча інтенсивність винищувальної риторики відображає незадоволене бажання створити світ, в якому тільки Путін має значення, в якому немає інших дійових осіб та реальної політики.
Український спротив також змінив політику ненасильницької російської опозиції. Якби Путін легко виграв цю війну, деяким російським лібералам (я використовую цей термін широко) було б важко критикувати її, як їм було важко зайняти чітку позицію щодо останнього вторгнення в Україну. Імперіалізм був (і залишається) проблемою російського лібералізму. З початку війни українці загалом бойкотували росіян, зокрема російських лібералів, що викликало у тих критику. Холодне ставлення допомогло деяким російським опозиціонерам побачити в українцях творців своєї власної історії та переосмислити їхні власні позиції. (Заради справедливості слід згадати і Володимира Кара-Мурзу, який був засуджений до двадцяти п'яти років в'язниці лише за те, що говорив правду про війну в Україні. Росіяни, як і раніше, протестують проти війни, знаючи, що на них чекають наслідки). Провідні російські опозиціонери виступили із заявами проти російського імперіалізму та за легітимні кордони Росії.
Перемога України дискредитує режим Путіна так, як російські опозиціонери ніколи б не змогли зробити самі. Завдяки українському опору у них може з'явитися шанс отримати владу та направити Росію іншим шляхом. Прояснення їхньої позиції може послужити їм хорошу службу у майбутньому. Ліберальні імперіалісти завжди програють неліберальним імперіалістам; ліберали, що вийшли за межі імперіалізму, можуть звинуватити у війні Путіна і спробувати прокласти новий курс.
Україна бореться з Росією за допомогою тих росіян, яких має під рукою. Той факт, що ці люди насправді росіяни, створює проблему для російської пропаганди. Приналежність до ультраправих також проблематична для Москви. Росія стверджувала, що їй треба було вторгнутися до України для боротьби з нацистами; тепер російські нацисти роблять набіги на Росію з України. Це непроста ситуація для російських пропагандистів і вони не дуже добре в ній орієнтуються. В основному вони вважають за краще зображати росіян як українців, виходячи з логіки, що визнання можливості проникнення українців до Росії – менше зло, ніж визнання існування озброєної російської опозиції.
Війна в Україні перезапустила російську політику: не обов'язково так, як було б приємно спостерігати, але відповідно до динаміки, яку важко зупинити. Український опір виявив слабкі сторони путінської спроби зупинити політику. Заперечення того, що Україна була реальною країною, створило ситуацію, за якої Україна стала надто реальною всередині Росії.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/politika-povertaietsia-do-rosiyi-timoti-snaider-pro/
Тімоті Снайдер, переклад мій
Путін вторгся, стверджуючи, що України не існує; насправді, виклик, який Україна поставила перед його системою, полягав в тому, що вона була надто насичена політикою, дедалі більш характерною для поколінь, які приймали розмаїтість та вибір як само собою зрозуміле. Путін стверджував, що має захищати носіїв російської мови в Україні; реальна проблема полягала в тому, що носії російської мови в Україні були вільні говорити те, що хотіли. Війна ніколи не була спрямована на їхнє визволення, а була спрямована на їхнє придушення, і, звичайно, на придушення України як такої. Україна ніколи не становила загрози для Росії у звичайному розумінні цього слова, але для диктатора, який залежав від відсутності політики, вона була нестерпним сусідом.
Напавши на Україну, Путін домігся того, що Україна виявилася втягнутою в російську політику набагато глибше, ніж це могло бути в будь-якому іншому випадку. Саме тому, що Україна чинила опір, вона стала неминучою темою в Росії. Російські пропагандисти змушені наполягати на тому, що України, попри все, не існує; що голосніше вони це роблять, то очевидніше, що вони одержимі своєю сусідкою. Російська пропаганда про Україну була спрямована на геноцид із самого початку війни, але зростаюча інтенсивність винищувальної риторики відображає незадоволене бажання створити світ, в якому тільки Путін має значення, в якому немає інших дійових осіб та реальної політики.
Український спротив також змінив політику ненасильницької російської опозиції. Якби Путін легко виграв цю війну, деяким російським лібералам (я використовую цей термін широко) було б важко критикувати її, як їм було важко зайняти чітку позицію щодо останнього вторгнення в Україну. Імперіалізм був (і залишається) проблемою російського лібералізму. З початку війни українці загалом бойкотували росіян, зокрема російських лібералів, що викликало у тих критику. Холодне ставлення допомогло деяким російським опозиціонерам побачити в українцях творців своєї власної історії та переосмислити їхні власні позиції. (Заради справедливості слід згадати і Володимира Кара-Мурзу, який був засуджений до двадцяти п'яти років в'язниці лише за те, що говорив правду про війну в Україні. Росіяни, як і раніше, протестують проти війни, знаючи, що на них чекають наслідки). Провідні російські опозиціонери виступили із заявами проти російського імперіалізму та за легітимні кордони Росії.
Перемога України дискредитує режим Путіна так, як російські опозиціонери ніколи б не змогли зробити самі. Завдяки українському опору у них може з'явитися шанс отримати владу та направити Росію іншим шляхом. Прояснення їхньої позиції може послужити їм хорошу службу у майбутньому. Ліберальні імперіалісти завжди програють неліберальним імперіалістам; ліберали, що вийшли за межі імперіалізму, можуть звинуватити у війні Путіна і спробувати прокласти новий курс.
Україна бореться з Росією за допомогою тих росіян, яких має під рукою. Той факт, що ці люди насправді росіяни, створює проблему для російської пропаганди. Приналежність до ультраправих також проблематична для Москви. Росія стверджувала, що їй треба було вторгнутися до України для боротьби з нацистами; тепер російські нацисти роблять набіги на Росію з України. Це непроста ситуація для російських пропагандистів і вони не дуже добре в ній орієнтуються. В основному вони вважають за краще зображати росіян як українців, виходячи з логіки, що визнання можливості проникнення українців до Росії – менше зло, ніж визнання існування озброєної російської опозиції.
Війна в Україні перезапустила російську політику: не обов'язково так, як було б приємно спостерігати, але відповідно до динаміки, яку важко зупинити. Український опір виявив слабкі сторони путінської спроби зупинити політику. Заперечення того, що Україна була реальною країною, створило ситуацію, за якої Україна стала надто реальною всередині Росії.
https://localhistory.org.ua/texts/kolonki/politika-povertaietsia-do-rosiyi-timoti-snaider-pro/
Локальна історія
Політика повертається до Росії. Тімоті Снайдер про те, як війна в Україні впливає на путінський режим
Війна в Україні перезапустила російську політику.
Якщо воїни мовчатимуть у тиші, супротивник не дізнається про наші приготування.
(Тай-гун (Цзян Цзія), «Шість таємних учінь», 5(11?) ст. до н.е.)
Метелл Пій в Іспанії на питання, що він має намір зробити завтра, відповів: «Якби моя туніка могла розповісти, я б її спалив».
(Секст Юлій Фронтін, «Стратагеми», 80-і рр.)
Стратег, що бажає приховати від ворогів власні наміри, нехай ніколи не довіряє їх багатьом зі своїх.
(Маврикій, «Стратегікон», бл. 605 р.)
Про те, що тобі належить зробити, радься з багатьма; про те, що ти маєш намір зробити – з небагатьма і вірними тобі людьми. А те, що для тебе найважливіше, чи те, що є найціннішим із задуманого – зберігай у таємниці при собі.
(Лев VI Мудрий, «Тактика Льва», бл. 905 р.)
Добрими проти ворогів будуть лише ті задуми, які залишаться їм невідомими доти, доки ми не почнемо їх втілювати.
(Лев VI Мудрий, «Тактика Льва», бл. 905 р.)
(Тай-гун (Цзян Цзія), «Шість таємних учінь», 5(11?) ст. до н.е.)
Метелл Пій в Іспанії на питання, що він має намір зробити завтра, відповів: «Якби моя туніка могла розповісти, я б її спалив».
(Секст Юлій Фронтін, «Стратагеми», 80-і рр.)
Стратег, що бажає приховати від ворогів власні наміри, нехай ніколи не довіряє їх багатьом зі своїх.
(Маврикій, «Стратегікон», бл. 605 р.)
Про те, що тобі належить зробити, радься з багатьма; про те, що ти маєш намір зробити – з небагатьма і вірними тобі людьми. А те, що для тебе найважливіше, чи те, що є найціннішим із задуманого – зберігай у таємниці при собі.
(Лев VI Мудрий, «Тактика Льва», бл. 905 р.)
Добрими проти ворогів будуть лише ті задуми, які залишаться їм невідомими доти, доки ми не почнемо їх втілювати.
(Лев VI Мудрий, «Тактика Льва», бл. 905 р.)
В російських підручниках з'явилася офіційна історія "спєціальнай ваєннай апєрациі". Видання SOTA опублікувало фото уже надрукованого підручника для 10-11 класів, навчання за яким почнеться уже з 1 вересня.
Причиною війни назване «прагнення Сполучених Штатів зберегти своє домінування в умовах, коли їхні економічне політичні та моральні позиції помітно слабшали на тлі підйому нових центрів сили». Через це «США взяли курс на підрив позицій держав, здатних кинути виклик їх гегемонії». Зокрема Америка «та її європейські васали» просували військову інфраструктуру НАТО до російських кордонів, «проти Росії за надуманими приводами вводилися нові й нові санкції, велася безупинна економічна та інформаційна війна».
«Як ударний кулак Заходу, націлений проти Росії, стала використовуватися Україна, що опинилася в роки президентства П.О. Порошенка та В.О. Зеленського під повним зовнішнім управлінням з боку Вашингтона». Мало того, що «на території України розміщувалися американські та британські військові об'єкти», ще й «військові інструктори НАТО готували її Збройні сили до ведення воєнних дій проти Донецької та Луганської народних республік, проти нашої країни».
Список закидів до України не змінився: «посилена ідеологічна обробку в антиросійському ключі», «героїзація нацизму», регулярні «факельні марші фашистських організацій», звеличення «нацистських злочинців» Степана Бандери і Романа Шухевича, включення «неонацистських бандформувань «Азов», «Айдар», «Донбас» до складу ЗСУ, а також, «з повного схвалення Заходу», 8-річні щоденні обстріли міст Донбасу з тисячами жертв. В підсумку, Україну «перетворювали на плацдарм для нападу НАТО на нашу країну».
Зі свого боку, «Москва висунула низку вимог, які були покликані нормалізувати відносини Росії із Заходом». Однак «країни Заходу і Україна відповіли категоричною і зверхньою відмовою». Нарешті, «у січні 2022 р. в Москві стало відомо про підготовку на початку березня широкомасштабної воєнної операції із захоплення Донбасу та Криму українськими військами за західної підтримки. Росія була змушена вжити превентивних заходів» (наводиться короткий перелік російських актів з визнання Л/ДНР).
«А 24 лютого розпочалася спеціальна воєнна операція (СВО): російські війська увійшли на територію України. Основними завданнями операції стали порятунок ДНР і ЛНР від щоденних обстрілів, забезпечення їхнього суверенітету, демілітаризації та денацифікації України».
«З перших днів СВО стала позначатися абсолютна перевага наших збройних сил у повітрі й на морі. Використовувалися новітні високоточні системи озброєнь, що дозволяють завдавати ударів по об'єктах української та натовської військової інфраструктури в глибині території противника». «Російські Збройні сили та бійці народні міліції ДНР і ЛНР демонстрували зразки високої мужності, героїзму, успішно вирішуючи поставлені перед ними бойові завдання».
Один абзац присвячений західним санкціям «в порушення будь-яких юридичних норм», які вилилися «в неприкрите пограбування». Ба більше, «відкрито ставилися цілі «розірвати на шматки» російську економіку, викликати в нас голод і товарний дефіцит, породити обурення людей, масові протести, домогтися повалення уряду та розвалу Росії на частини». Ще один абзац – про західну допомогу грошима та озброєннями «антинародному київському режиму».
Однак, хвастає підручник, «плани західних стратегів повністю провалилися»: населення країни підтримало СВО, згуртувалося навколо Путіна, чий рейтинг перевищив 80%, російська економіка вистояла (продаж газу тільки за рублі), міжнародна ізоляція Росії не настала (окрема похвала Китаю та БРІКС), західні країни самі потерпають від санкцій – і так на цілу сторінку.
Наприкінці розділу наратив повністю заміщується гаслами: «Не вперше нашій країні доводиться вступати в бій із черговим претендентом на світове панування. І завжди вона з честю виходило з цього випробування, здобувши перемогу над силами об'єднаного Заходу. Так буде і цього разу. Наша справа права! Ворог буде розбитий! Перемога буде за нами!».
Причиною війни назване «прагнення Сполучених Штатів зберегти своє домінування в умовах, коли їхні економічне політичні та моральні позиції помітно слабшали на тлі підйому нових центрів сили». Через це «США взяли курс на підрив позицій держав, здатних кинути виклик їх гегемонії». Зокрема Америка «та її європейські васали» просували військову інфраструктуру НАТО до російських кордонів, «проти Росії за надуманими приводами вводилися нові й нові санкції, велася безупинна економічна та інформаційна війна».
«Як ударний кулак Заходу, націлений проти Росії, стала використовуватися Україна, що опинилася в роки президентства П.О. Порошенка та В.О. Зеленського під повним зовнішнім управлінням з боку Вашингтона». Мало того, що «на території України розміщувалися американські та британські військові об'єкти», ще й «військові інструктори НАТО готували її Збройні сили до ведення воєнних дій проти Донецької та Луганської народних республік, проти нашої країни».
Список закидів до України не змінився: «посилена ідеологічна обробку в антиросійському ключі», «героїзація нацизму», регулярні «факельні марші фашистських організацій», звеличення «нацистських злочинців» Степана Бандери і Романа Шухевича, включення «неонацистських бандформувань «Азов», «Айдар», «Донбас» до складу ЗСУ, а також, «з повного схвалення Заходу», 8-річні щоденні обстріли міст Донбасу з тисячами жертв. В підсумку, Україну «перетворювали на плацдарм для нападу НАТО на нашу країну».
Зі свого боку, «Москва висунула низку вимог, які були покликані нормалізувати відносини Росії із Заходом». Однак «країни Заходу і Україна відповіли категоричною і зверхньою відмовою». Нарешті, «у січні 2022 р. в Москві стало відомо про підготовку на початку березня широкомасштабної воєнної операції із захоплення Донбасу та Криму українськими військами за західної підтримки. Росія була змушена вжити превентивних заходів» (наводиться короткий перелік російських актів з визнання Л/ДНР).
«А 24 лютого розпочалася спеціальна воєнна операція (СВО): російські війська увійшли на територію України. Основними завданнями операції стали порятунок ДНР і ЛНР від щоденних обстрілів, забезпечення їхнього суверенітету, демілітаризації та денацифікації України».
«З перших днів СВО стала позначатися абсолютна перевага наших збройних сил у повітрі й на морі. Використовувалися новітні високоточні системи озброєнь, що дозволяють завдавати ударів по об'єктах української та натовської військової інфраструктури в глибині території противника». «Російські Збройні сили та бійці народні міліції ДНР і ЛНР демонстрували зразки високої мужності, героїзму, успішно вирішуючи поставлені перед ними бойові завдання».
Один абзац присвячений західним санкціям «в порушення будь-яких юридичних норм», які вилилися «в неприкрите пограбування». Ба більше, «відкрито ставилися цілі «розірвати на шматки» російську економіку, викликати в нас голод і товарний дефіцит, породити обурення людей, масові протести, домогтися повалення уряду та розвалу Росії на частини». Ще один абзац – про західну допомогу грошима та озброєннями «антинародному київському режиму».
Однак, хвастає підручник, «плани західних стратегів повністю провалилися»: населення країни підтримало СВО, згуртувалося навколо Путіна, чий рейтинг перевищив 80%, російська економіка вистояла (продаж газу тільки за рублі), міжнародна ізоляція Росії не настала (окрема похвала Китаю та БРІКС), західні країни самі потерпають від санкцій – і так на цілу сторінку.
Наприкінці розділу наратив повністю заміщується гаслами: «Не вперше нашій країні доводиться вступати в бій із черговим претендентом на світове панування. І завжди вона з честю виходило з цього випробування, здобувши перемогу над силами об'єднаного Заходу. Так буде і цього разу. Наша справа права! Ворог буде розбитий! Перемога буде за нами!».
Telegram
SOTA
В распоряжение «Соты» попал новый учебник по истории России для 10-11 классов. Учиться по нему будут со следующего учебного года.
Обучающий материал не содержит каких-либо ссылок, а большая его часть посвящена войне в Украине и противостоянию России «коллективному…
Обучающий материал не содержит каких-либо ссылок, а большая его часть посвящена войне в Украине и противостоянию России «коллективному…
Чи винні радянські письменники у радянських танках в Європі?
На літературній конференції у Лісабоні 1988 року спалахнула дискусія про російський імперіалізм. Пів століття минуло - нічого не змінилося.
Дердь Конрад: Зрозуміло. Я не питав, чи збираються Тетяна Толстая чи Лев Анненський виводити танки. Я запитував, чи російські інтелектуали засуджують роль своєї країни у світі.
Сюзан Зонтаг: Ніхто не думає, що ви вітаєте танки. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Не в цьому справа.
Йосип Бродський: Але це те, про що ви кажете.
Сюзан Зонтаг: Ні, я говорю не про це. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Але те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Це абсолютно те саме, якби я сказала: «Мене не хвилює, що відбувається в Мексиці. Мене це не хвилює, бо я маю бути реалістом. Майбутнє Мексики залежить від того, що буде у Сполучених Штатах». А мене має цікавити, що відбувається у Мексиці. Те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Я бачу його у власній країні і впізнаю у тих людях, які говорять за інші країни.
Чеслав Мілош: І я маю додати, що совість письменника, наприклад російського письменника, зобов'язана якось реагувати на такі факти, як, скажімо, пакт Гітлера зі Сталіним та окупація Прибалтики, звідки я родом. Але боюся, що у російській літературі існує певне табу, і це – імперія.
https://telegra.ph/Pismenniki-%D1%96-tanki-06-13
На літературній конференції у Лісабоні 1988 року спалахнула дискусія про російський імперіалізм. Пів століття минуло - нічого не змінилося.
Дердь Конрад: Зрозуміло. Я не питав, чи збираються Тетяна Толстая чи Лев Анненський виводити танки. Я запитував, чи російські інтелектуали засуджують роль своєї країни у світі.
Сюзан Зонтаг: Ніхто не думає, що ви вітаєте танки. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Не в цьому справа.
Йосип Бродський: Але це те, про що ви кажете.
Сюзан Зонтаг: Ні, я говорю не про це. Ніхто не думає, що хоч один із вас вітає танки. Але те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Це абсолютно те саме, якби я сказала: «Мене не хвилює, що відбувається в Мексиці. Мене це не хвилює, бо я маю бути реалістом. Майбутнє Мексики залежить від того, що буде у Сполучених Штатах». А мене має цікавити, що відбувається у Мексиці. Те, що ви називаєте «реалізмом», я називаю «імперською зарозумілістю». Я бачу його у власній країні і впізнаю у тих людях, які говорять за інші країни.
Чеслав Мілош: І я маю додати, що совість письменника, наприклад російського письменника, зобов'язана якось реагувати на такі факти, як, скажімо, пакт Гітлера зі Сталіним та окупація Прибалтики, звідки я родом. Але боюся, що у російській літературі існує певне табу, і це – імперія.
https://telegra.ph/Pismenniki-%D1%96-tanki-06-13
Telegraph
Письменники і танки
У травні 1988 року в Лісабоні пройшла конференція з літератури. Дочитайте ці уривки зі стенограми до кінця, якщо маєте сили, щоб зазирнути в безодню російського імперіалізму. Майже пів століття минуло, а проблема навіть не усвідомлена. Дердь Конрад: Я хотів…
Міф про Крим
Був я минулого місяця в телевізорі, і там мені поставили одне цікаве питання. А оскільки ви всі настільки свідомі, що жодного разу не дивилися марафон, перекажу вам тут))
Отже, мене спитали, чи можна сподіватися колись подолати російський Міф_про_Крим? Я відповів, що справді широко популяризований і глибоко вкорінений міф подолати неможливо. І навіть коли всі зрозуміють, що це - лише міф, він залишиться жити.
Що важливо: всі знані сьогодні міфи колись були не міфами, а актуальними політичними наративами. Я навів приклад найзнаменитішого європейського міфу, який, до того ж, має прямий стосунок до Криму - міф про Троянську війну (Іфігенія в Тавриді, Ахілл на о. Зміїний). Це він сьогодні проходить по категорії літератури, а упродовж майже 3 тисяч років лежав в основі реальної політики або принаймні геополітичних теорій.
Так і російський міф про Крим навряд чи зникне безслідно і назавжди - треба це розуміти.
Однак це не привід складати руки. Навпаки, слід активно діяти, щоб цей міф якнайшвидше перевести із категорії політики в категорію літератури!
Був я минулого місяця в телевізорі, і там мені поставили одне цікаве питання. А оскільки ви всі настільки свідомі, що жодного разу не дивилися марафон, перекажу вам тут))
Отже, мене спитали, чи можна сподіватися колись подолати російський Міф_про_Крим? Я відповів, що справді широко популяризований і глибоко вкорінений міф подолати неможливо. І навіть коли всі зрозуміють, що це - лише міф, він залишиться жити.
Що важливо: всі знані сьогодні міфи колись були не міфами, а актуальними політичними наративами. Я навів приклад найзнаменитішого європейського міфу, який, до того ж, має прямий стосунок до Криму - міф про Троянську війну (Іфігенія в Тавриді, Ахілл на о. Зміїний). Це він сьогодні проходить по категорії літератури, а упродовж майже 3 тисяч років лежав в основі реальної політики або принаймні геополітичних теорій.
Так і російський міф про Крим навряд чи зникне безслідно і назавжди - треба це розуміти.
Однак це не привід складати руки. Навпаки, слід активно діяти, щоб цей міф якнайшвидше перевести із категорії політики в категорію літератури!
Карма: як Росія вигодувала Німеччину та Китай - собі на голову (22 червня присвячується)
Один із найпарадоксальніших моїх текстів. На початку ХІХ століття Росія доклала максимум зусиль для визволення Пруссії з-під французького панування і ледь не вдвічі збільшила її територію, утворивши на Рейні плацдарм проти нового Наполеона. Півстоліття пруссаки були вдячні росіянам, ну а потім Німеччина об'єдналася, посварилася з Росією, і все закінчилося для обох країн піздорізом 1914-1918 років, якого вони не пережили.
Примітно, що уже 1912 року великий князь Ніколай Міхайлович писав: "Майбутнє показало невдовзі, що Росії наступні війни [після 1812] принесли мало користі, а радше навіть шкоду. Звільнення Німеччини від наполеонівського ярма виявилося цілком непотрібним для російських інтересів".
А потім історія зайшла на друге коло - СССР як ніхто інший вклався у відродження Веймарської Німеччини, а у 1939-1941 роках був справжнім союзником Третього Райху (англійці ледь не почали бомбити Баку за це). Що сталося цього дня, 22 червня 1941 року, не варто й нагадувати.
Абсолютно аналогічна ситуація склалася з Китаєм. У 1920-30-х роках СССР зброєю і мільярдами доларів відновив цілісність цієї країни, розколотої на уділи. У 40-х саме красна Москва привела до влади Мао, а у 50-х рестартанула китайську економіку.
Вдячні китайці воювали проти СССР не лише на Даманському у 1969 році, вони ще й першими впряглися за Афган - раніше і більше за США! Про те, хто зараз у їхніх стосунках головний, всі і так знають.
Я без поняття, чи буде велика російсько-китайська війна, але якщо вона таки почнеться, це буде найнещаднішим проявом карми, який ми могли будь-коли спостерігати.
https://gazeta.ua/articles/poglyad/_karma-is-a-bitch-ak-rosiya-vigodovuye-vlasnih-vbivc/1147593
Один із найпарадоксальніших моїх текстів. На початку ХІХ століття Росія доклала максимум зусиль для визволення Пруссії з-під французького панування і ледь не вдвічі збільшила її територію, утворивши на Рейні плацдарм проти нового Наполеона. Півстоліття пруссаки були вдячні росіянам, ну а потім Німеччина об'єдналася, посварилася з Росією, і все закінчилося для обох країн піздорізом 1914-1918 років, якого вони не пережили.
Примітно, що уже 1912 року великий князь Ніколай Міхайлович писав: "Майбутнє показало невдовзі, що Росії наступні війни [після 1812] принесли мало користі, а радше навіть шкоду. Звільнення Німеччини від наполеонівського ярма виявилося цілком непотрібним для російських інтересів".
А потім історія зайшла на друге коло - СССР як ніхто інший вклався у відродження Веймарської Німеччини, а у 1939-1941 роках був справжнім союзником Третього Райху (англійці ледь не почали бомбити Баку за це). Що сталося цього дня, 22 червня 1941 року, не варто й нагадувати.
Абсолютно аналогічна ситуація склалася з Китаєм. У 1920-30-х роках СССР зброєю і мільярдами доларів відновив цілісність цієї країни, розколотої на уділи. У 40-х саме красна Москва привела до влади Мао, а у 50-х рестартанула китайську економіку.
Вдячні китайці воювали проти СССР не лише на Даманському у 1969 році, вони ще й першими впряглися за Афган - раніше і більше за США! Про те, хто зараз у їхніх стосунках головний, всі і так знають.
Я без поняття, чи буде велика російсько-китайська війна, але якщо вона таки почнеться, це буде найнещаднішим проявом карми, який ми могли будь-коли спостерігати.
https://gazeta.ua/articles/poglyad/_karma-is-a-bitch-ak-rosiya-vigodovuye-vlasnih-vbivc/1147593
Gazeta.ua
Karma is a bitch. Як Росія вигодовує власних вбивць
Історія не завжди вдруге повторюється як фарс – іноді це теж трагедія, просто меншого масштабу, або вона просто ще не відбулася. У ХІХ ст. імперська Росія доклала надзвичайних зусиль для збереження Німеччини – і об'єднана Німеччина згубила імперську…
Проміжні висновки
1. Пу сам себе переграв. Він до земщини (МО, ФСБ) завів собі три прото-опричнини (Кадиров, Золотов, Пригожин). Це у диктаторів буває (Вермахт - СС). Однак з останнім якось не дуже вдобно получилося - він виніс внутрішній розбрат назовні, відмовився вбудуватися у вертикаль по-хорошому, і скоріш за все, вчора його намагалися ліквідувати. Тож Пригожин або переможе, або здохне, і тут без варіантів. Сьогодні зранку Пу остаточно вирішив, що він за земщину проти опричнини.
2. Пригожин робить абсолютно правильно, ідучи на Москву. Засяде в облцентрах - за кілька тижнів програє. На Москві шанси теж мінімальні, але все ж не нульові.
3. Якщо Пу звалив на Валдай - це його кінець як пахана ОПГ Озеро. Акелла може схибити і не взяти Київ за три дні. А от боягузтва йому свої ж ніколи не пробачать. Ну і солдати земщини не будуть битися до останнього за порожнє місто.
4. Кадирівці, кажуть, за 75 км від Ростова. Це - найнебезпечніший момент в Росії за всі 20 років (ну, крім Москви, але до неї ще 300 км). Третя Чеченська - це Армагеддон.
5. Нашого боку там немає, але хто б не виграв, ми в плюсі. Уже хоча б тому, що 6 вертушок і 1 нафтобаза не будуть використані проти нас. Про деморалізацію особового складу я вопше мовчу.
І перестаньте тягати туди-сюди Корнілова. Лавр Георгич був головком (до речі, прихильник українізації). Пригожин - це Муравйов, у них і психотипи схожі)
1. Пу сам себе переграв. Він до земщини (МО, ФСБ) завів собі три прото-опричнини (Кадиров, Золотов, Пригожин). Це у диктаторів буває (Вермахт - СС). Однак з останнім якось не дуже вдобно получилося - він виніс внутрішній розбрат назовні, відмовився вбудуватися у вертикаль по-хорошому, і скоріш за все, вчора його намагалися ліквідувати. Тож Пригожин або переможе, або здохне, і тут без варіантів. Сьогодні зранку Пу остаточно вирішив, що він за земщину проти опричнини.
2. Пригожин робить абсолютно правильно, ідучи на Москву. Засяде в облцентрах - за кілька тижнів програє. На Москві шанси теж мінімальні, але все ж не нульові.
3. Якщо Пу звалив на Валдай - це його кінець як пахана ОПГ Озеро. Акелла може схибити і не взяти Київ за три дні. А от боягузтва йому свої ж ніколи не пробачать. Ну і солдати земщини не будуть битися до останнього за порожнє місто.
4. Кадирівці, кажуть, за 75 км від Ростова. Це - найнебезпечніший момент в Росії за всі 20 років (ну, крім Москви, але до неї ще 300 км). Третя Чеченська - це Армагеддон.
5. Нашого боку там немає, але хто б не виграв, ми в плюсі. Уже хоча б тому, що 6 вертушок і 1 нафтобаза не будуть використані проти нас. Про деморалізацію особового складу я вопше мовчу.
І перестаньте тягати туди-сюди Корнілова. Лавр Георгич був головком (до речі, прихильник українізації). Пригожин - це Муравйов, у них і психотипи схожі)
Не Пріґожиним єдиним
Влаштувати бучу на тлі зовнішньої війни - старовинна російська розвага. Ось лише кілька найбільш відомих прикладів (реально їх значно більше):
1. Повстання Болотнікова (1606-1607 рр.)
2. Мідний бунт (1662 р.)
3. Повстання Булавіна (1707-1708 рр.)
4. Пуґачьовщіна (1773-1775 рр.)
5. Революція 1905 року
6. Революція 1917 року
7. Лівоесерівське повстання + заколот Муравйова (1918 р.)
8. Сорокінскій заколот (1918 р.)
9. Антоновщина (1920-1921 рр.)
10. Кронштадтський бунт (1921 р.)
Хто першим з росіян напише багатотомну "Історію Пріґожинщіни", отримає приз - імунітет від кувалдінгу. Або якраз навпаки))
https://thepage.ua/ua/politics/top-10-povstan-i-buntiv-v-rosiyi-pid-chas-vijn
Влаштувати бучу на тлі зовнішньої війни - старовинна російська розвага. Ось лише кілька найбільш відомих прикладів (реально їх значно більше):
1. Повстання Болотнікова (1606-1607 рр.)
2. Мідний бунт (1662 р.)
3. Повстання Булавіна (1707-1708 рр.)
4. Пуґачьовщіна (1773-1775 рр.)
5. Революція 1905 року
6. Революція 1917 року
7. Лівоесерівське повстання + заколот Муравйова (1918 р.)
8. Сорокінскій заколот (1918 р.)
9. Антоновщина (1920-1921 рр.)
10. Кронштадтський бунт (1921 р.)
Хто першим з росіян напише багатотомну "Історію Пріґожинщіни", отримає приз - імунітет від кувалдінгу. Або якраз навпаки))
https://thepage.ua/ua/politics/top-10-povstan-i-buntiv-v-rosiyi-pid-chas-vijn
The Page
Пригожин далеко не перший: ТОП-10 російських революцій, повстань і бунтів під час війн
ТОП-10 революцій, повстань і бунтів в росії під час зовнішніх війн. Чим закінчуються в росії повстання.
Дискримінація і нерівність
Як ви знаєте, в США - де-факто лівацька цензура. Є купа речей, які білі вчені-чоловіки просто бояться сказати вголос, щоб їх не зацькувала юрба за "расизм", "сексизм" і прочая. Але деякі чорні професори сміливо протистоять цьому, один з них - Томас Совелл, чию "Дискримінацію і нерівність" щойно видав Наш Формат.
Совелл не каже, що расизму не існує. Він каже, що нерівність породжена безліччю факторів, серед яких свідома упередженість - не найголовніший. "Якби несправедливість та переслідування завжди становили головну причину нерівності, євреї були б одними з найбідніших і найменш освічених народів у світі".
А ще він доводить, що найбільшу проблему для успіху чорних підлітків становлять їхні чорні однокласники-хулігани. В тих школах, де хуліганів немає, чорні вчаться навіть краще за білих.
Книжка дуже зациклена на США, читати її нелегко, не як Снайдера, але хоча б познайомтеся з моїм оглядом на Локальна історія - в книзі є купа дуже цікавих думок і неочікуваних фактів.
https://localhistory.org.ua/rubrics/book/diskriminatsiia-i-nerivnist-proti-diskriminatsiyi-ta-nerivnosti-ogliad-knizhki-tomasa-sovella
Як ви знаєте, в США - де-факто лівацька цензура. Є купа речей, які білі вчені-чоловіки просто бояться сказати вголос, щоб їх не зацькувала юрба за "расизм", "сексизм" і прочая. Але деякі чорні професори сміливо протистоять цьому, один з них - Томас Совелл, чию "Дискримінацію і нерівність" щойно видав Наш Формат.
Совелл не каже, що расизму не існує. Він каже, що нерівність породжена безліччю факторів, серед яких свідома упередженість - не найголовніший. "Якби несправедливість та переслідування завжди становили головну причину нерівності, євреї були б одними з найбідніших і найменш освічених народів у світі".
А ще він доводить, що найбільшу проблему для успіху чорних підлітків становлять їхні чорні однокласники-хулігани. В тих школах, де хуліганів немає, чорні вчаться навіть краще за білих.
Книжка дуже зациклена на США, читати її нелегко, не як Снайдера, але хоча б познайомтеся з моїм оглядом на Локальна історія - в книзі є купа дуже цікавих думок і неочікуваних фактів.
https://localhistory.org.ua/rubrics/book/diskriminatsiia-i-nerivnist-proti-diskriminatsiyi-ta-nerivnosti-ogliad-knizhki-tomasa-sovella
localhistory.org.ua
"Дискримінація і нерівність" проти дискримінації та нерівності
Огляд книжки Томаса Совелла.
Пригожинский марш на Москву: 10 уроків заколоту
Тімоті Снайдер (переклад мій)
1. Путін непопулярний - Реагуючи на заколот Пригожина, деякі росіяни були в ейфорії, а більшість виглядали апатичними. Чого не можна було побачити, так це того, щоб хтось в якомусь російському місті спонтанно висловив свою особисту підтримку Путіну, не кажучи вже про те, щоб хтось пішов на якийсь особистий ризик заради його режиму.
2. Пригожин був загрозою для Путіна - Путінські ЗМІ мусили зображати Бахмут як свого роду Сталінград чи Берлін. Пригожин критикував військове командування Російської Федерації у все більш вульгарних виразах, тим самим не даючи російській державі (і Путіну) багато виграти від кривавого видовища вторгнення в Україну.
3. Пригожин розповів правду про війну - Вона не мала нічого спільного з розширенням НАТО або українською агресією, а була просто питанням бажання домінувати в Україні, замінити її режим дружнім Москві політиком (Віктором Медведчуком), а потім заволодіти її ресурсами і задовольнити російську еліту.
4. Росія зараз у набагато меншій безпеці, ніж була до вторгнення в Україну - Будь-який реаліст у Москві, який дбає про російську державу, прагнув би балансувати між Китаєм і Заходом, а не проводити політику, яка мусила відштовхнути Захід.
5. Загнаний в кут, Путін рятується - Його не можна загнати в кут в Україні. Його можна загнати в кут лише в Росії. І тепер ми знаємо, що він робить, коли це відбувається: записує промову і тікає.
6. Верхівкою учасників були фашисти, а фашисти можуть ворогувати - Ми не часто вживаємо термін «фашист», оскільки росіяни (особливо російські фашисти) використовують його на позначення своїх ворогів, що збиває з пантелику. Тим не менш, якщо сьогоднішня Росія не є фашистським режимом, то дуже важко сказати, який режим є фашистським.
7. Розкол у Росії був реальним і, ймовірно, триватиме й надалі - Деякі росіяни святкували, коли «Вагнер» збивав російські гелікоптери, а інші були вражені тим, що вони могли це робити. Одні росіяни хотіли дій, інші не могли уявити собі змін.
8. Одним зі злочинів Путіна проти Росії є його ставлення до опозиції - Путінський режим, очевидно, зношений, але поруч немає нікого, хто міг би сказати про це і запропонувати щось краще, ніж чергового старіючого фашиста.
9. Це було прев’ю того, як закінчиться війна в Україні - Коли такий конфлікт триватиме довше, ніж цей (всього один день), російські війська будуть виведені з України. Інакше захистити Москву та її еліти буде неможливо.
10. Події в Росії (як і події в Україні) значною мірою визначаються вибором росіян (або українців) - Путін вирішив вторгнутися в Україну з причин, які мали сенс для нього всередині побудованої ним системи. Пригожин чинив опір Путіну з причин, які мали сенс для нього як для людини, яка отримувала вигоду зсередини цієї системі. Заколот був вибором в обраній Путіним війні, і він ілюструє катастрофу, яку Путін приніс своїй країні.
https://telegra.ph/Prigozhinskij-marsh-na-Moskvu-10-urok%D1%96v-zakolotu-06-28
Тімоті Снайдер (переклад мій)
1. Путін непопулярний - Реагуючи на заколот Пригожина, деякі росіяни були в ейфорії, а більшість виглядали апатичними. Чого не можна було побачити, так це того, щоб хтось в якомусь російському місті спонтанно висловив свою особисту підтримку Путіну, не кажучи вже про те, щоб хтось пішов на якийсь особистий ризик заради його режиму.
2. Пригожин був загрозою для Путіна - Путінські ЗМІ мусили зображати Бахмут як свого роду Сталінград чи Берлін. Пригожин критикував військове командування Російської Федерації у все більш вульгарних виразах, тим самим не даючи російській державі (і Путіну) багато виграти від кривавого видовища вторгнення в Україну.
3. Пригожин розповів правду про війну - Вона не мала нічого спільного з розширенням НАТО або українською агресією, а була просто питанням бажання домінувати в Україні, замінити її режим дружнім Москві політиком (Віктором Медведчуком), а потім заволодіти її ресурсами і задовольнити російську еліту.
4. Росія зараз у набагато меншій безпеці, ніж була до вторгнення в Україну - Будь-який реаліст у Москві, який дбає про російську державу, прагнув би балансувати між Китаєм і Заходом, а не проводити політику, яка мусила відштовхнути Захід.
5. Загнаний в кут, Путін рятується - Його не можна загнати в кут в Україні. Його можна загнати в кут лише в Росії. І тепер ми знаємо, що він робить, коли це відбувається: записує промову і тікає.
6. Верхівкою учасників були фашисти, а фашисти можуть ворогувати - Ми не часто вживаємо термін «фашист», оскільки росіяни (особливо російські фашисти) використовують його на позначення своїх ворогів, що збиває з пантелику. Тим не менш, якщо сьогоднішня Росія не є фашистським режимом, то дуже важко сказати, який режим є фашистським.
7. Розкол у Росії був реальним і, ймовірно, триватиме й надалі - Деякі росіяни святкували, коли «Вагнер» збивав російські гелікоптери, а інші були вражені тим, що вони могли це робити. Одні росіяни хотіли дій, інші не могли уявити собі змін.
8. Одним зі злочинів Путіна проти Росії є його ставлення до опозиції - Путінський режим, очевидно, зношений, але поруч немає нікого, хто міг би сказати про це і запропонувати щось краще, ніж чергового старіючого фашиста.
9. Це було прев’ю того, як закінчиться війна в Україні - Коли такий конфлікт триватиме довше, ніж цей (всього один день), російські війська будуть виведені з України. Інакше захистити Москву та її еліти буде неможливо.
10. Події в Росії (як і події в Україні) значною мірою визначаються вибором росіян (або українців) - Путін вирішив вторгнутися в Україну з причин, які мали сенс для нього всередині побудованої ним системи. Пригожин чинив опір Путіну з причин, які мали сенс для нього як для людини, яка отримувала вигоду зсередини цієї системі. Заколот був вибором в обраній Путіним війні, і він ілюструє катастрофу, яку Путін приніс своїй країні.
https://telegra.ph/Prigozhinskij-marsh-na-Moskvu-10-urok%D1%96v-zakolotu-06-28
Telegraph
Пригожинський марш на Москву: 10 уроків заколоту
(переклад Сергія Громенка) Як розуміти похід Євгена Пригожина на Москву і його раптовий кінець? Часто бувають змови без перевороту, а це скидається на переворот без змови. І все ж, яким би дивним не був заколот вождя найманців, ми можемо зробити деякі висновки…
Хвилинка вангування:
- 2024 року, найімовірніше, в Україні пройдуть вибори (край - 2025-го). Технічно це можна реалізувати через припинення воєнного стану в областях, через які не проходить фронт або взагалі по всій території - було б бажання, а інструмент знайдеться.
- Зеленський виграє президентські, можливо, навіть у першому турі, але це буде піррова перемога.
- Слуги пролетять зі свистом (хоча і не випадуть повністю), більшості не набере жодна партія, Рада буде люто фрагментована.
- Відсутність монополії в Раді + остання каденція дають унікальний шанс для справжніх реформ на користь більшості українців, а не кишень обраних. Принаймні, так має бути в теорії. Чи вистачить нам мудрості реалізувати це на практиці - хз
Хвилинка вангування завершена. Запам'ятайте цей твіт))
- 2024 року, найімовірніше, в Україні пройдуть вибори (край - 2025-го). Технічно це можна реалізувати через припинення воєнного стану в областях, через які не проходить фронт або взагалі по всій території - було б бажання, а інструмент знайдеться.
- Зеленський виграє президентські, можливо, навіть у першому турі, але це буде піррова перемога.
- Слуги пролетять зі свистом (хоча і не випадуть повністю), більшості не набере жодна партія, Рада буде люто фрагментована.
- Відсутність монополії в Раді + остання каденція дають унікальний шанс для справжніх реформ на користь більшості українців, а не кишень обраних. Принаймні, так має бути в теорії. Чи вистачить нам мудрості реалізувати це на практиці - хз
Хвилинка вангування завершена. Запам'ятайте цей твіт))
Ну все, тепер Росія просто зобов'язана у відповідь видати нам Януковича!