Жар доганяє і серед зими
Тих, що жити у ньому звикли.
Ти – задовго утікав із пітьми,
Тому досі позаду чуєш крики.

Викидаєш із сумки жмені думок,
До неможливості сплутаних.
Там, під ними, твоя остання
Порція протиотрути.

Життя усе вкрите отруйними жалами.
Тримаєш направлені на тебе хвости.
Сили замало, тож, що би не сталося далі —
Відпусти
...
29.11.2024

По місиву

Хмарами в небі
Розліталися спогади.
Мрії тонули,
До якорів приковані.
Всі ці люди навколо -
Навіщо і хто вони?
Чому лише спостерігають,
Як тебе розривають зсередини повені?

Правда вовтузиться у болоті,
Змішалася з кривдою,
Те, що тримаєш у собі,
Зриває корки, перетримане,
Пагони болю надто гіркі,
Отруйні, мов пижмо, і
Життя, що вже проковтнуло тебе,
Потроху відригує.

Певне, однаково всрато
Робити щось тільки для інших, як і тільки для себе.
Втім, тим, щоб когось звинуватити,
Ніхто зазвичай не гребує.
Хтось називає потреби бажаннями,
Бажання потребами.
Тим часом просто мовчить
І хмуриться хмарами небо.

Усі бажання і мрії твої
Лишаються тільки тінями;
Доки не зробиш нічого,
Доти нічого не зміниться,
Доки не буде музики -
Слова не стануться піснею.
Навіть найменший крок уперед -
Шлях у простори, далі від тисняви.
І ти крокуєш по цьому місиву,
Крокуєш по цьому місиву,
Крокуєш по місиву...

11.12.2024

Він міг би вести
Навіть щодня
Прямі
Етери
Зі свого,
Незвично маленького
Будинку
З химерами.

Там були тривоги
Ще до війни,
І спокій під час
Тривоги.
Цей будинок
Живе своїм
Життям
Всередині нього.

Дим підіймався
Над попільничкою,
За
Дверима балкону.
Попід стелею
Тихо шепталися
Над
Покуттям ікони.

У кімнатах замкнутих
Шкрябали стіни
І двері
Похмурі тіні.
Часом
Парувала кава
В гарячій чашці
У час осінній.

Озеро
Біля дому – глибоке,
І тільки по центру –
Зовсім мілко.
Зламана
Карусель крутилася
Проти
Годинникової стрілки.

Стіни будинку
Йому шепотіли
Мовою тріщин
Слова нові.
Наче килим
Стелився похмурий
Туман
По густій траві.

Тин
Перегнив давно,
Лиш стовпи лишилися
Біля воріт.
Краплі
Падали з неба,
На
Льоту замерзаючи в лід.

Мороз заковував
Кригою кожну
Думку.
Крига рухалась.
Життя –
Мов прадавній десерт:
Паличка, мед,
Мухи,
Вогонь,
Мед, мухи,
Вогонь,
Мед, мухи...

Він
Міг би вести
Хоча б і щодня
Прямі етери
Зі свого
До болю тісного
Будинку
З химерами,

Та розпали ся стіни,
Зчахнула ся стріха,
Зарипали
Крокви,
Від патьоків
Розмерзлих думок
Стали плиски,
Долівка підмокла.

І відтоді
Дім зогнив у руїни.
Всі ґазду вважають
Померлим...
У прилеглих лісах
Оселилося світло
І його охоронці –
Химери.

23-24.12.2024

Попередньо, наш гурт
СКРОНІ
виступає в січні:
19го
25го

Хто хоче знати деталі, спілкуватися з гуртом, першими слухати демки - забігайте в чат гурту:
https://t.me/+Yj-zn65Lf8thOGYy

І не забувайте донатити нашим оборонцям
Доброго Нового року

На місці квиток, наскільки пам'ятаю, 300. Зате ось онлайн майже на сотку дешевше 🌚🌚 https://kvtok.com/3553-stranger-gig.html

Злива

Якщо клацнути пальцями,
Нічого не зміниться в суті речей,
А ти клацаєш ними, ще і ще,
Наче розтираєш час,
Щоб добратися до його кореня.
Тим часом дні біжать білі, сірі, чорні.

По крисах капелюха тече,
Дощ іде косими смугами,
Обіймає твоє плече,
Наче зустрів давнього друга.
Блимає ледь видний вогник
За озером удалині.
Свічка на підвіконні горить,
Але не у твоєму вікні.

Стіни дому твого
Зливи давно розмили.
Збираєшся із силами,
Та тільки звідки взяти ті сили,
Щоб долетіти крізь бурю
До протилежного берега крізь темряву ночі?
Лягаєш на мокру траву,
Згортаєшся у клубочок,

Крутишся від болю в голові
І засинаєш від надмірної втоми...
А тим часом потоки
Вимивають останні камені
Із фундаменту твого дому.

17.01.2025

Птахи
Замовкли давно.
У лісі, що перетворився в попіл.
Ніхто не схилиться
До основ
Порахувати, скільки деревам років.
Дощі
Не скоро зійдуть
Зробити це попелище слизом.
Перегниють
Плазуни,
Що перечекати хотіли у норах, знизу.
Не попливуть
По воді
Ці ембріони кораблів, що погоріли.
І ти почуваєшся
Саме так,
Наче більше не станеш єдиним цілим.
Ти піднімаєш
Частинки себе,
Що у тискові й жарові сталися каменем,
І кидаєш
Це каміння у небо
Бо більше не можеш його сягнути руками.

18.01.2025

Часом дивишся
У вікно,
А тобі блимають вогні,
Вони кажуть,
Що у цьому вагоні
Попри тягучу самотність
Ви не одні.
Раптово нутро
Наповнює шум.
Здригає тебе,
Хоче напоумити.
Пар на вікнах малює
Краплями роси,
Слухаєш чужі
Голоси,
А вони
Іноді кажуть одну,
Екрани показують другу,
А приїжджаєш на третю.
Виходиш
Із метро на поверхню,
А ти у горах
І досягнув безсмертя.

18.01.2025

СКРОНІ
🎤 31 січня, пт
19:00
виступ в Volume
вулиця Гарматна 26/2
(мб ще хтось буде, хз))

Upd:
Квитки https://2event.com.ua/events/1869436#/
Промокод на знижку
skroni
(діє лише на 30 квитків, встигніть))

Попіл на зубах.
Це давно згоріле
Нутро твоє.

Очерет хитає
Головою сумно.
Вода шумить.

Злива котрий день
Не перестає,
Із неба ллє.

В темряву сповили
Темні хмари - колись
Ясну блакить.

Лінії дерев
Чорнилом розлиті
По тлу небес.

Тіні розповзаються
Червами
По мілкому дну.

Хтось пливе
Без руху.
Хтось не воскрес.

Це - життя
Втопило
Твою весну.

01.01/25.01.2025

Апдейт + нагадування)
(втім, підозрюю, як зазвичай всі події, ця почнеться пізніше. І - ми граємо в кінці події)

Хто не був
Де?
На концерті.
Хто не дивився
Що?
Лів.

Приблизно із 02г46хв наш виступ.
https://www.youtube.com/live/n-m6txW66h0?si=lZTZ_T8__3rOJOjp

4 дні і вийде перший трек гурту СКРОНІ. Хоч я в гурті і барабанщик, але реліз мені не по барабану, вже запресейвив у спотік.

Додавай "Молодість війни"
у плейлист
вже зараз!
https://ditto.fm/molodist-viini

Нова трава

Я запихну себе
Глибоко у мішок,
І понесу кудись
Там де нема тривог.
Допоки ще не здох,
І поки в серці щем -
Потрібно якось рухатися
На своїх двох.
І поки трохи є
Ше шось у голові -
Я буду-буду думати
Нові слова,
Нести маленький вогник
Через буревій,
Аж доки не зросте
Нова трава.

Тихі води
Ховають болото.
До гірських джерел іди
Набрати собі сили.
Обирати наслідки -
Це і є свободою.
Шанси утекли,
Поки про шанси говорили.
Темні хмари
Грозами марять,
Світлі хмари
Втомлено дивляться вниз;
Тягну ноги
Уперед потрохи.
Сам собі скажу: -
Та не кисни, зберись...

І запихну себе
Глибоко у мішок,
І понесу кудись,
Там де нема тривог:
Допоки ще не здох,
І поки в серці щем,
Потрібно якось рухатися
На своїх двох.
І поки трохи є
Ше шось у голові,
Я буду-буду думати
Нові слова,
Нести маленький вогник
Через буревій,
Аж доки не зросте
Нова трава.

12-13.02.2025

Спойлер:
З чимось впорався, з чимось ще ні, але ще до того, як впорався, почав писати книгу. Потім на пару років забив на неї. У найтемніший період життя знайшов і почав жити по ній, допомогло.
Зараз потроху дописую, лишилося відсотків з 10.
Назва - Книга Премудрості Торта, сина Хлібова

Поховалися по комірках ті,
Що ще вдень у Ярила повірили.
Темрява назовні - згустилася
І стискає морозом шкіру.

Дерева хрумтять. Здається, цілі,
Але поправді - всередині зламані.
Трава - гостра, мов голки.
Земля - тверда, наче камінь.

Крихти тепла згорнулися купкою,
Стогнуть, неначе приречені.
Втратили спокій сталеві опори,
Риплять до ранку від вечора.

На місяць у темному небі
Час від часу виють сирени.
А я розказую, як тобі краще
Жити життя без мене.

14.04.2025

До нестями
Ночі стали тихими.
Разом із тобою
Пішло твоє дихання.
Опустіли храми,
Ссохлися і осипалися
Крихтами.

Лише вітер днів
Як вив, так виє.
У свистах його
Підповзають безшумно змії,
Звертаються у клубки,
Кусають себе за хвости,
Шепочуть у голові,
"А як там ти?..."

Ховаються у порожній постелі,
Виють кубло під столом.
Та без тебе я стану сильнішим
У сто крат.
Ом...

22.04.2025