Для цього тексту потрібно заздалегідь заварити чайок. Своєю історією стосунків з внутрішнім голосом ділиться моя колега, головна редакторка друкованого журналу. Вона ж «головна самозванець», як вона себе називає-відчуває. Затишно всідайтеся за перервою
•
Колись в мою світлу голову прийшла ідея зняти серію відеоінтерв’ю. Такі собі неформальні розмови з людьми з нової сфери, в яку я почала занурюватися. Прогулянка, кафе, офіс — ми собі такі розслаблені спілкуємося про прикольне.
Виглядало як страшно цікавий проєкт.

Я зібрала список крутих людей-професіоналів. І все ідеально спланувала: контактую, домовляюсь, визначаю локацію, домовляюсь із локацією, готуюсь до розмови, беру відеографа, спілкуємось, монтуємо, постимо.

План геніальний.
Планувати ми вміємо. Тут мій самозванець не втручається
Поки справа доходить до дій.

Дія перша. Виходити на контакт з незнайомим чи малознайомим людьми. Обожнюю!
«Хм, а з чого б це ви, шановна людина, вирішили, що з вами хтось хоче спілкуватись?»

Є один месенджер, в якому можна планувати відправку повідомлень на потім. Ви не уявляєте, яка ця функція рятівна для менталки оверсінкера-самозванця.
Страшно натискати «відправити» одразу? Просто заплануйте відправлення хоч на пару хвилин пізніше. Це сильно знижує рівень стресу! Воно відправиться ніби саме.
А потім ніби сама прийде відповідь. І часто дуже навіть позитивна
Мій самозванець був у шоці — виявляється людям цікаво може бути зі мною говорити. І багато хто погодився.

Дія друга. Підготовка до розмови.
«Ну, ми кагби не Яніна Соколова, і не Джиммі Феллон. Нагадай, будь ласка, чим підтверджується твоє право це робити?”
Бо тут не можна ж лицем у багнюку. Люди виділять свій час на те, щоб зі мною поговорити. Вони мають очікування, що їм буде цікаво, що розмова буде побудована професійно, що вони матимуть гарний вигляд у кадрі, і взагалі, що це буде новий Abstract на Netflix, не менше. Бо менше роблять тільки невдахи. Такі як ти.

Мій самозванець критикував все. Від структури запитань, до послідовності, тупо все.
Потім мій самозванець критикував мій вибір наряду.
А що нічого крім худі чистого не було?
Жакет? — ну-ну, хто тобі повірить, що він не зі шкільної форми.
Але підготувалась. Одягнулась. Не вмерла. Фух!

Дія третя. Розмова зі справжніми професіоналами.
Мій самозванець погрожував, що перше ж запитання викриє всі мої недо...ліки. ВСІ дізнаються, що я насправді нездара.
Що героям буде нецікаво, що вони сидітимуть із ввічливості. Що не захочуть поширити відео, бо те, що вийде буде надто пласким. Або поширять тільки з ввічливості (чомусь мій самозванець впевнений, що люди навколо аж настільки ввічливі).
А! Ще: ну ти ж не вмієш гарно усно формулювати своїй думки… Не оратор ти, шановна людина. В тебе буде плутатися язик. 100% гарантії.
На цьому етапі я настільки втомилась від страхів, і постійного відчуття, самозванства, що просто забила. І зрозуміла: самозванець все саботує. Якщо не перевести його в режим “буботіння на фоні”, то все, що він каже, справдиться.
Якщо я буду нагадувати собі про те, що я не оратор — моє мовлення кращим не стане.

Дія четверта. Фінальне відео. (Трошки перескочив, бо знаки в пості не резинові)
“Ну почнемо з того, що монтувати ви, шановна, не вмієте. А той, кого ви покликали це робити — теж не геніальний голлівудський директор монтажу.”
“Ну бо ти ніхто в цій сфері. В тебе й знайомств немає”
“Відступаєм, поки не пізно, краще так, ніж станеш посміховиськом на ютубі”
“Уже пізно”.

Самозванець був запрошений на премʼєру першого відео, потім другого відео, потім третього. Десь на четвертому він трохи заспокоївся.
Те, що я зробила, була далеко не найпрофесійнішим.
А це найстрашніше.
Нащо ти це робиш, людино, хай цим займаються професіонали!
Але професіоналам є чим зайнятися. Чимось іншим. Тим, що їм цікаво!
Знаєш як я це знаю? А вони мені самі сказали це — в цій самій серії інтервʼю! Яку ти саботував.

Знаєте, що я навчилась з цієї історії?

• Самозванець керується застарілою інформацією. Він говорить з минулого. Але моя прошивка постійно оновлюється. І якщо в мене є цікавість до чогось нового, то я маю на неї повне право. Треба знайти в собі сміливість і поставити собі запитання: що мені важливіше — спробувати, чи берегти своє крихке его навіть не від “розкриття”, а від страху розкриття. 
• Я не критикую. (Дуже стараюсь). Ти не знаєш, скільки сил і ресурсу людина вклала в те, на що ти дивишся. Хай воно тобі подобається, чи ні.

іноді здається
що я не розвиваюсь
а просто стаю кращою
у тому, щоб виглядати впевнено

В уяві шлях до мети малюється прямим та логічним, хоча він ніколи таким не є. В книзі «Метод казана» Саші Трегуба є цікава метафора про прямі і криві нашого життя і де на нас чатує критик. 

«Внутрішній критик рідко чатує нас на прямих. Там усе ясно і прозоро, і йому ніде сховатися. А от звивини кривих ліній — це його територія. Внутрішній критик шукає викривлення. Невизначеність — його стихія. Тут зрозуміле стає невідомим, просте складним, а результати ніколи не передбачені наперед.

Бо все, що самозванець уміє, — це підстерегти вас на кривій невизначеності й переконати, що за відсутності прямого гарантованого рішення ваше точно провалиться.

Це неправда. Спробуйте зійти з прямої та стати на криву. Розгледітися навколо. І побачити, скільки насолоди ви отримаєте від своєї готовності ризикувати, створювати й знаходити нестандартні рішення.»

«...Хотів теж написати свою історію, та вирішив що не буду — я ж писати не вмію 😂 І це каже людина, яка пише сценарії близько 15 років»

це я попросила колегу-сценариста поділитися своїм досвідом давати тягла самозванцю, але щось пішло не так

Хто взагалі цей самозванець? Мама, яка вперше бере на руки свою дитину Пілот, який відправляється в перший рейс  Хірург, який оперує живу людину без підказок старшого колеги вперше Людина, яка стала президентом. Це по моєму взагалі найбільший самозванець з усіх.

Ми називаємо себе тим, ким ми ще не стали. Це не погано, не добре, це просто так є. Коли в мене народилася друга дитина, то я стала «мамою двох», але що таке бути мамою двох я дізналася на справі. Мені довелося вчитися новому кунг-фу в материнстві, шукати власні ключики до того, щоб опанувати нову грань звичної ролі. Самозванці серед нас. Їх повно скрізь. Так як ми тут всі з вами вперше і ніхто не потрапив на Землю вдруге, то всі ми самозванці, що вчаться бути людьми.

Самозванці це ми з вами. А також ті, на кого ми дивимося із захопленням думаючи, що вони щось точно знають.

Блін, а що як таки знають?! 

«Бо байдуже, ким ви працюєте. Головне те, що інколи ви наважуєтеся творити — не тому, що вам не страшно, а тому, що створюєте попри страх» ©

Дістала вам сьогодні отаку думку-перлину з «Методу Казана» до довгого пізнього сніданку, смакуйте, міркуйте.

Згадала один тривалий професійний період свого життя, коли мені було добре і спокійно. Мене ніщо не турбувало, самозванець наче перемістився у барліг. Надокучливе відчуття, що я роблю щось не так, розчинилося як димка. Все було ясним, прозорим і як наслідок.... прісним. Нещодавно це згадала і подумала дивну річ — навіть не знаю що гірше: бути паралізованим відчуттям, що ти самозванець чи якщо оце лоскітливе відчуття самозванства тебе покидає.
Я зрозуміла, що коли довго не відчуваю цього скептичного голосу, то це також може означати, що ... я просто довго не робила нічого нового! І це теж страшно. Це взагалі страшніше страшного.
Тому любіть свого самозванця. Не ставте собі за ціль позбутися його як бур'ян. Налаштуйте його голос на оптимальну для себе гучність, щоб він не орав вам на вухо, а лоскітливо зрідка додавав перцю переживань. Бо самозванець — насправді наш помічник, поява його голосу може слугувати для вас маркером того, що ви живете достатньо весело. А ви ж самі пам'ятаєте, що «жити треба інтєрєсно: читати книжки, бути шпіоном, дресірувать любіму обізяну» оце все