«Спочатку я думала: “Я не хочу знімати документалку”. Я вже знімалася в документальному фільмі, коли мені було від 15 до 18 — мене знімали три роки безперервно… Тепер я дуже закрита щодо свого особистого життя», — пояснює Айліш.

«Ми подумали: “А чому б просто не знімати закулісся про всяк випадок?” Джеймс тримав величезну 3D-камеру буквально ось так близько до мене, — розповідає вона, показуючи пальцями відстань біля свого носа. — Він сам мене інтерв’ював. Сам ставив запитання. І тоді я подумала: це справді багато вартує!»

«Я ще більше почав щиро захоплюватися і поважати її як артистку. Тим, як вона втілює свої творчі цілі — не лише створює прекрасну музику, а й прагне бути видатною виконавицею. Вона фактично була архітекторкою і головною творчою силою свого шоу. Вона задумала його так, щоб перебувати в центрі глядачів і взаємодіяти з усіма чотирма сторонами. Це справді вражає: вона носиться сценою, мов навіжена, з кінця в кінець, з боку в бік. Вона всюди одночасно, а її контакт із публікою — просто феноменальний».