Третя подія - це анонсований у брюссельських колах візит Президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн до Києва. Хоча з міркувань безпеки конкретні дати візиту поки не розголошуються є всі підстави вважати, що її відвідання України відбудеться до моменту схвалення згаданого вище звіту про прогрес України.

Власне сам візит вже є доброю символічною звісткою, що рекомендація з боку ЄК про початок переговорів буде позитивною для нашої держави. Знаючи з власного досвіду брюссельську кухню та підготовку таких візитів, можемо передбачити, що ключовим елементом зустрічі Урсули фон дер Ляєн з Президентом України стане презентація звіту та роз’яснення і узгодження з керівництвом України запропонованих уточнень та «дошліфувань» до Євроради або Міжурядової конференції. Враховуючи схильність керівництва держави до бурхливо-емоційних публічних реакцій на будь-яку критику чи зауваження з боку партнерів, Президентка ЄК, ймовірно, намагатиметься заздалегідь роз’яснити та заспокоїти свого українського візаві. За наявною інформацією, такі окремі зауваження можуть стосуватись як проблематики національних меншин, так і антикорупційної політики.

Крім презентації звіту, вочевидь, Глава ЄК скористається нагодою для представлення змісту пропозицій Єврокомісії щодо 12-го пакету санкцій проти росії за агресію проти України, бачення Єврокомісією можливостей використання заморожених російських активів в ЄС на потреби підтримки та відновлення нашої держави, а також підтвердить політичну підтримку з боку інституцій ЄС української «Формули миру» та заохотить владу до продовження демократичних реформ.

Очікуваний візит мав би стати гарною нагодою для презентації українською владою «дорослого» бачення подальшого реформування нашої держави та дієвих кроків на шляху інтеграції України до ЄС. Це стало б нашою інвестицією у майбутнє саме проєвропейських лідерів, які, як і США, занурюються у виборчий цикл.

У цілому зрозуміло, що візит заздалегідь приречений на успіх та перенасичення позитивними сигналами з боку Урсули фон дер Ляєн, яка багато інвестувала власних політичних, часових та емоційних ресурсів в Україну та прагне отримати історію успіху. Для неї успіх України стане запорукою її власного успіху і як Президентки Єврокомісії, і як потенційного кандидата на посаду наступного Глави ЄК чи Євроради, або Генерального секретаря НАТО. Тому з будь-якого боку Урсула фон дер Ляєн не дозволить Україні схибити.

Будемо уважно стежити за перебігом цього важливого євроінтеграційного тижня для нашої держави, нашого майбутнього як незалежної, демократичної, європейської країни.

На Українському радіо у програмі «Амбасадори»говорили про мій 28-річний шлях в українській дипломатії, зокрема досвід роботи в ООН, на французькому треку та на посаді Представника України при ЄС. Поділився окремими спогадами про боротьбу за укладення Угоди про асоціацію з ЄС та євроінтеграційний шлях України. Далі буде…..

Слухайте за посиланням: https://ukr.radio/schedule/play-archive.html?periodItemID=3631984

Сьогодні на Прямому говорили про рішення Єврокомісії рекомендувати країнам Євросоюзу розпочати переговори про вступ України в ЄС. Історичне рішення! Заради таких днів варто боротися!

Обговорювали такі теми як:
- виконання Україною рекомендацій Європейської Комісії щодо статусу України як кандидата на членство в ЄС, що були висунуті ще в червні 2022 року;
- передвступні перемовини з ЄС: коли, як, процедури та алгоритми;
- етапи вступу до ЄС.

Дивіться повністю у відео: https://youtu.be/TEVFGVQvZkA?list=PLuFlabNyN8mMootRdvjTl5PXZdjFhdgq6&t=3236

Вчора на Прямому говорили про:

- візит до Києва Віце-Президентки Європейської Комісії з питань цінностей та прозорості Віри Юровоі та її меседжі українській владі;
- про початок передступних перемовин з ЄС та відповідні процедурні питання;
- про важливість наступальної та креативної дипломатії;
- про загрозу угорського фактора і методи її нейтралізації, в т.ч. через інтенсивні прямі особисті контакти з Орбаном.

Відео дивіться за посиланням
https://youtu.be/sxWvib2nUe4?si=ZemjWHQg0rlMlWzS

Із стурбованістю спостерігаю за розвитком подій навколо комунікації із владою сусідньої країни. Змушений констатувати системну неспроможність української дипломатії працювати з проблемними країнами для відстоювання інтересів України.

У колі традиційних та щирих союзників, де «тепла ванна» та «голосні овації», квітне дипломатія самопіару та пафосних декларацій. А де потрібна непроста,  інколи невдячна та ризикована, складна та аргументована робота із скептиками та критиками, де виникають реальні проблемні питання, де не працюють самі емоції, наша дипломатія розсипається вщент та безрезультативно і енергійно б’ється об стіну.

Відсутність системної та всеохоплюючої багаторівневої роботи із проблемними країнами, «дипломатія пафосу, анонсів та наїздів», брак бажання чути і поважати проблемних партнерів, фактичне роззброєння та нівелювання дипломатичної ролі МЗС мають логічні та справедливі наслідки.

Це і проблеми із формуванням консенсусу щодо стратегічно важливого рішення Європейської Ради про початок переговорів про вступ, і безвихідь та повна відсутність комунікації з Китаєм, і поступова втрата позицій у країнах Глобального Півдня (яку не подолаєш анонсованим відкриттям десяти посольств в Африці).

Більше того, виникають і нові точки напруження та складні проблеми, до яких наша дипломатія або не знає як підступитися, або нагадує «слона у порцеляновій крамниці» та «шалений принтер хаотичних ініціатив, самітів-форумів та формул-декларацій», у різноманітності та кількості яких губляться і партнери, і експертна спільнота.

Складно собі уявити, що було б, якби не міцна міжнародна коаліція єдності і солідарності з Україною, в якій часом наші партнери діють в інтересах України більше, ніж ми самі. І коли Україні пробачають та закривають очі на речі, які ніколи б не пропустили і не дозволили за інших - мирних - умов.

Час припиняти цей згубний дипломатичний хаос та відновлювати «дорослу», добре скоординовану та ефективну українську дипломатію, в тому числі відновлюючи роль та авторитет МЗС згідно з українським законодавством. Адже дипломатія також є продовженням внутрішньої політики держави, її дзеркалом.

Вчора на Радіо НВ говорили про:

⁃ активне залучення керівництва Євросоюзу до просування позитивних рішень засідання Європейської Ради щодо України;
⁃ необхідність прямого діалогу з керівництвом Угорщини, у першу чергу з Премʼєр-міністром Віктором Орбаном;
⁃ потребу активізації двосторонніх особистих контактів з лідерами європейських країн і особливо тих, де зростають скептичні настрої щодо України.

Відеозапис розмови дивіться за посиланням https://m.youtube.com/watch?si=M0tEZHv7gnXXY8Ig&v=3yCibb-40Yg&feature=youtu.be

Сьогодні на Радіо НВ говорили про саміт ЄС та історичне рішення Європейської Ради про початок переговорів про вступ України до Європейського Союзу.

Це стратегічна перемога, перемога здорового глузду та справедливості. Європейський Союз цим рішенням показав, що перейшов у «геополітичний контрнаступ». Попереду складна системна робота і на фронті реформ, і на фронті дипломатії.

Запис розмови слухайте за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=s33JSu0TLcg

Вчора на Прямому обговорили актуальні питання інтеграції України до Євросоюзу, в тому числі:
⁃ рішення Європейської Ради про початок вступних переговорів з Україною, подальші кроки та «домашні завдання»;
⁃ шляхи посилення роботи зі всіма державами-членами Європейського Союзу для забезпечення руху України на переговорному треку.

Відеозапис розмови за посиланням https://youtu.be/dEQVJl_cDsg?si=pV8aKbEwxiZDhMqG

Зовнішньополітичні підсумки 2023 року: коротко та без емоцій

В умовах триваючого широкомасштабного вторгнення все ще досить складно об’єктивно оцінити українську зовнішню політику у році, що минає. Однозначно неправильним було б посипати голову попелом чи опускати руки, скільки б приводів для цього не існувало. Сьогодні головне - це перемога та наступальна робота задля зміцнення міжнародної коаліції єдності і солідарності з Україною. При цьому важливим є кожен учасник цієї коаліції - своєрідного клубу фанатів України. Саме в цьому, мабуть, сьогодні і полягає головне завдання української дипломатії.

У цілому зовнішньополітичні процеси 2023 року стали певним віддзеркаленням нашого військового фронту із власними перемогами, невдачами та мінними полями. Десь вдалося просунутися і відтіснити ворога. А десь відбулося зовсім навпаки.

Найвагомішим здобутком року стало грудневе рішення Європейської Ради про початок вступних переговорів з Україною. Це відкрило нову сторінку не лише у відносинах України та ЄС, а і в історії незалежної України.

До успіхів можна також віднести і підсумки Вільнюського саміту НАТО. Шлях до нашого членства в Альянсі став на один крок коротшим. Саме так тлумачиться рішення НАТО не застосовувати до України План дій щодо членства та перевести процес зближення з Альянсом у формат адаптованої Річної національної програми. Важливим є і заснування Ради Україна-НАТО. Вперше в документі Альянсу зʼявився, хоча і з умовами, термін “запрошення” щодо України. Разом з тим поруч з очевидними позитивами, саміт в литовській столиці запамʼятається недоречною твіттер-дипломатією із погрозою бойкотувати захід. Як виявилося, цей емоційний крок вже мав негативні наслідки на подальші процеси. Досить згадати про ввічливе прохання до Глави держави не їхати до Брюсселя для участі у засіданні Європейської Ради, де приймалося рішення про початок вступних перемовин, або незапрошення на Азійсько-Тихоокеанський саміт у Сан-Франциско у листопаді.

У категорії найбільший провал року, що минає, з великими відривом виграє угорський напрямок. Тут протягом року українській дипломатії не вдалося зробити буквально нічого, аби запобігти загостренню конфронтації з Будапештом, піком якої стала боротьба за грудневі рішення ЄС щодо вступних переговорів та багаторічної фінансової допомоги Україні. Українсько-угорським відносинам дуже бракує дорослого та виваженого підходу. Водночас, угорський випадок додатково підкреслює важливість приділення особливої уваги країнам-сусідам. В той час, коли ми зіштовхнулись з екзистенційною загрозою на Сході, не маємо права легковажити західним кордоном. Особливо, не варто допускати руйнівних емоцій у відносинах з Польщею. Це саме стосується і Словаччини.

Протягом року, що минає, відверте буксування спостерігалося у відносинах України з країнами Глобального Півдня. Українці так і не побачили гучно розрекламованого дипломатичного наступу на цьому треку, попри всі турне і епізодичні контакти. Все ще сподіваємось на відкриття десяти нових посольств в Африці. Проте, малоймовірно, що це стане панацеєю від російсько-китайського домінування у регіоні у короткостроковій перспективі.

Весь рік продовжував шкутильгати і трек Китаю. Магічних ключів до серця Сі знайдено не було, і, як наслідок, китайський напрям української дипломатії залишався в тіні інших подій - відносин Вашингтона та Брюсселя з Пекіном. Не допомогло навіть довгоочікуване призначення Посла у Китаї, що так і не змогло зрушити з мертвого місця ані відносини, ані діалог з керівництвом Піднебесної.

Досі невирішеним залишається питання призначення послів у низці ключових країн - Чехії, Угорщині, Норвегії та Великій Британії.

Було багато рухів та заяв навколо укладення домовленостей щодо двосторонніх безпекових зобов’язань для України. Проте, на жаль, наприкінці року і вони забуксували, що навіть визнав Глава держави. Але головне, щоб за змістом та філософією ці домовленості не перетворились у «Будапештський меморандум 2.0». Цей напрям стане важливим викликом наступного року.

Очікувано, водночас несподівано як перший сніг, наприкінці року Україна вкотре влетіла на «мінні поля» американської внутрішньополітичної боротьби, ставши об’єктом жорстких міжпартійних «розборок» як у бюджетному процесі, так і президентських виборчих перегонах. На цьому визначальному треку однозначно бракує класичних підходів, де дуже цінується принцип “не можеш допомогти, то хоча б не нашкодь”.

Вже точно зрозуміло, що 2023 рік завершив епоху української «дипломатії емоцій» та «турборежимів». Вочевидь, цей інструментарій, який, здається, добре зарекомендував себе на початку повномасштабного вторгнення, вже не працює.

Наступний, 2024 рік розпочинає епоху жорстких геополітичних процесів та потенційної зміни еліт в десятках держав світу внаслідок виборів. Забезпечення інтересів України у цих умовах потребує “дорослої дипломатії”, в якій цінується не «дипломатія гучних анонсів», а наполеглива, системна та прагматична робота, провідну роль в якій відіграє професіоналізм та компетентність. Слід розуміти, що у контексті виборчих кампаній наступного року надто спокусливо для деяких політиків буде використати «українське питання» у внутрішньополітичній електоральній боротьбі, а тому всі процеси в Україні будуть розглядатись під мікроскопом.

Запорукою нашого успіху залишається безпрецедентна єдність та незламна міжнародна солідарність. Відтак, результативна робота української дипломатії за координуючої ролі МЗС є одним з вирішальних факторів Перемоги. Тим більше, що ключові зовнішньополітичні пріоритети України на 2024 рік залишаються незмінними - зміцнення міжнародної підтримки для відсічі російській агресії, прогрес на шляху членства в ЄС та НАТО.

На Радіо НВ підбивали ключові підсумки і уроки української зовнішньої політики у 2023 році, а також окреслювали головні міжнародні виклики, що очікують на Україну наступного року.

Відеозапис розмови https://www.youtube.com/watch?v=3Ku031oYpsY

Мої лаконічні дипломатичні підсумки 2023 року
1- Дипломат року - український воїн.
2- Друг року - ЗРК «Patriot».
3- Поразка року - бій за т.зв. Глобальний Південь.
4- Розчарування року - робота з Конгресом США.
5- Надія року - F16.
6- Перемога року - ордер МКС на арешт путіна.
7- Натхнення року - рішення ЄС про вступні переговори з Україною.
8- Помилка року - Вільнюський твіттер-демарш України в контексті Саміту НАТО.

Навіть не намагайтеся: Варшава друг, а не ворог України
 
Шкода буває різна. Буває несвідомою чи замовною, коли її автор і не здогадується про справжні цілі та наслідки. А буває цілком свідомою, коли вкинутий (чи може підказаний?) наратив грає саме проти України, її національних інтересів та на руку зовсім не нашій державі. Поза ображених для України - зовсім не те, чого маємо прагнути.
 
Прикро, але саме так сталося із статтею, яка чомусь ще й отримала статус “редакційної”, шанованої своєю незалежністю і неупередженістю “Європейської правди” під гучним заголовком “Польща веде "війну" проти європейського майбутнього України. Варшава має це усвідомити”. Цей матеріал, безперечно, вартий для прочитання, однак лише з однією метою - як взірець того, як робити не слід, ніколи, а надто - за нинішніх умов. Жодним чином не намагаюсь виправдати шкідливу поведінку Польщі в ситуації з блокуванням кордону. Але запускати такі деструктивні сигнали та маніпулювати терміном «війна» у відносинах з Польщею - не просто небезпечно, а надзвичайно шкідливо.
 
Ключовий підхід сьогодні (та й вчора) має полягати лише в одному правилі: Україна на всіх її рівнях, від влади до опозиції, від Банкової до Михайлівської, від редакції “Європейської правди” до Єдиного марафону, всіх опозиційних і владних каналів, має полягати в тому, щоб коло друзів України збільшувалося. Чи саме так є на даному етапі, наприклад уздовж кордону України, будь-якого її відрізку, питання далеке від банального. І що зроблено з боку, передусім України, найвищої влади, для того, щоб цей кордон із нашими західними сусідами був кордоном справжньої співпраці та взаємодії, партнерства та дружби? Чого лише вартує абсолютно неприйнятний ляпас Польщі з трибуни Генасамблеї ООН, який фактично поставив Варшаву в один ряд зі справжніми ворогами України – росією, північною кореєю, іраном! Прикро, але в статті редакції “Європейської правди” на ці запитання відповіді не знайти. Її там просто немає. Певне завдання було в іншому - облити брудом саме польську сторону і особисто Туска, який щойно розпочав свою каденцію глави польського уряду.
 
Позиція та підходи чинного уряду Польщі до економічної співпраці з Україною можуть калібруватись в залежності від нагальних викликів та внутрішніх потреб польського суспільства. Чи не так було б у випадку України за інших умов? Але фундаментом та життєво важливим інтересом Польщі за будь-якої влади була і залишається незалежна, сильна Україна, інтегрована в ЄС та НАТО. І уряд новообраного премʼєр-міністра країни Дональда Туска це продемонстрував не в останні “чотири тижні”, а роками своєї міцної єдності і солідарності з нашою боротьбою. Розсудлива політика, свідомої всіх наявних викликів розумної влади, полягала б у тому, щоб надати чинному польському уряду достатньо часу для того, щоб довести свій потенціал справжніх друзів України. Однак комусь, певне, дуже хочеться квапитися, підганяти і створювати зайві, непотрібні перешкоди.
 
Польща є і залишається одним з ключових союзників та адвокатів України, надійним центром підтримки української збройної боротьби, затишною домівкою для мільйонів українських біженців. А за премʼєрства Дональда Туска, колишнього президента Європейської Ради, який знає всі входи і виходи в будівлі на площі Шумана, Польща (за умови професійної та розумної дипломатії Києва) потенційно може перетворитися на європейського криголама в інтересах України, лідером, якого так бракує.
 
Ображати та настроювати наших польських партнерів проти України, хайпуючи на складній темі блокади кордону, вносити розбрат у політичне життя самої Польщі, де ситуація і без того є далекою від райдужної, надзвичайно небезпечно та шкідливо. Складно на європейському політичному небосхилі останнього десятиліття знайти політика, який би зробив більше для європейської України, ніж Дональд Туск на різних посадах. Чи того, хто позмагався б у дипломатичній «пристрасті» щодо Східної політики з Радославом Сікорським.
 
До речі, новий міністр закордонних справ Польщі буквально днями перебував у Києві, і навіть мав зустрічі у найвищому кабінеті країни.

Невже діалог відбувався не так, як того бажалося?
 
Хочеться застерегти у подальшому від подібних матеріалів та заяв, які не створюють сприятливе тло для очікуваного візиту в Україну нового Премʼєр-міністра Польщі Дональда Туска та підривають можливості польського уряду для досягнення прийнятних для України компромісів з польським бізнесом. Якщо, звісно, це не було первісною метою матеріалу “Європейської правди”.
 
Слід завжди памʼятати, що російський агресор і його агресивна пропаганда ніколи не вагатимуться та обовʼязково використають в режимі “турбо прискорювача” будь-який шанс потенційного розколу у відносинах України з нашими найближчими союзниками і партнерами. Вбити клин у відносинах Києва з Варшавою - давня мрія москви. І про це слід памʼятати.
 
Емоційна та егоїстична публічна дипломатія починається там, де комусь починає бракувати слів і аргументів. А може і банально державницького підходу.
 
Чорно-білий підхід у міжнародних відносинах надзвичайно небезпечний. Від такого підходу просто необхідно відмовитися напередодні запуску важливих переговорів про вступ до ЄС.
 
Як я вже неодноразово писав, у процесі вступу до Євросоюзу нам необхідно вже зараз готуватися до виникнення спірних питань фактично з кожною з 27-ми держав ЄС. І виникнення таких питань аж ніяк не означатиме зраду і тим паче війну, а виключну необхідність зважено і ПО-ДОРОСЛОМУ вести діалог з партнерами, а тим більше найближчими сусідами, замість того, аби навішувати ярлики і провокувати невиправдані емоції в українському суспільстві.
 
Не відкрию таємницю, якщо скажу, що нинішній рік, як і подальші роки принесе ще багато суперечок та непорозумінь. Якщо при виникненні проблемних питань, ми будемо вдаватися до небажаних емоцій, недалекоглядних заяв та небезпечних звинувачень, то у нас так і не залишиться справжніх друзів! Цього ми не повинні собі дозволити!

Експрес-висновки щодо Давоської зустрічі радників 14 січня

1 - потенціал формату радників практично вичерпано, цілком очевидно, що досягнуто ліміту креативності;
2 - боротьба за “кількість” учасників так і не переросла в результативну “якість”, можливо час змінювати підходи;
3 - прихильність країн так званого «Глобального Півдня» залишається найбільш проблемним питанням. Насамперед, це стосується Пекіну, на рівень залучення якого очевидно зважатимуть в москві. Варто шукати можливості зустрічі Глави держави з Прем’єр-міністром Китаю, який наразі перебуває у Давосі;
4 - попередньо оголошена Банковою ідея провести Глобальний саміт миру на початку 2024 року продовжує залишатися під питанням і тяжіє до нуля;
5 - складна ситуація на полі бою та ескалація на Близькому Сході завдають руйнівного впливу на ефективність консолідації підтримки навколо імплементації української Формули миру.

Існує єдина, справді ефективна, формула гарантій безпеки для України, яка формулюється наступним чином: той, хто прагне надійних гарантій безпеки та сталого миру для України - думає про членство України в НАТО, а всі інші безпекові формати - це про підготовку до нової війни.
У чому слабкі місця “Угоди про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Великою Британією” від 12 січня 2024 року, чому вирішено укласти Угоду саме зараз, чи містить документ гучно розпіарені «гарантії безпеки» для України та про його вплив на дискусії щодо членства нашої держави в НАТО, про «тінь Будапештського меморандуму», юридичну обов’язковість Угоди та її потенціал для ефективного стримування агресії, читайте у матеріалі для «НВ»: https://nv.ua/ukr/opinion/ugoda-z-velikobritaniyeyu-diplomat-rozpoviv-chi-ye-garantiji-bezpeki-dlya-ukrajini-50384242.html

Вітаючи виділення Україні допомоги з боку ЄС, потрібно памʼятати і про умови її надання. Однією з ключових умов завжди було і є повага та відданість принципам демократії. Але цього разу, вперше, Євросоюзом було додано умову про повагу до… багатопартійної парламентської системи.

Вчора на Прямому говорили не лише про вже прийняті рішення, але й про ті щодо яких йдуть консультації, зокрема про Фонд для підтримку миру та що він включатиме.

Дивіться моє включення з Брюсселю за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=POIeeaqbiMw

Питання допомоги США Україні є одним з головних на нашому зовнішньополітичному порядку денному. На жаль, допустили, що ця допомога стала заручником виборчої боротьби в США. Але безвихідних ситуацій не буває.

Чи зможе Європа заповнити цю паузу?

Які невикористані можливості і шанси для надання допомоги Україні ще залишаються?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=-nBFKfpxhnA

2024 рік - ймовірно один з найскладніших років, який потребуватиме консолідації зусиль. І це стосується не лише західної допомоги Україні, а й того, що ми самі зробили для перемоги. Ми маємо демонструвати єдність всередині країни.

Мюнхенська безпекова конференція - важливий міжнародний майданчик для обговорення та координації стратегії перемоги над російським агресором.

Які важливі зустрічі там відбулись?

Що говорили в кулуарах про американську допомогу Україні?

Про ці та інші питання дивіться у відео https://www.youtube.com/watch?v=R2wiqnHiVrQ