Готовий заспойлерити вам трохи драфтів з нового телеграфу 😜
Якщо коротко то він буде складатися з двох дуууже різних частин, а кожна з них буде складатися ще з семи різних блоків, тобто кожна стаття виглядатиме як окреме маленьке видання, чи то глянець, чи нішева книжечка

Оце невдовзі стартує мій курс з едіторіал дизайну.
Я його починаю тим, що розбираю дві персони-легенди — Массімо Віньєлі та Девіда Карсона, а точніше їх підхід до дизайну. Віньєллі про чистоту, простоту й структуру. Строгий, червоно-чорно-білий дизайн — це про нього. Йому належить така думка: «Дизайн книги — це створення системи. Ви розробляєте структуру один раз, а потім вона керує вами. Це не обмеження волі, це свобода від візуального хаосу».
В роботі з виданнями він виділяє три аспекти

Семантика:
Розуміння того, про що книга

Синтаксис:
Те, як елементи (текст, фото…) поєднуються між собою

Прагматика:
Чи зручно це читати?

Тому читабельність та зрозумілість — його все.

Девід Карсон — повна протилежність. Робить що хоче, бунтує, експерементує та відкидає догми. Каже: «Якщо ви не дотримуєтеся правил, ви вільні створювати щось нове. Я ніколи не вивчав правил дизайну, тому ніколи не знав, що я їх порушую». Один раз Карсон отримав інтерв'ю з Браяном Феррі для журналу Ray Gun і воно здалося йому неймовірно нудним, він зверстав його повністю шрифтом Zapf Dingbats (який складається з символів та іконок, а не літер). Текст було неможливо прочитати, але цей хід став легендарним виявом дизайнерської критики.