Життя в оригіналі #1

Перш ніж почати розмову, зроблю невеликий вступ. Те, що я напишу далі, — не моя вигадка і не «належна мені» філософія. Це мій синтез, мій світогляд і досвід. Я хочу написати кілька есе — і ось перше.

Призначення: жити в оригіналі, а не в чернетці

Чи варто взагалі шукати своє призначення? Чи не пережиток це минулого?
Якщо озирнутися назад, слово «призначення» звучало часто — але означало різне.

Коротка схема (грубо, та корисно):

Античність: доля як режисер — людина ілюструє її задум.
Християнство: відповідь на поклик Бога і «внутрішня людина».
Монашество: vocatio — окремий шлях дисципліни й віддачі.
Реформація: «горизонталь» повсякдення — будь-яка чесна праця може бути служінням.
Сьогодні: розмова про цілісність — аби зовнішнє не сперечалося з внутрішнім.

Місцями я зіставлятиму християнство, йогу й іноді дзен — чесно відзначаючи мости (що єднає) і межі (де не варто все змішувати).

Від зворотного: що призначення не означає

- Не дорівнює «знайти роботу мрії». Можна бути в звичайній ролі й жити за покликанням. Згадайте «Ідеальні дні» (Wim Wenders, 2023): прибиральник туалетів у Токіо живе «в оригіналі» — через увагу, доброту й ритуали.

- Не дорівнює «робити лише те, що подобається». Шлях включає працю і «світлу смуту». Інколи це не червона доріжка, а тиха, вперта робота.

- Не дорівнює «титули/лайки/зарплата». Це не вітрина і не оплески залу; метрики успіху не підміняють сенс.

До ключа

Якщо коротко, ключ — зв’язати зовнішню справу з внутрішнім змістом. Не «ким виглядати», а «ким бути».
Щоб не зависнути в загальних словах, корисно розкласти тему на рівні й поставити собі кілька прямих запитань.

Чотири рівні (і запитання до себе)

1) Світогляд - «як улаштований світ і хто я?»
- Хто я в цьому світі? Що для мене людина?
- Що для мене Бог/Вища реальність/сенс? Звідки я беру знання?

2) Цінності - «що для мене справді важливо?»
Осі сенсу, заради яких я живу й працюю (свобода, співчуття, розвиток, чесність, сім’я, майстерність…).

3) Принципи - «як я ухвалюю рішення?»
Правила-орієнтири, виведені з цінностей (наприклад: «правда без приниження», «роблю добре відразу», «обираю справи без “стелі”»).

4) Норми/ритми - «що я роблю регулярно?»
Конкретні домовленості з собою (сон, робота, тренування, час для близьких, навчання). Це мови, якими цінності стають видимими.

Якщо хочеться практики на сьогодні — просто для себе, не публічно, накидайте чернетку за цими чотирма пунктами. Цього достатньо для старту.

Що я називаю «цілісним життям»

Цілісність — це коли світогляд, цінності, принципи й ритми складені в одну лінію; і дії приносять внутрішній спокій і повернення енергії.
Призначення в цьому сенсі — досвід осмисленого й цілісного життя, а не посада.

Ознаки, що ви на правильному шляху

- Енергія повертається після невеликого зусилля (праця, тренування, молитва/тиша).
- Є внутрішня тиха радість — відчуття «на своєму місці», без ейфорії.
- Видний горизонт без стелі: можна йти глибше (смак, думка, увага, звук, слово), а не лише швидше.
- Малі справи — не «в чернетку»: дедалі частіше робите «як для себе», акуратно й до кінця.
- З’являються зовнішні сигнали довіри — не лайки, а людське тепло й повага.
- Коротка втома — нормально, хронічна — сигнал переглянути курс.

На цьому вступ завершу. Далі хочу говорити простою мовою про цілісність, свободу і відповідальність, про мости й межі між традиціями — і про те, як зібрати свою філософію так, щоб жити в оригіналі, а не в чернетці.



Якщо відгукнулося — напишіть 1 рядок: яку думку заберете з собою?

Життя в оригіналі #2

Привіт усім. Друге есе: «Внутрішня людина і шлях до цілісності»

(Павло, Платон, Патанджалі)

Сьогодні тема складніша. Продовжуємо розмову про цілісність.

Дисклеймер: це мій аналіз і спроба з’єднати нитки, які не завжди очевидно поєднуються. Можливо, я просто побачив те, що лежить на поверхні — і цього вже досить, аби почати думати.

З чого почати: що таке цілісність - і що таке «чернетка»

Для мене цілісність — це коли мій світогляд, цінності, принципи й щоденні ритми не конфліктують, а підсилюють одне одного. Зовнішнє не воює з внутрішнім.

«Жити в чернетці» — інше: відкладати життя «на потім» і робити абияк («зараз якось зліплю, колись зроблю нормально»).

Із цього випливає ще один розрив: коли мої заняття довго не збігаються з покликанням, зростає внутрішнє невдоволення, з’являється напруга; зовнішнє та внутрішнє розходяться — і зрештою це вибухає.

Далі — три погляди, які допомагають цього уникнути й знайти себе.

Павло: виховання внутрішньої людини

В апостола Павла є образ «внутрішньої людини». Йдеться про «я», що оживає у відповіді на поклик. Коли це відбувається, поступово з’являються плоди (ознаки вірного шляху): любов, мир, лагідність, вірність, радість. Це також маркери цілісності. Важливо, що виховання внутрішньої людини обертається назовні: служіння, увага до ближнього. Тут легко побачити місток до бодхічітти — наміру зменшувати страждання довкола.

Коротко: цілісність = ріст внутрішньої людини → плоди → служіння.

Платон: порядок усередині — доброчесність назовні

У Платона йдеться про порядок душі. Коли розум веде, воля підтримує, а бажання займають своє місце, людина стає цілісною — і це видно як доброчесність у вчинках. Його образ «повороту від тіней до світла» — це про розрізнення: не треба плутати плітку з фактом, важливо розуміти, що зручне перше враження не є істиною.

Якщо коротко: цілісність = повернути погляд до вищого добра + впорядкувати частини душі.

Патанджалі: коли бракує внутрішніх орієнтирів — допоможуть зовнішні опори

Патанджалі систематизував класичну йогу: вісім сходинок — від етики до зосередження. Його ключова формула проста:
Yogaḥ citta-vṛtti-nirodhaḥ — «йога — припинення коливань свідомості».

Навіщо це нам у темі цілісності? Коли у людини ще немає внутрішніх орієнтирів, їй потрібні зовнішні опори, які з часом стають внутрішніми:

- етичні рамки (не нашкодь, правдивість, міра, чистота, самоосмислення, довіра Вищому);
- дисципліна тіла й дихання;
- увага як навичка.

Коли зовнішній шум стихає, розрізнення тоншає — і людина краще чує свій напрямок.

Якщо коротко: цілісність = опертися на сходинки (як тренувальні колеса) → виробити внутрішній компас.

Мости й межі

Що єднає. Усі троє говорять про внутрішню роботу, дисципліну уваги та моральний каркас.
Де межі. У Павла — це особистий поклик і благодать; у Платона — розум і Благо (і насправді тут потрібно більше розказати про це); у Патанджалі — техніка очищення свідомості. Це не одна система — але в них є методи, які допомагають наближатися до тієї самої цілісності.

Мабуть, ми й справді говоримо про неї багато. Наступний текст буде на іншу тему :)

Наостанок — одне запитання.

Чи є у вас відчуття, що ви робите не те, що хотіли б?
І — чи знаєте ви, що саме хотіли б робити?

Привіт, друзі.

Нове есе буде за кілька днів — якщо, звісно, ви його чекаєте :)
А якщо ні — то воно все одно буде. Може, навіть не тут, але воно за планом.

А сьогодні напишу про тренування.
Було важко.

Спочатку робив ривки — вже певний час працюю над технікою, але вага стоїть. Усе впирається саме в техніку, а вона не проста.
Потім — комплекс:

21-18-15-12-9-6-3
трастери 50 кг
бурпі через штангу
wall ball 9 кг

Завдання — продихати, знайти свій максимум, не зламатися, вийти з 25 хвилин.
Я зробив за 30:10.
Було дуже важко, якщо чесно.

Є питання до моєї мобільності — зап’ястки, плечі, гомілкостоп. Є таке слово взагалі?) Над цим треба працювати.
Я зрозумів, що за типом атлета я aerobic hybrid, і сьогодні просто хотів перевірити себе.
Коротко — було важко. І саме цього я й добивався.

Якщо говорити про цей канал, то його трохи штормить. Теми змінюються, і часом навіть я не розумію, про що він.
Про багато що.

Але хочу сказати собі й вам ось що.

Невдачі можуть бути просто сходинками до успіху:

Джоан Роулінг відмовили 12 видавництв.
Уолта Діснея звільнили за «нестачу оригінальних ідей». Банки відхилили понад 300 заявок на будівництво Діснейленду.
Опру Вінфрі усунули з новин через «надмірні емоції».
Стівена Спілберга тричі виключали з кіношколи.
З Мерилін Монро розірвали перший контракт, бо «недостатньо гарна й талановита».
Генрі Форда скоротили з компанії, що носила його ім’я.
Томас Едісон провалив тисячі експериментів, перш ніж створив лампочку.

Якщо зараз важко — це не кінець.
Можливо, просто ще не настав той момент, коли все стане на свої місця.
Головне — не здаватися.

Привіт, друзі.

Я помічаю по собі і просто по спостереженнях в інтернеті, що люди навколо постійно шукають якусь чарівну таблетку.
Знайти найкращу вправу для преса. Найправильнішу дієту. Найкращий стиль йоги. Найефективніший курс.

Люди поруч зі мною намагаються і хочуть змінити своє життя.
Чому? Бо те, що відбувається зараз, їх не влаштовує.
Може, усвідомлено, а може й ні — але вони шукають змін.

І часто буває так: людина займається чимось місяць. Наприклад, проходить курс, читає книжку про атомні звички, сідає на дієту.
А потім через місяць усе кидає і повертається на старі рейки.
Це не погано. Просто так часто буває.

Чому?
Моя думка — тому що одна зміна нічого не змінить.
Життя треба міняти поступово, але комплексно.

Якщо говорити про дисципліну, здоров’я, тіло — то починати треба з розпорядку дня.
Додати ранкові практики, розминку, дихання.
Чому саме дихання?
Бо це найпростіший і найпряміший спосіб вплинути на свідомість.

Далі — переглянути харчування. Потім — тренування.
І окремо — повернути книги у своє життя.
Так, я той самий, хто казав, що не треба закручувати всі гайки одразу.
Але їх треба закручувати поступово — і всі :)

А якщо я навіть не знаю, чого хочу?
Тоді варто почати з іншого запитання — а хто я взагалі?
Якщо я не знаю, то піти ще далі:
яке в мене світобачення?
як я бачу цей світ?
які мої цінності?
чи є вони взагалі?
які мої принципи?

Постаратись дізнатися себе. Почати створювати себе.

Бо інакше — місяць дієти мине, курс завершиться, «атомні звички» будуть прочитані,
а з місця нічого не зрушиться.

Ось так. Просто думки.
Може, комусь відгукнеться.

🖤 Fit Dad

Про спори і Ваду

Останнім часом я часто думаю про те, як люди зараз постійно сперечаються. У соцмережах, на роботі, на вулиці. Усі ніби живуть у стані постійного “не згоден”, у кожного є своя "експертна думка", і тільки вона вірна.

В індійській культурі існує визначення типів спорів. І коли я про це дізнався від Дади, то зрозумів, що це пояснює багато сучасних речей.

Перший тип — Вада.

Це коли двоє людей заходять у розмову з позиції: “Я не маю всієї істини, і ти теж не маєш. Ти бачиш одну частину, я — іншу. Давай поговоримо і знайдемо щось спільне.”
У такій розмові народжується не конфлікт, а розуміння. Це діалог, де немає змагання, є бажання скласти цілісну картину.
Вада — це про благість, про відкритість і чесність.

Другий тип — Джалпа.

Це коли я вже приходжу не говорити, а переконувати.
У мене є своя позиція, і я хочу довести, що саме я правий. Я не слухаю, я атакую. Якщо мене пересперечали — я просто йду готуватися до наступного раунду.
Джалпа — це енергія пристрасті. Вона не створює мости, вона зводить стіни. Саме звідси починається поділ на “наших” і “їхніх”.

Третій тип — Вітанда.

Це вже навіть не суперечка. Це коли аргументів немає, і все, що лишається — “відмінити” опонента. Знищити репутацію, знецінити, закрити рот.
Сьогодні це часто називають “культурою скасування”. І вона найруйнівніша. Бо після неї вже немає діалогу — є тільки ворожість.

Я, наприклад, люблю дискусії. У мене така робота — говорити, обговорювати, шукати рішення. Але я майже завжди заходжу з позиції Вади: “Давай говорити, і разом знайдемо відповідь.” Це мені ближче. Це конструктив.

Чому люди так часто сперечаються, особливо з позиції джалпи?

Одне з ймовірних пояснень - тому що всередині порожнеча.
І поки вона є — хочеться комусь щось довести, когось перемогти, бути правим. Це така спроба заповнити себе ззовні.
Але коли ти починаєш наповнювати себе зсередини — через внутрішню роботу над собою, через пошук цілісності (я про це писав декілька постів тому) — зникає потреба сперечатися. Бо вже немає пустоти, яку треба закривати.

І до речі, сьогодні такий час, коли треба дозволяти людям жити зі своєю правдою. Бо їм важко, і це їх моральна оборона. І поки це допомагає, не треба забирати цей щит.

На останок цитата, яку нібито казав Вольтер:

“Я ненавиджу твою думку, але готовий віддати життя за твоє право її висловлювати.

🖤 Fit Dad

Всім привіт!

Сьогодні я хотів написати пост про безглютенові та безлактозні продукти — про те, як маркетинг грає на страхах і робить із “звичайної їжі” суперфуд.

Але знаєте що?
Замість чергової теорії я просто поділюся лайфхаком, який я для себе відкрив пару днів тому.

Коли довго сидиш за компом і рука автоматично тягнеться за третьою або четвертою чашкою кави — спробуй інше.
Тепла вода з лимоном. Серйозно 😄
Я в шоці, наскільки це круто.
Після кількох ковтків ніби перезапускаєшся — і мозок починає думати спокійніше.
Після цього і кави вже не хочеться. І зігріває так само, як і кава)

Користуйтесь 🙏

🖤 Fit Dad

5th Škoda Напівмарафон — done.
⏱️ 1:58:56
🏁 Темп: 5:39/км
Перші 14 км — стабільно 4:15–4:30.
Далі — новий рівень знайомства з власним тілом 😅

Звісно, я спитав у ChatGPT:

«Як правильно підготуватись до півмарафону?»

Він все розклав по поличках:

- спати 8 годин,
- вечеря — вуглеводи,
- сніданок за 2–3 год (вівсянка, банан, мед, вода з сіллю),
- гель із натрієм до старту,
- ще один під час бігу,
- не стартувати занадто швидко.

Ідеальна стратегія.
Але я спитав це вже після забігу 🤦‍♂️

Бо ліг спати о 00:40, прокинувся о 6:30
і поснідав одним хлібцем, двома шматочками сиру і кавою — ~130 ккал.
А тілу треба хоча б 500–600, щоб вистачило глікогену.
☕️ Кава = адреналін, серце б’ється швидше, хочеться летіти.
От я й полетів.

Перші 10 км — кайф.
На 14-му км — 4:14/км.
Думаю: «Я — Кіпчоге».

А потім — ⚡️ клац.
Судоми.
Спочатку ліва нога, потім права.

Глікоген вичерпано.
Натрій, калій і магній вийшли з потом.
Нервова система перевтомилась — м’язи “стріляють”.
І от я то біжу, то йду.
Кожні 100 метрів — нова угода з тілом.

А ще — плечі задубіли й заніміли.
Бо коли ноги здають, тіло компенсує руками.
І ти несеш свої плечі, як дві гирі.

🧦 І ще одне: бавовняні шкарпетки — зло.
Піт не виходить, стопи паряться, натирають мозолі.
Навіть бамбук з поліестром — не варіант.
Потрібні спеціальні синтетичні — сухо, зручно, без пухирів.

Сьогодні болить усе, але кайф.
Бо це не просто забіг — це урок.
Тіло показало, де мій поріг.
Наступного разу — більше сну, більше вуглеводів, менше героїзму.
І, можливо, я спитаю чат GPT до старту 😄

https://telegra.ph/Konspekt-knigi-Atomn%D1%96-zvichki-Dzhejmsa-Kl%D1%96ra-10-08
Друзі, ловіть бонус! Я тут дещо запланував, а це натяк, про що воно буде:)

https://www.instagram.com/reel/DQjjGHEjE90/?utm_source=ig_web_copy_link&igsh=MzRlODBiNWFlZA==

На столі стоїть банка з кавою. Kurukahveci Mehmet Efendi. Турецька, дрібна, майже як пил.
Виглядає як щось із минулого — металева банка, простий шрифт, чоловік із чашкою. Ніби кава з часів, коли не було сенсорних дегустацій і модних кислотних сортів.

Я відкриваю кришку — і повітря змінюється відразу.
Аромат щільний, у ньому є щось від старої дерев’яної полиці й темного шоколаду.
Я не варю її в турці, просто заливаю окропом у чашці.
Нічого складного. Кава осідає, зверху пінка — і саме так я люблю.

Перший ковток — трохи гіркий. Другий — м’який.
Післясмак — як легкий дим або темний шоколад, який розтанув, але ще тримається.
Ця кава нагадує мені книги Органа Памука, яких я прочитав свого часу безліч. Вона - ніби віконце в стародавній Стамбул.
---

Якщо потрібні деталі:
помел у неї настільки дрібний, що ефірні олії не втрачаються, усе залишається в чашці.
Обсмаження середньо-темне, без кислотності і без гіркоти.
Смак — щільний, маслянистий, теплий, з нотами горіха і какао.
Посмак довгий, чистий, без різких переходів.
Такі справи.

Привіт, котики.

Хочу розповісти, що зараз відбувається в моєму житті.

Нещодавно я побував на Дикій гонці. Про неї говорили всі, і я зрозумів, що не можу пропустити таку подію. Поїхав у Київ авралом: увечері автобус, зранку вже старт, увечері — поїзд назад. Побачив Київ лише з вікна таксі, але виступив і лишився задоволений.

І вирішив: цього року змагань для мене більше не буде.
Але.
13 грудня відкрили реєстрацію на лісотрейл — і я тут же подався. Пробігти 15 км по лісу в суботній ранок? Ну чому б і ні? :)

Хочу розказати ще одну важливу річ.
Я став рідше писати тут, бо відчуваю, що фокус трохи змістився. Мабуть, мені треба було трохи назбирати себе.

Я зіткнувся з найбільшим дефіцитом, який тільки може бути — нестачею часу.

Робота, побут, турботи — і я просто не встигаю робити те, що хочу.
А хочу багато: тренування, гітара (я шалено хочу грати), Python, математика й фізика (і тут я сварю себе за те, що в універі витрачав час не туди, а треба було сидіти на прикладній фізиці й учити).
Є ще молекулярна біологія.
Є мій сценарій.
Є відеозйомка.
А коли спати?..

Але знаєте, що я помітив?
Чим більше часу я витрачаю на хобі — тим більше в мене сил.

Бо хобі — це не витрата енергії.
Хобі — це її виробництво.

Коли людина займається тільки роботою — вона вигоряє, бо використовує одну й ту саму когнітивну лінію.
Коли мозок перемикається — він відпочиває всередині активності.

І в цьому весь секрет.

Шукайте своє хобі.
Займайтесь ним.
Нехай воно живить вас, як живить мене.

🖤 Fit Dad

Привіт, котики.
Ну шо, можливо, до мене повернувся хист до написання постів, але хто зна:)
Подивимось.

Давно не писав — робота, проєкти, тренування, графік, трохи хаос, трохи драйв.
Пізніше розповім більше, а сьогодні хочу поділитися тренуванням — воно було реально кайфове.

Почав із розминки — пропущу деталі, не в цьому суть.
Далі почалося цікаве.

Перший комплекс (EMOM 6 хв)

1-ша хвилина — 9 строгих віджимань у стійці на руках (вниз головою, від стінки), максимально швидко.
2-га хвилина — 9 махів гирею 24 кг на швидкість.

І так три раунди.
Плечі вже тут почали підгорати, але приємно, робоче.

Силовий блок — 12 хвилин (E2MOM)

У трені було написано робити 4+4 станова і 4+4 жим штанги по 30 секунд кожен відрізок.
По суті, це 6 раундів по 2 хвилини: одна хвилина станова, одна — жим.

Мій максимум у становій — 165 кг, але в протоколі стояло ~75%.
Я вирішив взяти 100 кг, і не помилився — з таким темпом (4 повтори за 30 сек → ще 4 за 30 сек) це була ідеально важка работа.
В останньому сеті ноги вже трохи трусилися.

У жимі лежачи була та сама схема.
Мій максимум — 100 кг (чи 105), тож треба було брати 78 кг.
Але я взяв 70, і навіть цього вистачило з головою:
4 повтори за 30 сек → 4 за 30 → і пауза.
Норм. Навіть важкувато.

Підтягування (сила)

Спочатку — 5 повторів з максимальною вагою.
Взяв +36 кг, і якщо чесно — трохи перебор.
З таким контролем краще було б робити з +24 кг, але вже як є.

Потім був легкий комплекс на різні хвати — класно розклав спину, без фанатизму.

Меткон (ось тут був пекельний кайф)

9-8-7-6-5-4-3-2-1:

DB Snatch 22.5 кг (права)
DB Thruster 22.5 кг (права)
DB Snatch 22.5 кг (ліва)
DB Thruster 22.5 кг (ліва)
Після кожного раунду — 5 метрів ходьби на руках (а я вже вмію!))

Це була вже моральна і фізична прокачка.
Плечі просто горіли, але мозок працював тільки на “дотиснути”. Мабуть, важче було морально. Зробив за 21:49.
Саме такі моменти я люблю у кросфіті.

Словом, тренування зайшло дуже.
Завтра після боксу ще докачаю верх, бо сьогодні сил вже не було.

Як у вас день, що тренували?

Привіт усім ще раз.

Давайте по порядку розкажу, що й як. Може, так і вийде повернутися сюди.
Зараз буде серія маленьких історій. Готові?

1. Після літніх змагань, коли я буквально горів кросфітом, я раптом усвідомив, що в цьому кросфіті я мало що вмію. І пірнув у тренування з акцентом на техніку. Багато чого не виходило, я нервував і думав: «Та хто я такий, щоб узагалі щось писати про тренування?»
Зараз розумію — я ж не експерт, я жива людина. І можу ділитися своїм шляхом, як є. Тим більше, тренування завжди були однією з головних тем на цьому каналі. Тому сьогодні було таке собі повернення на каналі. Описав своє тренування.

2. Ще я тут писав про біологію, нутриціологію й інші наукові штуки. Там теж було багато суперечок. І коли я почав читати книжку «Смерть експертизі» (її радив Баумейстер), то якось поставив паузу на всіх біологічних темах. Бо хто я такий, щоб про це писати? Принаймні поки що. Але з іншого боку, хто, як не я?)

3. Паралельно з усім цим я пішов вчити Python. Так, у мене буває таке — швидко загорівся і понісся. Вчу вже кілька місяців. Подобається, хоча часу мало, і тут потрібна стабільність. Програмування виявилося цікавою річчю. І хоч рівень у мене ще дуже-дуже початковий, і в роботі мені це прямо зараз особливо не потрібно, я все одно не хочу кидати. Мені це робить добре.

4. Коли я вчився в НАУ, то вступив на прикладну фізику на бюджет після гуманітарної гімназії. Мені справді подобалося, але технічний борг був величезний, і багато чого давалося не так легко, як у школі. Потім — болонська система, бюрократія, КВН, і прикладна фізика для мене закінчилася на третьому курсі. Я перейшов на «захист інформації»… де теж особливо не вчився :)
А тепер? Тепер знову вчу математику й фізику. Бо тоді не доучив. У роботі це мені теж не потрібно поки що, але душа тягнеться. Тому й так.

5. Колись давно, ще в Києві, я працював в івент-агенції: трохи менеджером, трохи дизайнером, трохи копірайтером, трохи сценаристом, трохи діджеєм.
А найбільше хотів бути справжнім сценаристом. Мені здавалося, що в мені є хист до історій. Потім був Comedy, трохи там потусив (не дуже успішно), а потім — Таїланд. І десь там всередині залишилася думка, що я все одно напишу щось своє. Книгу, серіал чи фільм — форма не важлива. Головне — історія.
Ідеї я переписував майже десять років. І зараз, ночами, коли є сили та настрій, я знову пишу. Скільки років потрібно, щоб закінчити? Поки що не знаю. Але процес іде — і це вже добре.

А до чого все це?
Є така книга Джима Мерфі «Внутрішня сила чемпіона. Шлях до найкращої версії себе в житті й спорті». Уся вона — про життя на повну.
До речі, я якраз зараз її й читаю :) Тому раджу.

Ось такий вийшов пост. Трохи сумбурний, мабуть.
І це я вам ще про вивчення японської не розказував, але то вже інша історія.

Привіт, котики.
Сьогодні трохи заумств, але думаю, вони вам не завадять — раз уже не завадили мені.

Чули щось про вигорання? Про ті ранки, коли прокидаєшся і не хочеться нічого: ні працювати, ні тренуватися, ні брати до рук книжку чи гітару. У кожного це проявляється по-своєму, але суть одна — ніби всередині зникає контур. Ти є, а сенсу немає.

Так от. Японці давно помітили одну річ і придумали кілька простих, але дуже теплих способів повернути себе до життя.

Перше — «іккі но мей».
Це не про велике призначення і не про глобальні місії.
Це про маленьку причину жити сьогоднішнім днем.
Не «ким я буду через десять років», а «що дає мені силу прокинутися сьогодні».
Крихітна дія: смак, ритуал, момент, запах, хвилина тиші.
Щось дуже дрібне, але стабільне.
Сенс не завжди народжується з масштабів — інколи він народжується з того, що ти живий тут і зараз.

Друге — сила ритуалів.
Психологи з Кіото кажуть: депресія приходить не через провали, а через розпад мікросенсу.
Коли зникає ритуал — зникає структура.
Один студент, що втратив інтерес до життя, почав фотографувати світанки щодня. Через 21 день він сказав: «Я знову відчуваю, що потрібен».
Його життя не змінилося.
Змінилася рамка, з’явилася сталість. До речі, про ранкові ранні підйоми та фотографування - дуже класна тема.

Третє — сенс як рух до людей.
У японських родинах дітям не кажуть «знайди своє призначення».
Їм кажуть: «знайди, кому можеш бути корисним сьогодні».
Це створює зовнішнє пальне — коли ти хоч на сантиметр доторкаєшся до іншої людини, день вже не відчувається пустим.

Чоловік із Наґої, який 15 років поспіль зустрічає сусідів з гарячим чаєм, каже:
«Сенс — це не відповідь.
Сенс — це рух до людей».

І тепер — важливе.

Канал підійшов до того моменту, коли нам самим потрібна маленька дія, маленький ритуал.
Не марафон, не челендж у класичному розумінні, не щось гучне чи надихаюче на три хвилини. А щось щоденне, просте, на пару тижнів — те, що створює внутрішню опору.
Я думаю над цим і скоро напишу вам, що ми робимо разом.

Далі.
Бути корисним сьогодні комусь — це не просто про «доброту».
Це про служіння. Про тапах — внутрішній вогонь, який народжується, коли ти робиш щось не лише для себе.
Це окрема тема, і ми її теж піднімемо. Бо вона глибока.

І ще. Дисципліна, сталість, шляхи самовіддачі — все це сильні слова.
Але якщо всередині щось перегоріло, не треба ламати себе ними.
Потрібно запалити вогонь заново.
З маленького руху, з маленького сенсу, з однієї причини прокинутися завтра.

Бажаю знайти свою маленьку іскру на ранок 🤍💪

Привіт, друзі.

Сьогодні хочу поділитися двома цитатами, які я почув — і вони з’явилися саме тоді, коли були потрібні.

1. Про шлях:

Із мільярдів істот лише небагатьом випадає шанс почути слова про духовне.
Із тих, хто почує, тільки частина відчує їхній сенс.
Із тих, хто відчує — лише одиниці ступлять на цей шлях.
А до фіналу доходять лише ті, у кого намір найсильніший.

— Садашива

2. Про зростання:

Якщо в критиці є бодай один відсоток правди — прийміть її з вдячністю. Саме з таких дрібниць проростає сила.

Обидві нагадали мені про одне: рухатися чесно, бачити себе тверезо і не боятися ставати кращим щодня.

🖤 Fit Dad

“Коли ти дивишся на свою дитину, пам’ятай: саме
зараз ти твориш її спогади про батьківство.”

— Лоуренс Коен, психолог, автор «Playful Parenting»

Доброго ранку! І ще одна цитата, яка варта вашої уваги:

“Діти будують модель світу на основі того, як до них
ставляться найближчі дорослі. Тато, який каже: «Я з
тобою», — програмує в мозку дитини: «Я вартий
любові».”

— Брюс Перрі, нейропсихіатр

Привіт!

Сьогодні був забіг — трейл лісом, 15 км (насправді трохи більше, десь 16.4)
Мороз, вітер, ялинки. Дуже класно. Не знаю, як деякі люди біжать і ще знімають себе на відео, у мене так не виходить))) Тому ловіть фото.

Загалом, було непросто, але саме в цьому весь кайф.
Мабуть, це було останнє змагання в цьому році. Можна відпочивати і готуватись до 2026.

🖤 Fit Dad

Привіт.
Чи плачуть чоловіки? Цікаве питання.

Ми вдома знову читаємо Гаррі Поттера. Сьогодні закінчували шосту книгу. І якщо ви знаєте, що там відбувається наприкінці… не буду спойлерити 🙂

Скажу лише одне: я кілька разів по-справжньому розплакався. Не «десь там зволожилися очі», а так — що прийшлось встати, закрити книгу та на пару хвилин вийти на кухню...
Хоча фільми бачив не раз. І цю книгу вже читав раніше.

Але цього разу текст зайшов інакше. Глибше. Точніше. Сильніше.
Настільки добре й чесно там усе написано, що емоції просто не питають дозволу.

Тому так, чоловіки плачуть.
Іноді — над хорошою книгою.

🖤 Fit Dad

Привіт, друзі.

Останнім часом я рідко тут з’являюся — і на це є причини.
Дуже багато зайнятості, справ, задач, планів. Життя ніби розтягує в різні боки.
Але це не скасовує мого бажання ділитися з вами тим, що для мене справді важливо.

У мене часто буває відчуття, що часу не вистачає на все, що я люблю і що вважаю важливим.
Робота, тренування, сім’я, навчання, думки, плани — усе потребує уваги.
Знайоме відчуття? Якщо так — хочу поділитися з вами однією дуже простою, але сильною вправою.

Ця практика прийшла до нас від стоїків.
Її використовували ще понад дві тисячі років тому.
Зокрема — Марк Аврелій. Людина, яка керувала імперією, але водночас дуже уважно ставилася до свого внутрішнього світу.

Суть вправи проста, але вимагає чесності:
Протягом дня — кілька разів — зупиніться на 2–5 хвилин.
Візьміть блокнот або нотатку в телефоні (краще все ж папір і ручку) і запишіть усе, що вас турбує.

Не лише великі речі. А все, що фоном тягне увагу.

Робочі задачі, які ви відкладаєте.
Розмови, яких уникаєте.
Тіло — якщо щось болить або постійно нагадує про себе.
Фінанси.
Плани на майбутнє.
Навіть дрібниці: новини, дописи, коментарі, думки про те, що «треба було відповісти інакше».

Будьте максимально чесні. Це не для когось — це тільки для вас.

А ввечері подивіться на цей список ще раз.
І навпроти кожного пункту проставте відсоток:
наскільки ця річ знаходиться в зоні вашого реального впливу.

0% - ви не можете на це вплинути взагалі.
30%, 50%, 80% - частково.
100% - повністю у вашій відповідальності.

Дуже швидко стає видно одну річ:
ми витрачаємо колосальну кількість уваги й нервової енергії на те,
на що не маємо жодного впливу.

Соціальні мережі. Чужі думки. Події, які не залежать від нас. Інформаційний шум.
Ми годуємо це своєю увагою - і при цьому обкрадаємо те, що для нас справді важливе.

Стоїчний крок тут жорсткий, але чесний:
те, що не в зоні вашого контролю — прибрати зі свого внутрішнього фокусу.
Свідомо. Не з агресією, а з повагою до власної енергії.

А далі - другий, ключовий етап.

Запитайте себе:
що у вашому житті є по-справжньому суттєвим?

Не просто «важливим», а тим, без чого ви перестаєте бути собою.

Для когось це рух і подорожі.
Для когось - створення, навчання, передача знань.
Для когось - сім’я, тіло, глибина, тиша, шлях.

Ці речі майже завжди нетермінові.
Вони не кричать, вони терпляче чекають. І ми часто відкладаємо їх «на потім»,
віддаючи час дрібному, шумному, чужому.
А потім з’являється відчуття, що ми ніби збилися з дороги.
Що внутрішній вогонь тьмяніє. Що життя стало блідим.

Це не нормально. І це можна змінити.

Я пропоную не чекати Нового року.
Не чекати ідеального моменту.
А почати вже зараз - з простого:
повернути свою увагу собі.

Спробуйте цю вправу.
І подивіться, що зміниться.

Дякую вам за увагу.
Сподіваюся, ці тексти й думки справді додають вам ясності й опори.

🖤 Fit Dad