Це почалось десь у 2019 з магістерського дослідження Михайла Скопа — він зробив дуже кльову гру Мортів на основі саморобних знаків і спонтанних графіті Львова. Мене дуже перло його дослідження і це все було весело і дуже мені близько.

Мене це надихнуло піти на магістерку в ЛНАМ і поки шукала тему дуже тащилась з atelier movie (це 2019 і деякі персонажі говорять російською, простіть) особливо з Растворцева і hiwebad. Потім я відкрила для себе ідею honesting Дениса Чернявського. Ще я багато думала про українську ідентичність в графічному дизайні, читала Василя Косіва і суміш усього цього надихнула мене дослідження того, в чому я росла і жила — поганого дизайну. Ну і я намагалась дослідити чи дійсно він такий аглі, чи може в ньому все ж є щось хороше.

Цієї зими я пішла на курс із книжкового дизайну до Володимира та Марії Гавришів і зрозуміла що це ідеальний момент скласти докупи частину моїх спостережень про щирий дизайн у щось фізичне.

Спочатку я хотіла зробити «граматику щирого дизайну» і порівняти його із суржиком. Але суржик тягне за собою стіііільки оціночного, що ця ідея почала працювати проти того, що я люблю. Та і щирий дизайн дуже живий і важко піддається класифікації, тому є сумніви чи він взагалі схожий на мову. (все це чернетки)

Тому це стало «Атласом щирого дизайну»: він просто документує і фіксує мої спостереження без різких оціночних суджень. Перший примірник в пакєтіку і відчувається як біблія (мабуть, через формат). І якщо все складеться, незабаром буде можливість його придбати🤭

Я впевнена, що ви не раз хіхікали з якоїсь вивіски, бо вас щось щиро вражало, то сміливо діліться перлами в кометах) І пишіть де це було знайдено!

В опитуванні виграло показувати свої проєкти, то почнімо!

Якось я була на курсі з експериментальної типографії, і клієнтом була Качаровська з весняною колекцією Read my shoes. І потрібно було зробити для них кампанію з постерів. Я якраз обожнюю шось придумувати (процес реалізації люблю менше…), але почала собі думати про все це і зупинилась на грі слів. Мені хотілося зробити так, щоб глядач буквально читав взуття.

Для візуальної мови я взяла дитячу гру «з’єднай крапки», але замінила дитячу картинку на безпосередні моделі взуття з колекції. Вийшла така комунікація про взуття, але без його зображення.

Звісно, що продати взуття так не получиця і сам результат для Качаровської був заагресивний, але принаймні процес створення був цікавий та веселий)