Ніколи не думала, що це може трапитись, але я мощнєйше дала йобу і купую додому вєлік, шоб було що робити, коли на дворі всрата погода.
Колись я на хіханьки одного хлопчика про те, що все закінчується купівлею вела, казала «нізашто», а тепер мені вже шо-то не смішно.
Ну, хоч не шоссейник…

Штош… якесь нове життя починається, чи шо 🚴🏼

Це ж ви ще не знаєте, шо було вчора, оооой….

Вчора ми вийшли з бару і думали їхати додому на автобусі. А там така толпа… і я кажу «ідьом пішки», а подруга каже «канєшно ідьом» ну то ми пішли по набережній.
Дійшли до її повороту, далі я рішила не сідати ні на метро, ні на автобус, і дійти вже ногами ті 3 км, що лишились.
Накрапував дощ, ледь-ледь. Через десь 0,5 км дощ став щільнішим, але було тааак тепло, пахло морем і квітучою весною, і я рішила взяти вєл на прокат і доїхати. Це був такий нереальний кайф, ви не уявляєте! Квітучий парк, вечір, теплий дощ і я їду собі тими дорожками, поруч з якими раніше бігала.
Не знаю, чи то ефект катання на вєліку через 30 років після того, як їздила на ньому останній раз, чи то просто ахєр від того, що нарешті до нас прийшла весна, але я була такою щасливою чомусь…

Дебілів на дорогах було мало, до них додалися дебіли на велодоріжках.
Подарунок на день матері цього року зачьотний 👍🚀

Крутила вєл зранку, не снідавши. 25 хвилин -165 калорій.
Таке нам нравицця!

Ви помітили, що з популяризацією психології і «пропрацьованності» з усіх сторін на нас почався тиск? «Коли ви останній раз зустрічалися зі справжнім собою?», «коли ви….?», «живете не своє життя» і подібні заголовки зустрічаються мені щодня кілька разів.
Якшо шо, у мене самої за плечима немало терапії, роботи над собою і різних всяких там психологічних тренінгів, і я абсолютно впевнена в тому, що краще піти в терапію, ніж не піти.
Однак, чи не перегинають палицю всі ці психологи в інстаграмах…бо я починаю бачити в цих закликах приховане звинувачення. Чи нє?

Ми з Льошою дуже любили нити один одному про те, що якось вже треба увійти в маніакальну фазу, щоб в житті якісь штуки почали рухатись.
Сьогодні я усвідомила, що вже якийсь час в «манії». Біполярка, май бога в серці, залиш манію хоч би на півроку, треба ще коє шо докрутити😅

*ви ж розумієте, що це здебільшого жарт, да?

У мене по всьому районі зносять або вже знесли старі будинки і перебудовують під сейсмологічні норми (шоб витримали землетрус).
Тепер мені у вікно кухні частково видно, як їде в обидва боки поїзд наземного метро з світлом у віконечках.
Чомусь від цього мені стає дуже затишно.

Так… ну, давайте подивимось на все це з іншої сторони.
Хто з нас хоч разочок не міняв свою думку на протилежну? М? Ммм?! Отож.

Вчора вперше поїхали на вєліках без Адель.
Весь вечір вибирала собі спортивний вєл, бо на міському не виходить нормально втопити.

Дуже багато у мене було розмов і з собою і з чатом жпт на тему спортивного велосипеда.

Головною причиною не купувати я бачила відсутність місця для катання (бо по трасі я не буду їздити 10000000%).
Вчора по набережній від мого дому до кінця парку і назад вийшло 21 км, а якшо їхати від початку набережної в кінець буде десь 40… в принципі, більше мені і не треба, думаю.
З переваг: безпечно, свіже морське повітря, виглядає красиво.
Мінусів поки не бачу.

Треба збирати валізу, вчити уроки і зробити силову, а я не можу себе вмовити піднятись.
Читаю про вєліки, бо ж ніхера в тому не шарю, хоча і не збираюсь купувати собі якийсь там сильно крутий, але розібратись хочу.

Їбанута влада запровадила святкування річниці завоювання Стамбулу (Константинополя).
Це навіть звучить якось криво, вже не кажучи про загальну ідею всього заходу.

Це я вчора ввечері їду додому і ще не знаю, який піздєц буде в Києві вночі🤬

Останні пара годин між нами…
А раптом це початок чогось дуже крутого?🙈

Піу піу 🚲

Як же заїбало зневажливе ставлення до іноземців в абсолютно усіх державних установах Турції, бляяяяяяяяя…..🤦🏻‍♀️🤦🏻‍♀️🤦🏻‍♀️

Іноді я люблю відмотати назад років на 5 свою стрічку в інстаграмі, або записи тут, і почитати чим я тоді жила.
Начиталась от і думаю «так воно і не дивно, шо зараз ти хочеш лежати корнями в диван і шоб всі відʼїбались, шо його удівляцця…».
Здається, у мене зараз найспокійніший відтинок життя. І ніякі ті ваші реалізації, хуізації, явсьомогусамазації мені не здались триста лєт.

Сьогодні я прожила 6 дуже страшних годин, чекаючи на новини від дорогої серцю людини про стан здоров’я.
На велике щастя, новини прийшли непогані.
Можна видихнути, випити атаракс і виспатись вже, нарешті.