Геноцид тварин – так каже Стас Капралов, режисер документального фільму «У пошуках Ніки», про дії росіян щодо тварин під час повномасштабного вторгнення. І доводить це страшними кадрами, на які йому та знімальній групі знадобилося майже пів року.
🐕 Ніка – собака Стаса. На початку вторгнення, під час евакуації з Ірпеня, вона злякалася вибухів і втекла. Шукаючи її, режисер почав фільмувати дійсність. І, побачивши, скільки злочинів щодо тварин вчинила російська армія на Київщині, взявся документувати їх по всій країні, щоб через історію невинних тварин показати нелюдяність росіян.
🇺🇸 У листопаді фільм дебютував у Нью-Йорку на фестивалі DOC NYC, а в березні був представлений у програмі швейцарського фестивалю FIFDH Geneva.
🇺🇳 Одночасно з ним, до речі, у Женеві тривала основна сесія Ради ООН з прав людини. Захід зібрав впливових активістів, дипломатів і журналістів. Важливо, що й вони побачили відеодокази російських злочинів. А ще – сміливість і мужність наших людей, волонтерів, які рятують тварин, ризикуючи власним життям.
🗓 Українці зможуть подивитись «У пошуках Ніки» безплатно. Сьогодні, 19 квітня, напередодні Дня вдячності волонтерам, відбудеться ексклюзивний показ на телеканалі СТБ. Згодом стрічка буде доступна в YouTube лише на території України.
🌏 Цього літа фільм покажуть на великому азійському з’їзді Green Asia Network у Південній Кореї, де зберуться провідні зоо- та екозахисники світу. Права на показ уже придбали Латвія, Південна Корея, Японія, Швейцарія, Фінляндія, Іспанія, Норвегія, Австрія, Франція, Бельгія, країни Середнього Сходу (Al Jazeera). Триває фінальній етап переговорів з однією із найбільших стримінгових платформ.
Світ має бачити ці злочини, бо вони дуже добре демонструють: життя – ані людей, ані тварин – для росіян нічого не важать. Їм не потрібна причина, щоб убивати. Достатньо того, що це тварини, які жили на українській землі.
🐕 Ніка – собака Стаса. На початку вторгнення, під час евакуації з Ірпеня, вона злякалася вибухів і втекла. Шукаючи її, режисер почав фільмувати дійсність. І, побачивши, скільки злочинів щодо тварин вчинила російська армія на Київщині, взявся документувати їх по всій країні, щоб через історію невинних тварин показати нелюдяність росіян.
🇺🇸 У листопаді фільм дебютував у Нью-Йорку на фестивалі DOC NYC, а в березні був представлений у програмі швейцарського фестивалю FIFDH Geneva.
🇺🇳 Одночасно з ним, до речі, у Женеві тривала основна сесія Ради ООН з прав людини. Захід зібрав впливових активістів, дипломатів і журналістів. Важливо, що й вони побачили відеодокази російських злочинів. А ще – сміливість і мужність наших людей, волонтерів, які рятують тварин, ризикуючи власним життям.
🗓 Українці зможуть подивитись «У пошуках Ніки» безплатно. Сьогодні, 19 квітня, напередодні Дня вдячності волонтерам, відбудеться ексклюзивний показ на телеканалі СТБ. Згодом стрічка буде доступна в YouTube лише на території України.
🌏 Цього літа фільм покажуть на великому азійському з’їзді Green Asia Network у Південній Кореї, де зберуться провідні зоо- та екозахисники світу. Права на показ уже придбали Латвія, Південна Корея, Японія, Швейцарія, Фінляндія, Іспанія, Норвегія, Австрія, Франція, Бельгія, країни Середнього Сходу (Al Jazeera). Триває фінальній етап переговорів з однією із найбільших стримінгових платформ.
Світ має бачити ці злочини, бо вони дуже добре демонструють: життя – ані людей, ані тварин – для росіян нічого не важать. Їм не потрібна причина, щоб убивати. Достатньо того, що це тварини, які жили на українській землі.
Олена Зеленська | Olena Zelenska
Photo
🎭 Український павільйон на цьогорічній Венеційській бієнале роздає мапу бомбосховищ Венеції. Ця новина розійшлася інтернетом, адже багатьом іноземним відвідувачам важко поєднати у свідомості прекрасну Венецію та бомбосховища. Але саме таке поєднання є звичним в Україні вже понад два роки повномасштабного російського вторгнення. Люди і пам’ятки однаково вразливі до агресії та ракет, хоч би в якій країні перебували.
«Створюючи мапу укриттів Венеції, ми прагнули нагадати світу про крихкість миру й про те, що ми можемо насолоджуватися мистецтвом і жити мирно, доки міжнародна спільнота залишається об’єднаною в підтримці України проти російських окупаційних військ», – кажуть автори нашого павільйону.
Ось чому важливо, що наше мистецтво сьогодні представлене на цій бієнале. Воно нагадує про Україну та її роль у захисті не лише себе, але й світу.
🇺🇦 Символічна назва всього українського проєкту у Венеції – Net Making. В Україні багато людей після роботи чи навчання збираються разом, щоб вручну плести маскувальні сітки – захист для захисників. Але всі ми плетемо сітки й ментально, намагаючись зв’язати своє розірване, зруйноване нападом життя. Саме про це, про тяжкий воєнний досвід, усі роботи українських авторів.
Робота Лії Достлєвої та Андрія Достлєва показує, як це – бути українськими біженцями у Європі й стикатися з відповідними стереотипами. Фільм Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського демонструє, як це – бути мирною цивільною людиною, у місто якої приходять убивати іноземні загарбники.
👉 Особливий здобуток: до Венеції вперше прибули 15 нейровідмінних українських художників. Митці із синдромом Дауна й аутизмом створили роботи для проєкту «Щирі вітання» Каті Бучацької, також представленого в нашому павільйоні. Дуже хочеться, щоб і ці автори зі своїм досвідом випробувань стали видимими для світу.
Так, творчість не врятує від бомб чи куль. Ми в Україні, на жаль, це вже знаємо. Але творчість рятує нашу свідомість, людяність і цінності, головна з яких – людське життя.
Тому, коли посеред війни в українській майстерні з вибитими через обстріли вікнами таки працює художник, це для того, щоб уберегти не лише українську культуру, але й культуру всього світу.
«Створюючи мапу укриттів Венеції, ми прагнули нагадати світу про крихкість миру й про те, що ми можемо насолоджуватися мистецтвом і жити мирно, доки міжнародна спільнота залишається об’єднаною в підтримці України проти російських окупаційних військ», – кажуть автори нашого павільйону.
Ось чому важливо, що наше мистецтво сьогодні представлене на цій бієнале. Воно нагадує про Україну та її роль у захисті не лише себе, але й світу.
🇺🇦 Символічна назва всього українського проєкту у Венеції – Net Making. В Україні багато людей після роботи чи навчання збираються разом, щоб вручну плести маскувальні сітки – захист для захисників. Але всі ми плетемо сітки й ментально, намагаючись зв’язати своє розірване, зруйноване нападом життя. Саме про це, про тяжкий воєнний досвід, усі роботи українських авторів.
Робота Лії Достлєвої та Андрія Достлєва показує, як це – бути українськими біженцями у Європі й стикатися з відповідними стереотипами. Фільм Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського демонструє, як це – бути мирною цивільною людиною, у місто якої приходять убивати іноземні загарбники.
👉 Особливий здобуток: до Венеції вперше прибули 15 нейровідмінних українських художників. Митці із синдромом Дауна й аутизмом створили роботи для проєкту «Щирі вітання» Каті Бучацької, також представленого в нашому павільйоні. Дуже хочеться, щоб і ці автори зі своїм досвідом випробувань стали видимими для світу.
Так, творчість не врятує від бомб чи куль. Ми в Україні, на жаль, це вже знаємо. Але творчість рятує нашу свідомість, людяність і цінності, головна з яких – людське життя.
Тому, коли посеред війни в українській майстерні з вибитими через обстріли вікнами таки працює художник, це для того, щоб уберегти не лише українську культуру, але й культуру всього світу.
🎙 Як через роботу з тілом зміцнити ментальне здоров’я – про це новий епізод подкасту «Простими словами», гостею якого стала Маріель Буке, американська психологиня, керівниця центру психічного здоров’я та досліджень «Розірви коло травми».
🧎♀️ Науковиця стверджує: тілесні практики – найдієвіший спосіб відчути себе краще в моменті. Водночас вони забезпечують нам довгострокову емоційну стійкість. Бо, коли ми виконуємо їх постійно, наше тіло запам’ятовує стан емоційної безпеки та спокою. А що більше ми створюємо таких зв’язків між тілом і мозком, то швидше втрачатимуть силу попередні зв’язки, сформовані стресом чи травмою.
🗣 Цей епізод напрочуд практичний, адже пані Буке пропонує прості вправи для самодопомоги. Наприклад, спокійне дихання протягом 5 хвилин дає сигнал до розслаблення нервовій системі. Розгойдування з боку в бік стимулює цю реакцію – як у немовлят, яких заколисують. Відчути себе у спокої, за словами психологині, допомагає мугикання низьким голосом.
👉 Хочу нагадати, що в «Аптечці психологічної самодопомоги» на сторінці Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», у межах якої виходить подкаст, є ще більше вправ, спрямованих на боротьбу зі стресом і тривожністю.
💪 Один рік щоденних дій змінює тілесну пам’ять, каже Маріель Буке. І мова зовсім не про те, щоб регулярно практикувати годину йоги. Достатньо маленьких, але постійних дій, щоб наш організм відреагував із вдячністю.
🎧 Розмова доступна для прослуховування на всіх подкаст-платформах:
▫️ Apple Podcasts;
▫️ Google Podcasts;
▫️ SoundCloud;
▫️ Spotify.
🧎♀️ Науковиця стверджує: тілесні практики – найдієвіший спосіб відчути себе краще в моменті. Водночас вони забезпечують нам довгострокову емоційну стійкість. Бо, коли ми виконуємо їх постійно, наше тіло запам’ятовує стан емоційної безпеки та спокою. А що більше ми створюємо таких зв’язків між тілом і мозком, то швидше втрачатимуть силу попередні зв’язки, сформовані стресом чи травмою.
🗣 Цей епізод напрочуд практичний, адже пані Буке пропонує прості вправи для самодопомоги. Наприклад, спокійне дихання протягом 5 хвилин дає сигнал до розслаблення нервовій системі. Розгойдування з боку в бік стимулює цю реакцію – як у немовлят, яких заколисують. Відчути себе у спокої, за словами психологині, допомагає мугикання низьким голосом.
👉 Хочу нагадати, що в «Аптечці психологічної самодопомоги» на сторінці Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», у межах якої виходить подкаст, є ще більше вправ, спрямованих на боротьбу зі стресом і тривожністю.
💪 Один рік щоденних дій змінює тілесну пам’ять, каже Маріель Буке. І мова зовсім не про те, щоб регулярно практикувати годину йоги. Достатньо маленьких, але постійних дій, щоб наш організм відреагував із вдячністю.
🎧 Розмова доступна для прослуховування на всіх подкаст-платформах:
▫️ Apple Podcasts;
▫️ Google Podcasts;
▫️ SoundCloud;
▫️ Spotify.
🤝 Вдячність. Це почуття, яке переповнює нас при зустрічі з ветераном чи ветеранкою. Утім, не завжди зрозуміло, як подякувати так, щоб було доречно та щиро. Про це – в окремому розділі Довідника безбар’єрності «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія».
Не всі військові готові до подяк. Робота, наприклад, штабного працівника теж важлива. Але якщо йому подякувати за участь у бойових діях – буде незручно вам обом. Коли ж ви впевнені, що людина воювала, можна сказати: «Дякую за службу».
☕️ Не всі військові зрадіють, якщо ви захочете пригостити їх кавою тощо на знак подяки. Не варто на це ображатися, бо маємо розуміти: хтось може сприйняти цей жест як жалість. А ветеран чи ветеранка – звичайна людина, зі своїми особливостями характеру та вподобаннями.
😊 «Найкраща подяка – погляд і усмішка», особливо у взаємодії із зовсім незнайомою людиною. Без жодних слів, простий вітальний кивок – і це буде ОК. Іще варіант, якщо ніяково говорити особисто, – перекажіть вдячність текстом. Це теж дуже добре сприймається.
Більше ілюстрацій про коректну комунікацію від художниці Ольги Дегтярьової, чия робота ілюструє цей допис, можна переглянути тут.
Тематична хвиля «Досвід ветеранів вартий поваги» є частиною комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Розроблена спільно з IREX та впроваджується за підтримки USAID.
Не всі військові готові до подяк. Робота, наприклад, штабного працівника теж важлива. Але якщо йому подякувати за участь у бойових діях – буде незручно вам обом. Коли ж ви впевнені, що людина воювала, можна сказати: «Дякую за службу».
☕️ Не всі військові зрадіють, якщо ви захочете пригостити їх кавою тощо на знак подяки. Не варто на це ображатися, бо маємо розуміти: хтось може сприйняти цей жест як жалість. А ветеран чи ветеранка – звичайна людина, зі своїми особливостями характеру та вподобаннями.
😊 «Найкраща подяка – погляд і усмішка», особливо у взаємодії із зовсім незнайомою людиною. Без жодних слів, простий вітальний кивок – і це буде ОК. Іще варіант, якщо ніяково говорити особисто, – перекажіть вдячність текстом. Це теж дуже добре сприймається.
Більше ілюстрацій про коректну комунікацію від художниці Ольги Дегтярьової, чия робота ілюструє цей допис, можна переглянути тут.
Тематична хвиля «Досвід ветеранів вартий поваги» є частиною комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Розроблена спільно з IREX та впроваджується за підтримки USAID.