#НевідривнийКалендар
10 серпня 1907 року померла Марко Вовчок (Марія Вілінська) (1833-1907) - українська письменниця, дружина етнографа Опанаса Марковича.
Біографія письменниці була доволі бурхливою. Декілька найцікавіших фактів з неї-у викладі історика Ганни Черкаської:
16-річна Марія, випускниця Харківського пансіонату шляхетних дівчат, на балу познайомилася з 28-річним Опанасом Марковичем. Коли він посватався до Мані, вона не роздумувала: Опанас старший, з ним вона буде мати самостійне життя. Пізніше вона зізнається, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності». Коли народилася дочка, вона вирішила, що це-сенс її життя, але маля прожило менше року. У 19 років Марія народила Богданка і син став її останньою іграшкою.
Пантелеймон Куліш одразу ж поставив діагноз Марії-«мовчазне божество». Закоханий у Марію з першого погляду, Куліш поєднав прізвище її чоловіка Опанаса Маркевича з її «вовчкуватістю» у спілкуванні й народилося-«Марко Вовчок», ненависне для самої письменниці «прізвисько».
10 серпня 1907 року померла Марко Вовчок (Марія Вілінська) (1833-1907) - українська письменниця, дружина етнографа Опанаса Марковича.
Біографія письменниці була доволі бурхливою. Декілька найцікавіших фактів з неї-у викладі історика Ганни Черкаської:
16-річна Марія, випускниця Харківського пансіонату шляхетних дівчат, на балу познайомилася з 28-річним Опанасом Марковичем. Коли він посватався до Мані, вона не роздумувала: Опанас старший, з ним вона буде мати самостійне життя. Пізніше вона зізнається, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності». Коли народилася дочка, вона вирішила, що це-сенс її життя, але маля прожило менше року. У 19 років Марія народила Богданка і син став її останньою іграшкою.
Пантелеймон Куліш одразу ж поставив діагноз Марії-«мовчазне божество». Закоханий у Марію з першого погляду, Куліш поєднав прізвище її чоловіка Опанаса Маркевича з її «вовчкуватістю» у спілкуванні й народилося-«Марко Вовчок», ненависне для самої письменниці «прізвисько».
#НевідривнийКалендар
Кажуть, запалилися сіроокою письменницею Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Тургенєв не тільки переклав її оповідання російською, але й став на все життя «закоханим другом».
Тарас Григорович подарував їй «Кобзаря» з написом: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович».
Здається, Марія Вілінська та Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш розірвав із дружиною, поїхав до Берліна, замовив номер на дві особи та застиг у передчутті бурхливого роману. Коли Куліш застав Марію, Богданчика і Тургенєва, одразу ж повернувся до дружини. Егоїстичний, неврівноважений Панько розпустив чутки, що оповідання Марка Вовчка – то твори Опанаса Марковича. 30 років ображений коханець виливав бруд і непристойності на Марію, стверджуючи: «Її легковажність і зрадливість загубили мене».
Марії було 26, Європа захопилася Марко Вовчком, Олександр Герцен приїхав до неї в Бельгію. Він назвав її оповідання геніальними, порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, яка також зневажала умовності, була суперечливою та роковою.
Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською і вона переклала 15 романів, вона їх підписувала одним словом «Лобач».
Закоханий польський хімік Владислав Олевінський через неї застрелився.
Старші чоловіки, навіть тричі генії, її не цікавили. Зненацька племінник Герцена, кандидат прав Московського університету, 23-літній Олександр Пассек - багатий, аристократичний красень безтямно закохався у Марію. Вперше у житті вона запалилася любов`ю.
Спочатку ні Герцен, ні Тургенєв не вірили в можливість цього роману. Іван Тургенєв писав до неї ревниві листи, з часом погодився на дружбу, яка тривала до смерті письменника. Але туберкульоз з`їдав життя Олександра. Марія привезла прах коханого до Москви, і почула від матері Сашка: «Піфія, віщунка смерті». Хотілося заперечити, але помер і Опанас Маркович, двічі вдова за один рік!
Самотня письменниця виснажувала себе, заробляючи перекладами, та сірі будні заясніли леліткою кохання: Митя Писарєв, молодший за неї на 7 років.
Вони живуть почуттям, разом займаються перекладами. Згодом їдуть на Ризьке узбережжя. Богданчик та Митя побігли до моря, Марія готувала сніданок. Раптом запахло морським вітром і жіночими сльозами: рятуючи її сина, Писарєв утопився. За два роки Марія поховала трьох чоловікив. Вона важко перенесла втрату Дмитра Писарєва, на довгий час втратила мову.
З цього часу жодного чоловіка не було в її житті, навіть у домі. Працювала тоді Марія з жінками, видаючи журнал. Але життя взяло своє: 38-літня Марія стала цивільною дружиною 20-літнього гардемарина Михайла Лобач-Жученка, через 7 років вони одружилися.
У них з`явився син Борис. Вони жили у власному будинку в Нальчику, в останні дні вона працювала над повістю «Гайдамаки».
Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. 10 серпня 1907 р. у Нальчику, сидячи в старовинному саду диких груш, дивлячись на засніжені шапки гір, померла Марко Вовчок.
Цікаві та маловідомі факти з життя видатних українців представлені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Всі видання нашого Книжкового Клубу: https://bit.ly/2VxW2pj
Кажуть, запалилися сіроокою письменницею Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Тургенєв не тільки переклав її оповідання російською, але й став на все життя «закоханим другом».
Тарас Григорович подарував їй «Кобзаря» з написом: «Моїй єдиній доні Марусі Маркович».
Здається, Марія Вілінська та Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш розірвав із дружиною, поїхав до Берліна, замовив номер на дві особи та застиг у передчутті бурхливого роману. Коли Куліш застав Марію, Богданчика і Тургенєва, одразу ж повернувся до дружини. Егоїстичний, неврівноважений Панько розпустив чутки, що оповідання Марка Вовчка – то твори Опанаса Марковича. 30 років ображений коханець виливав бруд і непристойності на Марію, стверджуючи: «Її легковажність і зрадливість загубили мене».
Марії було 26, Європа захопилася Марко Вовчком, Олександр Герцен приїхав до неї в Бельгію. Він назвав її оповідання геніальними, порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, яка також зневажала умовності, була суперечливою та роковою.
Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською і вона переклала 15 романів, вона їх підписувала одним словом «Лобач».
Закоханий польський хімік Владислав Олевінський через неї застрелився.
Старші чоловіки, навіть тричі генії, її не цікавили. Зненацька племінник Герцена, кандидат прав Московського університету, 23-літній Олександр Пассек - багатий, аристократичний красень безтямно закохався у Марію. Вперше у житті вона запалилася любов`ю.
Спочатку ні Герцен, ні Тургенєв не вірили в можливість цього роману. Іван Тургенєв писав до неї ревниві листи, з часом погодився на дружбу, яка тривала до смерті письменника. Але туберкульоз з`їдав життя Олександра. Марія привезла прах коханого до Москви, і почула від матері Сашка: «Піфія, віщунка смерті». Хотілося заперечити, але помер і Опанас Маркович, двічі вдова за один рік!
Самотня письменниця виснажувала себе, заробляючи перекладами, та сірі будні заясніли леліткою кохання: Митя Писарєв, молодший за неї на 7 років.
Вони живуть почуттям, разом займаються перекладами. Згодом їдуть на Ризьке узбережжя. Богданчик та Митя побігли до моря, Марія готувала сніданок. Раптом запахло морським вітром і жіночими сльозами: рятуючи її сина, Писарєв утопився. За два роки Марія поховала трьох чоловікив. Вона важко перенесла втрату Дмитра Писарєва, на довгий час втратила мову.
З цього часу жодного чоловіка не було в її житті, навіть у домі. Працювала тоді Марія з жінками, видаючи журнал. Але життя взяло своє: 38-літня Марія стала цивільною дружиною 20-літнього гардемарина Михайла Лобач-Жученка, через 7 років вони одружилися.
У них з`явився син Борис. Вони жили у власному будинку в Нальчику, в останні дні вона працювала над повістю «Гайдамаки».
Коли в Марії знайшли пухлину мозку, в її русій косі не було ані сліду сивини. 10 серпня 1907 р. у Нальчику, сидячи в старовинному саду диких груш, дивлячись на засніжені шапки гір, померла Марко Вовчок.
Цікаві та маловідомі факти з життя видатних українців представлені у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Всі видання нашого Книжкового Клубу: https://bit.ly/2VxW2pj
book.razygrali.biz
КНИЖКОВИЙ КЛУБ
Книжковий клуб - замовити книги Дмитра Чекалкина в Україні ☑ Збірка книг Дмитра Чекалкина ➢ Людський фактор, Правила життя, Жарти під каву ✓ Доставка ✆️ +38 (063) 430- 57- 85
#НевідривнийКалендар
14 серпня 1937 року, в день великого християнського свята Маковія, було зруйновано собор Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, побудований у 1108-1113 рр. князем Святополком Ізяславовичем.
З українських вчених лише археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко відмовився підписати акт знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря, за що невдовзі був репресований і вбитий радянською владою.
Руїни Михайлівського Золотоверхого простояли до кінця ХХ століття.
У 1990-х роках почали проводитися роботи з відновлення зруйнованого собору. Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого був Олесь Гончар. У 1998 р. собор повстав з руїн.
11 грудня 2013 р. вночі (вдруге за 800 років) тут били на сполох дзвони, коли "Беркут" розпочав наступ на протестувальників. На тривожний звук дзвонів тисячі киян прийшли з усього міста рятувати Майдан.
До цього дня дзвони скликали киян у 1240 р., коли на Київ напали татаро-монголи.
Більше цікавих фактів з минулого нашої батьківщини зібрано у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Всі бестселери нашого Книжкового Клубу: https://is.gd/BPsuJ3
14 серпня 1937 року, в день великого християнського свята Маковія, було зруйновано собор Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, побудований у 1108-1113 рр. князем Святополком Ізяславовичем.
З українських вчених лише археолог і мистецтвознавець Микола Макаренко відмовився підписати акт знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря, за що невдовзі був репресований і вбитий радянською владою.
Руїни Михайлівського Золотоверхого простояли до кінця ХХ століття.
У 1990-х роках почали проводитися роботи з відновлення зруйнованого собору. Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого був Олесь Гончар. У 1998 р. собор повстав з руїн.
11 грудня 2013 р. вночі (вдруге за 800 років) тут били на сполох дзвони, коли "Беркут" розпочав наступ на протестувальників. На тривожний звук дзвонів тисячі киян прийшли з усього міста рятувати Майдан.
До цього дня дзвони скликали киян у 1240 р., коли на Київ напали татаро-монголи.
Більше цікавих фактів з минулого нашої батьківщини зібрано у книзі Ганни Черкаської “Українська Історія в Обличчях”.
Всі бестселери нашого Книжкового Клубу: https://is.gd/BPsuJ3