я навмисно почав спрощувати ілюстрацію. мені стало цікаво, скільки можна прибрати, щоб персонаж або образ при цьому не втратили характер.
зараз мене набагато більше захоплює пластика, дивні пропорції, жести, силуети й форми, ніж дрібні деталі. хочеться, щоб персонажа можна було впізнати навіть без кольору чи текстури.
при цьому пошук нікуди не зник. просто він переїхав в інше місце. зараз я багато експериментую з матеріалами, кольором, друком і різними техніками, але більшість цих експериментів поки що залишаються в папках і скетчбуках.
найприємніше в цій професії — це момент, коли починаєш розуміти себе трохи краще. а потім через кілька місяців знову все ламаєш і починаєш спочатку.
зараз мене набагато більше захоплює пластика, дивні пропорції, жести, силуети й форми, ніж дрібні деталі. хочеться, щоб персонажа можна було впізнати навіть без кольору чи текстури.
при цьому пошук нікуди не зник. просто він переїхав в інше місце. зараз я багато експериментую з матеріалами, кольором, друком і різними техніками, але більшість цих експериментів поки що залишаються в папках і скетчбуках.
найприємніше в цій професії — це момент, коли починаєш розуміти себе трохи краще. а потім через кілька місяців знову все ламаєш і починаєш спочатку.
❤27❤🔥11
сьогодні буде трохи про книжки і журнали
John Berger — Ways of Seeing
мабуть, найважливіша книжка у цьому списку.
вона не про дизайн. вона про те, що ми ніколи не дивимося на речі об'єктивно. усе, що ми бачимо, вже проходить через наш досвід, культуру й контекст.
Jasper Morrison — The Unimportance of Form
моррісон дуже спокійно пояснює, чому хороший дизайн іноді майже непомітний. і чому це нормально.
Silvio Lorusso — What Design Can't Do
лоруссо постійно ставить незручні питання: чи справді дизайн здатен вирішувати проблеми? де закінчується відповідальність дизайнера? і чому ми так любимо вірити, що хороший дизайн усе виправить?
Hands on Research
про дослідження не як етап перед проєктом, а як окрему творчу практику. після неї починаєш більше довіряти самому процесу пошуку.
Creative Formats Across Media and Disciplines
іноді найцікавіша ідея — це не нове зображення, а новий спосіб її показати.
Crashing the Gates of Culture with Virgil Abloh
можна по-різному ставитися до Абло, але читати його точно цікаво.
мені подобається не стільки його дизайн, скільки спосіб мислення. він дуже легко руйнував кордони між модою, музикою, архітектурою, мистецтвом і дизайном. здається, саме цього зараз часто не вистачає.
AMETORA
це вже бонус для тих, кому цікаві одяг і культура.
найкраща книжка про те, як японці взяли американський стиль, переосмислили його й зрештою вплинули назад на весь світ.
John Berger — Ways of Seeing
мабуть, найважливіша книжка у цьому списку.
вона не про дизайн. вона про те, що ми ніколи не дивимося на речі об'єктивно. усе, що ми бачимо, вже проходить через наш досвід, культуру й контекст.
Jasper Morrison — The Unimportance of Form
моррісон дуже спокійно пояснює, чому хороший дизайн іноді майже непомітний. і чому це нормально.
Silvio Lorusso — What Design Can't Do
лоруссо постійно ставить незручні питання: чи справді дизайн здатен вирішувати проблеми? де закінчується відповідальність дизайнера? і чому ми так любимо вірити, що хороший дизайн усе виправить?
Hands on Research
про дослідження не як етап перед проєктом, а як окрему творчу практику. після неї починаєш більше довіряти самому процесу пошуку.
Creative Formats Across Media and Disciplines
іноді найцікавіша ідея — це не нове зображення, а новий спосіб її показати.
Crashing the Gates of Culture with Virgil Abloh
можна по-різному ставитися до Абло, але читати його точно цікаво.
мені подобається не стільки його дизайн, скільки спосіб мислення. він дуже легко руйнував кордони між модою, музикою, архітектурою, мистецтвом і дизайном. здається, саме цього зараз часто не вистачає.
AMETORA
це вже бонус для тих, кому цікаві одяг і культура.
найкраща книжка про те, як японці взяли американський стиль, переосмислили його й зрештою вплинули назад на весь світ.
❤13❤🔥3
окремо хочу написати про бруно мунарі. це дуже важливий автор для мене. його книга Design as Art свого часу дуже вплинула на мене.
після цієї книги починаєш інакше дивитися не тільки на дизайн, а й на ложки, каміння, дитячі іграшки, дерева, випадкові предмети й узагалі на те, як влаштований світ.
мунарі не вчить робити красиві речі. він вчить бути уважним. показує, що дизайн — це не стиль і не тренди, а спосіб мислення. спосіб ставити питання. спосіб помічати.
я дуже багато чого взяв у нього.
і є ще одна хороша новина. зовсім скоро Projector Publishing видасть Design as Art українською мовою. мені здається, це одна з тих книжок, яка має стояти на полиці не тільки у дизайнерів, а й у всіх, хто працює з ідеями.
після цієї книги починаєш інакше дивитися не тільки на дизайн, а й на ложки, каміння, дитячі іграшки, дерева, випадкові предмети й узагалі на те, як влаштований світ.
мунарі не вчить робити красиві речі. він вчить бути уважним. показує, що дизайн — це не стиль і не тренди, а спосіб мислення. спосіб ставити питання. спосіб помічати.
я дуже багато чого взяв у нього.
і є ще одна хороша новина. зовсім скоро Projector Publishing видасть Design as Art українською мовою. мені здається, це одна з тих книжок, яка має стояти на полиці не тільки у дизайнерів, а й у всіх, хто працює з ідеями.
❤22
я давно збираю журнали про дизайн, але BranD займає серед них окреме місце. це гонконгський двомовний журнал про брендинг, айдентику, ілюстрацію та редакційний дизайн, який виходить раз на два місяці з 2012 року. кожен номер будується навколо однієї теми, а сам журнал часто поводиться не як контейнер для контенту, а як окремий дизайнерський об’єкт: із дивною палітуркою, складною конструкцією та поліграфічними експериментами.
номер 77 називається The Right Kind of Wrong і присвячений корисним помилкам, недосконалості та ручній роботі в момент, коли все навколо стає дедалі більш гладким і автоматизованим. його зробили разом із британським ілюстратором Крісом Гарнаном та німецьким дизайнером Ганнесом Дрісснером. усередині змішуються аналогові й цифрові роботи, а помилки навмисно заховані в обкладинці та верстці. навіть палітурка працює на цю ідею: журнал розділений на дві частини й у розкладеному вигляді перетворюється майже на метровий об’єкт.
https://www.instagram.com/reel/DHyKU64v0cY/
номер 77 називається The Right Kind of Wrong і присвячений корисним помилкам, недосконалості та ручній роботі в момент, коли все навколо стає дедалі більш гладким і автоматизованим. його зробили разом із британським ілюстратором Крісом Гарнаном та німецьким дизайнером Ганнесом Дрісснером. усередині змішуються аналогові й цифрові роботи, а помилки навмисно заховані в обкладинці та верстці. навіть палітурка працює на цю ідею: журнал розділений на дві частини й у розкладеному вигляді перетворюється майже на метровий об’єкт.
https://www.instagram.com/reel/DHyKU64v0cY/
❤7❤🔥3
ще один зін, який я хочу показати — Artificial Artifact №5 еда девіса, виданий японським commune.
ед девіс — мій улюблений дизайнер, хоча слово дизайнер тут трохи замале. він художник із мельбурна, співзасновник brain dead, робить особисті роботи під ім’ям rat brain і встиг попрацювати з carhartt wip, stüssy, palace, lqqk та іншими брендами, назви яких зазвичай змушують дизайнерів трохи випрямити спину.
його роботи ніколи не виглядають занадто прибраними. там постійно щось мутує, повторюється, ламається, нагадує випадково знайдений технічний мануал, стару упаковку, наукову діаграму або артефакт цивілізації, яка мала дуже дивний відділ маркетингу.
Artificial Artifact якраз добре передає цей підхід. це не стільки акуратне портфоліо, скільки архів образів, фрагментів, типографії й візуального шуму, який поступово складається у власну систему. серія виходить разом із токійським видавництвом і галереєю commune
https://www.instagram.com/ccommunee/
ед девіс — мій улюблений дизайнер, хоча слово дизайнер тут трохи замале. він художник із мельбурна, співзасновник brain dead, робить особисті роботи під ім’ям rat brain і встиг попрацювати з carhartt wip, stüssy, palace, lqqk та іншими брендами, назви яких зазвичай змушують дизайнерів трохи випрямити спину.
його роботи ніколи не виглядають занадто прибраними. там постійно щось мутує, повторюється, ламається, нагадує випадково знайдений технічний мануал, стару упаковку, наукову діаграму або артефакт цивілізації, яка мала дуже дивний відділ маркетингу.
Artificial Artifact якраз добре передає цей підхід. це не стільки акуратне портфоліо, скільки архів образів, фрагментів, типографії й візуального шуму, який поступово складається у власну систему. серія виходить разом із токійським видавництвом і галереєю commune
https://www.instagram.com/ccommunee/
❤13❤🔥4