ось так от надихнула мене наталка на естет і от—
певно, ще якісь навички десь є, вийшло нот бед ніби

є тут хто живий?
дайте знати

знову почала щось писати🙂
думаю ділитися тут з вами, якщо є ще хтось живий, хехе

зараз моє оточення переважно складається з іноземців, тому важко з ними ділитися, бо доводиться трохи мучитися з перекладом, а у всякому разі переклад ніколи не передасть письма оригіналу. я така людина, яка потребує цим з кимось ділитися, тому буду рада, якщо хтось ще матиме бажання почитати мою писанину🫶🏿

kinda missed you, guys

сьогодні повня. якби ти був поряд, я би тихо, навіть трохи несміливо сказала, який гарний місяць освячує наші обличчя. ти б лише здивовано поглянув на мене, а тоді б усміхнувся, досі не звик до того, як я підмічаю подібні дрібні деталі, звертаючи увагу на прекрасне там, де ніхто інший б навіть не звернув своїх очей. тебе завжди вражало те, як я описую, здавалось би, звичайні речі. ти любив повторювати, що слово у моїх руках — потужна зброя, а я могла на це лиш розтягувати губи в щасливій усмішці, тішучись, що ти це помічаєш. я б знову поглянула на місяць і непомітно твоїм уважним очам зітхнула. це моє німе зізнання у найбільш сокровенних почуттях лишилося непочутим. і я знала, що це не була б твоя вина, цілком це усвідомлювала, але все ж.. серце б болісно стиснулося. ти не знав таких деталей, як те, що у Японії подібні фрази, повʼязані з красою місяця є метафорою, яка насправді є зізнанням у коханні. тому я б могла лиш насолоджуватися красою повні та блиском твоїх очей у світлі місячних променів. складалося враження, що між нами все завзятіше росла невидима стіна, яку я не в силах ані зруйнувати, ані перелізти. ти б усміхнувся і моє серце б завмерло на мить. шкода, що ти не поряд, коли на небі красувався цей величний супутник нашої планети. шкода, що не почуєш та не зрозумієш мого відчайдушного зізнання у тих жалюгідних почуттях.

у тебе зламане серце,
а в мене душа.
ти кажеш — ми схожі,
але це ж повна маячня.
я — зіпсована світом,
ти ж-бо святий.
ніколи не згрішив, не зтьмянів.
я ж давно потонула,
темрява охопила мене, проковтнула.
боротись уже сил не вистачає,
ти тягнеш мене до світла, якого немає.
я боялася кохати, підпускати до себе,
ти ж злився на мене, на мої проблеми,
на серце холодне, обгорнуте тернами,
яке колить безжально, нещадно, посмертно.
серце кохати на вміє, не знає любові,
тепла вже не бачить, не відчуває і болі.
не злись, ти прости і все зрозумій.
причина ж не в тобі, ти чистий.
це я, моя душа зіпсована,
похована в тілі, у власному гробі.

hope you’ll like it

обожнюю спокійні ранки
коли не потрібно поспішати
коли не мушу прокидатися о 4 ранку
коли можу зробити зарядку
коли маю час потренуватися
коли маю можливість насолодитися ранішньою кавою та цигаркою
коли не треба рахувати час до виходу, аби встигнути зібратися
коли думки не біжать поперед батька в пекло
лиш спокій і тиша із самою собою

такий подаруночок