Церковь стоит за горкой; крест, панихида, поп,
Девочка плачет горько, гладит ладошкой гроб.
Что же за злые силы, нелюди, палачи
Папу её убили подло, во сне, в ночи?
Папа же был хорошим! – Глазки от слёз красны.
Серьги он ей и брошку как-то принёс с войны.
Папочка был героем; бархат, медаль, портрет.
Однополчане строем – душно от сигарет.
Курят сержант с комбатом, кутаются в пальто.
"Дёмушкин зá год пятый, следующий-то кто?"
Эх, велика Россия, эх, велика страна,

Та знаємо всі адреси.
І знаємо імена.

#skladno

Так казав мені, мілкому, євангеліст-священик:
За концептом, або за догаматами книг священних
Божий Cин після страти у пекло саме втрапляє,
І ламає систему, пускаючи всіх до раю.
Ця легенда у Нього давно викликає втому,
Це неначе гастролі – дві тисячі літ потому
З благодатним вогнем Він спускається в ніч у пекло.
А у пеклі на вулицях точиться бій запекло,
А у пеклі – зґвалтовані діти та ями Бучі,
Мертві котики, коні опалені, дріт колючий,
Чорні хати, квартири залишені, крик сирени,
Кожен голос повторює – Господи, глянь на мене –
Чи не бачиш, іде Сатана із нечистим знаком,
По слідах його кров проростає червоним маком,
Він не знає любові, він хоче усіх нас зжерти,
Як Ти смертію смерть подолаєш у царстві смерті?
Як Ти волю даси тим, що вже народились вільні?
І підійдуть до нього солдати, і всі цивільні,
Молоді і старі, і маленькі, і нерожденні.
Всі, що стільки трималися у вогняній Геєні,
І спитають: скажи нам чітко, як Символ Віри –
Ти ж казав, що нема випробовувань вище міри,
Що обмежено біль, який кожен із нас сприймає,
Але ось Маріуполь, і міри йому немає.
Але висохли очі, якими на рай глядіти!
Він заплаче і скаже – пробачте. Не знаю, діти,
Де Мені взяти стільки любові на цю скорботу.
Він сидітиме з нами під бомбами всю суботу,
І піде лиш в неділю, зранку, на Воскресіння.
І прийде Сатана.
А в кишені його – насіння.
#skladno

А тато питав колись, нащо мені наколки,
І нащо ці "масті" вилазять з-попід футболки,
Нормальній людині на тілі таке не личить.
Хто візьме тебе на роботу, у шлюб покличе?

Тепер мені є, що тобі відповісти, тату.
За татуюваннями легше людей впізнати.
Ракетний удар нерідко зтирає лиця,
А так по-любому хоч дещо, та залишиться.

Цитата із Біблії – бив, коли було важко –
На лівій нозі із "Гревіті Фолз" мультяшка,
Ось тут револьвери, а он впізнавані крила,
Гриби та дерева, і руни, і гвинтокрили,
Тепер вони дуже корисні, ці атрибути.

Коли закінчиться війна, закінчиться лютий,
І попіл із вулиць змиє весна водою,
Ти мене впізнаєш.

Дай Боже, щоб за ходою.


#skladno

Друзі, нарешті випускаю хард-версію треку "Азовсталь" від #Skladno.
Трек буде доступним на всіх офіційних музплатформах.
Ваші донати дали мені змогу записатися у найкращого звукорежисера Ярослава Степанкова
(всі інструменти, аранжування, зведення та майстеринг -- його).
Для обкладинки свою геніальну роботу мені дозволив використати Andrey Roscha.
За наводкою Євгена Ліра, чудовий Антон Малишев зробив мені відеоряд.
Спасибі, друзі!

Прошу, якщо вам сподобався трек, надіслати посильну допомогу родинам захисників Азовсталі за посиланням https://www.azovstalfamilies.com/donate

https://youtu.be/eZZ5hMAFPSs

У потязі Iнтерсіті, що йде з Дніпра,
Сказали військовому вийти до тамбура.
Кажуть, він пах неприємно – це зрозуміло,
Коли мчиш додому, буває, що не до мила,
Коли ти в окопі, не митися тиждень норма.
Буває, що піт і копоть так в'їлись у форму,
Що більше її нічим і не відіпрати.
Але, звісно, можна у тамбур з очей прибрати.

Війна не дає бути вимитим бездоганно.
Війна некрасива, і пахне вона погано,
Шкарпетками, потом, солярою, кожен знає.
І гірше за неї лиш ницість людська воняє.
Солдат їхав стоячи. Сидячи їхав покруч.


Я їду плацкартом – щоб хоч дві годинки поруч,
Торкнутися носом пікселя на хвилину,
Вдихати твій піт, соляру і запах диму.


Нехай поскоріше солдат приведуть дороги
Додому, у формі із запахом перемоги.
Умитись від поту та диму – хвилинне діло.

Шкодá, що невдячність ніяке не змиє мило.

#skladno

У темряві й скорботі втрат
Стоїть Чарівний Ліс.
У лімбі не святкують свят
І не збирають хмиз
Для диво-дивного вогню,
Для ватри між пітьми,
Де вкотре уклонитись дню
І сонцю мали б ми.

Мовчать горіх, і дуб і в'яз,
Не чути їх пісні.
Мовчу і сам, бо я зав'яз
У млосному у сні.
Недобрі тіні схід приніс,
Отруйні та чужі.
Затих, мовчить Чарівний Ліс,
І гілки – мов ножі.

Та в час, коли навколо все
У мороці гниє,
Згадати маєш, що вогонь
Завжди у серці є.
Тож краще ти його не край,
А іскри викрещи.
Бо морок завжди має край –
Немає меж душі!

Крізь сльози, біль – гори, палай,
Ділись вогнем своїм!
Розпалюй ватру на Бельтайн,
Співай весняний гімн!
У вирі світла і тепла,
У вірі у людей
Ми морок спалимо дотла –

І буде новий день.


#skladno