#герої_без_зброї

Орест Павловський, рятувальник з Одещини.

За 11 років служби в лавах ДСНС Оресту довелося пройти через чималу кількість випробувань. Але, мабуть, найскладнішим було – пережити втрату найкращого друга Максима. «Його забрала війна. Ненависті до всього російського стало ще більше, але я повинен жити за двох. Бо Макс завжди казав – щоб не трапилося ти повинен триматися, вірити та йти до кінця», – розповідає він.

На питання «що він перше зробить, коли переможемо», Орест відповів: «Я поїду до родичів Макса, у Вінницьку область, і по дорозі заїду до нього, подякую».

А ще він порадив кожному українцеві цінувати своє життя, кожну його секунду: «І головне – бережіть своїх найрідніших. Бо потім буде пізно!».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Семен Зоненко, рятувальник Донеччини

Службу в ДСНС Семен розпочав в рідній Авдіївці у 2014 році. Уже з того часу його місто потерпало від атак росіян.

Найжахливішим спогадом рятувальника залишається обстріл села Красногорівка на Великдень 2022-го.

Тоді ворожий снаряд влучив у будинок, в якому знаходилися дві сестрички 13 і 8 років. Їх батько самотужки розібрав завали та дістав доньок.

«Він виїхав нам назустріч. Перекладаючи дівчат до машини швидкої вже було зрозуміло – старша без ознак життя. Молодшій всю дорогу робили масаж серця. Але, на жаль, не встигли. Лікарі констатували смерть, – розповідає рятувальник. – Найскладніше було сказати батькові, що ми їх не врятували. Цю ситуацію не забуду ніколи».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Михайло Поп’юк, рятувальник Закарпатської області

На службі в ДСНС у місті Рахів Михайло майже 20 років. У 2005 році він замінив столярську киянку та долото на пожежний інструмент. Впродовж багатьох років роботи рятувальник врятував не одне людське життя та велику кількість майна.

Чоловік зазначає, що хоч служба й небезпечна, проте цікава та весела. Йому доводилось не лише котів, а й коханців знімати з дерев о другій ночі... «Якось зателефонували нам поліцейські, просили про допомогу. Приїхали, а там чоловік хотів вилізти на балкон, де мешкає його кохана, але не зміг. Своїми криками про допомогу перебудив всю вулицю, тож довелось знімати горе-коханця з висоти», – сміючись пригадує рятувальник.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Ігор Якимов, рятувальник Донеччини.

З початку повномасштабного вторгнення Ігор залишився працювати в Службі порятунку та допомагати людям. Вагітну на той час дружину з двома маленькими доньками евакуював до Польщі, де з часом народився синочок.

Рятувальник пишається своєю професією. Родина його підтримує, але дружині хотілося б, щоб чоловік змінив сферу діяльності – дуже хвилюється, проте кожного разу підтримує Ігоря та пишається батьком своїх дітей.

Під час проведення пошуково-рятувальних робіт на місцях обстрілів може статися будь-що. Він згадує, як одного разу, у 2024-му, відбувся ракетний обстріл – було зруйновано приватний житловий будинок, в якому мешкала бабуся 83-х років.

«Ми приїхали на місце обстрілу та почали розбирати завали. Під час проведення мирних робіт дісталися до жінки та вже готові були її діставати, але вона сказала: «Хлопці, почекайте, я не взута». Ця фраза змусила нас посміхнутися, а вона взула калоші й вже після цього ми її дістали», – згадує Ігор.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Ірина Герасименко, диспетчерка ДСНС Миколаївщини

У Службі Ірина вже понад 25 років. За цей час вона отримала тисячі повідомлень про пожежі, надзвичайні події та ситуації. Але… Шквал дзвінків на початку війни росії проти України не порівняти ні з чим.

«У перші дні ми працювали в режимі доба через добу, по шість диспетчерів у зміні (зазвичай троє), облаштовували додаткові робочі місця. Люди не знали до кого звертатися, а на лінії «101» шукали допомоги та підтримки. Ми робили, що могли – іноді просто вислуховували, іноді переадресовували на інші служби. Робили все максимально чітко», – розповідає Ірина.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Анна Базаря, помічник начальника чергової зміни з питань оперативно-диспетчерської служби ГУ ДСНС України в Донецькій області.

24 лютого 2022 року Анна зустріла в рідному Маріуполі. Почувши перші обстріли зрозуміла, що вони не точкові, що розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.

«25 лютого я заступила на добове чергування. Було емоційно складно, бо вже на той час були перші загиблі наші співробітники у Волноваському районі», – розповідає Анна.

Безліч викликів, на які рятувальники просто не мали змоги доїхати… Дзвінки вагітних жінок, в яких починались пологи, а вони не мали змоги самостійно дістатися до лікарень… Людей, які опинилися під завалами...

«Усі благали про допомогу, але через обстріли ми не могли їх врятувати, просто не було змоги…», – із жахом згадує Анна.

Рятувальниця впевнена – наразі її професія надзвичайно важлива, бо допомагає людям, які опинилися в складних обставинах.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Денис Данілкін, водій пожежно-рятувального підрозділу у м. Помічна

У Службі порятунку чоловік працює не так давно, але вже має свою скарбничку спогадів. «Робота рятувальників – непередбачувана. Ніколи не можеш спланувати заздалегідь, як пройде робоча зміна», – розповідає Денис.

Найбільше йому запам’ятався виїзд на першу пожежу: «Не приховуватиму, дуже хвилювався. Горів житловий будинок. Ми швидко примчали на місце події та ліквідували пожежу. На щастя, обійшлося без жертв. До слова, це був перший виїзд і для нашого автомобіля, який отримали як гуманітарну допомогу від Великої Британії. Разом ми впоралися блискуче, відтоді стали міцною командою, якій не страшні будь-які лиха та катастрофи».

Денис упевнений, що кожне життя – безцінне: «І людина, і тварина – жити хочуть усі. Наше покликання – цей дар зберегти».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Віталій Грицак, начальник пожежної частини в Одесі.

У ДСНС Віталій вже 15 років. Майже всі його рідні були повʼязані зі Службою порятунку, а бабуся свого часу була начальником пожежної частини на Луганщині. І це тоді, коли рятувальна справа взагалі не вважалась жіночою.

Свій кар’єрний шлях Віталій розпочав у Чернівцях, проте дружина завжди мріяла про море… І от вже сім років родина Грицак живе в Одесі, не шкодуючи про свій вибір.

Повномасштабна війна застала Віталія вдома. Він одразу поїхав на роботу і з першого дня разом з підрозділом ліквідовували наслідки російського терору.

Його пожежна частина брала участь в багатьох ліквідаціях наслідків прильотів, деякі з них були справді страшними й масштабними: «У такі моменти найбільше переживаєш саме за колектив і прагнеш скоріше завершити роботу», – розповідає він.

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Андрій Булава, механік-водій-сапер з Донеччини.

З раннього віку Андрій вирішив, що хоче допомагати людям. У лавах ДСНС він уже 8 років. Службу розпочав пожежним-рятувальником у місті Волноваха, проте з початку повномасштабного вторгнення переїхав до Покровська, де згодом перейшов до підрозділу саперів.

«З 24 лютого я на своєму старому автомобілі допомагав евакуювати людей з Волновахи до найближчого села, де інші співробітники Служби порятунку на евакуаційних автобусах вивозили мешканців до більш безпечних міст області. Наразі мої обов’язки змінилися повністю, тепер одна помилка може коштувати життя», – розповідає Андрій.

За його словами найскладніше працювати з протипіхотними та протитанковими мінами, бо вони непередбачувані, реагують на рух та можуть здетонувати в будь-яку мить…

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube

#герої_без_зброї

Андрій Ромах, гірський рятувальник ДСНС Львівщини

11 років Андрій рятує людей, а точніше їх шукає. У рятувальника є безліч цікавих історій порятунку: «Одного разу разом з колегами шукав 86-річного чоловіка, який заблукав у лісі. Дідусь мав старенький телефон і час від часу виходив на зв'язок. Три дні тривала операція і ми вже не мали надії знайти його. Але, врешті-решт дідусь зателефонував і сказав, де знаходиться. Він пішов збирати гриби на весілля своєї улюбленої онуки», – згадує Андрій.

Разом зі своєю командою завжди готовий відгукнутися на виклик і вирушити на пошуки, попри те, наскільки складно або небезпечно. Інколи це може бути важкою роботою, особливо коли доводиться шукати дітей, які, як виявляється, не вижили…

Рятувальник ділиться, що це найважча частина його роботи, оскільки «це діти, у яких ще все життя попереду».

🆘 Сайт • Fb • Tw • Insta • YouTube