Discover Ukraine
7.19K subscribers
32 photos
1.28K links
Канал для усіх бажаючих подорожувати просторами України та проводити вихідні в нових місцях.

Співпраця — @JuliaMatyash

Умови співпраці — http://bit.ly/Discover-Ukraine-ads

Наш сайт — https://discover.ua/
Download Telegram
to view and join the conversation
​​Сьогодні мова піде про Добромильську ратушу, яка розташована на центральній площі давнього міста Добромиль.

Достеменно не відома історія її виникнення. За деякими джерелами її збудували у 16 столітті, а за інформацією Держбуду УРСР будівля датується 18 століттям.

Ратуша виконана в класицистичному стилі з елементами романтизму. Вона має вигляд стародавнього замку з часовнею, овальними вікнами та масивними дверима. Фасад прикрашає герб Добромиля і древнього роду Гербутів у вигляді пронизаного мечами яблука вписаного у картуш.

Сьогодні Добромильська ратуша входить до списку пам’яток архітектури державного значення і очікує включення до державної програми реставрації пам’яток.

Більше про ратушу: https://discover.ua/locations/dobromilska-ratusa.
​​Сьогодні розповідаємо про Кочубеївський рудник, або Кочубеївські штольні. Це промисловий об’єкт, що працював лише 10 років, а потім ціле століття стояв пусткою.

Можливо, про рудник так ніколи б і не згадали, якби у 2016 році локацію не обрали для зйомки фільму «Червоний» за романом Андрія Кокотюхи.

Штольні, як можна здогадатися з їх назви, належали заможним панам Кочубеям. На початку ХХ століття вони були власниками навколишніх земель.

Промисловий об’єкт з’явився у 1904 році і пропрацював лише до 1915 року. Потім про нього фактично забули. І це не дивно, адже рудник знаходиться досить далеко від цивілізації, посеред поля, до якого веде грунтова дорога. Кар’єр відносно невеликий, завдовжки 185 метрів. Тут налічується 5 штолень загальною довжиною до 250 метрів. В одній із них залишилася декорація зі зйомок – дерев’яна тачка.

Протягом століття локація приваблювала тільки поодиноких любителів екстремальних розваг. Після зйомок фільму «Червоний» кількість охочих побачити штольні збільшилася. Тим паче що кінематографісти залишили по собі деякі декорації.

Більше про штольні можна дізнатися тут: https://discover.ua/locations/kochubeyivski-shtolni.
​​Сьогодні мові піде про державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви».

Історія заповідної зони «Поле Полтавської битви» почалась у далекому 1909 році, коли Іван Павловський, тодішній викладач у кадетському корпусі, ініціював відкриття музею на полі, де відбулася ця видатна битва.

Статус заповідника заклад отримав лише у 1981 році, і до його складу увійшли також декілька пам’яток, пов’язаних із подіями військової баталії під Полтавою.
Площа заповідника вражає – він розкинувся на території цілих 771,5 га!

Фонд закладу представлений унікальними екземплярами, історичний вік яких припадає на кін. XVII ст. та часи Північної війни. Відвідувачі мають можливість ознайомитись з особистими речами царя Петра І, портретами видатних українських гетьманів, медалями та гравюрами, а також вражаючою колекцією холодної та вогнепальної зброї. Перенестись в епоху можна, ставши учасником тематичної екскурсії, яка проводиться працівниками музею в історичному одязі часів Північної війни.

Заповідник варто відвідати всім, адже це справжня гордість України і єдиний на території країни, який включено до Міжнародної асоціації військово-історичних музеїв, що контролюються особисто ЮНЕСКО. Сьогодні через цю історичну місцину пролягають туристичні маршрути світового значення.

Більше про заповідник тут: https://discover.ua/locations/gosudarstvennyy-istoriko-kulturnyy-zapovednik-pole-poltavskoy-bitvy.
​​​​Це те, що лишилося від костела Святої Трійці, зведеного 1600 року. 

Він розташований в селі Соколівка Львівської області (в напрямку Івано-Франківська).

За фото дякуємо Andriy Vasylyshyn.
​​Подорож Україною на велосипеді – це чудова можливість побачити далекі куточки, де навряд чи проїде авто, та й їздити по відкритій місцевості – величезне задоволення.

Велогід Олександр Єсін проїхав на велосипеді 150 кілометрів з Хмельницького до Кам'янець-Подільського.

Його маршрут вихідного дня виглядав так:
Хмельницький → Ярмолинці → Сутківці → Солобківці → Маліївці → Підлісний Мукарів → Дунаївці → Шатава → Кам'янець-Подільський.

Після мандрівки Олександр поділився своїми враженнями про цю захоплюючу подорож з читачами Discover.
​​Пам'ятник Петрові Сагайдачному на Контрактовій площі у Києві.

Його встановили на Контрактовій площі в 2001 році.

Дякуємо за фото Arthur Lahoda.
​​Сьогодні розповідаємо про Кропивницький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М. Л. Кропивницького.

Приміщення театру, відомого нині під назвою «театр корифеїв», урочисто відкрили в 1867 році під час Георгіївського ярмарку виставою трупи Виходцева.

Перший цегляний стаціонарний театр колишнього Єлисаветграда збудували на кошти інженера-полковника Г. Трамбицького в стилі класицизму з елементами бароко. До центральної двоповерхової споруди приєднувалося 2 одноповерхових флігелі. Фронтон над входом прикрашали статуї трьох муз: Мельпомени, Талії та Терпсихори. Для кращої акустики в стіни глядацької зали були замуровані амфори, у стіни лож і ярусів — мембрани зі снопів очерету, а в підлогу — пляшки-жбани.

До націоналізації в 1920 році театр змінив 5 власників. Приблизно стільки ж у нього було й імен, доки в 1944 році не став Кіровоградським обласним державним українським музично-драматичним театром ім. М. Л. Кропивницького. З того часу в назві змінилося одне слово після переіменування Кіровограда в Кропивницький, а у 2006 році додався статус академічного.

Кропивницький театр відомий навіть за кордоном насамперед через те, що в 1882 році на його сцені відбулася вистава першої професійної трупи українських акторів, створеної М. Кропивницьким, — «Наталка Полтавка». Через 100 років за сприяння ЮНЕСКО святкування з нагоди цієї події відбувалися в усьому світі.

Більше про театр тут: https://discover.ua/locations/kropivnickij-akademicnij-oblasnij-ukrainskij-muzicno-dramaticnij-teatr-im-m-l-kropivnickogo.
​​Давно в нас не було традиційної рубрики «Милуємося Карпатами».

Вид на гору Петрос з села Стебний.

Дякуємо за світлину Oleksandr Kotenko.
​​Сьогодні мова піде про Миколаївську астрономічну обсерваторію.

У 1821 році адмірал Олексій Грейг заснував на Спаському кургані — найвищій точці Миколаєва (52 метри) — Обсерваторію Чорноморського флоту.

Вона стала однією з перших у Європі й першою в Україні й мала забезпечувати флот картами та проводити уроки з астрономічного орієнтування.

У 1912 році Миколаївська обсерваторія стала філією Головної (Пулковської) астрономічної обсерваторії (ГАО). У цей час її основною функцією було поширення системи Пулковських абсолютних зоряних каталогів на південне небо та спостереження за Сонячною системою. У післявоєнні часи в обсерваторії провели оновлення обладнання, почали розвивати фотографічну астронометрію, яка давала одні з найточніших показників у світі, проводили полярні експедиції, створювали каталоги небесних світил тощо.

У 1992 році Миколаївська астрономічна обсерваторія стала незалежною науковою установою, а у 2002 році здобула звання науково-дослідного інституту. У цей період більший акцент у діяльності установи робили на приладобудуванні та дослідженні навколопланетного простору. У технічному арсеналі обсерваторії з’явилися автоматичний телескоп із ПЗЗ приймачем Аксіальний меридіанний круг (АМК), визнаний національним надбанням України, швидкісний автоматичний комплекс для спостережень, перший в Україні мобільний телескоп.

Більше про обсерваторію: https://discover.ua/locations/mikolaivska-astronomicna-observatoria.
​​Сьогодні мова піде про костел Успіння Діви Марії в місті Бучач.  

Він вважається однією з найважливіших духовних пам’яток в західній частині України.

Орієнтовна дата початку будівництва – 1761-й рік, але й сьогодні костел працює, а його двері відкриті для мирян римо-католицького віросповідання. Храм переживав свої злети й падіння, особливо в часи радянської влади, але все одно зумів вистояти. В часи Другої світової війни багато речей з храму було вивезено до Польщі, що допомогло їм вціліти від дій СРСР, проте на батьківщину вони так і не повернулись.

Стараннями звичайного ксьондза в 1991 році костел було повернуто у володіння громади, що дало новий виток існування культурно-релігійної пам’ятки.

Головна цікавинка храму – його незвичайна архітектура, адже фасад видається подвійним, а відсутність великої кількості прикрас робить його досить суровим і навіть монументальним. Оскільки історія костелу тісно переплітається з відомим сімейством Потоцьких, то їхній герб можна побачити на порталі костелу.

Для туристів і мандрівників, котрі цікавляться історією і релігієзнавством, цю культурна пам’ятка стає обов’язковим місцем для відвідування.

Більше про пам'ятку тут: https://discover.ua/locations/kostyol-uspeniya-bogorodicy-.
​​​​​​Сьогодні нагадуємо про палац-садибу Чихачова, що на Вінничині.

Палац-садиба адмірала Миколи Матвійовича Чихачова розташована в селі Митки. Він придбав маєток в 1860-х роках, а згодом збудував палац, для будівництва якого матеріали завозились із-за кордону (Англія).

Навколо палацу він насадив парк (10 га) для своєї доньки Софії. За оповідями старожилів дерева в парку наче були висаджені ім'ям доньки – «СОНЯ».

Наразі у палаці розміщена Митківська загальноосвітня школа I-III століть. У школі є музей, де зібрані інструменти побуту різних часів – від кам'яних ножів до дерев'яних ложок. У величезному підвалі зараз спортивні зали та велика їдальня. З інтер'єру минулого залишилась так звана «сцена», яку можна опустити або сховати.

Більше про садибу: //discover.ua/locations/dvorec-usadba-chihacheva.
​​Сьогодні ми хочемо розповісти про Покровську церкву в Луцьку.

Це стародавній мурований православний храм міста, побудований у XV столітті на місці згорілої дерев’яної церкви.

До 1826 року храм належав греко-католикам, після чого перейшов до рук православних. За всю історію свого існування, незважаючи на різні випробування часу, Покровська церква ніколи не припиняла роботу.

У 1887 році будівлю церкви відремонтували і з того часу вона не змінювала свого вигляду. Тоді ж було зроблено розписи стін, які завдяки реставраціям художника Щукіна радують око всіх вірян і в наші дні, та збудовано іконостас, що і зараз прикрашає Покровський храм.

Саме у Покровській церкві зберігалася одна з найдавніших та найвідоміших ікон України «Волинська Богоматір». Ця ікона є яскравим прикладом майстерності галицьких майстрів. Варто звернути увагу на сорочку маленького Ісуса, вона оздоблена вишитими квітами. Зараз сама ікона зберігається у Національному художньому музеї міста Києва, а її копії можна побачити як у луцькому музеї волинської ікони, та і в самому Покровському храмі.

Більше про церкву тут: https://discover.ua/locations/pokrovska-cerkva-luck.
​​Сьогодні ми розповідаємо про палац Плятерів-Потоцьких, що на Вінничині.

Він збудований в XIX столітті Йосипом Вінцентієм Платером і відбудований після пожежі в1850 році Влодзімежом Потоцьким.

У другій половині 19 століття, коли було споруджено будинок, розподілів вулицями і номерами будинків не існувало. Спорудження запозичило своє ім`я у власника. Таким чином новозведений палац отримав свою назву.

Садибі практично повністю вдалося зберегти своє житлове призначення до сьогоднішніх днів. З другої половини 20 століття тут розташований інтернат.

Цікаво, що палац Потоцьких — одне з нечисленних будівель, яким володіло лише одне сімейство.

Більше про пам'ятку тут: https://discover.ua/locations/dvorec-plyater--potockih.
​​На черзі серія публікацій Discover Ukraine про українські глибинки – унікальні села нашої країни, які варто обов'язково відвідати всім.

Почнемо з найвисокогірнішого села в Карпатах – Дземброні. Його протяжність складає 10 кілометрів, а жителів тут нараховується лише близько 250 осіб.

Ця місцина відома як осередок зеленого туризму. Щороку сюди приїздять понад 100 тисяч активних відпочивальників.

Відомі аж 3 легенди походження назви «Дземброня». За першою з них одного разу у польського пана пропала дочка Броніслава. Тоді солдати вирушили на її пошуки, а панські слуги голосно кричали «Ґдзє Броня?», аби дівчина відгукнулась. За іншою версією назва села пішла від слова «dzsemborin», яке можна перекласти з угорської – «святкування». Ще одна версія ґрунтується на тому, що в місцевих лісах водилися зубри, і цей факт вирішили відобразити у назві населеного пункту.

Саме у Дземброні деякий час мешкали Леся Українка, Василь Стефаник та Сергій Параджанов. Останній навіть відзняв тут левову частку стрічки «Тіні забутих предків».

Дякуємо за фото Oleksandr Kotenko.
​​Французький бульвар в Одесі може похизуватися безліччю особняків і вілл. Один з них – будинок Параскева, купця грецького походження. Про цю пам'ятку й піде сьогодні мова.

Особняк був побудований у 1890-х роках архітектором Паулем Клейном. На той час знову набирав популярність готичний стиль, що легко помітити через вежі, форму вікон і декор будівлі. Проєкт Клейна був настільки вдалим, що його відзначили в одному з петербурзьких архітектурних журналів. Тож не дивно, що архітектор використовував цей проєкт ще раз, для будинку міського голови Херсона.

І сьогодні будинок виділяється своїми вигадливими візерунками, вежами, терасами і незвичайним сіро-рожевим забарвленням. Восени воно особливо вигідно гармоніювало з навколишнім садом. Від нього збереглися кілька скульптур, місток, дерева. На жаль, оранжерея і фруктовий сад не збереглися до наших днів.

Досить швидко дача перейшла у власність Акціонерного Товариства Одеських Санаторіїв. Чому так сталося достеменно не відомо, але за однією з одеських легенд купець програв дачу в карти. Практично з кінця ХІХ століття і до наших днів будівля використовується як корпус лікарень і санаторіїв.

Більше про пам'ятку тут: https://discover.ua/locations/daca-paraskeva.
​​Продовжуємо розповідати про українські села з цікавезною історією. На черзі – мальовнича Криворівня.

Це одне з найстаріших сіл на Гуцульщині, перші письмові згадки про яке знайдені ще в 1654 році.

На початку ХХ стрліття Криворівня на декілька літніх місяців ставала «українською культурною столицею». Щороку протягом 12 років тут жив і творив Іван Франко. Сьогодні в його будинку знаходиться літературно-меморіальний музей письменника.

Інші видатні діячі української культури також відпочивали в Криворівні: М. Грушевський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В.Стефаник, Леся Українка.

Зараз місцина є місцем проведення декількох етно-фестивалів, а самі жителі борються за надання селу статусу «село-музей».

Дякуємо за фото Serge Soroka.
​​Нещодавно наша команда прокинулася рано, щоби взяти участь в ознайомчому турі Управління туризму КОДА цікавими місцями Київщини.

На шляху нас чекали Державна резиденція «Залісся» в 60 км від Києва та «Хутір Савки» в селі Нові Петрівці. 

Якщо коротко, було ново, гарно, цікаво, автентично, смачно і захопливо. Якщо більш детально, читайте за посиланням.
​​​​​​Справжнє диво Мелітопольщини – церква Святого Архангела Михаїла у селі Тихонівка Запорізької області.

2011 року вона увійшла до числа «Семи чудес Мелітопольського краю».

Її збудували на місці старої дерев'яної церкви у 1905 році. За інформацією краєзнавців, до цього часу на цьому ж місці згоріло сім дерев'яних церков. У дореволюційні роки у храмі знаходився п'ятиярусний іконостас із дерева.

Під час Другої світової війни приміщення храму використовувалися в якості військового шпиталю. Відступаючи у жовтні 1943 року, нацисти зігнали до храму місцеве населення і хотіли висадити будівлю в повітря разом з людьми. На щастя, втілити цей задум їм так і не вдалося. 

Революції, Друга світова війна та діяльність радянської влади залишили свій відбиток на зовнішньому вигляді храму. На жаль, сьогодні він знаходиться у напівзруйнованому вигляді. Його намагається відновити місцева громада. 

Більше про святиню тут: https://discover.ua/locations/cerkov-svyatogo-arhangela-mihaila.
​​Карпати вже засніжені. Традиційно милуємося та плануємо зустріч із ними.

Дякуємо за світлину Саша Саковець.
​​​​Одна з найкраще збережених фортець, та ще й герой художньої літератури та кіно — мова про Збаразький замок на Тернопільщині.

Відомий турецький мандрівник Евлія Челебі називав його «фортецею з фортець». А розпочалося все з того, що один із власників Збаража – Христофор Збаразький замовив у Вінченцо Скамоцці проект укріпленого палацу-резиденції, який би ще й виконував функції фортеці. Хоча італієць й сумлінно виконав замовлення, під час будівництва замку проект таки коригували. 

У Збаразькому замку втілили найновіші на той час досягнення фортифікаційного мистецтва. Невід’ємною частиною його оборонної сиcтеми були сполучені ходами підземелля, діяв і 60-метровий колодязь, на який можна подивитися сьогодні. 

Історія замку неймовірна: тут розташовувався цукровий завод, саме тут десятками вбивали людей члени НВКС, топлячи в колодязі, і в цьому ж місці відновлювалася культурно-історична спадщина Тернопільщини.

Зазирнути до самобутньої фортифікаційної споруди можна на сайті: https://discover.ua/locations/zbarazhskiy-zamok.