* * *

коли тобі двадцять і на все поїбати
ще солодко пахне дорога червнева
ще легко даються здобутки і втрати
і світиться пил на траві та деревах

усе що я маю в такому-от віці —
атлас шляхів і наплічник зі светром
в склянку налито часу по вінця
тож сонно долаю я метр за метром

палець великий на правій руці
чітко показує напрямок руху
гарячі попутки мов риби в ріці
міґрують на південь повз всю цю розруху

повз села й міста балки й ліси
струмінь повітря теплий несеться
і тільки солоний берег коси
спинить цей поклик крові та серця

такий-от кінець ефектний матч-пойнт
до моря ведуть усі ці дороги
впаду на пісок дістану свій джойнт
і тихий прибій лизатиме ноги

всім дивним розмовам і світлим обличчям
які пронеслись за один лише день
всім янголам й демонам на передпліччях
складаю подяку — дим із легень

і все це лиш спосіб хитро забрати
кілька очок у господа бога
легко даються здобутки і втрати
бо знаєш за ким завжди перемога

Мірек Боднар

Плоть - мій ворог і друг; приємна війна, невірне благо; плоть, що безперестанку куштує плід людиновбивчого древа; бріння, брудний ланцюг, важкий свинець, неприборканий звір... Перестань божеволіти і плекати непримиренну ворожнечу до моєї душі... Не розумію, як я з'єднався з ним, і як, будучи образом Божим, я змішався з брудом. Це тіло, коли добре йому, піднімає війну; а коли я воюю проти нього, ввергає в скорботу. Його я люблю, як товариша по службі; від нього ж і відвертаюся, як від ворога; біжу від нього, як від уз, і шаную його, як спадкоємця... Це ласкавий ворог і підступний друг. Дивовижне з'єднання і роздвоєння. Чого боюся, того й тримаюся; і що люблю, того боюся... Що це за премудрість відкривається в мені, і що за велика таємниця?

Симфонія за творіннями святителя Григорія Богослова.

Ледве настав час народження, розпалися засуви лона материнського, розкрилися двері єства, материнська утроба розв'язала плід, який вона утримувала доти, вислизнув у життя цей борець скорботи, вдихнули в себе повітря ці вуста тварюки, і що ж після цього? Перший від нього звук - плаче. Досить цього, щоб спочатку пізнати життя. Немовля торкнулося землі, і не сміється, але, ледь торкнувшись, обіймається хворобами, і плаче. Воно знає вже, що закинуте бурею в море скорботи. Бо таке життя людське — мінливе море, хитке повітря, невловне сновидіння, потік, що витікає, дим, що зникає, тінь, що біжить, зібрання вод, що коливаються хвилями. І хоча буря страшна, плавання небезпечне; проте ж ми — плавці спимо безтурботно. Страшне і люте море життя, марні надії, що нагнітають подібно бурям. Скорботи ревуть, наче хвилі; зловмисники ховаються, наче підводне каміння; вороги гавкають, наче пси; викрадачі оточують, наче морські розбійники; приходить старість, наче зима; наполягає смерть, немов розбиття корабля.

Василь Великий

Вони ж запитали старця: «Як сіє буде?» Св. Старець (Лаврентій Чернігівський) відповів зі сльозами: «На святому місці буде стояти мерзота запустіння і показувати скверних спокусників світу, і вони будуть обманювати людей, відступивших від Бога, і творити хибні дива. І після них явиться антихрист і весь світ побачить його одноразово.» Отці запитали Святого: «Де на святому місці? В церкві?» Преподобний відповів: «Не в церкві, а в кожному домі. В кутку, де стоять і висять зараз святі ікони, будуть стояти спокусливі пpилади для обманювання людей. Багато скажуть: "Нам треба дивитись і слухати новини". Ось в новинах і явиться антихpист».

Майже всі люди… все життя нічого не роблять для свого ego, а лише для фантома ego. Світ фантомів - ось де ми живемо! Світ вивернутий, виворітний, порожнистий - і все одно повний, і при тому повний мрій!

Ранкова зоря

Фрідріх Ніцше.

LXII
Небесний Батьку! Після марних днів,
Після ночей, що в мареннях прожиті
Задля недуги у облуднім світі,
Із тим вогнем, що в серці пломенів,
Яви бо ласку і ясної миті
До кращих наверни мене чинів,
Щоб супостат і роги поломив,
Заплутавшись у свої власні сіті.
Вже скоро, Боже, одинадцять років,
Як у ярмо я трапив нещасливе,
Нещадне й найлютіше в цім житті.
Тож не карай моїх негідних кроків,
На іншу ціль спрямуй бажання хтиве
І нагадай про муки на хресті.

CXXXIV
Ні миру не знайду, ні зброї для борні.
Боюсь надій, горю -- й стаю неначе з льоду,
Ширяю в небесах, плазуючи на дні,
То обійму ніщо, то безмір небозводу.
Незамкнена тюрма судилася мені:
Любов не закуе й не пустить на свободу,
Ані не зіб'є геть кайдани ці тісні,
Ані заб'е мене, як зайву перешкоду.
Я бачу без очей, без язика кричу,
В жаданні згинути благаю: «поможіть!»
Собі я знависнів, чужі - мені кохані.
Стражданням живучи, сміюся від плачу,
Мені однаково, чи вмерти, а чи жить, -
Це тільки через вас такий я став, о Пані!

Сонети

Франческо Петрарка

Уява і разом з нею піснеспіви відносяться до лісового шляху. Цей корабель позначає тимчасове, ліс же - надчасове буття. Насправді ж усе те, що цього дня розгортається завдяки своїй технічній потужності, усе це є лише швидкоплинний відблиск зі скарбниць буття. А людина, навіть якщо вона не в пустелі, однаково тягне існування в зоні збідніння, наприклад, у промисловому місті, де вона сполучається тільки з відблиском і подихом величезної сили буття: така людина починає здогадуватися, що їй чогось бракує.

Відхід у Ліс

Ернест Юнгер.

Це був світ наслідувачів, виблюдків, якийсь сурогат політиків. Жиль говорив собі: "Революцій не буває; ніколи. Ні ці люди, ні навіть їхні предки ніколи нічого не завойовували. Аристократія, коли б'є її час, сходить у могилу, і на цій могилі погребачі розпивають пляшку. Тепер пляшка порожня, і куля, випущена з надр Європи, рознесе її на друзки" Жиль здригався від жаху і люті: його охоплювало пристрасне бажання знищити цей запізнілий ярмарок худоби, цю мерзенну, анахронічну метушню навколо грошей. Але чи варто забігати наперед величезної машини смерті, чия довга тінь уже готова поглинути акторів цієї буржуазно-селянської комедії, гідної минулого століття?

Жиль

П'єр Дріє ла Рошель

Багато людей вважають за краще не бути майстрами, а вважатися ними, і заради цього завжди звалюють провину на матеріал, заготовлений для ремесла, або ж на знаряддя, так само як поганий коваль* хулить запропоноване йому залізо, а поганий музикант хулить цитру, думаючи перекласти провину за погано викуваний ніж чи за погану гру на залізо та цитру і цим зняти провину з себе. Чимало й таких, які хочуть, щоб хтось вважав їх такими, що володіють словом, і які, щоб виправдати себе в тому, що вони словом не володіють або володіють ним погано, звинувачують і викривають матеріал, тобто власну народну мову, і вихваляють чужу, хоча ніхто й не просив їх користуватися нею.

Convivio

Данте Аліг'єрі

*Це порівняння Данте застосовував ще в Божественній Комедії, miglior fabbro del parlar materno, або ковач рідної говірки в перекладі Дроб'язко.

Християнство - це релігія милосердя і прощення. Чи значить це, що християнство є релігією слабких? Релігією рабів? Геть ні! Це релігія героїв. Смиренних і анонімних героїв; тих, хто здолав себе, хто належить уже не собі, але Богові. Той, хто нічого не просить для себе, є християнином. Той, хто живе більше не для себе, є християнином. Всякий, хто вбив себе у своєму тілі, хто вбив свої амбіції й пристрасті задля життя в дусі й законі Божому, є християнином. Але чи означає це, що християнин не існує в цьому світі, нічого не просить, нічого не хоче, ні за що не бореться? Зовсім ні. Він бореться й вимагає виконання Божого закону

Лекції прочитані професором Нає Йонеску в травні 1938 року перед легіонерами під час ув'язнення в концтаборі Меркуря-Чук.

Звідкись у повному мовчанні і з якоїсь безодні нічного мороку, з небуття раптом блисне якась яскрава іскра. Наш світ пронизаний невидимими променями Божественного Світла, що виходить від Першоджерела всякого життя і світла. Духу людини доступне сяйво цих променів. У мовчанні нашого духу, у мороці неіснування раптом звідкись приходить ця іскра божественної думки, відблиск божественної Премудрості і пронизує мовчазний розум наш. Начебто осколки або бризки Логоса Божого блиснуть своїм сяйвом у логосі нашому, в розумі людському. У мовчазному і сплячому раптом щось промайнуло і засяяло. Але що це?

Архімандрит Кипріан

Антропологія Святого Григорія Палами.

Господь, проливший кров за нас!
За Тебе ми йдемо до бою.
Ми віримо: настав наш час.
На мусульман піднімем зброю.
Брати! Погрузли ми в гріхах,
Та свої душі ми врятуєм —
Відкинувши усякий страх,
Святеє місто ми здобудем.
Господь! Якби Ти захотів,
За мить звільнив би Палестину —
Прогнав би всяких ворогів,
Як той пастух жене скотину.
Але, безмежно милостивий,
Дозволив Ти своїм стадам
Зібратись у міцні дружини,
Бо погибаємо в гріхах

Невідомий автор часів Першого Хрестового походу.

І ось, віддалившись від всіх, хто бачив його і відмовившись від всього видимого, Мойсей вступає в глибину містичного Мороку невідання, в якому у нього припиняється всяка пізнавальна діяльність, абсолютно зникає всяке плотське і зорове сприйняття, і належить він вже не собі і не чому-небудь сущому, але Тому, Хто позамежний всьому сущому, і, таким чином, тільки після того, як скасувавши всяке бачення, Мойсей пануючою частиною свого розуму з’єднується з Тим, Хто недоступний ніякому пізнанню, в досконалому невідані знаходить він над розумне бачення.

Містичне богослів’я

Діонісій Ареопагіт.

Ісус сказав: я встав посеред світу (κόσμος), і я з'явився їм у плоті (σάρξ). Я знайшов їх усіх п'яними. Я не знайшов жодного з них спраглим. І моя душа (ψυχή) страждала за синів людських, бо вони сліпі у своєму серці й не бачать, що прийшли у світ (κόσμος) порожніми. Піти зі світу (κόσμος) вони також бажають порожніми. Але (πλήν) нині вони п'яні. Коли (ὅταν) вони протверезіють, тоді (τότε) вони розкаються (μετανοέω).

Апокріф Євангелії від Фоми.

Цей світ - пожирач трупів. Усе, що в ньому поїдається, - також [ненависне]. Істина - пожирач життя. [Тому] ніхто з тих, хто вигодуваний [в істині, не зможе] померти. Ісус прийшов з того місця, і він приніс їжу [звідти]. І тим, хто хотів, він дав життя, щоб вони не померли.

Апокріф Євангелії від Філіпа.

Душа, занурившись у безодню темряви і в глибину смерті, позбавлена дихання, і серед страшних звірів перебуває мертвою для Бога. Хто ж може зійти в ці схованки і глибини пекла і смерті, крім самого Митця, який створив тіло? Він приходить у дві царини, у глибину пекла і також у глибини надр серця, де душа зі своїми помислами спонукаєтеся смертю, і омертвілого Адама виносить із темної глибини.

11 Духовна бесіда

Преподобний Макарій Великий Єгипетський

Бийся ж, бийся, Серце буття, бийся, пульс Часу! Працюй, знаряддя вічної Любові... Ти збагачуєш нас і знову збіднюєш. Ти притягуєш нас до себе, і знову відторгаєш. Ми ж, розгойдуючись на Твоїх хвилях, прив'язані до Тебе назавжди. У величі Своїй, Ти бурею проносишся над нами; у Своїй безмовності Ти показуєш нам Свої зірки; Ти переповнюєш нас до краю і спустошуєш до межі. Але в бурі й у безмовності, у повноті й спустошенні, Ти - Господь наш, і ми - слуги Твої.

Сердце світу

Ганс Урс фон Бальтазар

"Тому, воїни мої, приготуйтеся, будьте твердими і залишайтеся доблесними, заради милосердя Божого, беріть приклад з нечисленних карфагенських слонів і з того, як вони своїм шумом і виглядом розігнали численну кінноту римлян. Якщо один безсловесний звір прогнав іншого, то ми, господарі коней і тварин, напевно, зможемо навіть краще протистояти нашим наступаючим ворогам, бо вони безсловесні тварини, гірші навіть за свиней. Простягніть їм щит, мечі, стріли і списи, уявляючи, що ви - мисливський загін на кабанів, щоб нечестивці зрозуміли, що мають справу не з безсловесними тваринами, а зі своїми панами і володарями, нащадками греків і римлян. Помираймо за віру в Христа і за нашу Батьківщину". Останніми словами імператора були: "Місто впало, але я ще живий"

Імператор Костянтин ХІ, остання промова.

І з усієї справедливості хоробрим називають того, хто перемагає сам себе, хто утримує гнів, не схиляється і не піддається ні на які приманки. Такою є справжня хоробрість, якою володіє атлет Христовий, що отримує вінець тільки в тому разі, якщо він бореться законно. (II Тим. II, 5). Чи тобі неважливим здається настанова хоробрості: "вiд скорботи походить терпiння, вiд тер­пiння — досвiдченiсть, вiд досвiдче­ности — надiя" (Рим. V, 3-4)? Зверни увагу на те, скільки подвигів, і один вінець. Цю настанову не міг дати той, хто не був укріплений (est confortatus) у Христі Ісусі, плоть якого не знала спокою. Утиск був "звiдусiль: назовнi — боротьба, всерединi — страхи" (II Кор, VII, 5). І хоча (апостол) наражався на небезпеки, терпів багато праці, тюремне ув'язнення, не раз близький був до смерті (in mortibus positus), однак він не занепав духом, а бився, і до того ж так, що через свої слабкості став ще сильнішим.

Щодо обов'язків священнослужителів

Святитель Амвросій Медіоланський

Гомін

На виступі сумління сивих дум часопис
І грішників душа - роз'ятрене ярмо:
Спасіння ж істина, якої не було!
І біль думок у тілі, й їх потворний опис…
Прославлення нових господ - химери світу,
Що дух вдягнув старого в нове полотно -
Їх очі, батоги й нескорене єство,
Їх діти, цеп та хрест, зодягнуті для гніту.
Під трубний глас гарячої, мов жар, епохи
Сновиди бачать в маренні загин кісток,
Й отруйний келих, й їх вже мертвих губ ковток
Од слави вічної та власної незмоги.
Прославлення - майбуть, минулого ж не стало,
А голос - меч, й у боротьбі вінок,
Оспіваний од душ людських та їх гілок,
Як провидіння, свого сина що не взнало!
Молитва хибна, що знайшла буття в палі,
В страху дізнавшись тайни, сповіді ж - від ночі,
Страждання несучи в своїх зірках пророчих,
В своїх руках - всю долю людства та жалі;
Предсмертний крик до Бога - лиш сира земля,
Думки чиї - цей цвіт - паплюжить кров щоночі,
Яри поснулих навесні й квітки дівочі -
Спочинув гомін, й смерть навік зійшла в рілля!

Із збірника "Голос і слово"

Команда Еклектики збирає охочих до творчості осіб для створення нового медіа.

Якщо ви пишете чи хочете писати статті та есе на суспільно-політичну чи культурну тематику, то звертайтеся, вислухаємо всіх. Окрім авторів також шукаємо людей зі знаннями іноземних мов для перекладу матеріалів.

Це ваш шанс публікуватися і знайти однодумців серед молодого покоління публіцистів, не проґавте його.

За всіма деталями писати - @tillbrook