Мінські домовленості: погляд зсередини
Мінські домовленості (складається з трьох документів, які мають політичний, а не юридично зобов’язуючий характер), їх роль та наслідки імплементації продовжують викликати гострі емоції та напружену дискусію в українському суспільстві.
За майже 7 років від моменту їх погодження притупилися відчуття тривожності та непевності тих днів січня та лютого 2015 року. З’явилися нашарування маніпуляцій, викривлень та елементи політичної доцільності. Відтак, у суспільному та політичному дискурсі домінують поверхневі та ситуативні уявлення про Мінські домовленості як механізму досягнення мирного врегулювання на Донбасі та інструменту стримування російської агресії. Дійсно, історія та умови укладення Мінських домовленостей (МД) були непростими, а кінцевий зміст - неідеальним.
І, у принципі, наскільки ідеальними та певними можуть бути будь-які домовленості з Путіним, які господар Кремля готовий порушити за першої ж ліпшої нагоди, щойно відчує слабкість та відчуття здобичі!
Але зі свого дипломатичного досвіду можу сказати, що навіть ідеальні домовленості, але в неумілих руках та ще й у дилетантському виконанні не є гарантією успіху. І навпаки - недосконалі домовленості, але при грамотному, креативному, системному та професійному ставленні, помноженому на мотивацію політичної волі конфліктуючих сторін, можуть принести користь.
Мінські домовленості - це як ніж, що може принести як користь, так і - при хибному застосуванні - шкоду.
Гадаю, що ніхто не буде заперечувати, що МД свого часу зіграли свою позитивну роль: Україні вдалося зупинити путінську навалу в критичний період збройної російської агресії, ми виграли час для створення сучасної і потужної армії, зміцнення обороноздатності та поліпшення фінансово-економічної ситуації країни, нам вдалося сформувати консолідовану проукраїнську міжнародну коаліцію і забезпечити ухвалення пакету секторальних санкцій Заходу проти російського агресора тощо.
МД свого часу відігравали своєрідну роль молота, яким Україна і західний світ били по голові Кремля, вганяючи його у міжнародну ізоляцію та у режим санкцій. Через ці домовленості українська дипломатія довела, що саме Росія як сторона конфлікту (а не посередник – і це чітко фіксують положення МД) несе повну відповідальність за агресію проти суверенної держави, злочини на окупованих територіях та не демонструє бажання відновлювати мир на Донбасі.
При визначенні ставлення до МД слід також розуміти, що будь-які нові, «більш вигідні» домовленості, за які виступають опоненти, включатимуть аналогічні положення і елементи, які наразі містяться в існуючих документах. Йдеться, зокрема, і про повне та всеохоплююче припинення вогню, і про виведення російських військ та зброї, і про роззброєння незаконних збройних угруповань, і про звільнення заручників, і про відновлення Україною контролю над своїм кордоном, і про відновлення української податкової і банківської системи. І, звичайно, крім безпекової складової, у новому документі будуть відображені, в найкращому випадку, практично ідентичні політичні елементи, а, можливо, і ще більш амбітні для російської сторони положення щодо впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні процеси в Україні.
Ключова проблема «Мінська» - різне тлумачення сторонами конфлікту послідовності та взаємозв’язку виконання положень. Це є одним з моїх основних висновків як переговірника у нормандському форматі у 2015-2019 роках. Аналогічну позицію поділяють й наші партнери. Результати цьогорічної січневої зустрічі дипломатичних радників у Парижі також фіксують цю принципову розбіжність.
Тому в 2016 році нам разом з партнерами вдалося нав’язати Росії концепцію так званої «дорожньої карти» з метою вибудовування чіткої узгодженої послідовності виконання МД на основі принципу «спершу безпека». Тобто спочатку Росія виконує безпекові складові МД, забезпечує режим повного і всеохоплюючого режиму припинення вогню, виведення своїх військ, забезпечення повного і безумовного доступу СММ ОБСЄ до всієї території ОРДЛО тощо. При цьому усувався ресторанний принцип «а ля карт».
Мінські домовленості (складається з трьох документів, які мають політичний, а не юридично зобов’язуючий характер), їх роль та наслідки імплементації продовжують викликати гострі емоції та напружену дискусію в українському суспільстві.
За майже 7 років від моменту їх погодження притупилися відчуття тривожності та непевності тих днів січня та лютого 2015 року. З’явилися нашарування маніпуляцій, викривлень та елементи політичної доцільності. Відтак, у суспільному та політичному дискурсі домінують поверхневі та ситуативні уявлення про Мінські домовленості як механізму досягнення мирного врегулювання на Донбасі та інструменту стримування російської агресії. Дійсно, історія та умови укладення Мінських домовленостей (МД) були непростими, а кінцевий зміст - неідеальним.
І, у принципі, наскільки ідеальними та певними можуть бути будь-які домовленості з Путіним, які господар Кремля готовий порушити за першої ж ліпшої нагоди, щойно відчує слабкість та відчуття здобичі!
Але зі свого дипломатичного досвіду можу сказати, що навіть ідеальні домовленості, але в неумілих руках та ще й у дилетантському виконанні не є гарантією успіху. І навпаки - недосконалі домовленості, але при грамотному, креативному, системному та професійному ставленні, помноженому на мотивацію політичної волі конфліктуючих сторін, можуть принести користь.
Мінські домовленості - це як ніж, що може принести як користь, так і - при хибному застосуванні - шкоду.
Гадаю, що ніхто не буде заперечувати, що МД свого часу зіграли свою позитивну роль: Україні вдалося зупинити путінську навалу в критичний період збройної російської агресії, ми виграли час для створення сучасної і потужної армії, зміцнення обороноздатності та поліпшення фінансово-економічної ситуації країни, нам вдалося сформувати консолідовану проукраїнську міжнародну коаліцію і забезпечити ухвалення пакету секторальних санкцій Заходу проти російського агресора тощо.
МД свого часу відігравали своєрідну роль молота, яким Україна і західний світ били по голові Кремля, вганяючи його у міжнародну ізоляцію та у режим санкцій. Через ці домовленості українська дипломатія довела, що саме Росія як сторона конфлікту (а не посередник – і це чітко фіксують положення МД) несе повну відповідальність за агресію проти суверенної держави, злочини на окупованих територіях та не демонструє бажання відновлювати мир на Донбасі.
При визначенні ставлення до МД слід також розуміти, що будь-які нові, «більш вигідні» домовленості, за які виступають опоненти, включатимуть аналогічні положення і елементи, які наразі містяться в існуючих документах. Йдеться, зокрема, і про повне та всеохоплююче припинення вогню, і про виведення російських військ та зброї, і про роззброєння незаконних збройних угруповань, і про звільнення заручників, і про відновлення Україною контролю над своїм кордоном, і про відновлення української податкової і банківської системи. І, звичайно, крім безпекової складової, у новому документі будуть відображені, в найкращому випадку, практично ідентичні політичні елементи, а, можливо, і ще більш амбітні для російської сторони положення щодо впливу на внутрішньо- та зовнішньополітичні процеси в Україні.
Ключова проблема «Мінська» - різне тлумачення сторонами конфлікту послідовності та взаємозв’язку виконання положень. Це є одним з моїх основних висновків як переговірника у нормандському форматі у 2015-2019 роках. Аналогічну позицію поділяють й наші партнери. Результати цьогорічної січневої зустрічі дипломатичних радників у Парижі також фіксують цю принципову розбіжність.
Тому в 2016 році нам разом з партнерами вдалося нав’язати Росії концепцію так званої «дорожньої карти» з метою вибудовування чіткої узгодженої послідовності виконання МД на основі принципу «спершу безпека». Тобто спочатку Росія виконує безпекові складові МД, забезпечує режим повного і всеохоплюючого режиму припинення вогню, виведення своїх військ, забезпечення повного і безумовного доступу СММ ОБСЄ до всієї території ОРДЛО тощо. При цьому усувався ресторанний принцип «а ля карт».
І одним з елементів такої «дорожньої карти» була відома формула Штайнмаєра та миротворча місія ООН. І якщо наміри і України, і Росії будуть дійсно серйозними та будуть спрямовані на усунення цих розбіжностей, все одно доведеться повернутися до ідеї такої карти, попри існуючі спроби її дискредитувати в рамках ТКГ.
На жаль, сьогодні Банкова говорить лише про декілька аспектів МД - режим припинення вогню, звільнення заручників і відновлення контролю над кордоном. Але є багато інших принципових аспектів, які ігноруються. Йдеться, зокрема, про повернення до контактної лінії станом на 19 вересня 2014 року, бо до лютого 2015 року Росія внаслідок ескалації агресії загарбала додатково біля 2500 кв км української території. Ігнорується й ініціатива про створення робочої групи з питань кордону в рамках ТКГ. Свого часу Україна спільно з партнерами розробила і офіційно представила в ОБСЄ поетапний механізм відновлення контролю над своїм кордоном. Саме СММ ОБСЄ має встановити постійний моніторинг та верифікацію неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону відповідно до пункту 4 Мінського протоколу від 05 вересня 2014 року.
На жаль, відкинуто і питання розміщення миротворців ООН на окупованій частині території Донбасу. Свого часу завдяки скоординованим діям з США та європейськими партнерами (ФРН та Франція) було розроблено та узгоджено концепцію такої миротворчої операції у розвиток домовленостей Порошенка з Меркель, Макроном та Трампом. У 2017 році відповідний документ був переданий російській стороні дипломатичним радником Канцлера ФРН Хойсгеном. Вважаю, що ця тема є несправедливо проігнорованою новою владою, яка необґрунтовано діє за хибним принципом «все, що було до нас, є поганим». Про серйозність опрацювання даного питання свідчило і те, що після парламентських виборів у 2017 році німецький уряд включив положення про підтримку миротворчої місії ООН як важливої безпекової складової виконання МД до Коаліційної угоди.
Багато маніпуляцій і в питанні так званої «формули Штайнмаєра». Існувало два варіанти цієї формули - російський та український. Суть російського варіанту полягав у тому, щоб виокремити цю формулу із загального контексту та погодитись з тим, що місцеві вибори на території ОРДЛО мають «в цілому» відповідати принципам та стандартам ОБСЄ з пріоритетністю принципу «спершу політика». Українська сторона і партнери відстоювали позицію, що місцеві вибори мають бути проведені відповідно до чітких стандартів і принципів ОБСЄ та відповідно до українського законодавства, що включало б створення належних безпекових умов, виведення російських окупаційних військ, розміщення миротворців, діяльність українських партій, ЗМІ тощо.
На жаль, Зеленський в одержимості скликати Нормандський саміт та якнайшвидше «побачити мирні очі» Путіна погодився з російською версією, купивши квиток Путіну на Паризький саміт у 2019 році. З ухваленням такого варіанту Зеленський фактично пішов на виконання МД за російським сценарієм, грунтуючись на принципі «спершу політика». І такий підхід був зафіксований у домовленостях Паризького саміту. Саме тому Путін розуміє, що піймав Зеленського на гачок і обумовлює будь-які наступні кроки виконанням «паризьких домовленостей». Зрозумівши свою стратегічну помилку, Банкова включила режим «реверсу», повернувшись до принципу попередників - «спершу безпека». Але, як показує ситуація, вже було пізно. Тому, похапцем виходячи з глухого кута, нинішня українська влада не знайшла нічого іншого, ніж риторику нищівної критики як МД, так і попередників, виправдовуючи свою нездатність принести обіцяний мир на Донбас.
На жаль, сьогодні Банкова говорить лише про декілька аспектів МД - режим припинення вогню, звільнення заручників і відновлення контролю над кордоном. Але є багато інших принципових аспектів, які ігноруються. Йдеться, зокрема, про повернення до контактної лінії станом на 19 вересня 2014 року, бо до лютого 2015 року Росія внаслідок ескалації агресії загарбала додатково біля 2500 кв км української території. Ігнорується й ініціатива про створення робочої групи з питань кордону в рамках ТКГ. Свого часу Україна спільно з партнерами розробила і офіційно представила в ОБСЄ поетапний механізм відновлення контролю над своїм кордоном. Саме СММ ОБСЄ має встановити постійний моніторинг та верифікацію неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону відповідно до пункту 4 Мінського протоколу від 05 вересня 2014 року.
На жаль, відкинуто і питання розміщення миротворців ООН на окупованій частині території Донбасу. Свого часу завдяки скоординованим діям з США та європейськими партнерами (ФРН та Франція) було розроблено та узгоджено концепцію такої миротворчої операції у розвиток домовленостей Порошенка з Меркель, Макроном та Трампом. У 2017 році відповідний документ був переданий російській стороні дипломатичним радником Канцлера ФРН Хойсгеном. Вважаю, що ця тема є несправедливо проігнорованою новою владою, яка необґрунтовано діє за хибним принципом «все, що було до нас, є поганим». Про серйозність опрацювання даного питання свідчило і те, що після парламентських виборів у 2017 році німецький уряд включив положення про підтримку миротворчої місії ООН як важливої безпекової складової виконання МД до Коаліційної угоди.
Багато маніпуляцій і в питанні так званої «формули Штайнмаєра». Існувало два варіанти цієї формули - російський та український. Суть російського варіанту полягав у тому, щоб виокремити цю формулу із загального контексту та погодитись з тим, що місцеві вибори на території ОРДЛО мають «в цілому» відповідати принципам та стандартам ОБСЄ з пріоритетністю принципу «спершу політика». Українська сторона і партнери відстоювали позицію, що місцеві вибори мають бути проведені відповідно до чітких стандартів і принципів ОБСЄ та відповідно до українського законодавства, що включало б створення належних безпекових умов, виведення російських окупаційних військ, розміщення миротворців, діяльність українських партій, ЗМІ тощо.
На жаль, Зеленський в одержимості скликати Нормандський саміт та якнайшвидше «побачити мирні очі» Путіна погодився з російською версією, купивши квиток Путіну на Паризький саміт у 2019 році. З ухваленням такого варіанту Зеленський фактично пішов на виконання МД за російським сценарієм, грунтуючись на принципі «спершу політика». І такий підхід був зафіксований у домовленостях Паризького саміту. Саме тому Путін розуміє, що піймав Зеленського на гачок і обумовлює будь-які наступні кроки виконанням «паризьких домовленостей». Зрозумівши свою стратегічну помилку, Банкова включила режим «реверсу», повернувшись до принципу попередників - «спершу безпека». Але, як показує ситуація, вже було пізно. Тому, похапцем виходячи з глухого кута, нинішня українська влада не знайшла нічого іншого, ніж риторику нищівної критики як МД, так і попередників, виправдовуючи свою нездатність принести обіцяний мир на Донбас.
До речі, якщо не влаштовують МД, у влади Зеленського було три роки, аби запропонувати альтернативу чи інший варіант врегулювання ситуації на Донбасі (тим більше через політику масової паспортизації і економічну експансію території ОРДЛО Росія фактично обнулила МД, надаючи Києву поле для маневру). Як тут не згадати бравурні заяви керівництва України про наявність планів «Б», «В», «Г»…На жаль, й донині у нинішньої влади відсутнє чітке бачення цілісної стратегії відновлення миру на Донбасі, а її підходи обмежуються лише одержимістю Зеленського окремою двосторонньою зустріччю з Путіним.
Якщо до цього додати какофонію Банкової щодо пошуку ефектних, але неефективних і неузгоджених з партнерами моделей та форматів урегулювання, а також намагання українських переговорників встановити прямий діалог з маріонетками Кремля (вчасно зупинені через негативну реакцію громадянського суспільства і проукраїнських політиків), то це завело мирний процес у безвихідь. Таким чином ми «підставили» наших партнерів і дали Кремлю додаткові аргументи для тиску на Україну і переходу до політики примусу Києва до виконання Мінських домовленостей на основі принципу «спершу політика».
Ба більше, на моє переконання, саме слабкість та хаотичність Банкової у питанні мирного врегулювання спровокувала нинішню хвилю ескалації з боку Росії, поставивши континент перед загрозою повномасштабної війни.
Очевидною є безвихідь, у який зайшов переговорний процес. Ні Росія (Москва ще не бачить геополітичного моменту, який змушував би їі до поступок), ані Україна (через позицію суспільства, яке не дозволить владі переступити червоні лінії) зараз не готові до проривних кроків у мирному процесі. Через це Кремль намагається скористатися єдиним дієвим інструментом, який є у нього в розпорядженні, для зміни статусу-кво - погроза силою і спроби дестабілізувати Україну зсередини. Але так само Україна має прагнути змінити статус-кво на свою користь.
Нинішній момент підтримки, створений в основному зусиллями США, матиме своє логічне завершення. Посилення оборонних спроможностей України - це суттєвий крок. Але ще недостатньо висока ціна для Росії, аби змусити її змінити свою стратегію щодо України. Вже зараз треба думати про дії на перспективу, щоб наша держава не залишилася в сірій зоні безпеки. Але жодним чином ні через псування довіри партнерів через надто емоційні і критичні претензії українського керівництва, ні через брак принципових реформ, ні через підрив національної єдності у зв’язку із продовженням політично вмотивованих переслідувань проєвропейської і продержавної опозиції.
Якщо до цього додати какофонію Банкової щодо пошуку ефектних, але неефективних і неузгоджених з партнерами моделей та форматів урегулювання, а також намагання українських переговорників встановити прямий діалог з маріонетками Кремля (вчасно зупинені через негативну реакцію громадянського суспільства і проукраїнських політиків), то це завело мирний процес у безвихідь. Таким чином ми «підставили» наших партнерів і дали Кремлю додаткові аргументи для тиску на Україну і переходу до політики примусу Києва до виконання Мінських домовленостей на основі принципу «спершу політика».
Ба більше, на моє переконання, саме слабкість та хаотичність Банкової у питанні мирного врегулювання спровокувала нинішню хвилю ескалації з боку Росії, поставивши континент перед загрозою повномасштабної війни.
Очевидною є безвихідь, у який зайшов переговорний процес. Ні Росія (Москва ще не бачить геополітичного моменту, який змушував би їі до поступок), ані Україна (через позицію суспільства, яке не дозволить владі переступити червоні лінії) зараз не готові до проривних кроків у мирному процесі. Через це Кремль намагається скористатися єдиним дієвим інструментом, який є у нього в розпорядженні, для зміни статусу-кво - погроза силою і спроби дестабілізувати Україну зсередини. Але так само Україна має прагнути змінити статус-кво на свою користь.
Нинішній момент підтримки, створений в основному зусиллями США, матиме своє логічне завершення. Посилення оборонних спроможностей України - це суттєвий крок. Але ще недостатньо висока ціна для Росії, аби змусити її змінити свою стратегію щодо України. Вже зараз треба думати про дії на перспективу, щоб наша держава не залишилася в сірій зоні безпеки. Але жодним чином ні через псування довіри партнерів через надто емоційні і критичні претензії українського керівництва, ні через брак принципових реформ, ні через підрив національної єдності у зв’язку із продовженням політично вмотивованих переслідувань проєвропейської і продержавної опозиції.
Про наслідки рішення Росії говорили вчора на 5 каналі.
На території України зараз вирішується доля війни і миру на всьому європейському континенті.
Прийняття рішення щодо визнання так званих ЛНР та ДНР – це не лише вбивство Мінських домовленостей, не лише початок подальшої ескалації, а і початок кінця авторитарного режиму Путіна.
На рішення Кремля буде адекватна реакція наших партнерів, це має стати спусковим гачком для запровадження потужного пакету санкцій проти путінського режиму.
Українська сторона має холоднокровно поставитися до того, що зараз відбувається і без паніки готуватися до відсічі російському агресору.
Потрібно зрозуміти, яке саме рішення буде ухвалене щодо кордонів самопроголошених республік. Але навіть у самому гіршому варіанті (визнання так званих Л/ДНР у межах кордонів відповідних областей) – це означатиме оголошення з боку Путіна війни не лише проти України, а проти усього цивілізованого світу.
По суті цим рішенням Путін руйнує всю систему світової безпеки, яка створювалась в періоди одразу після Другої світової і Холодної війн. У світі може початися міжнародний безпековий хаос.
Ми сподіваємось на наші Збройні Сили, на наш народ, на адекватну рішучу і жорстку реакцію демократичної спільноти на такі хамські та нікчемні, злочинні і цинічні дії, до яких вдається Кремль.
На території України зараз вирішується доля війни і миру на всьому європейському континенті.
Прийняття рішення щодо визнання так званих ЛНР та ДНР – це не лише вбивство Мінських домовленостей, не лише початок подальшої ескалації, а і початок кінця авторитарного режиму Путіна.
На рішення Кремля буде адекватна реакція наших партнерів, це має стати спусковим гачком для запровадження потужного пакету санкцій проти путінського режиму.
Українська сторона має холоднокровно поставитися до того, що зараз відбувається і без паніки готуватися до відсічі російському агресору.
Потрібно зрозуміти, яке саме рішення буде ухвалене щодо кордонів самопроголошених республік. Але навіть у самому гіршому варіанті (визнання так званих Л/ДНР у межах кордонів відповідних областей) – це означатиме оголошення з боку Путіна війни не лише проти України, а проти усього цивілізованого світу.
По суті цим рішенням Путін руйнує всю систему світової безпеки, яка створювалась в періоди одразу після Другої світової і Холодної війн. У світі може початися міжнародний безпековий хаос.
Ми сподіваємось на наші Збройні Сили, на наш народ, на адекватну рішучу і жорстку реакцію демократичної спільноти на такі хамські та нікчемні, злочинні і цинічні дії, до яких вдається Кремль.
YouTube
Костянтин Єлісєєв про агресію РФ та наслідки для світу
Сценарист зламався, несіть наступного. Кремль іде за планом - навіть якщо він розсипається. Окупанти влаштовують провокації та депортують цивільних. Російський Радбез говорить про визнання незалежності ОРДЛО і помітно нервується.
Російської військової техніки…
Російської військової техніки…
Рішення Президента РФ щодо «визнання незалежності та суверенітету» окремих районів Донецької та Луганської областей фактично завершило другу фазу поступового поглинання та знищення Росією України як незалежної держави.
Те, що Путін не зупиниться на цьому кроку, є цілком очевидним, якщо уважно послухати його звернення від 21 лютого, в якому, свідомо маніпулюючи історичними фактами та зловживаючи власними інтерпретаціями політичних процесів більшовицького та комуністичного періоду, президент Росії ставить під сумнів право України на існування.
Більше того, на це звернення слід звернути увагу і всім колишнім радянським республікам, оскільки у своєму квазіісторичному аналізі установчих документів СРСР Путін натякає на власні сумніви і щодо їх права на існування поза межами Росії.
Очевидно, що фінальна модель Російської Федерації в уяві Путіна - це кордони Російської імперії часів розквіту та сфери глобального впливу часів Радянського Союзу.
Тому смертельна загроза над нашою державою нікуди не зникла і продовжуватиме висіти над нами принаймні поки Путін очолює російську державу.
Рішення Кремля також підводить риску під дією комплексу Мінських домовленостей 2014-2015 років і відкриває шлях до пошуку нових моделей відновлення територіальної цілісності та суверенітету України у міжнародно визнаних кордонах.
Крім цього, цей черговий свідомий акт агресії проти України є жорстким тестом для міжнародної спільноти на здатність дати ефективну та стрімку відсіч брутальному публічному порушенню міжнародного права з боку керівництва РФ.
Що найближчим часом має зробити українська дипломатія у відповідь на останні рішення Путіна?
⁃ Закликати країни Групи Семи, країни НАТО та ЄС посилити санкційний тиск проти Російської Федерації для підвищення ціни подальшої ескалації ситуації;
⁃ Ініціювати проведення саміту лідерів Норманді+ за участю лідерів США, Великої Британії, Туреччини, Польщі для пошуку шляхів посилення гарантій безпеки України та відновлення територіальної цілісності;
⁃ Ініціювати засідання Комісії Україна-НАТО для координації подальших дій у сфері безпеки та ухвалення рішення про запрошення України на Саміт НАТО у Мадриді;
⁃ Звернутись до міжнародного співтовариства, української діаспори здійснити демарші проти дипустанов Росії за кордоном у зв’язку із актом агресії проти України;
⁃ Винесення за допомогою партнерів питання «визнання» на регулярний розгляд в рамках Ради Безпеки ООН як акту агресії з боку Росії проти України;
⁃ Ініціювання ухвалення Резолюції ГА ООН щодо підриву територіальної цілісності та суверенітету України у зв’язку з рішенням РФ щодо «визнання незалежності та суверенітету» та військової окупації російськими військами окремих районів Донецької та Луганської областей;
⁃ Направити позови до Міжнародного суду ООН та Міжнародного кримінального суду щодо акту агресії РФ проти України;
⁃ Ініціювати екстренне засідання Комітету в закордонних справах Європейського Парламенту щодо ситуації в Україні та чергового акту агресії боку Росії, а також забезпечити ухвалення відповідної Резолюції Європарламенту;
⁃ Попередити країни, які висловлюють намір підтримати Росію в її останньому рішенні, про загрозу суттєвого погіршення двосторонніх відносин, включаючи ризик шкоди дипломатичним відносинам,
⁃ Відкликати Посла України в Білорусі для проведення консультацій у зв’язку з підтримкою Мінськом рішення РФ (з перспективою зниження рівня дипломатичної представленості);
⁃ І наостанок, реальним стримуючим чинником для Росії буде посилення і розбудова економічно, соціально і політично стабільної України. Варто вже зараз опрацьовувати це з нашими партнерами.
Ключовим елементом нашого успіху залишається єдність як із міжнародними партнерами, так і всередині країни, солідарність, скоординованість дій з колективним Заходом та воля до перемоги.
Те, що Путін не зупиниться на цьому кроку, є цілком очевидним, якщо уважно послухати його звернення від 21 лютого, в якому, свідомо маніпулюючи історичними фактами та зловживаючи власними інтерпретаціями політичних процесів більшовицького та комуністичного періоду, президент Росії ставить під сумнів право України на існування.
Більше того, на це звернення слід звернути увагу і всім колишнім радянським республікам, оскільки у своєму квазіісторичному аналізі установчих документів СРСР Путін натякає на власні сумніви і щодо їх права на існування поза межами Росії.
Очевидно, що фінальна модель Російської Федерації в уяві Путіна - це кордони Російської імперії часів розквіту та сфери глобального впливу часів Радянського Союзу.
Тому смертельна загроза над нашою державою нікуди не зникла і продовжуватиме висіти над нами принаймні поки Путін очолює російську державу.
Рішення Кремля також підводить риску під дією комплексу Мінських домовленостей 2014-2015 років і відкриває шлях до пошуку нових моделей відновлення територіальної цілісності та суверенітету України у міжнародно визнаних кордонах.
Крім цього, цей черговий свідомий акт агресії проти України є жорстким тестом для міжнародної спільноти на здатність дати ефективну та стрімку відсіч брутальному публічному порушенню міжнародного права з боку керівництва РФ.
Що найближчим часом має зробити українська дипломатія у відповідь на останні рішення Путіна?
⁃ Закликати країни Групи Семи, країни НАТО та ЄС посилити санкційний тиск проти Російської Федерації для підвищення ціни подальшої ескалації ситуації;
⁃ Ініціювати проведення саміту лідерів Норманді+ за участю лідерів США, Великої Британії, Туреччини, Польщі для пошуку шляхів посилення гарантій безпеки України та відновлення територіальної цілісності;
⁃ Ініціювати засідання Комісії Україна-НАТО для координації подальших дій у сфері безпеки та ухвалення рішення про запрошення України на Саміт НАТО у Мадриді;
⁃ Звернутись до міжнародного співтовариства, української діаспори здійснити демарші проти дипустанов Росії за кордоном у зв’язку із актом агресії проти України;
⁃ Винесення за допомогою партнерів питання «визнання» на регулярний розгляд в рамках Ради Безпеки ООН як акту агресії з боку Росії проти України;
⁃ Ініціювання ухвалення Резолюції ГА ООН щодо підриву територіальної цілісності та суверенітету України у зв’язку з рішенням РФ щодо «визнання незалежності та суверенітету» та військової окупації російськими військами окремих районів Донецької та Луганської областей;
⁃ Направити позови до Міжнародного суду ООН та Міжнародного кримінального суду щодо акту агресії РФ проти України;
⁃ Ініціювати екстренне засідання Комітету в закордонних справах Європейського Парламенту щодо ситуації в Україні та чергового акту агресії боку Росії, а також забезпечити ухвалення відповідної Резолюції Європарламенту;
⁃ Попередити країни, які висловлюють намір підтримати Росію в її останньому рішенні, про загрозу суттєвого погіршення двосторонніх відносин, включаючи ризик шкоди дипломатичним відносинам,
⁃ Відкликати Посла України в Білорусі для проведення консультацій у зв’язку з підтримкою Мінськом рішення РФ (з перспективою зниження рівня дипломатичної представленості);
⁃ І наостанок, реальним стримуючим чинником для Росії буде посилення і розбудова економічно, соціально і політично стабільної України. Варто вже зараз опрацьовувати це з нашими партнерами.
Ключовим елементом нашого успіху залишається єдність як із міжнародними партнерами, так і всередині країни, солідарність, скоординованість дій з колективним Заходом та воля до перемоги.
Стримування заради інтеграції
Довгий час відмовляючись вірити в імперську агресивність Путіна, світ жахнувся його черговій неприхованій зухвалості. Визнання незалежності т.зв. ДНР/ЛНР стало для більшості холодним душем і змусило знов задуматися над тим, що саме у голові господаря Кремля і чи це той час для рішучих дій. Пошук відповідей на ці запитання здатен спровокувати наших партнерів до пошуку нового балансу. Так хоче Кремль. Київ має цього не допустити.
Висновки на поверхні:
1- Апелювати до розсудливості Путіна безперспективно і даремна трата часу. Хтось це побачив 21 лютого. Хтось зрозумів ще у 2014. А дехто і далі відмовляється визнавати. Кремль остаточно розпрощався з міжнародним правом і відмовляється шукати компроміси в інтересах всіх, лише Кремля. Домовлятися на засадах віри у виконання домовленостей з ним вже неможливо. Згадаймо українсько-російський Договір, Будапештський меморандум чи Мінські домовленості. Мета Путіна - не вирішити проблему, а створити їх якомога більше. Це його розмінна монета. За такого підходу чергова угода з ним в надії на мир є не більше ніж перепочинком для Кремля, аби там могли перетравити черговий шматок України та нагуляти апетит для нової страви. Після Криму в це не вірили, після Донбасу - не вірити більше неможливо.
2- Державний кордон України фактично розділено на “кордон миру і союзництва” та “кордон війни і протистояння”. Маємо прийняти цю данність. Чітке розставлення акцентів сьогодні допоможе правильніше і більш ефективно сформувати подальшу стратегію Києва як вдома, так і назовні. Як виглядає, Банкова або все ще не може оговтатися від шоку втрати території України (Зеленський обіцяв їх повернути), або продовжує вірити в “мир в очах Путіна”. Після вчорашнього рішення Кремля всі мости добросусідства спалено. Відновлювати їх з одного боку, як у випадку з КПВВ на лінії дотику - даремна справа. І провина у цьому не Києва.
3- Попри болючість отриманих уроків історія дарує шанс Україні як державі європейського зразка. Сам того не розуміючи, Путін надає черговий імпульс українському державотворенню. Немає нічого поганого в тому, якщо віднині Україні доведеться розвиватися за прикладом повоєнної Німеччини. Її поділ з часом довів невідворотне: демократія, верховенство права, ліберальна економіка Вільного світу значно ефективніші за несвободу, безправʼя та авторитаризм радянського концтабору. Можливо, Україні саме час побудувати як в уяві, так і на фізичній місцевості своєрідний “берлінський мур”. Цілком очевидно, що під російською окупацією Донбас ще швидше піде шляхом окупованого Криму. Добра звідти чекати не варто.
4- Лютий 2022 має стати кінцевим водорозділом між Україною і Росією. Києву слід бути готовим до відсічі агресору кожної хвилини. Публічно Москва ніколи не відмовиться від намірів порозуміння з Києвом. Це така тактика контролю напруги і заспокоєння жертви. Рівноправним партнером Путін Україну не бачить і не побачить в будь-якій перспективі. Оголошуючи вирок нашій державності, він сам окреслив свої плани і, дивно, як в його годинній промові не знайшлося слів про чітке оголошення війни Україні в її будь-яких кордонах. Проте, і без цих слів вся тональність і зміст звернення були цим просякнуті. Той випадок, коли і Київ має право на взаємність. А Захід - на справді болючі санкції, які поки що не встигають за Путіним.
5- Захід має дорости до Плану Маршала для України. Це не лише про реформи і гроші. Це також про довіру, про тверду перспективу членства України і в ЄС, і в НАТО. Сенс існування обох організацій проходить стрес-тест на стійкість. Від того, яким чином буде вирішено питання України, залежить їхнє майбутнє і реноме.
Як висновок: Путін розкрив свої карти і оголосив, що не боїться конфронтації. Ба більше, він її шукає. Діяти лінійно за цих умов - танцювати під дудку Путіна. Натомість, більш правильним і ефективним було б усвідомити неминучість протистоняння та змінити стратегію по відношенню до України. Якщо Путіну наша країна настільки важлива, то не менш важливою має бути вона і для Вільного світу. Звісно, що через стримування заради інтеграції.
Довгий час відмовляючись вірити в імперську агресивність Путіна, світ жахнувся його черговій неприхованій зухвалості. Визнання незалежності т.зв. ДНР/ЛНР стало для більшості холодним душем і змусило знов задуматися над тим, що саме у голові господаря Кремля і чи це той час для рішучих дій. Пошук відповідей на ці запитання здатен спровокувати наших партнерів до пошуку нового балансу. Так хоче Кремль. Київ має цього не допустити.
Висновки на поверхні:
1- Апелювати до розсудливості Путіна безперспективно і даремна трата часу. Хтось це побачив 21 лютого. Хтось зрозумів ще у 2014. А дехто і далі відмовляється визнавати. Кремль остаточно розпрощався з міжнародним правом і відмовляється шукати компроміси в інтересах всіх, лише Кремля. Домовлятися на засадах віри у виконання домовленостей з ним вже неможливо. Згадаймо українсько-російський Договір, Будапештський меморандум чи Мінські домовленості. Мета Путіна - не вирішити проблему, а створити їх якомога більше. Це його розмінна монета. За такого підходу чергова угода з ним в надії на мир є не більше ніж перепочинком для Кремля, аби там могли перетравити черговий шматок України та нагуляти апетит для нової страви. Після Криму в це не вірили, після Донбасу - не вірити більше неможливо.
2- Державний кордон України фактично розділено на “кордон миру і союзництва” та “кордон війни і протистояння”. Маємо прийняти цю данність. Чітке розставлення акцентів сьогодні допоможе правильніше і більш ефективно сформувати подальшу стратегію Києва як вдома, так і назовні. Як виглядає, Банкова або все ще не може оговтатися від шоку втрати території України (Зеленський обіцяв їх повернути), або продовжує вірити в “мир в очах Путіна”. Після вчорашнього рішення Кремля всі мости добросусідства спалено. Відновлювати їх з одного боку, як у випадку з КПВВ на лінії дотику - даремна справа. І провина у цьому не Києва.
3- Попри болючість отриманих уроків історія дарує шанс Україні як державі європейського зразка. Сам того не розуміючи, Путін надає черговий імпульс українському державотворенню. Немає нічого поганого в тому, якщо віднині Україні доведеться розвиватися за прикладом повоєнної Німеччини. Її поділ з часом довів невідворотне: демократія, верховенство права, ліберальна економіка Вільного світу значно ефективніші за несвободу, безправʼя та авторитаризм радянського концтабору. Можливо, Україні саме час побудувати як в уяві, так і на фізичній місцевості своєрідний “берлінський мур”. Цілком очевидно, що під російською окупацією Донбас ще швидше піде шляхом окупованого Криму. Добра звідти чекати не варто.
4- Лютий 2022 має стати кінцевим водорозділом між Україною і Росією. Києву слід бути готовим до відсічі агресору кожної хвилини. Публічно Москва ніколи не відмовиться від намірів порозуміння з Києвом. Це така тактика контролю напруги і заспокоєння жертви. Рівноправним партнером Путін Україну не бачить і не побачить в будь-якій перспективі. Оголошуючи вирок нашій державності, він сам окреслив свої плани і, дивно, як в його годинній промові не знайшлося слів про чітке оголошення війни Україні в її будь-яких кордонах. Проте, і без цих слів вся тональність і зміст звернення були цим просякнуті. Той випадок, коли і Київ має право на взаємність. А Захід - на справді болючі санкції, які поки що не встигають за Путіним.
5- Захід має дорости до Плану Маршала для України. Це не лише про реформи і гроші. Це також про довіру, про тверду перспективу членства України і в ЄС, і в НАТО. Сенс існування обох організацій проходить стрес-тест на стійкість. Від того, яким чином буде вирішено питання України, залежить їхнє майбутнє і реноме.
Як висновок: Путін розкрив свої карти і оголосив, що не боїться конфронтації. Ба більше, він її шукає. Діяти лінійно за цих умов - танцювати під дудку Путіна. Натомість, більш правильним і ефективним було б усвідомити неминучість протистоняння та змінити стратегію по відношенню до України. Якщо Путіну наша країна настільки важлива, то не менш важливою має бути вона і для Вільного світу. Звісно, що через стримування заради інтеграції.
Друзі, ми на зв'язку з нашими західними партнерами для мобілізації допомоги у відсічі російській агресії. Працюємо.
Хочу застерегти: наразі соціальними мережами активно поширюється дезінформація та фейки. Інформаційні вкиди можуть стосуватися переміщення військ, втрат територій, примусових дій влади тощо. Як правило, вони є емоційними і провокують паніку.
Саме тому надзвичайно важливо зберігати холодну голову та вірити лише інформації, що надходить з офіційних та перевірених джерел: ЗСУ, органи центральної та місцевої влади, авторитетні українські ЗМІ.
Тримаймо стрій!
Допомагаємо ЗСУ!
Все буде Україна!
Хочу застерегти: наразі соціальними мережами активно поширюється дезінформація та фейки. Інформаційні вкиди можуть стосуватися переміщення військ, втрат територій, примусових дій влади тощо. Як правило, вони є емоційними і провокують паніку.
Саме тому надзвичайно важливо зберігати холодну голову та вірити лише інформації, що надходить з офіційних та перевірених джерел: ЗСУ, органи центральної та місцевої влади, авторитетні українські ЗМІ.
Тримаймо стрій!
Допомагаємо ЗСУ!
Все буде Україна!
Лідерам ЄС має бути соромно на все життя. Стаття на EUobserver текст👇
Ex-ambassador in Kyiv: EU leaders should be 'ashamed'
Let me tell you how I felt when I listened to the EU leaders announce their sanctions: You should feel ashamed for the rest of your lives that you left us alone in this moment to face Russian aggression," Ukraine's former ambassador to the EU, Kostiantyn Yelisieiev, told EUobserver from Kyiv on Friday morning (25 February).
"Yesterday I evacuated my family from the city and if anything happens to them, you should feel ashamed for the rest of your lives," he added, voicing raw emotion.
The 51-year old, a Russian-speaker from the Donetsk region in east Ukraine, is known personally to many in the EU capital from his time here between 2010 to 2015, when he negotiated a landmark free-trade treaty and contended with Russia's annexation of Ukraine in 2014.
He later served as an aide to former Ukrainian president Petro Poroshenko before creating a think-tank in Kyiv.
But now, after getting his family out of the city, Yelisieiev has armed himself with a Kalashnikov rifle, and he is staying behind in Kyiv to prepare for possible armed resistance against Russian paratroopers.
"I am on the list. Poroshenko is on the list," he said, referring to the threat that Russian forces would kill or detain pre-prepared lists of pro-Western sympathisers if they conquered the capital.
"Maybe tomorrow I won't be able to talk to you anymore, so that's why I need to get this message out today," Yelisieiev said, speaking by phone from the Podil district in the city centre.
"And put this down in red ink: You will be next," he warned EU leaders.
"The next will be the Baltic States and then the Warsaw Pact countries, because that's how Putin has imagined the restoration of the Soviet empire. Even the streets of Dresden in the former German Democratic Republic, where Putin used to work as a KGB Soviet-era intelligence service officer, are not safe," Yelisieiev said.
Russian ground forces were beginning to lay siege to "the gates of Kyiv" on Friday morning, according to Yelisieiev.
Missiles hit Kyiv
Russian missile strikes hit residential buildings overnight, Ukrainian foreign minister Dmytro Kuleba tweeted at 04.57AM.
"Horrific Russian rocket strikes on Kyiv. Last time our capital experienced anything like this was in 1941 when it was attacked by Nazi Germany," he wrote. "Isolate Russia. Sever all ties. Kick Russia out of everywhere," Kuleba wrote from Kyiv.
Earlier Friday, EU leaders agreed additional sanctions on Russian banks and energy firms, but they held back harsher measures, ostensibly to hold some in reserve to counter further escalation by Russia.
Nato leaders will also hold an emergency video-summit later in the day.
Yelisieiev did not call for Nato to fight Russia — but he did say members of the Atlantic alliance should be pouring in arms to help Ukrainians defend themselves and throwing everything they had at Putin to hurt the Kremlin financially.
They should ban Russia from SWIFT, a bank-payments system, and stop buying Russian oil and gas, Yelisieiev said. EU and Nato countries should also seize Russian civilian aircraft and commercial ships in their ports and ban Russian aviation from their airspace, he added.
"You've chosen to protect your luxury lifestyles, eating Belgian chocolates and drinking Belgian beer. You chose economic welfare over protecting human lives," Yelisieiev said.
"I'm addressing the EU leaders, because I hope the EU public doesn't feel the same way. I hope people in Europe are coming out onto the streets to show how they feel about this war," he said.
"Our Ukraine's only crime was that we wanted to come closer to Europe," he said, glancing back at the course of events since Ukraine last regained independence, when the USSR fell apart in 1991.
Ex-ambassador in Kyiv: EU leaders should be 'ashamed'
Let me tell you how I felt when I listened to the EU leaders announce their sanctions: You should feel ashamed for the rest of your lives that you left us alone in this moment to face Russian aggression," Ukraine's former ambassador to the EU, Kostiantyn Yelisieiev, told EUobserver from Kyiv on Friday morning (25 February).
"Yesterday I evacuated my family from the city and if anything happens to them, you should feel ashamed for the rest of your lives," he added, voicing raw emotion.
The 51-year old, a Russian-speaker from the Donetsk region in east Ukraine, is known personally to many in the EU capital from his time here between 2010 to 2015, when he negotiated a landmark free-trade treaty and contended with Russia's annexation of Ukraine in 2014.
He later served as an aide to former Ukrainian president Petro Poroshenko before creating a think-tank in Kyiv.
But now, after getting his family out of the city, Yelisieiev has armed himself with a Kalashnikov rifle, and he is staying behind in Kyiv to prepare for possible armed resistance against Russian paratroopers.
"I am on the list. Poroshenko is on the list," he said, referring to the threat that Russian forces would kill or detain pre-prepared lists of pro-Western sympathisers if they conquered the capital.
"Maybe tomorrow I won't be able to talk to you anymore, so that's why I need to get this message out today," Yelisieiev said, speaking by phone from the Podil district in the city centre.
"And put this down in red ink: You will be next," he warned EU leaders.
"The next will be the Baltic States and then the Warsaw Pact countries, because that's how Putin has imagined the restoration of the Soviet empire. Even the streets of Dresden in the former German Democratic Republic, where Putin used to work as a KGB Soviet-era intelligence service officer, are not safe," Yelisieiev said.
Russian ground forces were beginning to lay siege to "the gates of Kyiv" on Friday morning, according to Yelisieiev.
Missiles hit Kyiv
Russian missile strikes hit residential buildings overnight, Ukrainian foreign minister Dmytro Kuleba tweeted at 04.57AM.
"Horrific Russian rocket strikes on Kyiv. Last time our capital experienced anything like this was in 1941 when it was attacked by Nazi Germany," he wrote. "Isolate Russia. Sever all ties. Kick Russia out of everywhere," Kuleba wrote from Kyiv.
Earlier Friday, EU leaders agreed additional sanctions on Russian banks and energy firms, but they held back harsher measures, ostensibly to hold some in reserve to counter further escalation by Russia.
Nato leaders will also hold an emergency video-summit later in the day.
Yelisieiev did not call for Nato to fight Russia — but he did say members of the Atlantic alliance should be pouring in arms to help Ukrainians defend themselves and throwing everything they had at Putin to hurt the Kremlin financially.
They should ban Russia from SWIFT, a bank-payments system, and stop buying Russian oil and gas, Yelisieiev said. EU and Nato countries should also seize Russian civilian aircraft and commercial ships in their ports and ban Russian aviation from their airspace, he added.
"You've chosen to protect your luxury lifestyles, eating Belgian chocolates and drinking Belgian beer. You chose economic welfare over protecting human lives," Yelisieiev said.
"I'm addressing the EU leaders, because I hope the EU public doesn't feel the same way. I hope people in Europe are coming out onto the streets to show how they feel about this war," he said.
"Our Ukraine's only crime was that we wanted to come closer to Europe," he said, glancing back at the course of events since Ukraine last regained independence, when the USSR fell apart in 1991.
EUobserver
Ex-ambassador in Kyiv: EU leaders should be 'ashamed'
Europe should be throwing everything it has at Vladimir Putin, says former Ukrainian ambassador to the EU, Kostiantyn Yelisieiev, now in Kyiv.
Лідерам ЄС має бути соромно на все життя.
(переклад статті EUobserver)
Дозвольте мені розповісти вам, що я відчував, коли слухав, як лідери ЄС оголошують свої санкції: вам на все життя має бути соромно, що ви залишили нас наодинці в цей момент протистояти російської агресії – колишній посол України в ЄС Костянтин Єлісєєв. Про це він повідомив з Києва EUobserver у п’ятницю вранці (25 лютого).
«Вчора я евакуював свою сім’ю з міста, і якщо з ними щось трапиться, вам буде соромно до кінця життя», – додав він, висловлюючи грубі емоції.
51-річний російськомовний з Донецької області на сході України особисто знайомий багатьом у столиці ЄС з 2010 по 2015 роки, коли він вів переговори про знакову угоду про вільну торгівлю та сперечався про анексії Росією частини України у 2014 році.
Пізніше він був помічником колишнього президента України Петра Порошенка перед створенням аналітичного центру в Києві.
Але тепер, вивізши сім’ю з міста, Єлісєєв озброївся автоматом Калашникова і залишається в Києві, щоб підготуватися до можливого збройного опору російським десантникам.
«Я в списку. У списку є Порошенко», - сказав він, маючи на увазі загрозу, що російські сили вб'ють або затримають по заздалегідь підготовленим спискам прозахідних симпатиків, якщо вони захоплять столицю.
«Можливо, завтра я вже не зможу з вами поговорити, тому мені потрібно передати це повідомлення сьогодні», – сказав Єлісєєв, спілкуючись по телефону з Києва.
«І запишіть це червоною ручкою: ви будете наступними», — попередив він лідерів ЄС.
«Наступними будуть країни Балтії, а потім країни Варшавського договору, тому що саме так Путін уявляв собі відновлення радянської імперії. Навіть вулиці Дрездена у колишній Німецькій Демократичній Республіці, де Путін раніше працював КДБ. Офіцер радянської розвідки не в безпеці», – сказав Єлісєєв.
За словами Єлісєєва, російські сухопутні війська почали облогу «воріт Києва» у п'ятницю вранці.
Ракети влучили в Київ.
Російські ракетні удари вночі завдали пошкоджень житловим будинкам, повідомив Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в Твіттері о 04:57.
«Жахливі російські ракетні удари по Києву. Останній раз наша столиця переживала щось подібне в 1941 році, коли на неї напала нацистська Німеччина», - написав він. «Ізолювати Росію. Розірвати всі зв'язки. Вигнати Росію звідусіль», - написав Кулеба з Києва.
Раніше в п'ятницю лідери ЄС домовилися про додаткові санкції проти російських банків і енергетичних компаній, але вони утрималися від жорстких заходів, нібито для того, щоб утримати частину в резерві для протидії подальшій ескалації з боку Росії.
Лідери НАТО також проведуть екстрений відео-саміт пізніше того ж дня.
Єлісєєв не закликав НАТО воювати з Росією, але він сказав, що члени північно-атлантичного альянсу мають надавати зброю, щоб допомогти українцям захистити себе, і кидати все, що у них є, на Путіна, щоб зашкодити Кремлю фінансово.
Вони повинні відключити Росію від SWIFT, системи банківських платежів, і припинити купувати російські нафту і газ, сказав Єлісєєв. Країни ЄС і НАТО, також, повинні арештувати російські цивільні літаки та комерційні судна у своїх портах і заборонити російську авіацію у своєму повітряному просторі, додав він.
«Ви вирішили захистити свій розкішний спосіб життя, їсте бельгійські цукерки та п’єте бельгійське пиво. Ви вибрали економічний добробут, а не захист людських життів», – сказав Єлісєєв.
«Я звертаюся до лідерів ЄС, тому що сподіваюся, що громадськість ЄС не відчуває того ж. Я сподіваюся, що люди в Європі виходять на вулиці, щоб показати, як вони ставляться до цієї війни», - сказав він.
«Єдиним злочином нашої [України] було те, що ми хотіли наблизитися до Європи», – сказав він, озирнувшись на хід подій з часу останнього відновлення Україною незалежності, коли СРСР розпався у 1991 році.
(переклад статті EUobserver)
Дозвольте мені розповісти вам, що я відчував, коли слухав, як лідери ЄС оголошують свої санкції: вам на все життя має бути соромно, що ви залишили нас наодинці в цей момент протистояти російської агресії – колишній посол України в ЄС Костянтин Єлісєєв. Про це він повідомив з Києва EUobserver у п’ятницю вранці (25 лютого).
«Вчора я евакуював свою сім’ю з міста, і якщо з ними щось трапиться, вам буде соромно до кінця життя», – додав він, висловлюючи грубі емоції.
51-річний російськомовний з Донецької області на сході України особисто знайомий багатьом у столиці ЄС з 2010 по 2015 роки, коли він вів переговори про знакову угоду про вільну торгівлю та сперечався про анексії Росією частини України у 2014 році.
Пізніше він був помічником колишнього президента України Петра Порошенка перед створенням аналітичного центру в Києві.
Але тепер, вивізши сім’ю з міста, Єлісєєв озброївся автоматом Калашникова і залишається в Києві, щоб підготуватися до можливого збройного опору російським десантникам.
«Я в списку. У списку є Порошенко», - сказав він, маючи на увазі загрозу, що російські сили вб'ють або затримають по заздалегідь підготовленим спискам прозахідних симпатиків, якщо вони захоплять столицю.
«Можливо, завтра я вже не зможу з вами поговорити, тому мені потрібно передати це повідомлення сьогодні», – сказав Єлісєєв, спілкуючись по телефону з Києва.
«І запишіть це червоною ручкою: ви будете наступними», — попередив він лідерів ЄС.
«Наступними будуть країни Балтії, а потім країни Варшавського договору, тому що саме так Путін уявляв собі відновлення радянської імперії. Навіть вулиці Дрездена у колишній Німецькій Демократичній Республіці, де Путін раніше працював КДБ. Офіцер радянської розвідки не в безпеці», – сказав Єлісєєв.
За словами Єлісєєва, російські сухопутні війська почали облогу «воріт Києва» у п'ятницю вранці.
Ракети влучили в Київ.
Російські ракетні удари вночі завдали пошкоджень житловим будинкам, повідомив Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в Твіттері о 04:57.
«Жахливі російські ракетні удари по Києву. Останній раз наша столиця переживала щось подібне в 1941 році, коли на неї напала нацистська Німеччина», - написав він. «Ізолювати Росію. Розірвати всі зв'язки. Вигнати Росію звідусіль», - написав Кулеба з Києва.
Раніше в п'ятницю лідери ЄС домовилися про додаткові санкції проти російських банків і енергетичних компаній, але вони утрималися від жорстких заходів, нібито для того, щоб утримати частину в резерві для протидії подальшій ескалації з боку Росії.
Лідери НАТО також проведуть екстрений відео-саміт пізніше того ж дня.
Єлісєєв не закликав НАТО воювати з Росією, але він сказав, що члени північно-атлантичного альянсу мають надавати зброю, щоб допомогти українцям захистити себе, і кидати все, що у них є, на Путіна, щоб зашкодити Кремлю фінансово.
Вони повинні відключити Росію від SWIFT, системи банківських платежів, і припинити купувати російські нафту і газ, сказав Єлісєєв. Країни ЄС і НАТО, також, повинні арештувати російські цивільні літаки та комерційні судна у своїх портах і заборонити російську авіацію у своєму повітряному просторі, додав він.
«Ви вирішили захистити свій розкішний спосіб життя, їсте бельгійські цукерки та п’єте бельгійське пиво. Ви вибрали економічний добробут, а не захист людських життів», – сказав Єлісєєв.
«Я звертаюся до лідерів ЄС, тому що сподіваюся, що громадськість ЄС не відчуває того ж. Я сподіваюся, що люди в Європі виходять на вулиці, щоб показати, як вони ставляться до цієї війни», - сказав він.
«Єдиним злочином нашої [України] було те, що ми хотіли наблизитися до Європи», – сказав він, озирнувшись на хід подій з часу останнього відновлення Україною незалежності, коли СРСР розпався у 1991 році.
EUobserver
Ex-ambassador in Kyiv: EU leaders should be 'ashamed'
Europe should be throwing everything it has at Vladimir Putin, says former Ukrainian ambassador to the EU, Kostiantyn Yelisieiev, now in Kyiv.
Про Версальську декларацію
Після Версальської декларації Україна, затамувавши подих, чекає на підтримку нашого членства в Європейському Союзі.
Чітке рішення Брюсселя стало б не лише сигналом потужної підтримки нашої держави і героїчної української нації, а й демотивуючим чинником для агресора.
Так, рішення Версальського саміту можливо не таке, яке ми всі з вами очікували і на яке заслуговували.
Євросоюз готовий йти виключно по процедурам і ніякого блискавичного треку очікувати не варто.
Тому українська влада має робити все можливе, щоб ці процедури відбувались швидко, без зайвих вагань та затримок.
У деяких столицях дуже б хотіли, щоб українська заявка на членство загрузла в бюрократичному болоті.
Вже сьогодні на основі Версальських рішень має бути надісланий офіційний лист від імені Президента України на адресу Президента Єврокомісії з проханням невідкладно розпочати роботу над підготовкою висновку, необхідного для надання Україні статусу країни-кандидата на членство в ЄС, та підтвердженням готовності Києва активно долучитись до цього процесу.
Одним з часомістких етапів процедури набуття членства є підготовка відповідей на так званий запитальник Єврокомісії щодо відповідності України критеріям членства і стану відповідності праву ЄС. Українська сторона повинна зробити все можливе, щоб отримати такий запитальник від ЄК якнайшвидше і дати вичерпні та якісні відповіді, швидко передати їх назад до Брюсселя.
А паралельно наша дипломатія, Президент, парламент та всі політичні сили і громадянське суспільство мають активізувати роботу із столицями держав-членів ЄС.
Не можна віддати історичний шанс в руки бюрократії. Водночас мусимо робити все, що від нас залежить.
Після Версальської декларації Україна, затамувавши подих, чекає на підтримку нашого членства в Європейському Союзі.
Чітке рішення Брюсселя стало б не лише сигналом потужної підтримки нашої держави і героїчної української нації, а й демотивуючим чинником для агресора.
Так, рішення Версальського саміту можливо не таке, яке ми всі з вами очікували і на яке заслуговували.
Євросоюз готовий йти виключно по процедурам і ніякого блискавичного треку очікувати не варто.
Тому українська влада має робити все можливе, щоб ці процедури відбувались швидко, без зайвих вагань та затримок.
У деяких столицях дуже б хотіли, щоб українська заявка на членство загрузла в бюрократичному болоті.
Вже сьогодні на основі Версальських рішень має бути надісланий офіційний лист від імені Президента України на адресу Президента Єврокомісії з проханням невідкладно розпочати роботу над підготовкою висновку, необхідного для надання Україні статусу країни-кандидата на членство в ЄС, та підтвердженням готовності Києва активно долучитись до цього процесу.
Одним з часомістких етапів процедури набуття членства є підготовка відповідей на так званий запитальник Єврокомісії щодо відповідності України критеріям членства і стану відповідності праву ЄС. Українська сторона повинна зробити все можливе, щоб отримати такий запитальник від ЄК якнайшвидше і дати вичерпні та якісні відповіді, швидко передати їх назад до Брюсселя.
А паралельно наша дипломатія, Президент, парламент та всі політичні сили і громадянське суспільство мають активізувати роботу із столицями держав-членів ЄС.
Не можна віддати історичний шанс в руки бюрократії. Водночас мусимо робити все, що від нас залежить.
Чи можливий компроміс з Путіним і як має діяти Захід?
З перших днів загарбницької війни Путіна проти України іноземні видання (а через них і офіційні столиці) ведуть фактично пряму трансляцію з поля бою. Передовою лінією боротьби з путінізмом. Правда та обʼєктивна інформація, яку вони поширюють, створюють додатковий щит оборони України. І все б нічого, якби буквально в останні дні не зʼявився новий тренд, на який вимушений відреагувати. З різним ступенем зацікавленості, інколи завуальовано, а часом і прямо, іноземні партнери питають про те, а на які ж компроміси готовий піти Київ для припинення війни. Адже, мовляв, тривати так далі не може, і будь-яка війна завершується перемирʼям і миром.
Відповім всім одразу: важко знайти більш миролюбної країни і нації в світі, ніж Україна і українці, які через трагічну історію своєї державності, як ніхто, знає ціну миру. Ми прагнемо миру і боремося за це.
⁃ Мушу розчарувати тих, хто серйозно думає про дієвість досягнення миру через компроміси за рахунок України. Коли Путін розпочинав віроломну війну проти нашої держави, він не думав про компроміси. Як божевільний диктатор, для нього єдиною метою було і залишається відродження Радянської імперії, знищення української державності та ослаблення колективного Заходу. Ним керує жага помсти Вільному світові за поразку в Холодній війні та розпад СРСР. Він прагне лише реваншу без компромісів.
⁃ Путін прагне капітуляції. Капітуляції України. І капітуляції Заходу в Україні. А тому дозвольте спитати всіх тих на Заході, хто думає про компроміси за рахунок України. На які компроміси готові піти ви щодо Путіна? Чи готовий Захід, аби після України його ракети почали нищити мирні міста країн ЄС і НАТО? Чи готовий Захід до того, що завтра путінські танки підуть і його землями? Чи готовий Захід на вимогу Кремля повернути військову інфраструктуру НАТО станом до 1997 року?
⁃ Компроміси треба вимагати не від України, а від Путіна. І вимагати всім світом. Якщо ж у світу буде спокуса загасити війну умиротворенням божевільного злочинця через поступки за рахунок України, то, боюся, що будь-які ситуативні домовленості з Путіним приречені бути тимчасовими і матимуть трагічні наслідки для демократичного світу.
⁃ Будь-які компроміси за рахунок України сьогодні будуть для Путіна лише тимчасовою передишкою, щоб провести роботу над помилками, загоїти рани та підготуватись до нової війни і з Україною, і з Вільним світом. Єдиним шляхом безпеки та довгострокового миру є депутінізація Росії та кардинальне посилення східного флангу НАТО та України. З путінською Росією домовлятись про мир неможливо і безперспективно.
⁃ Сьогодні слід думати не про компроміси за рахунок України, а про примус Путіна до припинення війни, до миру. А якщо не хоче, то треба схиляти агресора - силою, єдиним фронтом, пекельними санкціями, тиском на всіх фронтах. Треба не боятися зробити сюрприз Путіну через припинення закупівлі російських енергоносіїв країнами ЄС, надання Україні оборонної зброї, в тому числі через зміцнення протиповітряної оборони, гуманітарної і фінансово-економічної допомоги, надання Україні статусу країни-кандидата на членство в ЄС. Матеріалізацією такої масштабної підтримки Україні має стати відкриття Другого - Західного - фронту боротьби з режимом Путіна.
Сьогодні будь-які компроміси з Кремлем щодо України стали б легалізацією його агресії і проти Києва, і проти НАТО, і проти колективного Заходу. По суті, це було б визнанням Вільним Світом того, що за допомогою сили можна міняти кордони держав і накладати вето на вільний вибір незалежної нації. Що тисячі жертв та страждання мільйонів українців були зраджені. Маємо спільно змусити капітулювати Путіна!
З перших днів загарбницької війни Путіна проти України іноземні видання (а через них і офіційні столиці) ведуть фактично пряму трансляцію з поля бою. Передовою лінією боротьби з путінізмом. Правда та обʼєктивна інформація, яку вони поширюють, створюють додатковий щит оборони України. І все б нічого, якби буквально в останні дні не зʼявився новий тренд, на який вимушений відреагувати. З різним ступенем зацікавленості, інколи завуальовано, а часом і прямо, іноземні партнери питають про те, а на які ж компроміси готовий піти Київ для припинення війни. Адже, мовляв, тривати так далі не може, і будь-яка війна завершується перемирʼям і миром.
Відповім всім одразу: важко знайти більш миролюбної країни і нації в світі, ніж Україна і українці, які через трагічну історію своєї державності, як ніхто, знає ціну миру. Ми прагнемо миру і боремося за це.
⁃ Мушу розчарувати тих, хто серйозно думає про дієвість досягнення миру через компроміси за рахунок України. Коли Путін розпочинав віроломну війну проти нашої держави, він не думав про компроміси. Як божевільний диктатор, для нього єдиною метою було і залишається відродження Радянської імперії, знищення української державності та ослаблення колективного Заходу. Ним керує жага помсти Вільному світові за поразку в Холодній війні та розпад СРСР. Він прагне лише реваншу без компромісів.
⁃ Путін прагне капітуляції. Капітуляції України. І капітуляції Заходу в Україні. А тому дозвольте спитати всіх тих на Заході, хто думає про компроміси за рахунок України. На які компроміси готові піти ви щодо Путіна? Чи готовий Захід, аби після України його ракети почали нищити мирні міста країн ЄС і НАТО? Чи готовий Захід до того, що завтра путінські танки підуть і його землями? Чи готовий Захід на вимогу Кремля повернути військову інфраструктуру НАТО станом до 1997 року?
⁃ Компроміси треба вимагати не від України, а від Путіна. І вимагати всім світом. Якщо ж у світу буде спокуса загасити війну умиротворенням божевільного злочинця через поступки за рахунок України, то, боюся, що будь-які ситуативні домовленості з Путіним приречені бути тимчасовими і матимуть трагічні наслідки для демократичного світу.
⁃ Будь-які компроміси за рахунок України сьогодні будуть для Путіна лише тимчасовою передишкою, щоб провести роботу над помилками, загоїти рани та підготуватись до нової війни і з Україною, і з Вільним світом. Єдиним шляхом безпеки та довгострокового миру є депутінізація Росії та кардинальне посилення східного флангу НАТО та України. З путінською Росією домовлятись про мир неможливо і безперспективно.
⁃ Сьогодні слід думати не про компроміси за рахунок України, а про примус Путіна до припинення війни, до миру. А якщо не хоче, то треба схиляти агресора - силою, єдиним фронтом, пекельними санкціями, тиском на всіх фронтах. Треба не боятися зробити сюрприз Путіну через припинення закупівлі російських енергоносіїв країнами ЄС, надання Україні оборонної зброї, в тому числі через зміцнення протиповітряної оборони, гуманітарної і фінансово-економічної допомоги, надання Україні статусу країни-кандидата на членство в ЄС. Матеріалізацією такої масштабної підтримки Україні має стати відкриття Другого - Західного - фронту боротьби з режимом Путіна.
Сьогодні будь-які компроміси з Кремлем щодо України стали б легалізацією його агресії і проти Києва, і проти НАТО, і проти колективного Заходу. По суті, це було б визнанням Вільним Світом того, що за допомогою сили можна міняти кордони держав і накладати вето на вільний вибір незалежної нації. Що тисячі жертв та страждання мільйонів українців були зраджені. Маємо спільно змусити капітулювати Путіна!
Сьогодні моя стаття про те, чи можливі компроміси щодо України вийшла англійською мовою у інтернет-виданні EUobserver.
https://euobserver.com/opinion/154529
https://euobserver.com/opinion/154529
EUobserver
A call to impose 'sanctions from hell' on Russia
A call for "sanctions from hell" and to put pressure on Putin on every front, by the former Ukrainian ambassador to the EU, Kostiantyn Yelisieiev, now back in the capital, Kyiv.
Посол України воєнного часу: що робити і як діяти?
Загарбницька, неспровокована та широкомасштабна війна росії проти України об’єднала український народ навколо захисту держави, зробила всіх нас солдатами України. Те саме стосується і українських послів, і рядових дипломатів, які у цих складних геополітичних умовах мають стати справжніми героями дипломатичного фронту. Окремі такими стали. А мали б всі. За 55 діб війни кожен мав змогу проявити себе та в повній мірі розкрити свій потенціал. Адже коли ще, якщо не зараз?
Не збираюся давати публічну оцінку роботи нашим послам, хоча за професійною звичкою слідкую за багатьма і маю достатню уяву про ефективність «генералів дипломатичного фронту». Для цього достатньо подивитися не лише фейсбук і веб-сайт дипустанови чи кількість лайків у Твіттері, але й проаналізувати медійну присутність посла і (що ключове) якість його роботи зі ЗМІ, а найголовніше - відстежити еволюцію позиції країни перебування після 24 лютого.
Аби допомогти зорієнтуватися тим послам, які відчувають потребу в підтримці, на основі власного дипломатичного досвіду хотів би запропонувати своє бачення організації щоденної роботи.
Передусім, має нарешті кардинально помінятися стиль та динаміка роботи посла. Гасло «все для фронту, все для перемоги» має стати ключовим. Давно треба було відмовитися від розміреної, академічної, очікувальної роботи за «совковими» принципами «від дзвінка до дзвінка», «від вказівки до вказівки» та «від листа до листа». Посол повинен бути більш наступальним, системним, наполегливим, настирливим, максимально комунікативним, креативним та нестандартним. Наприклад, свого часу для мотивації партнерів я пропонував дружні парі, або йшов з розкладним стільчиком разом з представником ЗМІ до певних структур для отримання відповідей.
Отже, яким би мав бути робочий день у статусі українського посла сьогодні, за часів воєнного стану:
⁃ мінімум 2-3 інтерв‘ю для ЗМІ країни перебування. Замикатися на кабінетну рутину - не час і не місце. Українське питання сьогодні є одним з домінуючих міжнародного порядку денного і саме відкриває двері. Причому не лише на сьогодні, а й на завтра.
⁃ мінімум 2-3 зустрічі в урядових структурах та спілкування з членами кабінетів глави держави, уряду та парламенту. Складно уявити, хто з партнерів сьогодні відмовиться від таких контактів. Ба більше, в ідеалі посол повинен мати прямий «гарячий» вихід на керівництво країни перебування. З власного досвіду знаю, що в критичний момент це є дуже допоміжним.
⁃ мінімум 2 зустрічі в структурах, які мають причетність до оборонно-промислового комплексу.
⁃ зустріч з представниками української громади.
⁃ діалог з волонтерськими організаціями.
⁃ ініціювання максимально активних контактів з містами-побратимами українських міст.
⁃ зустріч з представниками провідних ділових кіл.
⁃ зустріч з представниками дипломатичного корпусу, зокрема країн Групи Семи та ЄС.
⁃ зустріч з лідерами громадської думки.
⁃ спілкування з представниками політологічних кіл.
⁃ ініціювання контакту керівництва країни перебування з керівництвом України.
⁃ проведення координаційних онлайн-спілкувань з Банковою, МЗС, Міноборони, іншими послами України для узгодження підходів та спільних кроків.
⁃ участь у публічних політологічних заходах (конференції, круглі столи, брифінги тощо), виставах.
⁃ ініціювання візитів представників ЗМІ, парламентських і ділових кіл до України.
⁃ ініціювання візитів українських делегацій до країни перебування. При цьому важливо пам’ятати, що Посол представляє всю Україну і в умовах, коли існує міцна єдність всіх політичних сил на захист України, посольству не слід «лякатись» запитів від представників проукраїнської опозиції щодо сприяння в організації зустрічей у країні перебування. Демонструвати політичну єдність надзвичайно важливо.
Дехто вважає запропонований робочий день посла занадто амбіційним та нереалістичним. Але за нинішніх умов, коли йдеться про виживання держави, має бути максимальна мобілізація і вимогливість як до себе, так і відносно підлеглих. Тоді ми точно переможемо.
Загарбницька, неспровокована та широкомасштабна війна росії проти України об’єднала український народ навколо захисту держави, зробила всіх нас солдатами України. Те саме стосується і українських послів, і рядових дипломатів, які у цих складних геополітичних умовах мають стати справжніми героями дипломатичного фронту. Окремі такими стали. А мали б всі. За 55 діб війни кожен мав змогу проявити себе та в повній мірі розкрити свій потенціал. Адже коли ще, якщо не зараз?
Не збираюся давати публічну оцінку роботи нашим послам, хоча за професійною звичкою слідкую за багатьма і маю достатню уяву про ефективність «генералів дипломатичного фронту». Для цього достатньо подивитися не лише фейсбук і веб-сайт дипустанови чи кількість лайків у Твіттері, але й проаналізувати медійну присутність посла і (що ключове) якість його роботи зі ЗМІ, а найголовніше - відстежити еволюцію позиції країни перебування після 24 лютого.
Аби допомогти зорієнтуватися тим послам, які відчувають потребу в підтримці, на основі власного дипломатичного досвіду хотів би запропонувати своє бачення організації щоденної роботи.
Передусім, має нарешті кардинально помінятися стиль та динаміка роботи посла. Гасло «все для фронту, все для перемоги» має стати ключовим. Давно треба було відмовитися від розміреної, академічної, очікувальної роботи за «совковими» принципами «від дзвінка до дзвінка», «від вказівки до вказівки» та «від листа до листа». Посол повинен бути більш наступальним, системним, наполегливим, настирливим, максимально комунікативним, креативним та нестандартним. Наприклад, свого часу для мотивації партнерів я пропонував дружні парі, або йшов з розкладним стільчиком разом з представником ЗМІ до певних структур для отримання відповідей.
Отже, яким би мав бути робочий день у статусі українського посла сьогодні, за часів воєнного стану:
⁃ мінімум 2-3 інтерв‘ю для ЗМІ країни перебування. Замикатися на кабінетну рутину - не час і не місце. Українське питання сьогодні є одним з домінуючих міжнародного порядку денного і саме відкриває двері. Причому не лише на сьогодні, а й на завтра.
⁃ мінімум 2-3 зустрічі в урядових структурах та спілкування з членами кабінетів глави держави, уряду та парламенту. Складно уявити, хто з партнерів сьогодні відмовиться від таких контактів. Ба більше, в ідеалі посол повинен мати прямий «гарячий» вихід на керівництво країни перебування. З власного досвіду знаю, що в критичний момент це є дуже допоміжним.
⁃ мінімум 2 зустрічі в структурах, які мають причетність до оборонно-промислового комплексу.
⁃ зустріч з представниками української громади.
⁃ діалог з волонтерськими організаціями.
⁃ ініціювання максимально активних контактів з містами-побратимами українських міст.
⁃ зустріч з представниками провідних ділових кіл.
⁃ зустріч з представниками дипломатичного корпусу, зокрема країн Групи Семи та ЄС.
⁃ зустріч з лідерами громадської думки.
⁃ спілкування з представниками політологічних кіл.
⁃ ініціювання контакту керівництва країни перебування з керівництвом України.
⁃ проведення координаційних онлайн-спілкувань з Банковою, МЗС, Міноборони, іншими послами України для узгодження підходів та спільних кроків.
⁃ участь у публічних політологічних заходах (конференції, круглі столи, брифінги тощо), виставах.
⁃ ініціювання візитів представників ЗМІ, парламентських і ділових кіл до України.
⁃ ініціювання візитів українських делегацій до країни перебування. При цьому важливо пам’ятати, що Посол представляє всю Україну і в умовах, коли існує міцна єдність всіх політичних сил на захист України, посольству не слід «лякатись» запитів від представників проукраїнської опозиції щодо сприяння в організації зустрічей у країні перебування. Демонструвати політичну єдність надзвичайно важливо.
Дехто вважає запропонований робочий день посла занадто амбіційним та нереалістичним. Але за нинішніх умов, коли йдеться про виживання держави, має бути максимальна мобілізація і вимогливість як до себе, так і відносно підлеглих. Тоді ми точно переможемо.
Сьогодні зранку під час прямого включення на британському каналі Sky News говорили про Україну.
Сьогодні російські війська в рамках другого етапу вторгнення запустили "важку і масовану" артилерію та ракетний вогонь уздовж східного флангу.
Це повноцінна кривава війна, розв’язана режимом Путіна. Він не хоче портового міста Маріуполь чи Донбас, чи Львів, він хотів би, щоб у його кишені була «вся Україна». Його мета – якщо не завоювати Україну, то хоча б стерти Україну з міжнародної карти.
Зараз ми боремося за своє існування, свою незалежність.
Ми хотіли б вижити, ми хотіли б жити в мирі та демократії, і в той же час Путін хотів би бачити нас мертвими.
Ми звертаємось до всього світу. Зараз, на ваших очах відбувається реальна трагедія. Дійте! Допоможіть нам врятувати вас, весь західний світ!
Західні держави та політики мають діяти "більш рішуче" на підтримку України і "не чекати". Я покладаюся на лідерство Великобританії та Сполучених Штатів Америки у мобілізації масової підтримки та надання України оборонної та наступальної зброї.
Сьогодні російські війська в рамках другого етапу вторгнення запустили "важку і масовану" артилерію та ракетний вогонь уздовж східного флангу.
Це повноцінна кривава війна, розв’язана режимом Путіна. Він не хоче портового міста Маріуполь чи Донбас, чи Львів, він хотів би, щоб у його кишені була «вся Україна». Його мета – якщо не завоювати Україну, то хоча б стерти Україну з міжнародної карти.
Зараз ми боремося за своє існування, свою незалежність.
Ми хотіли б вижити, ми хотіли б жити в мирі та демократії, і в той же час Путін хотів би бачити нас мертвими.
Ми звертаємось до всього світу. Зараз, на ваших очах відбувається реальна трагедія. Дійте! Допоможіть нам врятувати вас, весь західний світ!
Західні держави та політики мають діяти "більш рішуче" на підтримку України і "не чекати". Я покладаюся на лідерство Великобританії та Сполучених Штатів Америки у мобілізації масової підтримки та надання України оборонної та наступальної зброї.
YouTube
Sky News Breakfast: Ukraine 'fighting for existence, not independence'
On Sky News Breakfast with Kay Burley on Tuesday, April 19:
- Russia's war against Ukraine has entered a second, potentially decisive phase;
- former Ukrainian ambassador to the EU says his country is 'fighting for our existence rather than our independence';…
- Russia's war against Ukraine has entered a second, potentially decisive phase;
- former Ukrainian ambassador to the EU says his country is 'fighting for our existence rather than our independence';…
Вчора на Радіо НВ говорили про перспективи надання Україні статусу кандидата на вступ в ЄС.
На мою думку, ніяких сенсацій у позиціях країн-членів ЄС щодо цього питання немає. Є традиційні країни-скептики та країни, що підтримують таке рішення. Водночас майже 90% європейців «за» європейську інтеграцію України. Наразі багато залежить від висновків Європейської Комісії за результатами розгляду поданих документів. Необхідно консолідувати всі зусилля і працювати на всіх рівнях як з окремими державами-членами ЄС, так і з європейськими інституціями.
Сьогодні Україна має найкращий шанс отримати статус кандидата на членство в ЄС, ніж будь-коли за нашу новітню історію.
Які плюси від статусу кандидата на членство в ЄС? Слухайте на Радіо НВ
На мою думку, ніяких сенсацій у позиціях країн-членів ЄС щодо цього питання немає. Є традиційні країни-скептики та країни, що підтримують таке рішення. Водночас майже 90% європейців «за» європейську інтеграцію України. Наразі багато залежить від висновків Європейської Комісії за результатами розгляду поданих документів. Необхідно консолідувати всі зусилля і працювати на всіх рівнях як з окремими державами-членами ЄС, так і з європейськими інституціями.
Сьогодні Україна має найкращий шанс отримати статус кандидата на членство в ЄС, ніж будь-коли за нашу новітню історію.
Які плюси від статусу кандидата на членство в ЄС? Слухайте на Радіо НВ
YouTube
Заявку на членство в ЄС ми підписали власною кров‘ю – Костянтин Єлісєєв
Голова ГО «Центр нових рішень», Надзвичайний та Повноважний Посол, дипломатичний радник Президента України (2015−2019) Костянтин Єлісєєв в ефірі Радіо НВ
Сто днів воєнної дипломатії: хто є хто серед ключових гравців?
Початок широкомасштабної і віроломної війни Росії проти України з 24 лютого шокував цивілізований світ та спонукав світову дипломатію перейти у режим воєнного стану. Ключовий підсумок перших 100 днів протистояння путіну – Вільний світ об’єднався, як ніколи раніше, як у своєму прагненні допомогти Україні дати відсіч путінському вторгненню, так і запобігти поширенню війни на інші європейські країни. Схоже, не лише в Україні відчули історичну нагоду звільнити світ від головного кандидата на найбільшого тирана ХХІ сторіччя.
Своєю безпрецедентною єдністю і солідарністю з нашим народом світ здивував путіна, який розраховував на кволу реакцію та розкол і всередині ЄС, і в НАТО. Першим ударом по сподіванням кремля нейтралізувати світову єдність стала підтримка 141 країнами резолюції Генасамблеї ООН від 2 березня із засудженням російської агресії та вимогою повного виведення російських військ з території України. Остаточною руйнацією путінських мрій стала зустріч міністрів оборони НАТО на німецькій авіабазі у Рамштайні 26 квітня, що запустила процес формування міжнародної антипутінської коаліції.
Водночас, незважаючи на в цілому позитивну міжнародну реакцію, війна та виклики, пов’язані з нею, викрили «хто є хто» для України серед ключових світових акторів. Як кажуть, «справжній друг пізнається в біді».
За підсумками 100 днів можна зробити перші оцінки.
Зі знаком «супер-плюс».
Передусім, трійця – США, Велика Британія та Польща.
Ці країни стали справжнім двигуном глобальної підтримки України та продемонстрували лідерство у протистоянні імперіалістичному режиму путіна. Саме завдяки ним вдалося мобілізувати світ і у турборежимі забезпечити Україну фінансово-економічною допомогою, летальною зброєю для відсічі російській агресії та допомогти у вирішенні термінових гуманітарних проблем.
Зі знаком «плюс».
Приємним сюрпризом стала позиція керівництва інституцій ЄС – Президента Євроради Шарля Мішеля, Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та Президентки Європарламенту Роберти Мецоли. Їм вдалося заповнити вакуум справжнього європейського лідерства в питанні мобілізації ЄС на підтримку України. Саме ця «євротрійця» змогла подолати як традиційну залежність від примх ключових держав-членів, так і інерцію забюрократизованих процедур, від якої страждала політика ЄС. Чи не вперше в історії ЄС, завдяки їх лідерству, структури ЄС працювали як єдиний механізм на підтримку нашої країни і у рекордні терміни приймали вагомі рішення – від ініціювання і просування шести пакетів санкцій до макрофінансової допомоги, від допомоги українським переміщеним особам до створення загальноєвропейської платформи економічної відбудови України, від виділення коштів на закупівлю озброєнь для України до прискореної розгляду заявки на членство в ЄС. Символічно, що ця «євротрійця» була серед перших міжнародних лідерів, які відвідали Київ і Одесу після початку вторгнення.
До когорти країн, які підтвердили практичну відданість підтримці Україні, можна віднести більшість країн ЄС, передусім країни Балтії, Словаччину та Чехію, Канаду, Японію, Австралію та Норвегію.
Початок широкомасштабної і віроломної війни Росії проти України з 24 лютого шокував цивілізований світ та спонукав світову дипломатію перейти у режим воєнного стану. Ключовий підсумок перших 100 днів протистояння путіну – Вільний світ об’єднався, як ніколи раніше, як у своєму прагненні допомогти Україні дати відсіч путінському вторгненню, так і запобігти поширенню війни на інші європейські країни. Схоже, не лише в Україні відчули історичну нагоду звільнити світ від головного кандидата на найбільшого тирана ХХІ сторіччя.
Своєю безпрецедентною єдністю і солідарністю з нашим народом світ здивував путіна, який розраховував на кволу реакцію та розкол і всередині ЄС, і в НАТО. Першим ударом по сподіванням кремля нейтралізувати світову єдність стала підтримка 141 країнами резолюції Генасамблеї ООН від 2 березня із засудженням російської агресії та вимогою повного виведення російських військ з території України. Остаточною руйнацією путінських мрій стала зустріч міністрів оборони НАТО на німецькій авіабазі у Рамштайні 26 квітня, що запустила процес формування міжнародної антипутінської коаліції.
Водночас, незважаючи на в цілому позитивну міжнародну реакцію, війна та виклики, пов’язані з нею, викрили «хто є хто» для України серед ключових світових акторів. Як кажуть, «справжній друг пізнається в біді».
За підсумками 100 днів можна зробити перші оцінки.
Зі знаком «супер-плюс».
Передусім, трійця – США, Велика Британія та Польща.
Ці країни стали справжнім двигуном глобальної підтримки України та продемонстрували лідерство у протистоянні імперіалістичному режиму путіна. Саме завдяки ним вдалося мобілізувати світ і у турборежимі забезпечити Україну фінансово-економічною допомогою, летальною зброєю для відсічі російській агресії та допомогти у вирішенні термінових гуманітарних проблем.
Зі знаком «плюс».
Приємним сюрпризом стала позиція керівництва інституцій ЄС – Президента Євроради Шарля Мішеля, Президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн та Президентки Європарламенту Роберти Мецоли. Їм вдалося заповнити вакуум справжнього європейського лідерства в питанні мобілізації ЄС на підтримку України. Саме ця «євротрійця» змогла подолати як традиційну залежність від примх ключових держав-членів, так і інерцію забюрократизованих процедур, від якої страждала політика ЄС. Чи не вперше в історії ЄС, завдяки їх лідерству, структури ЄС працювали як єдиний механізм на підтримку нашої країни і у рекордні терміни приймали вагомі рішення – від ініціювання і просування шести пакетів санкцій до макрофінансової допомоги, від допомоги українським переміщеним особам до створення загальноєвропейської платформи економічної відбудови України, від виділення коштів на закупівлю озброєнь для України до прискореної розгляду заявки на членство в ЄС. Символічно, що ця «євротрійця» була серед перших міжнародних лідерів, які відвідали Київ і Одесу після початку вторгнення.
До когорти країн, які підтвердили практичну відданість підтримці Україні, можна віднести більшість країн ЄС, передусім країни Балтії, Словаччину та Чехію, Канаду, Японію, Австралію та Норвегію.
Сто днів воєнної дипломатії: продовження
Ще одну групу сформували країни, які намагалися балансувати на межі «плюс-мінус»: з одного боку, аби остаточно не зіпсувати відносини з росією, керуючись своїми геополітичними та бізнес-інтересами, з іншого – аби не зрадити базовим принципам міжнародного права, основою якого є неприйнятність силової зміни кордонів і повага до суверенітету та територіальної цілісності суверенних держав. До них варто віднести Туреччину, Китай та Швейцарію.
Свій потужний потенціал для підтримки України у протистоянні російській агресії не використали повною мірою ФРН та Франція. Хочеться вірити, що поки що. Всі 100 днів не полишало відчуття, що ці країни намагалися «петляти», засвідчуючи підтримку більше через словесну риторику і обіцянки, аніж за рахунок конкретних дій.
Тому ані Париж, ані Берлін поки не склали залік у питанні ефективної протидії путінському режиму, залишаючи маржу для власних маневрів з кремлем. Важливим чинником, який знівелював їхню підтримку санкцій та надання зброї (заради справедливості варто відзначити історичність рішення Німеччини щодо відмови від табу на постачання зброї Україні), стали спроби загравати з путіним, «врятувати для нього обличчя» та прагнення виступати адвокатами громадян росії, відокремлюючи їх від путінського режиму.
Це ж стосується і Кіпру, який своїми діями явно не сприяв посиленню санкційної політики ЄС (як приклад, вилучення зі списку санкцій заборони на купівлю нерухомості в країнах ЄС громадянами росії).
Окремо – про Угорщину і ООН. Проросійська позиція Угорщини стала прикрою несподіванкою не стільки тим, що підтвердилася навіть за умов війни. Прикрою вона стала через свою відвертість та неприхований цинізм з акцентом на національний егоїзм. Будапешт майже пробив дно не лише підтримки України, а, насамперед, політики європейської солідарності.
Очікувалося, що поведінка Будапешта не буде конструктивною, проте, ситуація, коли Орбан, користуючись агресією кремля, намагався пропагувати реваншистські настрої, вдавався до загравань з путіним під час трагедії в Бучі, нав’язував умиротворювальну риторику щодо агресора, блокував нафтове ембарго і, що обірвало терпець 26 країн ЄС, наклав вето на персональні санкції проти глави РПЦ кирила – перейшло всі адекватні межі. Єдиним промінцем позитиву в позиції Будапешта стало надання прихистку українським переміщеним особам.
Якщо 2014 рік довів, що ООН, передусім її Рада Безпеки, не може більше розглядатися як вагомий чинник міжнародної безпеки і стабільності, то 24 лютого 2022 року стало моментом істини, наочно продемонструвавши всі вади і обмеженість можливостей цієї універсальної організації та її керівництва, коли серед п’ятірки ядерних держав “завівся” божевільний.
Звідси й нерішуча, інколи страусова, та інертна поведінка з таких важливих питань, як ядерна безпека внаслідок захоплення і обстрілів росією українських АЕС, зволікання зі створенням гуманітарних коридорів, конформістська позиція щодо блокування росією українських морських портів. Якщо ООН розраховує повернути свій авторитет, цілком очевидною є необхідність реформи організації і посилення легітимності РБ ООН. Водночас ООН ще не сказала свого останнього слова в питанні запобігання глобальній продовольчій кризі та сприяння у вирішенні гуманітарних питань, передусім посередництві у звільненні українських полонених і заручників.
Варто розставити крапки над «і» й у позиції НАТО, на адресу якої подекуди лунала несправедлива критика з боку української влади. Слід розуміти, що НАТО – це її країни-члени, які активно допомагають Україні, починаючи від палива і амуніції, завершуючи важкою зброєю. Секретаріат НАТО, очолюваний її Генсеком виконував роль координатора зусиль країн-членів. Для того, щоб об’єктивно оцінити роль Альянсу у підтримці України слід просто подивитися, з яких країн Києву постачають зброю, і тоді все стане більш, ніж очевидним, у тому числі і щодо того, де справжні гарантії безпеки для нашої держави та хто їх може забезпечити не пустими і гарними словами, а реальними справами і «залізними» аргументами.
Ще одну групу сформували країни, які намагалися балансувати на межі «плюс-мінус»: з одного боку, аби остаточно не зіпсувати відносини з росією, керуючись своїми геополітичними та бізнес-інтересами, з іншого – аби не зрадити базовим принципам міжнародного права, основою якого є неприйнятність силової зміни кордонів і повага до суверенітету та територіальної цілісності суверенних держав. До них варто віднести Туреччину, Китай та Швейцарію.
Свій потужний потенціал для підтримки України у протистоянні російській агресії не використали повною мірою ФРН та Франція. Хочеться вірити, що поки що. Всі 100 днів не полишало відчуття, що ці країни намагалися «петляти», засвідчуючи підтримку більше через словесну риторику і обіцянки, аніж за рахунок конкретних дій.
Тому ані Париж, ані Берлін поки не склали залік у питанні ефективної протидії путінському режиму, залишаючи маржу для власних маневрів з кремлем. Важливим чинником, який знівелював їхню підтримку санкцій та надання зброї (заради справедливості варто відзначити історичність рішення Німеччини щодо відмови від табу на постачання зброї Україні), стали спроби загравати з путіним, «врятувати для нього обличчя» та прагнення виступати адвокатами громадян росії, відокремлюючи їх від путінського режиму.
Це ж стосується і Кіпру, який своїми діями явно не сприяв посиленню санкційної політики ЄС (як приклад, вилучення зі списку санкцій заборони на купівлю нерухомості в країнах ЄС громадянами росії).
Окремо – про Угорщину і ООН. Проросійська позиція Угорщини стала прикрою несподіванкою не стільки тим, що підтвердилася навіть за умов війни. Прикрою вона стала через свою відвертість та неприхований цинізм з акцентом на національний егоїзм. Будапешт майже пробив дно не лише підтримки України, а, насамперед, політики європейської солідарності.
Очікувалося, що поведінка Будапешта не буде конструктивною, проте, ситуація, коли Орбан, користуючись агресією кремля, намагався пропагувати реваншистські настрої, вдавався до загравань з путіним під час трагедії в Бучі, нав’язував умиротворювальну риторику щодо агресора, блокував нафтове ембарго і, що обірвало терпець 26 країн ЄС, наклав вето на персональні санкції проти глави РПЦ кирила – перейшло всі адекватні межі. Єдиним промінцем позитиву в позиції Будапешта стало надання прихистку українським переміщеним особам.
Якщо 2014 рік довів, що ООН, передусім її Рада Безпеки, не може більше розглядатися як вагомий чинник міжнародної безпеки і стабільності, то 24 лютого 2022 року стало моментом істини, наочно продемонструвавши всі вади і обмеженість можливостей цієї універсальної організації та її керівництва, коли серед п’ятірки ядерних держав “завівся” божевільний.
Звідси й нерішуча, інколи страусова, та інертна поведінка з таких важливих питань, як ядерна безпека внаслідок захоплення і обстрілів росією українських АЕС, зволікання зі створенням гуманітарних коридорів, конформістська позиція щодо блокування росією українських морських портів. Якщо ООН розраховує повернути свій авторитет, цілком очевидною є необхідність реформи організації і посилення легітимності РБ ООН. Водночас ООН ще не сказала свого останнього слова в питанні запобігання глобальній продовольчій кризі та сприяння у вирішенні гуманітарних питань, передусім посередництві у звільненні українських полонених і заручників.
Варто розставити крапки над «і» й у позиції НАТО, на адресу якої подекуди лунала несправедлива критика з боку української влади. Слід розуміти, що НАТО – це її країни-члени, які активно допомагають Україні, починаючи від палива і амуніції, завершуючи важкою зброєю. Секретаріат НАТО, очолюваний її Генсеком виконував роль координатора зусиль країн-членів. Для того, щоб об’єктивно оцінити роль Альянсу у підтримці України слід просто подивитися, з яких країн Києву постачають зброю, і тоді все стане більш, ніж очевидним, у тому числі і щодо того, де справжні гарантії безпеки для нашої держави та хто їх може забезпечити не пустими і гарними словами, а реальними справами і «залізними» аргументами.
Сто днів воєнної дипломатії: рекомендації
Наступні 100 днів обіцяють бути важливими для боротьби за збереження українського питання в топі світового порядку денного, консолідації міжнародної підтримки та збільшення всебічної, передусім військової, допомоги.
Росія перейшла в режим «почекай, поки Захід втомиться». Відтак всі зусилля російської дипломатії спрямовані на те, щоб максимально посилити «втому від війни» - звідси акценти на продовольчу кризу, підсвічування економічних проблем Заходу, прискореної інфляції, гра на стереотипах, що «росія занадто велика держава, щоб її можна було викреслити з політичної мапи та принизити». Російська дипломатія робитиме все, щоб російські війська отримали оперативну паузу для перегрупування і підготовки до третього з 2014 року наступу.
Зараз важливо утримати існуючу безпрецедентну підтримку і переконати Вільний світ, що лише військовий програш росії в Україні гарантує мир в Європі, а не проміжні тимчасові компроміси, які в результаті закінчаться новою і можливо ще більшою війною.
Тому українська дипломатія повинна сконцентруватися на таких завданнях:
- остаточна формалізація Міжнародної антипутінської коаліції та її розширення за рахунок максимальної кількості країн Азії, Африки та Латинської Америки;
- надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС та започаткування передвступних переговорів як свідчення повної консолідації на користь підтримки України та протидія політиці шантажу і диктату з боку росії;
- надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО на Мадридському саміті Альянсу наприкінці червня;
- переведення у практичну площину обіцянок щодо масштабного надання з боку партнерів, передусім Німеччини (тепер це символ і приклад для всього ЄС), сучасної важкої зброї та реактивних систем залпового вогню;
- консолідація єдності всередині ЄС як запоруки продовження санкційної політики проти росії, центральним елементом якої має стати запровадження ембарго на закупівлю російських енергоресурсів та повна торговельна і фінансова ізоляція росії;
- визначеність щодо міжнародного механізму для притягнення до відповідальності всіх причетних за злочини, скоєні на території України;
- визнання росії державою-терористом з усіма відповідними міжнародно-правовими наслідками;
- визнання парламентами максимальної кількості країн світу акту геноциду росії проти українського народу з формуванням т.зв. «списку Бучі»;
- запровадження партнерами механізму т.зв. ленд-лізу для надання всебічної прискореної матеріальної та військової допомоги Україні;
- формалізація джерел наповнення майбутнього пакету фінансування плану відновлення України (т.зв. плану Маршала) у пост-воєнний період;
- розблокування українських портів з метою недопущення глобальної продовольчої кризи;
- звільнення українських полонених, в тому числі героїв оборони Маріуполя.
Нарешті, Вільний світ має робити все можливе для підтримки ЗСУ, які завдяки своєму героїзму і самопожертві відіграють вирішальну роль у визначенні умов, на яких будуватиметься світоустрій майбутнього.
І ще одне: дипломатія має бути про дипломатію, а не про війну, і цього елементу в діях Києва наразі явно бракує. Від реактивної позиції представлення своїх відповідей на підходи російської сторони Києву вже час запропонувати свій власний план мирного врегулювання та припинення війни саме на українських умовах. І план такий попередньо мав би бути проговорений і погоджений із столицями країн з оцінкою “супер-плюс” та “плюс”, а також окремими країнами “на шляху виправлення” з групи “плюс-мінус”. Саме на рубежі 100 днів такий план був би потрібен не лише для того, щоб зафіксувати нову ситуацію на полі бою і в світі щодо ізоляції росії, а й для того, щоб відмова кремля йти планом Києва не викликала у світі втоми чи зайвих запитань, чому слід і далі нарощувати санкційний тиск на путіна.
Віримо у Збройні Сили України, незламну світову єдність і солідарність з Україною, внутрішню єдність і стійкість в нашій державі та уважно слідкуємо за розвитком подій.
Наступні 100 днів обіцяють бути важливими для боротьби за збереження українського питання в топі світового порядку денного, консолідації міжнародної підтримки та збільшення всебічної, передусім військової, допомоги.
Росія перейшла в режим «почекай, поки Захід втомиться». Відтак всі зусилля російської дипломатії спрямовані на те, щоб максимально посилити «втому від війни» - звідси акценти на продовольчу кризу, підсвічування економічних проблем Заходу, прискореної інфляції, гра на стереотипах, що «росія занадто велика держава, щоб її можна було викреслити з політичної мапи та принизити». Російська дипломатія робитиме все, щоб російські війська отримали оперативну паузу для перегрупування і підготовки до третього з 2014 року наступу.
Зараз важливо утримати існуючу безпрецедентну підтримку і переконати Вільний світ, що лише військовий програш росії в Україні гарантує мир в Європі, а не проміжні тимчасові компроміси, які в результаті закінчаться новою і можливо ще більшою війною.
Тому українська дипломатія повинна сконцентруватися на таких завданнях:
- остаточна формалізація Міжнародної антипутінської коаліції та її розширення за рахунок максимальної кількості країн Азії, Африки та Латинської Америки;
- надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС та започаткування передвступних переговорів як свідчення повної консолідації на користь підтримки України та протидія політиці шантажу і диктату з боку росії;
- надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО на Мадридському саміті Альянсу наприкінці червня;
- переведення у практичну площину обіцянок щодо масштабного надання з боку партнерів, передусім Німеччини (тепер це символ і приклад для всього ЄС), сучасної важкої зброї та реактивних систем залпового вогню;
- консолідація єдності всередині ЄС як запоруки продовження санкційної політики проти росії, центральним елементом якої має стати запровадження ембарго на закупівлю російських енергоресурсів та повна торговельна і фінансова ізоляція росії;
- визначеність щодо міжнародного механізму для притягнення до відповідальності всіх причетних за злочини, скоєні на території України;
- визнання росії державою-терористом з усіма відповідними міжнародно-правовими наслідками;
- визнання парламентами максимальної кількості країн світу акту геноциду росії проти українського народу з формуванням т.зв. «списку Бучі»;
- запровадження партнерами механізму т.зв. ленд-лізу для надання всебічної прискореної матеріальної та військової допомоги Україні;
- формалізація джерел наповнення майбутнього пакету фінансування плану відновлення України (т.зв. плану Маршала) у пост-воєнний період;
- розблокування українських портів з метою недопущення глобальної продовольчої кризи;
- звільнення українських полонених, в тому числі героїв оборони Маріуполя.
Нарешті, Вільний світ має робити все можливе для підтримки ЗСУ, які завдяки своєму героїзму і самопожертві відіграють вирішальну роль у визначенні умов, на яких будуватиметься світоустрій майбутнього.
І ще одне: дипломатія має бути про дипломатію, а не про війну, і цього елементу в діях Києва наразі явно бракує. Від реактивної позиції представлення своїх відповідей на підходи російської сторони Києву вже час запропонувати свій власний план мирного врегулювання та припинення війни саме на українських умовах. І план такий попередньо мав би бути проговорений і погоджений із столицями країн з оцінкою “супер-плюс” та “плюс”, а також окремими країнами “на шляху виправлення” з групи “плюс-мінус”. Саме на рубежі 100 днів такий план був би потрібен не лише для того, щоб зафіксувати нову ситуацію на полі бою і в світі щодо ізоляції росії, а й для того, щоб відмова кремля йти планом Києва не викликала у світі втоми чи зайвих запитань, чому слід і далі нарощувати санкційний тиск на путіна.
Віримо у Збройні Сили України, незламну світову єдність і солідарність з Україною, внутрішню єдність і стійкість в нашій державі та уважно слідкуємо за розвитком подій.
Історично важливе рішення Європейської Ради щодо відкриття європейської перспективи і надання Україні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі підвело риску під першим формальним етапом процесу вступу нашої держави до ЄС. Україна стала рекордсменом у політиці розширення, встановивши унікальне досягнення в надскладних умовах війни, — подолала шлях від заявки до статусу кандидата за 116 днів!
Які основні причини українського «феномену»?
Що змінює статус кандидата на членство в ЄС?
Які фактори визначатимуть швидкість руху до членства в Євросоюзі?
Читайте у статті «Україна — кандидат в члени Євросоюзу: п’ять речей, які варто знати» на Дзеркалі тижня
Які основні причини українського «феномену»?
Що змінює статус кандидата на членство в ЄС?
Які фактори визначатимуть швидкість руху до членства в Євросоюзі?
Читайте у статті «Україна — кандидат в члени Євросоюзу: п’ять речей, які варто знати» на Дзеркалі тижня
Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly
Україна — кандидат в члени Євросоюзу: п’ять речей, які варто знати
Від чого залежить наш подальший рух до членства в ЄС
Нещодавно говорили з Дмитром Тузовим про євроінтеграційний шлях України.
На мою думку, єдність всієї України, консолідація суспільства навколо мети є необхідною передумовою для успішного поступу на шляху євроінтеграції.
Вступ України до ЄС має найбільшу історичну підтримку на європейському континенті. Схоже, що навіть під час майбутніх виборів партії та політичні сили будуть демонструвати та складати свої програми, виходячи з того, який шлях набуття повноправного членства буде найефективніший.
Які з 7 пунктів «матриці фон дер Ляйн» - матриці євроінтеграційних реформ є найважливішими?
Скільки часу може зайняти процес вступу України в ЄС?
Яка найпотужніша геопоразка путіна?
Дивіться відео-розмову за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=AOviGEeqgmE
На мою думку, єдність всієї України, консолідація суспільства навколо мети є необхідною передумовою для успішного поступу на шляху євроінтеграції.
Вступ України до ЄС має найбільшу історичну підтримку на європейському континенті. Схоже, що навіть під час майбутніх виборів партії та політичні сили будуть демонструвати та складати свої програми, виходячи з того, який шлях набуття повноправного членства буде найефективніший.
Які з 7 пунктів «матриці фон дер Ляйн» - матриці євроінтеграційних реформ є найважливішими?
Скільки часу може зайняти процес вступу України в ЄС?
Яка найпотужніша геопоразка путіна?
Дивіться відео-розмову за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=AOviGEeqgmE
YouTube
Між Україною та ЄС іде змагання - хто більший євроінтегратор
Повноцінний вступ до ЄС може відбутися за прискореною процедурою. Власне, цю процедуру вже запущено. Розмова з дипломатом Костянтином Єлісєєвим.
Підписання «зернової» угоди - вимушений компроміс, який необхідний, в першу чергу, для консолідації проукраїнської міжнародної коаліції, підриву російської отруйної пропаганди й дезінформації та посилення економічного здоров’я нашої держави.
Як відповідальний міжнародний гравець, Україна робить свій внесок у зниження гуманітарних та безпекових ризиків у регіонах світу, що вкрай потребують українського зерна. Це і є те підтвердження, що російська війна не лише про Україну, а має значно ширші руйнівні наслідки для всього світу. І саме про це маємо посилено доводити найбільшим споживачам українського зерна - вони мають розуміти, що Росія заради своїх агресивних планів готова була спровокувати внутрішньополітичні кризи в їхніх країнах.
Відновлення експорту зерна також дозволить Україні повернутися на глобальний ринок та зберегти там свою долю, що важливо як для валютних надходжень, так і для розвитку українського агропромислового комплексу.
Якими б не були первинні плани росіі, блокада не спрацювала.
Водночас, так і немає жодної впевненості у дотриманні російською стороною будь-яких «зернових» домовленостей, бо для путінського режиму ризик голоду для мільйонів людей - це лише розмінна монета у його потворних геополітичних іграх.
«Стамбул-1» не знімає головної загрози для безпеки України - морської блокади нашої держави. Вирішення цього завдання є можливим лише через військову перемогу та нейтралізацію російського флоту в Чорному морі. Ключем до свободи судноплавства є прискорене постачання та ефективне використання новітніх важких далекобійних озброєнь.
Як відповідальний міжнародний гравець, Україна робить свій внесок у зниження гуманітарних та безпекових ризиків у регіонах світу, що вкрай потребують українського зерна. Це і є те підтвердження, що російська війна не лише про Україну, а має значно ширші руйнівні наслідки для всього світу. І саме про це маємо посилено доводити найбільшим споживачам українського зерна - вони мають розуміти, що Росія заради своїх агресивних планів готова була спровокувати внутрішньополітичні кризи в їхніх країнах.
Відновлення експорту зерна також дозволить Україні повернутися на глобальний ринок та зберегти там свою долю, що важливо як для валютних надходжень, так і для розвитку українського агропромислового комплексу.
Якими б не були первинні плани росіі, блокада не спрацювала.
Водночас, так і немає жодної впевненості у дотриманні російською стороною будь-яких «зернових» домовленостей, бо для путінського режиму ризик голоду для мільйонів людей - це лише розмінна монета у його потворних геополітичних іграх.
«Стамбул-1» не знімає головної загрози для безпеки України - морської блокади нашої держави. Вирішення цього завдання є можливим лише через військову перемогу та нейтралізацію російського флоту в Чорному морі. Ключем до свободи судноплавства є прискорене постачання та ефективне використання новітніх важких далекобійних озброєнь.