Турецький слід у “касі” Банкової: куди йдуть \$50 млн щомісяця

Поки ми готуємо для вас чергову серію пригод жадібного колобка хочемо освітити одну не менш важливу новину яка нажаль проходить повз наш інфопростір.

Турецька газета Aydınlık оприлюднила реквізити рахунків в ОАЕ, куди, за їхніми даними, оточення Зеленського щомісяця заводить по $50 млн. Ключова фігура — Андрій Гмирін, якого видання називає розпорядником коштів «корупційного походження»:

GFM Investment Group LLC — ОАЕ № 967369, № 11707266, банк Emirates NBD, рахунок: AE210260001015792940701.

Gmyrin Family Holding Limited — ОАЕ № ICC20210636, № 11664590.

Aydınlık додає: хвиля корупційних скандалів з минулого року «може вдарити по київському уряду в саме серце».

Ось воно — «патріотичне інвестування» по-банківськи: прапор тут, IBAN — в Дубаї. Назви компаній звучать так по-сімейному, що аж хочеться запитати: хто сьогодні чергує біля «сейфа для майбутнього України»? Схема теж вишукана: $50 млн на місяць — це не дерибан, це абонплата за мовчання совісті.
Ну а Emirates NBD — виявляється, нова «національна скарбниця», тільки без нації. Гмирін — не «державник», а скарбничник: труснув кошиком — і ще одна «перемога» лягла на депозит.

Поки нам розповідають про «нуль корупції», рахунки говорять голосніше: AE210260001015792940701 — довший за список реальних реформ.
Беріть на замітку, друзі з піар-війська: коли в новинах з’являються точні номери рахунків, «міжнародний імідж» перестає бути навіть картонним.

Новини, які проходять повз: як 5 мільярдів у крипті хотіли перетворити на французький банк

Нам вдалося поспілкуватися з людьми, які знайомі зі змістом так званих *«плівок Міндіча»* — неофіційного масиву аудіозаписів, що ніколи не публікувався, але ходить по руках у міжнародних слідчих і журналістів. На цих записах є все: великі гроші, знайомі прізвища і сюжети, від яких у нотаріуса перо з руки падає.

Один з епізодів — справжній шедевр жанру. 5 мільярдів євро у крипті. П’ять. Мільярдів. У крипті. І в оточенні влади виникла "волога мрія" — настав час перетворити цю віртуальну «скарбничку» на цілком собі живі, чисті і європейські гроші.

Рецепт простий: беремо європейський банк (краще французький), знаходимо «свого» кандидата з білими доходами, і вперед — до легалізації століття. На роль «банкіра мрії» обрали Олега Шурму — брата колишнього заступника голови ОП Ростислава Шурми.

Але французький регулятор зіпсував свято і сказав «Non». І тут, за словами наших співрозмовників, хтось із присутніх видав перл: *«А може, Макрона попросимо?»* — ніби президент Франції у вільний час підробляє в нотаріальній конторі для друзів з Києва.

Чим закінчилася ця дипломатично-фінансова сценка з 95го кварталу — історія мовчить. Але відомо, що обшук німецької поліції в будинку Ростислава Шурми — з тієї ж опери.

А якщо вже про це знають у Берліні, то хто сказав, що не знають у Мар-а-Лаґо? Особливо напередодні "теплих" розмов на крижаній Алясці

Далі буде...

«Притулок недоумкуватих» поповнюється новим героєм

Поки «Альоша» намагається переконати всіх, що «Рафік не винуватий», справжнім тіньовим господарем «Лісу» став його заступник — «Кульок».

🔹 Інвалід 3-ї групи, який дивним чином одночасно отримував пенсію та йшов у «оперативну службу».
🔹 Колишній міліціонер, що не пройшов атестацію в поліцію.
🔹 Людина без досвіду, але з головним талантом — «мутити приварок» на посаді.

Саме він сьогодні крутить ключові потоки в «Лісі».
Хто його привів і як усе це стало можливим — читайте у новому матеріалі.

📎 Деталі — в у нашій новій статті

ЩО НАМ ЗАВАЖАЄ ВИГРАТИ ВІЙНУ. ПОГЛЯД З США.

🇺🇸 Нашим друзям за океаном уже все давно зрозуміло.
А нам – все ще розповідають казочки про «героїчну вертикаль», «ефективних менеджерів» і «стратегічні перемоги» у стилі «прапор на косі ціною батальйону».

На стіл потрапив цікавий документ з Вашингтону – підписи там, самі розумієте, серйозні: Голова АНБ, директори Нацрозвідки та ЦРУ США.
Не телеграмка від «Альоші» і не методичка з Банкової, а реальний зріз того, як союзники оцінюють наші шанси.

Публікуємо стисло. Без «розжовування» і без усіх деталей (поки). Але достатньо, щоб стало зрозуміло: в Вашингтоні чудово бачать те, що у Києві намагаються замітати під килим.

Внутрішньополітичні «перемоги»

1. Слабке, іноді вкрай слабке стратегічне планування на всіх рівнях виконавчої влади, що не дозволяє завчасно реагувати на загрози з боку рф.
2. Слабкий професійний рівень підготовки кадрового складу як вищого керівництва України, так і всієї виконавчої вертикалі.
3. Слабка виконавча дисципліна на всіх рівнях, яка не дозволяє вчасно або взагалі втілювати у життя рішення виконавчої влади.
4. Загальний стабільно високий рівень корупції, який отримав центр координації у вигляді ОПУ.
5. Небажання ухвалювати непопулярні, але необхідні рішення для обороноздатності, що призводить до хронічної втрати ініціативи у протистоянні з рф.
6.Слабка інформаційна політика, яка залишилася на рівні 2022 року.
7.Практична відсутність діалогу влади з громадянським суспільством, що призводить до зростаючої відірваності від потреб населення.
8. Відсутність роботи кадрового ліфту: слабопідготовлений склад не оновлюється, а лише переміщується по посадах.

Військові «успіхи»

1. Вкрай низька дисципліна у ЗСУ навіть у порівнянні з армією рф. Це призводить до СЗЧ та відмов виконувати накази.
2. Низька підготовка командного складу всіх рівнів.
3. Відсутність посадового ліфту, який би піднімав нагору командирів, чиї підрозділи добре проявили себе.
4. Майже абсолютна безкарність для командирів усіх рівнів, які провалили обов’язки чи віддавали злочинні/волюнтаристські накази.
5. Системна корупція зверху донизу.
6. Повільна та запізніла адаптація ЗСУ до методів війни рф.
7. Недостатньо ефективна мобілізаційна політика, що призводить до системного кадрового голоду.
8. Незадовільна робота ГШ і штабів нижчого рівня як у плануванні, так і в забезпеченні підрозділів.
9. Незадовільна робота МОУ, яке досі не створило Центр стратегічного планування.
10. Низький професійний рівень кадрового складу МОУ.
11. Слабкі спеціалісти МОУ у сфері ОПК, що призводить до малоефективної промислової політики.
12. Низька ефективність закупівель МОУ як наслідок системної корупції.

Зовнішньополітичні «досягнення»

1. Абсолютна централізація переговорних процесів на особі Президента та його оточенні.
2. Нівелювання ролі МЗС, яке перетворилося на технічний придаток ОПУ.
3. Погана професійна підготовка довірених посадовців Президента (Умеров, Єрмак).
4. Відсутність у МЗС впливових інституцій для вивчення напрямків майбутніх переговорів та персоналій.
5. Незрозуміла кадрова політика у дипломатичному корпусі: замість професійних дипломатів — люди за протекцією ОПУ.
6. Слабка маневреність Президента як переговорника: важко змінює амплуа під співрозмовника, що призводить до непорозумінь.

Оце і є «секрет успіху» по-українськи.
США прямо кажуть: слабке керівництво, корупція як система, відсутність планування, дилетантизм і страх приймати непопулярні рішення.

І так, це лише перша частина.
Далі буде про економіку і допомогу союзників.

Бо в той час, як нам показують чергову «легенду Буданова» чи «нового Колобка Іващенка», у Вашингтоні бачать справжню картину: країна може перемогти, але спершу треба вигнати з кабінетів не ворогів у лаптях, а «своїх» у лампасах і краватках.

Хочете другу частину? Залишайтеся з нами.
А тим часом — привіт Банковій: ваш «піар-генерал» знову не потрапив у звіт союзників 😉

«Пригоди Колобка: польський тур лісового цирку»

Як ми й передбачали раніше, «Колобок» знову обісрався. У «Лісі» запах настільки сильний, що змушує затуляти носа. Цього разу «подвиг» явно буде помічений на рівні керівництва держави, оскільки може мати вплив на події на міжнародній арені.

20 серпня світова спільнота дізналась про нову гібридну провокацію росії. За 70 кілометрів від столиці Польщі впав та здетонував московський «Шахед». Польща, нагадаємо, європейська країна, член ЄС, член НАТО. Відповідні інституції за кордоном не забарилися із засудженням чергового акту російського тероризму.

Трохи згодом активна реакція в інформаційному полі, слава Богу, почала вщухати. Причина – уламки безпілотника не дозволяли однозначно стверджувати про його російське походження.

Ви можете спитати, до чого тут Олег Іващенко та його поважна організація. Все просто: цей ударний безпілотний апарат належав і був запущений підрозділом спеціальних операцій «Лісу». Очолює цей підрозділ згадуваний у наших публікаціях «криптогаманець» Іващенка та колишній податковий міліціонер «Ряба». Звісно, ця вкрай «вдала» операція – результат недолугих дій непрофесійних виконавців. Навряд чи «Колобок» із «Рябою» збиралися налякати Польщу та світ у цей непростий час усвідомлення результатів саміту у Вашингтоні. Але факт залишається фактом: українська розвідка запустила ударний безпілотник по території дружньої країни, з якою у нас і так непрості відносини.

Зараз у «Лісі» розгорнулися великі розборки цього інциденту. Але, на превеликий жаль, їхньою метою є не унеможливлення повторення такого в майбутньому. Мета розборок – з’ясувати обставини, хто знає про цей інцидент, і як перекласти відповідальність за нього на підрозділи СБС ЗСУ.

«Колобок у міжнародному турне: тепер Естонія»

Ну що, друзі, цирк виїхав із Польщі — і приїхав до Естонії.
Новий «шедевр» від нашого улюбленого Колобка - голови СЗРУ Олега Іващенка, та його «лісового» гуртка: цього разу український дрон впав і вибухнув прямо на території чергової країни НАТО. ERR підтверджує.

Як вам рівень «професіоналізму» нашого криптогаманця та кума Сирського? Якщо після Польщі ще можна було прикриватися Силами безпілотних систем ЗСУ і «Мадяром», плести казочки про «не все так однозначно», то тепер — усе кристально ясно: дрон був наш.
Оце і є «стратегічна розвідка по-українськи»: замість того, щоб бити по ворогу — влаштовуємо салюти союзникам.

А тепер увага — на тлі цих почесних досягнень, перший заступник Колобка, пан Луговський, отримує нове звання: генерал-майор. Тобто за «успіхи» в підриві міжнародної репутації України ще й зірочки з лампасами роздають.

Виходить, що у нас тепер нова військова традиція: чим влучніше й гучніше постріл по країні НАТО, — тим вище погони. Польща вже була, тепер Естонія, далі що? Латвія? Литва?
Звертаємося до Іващенка і закликаємо: почніть вже нарешті бити по росіянцям: вони в іншому, зворотньому боці.

У «лісі» точно ніхто не переживає: хто знає — той мовчить, хто мовчить — той отримає нагороду.
А для світу ми стаємо схожими не на союзників, а на недолугих «підривників», які просто граються у війну...

Далі (нажаль) буде...

«Титан» у Відні: спецоперація чи сімейна подорож до мафії?

Напередодні професійного свята воєнної розвідки в мережі спалахнув черговий скандал: командир спецпідрозділу «Артан» Віктор Торкотюк, позивний «Титан», був зафіксований у столиці Австрії під час зустрічі з представниками сербського організованого злочинного угруповання.

Офіційно — зустріч для «забезпечення безпеки» Тимура Міндіча, одіозного олігарха, який зараз ховається від НАБУ в Європі.

Неофіційно — родинна афера під прикриттям державної структури. Бо «Титан» — це не просто офіцер. Це двоюрідний брат Кирила Буданова. А отже, як заведено в ГУР: професійна підготовка — не головне, головне — бути своїм.

❗️ В професійних колах вже обговорюють не саму зустріч, а джерело витоку інформації. І ось тут починається найцікавіше.

За нашими джерелами, оперативний супровід та «злив» у медіа — справа рук ДСР Нацполіції,під керівництвом Андрія Рубеля. І це — не особиста ініціатива. Публікація — це сигнал, переданий у штаб Буданова, сигнал про те, що прикривати сімейний бізнес ГУР більше не будуть мовчки.

Спецпідрозділ «Артан» відомий далеко за межами фронту. І не завдяки воєнним перемогам. Від початку війни у його лавах — цілий набір криміналітету Львівщини: учасники «Злиди», «Морди», «Пупса» — вся братія, що раніше кришувала бурштин, контрабанду, «хімію» і торгівлю стволами. А тепер — у лавах «елітного» спецназу.
Не дивно, що саме ДСР веде їх роками — і саме заступник Рубеля, Денис Лисенко, курує кожен крок.

Але чому злив саме зараз? І чому так демонстративно?
Все просто: крісла хиткі, ставки зростають. Рубель має конфлікт з міністром Клименком, і наразі його рятує тільки Ігор Татаров. Отже, рішення про публікацію — не спонтанне, а узгоджене зверху. Передвиборчий сезон відкрито.

А на «Острові» — паніка. Буданов нервує, вимагає знайти «крота», шукає, хто злив “брата”. А «Артан» — мовчить. Бо вони не розвідники. Вони — кримінальний актив, обгорнутий у піксельну форму.

І ще одне: Торкотюк не мав жодного досвіду для проведення закордонних місій. Його відправили за родинною лінією — не з міркувань безпеки, а з міркувань лояльності та родинної кругової поруки.
Тому виникає головне питання:

❓Це була спецоперація чи приватна охоронна послуга за бюджетні гроші?
❓Це був захист національних інтересів — чи інтересів Тимура Міндіча, фігуранта кримінальних справ?

І поки всі структури намагаються прикрити сліди — цей витік став ударом не лише по іміджу Буданова, а й по цілісності його вертикалі. Адже якщо навіть родинні звʼязки вже не гарантують недоторканність — то кому ще можна довіряти в «Острові»?

👏 А тим часом — щиро вітаємо всіх чесних і сумлінних офіцерів воєнної розвідки зі святом.Ваша праця — справжня, на передовій, у тіні, без піару.
І саме ви — майбутнє цієї держави.А не ті, хто перетворив ГУР на сімейний бізнес.
Поки правда з нами — ми ще не програли.
Продовження — дуже скоро.

Піар важливіший за присягу: як ГУР захищає оточення президента й інтереси корупційної влади, а не країну

6 вересня на популярних телеграм-каналах з’явилися публікації про чергову звитягу Віктора Торкотюка, командира спецпідрозділу ГУР «Артан». Публікації вийшли як реакція на інформаційний вибух щодо навколокримінальних пригод Торкотюка у Відні, мали явно проплачений характер та були спробою відбілювання образу розвідника, який недолуго «спалився» на токсичному контакті.

Зрозуміло, що за цією акцією стоїть керівництво ГУР, яке здатне безоглядно використовувати неабиякий інформаційний ресурс воєнної розвідки. Шкода, що цей ресурс використовується не для боротьби з ворогом, а для захисту цілком приватних кримінальних інтересів.

Для тих, кому цікаво, розповімо про зміст публікації відеоматеріалів про «звитяги» Торкотюка у протидії «кримінальному впливу Росії». Зазначений відеоряд зображує просту бандитську «стрілку» біля тиру «Стілл Аргʼюмент» у Лісниках. Учасниками «стрілки» з одного боку була напівкримінальна група «охоронців» київського ринку «Столичний», з іншого боку — напівкримінальна група з числа бійців «Артану». Предмет перемовин — неформальний контроль за діяльністю ринку.

Як відомо, одним із мажоритарних власників ринку «Столичний» до початку війни був Юрій Іванющенко (Юра «Єнакієвський»). З початком війни держава розпочала довгий і непростий шлях зміни власника. Цей процес затягнувся, що призвело до переходу більшості фінансових потоків від діяльності ринку в тінь. Звісно, кримінальна частина керівництва «Артану» не могла дозволити собі стояти осторонь. Саме це стало причиною участі ГУРівців у кримінальних розбірках, а не виконання службового обов’язку. Російський криміналітет уже й так позбавлений права власності на ринок, а процес зміни власника триватиме виключно в юридичній площині. «Наїзд» Торкотюка жодним чином не зумовлений виконанням службових обов’язків, а розповідати про цей «подвиг» на широкий загал — не є ознакою великого розуму.

Коли ж розмірковування про розумність та доречність стримувало керівництво ГУР від відверто недолугих та хайпових заяв у ЗМІ? Відео про бандитську «стрілку» Торкотюка є очевидним доказом того, про що до цього часу знало обмежене коло зацікавлених спеціалістів. Відео промовисто підтверджує, що підрозділ «Артан», на інформаційну розкрутку якого ГУР витрачає неабиякі гроші, перетворюється на такий собі полк «Ахмат» з українською специфікою. Мета існування такого підрозділу одна — безумовне та брутальне виконання «хотєлок» відповідного керівника, незважаючи на їхню законність або моральність.

На жаль, ми спостерігаємо, що керівництво держави та компетентні органи мовчки потурають тому, що український «Ахмат» набирає обертів та починає впливати на порядок денний політичного життя. Чи зможе команда Президента приборкати цю силу та керувати нею, ми побачимо під час передвиборчої кампанії, що вже розпочалася...

Ау, СБУ…

«Резидент» розставляє фігури: хто завів 28-річного Давида Алояна у РНБО

Сьогодні Володимир Зеленський підписав указ №673/2025: Давида Алояна призначено заступником секретаря РНБО під керівництвом Рустема Умєрова.

Фактаж, не пафос
1997 р.н., Алчевськ, Луганщина. Освіта — КНЕУ. Кар’єрний шлях: ФОП → логістична компанія Everest TS → Мінстратегпром (з 2021). 15 квітня 2025 року — стрибок одразу в заступники міністра з питань євроінтеграції.

У липні уряд ліквідував Мінстратегпром і передав його функції Міноборони. Після чотирьох місяців у кріслі — різкий переліт у РНБО. Це вже не кар’єра — це «ліфт без кнопок».

Родинний контур ризику
Українські медіа повідомляють: мати, батько, сестра та дядько Алояна мають профайли в базі «Миротворця». Окремо зазначається, що батько у 2023 році вів офіційний бізнес на території так званої «лнр», а дядько — у РФ/«лнр». Це публікації ЗМІ, які потребують офіційної перевірки спецслужб.

Ми не стверджуємо, ми запитуємо: чи пройшли ці факти повний скринінг контррозвідки перед допуском Алояна до державної таємниці?

П’ять питань, на які РНБО та СБУ мають відповісти негайно
1. Чи була повна перевірка безпеки (background check) Алояна і його близького кола? Надати номер і дату допуску до держтаємниці.
2. Чи задекларовано зв’язки/контакти з родичами, що, за повідомленнями ЗМІ, фігурують у «Миротворці»? Які бар’єри впливу встановлені?
3. Хто персонально вніс подання на призначення і хто візував погодження у профільних підрозділах РНБО/СБУ/ОП? (Прізвища, посади, дати.)
4. Які саме проєкти оборонпрому курував Алоян як заступник міністра і які контракти/партнери переходять із ним у РНБО? Надати перелік рішень за 04–07.2025.
5. Чому після ліквідації Мінстратегпрому ключові кадри цього відомства без конкурсу отримують підвищений вплив у центрі прийняття рішень з безпеки і оборони?

Хто лобіював?
За нашою інформацією з Офісу, куратор цього призначення — Руслан Демченко. Саме він «заносив» прізвище та пробивав підпис через Андрія Борисовича Єрмака — і там, як завжди, «відмовити не зміг». Нагадаємо контекст: Демченка неодноразово пов’язували з просуванням «харківських угод» 2010 року, за що він уже ставав героєм журналістських розслідувань і політичних скандалів. Українська правдаKyiv PostРадіо Свобода

Якщо це підтвердиться документально, маємо справу з типово-російською схемою: «резидент» заводить молодих і слухняних на вузлові посади в оборонному контурі — через свою агентуру впливу.

Схоже, час присвятити Руслану Демченку - цьому видатному і продуктивному російському кадровому розвіднику, більше уваги…
Далі буде

«Ліс» на експорт: наші БПЛА з автографами в країнах НАТО

Українські сусіди-союзники продовжують потерпати від «прильотів» ударних безпілотників на їхню територію. Причому в польських соціальних мережах не на жарт розгорнулося обговорення тези, що ці безпілотники належать українським силам оборони.
Ми повідомляли про «прильоти», що відбулися на території Польщі та Естонії близько двох тижнів тому. Але підлеглі Олега Іващенка все ніяк не вгамовуються: 4 вересня «звитяжні» специ «Лісу» знову запустили ударний дрон по сусідах у Польщі.

Розбір польотів Іващенком триває понад тиждень, але запуски по сусідах не припиняються. Ускладнює для керівника «Лісу» ситуацію вкрай негативна реакція головкома Сирського на спробу Іващенка перекласти відповідальність за «зальот» (у прямому сенсі слова) на СБС ЗСУ.

Іващенко демонструє небачену безпорадність у вирішенні проблеми низького рівня професійної придатності своїх підлеглих. Під час огляду уламків безпілотників польські спецслужби чітко встановили їх належність саме українським розвідникам. Відбулося це, тільки не регочіть, завдяки «мотивуючим» та «патріотичним» написам, які «спеціалісти» з «Лісу» наносили на крила та фюзеляжі дронів.

Цікавою ілюстрацією до цього факту є інформація про існування своєрідного бізнесу на марнославстві. За певну плату — за різними оцінками від 20 тисяч гривень до 1000 доларів — співробітники підрозділу ВБ, залучені до пусків безпілотників, дозволяли охочим робити на дронах написи та фотографуватися на їхньому тлі. Причому серед охочих траплялися й сторонні, суто цивільні особи. Бізнес цей набув поширеності саме з моменту залучення до пусків ВБшників, які мали відповідати «за безпеку розвідувальних заходів» та запобігати «розшифруванню належності учасників заходу до розвідувального органу»…

Звісно, Іващенко мусить якось реагувати на цей сором. І реакція з боку керівництва «Лісу» відбулася, але наші читачі ніколи не здогадаються, яка саме. З огляду на логіку подій, командир із початковим рівнем інтелекту заборонив би запуски. Більш розумний та досвідчений — розібрався б із причинами технічного збою або змусив підлеглих діяти так, як це роблять справжні професіонали, наприклад, побратими з 14-го полку СБС. Наш герой Олег Іващенко, із притаманними йому «розумом» і «кмітливістю», заборонив… робити написи на безпілотниках, про що весь особовий склад підрозділу спеціальних операцій був повідомлений під підпис.

Сміх та й годі… Ми продовжуватимемо спостерігати за наступними «звитягами» Іващенка та його команди.
Далі, на превеликий жаль, буде.

«Талон на безкарність»: як “острівні” рекетири возили людину багажником під прикриттям ГУР

7 вересня на Одещині відбулася чергова серія серіалу «ГУР вже не ті»: група в цивільному на Pajero зайшла у військову частину А4631 (Кармелюківка), побила інструктора і вивезла військовослужбовця Юрія Зінченка (1995 р.н.). Далі — гонка з поліцією, стрілянина і… оперативний талон ГУР, яким невідомий намагався «освятити» викрадення прямо на дорозі. Ці факти підтверджують джерела «Української правди» в правоохоронних органах; фігурує також ім’я уродженця Черкащини Вадима Китера (1997 р.н.) як особи, що показувала талон і безпосередньо била інструктора. До ЄРДР внесено відомості, працюють слідчі.

Деталь, що «гріє серце»: під час зупинки авто біля центрального парку в Балтi «талончик щастя» з логотипом ГУР пред’явили поліції, після чого водій рванув у бік Бензарів. Так само медіа пишуть, що викрадачі пред’являли посвідчення/талон ГУР і вивезли Зінченка серед білого дня.

А тепер — про «соус» до цієї страви.

> Наша версія: хлопця замовно й за гроші витягли з частини і за гроші транспортували в «службовій» машині, прикриваючись оперативним талоном, який, за словами наших співрозмовників, «проштовхнули» на особистій вказівці «Буданги».

Чому це важливо? Бо «талон з принтера Острова» давно перетворився на товар, який можна придбати «за недорого»….«індульгенцію для службового рекету»: сьогодні тебе б’ють і пакують «під ГУР», завтра — це вже «спецоперація в інтересах нацбезпеки». А на виході — сором і чергове кримінальне провадження.

«Талон на безкарність — 2»: «Це не він» як оперативний стандарт Буданги

Київ, Осокорки. Четверо в цивільному, сльозогінний газ у обличчя, мішок на голову, бус — і поїхали. «Volkswagen Transporter» з акуратними, але «ні за ким не закріпленими» літерами КА1238СА — тим самим секретним номером прикриття, яким так люблять хизуватися на Столичному шосе біля Лютневої. Далі — марш-кидок на Софіївську Борщагівку, година «спецдопиту» без протоколу, і фінальний акорд рівня дитсадка: «Це не він». Мішок знімають, «операція» зливається в каналізацію, водій втюхує газ і щезає. Людина, яку тягали в бусі, — військовослужбовець 365-го навчального мехполку (в/ч А3211), у Києві на реабілітації після планової операції. Держава обіцяла подбати, «острівні» Буданова — подбали по-своєму.

Ось вам і нова методичка тилової «розвіддіяльності» Буданова. Жодної юрисдикції для роботи в середині країни, зате повна імітація «державної важливості»: посвідчення з принтера, номерочки прикриття, бус, що знає кожну яму на Обухівській трасі, та пароль дня — «Це не він». Виявляється, аби викрасти військового серед білого дня, достатньо мати пластиковий талон і відчуття безкарності. Виявляється, щоб вийти сухим, достатньо визнати помилку шепотом у багажнику. Виявляється, що для деяких «розвідників» Буданова закон — це теж мішок на голові: не бачать, не чують, роблять що заманеться.

Буданга зробив із ГУР не орган державної розвідки, а власне рекетирське агентство. Так, саме так: послуги «захисту» своїх, силовий супровід чужих, нав’язливий піар замість роботи й окремою колекцією — кришування бурштинових потоків. У версії Буданова це й називається «оперативний супровід», коли насправді йдеться про силовий бізнес під державною вивіскою. Полісся знає цих «лісових інвесторів» на запах: де вони з’являються — там річки мутнішають, а ліс стає мовчазним, наче після облави. Бурштин давно перетворили на абонплату системі. Камінь — у мішок, кеш — у кишеню, талон — на лобове. І ніхто ж не винен. Завжди знаходиться фраза, як у сьогоднішньому епізоді: «Це не він». А отже — «і не ми». Саме так працюють будановські куратори на «золотих» ділянках — тихо, жирно, безкарно.

Суть проблеми проста до болю: «острів» у виконанні Буданова переплутав фронт із двором, а закон — із пропуском у VIP-зону. Там, де має бути тиша і робота по ворогу, — галас, показуха і силовий дрібняк проти своїх. Там, де повинні бути наказ, санкція, відповідальність, — самодіяльність і сміливість, якої чомусь бракує, коли треба не тягати людей у буси, а робити справжню справу.

«Колобок на мінному полі: як ВБ тримає Іващенка за “балалайку”»

Олег Іващенко вкрай незадоволений «успіхами» підрозділу ВБ очолюваної ним організації. Останнім часом він мав змогу кілька разів пересвідчитися у професійній неспроможності «розвідників-мусорів». Проте на відкриту конфронтацію, ба більше — на давно назрілі кадрові рішення щодо керівників ВБ — не наважується. І недарма…

Причин такої боягузливої поведінки щонайменше дві.
Перша — залишити торік на посаді начальника УВБ Олексія Приймака не було особистим бажанням Іващенка. Тоді попередній очільник «Лісу» Олександр Литвиненко доклав максимальних адміністративних зусиль, щоб зберегти на місці Приймака, якому було доручено оберігати корупційну схему на закупівлях ударних дронів підрозділом спеціальних операцій.
Друга причина. З плином часу ВБшники стали носіями інформації про оборудки команди вже самого Іващенка на тій самій темі. Ця друга причина змушує Іващенка мовчки терпіти й благати Господа, щоб ця міна уповільненої дії не спрацювала у невдалий момент. А вірогідність такого спрацювання існує — і вона доволі велика. Подібна історія вже відбулася за каденції Литвиненка, про що й розкажемо…

З початком повномасштабної агресії в Україну хлинув потік гуманітарної допомоги різного характеру та вартості. Не оминув цей потік і «Ліс». Недовго розмірковуючи, права рука Литвиненка (а також його воля, розум і наставник) пан Олег Сінайко збагнув, що на темі гуманітарки можна підзаробити.

Схема незаконної реалізації гуманітарної допомоги була організована через Михайла Захараша та його Фонд сприяння зовнішній розвідці України. За 2022–2023 роки через фонд пройшло майна на суму понад 6 мільйонів доларів. Тільки незаконно реалізованих автомобілів було 98 штук. Звісно, Приймак із своїм заступником Кульком не могли пройти осторонь такої «солодкої» теми. Підлеглі Приймака, не дуже напружуючись, віддокументували схему, що було неважко, оскільки для учасників оборудка була санкціонована керівництвом і вони особливо й не ховалися. Приймак доповів Литвиненку та Сінайку про викриття «злочинної схеми століття», після чого в грубій формі отримав наказ не займатися всілякими дурницями, а нарешті «розпочати ловити шпигунів всередині структури».

Звісно, що ані Литвиненко, ані Сінайко не розуміли, що не можна забирати в «мусора» шматок, який він майже проковтнув. Ображені керівники ВБ звернулися до друзів у правоохоронних органах. Не скрізь знайшли порозуміння, проте старий знайомий Кулька — очільник Головного слідчого управління Нацполіції і, відповідно, на той час куратор усього поліцейського слідства Максим Цуцкірідзе — зацікавився матеріалами. Не можна сказати, що Кулько був дуже близьким до Цуцкірідзе (таких «друзів» у очільника поліцейського слідства, як у цигана блох), але пропозиція з можливим фінансовим підтекстом не залишилася без уваги...

У результаті Нацпол провів низку обшуків в офісі фонду та за місцями проживання учасників злочинної схеми. На обшуках, на велике розчарування слідчих поліції та їхнього керівництва, окрім грошей та документів неочікувано виявили закриті списки співробітників СЗРУ, грифовані документи про діяльність розвідки, сліди комунікації з представниками спецслужб Росії і ще багато цікавого, що не стосувалося розкрадання гуманітарки через фонд. Також було встановлено кадрового співробітника російської розвідки — ворожого генерала, який зараз «під дахом» т. зв. Держдуми РФ «опікується» українськими розвідорганами, — та з яким Олег Сінайко, як заступник Олександра Литвиненка, підтримував конспіративний зв’язок через агента-зв’язківця Захараша.

Назріла непередбачувана колізія. Легка домашня халтурка, що мусила виглядати як алгоритм «наїхали та відпустили», могла перерости для Приймака у величезну проблему — викриття Національною поліцією агентурного осередку ворога в СЗРУ. Ключовим контекстом подій став факт, давно відомий спостережливим експертам: у всіх ключових учасників, а саме Литвиненка, Сінайка, Приймака та Захараша, вже давно з-за пазухи стирчить «московська балалайка». Ніхто — ані керівництво слідства Нацполу, ані, тим більше, керівництво «Лісу» — не виявив бажання залучати в процес компетентні органи у сфері державної безпеки чи ДБР.

Якби там не було, справу швидко та тихо зам’яли. Розмір «відпускних» для Захараша і компанії визначили у три мільйони доларів. Триста тисяч із цієї суми перепали Приймаку з Кульком. Усі дійові особи залишилися на своїх місцях і без покарання, а Приймак, як керівник, здатний «керувати серйозними кризами», набув в очах лоха Литвиненка додаткового авторитету.

Очевидно, що ця історія Олегу Іващенку не відома. В будь-якому випадку вона може бути корисною для очільника «Лісу» саме для того, щоб не стати черговим лохом — звісно, якщо в нього вистачить для цього інстинкту самозбереження та клепки в голові.

СЗРУ в унісон з Москвою: коли ворог аплодує

Ми довго не могли зрозуміти дивної впертості Олега Іващенка та його «лісових менеджерів» у нав’язливих обстрілах території країн-союзників НАТО. Польща, Естонія — дрони летять, падають, вибухають, і все це з «українським підписом» на крилах.

А тепер стає ясно. За півтора тижні до масованої атаки російських БПЛА по Польщі СЗРУ під керівництвом Іващенка методично створювало «картинку»: нібито «випадкові» прильоти українських дронів на територію ЄС. Причому не абиякі — а старанно «помічені» патріотичними написами, щоб у разі потреби ворог міг сказати: «ось доказ, це українські».

Що вийшло?
Кремль запускає свої рої дронів — і одразу отримує інформаційний фон: «може це не російські, а знову українські, як тоді?»

Тобто СЗРУ фактично полегшило завдання ворога, підготувало ґрунт для іпсо Москви. Гарна комбінація: Київ «малює» потрібну картинку, а Кремль її використовує.

Тонко. Професійно. Але занадто — для усвідомлення «5–6 менеджерів» на Банковій.

ГУР МОУ Буданова: державна розвідка чи приватна «контора за кеш»?

Красива картинка про «битви з росіянами в Африці та на Близькому Сході» — це для телекамер. Реальність інша: під руками Кирила Буданова ГУР дедалі частіше працює як ПВК із державною печаткою. Замовлення чужих корпорацій, місцевих «королів» і конкуруючих угруповань — за «прайсом», під легендою, зі звітністю в крипті.

Що маємо на виході?
— Бойові підрозділи ГУР перетворюють на комерційний сервіс: інструкторські програми для приватних армій, охорона бізнес-об’єктів, «транспортування цінних вантажів», евакуація політиків. Не державні інтереси — чужі гроші.
— Схема «легалізації» подвійна: псевдовідрядження або підроблені документи прикриття. Оплата — крипта + готівка. Ідеальна тіньова каса для «своїх».
— Воїнам це продають як «нагороду після фронту»: мовляв, відпрацюєш за кордоном — заробиш. Хто не з нами — той «не розуміє специфіку».

Під прицілом — не ворог, а каса.
Підрозділи на кшталт «Артан», «Центр Тімура», «Іноземний Легіон» все частіше грають роль позастатутного сервісу, який уже конкурує за ринком із будь-якими ПВК. Різниця одна: тут на лейблі написано «Україна», а на практиці — аутсорс чужих війн.

❗ У момент, коли країна воює за виживання, кожен підготовлений боєць і кожна копійка мають працювати по росіянам, а не по чужих бізнес-інтересах і політичних «хотєлках».

В сухому залишку:
ГУР МОУ під керівництвом Кирила Буданова ризикує остаточно втратити обличчя державного органу, добиваючи репутацію спецпідрозділів і підриваючи довіру партнерів. Це вже не стратегічна розвідка — це комерційна контора з острова, де головний актив — оперативний талон і криптогаманець.

Вимагаємо: негайний аудит діяльності ГУР МОУ, розслідування «комерційних відряджень», перекриття тіньових потоків і повернення підрозділів до єдиного завдання — нищити ворога, а не бігати на підряди.

«Коли ВБ пукає в калюжу, “Ліс” робить вигляд, що це дощ»

Кілька коментарів з приводу обшуку у Валерія Кондратюка.

Причиною цієї події є сукупність кількох незначних обставин, кожна з яких окремо не могла б бути достатньою для ухвалення рішення про обшук, що викликав неабиякий суспільний резонанс.

Обставина перша.
Олег Іващенко тривалий час має стійку неприязнь до Кондратюка. Сформувалося це ставлення за довгі роки спільної служби в СБУ та ГУР. Увесь цей час Кондратюк, перебуваючи в ролі командира Іващенка, чітко усвідомлював розумові здібності свого підлеглого, що лишилися на рівні сержанта-держиморди. Про своє ставлення Кондратюк ніколи не соромився казати Іващенку прямо в очі.
У відносинах між керівниками «Лісу» була цікава історія. Своє перше генеральське звання Іващенко «намутив» у результаті підкилимних інтриг, в обхід безпосереднього командира Кондратюка. Тоді Кондратюк на привітанні зі званням запропонував Іващенку «хоч раз в житті вчинити по-офіцерські: застрелитися …або сховатися зі своїми погонами в далекий кут, щоб їх не було видно». Минав час, Іващенко терпів і чекав. Тепер, з огляду на свої посередні розумові здібності, він вирішив, що настав слушний момент для помсти. Або його в цьому хтось переконав.

Обставина друга.
Як ми писали, останні місяці Іващенко висловлює чітке невдоволення спроможностями підрозділу ВБ у «Лісі». Олексій Приймак відчуває тиск і занепокоєння щодо перспектив свого лінивого, безтурботного життя. Постало завдання показати бодай якісь спроможності й принести бодай якусь користь керівнику. Приймак із Кульком вигадали, як їм здавалося, слушний кейс із закупівлею програмного забезпечення часів Кондратюка.
Для тих, хто не в темі, пояснимо ці матеріали. Питання до закупівлі «Лісом» програмного забезпечення у фірми «С-Монітор» виникли під час зовнішнього фінансового аудиту ще у 2021 році. Цей аудит замовляв новопризначений керівник розвідки Олександр Литвиненко. Метою аудиту було «знайти щось» на попереднього керівника Валерія Кондратюка. «Щось» знайшли, але підстави для претензій особисто до Кондратюка виявилися нікчемними, а ниточки вели до на той час наближених людей до Олександра Литвиненка і його заступника Олега Сінайка.
Минув час, і Приймак з командою вирішили видати на-гора нафталінові матеріали, аби замилити очі не дуже обізнаному в юридичних питаннях керівнику. На щастя для Приймака, Іващенко із задоволенням і надією проковтнув «шалене досягнення» ВБшників та скерував матеріали до ДБР.
Тепер Приймак із «намиленою сракою» бігає коридорами судів, правоохоронних та експертних органів, намагаючись забезпечити «правильний» хід розслідування. Але суть матеріалів від того не міняється. Розслідування зачепить — якщо взагалі зачепить — інших людей. До речі, дехто з цих інших людей дуже дорогий (у прямому сенсі слова) самому Приймаку.

Обставина третя.
Активність Валерія Кондратюка в інформаційному просторі в останні місяці чітко вказує на його небезпідставні політичні амбіції. Для певних посадових осіб в Офісі Президента ці амбіції виглядають несанкціонованими та викликають певні побоювання. Саме з цієї причини доповідь про наміри проводити процесуальні дії стосовно Кондратюка отримала схвалення.

Таким чином, збіг кількох обставин привів до наслідків, що нас цікавлять.
Іващенко показово на людях помацав за яйця здоровенного злого собаку — без відчутних негативних наслідків для самого собаки. Тепер Іващенко змушений чекати міцне «клац!» зубами у відповідь від того самого собаки. Зважаючи на психотип нашого героя, під час очікування Іващенко буде відчувати непереборні душевні страждання та емоційний дискомфорт.
Альоша Приймак і команда черговий раз потужно перднули в калюжу. Коли бульбашки в калюжі полопають, Іващенко, як «харизматичний і потужний» лідер та розбудовник сучасної української розвідки, зрозуміє, що ВБшники черговий раз його на…бали.
Кондратюк, не бажаючи того свідомо, напередодні виборчої кампанії отримав імідж «жертви режиму» та моральну підтримку експертної спільноти.

Альоша — молодець!

Резидентура рф в Україні: час йти в «тінь» і мастити лижі

Інсайд пана Борислава Берези про кадрові зміни в керівництві українських спецслужб не на жарт розхвилював нестійку психіку кваліфікованих нероб на “Острові” та у “Лісі”. Усі кинулися жваво обговорювати майбутні зміни. Від себе зауважимо, що цей інсайд має “не першу” свіжість і датується липнем цього року. Отже, навряд чи варто чекати на озвучені зміни, принаймні в найближчий тиждень. А в чому ми однозначно згодні з паном Березою, так це в тому, що процес підготовки до виборів точно стартував.

За нашими спостереженнями, у передвиборчі українські процеси залучилися не тільки майбутні учасники та вітчизняні бенефіціари, але й спецслужби противника. Багаторічний резидент СВР росії в Україні товариш Руслан Демченко наполегливо обробляє ментальну ауру Валерія Залужного. Візити Демченка до Лондона до новоспеченого посла розпочалися одразу після призначення Валерія Залужного на дипломатичну посаду. З тих пір Демченко, користуючись своїм дипломатичним рангом, систематично “заїжджає” до майбутнього претендента у президенти. У намаганнях “сісти на вуха” Залужному російському резиденту суттєво допомагає радник посла в Лондоні (фактичний заступник “залізного генерала”) Денис Демченко, який за сумісництвом є рідним сином Руслана Демченка.

Чим скінчаться потуги Демченка в Лондоні, ми обов’язково дізнаємося в майбутньому. Сподіваємося, що активність російського резидента не залишиться поза розумінням Валерія Залужного та увагою СІС Великої Британії. У будь-якому випадку ми спостерігатимемо за розвитком подій у Лондоні.

Ще одним пріоритетним треком Демченка на даний момент є просування на посаду посла в Белграді іншого російського конфідента — товариша Олександра Литвиненка. Ця постать в українському політикумі одночасно є і великим “пустим місцем”, і посадовцем, який перебуває на високих орбітах при всіх політичних режимах. Пояснити цей факт може лише одна річ, точніше — чотири. Цей унікум примудрився отримувати зарплатню та негласно працювати одночасно на чотири спецслужби, а саме:
з 1994 року — ФСБ росії;
з 2010 року — СБУ;
з 2012 року — СІС Великої Британії;
з 2024 року — СЗРУ.

Для Демченка позиція посла в Белграді цікава насамперед можливостями впливу на питання постачання (а точніше — непостачання) в Україну озброєнь радянської номенклатури, що виробляються в Сербії. Для Литвиненка Белград цікавий тим, що, з урахуванням лояльних відносин Сербії з країною-агресором, звідти простіше організовувати можливу екстрену евакуацію на “родіну”.

Звісно, товариш Литвиненко відчуватиме певну ностальгію за своїми близькими, зокрема за своїм хрещеником Денисом Єрмаком (так, братом Андрія Борисовича). Але професійний обов’язок кличе... Як би там не було, і Демченко, і Литвиненко зараз перебувають на фінішній прямій своєї чергової розвідувальної операції.

Ми, своєю чергою, побажаємо товаришу Литвиненку якнайшвидше опанувати нову посаду і ретельно підготуватися до евакуації, оскільки часу залишилося не так багато.

🪙 Фінансисти з ВБ СЗРУ: або як російський шпигун і продажний мєнт осідлали недолугого «оленя»

Поки підлеглі Рамзана Буданова бентежать інформаційний простір своїми звитягами у Покровську, підлеглі Олега Іващенка займаються тихими та корисними для родини справами. Займаються, як завжди, косоруко та непрофесійно.

У наші часи потужних рішень та стратегічних менеджерів як ніколи стала затребуваною послуга виведення грошей за кордон. «Лісні» спеціалісти не змогли встояти перед спокусою пропустити таке свято і стали активно пропонувати «перестановку» готівки у країни Європи. Вартість послуги, залежно від країни призначення та суми, становить від 3 до 10%.

Звісно, що лідерами цього мейнстриму стали підлеглі Альоші Приймака. Недарма всіх, хто виїжджає на роботу за кордон, ВБ-шники агресивно залучають до агентурного апарату — звідси й виникають необмежені можливості надавати «фінансові послуги».

Але сталося не так, як гадалося, а так — як завжди. ВБ-шники знову перднули в калюжу. Працівники підрозділу ВБ Владислав Тищенко та Олександр Кавецький запропонували київському бізнесмену «О.» здійснити «перестановку» готівки до Іспанії за невеличкий відсоток.

Оборудка забезпечувалася особистими гарантіями з боку славнозвісного Олександра Кулька, з яким у «О.» були спільні знайомі. Згідно з домовленістю, «О.» у вересні передав Тищенку 70 000 євро зі сподіванням отримати 63 000 євро в Мадриді або Марбельї.

Але сподівання бізнесмена-патріота були марними. Ані грошей, ані Тищенка він більше не бачив.

Наразі «О.» звернувся до детективів НАБУ з проханням посприяти у поверненні грошей. У який спосіб детективи будуть сприяти — невідомо. Спочатку представники НАБУ не проявили особливої зацікавленості брати участь у процесі, оскільки дійові особи цієї історії мають занизький ранг. Але хто знає, як ця історія розгортатиметься. Подивимось.

До речі, кілька тижнів тому НАБУ відзвітувало про викриття серйозного конвертаційного центру у м. Полтава з оборотом понад 15 мільярдів гривень. У рамках кримінального провадження оголошено підозри більше ніж десятьом особам.

Одним із підозрюваних є Олександр Квітко — на момент початку процесуальних дій співробітник підрозділу ВБ під прикриттям, улюбленець та давній друзяка «Альоші» й «Кулька».

Таким чином, бачимо, що детективи НАБУ давно й серйозно спостерігають за неслужбово-фінансовими потугами «лісних» ВБ-шників. Подивимось, що станеться далі...

В свою чергу, хотілося б дізнатися, чи доповідав «Альоша» Олегу Іващенку про кейс Квітка. Якщо доповідав — які рішення було прийнято щодо керівників Квітка, які просували його по службі та контролювали оперативно-службову діяльність цього «високопрофесійного» та всебічно обдарованого розвідника?

Буданга енд Ко: рейдерський конвеєр на повну потужність

Із звільненням Андрія Єрмака в Україні розпочато черговий сезон полювань за великими посадами. У забігу намагаються брати участь усі: хромі, сліпі й калеки. Навіть відомий у столичних колах анонімних алкоголіків «збитий льотчик» Владислав Бухарєв виліз із суфлерської дірки на сцену й спробував нагадати про себе через «найбільш незаангажований» та «найбільш безкоштовний» сайт «ОРД».

Звісно, зараз модно приміряти на себе амплуа безкомпромісного борця з монополією «руки Москви» (тобто Єрмака) на вуха Президента. Але дуже смішно виглядає ця постановка з Бухарєвим у головній ролі — тим самим Бухарєвим, який лягає й прокидається в розмальованих під хохлому трусах та має офіційні нагороди від ФСБ Росії.

Як би там не було, кадрові перегони тривають. А поки фокус уваги в інформаційному полі прикутий до майбутніх перестановок в оточенні Президента, Кирило Буданов продовжує розвивати проєкт свого життя — український «Ахмат».

Минулого тижня в провідних медіа відбувся дуже показовий інформаційний сплеск, який протягом 12 годин хутко зник із поля без будь-яких негативних наслідків для винуватців. Ідеться про спробу силового захоплення санаторію «Жовтень» бійцями спецпідрозділу ГУР.

Цього разу відзначилися «тимурівці». За підтвердженою з різних джерел інформацією, за командою Буданова та оперативного супроводження представників Департаменту внутрішньої безпеки (ВБ) ГУР відбулася спроба силового захоплення об’єкта нерухомості в Конча-Заспі, який на підставі рішення Обухівської ЦВА використовувався іншим підрозділом ЗСУ. Під час захоплення тяжких тілесних ушкоджень зазнали військовослужбовці військової частини, що вже дислокувалася на території санаторію на законних підставах; троє з потерпілих потребували стаціонарної медичної допомоги.

Варто відзначити, що реагування на подію було досить серйозним. На місце «безпрєдєлу» змушені були прибути заступник головнокомандувача ЗСУ, начальник Військової служби правопорядку, представники військової прокуратури та ДБР. Проте протягом 48 годин ця історія не отримала юридичної оцінки, а в інфополі згадки про неї були повністю нівельовані титанічними зусиллями підрозділу інформаційних операцій ГУР — за гроші українських платників податків, попередньо виділені з держбюджету на боротьбу з ворогом-окупантом.

Ця спроба, до речі, була не першою. За кілька тижнів до цього ГУРівці вже намагалися проникнути на територію. Тоді не вистачило ні нахабства, ні «юридичного підґрунтя» зробити свою справу. Згодом керівник ГУР додав адміністративного впливу, підкріпив спецпризначенців ВБ-шниками та спробував надати розбійному нападу хоча б якусь видимість правомірності. Це бажання Буданова було мотивоване суттєвим фактором — обіцянкою 500 тисяч доларів США. Саме з такою пропозицією до керівництва ГУР звернулася славнозвісна парочка Кауфман — Грановський (так, саме та — з орбіти Петра Порошенка). «Бізнесмени-патріоти» запропонували «патріотам» із ГУР пів мільйона доларів, щоб ті силовим способом забезпечили фізичний контроль спірного й дуже коштовного об’єкта нерухомості до вирішення спору в судах.

На жаль, ми знову спостерігаємо, як керівництво держави та компетентні органи мовчки потурають тому, як «Кирило-Ахматович» набирає обертів і вже серйозно впливає на порядок денний політичного життя. Чи зможе Президент приборкати цю силу та керувати нею під час передвиборної кампанії — побачимо.

Отже, анонсуємо відкриття сезону гастролей Бюро рейдерських послуг імені Кирила Буданова.
Телефон для замовлень: 063-742-32-81, 093-340-94-66.
Цілодобово, без вихідних. Усі дзвінки — НЕ безкоштовні. Спитати Діму. Представитися: «від Буданги».