Повернувся в Білу Церкву лише у 1917 році та почав працювати в місцевій крамниці.

У 1919 році він був примусово мобілізований до Білоцерківського караульного батальйону для підтримки порядку в місті, але незабаром залишив службу через хворобу. Після чого почав переховуватись, аби уникнути повторного призову, а згодом взагалі покинув місто.

На початку 1920-х років повернувся в Білу Церкву, одружився з єврейкою Рейзей. У 1922 році, щоб забезпечити сім’ю та новонароджену доньку Ціпу, влаштувався різником на скотобійню, де працював до початку радянсько-німецької війни. Був противником комунізму, жив за традиціями своїх предків, був вірний релігії. У 1937 році разом з однодумцями створив у Білій Церкві єврейську релігійну громаду, став її духовним лідером.

У 1941 році евакуювався разом із сім’єю до села Перцовка (Татарська АРСР), де працював у колгоспі. У 1942 році отримав повістку до армії, служив до 1943 року, втратив ногу на війні, після чого був демобілізований. У березні 1944 року повернувся до Білої Церкви, де деякий час працював продавцем, а потім повністю присвятив себе відновленню єврейської громади.

Заснування синагоги

1 січня 1947 року між Фельдманом і Білоцерківським міським житловим управлінням був підписаний договір про безкоштовну оренду будинку на вулиці Грузинська, 2, для використання під синагогу. Вона стала однією з п’яти синагог у Київській області, які працювали після війни. Фельдман забезпечив її всім необхідним: синагогальним ковчегом, лавками, столами, підсвічниками — усім, що потрібно для внесення свитка Тори. В синагозі проводили обрізання хлопчиків, весілля, похорони. На свята приходило від 250 до 300 осіб.

Згодом при синагозі почала діяти артіль¹, де випікали мацу². Вона коштувала 8 рублів що на той момент було дорого, але авона все одно користувалася популярністю серед населення міста.

Ліквідація синагоги

Уповноважений Ради у справах релігійних культів по Київській області зафіксував, що в період 1949–1950 років на великі свята синагогу відвідувало до 2000 осіб, у звичайні дні — близько 50. Завданням цієї установи було недопущення проявів будь-якої релігії в області, тому міліція почала переслідувати вірян. На великі свята прихожан розганяли, ловили прямо на вулиці. Коли громада вирішила зібрати кошти на відновлення могил на єврейському кладовищі, міліція миттєво відреагувала, звинувативши керівництво громади у спекуляції, нав'язування релігії молодому поколінню, а також звинуватили у зраді Радянському Союзу, ці обвинувачення могли обернутися ув’язненням для Фельдмана. Але арештували його не одразу, оскільки і він, і його донька були фронтовиками. У ході розслідування з’ясувалося, що він співпрацював з американськими релігійними фондами, від яких отримував релігійну літературу та продукти.

У 1950 році померла його донька.

24 грудня 1950 року старший слідчий УМДБ Київської області, старший лейтенант Тимко, пред’явив Фельдману обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 54-10 ч. ІІ КК УРСР — «антирадянська пропаганда та агітація». Фельдман заперечував будь-які обвинувачення в антирадянській діяльності. Але під час нічного допиту 17 січня 1951 року він зізнався, що справді був ображений на радянську владу, яка, за його словами, нічого не зробила для гідного облаштування життя євреїв — народу, що найбільше постраждав під час окупації.

На допиті 17 березня 1951 року рабин ще раз підтвердив свої свідчення про невдоволення радянською владою, яка, на його думку, ставилася до єврейського населення несправедливо. Водночас обвинувачення в націоналізмі він категорично відкинув.

26 травня 1951 року його засудили до 10 років ув’язнення. Його відправили до в’язниці в Сибіру, де йому запропонували свободу в обмін на свідчення проти друзів. Фельдман відмовився щось говорити, але навіть без його свідчень компромату на його соратників було достатньо.

2 серпня 1954 року термін ув’язнення Фельдману скоротили до 5 років, на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 27 березня 1953 року «Про амністію» його звільнили з-під варти. Мойсей Бенціонович повернувся до своєї родини в Білу Церкву. Сама синагога була закрита в 1962 році.

Примітки

¹ Артіль — форма кооперативного об'єднання робітників, що виконували спільну працю (в даному випадку — випікання маци).

² Маца — традиційний єврейський хліб, приготований без дріжджів, що споживається під часвята Песах.

#історія

ДНО.БОЛОТО. Руський МІР. БАБЛО на КРОВІ

Кричіть та говоріть, що хочете, бо ми ОРЛИЦІ та не сповідаємося перед ГІЄНАМИ -це актуальна цитата Ірини Фаріон буде у ваших головах завжди.

А так ваш «санітар общества» сидить і буде сидіти. Несіть йому ікру та рибку несіть😜

Далі текст з телеграм каналу Львівич:

🤯 Я бажаю доньці Фаріон прокляття до сьомого коліна. Нехай вони всі здохнуть, як собаки. Я хочу сказати всім фаріоністам — згиньте, як роса на сонці, щоб вас взагалі не існувало на цій Богом даній землі нашій. Горіть в пеклі, фаріоністи кляті, — ось так прихильниці підозрюваного у вбивстві Фаріон висловлюються у соцмережах в прямих ефірах про тих, хто проти Зінченка

Крім того, вони порівнюють прихильників Фаріон із рашистами. Також вони бажають смерті й малим дітям, онукам Ірини Фаріон та кажуть, що це ростуть «виродки».

За моєю інформацією, деяких жінок, що підтримують Зінченка вже викликали на бесіду в СБУ після того, як у суді одна з них почала кричати, що це Софія Особа вбила власну матір, бо їй це було вигідно.

Додам, що їхня кураторка, яка позиціонує себе в соцмережах як Лана — керує всім процесом з-за кордону. А з журналістського розслідування стало відомо, що вона активно на своїх сторінках поширювала проросійські дописи. Крім того, слід зазначити, що щоразу після судового засідання, група прихильників обвинуваченого збирається у кабаку за застіллям та випивають не одну пляшку оковитої. Також є підозра, що за свої поїздки вони отримують гроші, бо рахунки в закладах після вживання алкоголю — їм оплачують.

Наступне засідання 14 травня, думаю тих, хто на боці Фаріон — буде там чимало, щоб напряму запитати в цих жінок про прокльони.

Перепрошую за російську мову на відео.

🧐 Львівич |

Фреїр це не просто бог, а втілення життєдайної сили природи. Його влада простягається на родючість полів, на здатність землі дарувати хороший врожай та мир у суспільстві. І в цьому контексті дощ займав та і займає особливе місце. Без дощу не було б зелених пасовиськ для худоби, не було б хорошого врожаю городини, не плодоносили б сади. Тож, уявляючи Фрейра як бога, що несе благо, давні вірили, що його прихильність проявляється і в своєчасних та помірних дощах.

Коли йшов лагідний дощ, що не руйнував посіви, а м'яко напоював їх, люди, можливо, відчували в цьому прояв прихильності Фрейра.

Ці вірші ( в попередньому посту) підкреслюють не стільки його пряме управління стихією дощу, скільки його вплив на родючість та добробут землі через нього.

Тому, хоча я не можу назвати Фрейра "богом дощу" в прямому сенсі, він, безперечно, є богом, через якого проявляється життєдайний дощ.