Більшість українців (61%) живуть у передчутті великої війни в Європі. Можливо, суспільство практично втратило віру в те, що кордони ЄС чи парасолька НАТО є абсолютним запобіжником від прямого зіткнення.

Українське суспільство демонструє межі мілітарної стійкості. Хоча 16-18% залишаються готовими до боротьби «в довгу», падіння показника вже залучених до служби (з 7% до 5%) сигналізує про кризу довгострокового планування служби. Частина громадян не бачить можливості перебувати в армії десятиліттями. Це створює серйозний виклик для держави: як утримувати обороноздатність, якщо тривалість війни вимиває навіть тих, хто вже перебуває в системі.

Мобілізаційний потенціал України має статичний характер. Суспільство поділене на стійке ядро захисників (16-18%) та велику групу тих, хто не бачить себе у війську за жодних умов (40-42%).

Війна в Україні перестала бути «подією з новин» – вона стала частиною сімейної історії для 67% громадян (тих, хто відмітив хоча б один пункт втрат). Найбільш масовими є втрати людських життів на фронті та вимушена еміграція. Такий високий рівень особистого болю пояснює безкомпромісність українців у питаннях перемоги та справедливості, оскільки ціна, сплачена кожною третьою родиною, є занадто високою.

Ідея економічного бронювання має високий рівень підтримки (сумарно 65,5%), якщо враховувати як прихильників прямої справедливості, так і тих, хто виставляє додаткові умови. Суспільство схиляється до думки, що «гроші в обмін на бронь» – це прийнятний компроміс. Категоричне несприйняття через страх соціальної нерівності залишається в меншості, що відкриває простір для впровадження таких рішень на державному рівні.

Українці вибудовують екстернальну модель відбудови: основний тягар має нести зовнішній суб’єкт (росія як винуватець та Захід як союзник). Внутрішній ресурс розглядається переважно через призму великого капіталу та інвестицій. Категорично низька підтримка підвищення податків для населення (7%) сигналізує державі: будь-які спроби перекласти фінансування відбудови на плечі широких верств населення сприйматимуться як вкрай несправедливі та соціально небезпечні.

По-перше, наші результати ставлять під сумнів алгоритмічну точність великих мовних моделей, які спеціально не навчені відтворювати складні взаємозалежності, притаманні реальним респондентам соціологічних опитувань. По-друге, надмірно висока точність відповідей викликає занепокоєння щодо використання синтетичних відповідей у ​​розрахунках статистичної потужності та плануванні досліджень.
…
Покладатися на прогнози моделі з невідомими припущеннями, навченої на невідомому корпусі текстів, як на замінник прямого опитування людей про їхнє мислення та сприйняття світу — це суперечить витокам і сенсу досліджень громадської думки. Оскільки опитування часто призначені для того, щоб стримувати політичну владу та відстежувати, як думки змінюються з часом і варіюються між групами, використання наявного контенту для генерації/екстраполяції синтетичних думок ризикує увічнити минуле в теперішньому. Зрештою, як науковці-суспільствознавці, ми маємо чітко розуміти різницю між описом думок і поведінки реальних людей — хоч би яким недосконалим і складним це завдання не було — та вивченням результатів роботи алгоритму з невідомими властивостями.​​​​​​​​​​​​​​​​