#ЛюдськийФактор
Справжня цінність діамантів полягає не в їхній вартості, а в намірах, з якими вони використовуються.
Ізраїльський ювелір Алон Месіка започаткував благодійну акцію "Діаманти Адіра". Він зробив це на честь свого 23-річного сина Адіра, який був убитий на фестивалі Нова на півдні Ізраїлю 7 жовтня, рятуючи інших.
На згадку про Адіра Алон пожертвував понад 100 дизайнерських обручок солдатам ЦАХАЛу, вшановуючи пам'ять про свого сина.
Вартість обручки становить до 90 000 гривень.
Алон отримав слова підтримки з різних країн саіту. Він зауважив, що проект не має тимчасових обмежень. "Це не пов'язано з ходом війни або її закінченням, або чимось подібним, приходьте і візьміть кільце коли захочете. Я отримав так багато запрошень на весілля. Я отримав так багато повідомлень, у яких солдати кажуть мені, що саме проект «Діаманти Адіра» підштовхнув їх зробити пропозицію своїй дівчині. Чи є щось важливіше? Щоразу, коли мене обіймає солдат, я відчуваю, що це ніби мене обіймає Адір".
Більше надихаючих історій з життя - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
Справжня цінність діамантів полягає не в їхній вартості, а в намірах, з якими вони використовуються.
Ізраїльський ювелір Алон Месіка започаткував благодійну акцію "Діаманти Адіра". Він зробив це на честь свого 23-річного сина Адіра, який був убитий на фестивалі Нова на півдні Ізраїлю 7 жовтня, рятуючи інших.
На згадку про Адіра Алон пожертвував понад 100 дизайнерських обручок солдатам ЦАХАЛу, вшановуючи пам'ять про свого сина.
Вартість обручки становить до 90 000 гривень.
Алон отримав слова підтримки з різних країн саіту. Він зауважив, що проект не має тимчасових обмежень. "Це не пов'язано з ходом війни або її закінченням, або чимось подібним, приходьте і візьміть кільце коли захочете. Я отримав так багато запрошень на весілля. Я отримав так багато повідомлень, у яких солдати кажуть мені, що саме проект «Діаманти Адіра» підштовхнув їх зробити пропозицію своїй дівчині. Чи є щось важливіше? Щоразу, коли мене обіймає солдат, я відчуваю, що це ніби мене обіймає Адір".
Більше надихаючих історій з життя - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
#ЛюдськийФактор
Одного разу французький письменник Франсуа Рабле не мав грошей, щоб дістатися з Ліону до Парижа. Тоді він приготував три пакетики з написами «Отрута для короля», «Отрута для королеви» і «Отрута для дофіна» і залишив їх у готельному номері на видному місці.
Дізнавшись про це, господар готелю одразу доповів владі. Рабле схопили і з конвоєм доставили до столиці до короля Франциска I, щоб той вирішив долю письменника.
Виявилося, що в пакетах був цукор, який Рабле у королівському палаці демонстративно випив зі склянкою води, а потім розповів королю, з яким вони були друзями, як він вирішив свою проблему.
Так, пані та панове, хитрість іноді дійсно дуже допомогає, але не будемо забувати вираз Фелікса Хвалібуга: "Не надто хитрий той, хто славиться своєю хитрістю".
Цікаві історичні екскурси - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
Одного разу французький письменник Франсуа Рабле не мав грошей, щоб дістатися з Ліону до Парижа. Тоді він приготував три пакетики з написами «Отрута для короля», «Отрута для королеви» і «Отрута для дофіна» і залишив їх у готельному номері на видному місці.
Дізнавшись про це, господар готелю одразу доповів владі. Рабле схопили і з конвоєм доставили до столиці до короля Франциска I, щоб той вирішив долю письменника.
Виявилося, що в пакетах був цукор, який Рабле у королівському палаці демонстративно випив зі склянкою води, а потім розповів королю, з яким вони були друзями, як він вирішив свою проблему.
Так, пані та панове, хитрість іноді дійсно дуже допомогає, але не будемо забувати вираз Фелікса Хвалібуга: "Не надто хитрий той, хто славиться своєю хитрістю".
Цікаві історичні екскурси - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
#ЛюдськийФактор
Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило.
Василь Стус
Кінець літа 1985 року. Село Кучино. Росія. Василь Стус сидить в ізольованій камері табору для політв'язнів.
«Особливо небезпечного рецидивіста» засуджено на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Йому вже відболіло безсилля перед репресивною машиною радянського режиму. Ніби Месія, Стус розумів, що нестиме свій хрест самотужки.
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
Право на власний світ доводилось відвойовувати у жорстоких табірних наглядачів. Здавалося, що усю лють вони виливали на бранців. «Система» вміло виїдала душу в одних людей, аби ті, від власної мерзотності й огиди до себе, потім нищили інших. Так народжувалися професійні кати. Для ув'язненої еліти обирали саме їх.
Василь Стус протестував. Він кілька разів оголошував голодування проти жорстокого поводження табірної адміністрації. Але лють наглядачів від того ставала ще дужчою.
Стуса кинули в ізольовану камеру за передачу на волю зошита з віршами. На його очах знищили збірку «Птах душі»…
А 28 серпня 1985 року Василя Стуса покарали востаннє. За те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари, його відправили до карцеру, із якого він вже не повернувся.
За кілька днів Стус помер. Можливо, від переохолодження у карцері… Можливо, ні…
Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну —
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
а не діжду — вибуду із гри.
Вічного життя вічній душі…
(Джерело: Олег Вишняков)
Більше розповідей про людську силу духу - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило.
Василь Стус
Кінець літа 1985 року. Село Кучино. Росія. Василь Стус сидить в ізольованій камері табору для політв'язнів.
«Особливо небезпечного рецидивіста» засуджено на 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Йому вже відболіло безсилля перед репресивною машиною радянського режиму. Ніби Месія, Стус розумів, що нестиме свій хрест самотужки.
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб’є з власної тропи.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
Право на власний світ доводилось відвойовувати у жорстоких табірних наглядачів. Здавалося, що усю лють вони виливали на бранців. «Система» вміло виїдала душу в одних людей, аби ті, від власної мерзотності й огиди до себе, потім нищили інших. Так народжувалися професійні кати. Для ув'язненої еліти обирали саме їх.
Василь Стус протестував. Він кілька разів оголошував голодування проти жорстокого поводження табірної адміністрації. Але лють наглядачів від того ставала ще дужчою.
Стуса кинули в ізольовану камеру за передачу на волю зошита з віршами. На його очах знищили збірку «Птах душі»…
А 28 серпня 1985 року Василя Стуса покарали востаннє. За те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари, його відправили до карцеру, із якого він вже не повернувся.
За кілька днів Стус помер. Можливо, від переохолодження у карцері… Можливо, ні…
Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну —
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
а не діжду — вибуду із гри.
Вічного життя вічній душі…
(Джерело: Олег Вишняков)
Більше розповідей про людську силу духу - у моїй книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://bit.ly/3CcF9Q7
#ЛюдськийФактор
Він поставив склянку на голову своїй дружині і вистрілив із пістолета. Чи допоміг йому чужий досвід? Читайте далі за посиланням: https://www.facebook.com/photo/?fbid=1042497043912720&set=pb.100044573017918.-2207520000
Він поставив склянку на голову своїй дружині і вистрілив із пістолета. Чи допоміг йому чужий досвід? Читайте далі за посиланням: https://www.facebook.com/photo/?fbid=1042497043912720&set=pb.100044573017918.-2207520000
#ЛюдськийФактор
94-річний Клінт Іствуд - про реальні цінності життя, читайте більше за посиланням: https://facebook.com/photo/?fbid=1043123833850041&set=pb.100044573017918.-2207520000
94-річний Клінт Іствуд - про реальні цінності життя, читайте більше за посиланням: https://facebook.com/photo/?fbid=1043123833850041&set=pb.100044573017918.-2207520000
#ЛюдськийФактор
Він врятував понад 600 євреїв, але сам відмовився від порятунку - заради допомоги іншим, читайте більше за посиланням : https://facebook.com/photo?fbid=1045606946935063&set=a.298832191612546&locale=uk_UA
Він врятував понад 600 євреїв, але сам відмовився від порятунку - заради допомоги іншим, читайте більше за посиланням : https://facebook.com/photo?fbid=1045606946935063&set=a.298832191612546&locale=uk_UA
#ЛюдськийФактор
Якщо люди не навчаться допомагати один одному, рід людський зникне з лиця землі.
Вальтер Скотт
У 45 років у Скотта Нісона було все, про що він колись мріяв. Посада президента кіностудії XX Century Fox. Розкішний будинок. Спортивний автомобіль та цілий список знаменитостей серед друзів. Однак на вершині своєї кар'єри він несподівано покинув кінобізнес, продав все майно і назавжди зник зі світу кіно.
До столиці Камбоджі - міста Пномпень Скотт потрапив випадково: взяв першу за дванадцять років відпустку, щоб побачити храми буддистів Азії. Камбоджа була лише зупинкою у списку з кількох країн. Сидячи у місцевому кафе, Скотт дав трохи грошей бездомній дитині. Один із відвідувачів, з яким Скотт розговорився, зауважив: «Якщо хочете допомогти дітям по-справжньому, сходіть на міське звалище». Нісон і сам не може пояснити чому, але він туди пішов.
«Побачене стало для мене шоком, — згадує Скотт, — півтори сотні бездомних дітей, які збирають сміття на смітнику, щоб якось прожити ще один день. Запах, до якого можна було буквально доторкнутися. Як і більшість людей, я вважав, що допомагати таким дітям мають спеціальні організації — але в цей момент я стояв там один, і поряд не було жодної соціальної служби. Або ти щось зробиш, або вони залишаться там. Я міг повернутись і зробити вигляд, що ніколи цього не бачив. Але я вперше відчув, ніби моє призначення бути тут».
Того ж дня Скотт винайняв квартири двом безпритульним дітям подалі від міського звалища і подбав про їхнє лікування. "На те, щоб забезпечити бездомну дитину всім необхідним, у Камбоджі потрібно всього 40 доларів на місяць, - каже Скотт, - я відчував сором від того, що це виявилося настільки просто".
Скотт живе у Камбоджі вже десять років. За цей час кількість дітей, про яких піклується, зросла до двох тисяч. Він уже давно не розраховує лише на власні гроші — колишній голлівудський магнат має спонсорів та послідовників. І в нього, як і раніше, немає своїх дітей.
Свої вихідні у Голлівуді Скотт проводив, катаючись із друзями на човні та граючи у настільний теніс. Тепер колишній президент кінокомпанії проводить свої будні біля сміттєзвалища. «Я ніколи не замислювався про те, щоб повернутися до Лос-Анджелеса. Відчуття звільнення від корпоративного світу, яке я зазнав, не порівняти ні з чим», — каже він.
Продовжую вивчати людську природу у книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://is.gd/BPsuJ3
Якщо люди не навчаться допомагати один одному, рід людський зникне з лиця землі.
Вальтер Скотт
У 45 років у Скотта Нісона було все, про що він колись мріяв. Посада президента кіностудії XX Century Fox. Розкішний будинок. Спортивний автомобіль та цілий список знаменитостей серед друзів. Однак на вершині своєї кар'єри він несподівано покинув кінобізнес, продав все майно і назавжди зник зі світу кіно.
До столиці Камбоджі - міста Пномпень Скотт потрапив випадково: взяв першу за дванадцять років відпустку, щоб побачити храми буддистів Азії. Камбоджа була лише зупинкою у списку з кількох країн. Сидячи у місцевому кафе, Скотт дав трохи грошей бездомній дитині. Один із відвідувачів, з яким Скотт розговорився, зауважив: «Якщо хочете допомогти дітям по-справжньому, сходіть на міське звалище». Нісон і сам не може пояснити чому, але він туди пішов.
«Побачене стало для мене шоком, — згадує Скотт, — півтори сотні бездомних дітей, які збирають сміття на смітнику, щоб якось прожити ще один день. Запах, до якого можна було буквально доторкнутися. Як і більшість людей, я вважав, що допомагати таким дітям мають спеціальні організації — але в цей момент я стояв там один, і поряд не було жодної соціальної служби. Або ти щось зробиш, або вони залишаться там. Я міг повернутись і зробити вигляд, що ніколи цього не бачив. Але я вперше відчув, ніби моє призначення бути тут».
Того ж дня Скотт винайняв квартири двом безпритульним дітям подалі від міського звалища і подбав про їхнє лікування. "На те, щоб забезпечити бездомну дитину всім необхідним, у Камбоджі потрібно всього 40 доларів на місяць, - каже Скотт, - я відчував сором від того, що це виявилося настільки просто".
Скотт живе у Камбоджі вже десять років. За цей час кількість дітей, про яких піклується, зросла до двох тисяч. Він уже давно не розраховує лише на власні гроші — колишній голлівудський магнат має спонсорів та послідовників. І в нього, як і раніше, немає своїх дітей.
Свої вихідні у Голлівуді Скотт проводив, катаючись із друзями на човні та граючи у настільний теніс. Тепер колишній президент кінокомпанії проводить свої будні біля сміттєзвалища. «Я ніколи не замислювався про те, щоб повернутися до Лос-Анджелеса. Відчуття звільнення від корпоративного світу, яке я зазнав, не порівняти ні з чим», — каже він.
Продовжую вивчати людську природу у книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://is.gd/BPsuJ3
#ЛюдськийФактор
11 вересня 2001 року сталася терористична атака на США.
Одним з героїв того дня став собака-поводир, лабрадор Розелла.Читайте більше: https://www.facebook.com/photo/?fbid=1049350629894028&set=pb.100044573017918.-2207520000
11 вересня 2001 року сталася терористична атака на США.
Одним з героїв того дня став собака-поводир, лабрадор Розелла.Читайте більше: https://www.facebook.com/photo/?fbid=1049350629894028&set=pb.100044573017918.-2207520000
#ЛюдськийФактор
Йому немає чого боятися. Ранок тихий. Місце спокійне. Й завдяки йому також...: https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin/posts/pfbid0NqPVXFJaoSr7BeChHw9Wt2qWYy7cN8apaQEiNmPTmR8xqrZwTe2CZhuxg68YR9VNl
Йому немає чого боятися. Ранок тихий. Місце спокійне. Й завдяки йому також...: https://www.facebook.com/Dmitriy.Chekalkin/posts/pfbid0NqPVXFJaoSr7BeChHw9Wt2qWYy7cN8apaQEiNmPTmR8xqrZwTe2CZhuxg68YR9VNl
#ЛюдськийФактор
Війна повторюватиметься доти, доки питання про неї вирішуватиметься не тими, хто вмирає на полях битв.
Анрі Барбюс
Юра прийшов до нас на другому тижні базової загальновійськової підготовки - зі своїм набором не довчився, бо потрапив до шпиталю. Запалення легенів.
Малий, худий, без всіх зубів. І без грошей - ніяк не міг оформити карточку, шоб отримати зарплату. То весь час шкаляв цигарки.
Він часто не встигав за нами - відставав, стріляв по чужих мішенях. І весь час шкаляв цигарки - йде Юра, треба діставати пачку)
Але одного дня йому прийшли одразу дві зарплати. І Юра купив кілька блоків цигарок, енергетиків, шоколадок - беріть, пацани.
Спершу Юра мало говорив - весь час чогось боявся, але потім притерся і на замовлення розказував різні казки/байки/анекдоти. Що б він не розказав - стояв добродушний регіт.
Юру мобілізували за день до Великодня, коли він пив гаражик на Сихові. Висновок ВЛК - «придатний для служби в ДШВ». Коли за Юрою прийшли з ДШВ, на відміну від інших пацанів, він тримався міцно, не виляв, ні на що не жалівся.
Поїхали, готовий, нема питань.
Днями стало відомо, що Юрія Мазура нема в живих. Він загинув під час штурмових дій на Курщині.
А я завжди пам’ятатиму той день, як він гонорово кинув на стіл блоки цигарок. І усміхнувся так добре-добре, так щиро-щиро - беріть, пацани, ви мене вгощали.
Спочивай з миром, друже.
(Андрій Сеньків)
Продовжую вивчати загадкову людську природу у книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://is.gd/BPsuJ3
Війна повторюватиметься доти, доки питання про неї вирішуватиметься не тими, хто вмирає на полях битв.
Анрі Барбюс
Юра прийшов до нас на другому тижні базової загальновійськової підготовки - зі своїм набором не довчився, бо потрапив до шпиталю. Запалення легенів.
Малий, худий, без всіх зубів. І без грошей - ніяк не міг оформити карточку, шоб отримати зарплату. То весь час шкаляв цигарки.
Він часто не встигав за нами - відставав, стріляв по чужих мішенях. І весь час шкаляв цигарки - йде Юра, треба діставати пачку)
Але одного дня йому прийшли одразу дві зарплати. І Юра купив кілька блоків цигарок, енергетиків, шоколадок - беріть, пацани.
Спершу Юра мало говорив - весь час чогось боявся, але потім притерся і на замовлення розказував різні казки/байки/анекдоти. Що б він не розказав - стояв добродушний регіт.
Юру мобілізували за день до Великодня, коли він пив гаражик на Сихові. Висновок ВЛК - «придатний для служби в ДШВ». Коли за Юрою прийшли з ДШВ, на відміну від інших пацанів, він тримався міцно, не виляв, ні на що не жалівся.
Поїхали, готовий, нема питань.
Днями стало відомо, що Юрія Мазура нема в живих. Він загинув під час штурмових дій на Курщині.
А я завжди пам’ятатиму той день, як він гонорово кинув на стіл блоки цигарок. І усміхнувся так добре-добре, так щиро-щиро - беріть, пацани, ви мене вгощали.
Спочивай з миром, друже.
(Андрій Сеньків)
Продовжую вивчати загадкову людську природу у книзі "Людський Фактор".
Всі видання нашого Книжкового Клубу:
https://is.gd/BPsuJ3