Лікарю я тиждень майже нічого не їв, а мій холестерин став ще вищим!!?
Ще раз нагадую холестерин в крові жодним чином не залежить від дієти і харчування!
Ще раз нагадую холестерин в крові жодним чином не залежить від дієти і харчування!
Лямбліо́з (жіардіаз, лат. lambliosis, giardiasis) — інфекційна хвороба з переважним функціональним порушенням дванадцятипалої кишки та інших відділів тонкої кишки, яка виникає через паразитування джгутикових найпростіших — лямблій.
Уперше збудника захворювання в 1681 році виявив Антоні ван Левенгук у фекаліях.
Згодом у 1859 році його детально вивчив Вілем Душан Лямбль.
Він спостерігав цих паразитів у випорожненнях дітей з проносом,
надав детальний опис трофозоїта, відобразивши його у власноруч зроблених малюнках.
У 1888 році паразит отримав назву Giardia lamblia на честь Лямбля і французького біолога Альфреда Матьє Жіара, який вперше описав найпростішого з роду Giardia, до якого надалі віднесли лямблій.
Актуальність!
На 2018 рік лямблії вважаються найпоширенішим кишковим патогенним найпростішим та найпоширенішим збудником, що передається через воду. Лямбліоз обумовлює високу частку діареї мандрівників, до 7 % випадків гострої діареї у розвинених країнах та близько 30 % — у тих державах, що розвиваються.
Збудник Giardia intestinalis (син. — Giardia lamblia, Lamblia intestinalis, Lamblia duodenalis, Giardia duodenalis), належить до роду Giardia, родини Hexamitidae найпростіших.
Має рухому вегетативну (трофозоїт) і нерухому цистну стадії розвитку.
Вегетативна форма виглядає як груша з витягнутим заднім кінцем, із двома симетрично розташованими ядрами.
Передня частина трофозоїта має присмоктувальний диск, за допомогою якого він нестійко прикріплюється до клітин епітелію кишкових ворсинок у тонкому кишечнику.
Здійснює поступальний або обертальний рух завдяки 4 парам джгутиків. Ротового отвору трофозоїт не має, харчується всією поверхнею тіла осмотичним шляхом, так само й виділяє продукти метаболізму.
Розмноження відбувається поздовжнім поділом, трофозоїти подвоюються кожні 9-12 годин.
Вегетативна форма живе до 30-40 діб, нестійка в довкіллі (гине за 5-10 хвилин), швидко руйнується під впливом кип'ятіння, звичайних дезінфекційних засобів, соляної кислоти.
Проникаючи з тонкої кишки в товсту (де умови для них несприятливі), трофозоїти втрачають свою рухливість і перетворюються на цисти.
Циста — нерухома овальна форма лямблій, в якій вони існують за несприятливих умов.
Має двоконтурну прозору оболонку, один або два набори по 2 ядра; як і вегетативна форма, здатна до ділення.
Легко проникають крізь шлунковий бар'єр, де протягом 10-15 хвилин з однієї цисти утворюються 2 трофозоїти, які у подальшому здатні до самостійного розмноження.
Цисти зберігаються у випорожненнях до 3 тижнів, каналізаційних стоках до 10 тижнів, ґрунті — 6 міс. і довше, але швидко гинуть при висиханні.
Кислото- і жовчостійкі, хлоровмісні дезінфекційні засоби на цисти лямблій практично не діють.
Виявлено ряд генів, за допомогою яких лямблії можуть уникати імунних атак нашого організму.
Джерелом збудника є хвора людина або здоровий носій, які виділяють з випорожненнями за добу декілька мільярдів цист лямблій, 1 г фекалій містить до 2,2 млн життєздатних цист.
У поширенні лямблій мають значення тільки цисти, для зараження достатньо лише 10-25 їх.
Період від зараження до виділення цист з калом складає 4-6 діб.
Процес цистовиділення може тривати багато місяців, причому періоди виділення змінюються періодами згасання, а пауза між виділенням цист триває від 1 до 17 діб.
Середня тривалість інвазії при однократному зараженні становить приблизно 6 місяців, хоча може тривати роками.
Зараження відбувається фекально-оральним механізмом передачі інфекції. Зараження можливе з водою, харчовими продуктами (особливо фруктами, овочами, ягодами), вжитими без термічної обробки, через забруднені руки, побутові речі.
Відмічена літньо-осіння сезонність.
Імунітет не захищає від повторних заражень!
Цисти потрапляють з їжею або водою до травного каналу, долають кислотний бар'єр шлунка й у тонкій кишці розчиняється їхня оболонка.
Вегетативна форма паразитує у щітковій облямівці слизової оболонки дванадцятипалої кишки і проксимальному відділі порожньої кишки, де проходить процес розмноження.
Уперше збудника захворювання в 1681 році виявив Антоні ван Левенгук у фекаліях.
Згодом у 1859 році його детально вивчив Вілем Душан Лямбль.
Він спостерігав цих паразитів у випорожненнях дітей з проносом,
надав детальний опис трофозоїта, відобразивши його у власноруч зроблених малюнках.
У 1888 році паразит отримав назву Giardia lamblia на честь Лямбля і французького біолога Альфреда Матьє Жіара, який вперше описав найпростішого з роду Giardia, до якого надалі віднесли лямблій.
Актуальність!
На 2018 рік лямблії вважаються найпоширенішим кишковим патогенним найпростішим та найпоширенішим збудником, що передається через воду. Лямбліоз обумовлює високу частку діареї мандрівників, до 7 % випадків гострої діареї у розвинених країнах та близько 30 % — у тих державах, що розвиваються.
Збудник Giardia intestinalis (син. — Giardia lamblia, Lamblia intestinalis, Lamblia duodenalis, Giardia duodenalis), належить до роду Giardia, родини Hexamitidae найпростіших.
Має рухому вегетативну (трофозоїт) і нерухому цистну стадії розвитку.
Вегетативна форма виглядає як груша з витягнутим заднім кінцем, із двома симетрично розташованими ядрами.
Передня частина трофозоїта має присмоктувальний диск, за допомогою якого він нестійко прикріплюється до клітин епітелію кишкових ворсинок у тонкому кишечнику.
Здійснює поступальний або обертальний рух завдяки 4 парам джгутиків. Ротового отвору трофозоїт не має, харчується всією поверхнею тіла осмотичним шляхом, так само й виділяє продукти метаболізму.
Розмноження відбувається поздовжнім поділом, трофозоїти подвоюються кожні 9-12 годин.
Вегетативна форма живе до 30-40 діб, нестійка в довкіллі (гине за 5-10 хвилин), швидко руйнується під впливом кип'ятіння, звичайних дезінфекційних засобів, соляної кислоти.
Проникаючи з тонкої кишки в товсту (де умови для них несприятливі), трофозоїти втрачають свою рухливість і перетворюються на цисти.
Циста — нерухома овальна форма лямблій, в якій вони існують за несприятливих умов.
Має двоконтурну прозору оболонку, один або два набори по 2 ядра; як і вегетативна форма, здатна до ділення.
Легко проникають крізь шлунковий бар'єр, де протягом 10-15 хвилин з однієї цисти утворюються 2 трофозоїти, які у подальшому здатні до самостійного розмноження.
Цисти зберігаються у випорожненнях до 3 тижнів, каналізаційних стоках до 10 тижнів, ґрунті — 6 міс. і довше, але швидко гинуть при висиханні.
Кислото- і жовчостійкі, хлоровмісні дезінфекційні засоби на цисти лямблій практично не діють.
Виявлено ряд генів, за допомогою яких лямблії можуть уникати імунних атак нашого організму.
Джерелом збудника є хвора людина або здоровий носій, які виділяють з випорожненнями за добу декілька мільярдів цист лямблій, 1 г фекалій містить до 2,2 млн життєздатних цист.
У поширенні лямблій мають значення тільки цисти, для зараження достатньо лише 10-25 їх.
Період від зараження до виділення цист з калом складає 4-6 діб.
Процес цистовиділення може тривати багато місяців, причому періоди виділення змінюються періодами згасання, а пауза між виділенням цист триває від 1 до 17 діб.
Середня тривалість інвазії при однократному зараженні становить приблизно 6 місяців, хоча може тривати роками.
Зараження відбувається фекально-оральним механізмом передачі інфекції. Зараження можливе з водою, харчовими продуктами (особливо фруктами, овочами, ягодами), вжитими без термічної обробки, через забруднені руки, побутові речі.
Відмічена літньо-осіння сезонність.
Імунітет не захищає від повторних заражень!
Цисти потрапляють з їжею або водою до травного каналу, долають кислотний бар'єр шлунка й у тонкій кишці розчиняється їхня оболонка.
Вегетативна форма паразитує у щітковій облямівці слизової оболонки дванадцятипалої кишки і проксимальному відділі порожньої кишки, де проходить процес розмноження.
Більшість дослідників заперечує можливість існування лямблій у жовчних протоках і міхурі через бактерицидні властивості жовчі, проте у низьких концентраціях жовч стимулює їхній розвиток і розмноження.
Є свідчення того, що зменшення потрапляння жовчі до тонкого кишечнику, зміни її хімізму сприяють маніфестації лямбліозу. У подальшому формується дуоденіт, ентерит або гастродуоденіт.
Виділяють такі фактори патогенної дії лямблій на організм людини:
механічне і токсичне подразнення стінки кишки, вплив на місцеві нервові закінчення, що призводить до виникнення вегетативно-вісцерального рефлексу з боку травного каналу;
порушення синтезу деяких ферментів та, як наслідок, розвиток функціонального дисбалансу і лактозної недостатності;
сенсибілізація організму людини продуктами обміну і токсичними речовинами, які утворюються при загибелі лямблій;
індукція механізмів формування алергії, зокрема до харчових продуктів;
порушення процесів пристінкового травлення, формування синдрому мальабсорбції, дефіцит мікронутрієнтів, полівітамінна недостатність, особливо жиророзчинних вітамінів (змінюється обмін фолієвої кислоти, рибофлавіну, тіаміну, ціанокобаламіну, знижується концентрація в сироватці крові аскорбінової кислоти, вітаміну А та вітаміну Д, заліза);
порушення функції печінки як детоксикаційного органа при тривалому лямбліозі, зміни хімічних параметрів хімусу і порушення мікробіоценозу різних відділів кишечнику з формуванням дисбіозу;
Хоча самі лямблії не уражають слизову оболонку кишки, їхня здатність присмоктуватися до неї дає можливість розвитку мікробної автоінвазії, що спричинює різні запалення (холангіт, холецистит, дуоденіт, ентерит).
Тривале перебування лямблій в організмі людини зумовлює виникнення хронічної ендогенної інтоксикації.
Зниження перетравлення і поглинання розчинених харчових речовин може спричинювати метеоризм, осмотичну діарею.
У процесі хвороби розвивається імунний дисбаланс — дефіцит IgA, IgM, гіпогамаглобулінемія, гіперпродукція IgE.
У разі масивної інвазії переважають симптоми порушення роботи верхнього відділу травного каналу.
Хворі скаржаться на нудоту, зниження апетиту або несприйняття деяких харчових продуктів, печію, незначний тупий або, рідше, переймоподібний біль у животі — в епігастральній, пілородуоденальній зонах, навколо пупка, в правому і лівому підребер'ях; можливе блювання, відрижка.
Біль частіше не пов'язаний з прийомом їжі.
Періодично спостерігаються метеоризм, здуття і бурчання в животі, напіврідкі випорожнення (смердючі, пінисті, жироподібні).
Тривала інвазія може спричинити розвиток хронічного дуоденіту, ентериту або гастроентериту (запалення шлунку та кишечника).
У такий ситуації періодично посилюється больовий синдром, пов'язаний з прийомом їжі (пізній і нічний біль), більш виражені диспепсичні явища, дисфункція кишок (закреп або пронос).
Діти часто скаржаться на слабкість, головний біль, поганий сон.
При огляді привертають увагу зниження маси тіла, блідість шкіри, ознаки вегето-судинних розладів (підвищена пітливість, незрозуміле відчуття ознобу, тремор рук тощо).
Часто визначається пігментація навколо пупка і по ходу білої лінії живота. При пальпації відмічається болючість в надчеревній (епігастральній) ділянці.
Дискінезія жовчних проток і міхура спочатку, зміни в шлунку виникають рідко і мають вторинний характер, може пригнічуватись зовнішня секреторна функція підшлункової залози.
Характерний розвиток астено-невротичного синдрому («лямблія — паразит туги і печалі», за влучним виразом Лямбля) у вигляді дратівливості, підвищеної нервової збудливості, плаксивості, втомлюваності, порушення сну, головного болю, запаморочення, серцебиття, болю в ділянці серця, задишки. У частини хворих виявляється субфебрилітет.
Ось вам в психосоматика!
Алергічний синдром, зокрема на харчові антигени (цитрусові, молоко, рибу, яйця — часто у дітей), проявляється дерматитом, кропив'янкою, бронхіальною астмою, астматичним бронхітом.
При поєднанні з іншими захворюваннями лямбліоз сприяє їхньому затяжному і тяжчому перебігу (синдром «взаємного обтяження»).
Є свідчення того, що зменшення потрапляння жовчі до тонкого кишечнику, зміни її хімізму сприяють маніфестації лямбліозу. У подальшому формується дуоденіт, ентерит або гастродуоденіт.
Виділяють такі фактори патогенної дії лямблій на організм людини:
механічне і токсичне подразнення стінки кишки, вплив на місцеві нервові закінчення, що призводить до виникнення вегетативно-вісцерального рефлексу з боку травного каналу;
порушення синтезу деяких ферментів та, як наслідок, розвиток функціонального дисбалансу і лактозної недостатності;
сенсибілізація організму людини продуктами обміну і токсичними речовинами, які утворюються при загибелі лямблій;
індукція механізмів формування алергії, зокрема до харчових продуктів;
порушення процесів пристінкового травлення, формування синдрому мальабсорбції, дефіцит мікронутрієнтів, полівітамінна недостатність, особливо жиророзчинних вітамінів (змінюється обмін фолієвої кислоти, рибофлавіну, тіаміну, ціанокобаламіну, знижується концентрація в сироватці крові аскорбінової кислоти, вітаміну А та вітаміну Д, заліза);
порушення функції печінки як детоксикаційного органа при тривалому лямбліозі, зміни хімічних параметрів хімусу і порушення мікробіоценозу різних відділів кишечнику з формуванням дисбіозу;
Хоча самі лямблії не уражають слизову оболонку кишки, їхня здатність присмоктуватися до неї дає можливість розвитку мікробної автоінвазії, що спричинює різні запалення (холангіт, холецистит, дуоденіт, ентерит).
Тривале перебування лямблій в організмі людини зумовлює виникнення хронічної ендогенної інтоксикації.
Зниження перетравлення і поглинання розчинених харчових речовин може спричинювати метеоризм, осмотичну діарею.
У процесі хвороби розвивається імунний дисбаланс — дефіцит IgA, IgM, гіпогамаглобулінемія, гіперпродукція IgE.
У разі масивної інвазії переважають симптоми порушення роботи верхнього відділу травного каналу.
Хворі скаржаться на нудоту, зниження апетиту або несприйняття деяких харчових продуктів, печію, незначний тупий або, рідше, переймоподібний біль у животі — в епігастральній, пілородуоденальній зонах, навколо пупка, в правому і лівому підребер'ях; можливе блювання, відрижка.
Біль частіше не пов'язаний з прийомом їжі.
Періодично спостерігаються метеоризм, здуття і бурчання в животі, напіврідкі випорожнення (смердючі, пінисті, жироподібні).
Тривала інвазія може спричинити розвиток хронічного дуоденіту, ентериту або гастроентериту (запалення шлунку та кишечника).
У такий ситуації періодично посилюється больовий синдром, пов'язаний з прийомом їжі (пізній і нічний біль), більш виражені диспепсичні явища, дисфункція кишок (закреп або пронос).
Діти часто скаржаться на слабкість, головний біль, поганий сон.
При огляді привертають увагу зниження маси тіла, блідість шкіри, ознаки вегето-судинних розладів (підвищена пітливість, незрозуміле відчуття ознобу, тремор рук тощо).
Часто визначається пігментація навколо пупка і по ходу білої лінії живота. При пальпації відмічається болючість в надчеревній (епігастральній) ділянці.
Дискінезія жовчних проток і міхура спочатку, зміни в шлунку виникають рідко і мають вторинний характер, може пригнічуватись зовнішня секреторна функція підшлункової залози.
Характерний розвиток астено-невротичного синдрому («лямблія — паразит туги і печалі», за влучним виразом Лямбля) у вигляді дратівливості, підвищеної нервової збудливості, плаксивості, втомлюваності, порушення сну, головного болю, запаморочення, серцебиття, болю в ділянці серця, задишки. У частини хворих виявляється субфебрилітет.
Ось вам в психосоматика!
Алергічний синдром, зокрема на харчові антигени (цитрусові, молоко, рибу, яйця — часто у дітей), проявляється дерматитом, кропив'янкою, бронхіальною астмою, астматичним бронхітом.
При поєднанні з іншими захворюваннями лямбліоз сприяє їхньому затяжному і тяжчому перебігу (синдром «взаємного обтяження»).
Протилямблійні препарати слід застосовувати, якщо є докази маніфестного лямбліозу.
Діагностика лямблій досить складна.
Найпростіший метод - це виявлення антитіл до лямблій в крові.
Також є методи дослідження калу на наявність цист лямблій.
Для лікування
найчастіше використовують фуразолідон, ніфурател, метронідазол, орнідазол, тинідазол, альбендазол.
Лікування призначає лікар.
Сподіваюсь цей пост був для вас корисним!
Ваш доктор просвітник
Тарас Жиравецький
Діагностика лямблій досить складна.
Найпростіший метод - це виявлення антитіл до лямблій в крові.
Також є методи дослідження калу на наявність цист лямблій.
Для лікування
найчастіше використовують фуразолідон, ніфурател, метронідазол, орнідазол, тинідазол, альбендазол.
Лікування призначає лікар.
Сподіваюсь цей пост був для вас корисним!
Ваш доктор просвітник
Тарас Жиравецький
Діагностика та лікування аутоімунного тиреоїдиту (запалення щитоподібної залози) це дуже актуальна тема для жінок та чоловіків.
До речі у чоловіків також часто ми діагностуємо аутоімунний тиреоїдит.
Доречі це не одне захворювання!
Окрім гормонів щитоподібної залози ТТГ, Т3, Т4, вільний Т4 пацієнту завжди рекомендовано зробити аналіз
на антитіла до тиреопероксидази (анти-ТПО),
антитіла до тиреоглобуліну (анти-ТГ)
та антитіла до рецепторів ТТГ.
Кожен з цих аналізів може вказувати на окремий вид аутоімунного тиреоїдиту, при чому пацієнти у яких є вищі показники анти-ТПО та анти-ТГ найчастіше страждають зниженням функції щитоподібної залози, а пацієнти з високими антитілами до рецепторів ТТГ найчастіше звертаються до медиків з гіпертиреозом (підвищеною функцією щитоподібної залози).
Часто бувають змішані типи аутоімунного тиреоїдиту.
При тиреоїдиті не характерна наявність вузлів у щитоподібній залозі, хоча деколи ми діагностуємо і тиреоїдит і вузловий зоб.
Діагноз підтверджується за допомогою ультразвукового дослідження щитоподібної залози.
Часто проблеми у щитоподібній залозі пов‘язані з змінами у репродуктивній системі у жінок і до речі можуть бути однією з причин тимчасового непліддя або порушення менструального циклу.
Напишіть на вайбер 0676742465 якщо у вас така проблема.
Потрібно здати такі аналізи:
Ттг, антитпо, антитг, антитіла до рецепторів ттг, вільний т4.
І бажано виконати узд щитоподібної залози.
Надішліть вище вказані аналізи, а я спробую дати конструктивну пораду, яка допоможе вам у вашому лікуванні.
До речі у чоловіків також часто ми діагностуємо аутоімунний тиреоїдит.
Доречі це не одне захворювання!
Окрім гормонів щитоподібної залози ТТГ, Т3, Т4, вільний Т4 пацієнту завжди рекомендовано зробити аналіз
на антитіла до тиреопероксидази (анти-ТПО),
антитіла до тиреоглобуліну (анти-ТГ)
та антитіла до рецепторів ТТГ.
Кожен з цих аналізів може вказувати на окремий вид аутоімунного тиреоїдиту, при чому пацієнти у яких є вищі показники анти-ТПО та анти-ТГ найчастіше страждають зниженням функції щитоподібної залози, а пацієнти з високими антитілами до рецепторів ТТГ найчастіше звертаються до медиків з гіпертиреозом (підвищеною функцією щитоподібної залози).
Часто бувають змішані типи аутоімунного тиреоїдиту.
При тиреоїдиті не характерна наявність вузлів у щитоподібній залозі, хоча деколи ми діагностуємо і тиреоїдит і вузловий зоб.
Діагноз підтверджується за допомогою ультразвукового дослідження щитоподібної залози.
Часто проблеми у щитоподібній залозі пов‘язані з змінами у репродуктивній системі у жінок і до речі можуть бути однією з причин тимчасового непліддя або порушення менструального циклу.
Напишіть на вайбер 0676742465 якщо у вас така проблема.
Потрібно здати такі аналізи:
Ттг, антитпо, антитг, антитіла до рецепторів ттг, вільний т4.
І бажано виконати узд щитоподібної залози.
Надішліть вище вказані аналізи, а я спробую дати конструктивну пораду, яка допоможе вам у вашому лікуванні.
Найбільше накипіло запитання:
«А як печінка відреагує на протипаразитарні ліки, вона не пошкодиться?»
Хочеться написати матом, бо нормальною мовою не доходить!
Коли ви щодня бухаєте горілку, віскі, колу, пиво, їсте явно не корисну їжу, не займаєтесь спортом, приймаєте гору таблеток, які точно мають купу побічних дій - Ви не думаєте про вашу печінку?
А от коли у вас чи вашої дитини діагностовано відразу кілька паразитозів, які роками нищать ваш організм і ту ж печінку ви хочете їх знищити однією таблеткою чи «природніми» модними біодобавками чи травами?
Та включіть трохи свій мозок і почніть думати, бо паразити бачу таки переможуть і залишаться спокійно жити у вашому організмі знищуючи його щодня без шансів на ваше одужання.
Так знаю, що є ті що скаже, що паразитів не існує, бо їх як і ковід придумали лікарі, щоб лякати пацієнтів.
Коли вже ми почнемо думати своєю головою, а не тим, що нам вбила в голову фармпропаганда???
Прокиньтесь ви не у сні і не в кіно, ви в реальному житті де бувають і такі випадки як на фото!
«А як печінка відреагує на протипаразитарні ліки, вона не пошкодиться?»
Хочеться написати матом, бо нормальною мовою не доходить!
Коли ви щодня бухаєте горілку, віскі, колу, пиво, їсте явно не корисну їжу, не займаєтесь спортом, приймаєте гору таблеток, які точно мають купу побічних дій - Ви не думаєте про вашу печінку?
А от коли у вас чи вашої дитини діагностовано відразу кілька паразитозів, які роками нищать ваш організм і ту ж печінку ви хочете їх знищити однією таблеткою чи «природніми» модними біодобавками чи травами?
Та включіть трохи свій мозок і почніть думати, бо паразити бачу таки переможуть і залишаться спокійно жити у вашому організмі знищуючи його щодня без шансів на ваше одужання.
Так знаю, що є ті що скаже, що паразитів не існує, бо їх як і ковід придумали лікарі, щоб лякати пацієнтів.
Коли вже ми почнемо думати своєю головою, а не тим, що нам вбила в голову фармпропаганда???
Прокиньтесь ви не у сні і не в кіно, ви в реальному житті де бувають і такі випадки як на фото!
Для тих хто думає, що антибіотики це найбільш небезпечні ліки, повірте антибіотики - не найбільше зло в медицині.
Вони рятують наше життя ще з минулого століття.
Левоміцетин був створений в 1947 році. Ним лікували тиф і дезентерію і більшість інфекцій. Резистентність до нього в бактерій практично не розвивається, ціна копійчана, але ми ним практично перестали користуватись.
За 20 років практики не зустрів жодного пацієнта з антибіотикорезистентністю, під час ковіду також таких не бачив і після ковіду також.
Можливо хтось з моїх колег щодня бачить пацієнтів в яких розвинулась антибіотикорезистентність?
Не думаю, що така проблема зараз є на першому місці в медицині.
Більшою проблемою бачу супротив пацієнтів тоді коли лікар обгрунтовано призначає антибактерійний препарат, а пацієнт ігнорує його прийом отримуючи потім серйозні ускладнення чи потрапляє в реанімацію.
Тому нам усім потрібно довіряти лікарям, без довіри це шлях в нікуди.
Доктор Тарас Жиравецький
Запрошую Вас підписуватись на мій телеграм канал через постійне блокування сторінок у фейсбуці!
Рекомендую усім підписатись, обіцяю буде цікаво👍
https://t.me/doctor_taras
Вони рятують наше життя ще з минулого століття.
Левоміцетин був створений в 1947 році. Ним лікували тиф і дезентерію і більшість інфекцій. Резистентність до нього в бактерій практично не розвивається, ціна копійчана, але ми ним практично перестали користуватись.
За 20 років практики не зустрів жодного пацієнта з антибіотикорезистентністю, під час ковіду також таких не бачив і після ковіду також.
Можливо хтось з моїх колег щодня бачить пацієнтів в яких розвинулась антибіотикорезистентність?
Не думаю, що така проблема зараз є на першому місці в медицині.
Більшою проблемою бачу супротив пацієнтів тоді коли лікар обгрунтовано призначає антибактерійний препарат, а пацієнт ігнорує його прийом отримуючи потім серйозні ускладнення чи потрапляє в реанімацію.
Тому нам усім потрібно довіряти лікарям, без довіри це шлях в нікуди.
Доктор Тарас Жиравецький
Запрошую Вас підписуватись на мій телеграм канал через постійне блокування сторінок у фейсбуці!
Рекомендую усім підписатись, обіцяю буде цікаво👍
https://t.me/doctor_taras
Кажуть мої пацієнти, що мати доброго лікаря таки зручно, бо діагностика прискорюється в рази, лікування таки швидше допомагає, єдине часто завершується медичний квест, який усі українці люблять.
У пацієнтки по аналізах і високий igE (алергія), і позитивні антинуклеарні антитіла (системне аутоімунне захворювання), а також високий показник антитпо (тиреоїдит Хашимото)
Тобто вона має звернутися до трьох різних спеціалістів ревматолога, алерголога, ендокринолога.
Цікаво чи сімейний лікар би призначив весь цей спектр аналізів одразу?
Думаю, що ні, бо цього немає в протоколах немає…
І скільки часу проходило обстеження пацієнтки по протоколу і як часто вона б почула про психосоматику і антидепресанти?
Часом зробити комплексне обстеження за один раз економить дуже багато часу і нервів, і коштів на неефективне лікування також!
Тобто вона має звернутися до трьох різних спеціалістів ревматолога, алерголога, ендокринолога.
Цікаво чи сімейний лікар би призначив весь цей спектр аналізів одразу?
Думаю, що ні, бо цього немає в протоколах немає…
І скільки часу проходило обстеження пацієнтки по протоколу і як часто вона б почула про психосоматику і антидепресанти?
Часом зробити комплексне обстеження за один раз економить дуже багато часу і нервів, і коштів на неефективне лікування також!
Є чудо таблетка, яка лікує більшість хворіб!!!
5000 лайків
3000 коментарів
Але її треба приймати щодня і купити в аптеці!
100 лайків
5 коментарів
Так найчастіше ми реагуємо на поради лікаря і відразу видно, які у нас бажання до медиків… і в чому розчарування та чому ми часто не оримаємо результат лікування, бо терпіння у нас в усіх дійсно мало…
5000 лайків
3000 коментарів
Але її треба приймати щодня і купити в аптеці!
100 лайків
5 коментарів
Так найчастіше ми реагуємо на поради лікаря і відразу видно, які у нас бажання до медиків… і в чому розчарування та чому ми часто не оримаємо результат лікування, бо терпіння у нас в усіх дійсно мало…