Винесемо окремим дописом цей коментар.

«Україна — це народ. Не якась партія, або окремі політики, які в нас постійно змінюються, а саме народ.

На мій погляд, Народ — це тіло країни. Зараз усе тіло мов би посічене уламками зброї від війни. Однієї, умовно кажучи, руки вже немає (скільки мільйонів українців стали біженцями). Ноги теж майже немає (скільки загиблих та скалічених чоловіків на війні).

А влада з якоюсь дивною завзятістю намагається ще штучно відрізати чи то серце, чи то ще одну руку — відштовхуючи петицію, принижуючи, ображаючи багатьох українських громадян, забороняючи молитись згідно з віросповіданням.

Штучне відрізання частини українського суспільства до чого призведе? Рф капітулює? Наші друзі в Європі своїм замовчуванням цієї проблеми як допоможуть Україні? Європа готова отримати додаткових біженців з України за релігійні утиски?

Якщо в УПЦ ходить тільки умовно три бабусі — бо невідомо, яка «більшість» суспільства підтримує заборону Церкви, а так принаймні нам кажуть ЗМІ та політики, то як ці «три бабусі» загрожують безпеці держави?

А якщо нас більше, ніж «три бабусі», то як вдалося втримати країну та ще й звільнити частину території України при такій великій кількості «коллаборантів» всієї спільноти УПЦ? Де хоч якийсь здоровий глузд...

Прикриваючись «запитом суспільства», спочатку будемо Церкви забороняти, потім «по-новому» хворих лікувати замість лікарів, потім «запит суспільства» сяде за кермо літака…»

Із коментарів у нашому Телеграм-каналі «Діалог.ТУТ» https://t.me/dialogtut

Отже, Адміністративний суд став на наш з вами бік. Принаймні поки що. І відкрив провадження проти Кабінету Міністрів України. Учора.

Виглядає трохи дивно.
Авторка петиції «Не забороняти Українську Православну Церкву» громадянка України Ю.Комінко вимагає визнати протиправною бездіяльність цілого українського Уряду.

Ну гаразд, не всього Уряду, а окремих службових осіб.

І разом із тим. Учора Київський окружний адміністративний суд виніс ухвалу визнати достатніми для прийняття позовної заяви наданих матеріалів і відкрити провадження у справі проти Кабміну.

Тепер.
Упродовж 15 днів Кабінет Міністрів зобов’язаний спочатку подати відзив на позовну заяву.

Тобто роз’яснити вже не нам, а Суду — чому настільки порушено Закон під час відповіді 25 тисячам громадян на їхнє прохання Не забороняти УПЦ (ті, хто кинеться доводити, що «УПЦ й так ніхто не забороняє», йдіть-но на «Лівий берег» і читайте уважно тамтешні заголовки).

За Законом на Петицію має відповідати Прем’єр-Міністр.
От хай і відповість, чому не відповів. А ми послухаємо.

***

Цей клопіт з Адмінсудом, друзі, звісно, справа виключно символічна.

Якщо ми виграємо цю справу, Кабмін просто надасть нам ще одну відписку. Можливо, цього разу вже не від імені Єленського чи Войналовича, а за підписом Шмигаля.

Але для нас з вами це все одно залишається важливим прецедентом.

Треба діяти, говорити, доносити свою позицію. Скрізь, де нам це доступно передбаченими законом і здоровим глуздом засобами.

Навіть якщо хочеться опустити руки й плюнути на все.

***
Отже, першу справу відкрито.
Чекаємо наступні 15 днів.
Залишаємося на зв’язку.

Якщо вам цікаво, що там далі буде, підтримайте «Діалог.ТУТ».

Ми боремося не проти системи чи влади, а проти безкарності й байдужості, які загрожують державі зсередини.

Картка Приват для донатів: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

***
До речі, другий суд проти ДЕСС теж відбувся. Чекаємо на рішення.

Як вам живеться на два церковні календарі?🤔

Зі святом Введення Пресвятої Богородиці у храм, дорогі друзі!

Ми якраз учора обговорювали в редакції, що якось і справді, церковний календар нас усіх поділив. У багатьох родичі на заході України перейшли разом із УГКЦ на новоюліанський календар і відтак усі родинні свята розірвані навпіл.

Якщо раніше, навіть попри різні юрисдикції, ми збиралися разом принаймні на Різдво, то тепер хто його знає, як святкувати.

25 грудня для них ще не святковий, бо й вони ще не звикли, а для нас і поготів. А на 7 січня їх запрошувати в гості, вітати по телефону чи вже ні?

Можливо, мине час і все владнається, але поки що якось не зовсім по-святковому.

А у вас як?

Розкажіть, якщо маєте бажання, у коментарях і візьміть участь в опитуванні:

Від учора в православних храмах уже звучить Різдво. Помітили?🤩

Саме з урочистої святкової Всенічної на свято Введення різдвяні піснеспіви впевнено «поселяються» в службі й звучать у ній ясно, відкрито, голосно і, як мінімум, щонеділі.

Детективне розслідування, як саме зашифроване Різдво у богослужбових текстах, читайте у святковому матеріалі від улюбленого автора «Отрока» священника Святослава Сьомака: https://www.otrok.org/spivaj-bogovi-vsya-zemle/

**
Журнал «ОТРОК UA» із цією статтею №5/2019 (тема номера — «Культ(ура) тіла») та інші, не менш яскраві випуски, ще можна придбати — на подарунок собі або близьким. Українською чи російською.
Одним кліком за посиланням: http://bit.ly/Otrok

50 поїздок на фронт — і це тільки настоятель однієї невеличкої парафії на Київщині. А таких парафій — сотні.

Триває Всеукраїнське опитування «Українська Православна Церква. Гуманітарна місія й допомога захисникам України».

І сьогодні, у Міжнародний день волонтера, напередодні Дня Збройний сил України, починаємо знайомити вас з його учасниками. Людьми, які допомагають захисникам України навіть попри намагання держави Україна заборонити Українську Православну Церкву на законодавчому рівні.

Протоієрей Сергій Нечипорук минулого тижня якраз повернувся з передової: «Питати, якою мовою ти молишся, — це для наших військових злочин»
***
«Буває, односельчани питають: "Батюшка, а чого ви в ПЦУ не переходите? Ми б до вас ходили". Я кажу: "Якщо ви сорок років до храму не ходили, то і відтак не прийдете. Проте якщо вам потрібен храм ПЦУ — будь ласка, поруч є, ходіть". Вони не ходять туди.

Тож, усяке у нас буває, та слава Богу, такого ще не траплялося, щоб сила на силу люди йшли.

Не всім сусідам я подобаюся, але ж в мене і мети усім подобатись немає: я просто роблю свою справу. Є навіть такі люди, котрі до нашої Церкви ставляться негативно, називають її руською, проте, коли я їду на фронт, просять хлопцям хоч горіхів, хоч пару закруточок передати. І я передаю».

***
Опитування триває.
Долучайтеся: http://bit.ly/dopomogazsu

Вітальне слово Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія до Дня Збройних Сил України.

Дорогі брати і сестри! Мужнє українське воїнство!

Із почуттями щирої подяки та поваги до вашого величного подвигу, сердечно вітаю вас із святом — Днем Збройних Сил України!

Щодня ми є свідками вашої жертовної любові до ближніх, вашої відваги та мужності, вашої професійності у справі оборони нашої держави від підступного ворога. Незважаючи на нестерпну спеку і проливні дощі, на страшні холоди і люті морози, ви гідно несете своє служіння, рішуче відстоюючи територіальну цілісність нашої Батьківщини та захищаючи всіх нас – громадян України.

З перших годин повномасштабного російського вторгнення Українська Православна Церква висловила повну підтримку нашій звитяжній українській армії, молитви за яку лунають за кожним богослужінням в наших храмах та обителях. Так само і сьогодні ми просимо Господа, щоб Він Своєю всесильною десницею допомагав всім вам, шановні військовослужбовці — працівники Збройних Сил України, благословляючи вас міцним здоров’ям і подаючи сили та натхнення на подальші воєнні подвиги на благо нашої Батьківщини.

Святитель Амвросій Медіоланський навчає, що сила військова є не на зло, не для кривди та свавілля, а для захисту та добра. Так і ваша військова сила буквально щохвилини стоїть на захисті добра та любові, відстоюючи священне право кожної людини на процвітання в ній Божого дару життя!

В цей день ми також возносимо наші молитви за загиблих героїв та героїнь, які поклали власні життя заради життя рідних, близьких, співвітчизників і за нашу країну. Свята Церква молиться Милостивому Богу за блаженне упокоєння всіх полеглих героїв, подвиг яких завжди буде взірцем любові до ближніх та жертовності заради Батьківщини.

Дорогі брати та сестри, діючі військовослужбовці та ветерани бойових дій, а також всі наші вірні чада нашої Церкви, які зараз несете свою службу в лавах Збройних Сил України! Від повноти всієї Української Православної Церкви і від себе особисто висловлюю всім вам щиру подяку за сумлінне виконання вашого благородного служіння, сповненого істинного героїзму та відваги!

Нехай благословення Боже буде зі всіма вами і з нашою країною!

Онуфрій
Митрополит Київський і всієї України
Предстоятель Української Православної Церкви

Київ, 6 грудня 2023 року

Ми виграли другий суд. Щойно отримали на руки копію ухвали.

Слідчий суддя Печерського районного суду — після поданої нами апеляції — погодилася, що надані нами в позові дані дійсно свідчать про ознаки злочину, і зобов’язала Державне бюро розслідувань розпочати розслідування проти очільників ДЕСС — Державної служби з етнополітики та свободи совісті.

Друзі. Навіть не знаємо, що сказати.
І як коментувати.
І що з цього всього вийде.

Може, й нічого. Але ми з вами опинилися в цій точці саме тому, що не зневірилися. На всіх етапах, коли для цього були всі підстави.

Рівно рік тому, 1 грудня 2022-го, ми всі з вами лягали спати з тавром «загрози національній безпеці» своєї власної держави, оскільки президент України в своєму вечірньому посланні оголосив такою загрозою нашу Українську Православну Церкву.

Кожен із нас, ретельно проаналізувавши все своє церковне життя, з цим тавром не погодився. Оскільки це не є правдою.

Не виступала УПЦ проти Української Державності.
Не виправдовувала вбивць Українського Народу.
Не працювала на інтереси країни-нападника.

Саме про це ми почали з вами свідчити. На всіх майданчиках, де тільки було можна.

Зверталися до Президента. До депутатів Верховної Ради, Київради. Усе марно.
Надрукували Петицію на сайті Кабінету Міністрів України — про те, що віряни УПЦ мають патріотичну позицію і не заслуговують на тавро «зрадників і колаборантів».

Нас не почули й досі продовжують величати в ЗМІ «фсбшною сектою», «московітами» та «русмирівцями».

Ну а ми продовжуємо проти цього протестувати.

Сьогодні, в День Збройних Сил України, милістю Божою та допомогою святого благовірного князя Олександра Невського — Український Суд визнав достатніми підстави для відкриття кримінального провадження проти очільників ДЕСС.
Бо саме вони хамською відповіддю на нашу Петицію, підписану 25 тисячами громадян, кинули нам в обличчя, що «вважають УПЦ частиною московського патріархату».

Чим вони нас вважають — тепер хай розповідають слідчим Державного бюро розслідувань. Оскільки саме через злочинні умисні дії очільників ДЕСС уже понад рік розпалюється релігійна ворожнеча проти вірян УПЦ і тим самим розхитуються основи національної безпеки.

Ми вітаємо вас усіх, наші дорогі читачі.
Бо це ваша перемога.
Це ви визначили, що Петицію треба подавати. Це ви її підписали.
І ми боремося не проти нашої держави чи законно обраної влади, а проти неправди.

Це неправда і несправедливість — коли одні громадяни нав’язують іншим, як і кому молитися, в яку Церкву ходити і як ця Церква має називатися.

Україна — дім вільних, гідних людей.
Нам усім треба такими і залишатися, бо саме за це і воюють наші захисники і захисниці.

Боже, бережи Україну!
Благослови нас миром.

Нам не дуже подобається ідея обговорювати «кризу в УПЦ», оскільки, на наш погляд, певну переоцінку своїх думок, мотивів і вчинків проходить зараз усе українське суспільство. Тим чи іншим чином кожен із нас багато чого переосмислює, змінює погляди, установки й відтак спосіб життя.

Проте всі ці півтора року існування нашого проєкту «Діалог.ТУТ» ми намагаємося надавати можливість висловлювати різні точки зору, бо саме нетерпимість до інакшого мислення поляризує людей, розділяючи їх по парадигмі «свій-чужий».

Ми всі свої. Хоч і різні.

Сьогодні в нас лонгрід від відомого церковного публіциста архімандрита Серафима (Панкратова).

Хай вас не лякає тема, з якою він заходить на дискусію. Ці речі варто проговорювати, обговорювати й обмірковувати.

Давайте спробуємо.

Усім, хто розпалює ворожнечу, присвячується.

«Ми хочемо повертатися до своїх храмів, де нас зустрічатимуть наші отці, а не зачинені двері», — пряма мова дописувача з фронту, адресована одному з релігійних телеграм-каналів.

«Добридень, шановні, хоча й не завше приємні моєму серцю адміністратори телеграм-каналу Чорчер.

Мене звати Олег, я був мобілізований у січні 2023 року.

Я вже 30 років є вірним нашої Української Православної Церкви й хочу вам сказати, що ваші публікації часто мені роблять боляче, бо я не поділяю ваших поглядів стосовно ані нашої канонічної приналежності, ані частини наших ієрархів.

Водночас з тим, я хочу вам подякувати за те, що ви займаєтеся релігійною проблематикою і показуєте іноді непривабливі, але напевно необхідні речі.

Я не знаю, наскільки це моє послання дійде до ваших сердець, але, будь ласка, пам’ятайте — я, мої побратими, та ще багато-багато військових, ми не промосковські колаборанти, ми захисники нашої держави, ми ллємо за неї кров і б’ємось до останнього подиху.

Багато хто з нас виступає за реформацію нашої Церкви, але не таким шляхом.

Ми не просимо нічого, тільки просимо не хитати та дати нам спокійно виконати свій обов’язок.

Я вже кілька місяців не бачив родину, але я розумію, чому я тут, і чому я маю через це пройти.

Але я також бачу, що моєї духовної родини вже немає — парафія захоплена, а храм зачинений.

Зараз я пишу вам, перебуваючи на ротації, але я не знаю, що буде зі мною вже завтра. Допоможіть всім нам, дайте нам спокій в душі.

Ми хочемо повертатися до своїх храмів, де нас зустрічатимуть наші отці, а не зачинені двері.

Я не знаю, чи опублікуєте ви це, але я сподіваюсь, що ви на це таки наважитесь.

Душа болить за Україну, коли її роздирають ззовні та зсередини.

Бажаю вам здоров’я та мудрості.

Раб Божий
Старший солдат
Олег»

Знову на зв’язку Віктор Єленський.

За якимсь дивовижним збігом, цей текст від нього надійшов саме в той день, коли ми отримали на руки ухвалу суду, якою Державне бюро розслідувань зобов’язується розпочати проти В.Єленського та його заступника Войналовича кримінальне провадження за ст. 161 Кримінального кодексу (розпалювання релігійної ворожнечі, здійснене посадовими особами).

Цей текст, власне, і є розпалюванням.

Але оскільки публічний діалог між професором з Німеччини д-ром Томасом Бремером та В.Єленським розпочався саме на сторінках «Діалогу», друкуємо цю відповідь на відповідь.

Залишаючи за собою право долучити цей текст до матеріалів кримінальної справи.

***
Якщо вам цікаво, що там буде далі, підтримайте «Діалог.ТУТ».

Картка Приват для донатів: 5168752003546804 (або просто клікніть на це посилання).

А ще є банка Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4yWNBhmz9c

Здоровий глузд все одно переможе. Нехай ми будемо на його боці.

Хочеться написати «країна подвійних стандартів», але віримо — це триватиме недовго.
Коли ті, хто голосніше кричать, і визначають «державну політику».

На сайті Кабміну — нова петиція.
«Передати костел св. Миколая в м.Київ релігійній громаді Римо-католицької церкви».

Збір підписів триває.

Ні, ми за те, щоб УСІ культові споруди було передано релігійним громадам. І тим більше римо-католицький костел, який, дійсно, перебуває в аварійному стані, оскільки всі ці роки є органним залом.
А отже, прийшов у занепад — як майже все, чим опікується наша держава.

Але.

Дисонанс викликає авторка петиції.

Людмила Олександрівна Филипович. Та сама філософиня і релігієзнавиця, яка не втомлюється в ЗМІ розповідати про «злочинну» УПЦ.

Києво-Печерську Лавру, доглянуту й ошатну, у вірян УПЦ забрали — під гучні схвальні оплески релігієзнавчої «наукової» спільноти.

Тепер та сама релігієзнавча спільнота вимагає від держави повернути костел вірянам.

Це не просто подвійні стандарти.

Це визнання повної поразки державної політики у царині релігії.

Оскільки зрозуміло, що тепер буде з Лаврою. Вона перетвориться зі свого квітучого стану на руїни, бо державі «по приколу» сварити конфесії між собою, жонглюючи майновими правами і розриванням договорів оренди.

НА ФОТО вище — скрін про "підпиши петицію" - врятуй костел і засніжена порожня Лавра.

До дня святого Миколая — давайте послужимо нашому улюбленому святителю.

Друзі, ми всі з вами тепер знаємо, як боляче втрачати святині. Коли живий діючий храм стає пусткою, чи музеєм, чи концертним залом.

Зараз на сайті Кабінету міністрів України збирають підписи під петицією про передачу Свято-Миколаївського костелу в Києві релігійній громаді Римо-католицької церкви. Це видатна пам'ятка архітектури, яка діє як органний зал, перебуває на балансі держави, а відтак прийшла в повний занепад.

Вважаємо, що всі культові споруди мають належати тільки релігійним громадам. Адже віряни добре знають, навіщо зводяться храми, і зацікавлені в тому, щоб їх утримувати в максимально належному стані.

Пропонуємо розпочати з того, щоб підтримати цю петицію, адже саме реституція церковного майна — передача конфіскованих владою споруд власникам — є загальноприйнятою для Європи практикою.

Ми всі з вами маємо досвід підписання петицій на сайті КМУ.

Зробимо це заради міжконфесійного порозуміння та на славу святителя Миколая, Мирлікійського чудотворця.

https://petition.kmu.gov.ua/petitions/5649

До кінця збору підписів залишилось: 47 днів.
Зібрано 14 340 підпис.