мені завжди подобалися предмети, які виглядають абсолютно функціональними, хоча ти зовсім не розумієш, для чого вони існують.
саме з цієї думки почалася колаборація M0D44 × A.SOCIETY. формально це був проєкт для гонконгського бренду окулярів, але майже одразу стало зрозуміло, що не хочеться зупинятися на самих окулярах. хотілося, щоб навколо них з'явився маленький світ, у якому всі речі говорять однією мовою.
усе почалося з форми. я намагався вигадати предмет, який виглядає так, ніби його можна знайти в якомусь наборі інструментів або дістати з кишені механіка з майбутнього.
він нічого не відкриває, не ремонтує і не з'єднує. але дуже хочеться повірити, що міг би.
на цих слайдах — лише частина пошуку. коли ця форма нарешті знайшлася, усе інше почало складатися майже само собою. вона трансформувалася у шарнір окулярів, кулон, бірку, графічний елемент і зрештою зв'язала всю колекцію.
саме з цієї думки почалася колаборація M0D44 × A.SOCIETY. формально це був проєкт для гонконгського бренду окулярів, але майже одразу стало зрозуміло, що не хочеться зупинятися на самих окулярах. хотілося, щоб навколо них з'явився маленький світ, у якому всі речі говорять однією мовою.
усе почалося з форми. я намагався вигадати предмет, який виглядає так, ніби його можна знайти в якомусь наборі інструментів або дістати з кишені механіка з майбутнього.
він нічого не відкриває, не ремонтує і не з'єднує. але дуже хочеться повірити, що міг би.
на цих слайдах — лише частина пошуку. коли ця форма нарешті знайшлася, усе інше почало складатися майже само собою. вона трансформувалася у шарнір окулярів, кулон, бірку, графічний елемент і зрештою зв'язала всю колекцію.
❤🔥19
частина моєї роботи так і залишається на жорсткому диску. іноді через NDA, іноді тому, що проєкт ще не вийшов, а іноді просто тому, що концепт так і не став реальністю. цей — із третьої категорії.
я працював над одним із напрямків для Pas Normal Studios. цей концепт не пішов у виробництво, тому можу показати частину внутрішньої презентації.
коли працюю над такими проєктами, мене найбільше цікавить не окремий принт чи кольори. мені важливо придумати історію, яка зможе пройти крізь усю колекцію. щоб графіка, палітра, типографія й навіть назви не виглядали випадковим набором рішень.
тут відправною точкою став час. але не як календар чи історія, а як сила, що залишає сліди. геологічні шари, стиснення, тиск, ерозія, викопні рештки — усе це поступово перетворилося на графічну систему й лягло в основу колекції.
цей етап мені завжди подобається найбільше. коли ти ще нічого не намалював, але вже починаєш розуміти, якими правилами буде жити майбутній проєкт.
я працював над одним із напрямків для Pas Normal Studios. цей концепт не пішов у виробництво, тому можу показати частину внутрішньої презентації.
коли працюю над такими проєктами, мене найбільше цікавить не окремий принт чи кольори. мені важливо придумати історію, яка зможе пройти крізь усю колекцію. щоб графіка, палітра, типографія й навіть назви не виглядали випадковим набором рішень.
тут відправною точкою став час. але не як календар чи історія, а як сила, що залишає сліди. геологічні шари, стиснення, тиск, ерозія, викопні рештки — усе це поступово перетворилося на графічну систему й лягло в основу колекції.
цей етап мені завжди подобається найбільше. коли ти ще нічого не намалював, але вже починаєш розуміти, якими правилами буде жити майбутній проєкт.
❤31
декілька років тому друзі з берлінської студії Any запросили мене долучитися до пітчу для виставки From Odesa To Berlin. я працював над проєктом як креативний консультант і дизайнер, допомагаючи знайти візуальну мову з української перспективи.
виставка мала показати роботи з Одеського музею західного і східного мистецтва, який постраждав від російських обстрілів. мені хотілося передати це без прямолінійних образів війни, тому в айдентиці з'явився скотч. в Україні цей образ не потребує пояснень. для німецької команди це був просто скотч. вони щиро здивувалися, коли я розповів, навіщо в Україні заклеюють вікна.
ми підготували кілька концептів: цей — зі скотчем, і ще один, значно стриманіший. я також запропонував використати шрифти українських і німецьких студій, щоб обидві країни були присутні в проєкті не лише в назві.
зрештою галерея обрала інший напрямок. але саме цей проєкт навчив мене, що візуальні образи працюють тільки тоді, коли люди по обидва боки бачать за ними одну й ту саму історію.
виставка мала показати роботи з Одеського музею західного і східного мистецтва, який постраждав від російських обстрілів. мені хотілося передати це без прямолінійних образів війни, тому в айдентиці з'явився скотч. в Україні цей образ не потребує пояснень. для німецької команди це був просто скотч. вони щиро здивувалися, коли я розповів, навіщо в Україні заклеюють вікна.
ми підготували кілька концептів: цей — зі скотчем, і ще один, значно стриманіший. я також запропонував використати шрифти українських і німецьких студій, щоб обидві країни були присутні в проєкті не лише в назві.
зрештою галерея обрала інший напрямок. але саме цей проєкт навчив мене, що візуальні образи працюють тільки тоді, коли люди по обидва боки бачать за ними одну й ту саму історію.
❤18🔥7
сьогодні хотів показати новий проєкт, але після ночі вирішив трохи змінити план.
але мені цікаво зробити цей тиждень не тільки розповіддю про мої роботи, а й корисною розмовою. тому підкажіть, що вам справді цікаво побачити далі.
якщо є тема, про яку хотіли запитати, пишіть у коментарях.
але мені цікаво зробити цей тиждень не тільки розповіддю про мої роботи, а й корисною розмовою. тому підкажіть, що вам справді цікаво побачити далі.
якщо є тема, про яку хотіли запитати, пишіть у коментарях.
❤🔥7❤1
сьогодні поділюся тим, що мене надихає і що дає поштовх для експериментів.
останнім часом більшість моїх відкритих вкладок веде в Південну Корею або Японію.
мене захоплює не стільки естетика, скільки свобода, з якою там працюють дизайнери. іноді здається, що вони взагалі не ставлять собі питання: так можна?
старий кліпарт, дивна типографія, аніме, корпоративна графіка, кислотні кольори — усе це легко опиняється в одному макеті й чомусь працює.
мені здається, що стара європейська школа побудувала дуже багато правил. натомість корейські та японські дизайнери ніби взагалі не думають категоріями правильно чи не правильно.
останнім часом більшість моїх відкритих вкладок веде в Південну Корею або Японію.
мене захоплює не стільки естетика, скільки свобода, з якою там працюють дизайнери. іноді здається, що вони взагалі не ставлять собі питання: так можна?
старий кліпарт, дивна типографія, аніме, корпоративна графіка, кислотні кольори — усе це легко опиняється в одному макеті й чомусь працює.
мені здається, що стара європейська школа побудувала дуже багато правил. натомість корейські та японські дизайнери ніби взагалі не думають категоріями правильно чи не правильно.
❤17❤🔥2🔥1