параноя така мінлива: то вона є, то її ще більше

22.09.2022

любов живе три роки, а дружба та живе лиш поки любов не на часі

14.05.2022

всі тарілки помиті,
а хмарки сховались.
твій сором великий
побачить лиш твоя совість
і твоя параноя.

4.06.2022

іноді хочеться поплакати
тому, хто прийме ці сльози.
насправді се є будь-хто –
враження, що всі навчились емпатії,
бодай імітації.
як жаль, що не всі навчились ридати.

30.09.2022

безпорадно забутий, допоки не згадають

28.06.2022

30.04.2022

назва каналу глобалізувалась

мої друзі пишуть
для себе,
щоб не забути.
егоїзм.
згадав себе двічі –
першим і останнім словом.

4.06.2022

Про органи чуття

найбільші птахи не вміють літати,
хоч їхні крила і видно здалеку.

найпахучіші квіти не зроблені з золота,
хоч і можуть коштувати значно більше.

найдовша зима проноситься блискавично,
хоч і закарбується надовго у пам'яті.

найсакральніші сенси промовляються пошепки,
хоч і чути їх найгучніше
із протилежними інтонаціями,
якщо почуєш їх взагалі.

світ не без дивних речей,
хоч всі вони і видаються очевидними.

14.02.2023

що по той бік, вороне?

19.02.2023

кров на стіні,
хоч ні в кого не видно серйозних ушкоджень.
звук людини, що падає від утоми,
хоч всі і продовжуть сумлінно працювати.
в голові запах асфальту після дощу,
хоч кожен із них і живе зимовою реальністю.

те, що ні від кого із нас не залежить,
і водночас залежить від кожного з нас.

22.02.2023

що мені робити, вороне?


як пережити цю зиму?

скільки коштує купити совість?

які ще новини почую від тебе?

о котрій чекати наступну навалу?

як поживають усі мої друзі?
вороне, як твої діти?

питання цікаві своєю безглуздістю.
на жодне із них не хочеш почути відповідь.
на кожне із них вже маєш свою.
зрештою, це світ питань, а не відповідей.
інакше, для чого читати книжки.

вороне, для чого читати книжки?

23-27.02.2022

щоденне нагадування про п'ятницю

3.03.2023

porcelain?

з ким би не прийшов
нема почуття безпеки,
з якою існує вона,
поки вони поруч.
Слава їй!
Слава їм!

24.08.2022

найтоншими, найдорожчими барвами,
такою густою, яскравою
і водночас блідою палітрою,
з пересторогою
і такою дитячою ніжністю,
не помітивши очевидного
і розгледівши кожну найдрібнішу деталь,
зобразити те небачене,
що засіло в усіх на виду

01.11.2023

фрустраційний дискретний простір

13.10.2023

ІЗОЛЯТОР

персефона дивиться в дзеркало —
не бачить обличчя

проводить по шклу рукою —
розмазує акварель

тінь майне за спинóю
обертається рвучко — є хто?

слухає як павутиння
бринить у кутку
під стелею.

(я не тривожна, — думає, — я ляклива)

озватись не сміє — порух уст безпорадний
пошерхлі облизує губи, сковтує гіркоту.
дивиться у люстерко — безголоса безлика примара
думає: навіть якщо й прорвуся,
куди я такою піду?

якщо й зламаю кожен замок якщо розтрощу кожні ґрати
не нарвуся не лоханусь не заблукаю не влипну
що із цього коли я тепер нікому там не потрібна?
що мені залишається, окрім як тіней сахатись?

щ о з і м н о ю н а к о ї л а ц я з и м а

що я тепер узагалі вирішую?
куди рватись коли назовні
ті самі холод і тьма
і чим різниться
від такої свободи в'язниця

застрягає у горлі голос — гранатове зерня‌'

шепочуться душі — пускають мороз
вздовж хребта
по спи‌'ні.

персефона тремтить.
боїться озватись —
і не впізнати голосу.
боїться, що знагла зíйдуться
фігури, примари й тіні —
боїться, що в тому шепоті
стріне її знайоме.

...і найбільше боїться,
що справді ніхто
не озветься у відповідь.

персефона дивиться в дзеркало —
змазане і безлике
затуляє руками обличчя — обличчя, якого немає
гранат
вибухає у горлі
зрадливим розпачливим схлипом
і на шклі проступають дзвінкі рубінові зéрнятка.

персефона скрикує —
і не чує власного голосу.

хто там?

нікого, нікого, нікого.

тіні стоять непорушно, схиливши голови.

кривавить розбите люстерко.
персефона плаче навколішки.

...

ковтає зерня.

заплющує очі.

сходить із дошки.


1-2.05.22