ч.2
Вийшла класична сатирична картина нашого часу: гуманітарка, призначена дітям і ВПО, перетворюється на товар онлайн-барахолки. А заодно — на інструмент розрахунку за «інформаційну підтримку» в межах гучних громадських проєктів як ГО «ВПО України».
Ось такі нині «антикорупціонери» - на кшталт Володимира Хапчука: борються з корупцією так самовіддано, що гуманітарка зникає швидше, ніж їхні пости про «прозорість» набирають лайки.
І тут постає питання, гідне окремого розслідування: чи знає шеф усієї цієї креативної бухгалтерії, народний депутат Максим Ткаченко, що його активісти освоюють гуманітарну допомогу як зарплатний фонд? Чи це той випадок, коли начальство дізнається про схеми лише з оголошень в інтернеті?
Бо схема стара як світ. Спочатку гучні промови про допомогу переселенцям. Потім списки, акти, коробки. Потім «тимчасове зберігання». Потім «компенсація витрат активістам». А далі велосипеди, павербанки й коляски раптом отримують друге життя на онлайн-майданчиках.

ч.3
І найсмішніше, що в епоху цифрових слідів будь-яка така комбінація залишає шлейф довший за гуманітарний конвой. Телефони, переписки, оголошення, платежі — усе складається в пазл швидше, ніж автори схеми встигають вигадати нову легенду.
А гуманітарка має одну неприємну властивість: у неї є донори й конкретні люди, для яких вона призначалася. Це не валюта для розрахунків із міньйонами. Це допомога тим, хто її справді потребує. А все інше рано чи пізно перетворюється зі «схеми» на кримінальну справу — з дуже конкретними питаннями й дуже некомфортними відповідями.

Ми вже публікували на минулому тижні результати нашого з вами опитування щодо масштабних запитів народних депутатів - і більшість із вас чітко назвала речі своїми іменами: окремі народні депутати рвуться до контролю над фінансовими потоками та гуманітарними програмами. Не заради людей — заради себе.
Учора це підтвердилось ще раз.
Начальник Луганської ОВА виступив на засіданні Робочої групи, чесно розповів про реальну роботу комунальних підприємств в умовах війни. У відповідь — вимога ліквідувати підприємства й оптимізувати апарат. Звісно ж «заради економії». Красиві слова. Брехливі наміри.
Сухов та Вельможний невгамовні — засідання за засіданням, один сценарій, одна мета. Жодного реального кроку для переселенців. Лише тиск в інтересах власної кишені.
Це не політика. Це рейдерство під час війни.

Велосипедний катарсис: як гуманітарка раптом згадала, для кого вона призначена
Після публікації матеріалу у декого, схоже, сталося раптове просвітлення. Бо якщо один «антикорупціонер» на кшталт В.Хапчука вирішив, що дитячі велосипеди — це цілком прийнятна форма розрахунку за лояльність, то інший «дружочок» Григорія Пригеби - Олександр Квітка продемонстрував чудеса оперативного мислення.
У своєму дописі він урочисто повідомив, що отримано два велосипеди від «друзів», один уже віддали, ще один чекає на багатодітну родину.
І важко сказати, що більше тішить: сам факт безкоштовної передачі допомоги чи швидкість зроблених висновків. На відміну від історії з Хапчуком, цього разу велосипеди не опинилися в онлайн-оголошеннях. Розголос, як виявилося, добре лікує «креативну бухгалтерію».
Іронія проста: інколи достатньо публічності, щоб гуманітарка перестала бути валютою й знову стала допомогою. Якщо викриття змушує роздавати велосипеди тим, хто їх потребує, — це маленька, але відчутна перемога здорового глузду.

Квартирна математика для «експертів широкого профілю»
У наш інформаційний простір знову вийшли добре знайомі персонажі - аналітики «з усього одразу» і просто професійні ловці хайпу. Як тільки з’являється бодай найменший привід зачепитися за Луганські військові адміністрації — вся ця дружна екосистема миттєво активується.
І, звісно ж, у перших рядах — Анатолій Рижков, який сумлінно ретранслює творчість Валерія Харчука. Останній, схоже, нещодавно відкрив для себе можливості штучного інтелекту і тепер штампує «аналітику» з виглядом академічної глибини — про 50 квартир, які придбала Покровська МВА. Подається це, звісно, з традиційним підтекстом: мовляв, от люди працюють, а Луганські — «нічого не роблять».

ч.2👆
Картина, як завжди, зручна, проста і головне — дуже вірусна. Бо навіщо перевіряти, якщо можна обурюватися?
А тепер — трохи сухої реальності, яка так не любить гучних постів. Луганська ОДА, виявляється, придбала 176 квартир. Не 5, не 15 і навіть не 50 — а 176. І тут у стрічці настає незручна пауза.
Сіль ситуації в тому, що в епоху штучного інтелекту проблема не в тому, що тексти генеруються — а в тому, що думки часто ні. Бо коли «аналітика» будується на вибіркових фактах, вона дуже швидко розсипається об першу ж цифру, яка не влізла в сценарій.
І от тепер хочеться почути наших експертів широкого профілю: як вони пояснять цю нехитру арифметику — 50 проти 176? Чи, можливо, доведеться терміново генерувати нову версію реальності?

Від гуманітарних коробок до київських квадратних метрів
Поки одні рахують велосипеди, інші — квадратні метри. І, як показує практика, саме друга категорія демонструє значно цікавіші результати «громадської діяльності».
От, наприклад, Григорій Пригеба — людина, яка, за всіма ознаками, не дарма «впахує» на ниві гуманітарної допомоги в ГО «ВПО України». Бо коли гуманітарка проходить через правильні руки, вона, як виявляється, має дивовижну властивість матеріалізуватися… у київську нерухомість.
Кажуть, Пригеба придбав квартиру в Києві вартістю понад 100 тисяч доларів. Звісно, можна припустити, що це просто збіг. Ну подумаєш — гуманітарні потоки, активна громадська діяльність, правильні знайомства… і раптом квартира. У житті ж усяке буває і тут хочеться щиро порадіти за людину.

ч.2 👆
Але після історії з його підлеглим, Володимиром Хапчуком, який вирішив, що дитячі велосипеди — це чудова «зарплата» з подальшою реалізацією на OLX, фантазія мимоволі починає працювати активніше.
І тут виникають прості, але дуже незручні питання: може, це й справді нова економічна модель? Скільки ще таких «велосипедів» потрібно, щоб з’явився черговий об’єкт нерухомості — і чи не в цьому, зрештою, вся логіка процесу?
Бо якщо гуманітарна допомога починає працювати як інвестиційний інструмент, то це вже не про волонтерство. Це вже бізнес — із дуже специфічною моральною бухгалтерією.

Квартири, кредити і трохи здорового глузду
Після нашої публікації «експерти широкого профілю» раптово згадали, що існує така річ, як уточнення. І почали героїчно «спростовувати» цифру 176 квартир, пояснюючи, що це, бачте, не пряме придбання, а програма часткової компенсації кредиту для ВПО.
І тут — увага — починається найцікавіше.
Тобто держава разом із Луганською ОДА запускає механізм, за яким люди з числа ВПО можуть отримати житло, інвестувавши частину власних коштів, а іншу частину — компенсує держава. У результаті — квартира стає їхньою власністю.
А тепер порівнюємо з тим, що так активно піарять ті самі «аналітики» — кейс Покровської МВА з 50 квартирами. Там житло купується в комунальну власність, і людей, по суті, «пускають пожити».
Відчуваєте різницю?
Тут — власність.
Там — тимчасове користування.
Тут — інвестиція людини у своє майбутнє.
Там — залежність від рішень чиновника, який сьогодні пустив, а завтра передумав.

ч.2👆
Але, звісно, така «дрібниця» не дуже вписується в зручний інформаційний наратив Г.Пригеби та В.Хапчука. Бо значно простіше кричати «зрада», ніж пояснювати різницю між механізмами забезпечення житлом.
Бо виглядає це так, ніби будь-яку позитивну ініціативу треба просто облити брудом — незалежно від її суті. Навіть якщо йдеться про реальний механізм забезпечення житлом людей, які втратили все.
Держава в скрутний для країни час робить складну, але корисну річ — дає людям шанс отримати власне житло. А у відповідь отримує хвилю «аналітики» рівня «погугліть самі».
І от тут уже хочеться сказати без зайвої дипломатії:
панове «борці за правду», ви хоча б іноді намагайтеся розібратися в темі, перш ніж її коментувати. Бо коли єдина реакція на будь-яке рішення — це потік жовчі, то проблема вже не в квартирах, не в програмах і навіть не в цифрах. Проблема — у хронічній нездатності бачити щось, окрім власного хейту.

Фінмоніторинг, «зрада» і школа журналістики імені OLX
Іноді складається враження, що сучасна «розслідувальна журналістика» існує за принципом: побачив цифру — зробив сенсацію. Перевірив — уже зайве. Саме в цьому жанрі впевнено працює Володимир Хапчук, який вкотре вирішив вразити аудиторію гучною «викривальною» історією із придбанням Сіверськодонецькою МВА комплексу будівель в Закарпатській області.
Сюжет, на перший погляд, ідеальний: чотири транзакції, 30 мільйонів гривень, «таємничий» об’єкт і посилання на YouControl — усе, що потрібно для класичного посту в стилі «нас знову обікрали».
Фактична ситуація значно менш драматична, зате значно більш типова для бюджетних процесів. Дві транзакції від 23.12.2025 року були відхилені первинним фінансовим моніторингом — не через «схеми» чи «зраду», а з банальних технічних причин. І лише дві наступні транзакції від 28.12.2025 року були погоджені та проведені.

ч.2 👆
Тобто те, що в уяві «аналітика» перетворилося на «подвійну оплату», в реальності є звичайною процедурною історією: не пройшло → виправили → провели.
Але для цього треба було зробити одну маленьку річ — розібратися. Бо замість аналізу ми отримуємо класичний набір: цифри без контексту, висновки без перевірки і, звісно, обов’язкове підтягування «авторитетної думки» — у даному випадку Сергія Вельможного, якого одразу ж записують у свідки «правди».
Окрема «перлина» цієї історії — повна відсутність елементарної логіки. Бо якби йшлося про реальне подвійне списання десятків мільйонів, це давно б було не в скріншотах, а в кримінальних провадженнях. Але коли завдання — не розібратися, а вкинути, такі «дрібниці» нікого не цікавлять.
І справа тут навіть не в помилці. Помилки виправляють. А тут їх тиражують і монетизують увагою. Бо коли «помилка» свідомо використовується як спосіб розігнати хайп — це вже не журналістика. Це дешевий контент, замаскований під «правду».

Вілла, квартири і вертикаль “активізму”

Нещодавно в медіа з’явилась інформація про придбання Максимом Ткаченком елітної нерухомості в Болгарії — вілли поблизу Сонячного Берега вартістю 1 млн.$. Історія викликала активне обговорення, адже дорогі покупки публічних осіб під час війни традиційно привертають увагу суспільства.

На цьому фоні особливо цікаво виглядає “кар’єрний ріст” окремих бійців його інформаційної орбіти. Григорій Пригеба, наприклад, уже встиг придбати квартиру в Києві більше ніж за 5 млн.грн. А от “трудяга” Володимир Хапчук, схоже, поки змушений працювати на значно скромнішому рівні — гуманітарні велосипеди і павербанки, які потім дивним чином спливають на OLX.

Виходить цікава вертикаль успіху:
нагорі — вілли біля моря,
посередині — столична нерухомість,
а внизу — гуманітарка як “активістський кешбек”.

Братва рветься до влади
Політична біографія Олександра Квітки — це тур по проросійському минулому Луганщини. Спочатку — «Опозиційний блок», потім — «За життя». Класичний набір політичних проєктів, які роками годували регіон дешевим популізмом і “русскім міром”.
І що характерно — саме тоді подібні діячі були максимально наближені до бюджетних потоків і комунальних ресурсів. Бо біля влади завжди тепліше, особливо коли поруч бюджет.
Але після війни старі політичні конструкції розсипались, доступ до “корита” зник — і почався пошук нових господарів та джерел доходу.
Тепер колишній депутат Лисичанської міськради опинився в орбіті ГО «ВПО України» та компанії Гриші Пригеби — інформаційних бійців, які щодня воюють у Facebook із Луганською ОДА.
Символізм ситуації прекрасний: учора люди ходили під прапорами проросійських партій, а сьогодні вже намагаються вдавати із себе “борців за справедливість”.
Така собі політична еволюція без зміни прошивки: прапори різні, назви нові, а методи — все ті самі.

Фасад із рингу: хто насправді стоїть за «Крилами Донбасу»
 
Олексій Бахтін уже кілька років веде бізнес на окупованій Луганщині - понад 200 гектарів землі і фермерське господарство, яке після 2022 року спокійно перереєструвалося в російських реєстрах і, судячи з усього, продовжує працювати під контролем окупаційної адміністрації. При цьому в українських документах він і далі числиться власником цього активу. Не додає довіри і родинний бекграунд: тесть Бахтіна пов'язаний із сепаратистами ще з 2014 року, а куми, за наявними даними, воювали на боці так званої «ЛНР».
На тлі цього дедалі дивнішою виглядає його друга, публічна роль - «патріота» й «волонтера». Ще з часів, коли Бахтін пройшов до Кремінської міськради від Комуністичної партії, він навчився головного: спорт і волонтерство - найзручніший щит, за яким можна ховати будь-що.

ч.2👆
Не маючи жодного стосунку до боксу як такого, він наштампував десяток організацій зі схожими на офіційні назвами - від «Донбас-Бокс» до БФ «Крила Донбасу» й одеської «асоціації ветеранів» - хоча власний «бойовий» досвід Бахтіна виглядає щонайменше сумнівно: рік служби в окремому батальйоні морської піхоти закінчився для нього дивним і вчасним списанням за станом здоров'я, реального бойового досвіду він так і не отримав і фактично весь цей час просидів у тилу.
Це не завадило йому очолити структуру, яка публічно виступає від імені ветеранів, - і саме через ці організації він зараз намагається закріпитися у спортивному та ветеранському середовищі столиці. Показовий приклад - київський турнір, який Федерація боксу України прямо назвала нелегітимним: організатори проігнорували всі погодження, а замість реального спорту отримали дисциплінарну справу. По суті йдеться про спробу виростити власне коло підконтрольних молодих спортсменів і «своїх людей» під патріотичною вивіскою.

ч.3👆
Додає питань і сім'я: дружина Бахтіна - діюча співробітниця поліції в Одесі, чий офіційний дохід ніяк не пояснює ні готівкові заощадження родини, ні розкішну презентацію їхньої громадської організації в київському бізнес-готелі. А окремий скандал з благодійним фондом «Крила Донбасу» показав, що частина «гуманітарки для фронту», якою фонд хвалився в соцмережах, насправді виявилася профілактичними наборами міжнародної програми боротьби з ВІЛ, призначеними зовсім іншій організації.

Разом усе це - не збіг випадкових епізодів, а цілком свідома схема: людина з відверто проросійським корінням і діючим бізнесом в окупації рік за роком прикривається прапором, боксерським рингом і словом «ветеран», щоб набирати вплив, ресурс і слухняних людей у тилу - поки Україна воює. І поки триває ця гра у благодійність, залишається без відповіді головне питання: звідки статки, які не б'ються з жодною офіційною зарплатою, і чому бізнес на землі під контролем окупантів досі приносить його власнику дохід.

Бахтін і «Футболіст»: кримінальний слід у бізнесі під окупацією
 
Олексій Бахтін, уже відомий своїм бізнесом на окупованій Луганщині, володіє ще одним активом із доволі промовистою історією - 44,95% акцій лисичанського ПрАТ «Рідкісні гази». Друга така сама частка належить нинішньому директору підприємства Віталію Гонецькому, а фактичним власником компанії являється Володимир Полубатко - людина, добре відома не діловою репутацією, а кримінальним прізвиськом «Футболіст».
Після початку повномасштабного вторгнення підприємство пішло тим самим шляхом, що й інші активи Бахтіна на тимчасово окупованій території: у червні 2023 року в окупованому Рубіжному з'явився його точний російський двійник - ООО «Редкие газы». За даними відкритих російських реєстрів, засновником і генеральним директором нової структури значиться Геннадій Головненко - і це не випадковий підставний персонаж, а людина, яка ще в 2020-2021 роках офіційно очолювала саме український ПрАТ «Рідкісні гази».

Ч.2👆
Те, що компанію фактично «переоформили» на її ж колишнього українського директора, а не на стороннього номінала, вказує на керовану, узгоджену схему, а не на хаотичну втрату бізнесу через окупацію.
Ділові зв'язки Бахтіна цим не обмежуються. Наскільки нам відомо, він давно і тісно спілкується з Григорієм Лісняком, відомим у своєму колі як «Лєснік». До окупації Луганщини Лісняк контролював постачання деревини цілій низці регіональних підприємств, а сировину для цього бізнесу, за наявними даними, отримував доволі специфічним способом - через підпали ділянок лісу з подальшою вирубкою.
У підсумку вимальовується коло спілкування й ділових партнерів Бахтіна, яке складно назвати випадковим: співвласник підприємства з кримінальним прізвиськом-засновником, бізнес-структура, що безболісно перекочувала під російську юрисдикцію на людину зі свого ж минулого керівництва, і давній приятель, чий заробіток пов'язують із незаконними лісовими підпалами. Це ще раз ставить пряме запитання - наскільки випадковим є оточення людини, яка паралельно намагається представляти себе публіці як волонтер і захисник ветеранів.