🌻Зараз триває Тиждень читання української літератури.
Хочу сьогодні розповісти вам про 7 творів 7х сучасних українських авторок, яких рекомендує Клуб Затяті читачі⬇️

📓"Промені Аласі" Аліса Корж - на межі жанрів фентезі і наукової фантастики, історія боротьби і дорослішання.

📘"Сніжний Ізюм" Аліна Дихман - моя любов. Історія про Харківщину, боротьбу з ворогом в реальному і фентезійному всесвіті.

📗"Захисники лісу" Катерина Колесник - чудове янг едалт фентезі про Український Південь, з використанням української міфології.

📘"Я напишу тобі завтра" Маруся Щербина - ніжна історія першого кохання, дітей, що живуть і зростають в Україні, в часи війни.

📗"Залишена" Оксана Ковальчук - трилер про зло, що живе у загублених лісах Полісся.

📘"Спитайте Мієчку" Євгенія Кузнєцова - дуже літня, дуже жіноча історія великого будинку і великої родини.

📘"Прилетіла ластівочка" Ірен Роздобудько - історія видатного українця, що не втрачає актуальності і через 100 років.

#підбірка_від_мегерочки
#книжкова_мегерочка

Ця книжка пропалить вам душу.
Ви впізнаєте в ній наші реалії до фізичного болю.
Ви будете плакати, але вам чомусь стане легше.
Не знаю, як говорити про цю книгу.

Я довго була винна цей відгук, але це не тому, що книга мені не сподобалася, навпаки! Бо критикувати — завжди легше 😅.

Отже, Генрієта Кацер, «Блискавиці Ваїру»

Історія переносить нас у королівство Ваїр, влада в якому — у руках досить фанатичної релігійної організації, а спадкоємець королівської родини — у вигнанні, але в нього є прибічники, і він намагається повернути собі владу (тут особисто я побачила і відсилки до «Пісні льоду і полум’я, і до, власне, історії, до якої за натхненням звертався Мартін — Війни Троянд і сходження Тюдорів)❤️

І на тлі цих подій ми знайомимося з дівчиною Ірі — травницею, яка мріє вивчати медицину - та вигнанцем Миртом із досить таємничим минулим, яке він не прагне розкривати. Доля зводить спочатку Ірі і Мирта, а потім їх — із хлопцем і дівчиною, які називають одне одного братом і сестрою, а чи то насправді так — дізнаєтесь. В кожного персонажа є свої таємниці.

І кожен персонаж — живий, цікавий і об’ємний. В них віриш, їм співчуваєш і головне — до них прив’язуєшся.

⬇️⬇️⬇️

Тут поки немає якихось важливих любовних ліній, але є справжня дружба, тепло і водночас — готовність зректися всього заради іншого, захищати його до смерті, майже співзалежність. Більше — то вже спойлери, але повірте — неймовірно цікаво прописано.

А головне для мене — атмосфера. «Блискавиці Ваїру» - це насамперед пригодницьке фентезі, і більшу частину книги ми кудись йдемо з героями. Генрієті майстерно вдалося передати оцю атмосферу дороги: запилених плащів, таверн з кислуватим запахом пива, ночівлі під зірками і деревами, шумовиння дощового лісу...
Я ніби відчула себе одночасно і там, і тут, але підліткою, яка зачитувалась пригодницькими, історичними романами на кшталт Дюма, Дрюона, «Чорної стріли» Стівенсона...

Книга закінчується на страшенно цікавому моменті. Ми ще достеменно не знаємо, хто буде головним антагоністом (і чи він буде один), як зміняться герої, які їх таємниці викриються. Шахи тільки-тільки но розставлені, і я гадки не маю, чи не зміняться білі на чорних і навпаки.

Це чудова книга «без віку»: впевнена, вона буде цікава як підліткам, так і дорослим. Ви точно полюбите цих героїв і захочете дізнатися їхню долю.

Це тверда 10 з 10. Генрієто, нестримно чекаю продовження!😍

ПС. Обов’язково під час прочитання заглядайте в карту — так буде і цікавіше, і зрозуміліше.

Аліно, та купи вже собі той довбаний букет телеграм-преміум, щоб довгі пости вміщувалися в один 🙈🙈

Сиджу біля укриття, дихаю нічним повітрям.
А так хочеться просто гуляти вночі без коменди і тривог (нє, ну ок, згодна лишити коменду заради зменшення кількості голосних п'яних компаній 😅)
А на фото - просто гарний вечірній Ворзель. Чудові місця там, дуже рекомендую

Рандомний, неочевидний і некнижний факт про мене - я дуже люблю болота!
Не ті, шо мокшанські, а наші рідні трясовинки 😍

Коли була у Луцьку, то чи не найперша локація, куди побігла - на реліктове болото 😄

Думаю, це любов з тих пір, як мені було 16-17, і я тільки-но познайомилася з харківськими толкіністами. На вихідних ми сідали на першу-ліпшу електричку, виходили на станції, яка чомусь сподобалася - і просто йшли полями, лісами, лугами. Без карт, без, звісно, телефонів. Ну бо якщо що, можна було спитати дорогу у людей (інколи ми, дурні, по приколу питали, в якому ми місті і країні 🤪)
І ЗАВЖДИ ми влізали в якесь болотце. Переходили його поваленими деревами чи просто йшли берегом, чагарниками, але болото було завжди.

Тепер я живу в хвилині ходи від болота (на фото) 😄
Колись обов'язково напишу щось, де буде фігурувати трясовина.

ПС. Жабок теж люблю 😍

ППСС. Не в тему, але почала читати "Павук" Олександри Ковенько, і яка ж класна книжка! Ніби детективний серіал дивлюсь 👌

Добре, що не в будинок.
Але.
Страшенно боляче і шкода, не уявляю, як власниці.
Завтра з 9 до 15 власниця з чоловіком будуть розпродавати те, що вціліло, думаю поїхати
⬇️⬇️⬇️