#герої_без_зброї

Роман Роман, рятувальник Донеччини

Роман народився та виріс у селищі Очеретине Покровського району, там працював у місцевій пожежно-рятувальній частині. Після початку повномасштабного вторгнення залишився виконувати завдання за призначенням – ліквідовував наслідки ворожих обстрілів і пожеж, діставав людей з-під завалів, залучався до евакуації.

Згодом, через небезпеку, його підрозділ передислокували до села Прогрес, де він продовжував працювати.

Рятувальник розповідає – найстрашніше тоді, коли вже немає змоги допомогти постраждалим. «Під час одного з чергувань надійшов виклик про обстріл смт Очеретине. Разом з колегами на броньованому автомобілі "Фенікс" ми вирушили туди. Прибувши на місце виклику побачили, що в зруйнованій будівлі жінку придавило плитами, на жаль, вона загинула. Також внаслідок обстрілу було поранено 23-річного хлопця та 67-річного чоловіка. Ми надали їм домедичну допомогу й транспортували поранених на "Феніксі" до лікарні міста Мирноград”, - розповідає Роман.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Вадим Тимчаковський, рятувальник ДСНС Одещини

«Викладатися на максимум потрібно кожного разу, особливо коли від тебе залежить чиєсь життя», – так про свою роботу розповідає Вадим Тимчаковський, який вже понад 10 років працює у лавах ДСНС.

До речі, Вадим працює саме в тій частині, яка потрапила під повторний ракетний обстріл 5 березня цього року. Той день назавжди вплинув на рятувальника та на все його життя.

Тоді йому повідомили про виїзд підрозділу, за лічені хвилини він уже також був майже на місці.

«Я їхав на власному авто, бо був вихідний. За 100 метрів до місця перед очима спалахнуло помаранчеве світло і я почув крики. Моє авто зупинило вибуховою хвилею, я швидко вийшов і побіг. Памʼятаю, як побачив Дениса, який загинув. Але навіть на той момент я тримався та розумів, що поруч поранені інші мої хлопці, тому памʼятаю, як зупиняв кровотечу нашого «Дяді Колі», як заспокоював Августиновича та допомагав Донцову, як оголосив збір усього підрозділу», – згадує рятувальник.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Сергій Богатир, рятувальник Харківщини 

У місті, де кожен день – це боротьба і кожна мить може стати випробуванням, є герої, які стоять на сторожі життя. Сергій Богатир – один із них. 25 років рятувальник є опорою для своїх товаришів. 

Неодноразово потрапляв під повторні обстріли ворога під час ліквідації наслідків атак. 
 
20 березня сталася трагедія – ракетний удар по Харкову спричинив велику пожежу. Сергій Богатир одним із перших прибув на місце удару. Він побачив картину апокаліпсису: величезний стовп вогню, що охопив 10 тис. кв.м., і людину, яка боролася за життя на краю прірви.  
 
«На висоті 18 метрів, тримаючись за кондиціонер, висів чоловік. Діяти треба було негайно. Швидко оцінив ситуацію та прийняв рішення поставити висувну триколінну пожежну драбину. За допомогою ще однієї штурмової драбини комбінованим способом ми з командою витягли чоловіка з пекла», – розповідає рятувальник.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Дмитро Дашевський рятувальник з Одещини

Дмитро, як і більшість вогнеборців, зізнається – з початком повномасштабного вторгнення робота стала в десятки разів складніша, небезпечніша та відповідальніша. Але з дитинства він навчився не пропускати скрізь себе те, що може похитнути або вплинути на нього.

Рятувальник пригадує перший обстріл Одеси у той день, коли все почалося. Тоді йшла ліквідація масштабної пожежі на складах, хлопці вперше працювали у таких умовах. «Дивні були відчуття і величезні масштаби. Але саме тоді я й зрозумів, що одна ракета здатна знищити цілий обʼєкт, і якщо «обʼєктом» буде житловий будинок – жертв буде чимало, тому потрібно бути до цього готовим. Так і свій караул потихеньку готував до різних викликів», – розповідає рятувальник.

Не забуде він і випадок, коли 2013 року виїжджав на ДТП. Тоді з понівеченого авто деблокували чоловіка, який вижив, а от його дружину з немовлям викинуло з машини. «Це були секунди, які розділили життя малюка на «до» та «після». У нього не було шансів. Він помер у мене на руках. Жінку забрала швидка. Не знаю, яка їх доля наразі, але ті крихітні очі іноді згадую», – розповідає він.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Андрій Скакунов, рятувальник Донеччини
«24 лютого 2022 року мій ранок розпочався з вибухів. За сигналом "Збір-аварія" я прибув до місця несення служби, де нам доповіли про обстановку в області. Одразу вирішив евакуювати родину до безпечнішого регіону України. Через тиждень повернувся до Бахмуту, де вже було «гаряче» й почалися масові обстріли з різних видів зброї», – згадує рятувальник.
З лютого 2023 року він працював у Дніпрі, а у вересні знову повернувся до Донецької області. Як і до війни наразі виїжджає на місця ворожих ударів.

Загалом у Службі він з 2012 року. У 2014-му, окрім ліквідації наслідків ворожих обстрілів, брав участь в евакуаційних заходах з міста Дебальцеве. Тоді разом з колегами допомагав переважно жінкам, дітям і маломобільним людям: «Були люди, які ледь ходили, але вони не втрачали надію жити далі. Це вражає»

Андрій Скакунов нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та Нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Іван Лях, рятувальник Закарпаття

До 2021 року Іван працював держслужбовцем у райдержадміністрації рідної Воловеччини. Десять років він думав про рятувальну службу, жагу до цієї сфери підігрівали своїми розповідями друзі та знайомі, які вже працювали в системі ДСНС. Тож у 2021-му чоловік вирішив остаточно та назавжди змінити краватку й костюм державного службовця на бойовку рятувальника.

«У січні 2022-го я проходив первинну професійну підготовку у Вінниці. Саме там мене застала війна. Близько 5-ї ранку нам повідомили, що Україну бомблять. Ми були шоковані… Того ж дня усі роз’їхалися по підрозділах. Згодом я вирушив у своє перше відрядження на Харківщину», – розповідає рятувальник.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

В’ячеслав Возний, рятувальник з Одещини

«Ми – родина рятувальників!», – так про себе розповідає надзвичайник зі стажем у понад 23 роки. Він – рятує людей, його дружина – диспетчер ДСНС. У родині В’ячеслава та Світлани підростає троє діточок, які завжди хвилюються, коли батьки на чергуванні.

«Кожну вільну від роботи хвилину ми намагаємось провести з дітьми, в атмосфері любові, тепла та радості». Рятувальник розповідає, що таке обережне відношення до дітей у нього після однієї пожежі, що сталася декілька років тому.

«Повернулися з виклику до частини, як знову потрібно було виїжджати на пожежу. Було дуже багато диму. Зайшовши до оселі я побачив дитину, вона лежала на підлозі непритомна. Одразу винесли її на свіже повітря й повернулись до квартири, там були ще діти... Всіх виносили на руках, передавали медикам. Останньою знайшли маму. Намагались якнайшвидше працювати, але врятувати ані дітей, ані матір не змогли. Вся родина загинула в диму. Семеро дітей та мама майже на наших очах померли від отруєння продуктами горіння. Дотепер мені іноді сниться та жахлива пожежа, яка забрала життя цілої родини», – з хвилюванням розповідає рятувальник.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Андрій Сергієнко, сапер з Донеччини

У лавах ДСНС Андрій працює з 2017 року. Повномасштабне вторгнення він зустрів у Краматорську, тоді ранок розпочався з вибухів, попри це одразу приступив до виконання поставлених завдань.

У його пам’яті постійно виринають обстріли мирних громадян та їх ліквідація. «Одного разу працювали на місці обстрілу касетними боєприпасами у м. Лиман. Після завершення робіт поїхали до підрозділу, а десь за 15 хвилин туди влучив снаряд, це було дуже близько», – згадує Андрій.

Свою професію він може змінити будь-коли, але через війну в Україні наразі існує велика потреба у досвідчених фахівцях з розмінування, тому Андрій продовжує займатися улюбленою та водночас небезпечною справою.

Герой має свій піротехнічний девіз: «Не знаєш – не чіпай». «Найскладніше в моїй професії – це прийняти неправильне рішення, яке може призвести до фатальних наслідків», – каже Андрій.

Сапер нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Денис Красік, моторист-сапер з Донеччини.

До лав Служби порятунку Денис приєднався у 2016 році. ДСНС він обрав, бо така робота дає можливість бути корисним для суспільства та допомагати людям.

Початок війни для нього був складним. Разом з дружиною та 9-місячною дитиною Денис жив у частині, бо там було укриття. Він виїжджав на пожежі, а рідні чекали. Коли почались сильні обстріли міста, рятувальник вивіз родину на Дніпропетровщину.

«У квітні 2022 року стався обстріл місцевої автостанції. Працівники Авдіївського коксохімічного заводу після чергової зміни йшли на автобусну зупинку, щоб поїхати додому. У цей час раптово почався обстріл. На місці трагедії ми побачили жахливу картину – багато поранених, були й загиблі. Це був один з найважчих моментів у моєму житті. Серед загиблих я побачив свого однокласника, з яким дружив з дитинства... Ми намагалися надати допомогу якнайбільшій кількості людей, накладали турнікети, щоб зупинити кровотечі та завантажували постраждалих до машин швидкої допомоги. Це був надзвичайно складний і емоційно виснажливий досвід», – пригадує Денис.

Наразі сапер знаходиться у Краматорську разом з родиною. Вільний від роботи час він приділяє сім’ї, а також займається бодібілдингом. «Мрію, щоб закінчилася війна, хочу будувати своє життя в мирній Україні», – каже Денис Красік.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Геннадій Погорєлов, рятувальник ДСНС у Київській області

Для рятувальника Геннадія Погорєлова початок повномасштабного вторгнення військ рф став початком нового етапу у житті. Як корінний мешканець Макарова він одразу прийняв рішення залишатись у рідному місті та робити все від нього залежне, керуючись гаслом рятувальників: «Запобігти. Врятувати. Допомогти.».

☑️ Під окупацією Макарівський район перебував 34 дні – з 27 лютого по 1 квітня. Там проходила лінія фронту. За цей час збройні сили рф частково окупували територію та вбили понад двісті цивільних людей.

Саме тоді Геннадій вивозив людей з-під обстрілів, і не тільки. Він став волонтером на період, коли точились запеклі бої.

🎥 Про те, як допомагав жінкам, дітям та літнім людям, про «адресні посилки», прильоти на місця евакуації та багато іншого у сюжеті за посиланням.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Сергій Лупащенко, рятувальник з Миколаєва.

На службі в ДСНС Сергій Лупащенко з 2017 року. За плечима вогнеборця десятки ліквідованих пожеж, викликів з надання допомоги громадянам.
Його підрозділ знаходиться у самому серці Миколаєва, тому доводиться часто залучатися на підсилення ще й в інші райони міста.

У вільний час Сергій захоплюється малюванням та графікою в стилі реалізму. У його творчому арсеналі масляні та акрилові зображення. Надзвичайник розповідає, що любов до живопису з’явилась ще в шкільні роки, коли тихцем на уроках малював свої перші малюнки в зошиті.
Руки майстра створили красу і на стінах рідної частини, де тепер кімнату відпочинку прикрашає настінна картина «Лісова пожежа». Колеги мають змогу насолоджуватись вишуканою палітрою кольорів, що передає всю лють та силу вогняної стихії, з якою кожного дня доводиться боротись рятувальникам.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Олег Рябушенко, рятувальник з Одещини.

Понад 15 років Олег Рябушенко служить в ДСНС. У дитинстві йому сподобалася форма рятувальників, відтоді мріяв стати одним із них. «Найбільша мотивація для надзвичайника – бачити вдячний погляд людей», – упевнений рятувальник.

Свій перший виїзд Олег запамʼятав на все життя, тоді він був ще курсантом у Харкові: «Ми заступали на чергування і залучались на різні виклики. Виїхали на звичайну допомогу поліції, деблокували двері, а там загиблий чоловік, винесли його. Тоді я й зрозумів з чим працюватиму».

Перші «прильоти» на початку повномасштабного вторгнення були для рятувальника важкими та невідомими, особливо коли лунала тривога й доводилося ховатися по укриттям. «Ми наче вже до всього звикли. Кожен знає, як оперативно та правильно виконувати поставлені задачі. Важко, коли доводиться діставати дітей, з усім іншим справляємось», – наголошує Олег.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Владислав Олійник, рятувальник з Одещини.

«У 2017 році я працював телефоністом, тоді виникла пожежа у дитячому таборі. Одна з найскладніших, яку я памʼятаю за всі роки. Було дуже страшно чути про те, яка кількість дітей опинилися в пастці, і що полумʼя поширюється занадто швидко. Наші хлопці зробили все, що змогли», – розповідає рятувальник.

Він зазначає, що для надзвичайника найсерйозніший виклик – це діти.

Більшість прильотів, на які він залучається є руйнівними та масштабними, з людськими втратами, фізичною втомою та моральним болем… «Тірас, Нафтобази, Затока, Нова Пошта і решта, про які не хочу згадувати.

Добре запамʼятався йому й виклик на пожежу в одній із багатоповерхівок Одеси. Там він із колегами врятували жінку і ще потім повернулися шукати в квартирі «малюка», який сховався в шафі при самому виході і чекав на порятунок. «Добре, що її малюк, то звичайний песик, а не дитина, як ми одразу усі подумали», – засміявся Владислав.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Микола Васкевич, рятувальник з Черкащини

«Справжній рятувальник повинен працювати швидко, професійно, дотримуватися відповідних інструкцій та бути зосередженим на своїй головній меті – порятунку життя», – розповідає Микола Васкевич.

Однією із найскладніших пожеж у своїй практиці він вважає масштабну техногенну аварію, спричинену вибухом і загоранням на нафтобазі у Київській області влітку 2015-го. «Ліквідація цього пекла тривала 8 днів. Тоді мені здавалося, що гіршого я не побачу у своєму житті. Аж тепер такий жах відбувається у моїй країні постійно...», – з сумом говорить Микола.

Він зізнається, що під час війни не дозволяє собі подорожі, розваги та на будь-які притаманні нормальній людині приємності для себе й родини просто не має настрою.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї
Руслана Киричук, фельдшер з Волині

Її основне завдання – дбати про здоров’я водолазів-рятувальників. Це і щоденні медичні огляди «до» та «після» спуску під воду, надання допуску або встановлення обмежень, рекомендації щодо покращення стану здоров’я та багато іншого.

У службовій практиці медикині були складні ситуації. «Один із них – це виїзд на пошуки двох зниклих на водоймі 3-річних двійнят, хлопчика та дівчинки. Зазвичай, коли їдемо з хлопцями на завдання, спілкуємось, обговорюємо робочі моменти. А того разу в салоні машини було сильне хвилювання й тиша, – розповідає вона. – Першою рятувальники знайшли дівчинку, пошуки хлопчика тривали. Я молила Бога, щоб дитина була живою. Ми шукали його скрізь, обстежували місцевий ставок і канави. Психологічно було важко, адже я теж мама. Коли знайшли дитину, то всі неймовірно зраділи. Я оглянула хлопчика та передала його працівникам «швидкої».

Загалом Руслані не раз доводилося психологічно підтримувати людей, чиї рідні загинули на водоймі. Попри складну роботу, вдома на неї завжди з нетерпінням чекає чотирирічний син Арсен, який любить приміряти її форменну кепку та полюбляє червоні пожежні машини. Їх у хлопчика цілий іграшковий автопарк.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube