є велика різниця між втечею від емоцій (часто називають це ескапізмом) і відпочинком від емоцій, коли нервова система втомлюється і потребує відновлення. тобто в першому випадку я щось роблю, щоб не відчувати, заглушати, не можу витримувати, «тільки б не думати», в другому випадку - переключатись, давати простір іншому, набиратись сил, щоб проживати далі, відчувати весь спектр, набиратись ресурсу.

я працюю в звичайному режимі, для мене моя практика, навчання і люди - це великий ресурс і підтримка. дякую, що ви є. ось і ще розмальовки знайшла в копілочку ресурсу

і для мене моє горювання не перекриває значимість інших проблем/питань/почуттів, навпаки, ще більш ціннішим відчувається те, що маю, що роблю, кого знаю і хто поруч, коли з нього винирюю

горювання-ресурс-горювання-ресурс-спогади про там-життя тут

є дві різні схожі потреби
⠀
в усамітненні - коли хочеться провести час з собою, відновитись, приділити увагу своїм хобі, побути наодинці чи в тиші, і це наповнює. або виникає роздратованість, виснаженість, втома, коли немає особистого простору в стосунках.
⠀
інша потреба - потреба в контакті, бути з кимось, хто тебе бачить, чує, щиро цікавиться тобою, розуміє, з ким безпечно, комфортно, з ким з’являється цікавість до життя, з ким можна побути на рівні Дитина-Дитина, з ким є взаємність.
⠀
і коли такої людини немає, потреба не закривається, ми відчуваєм самотність. важку, яка тисне, яка не дає почуття безпеки. і от тут можна намагатись заповнювати це тими речами, які ми робимо при усамітненні, але стає більш болісно, бо ти сам, а потреба - в іншій людині.
⠀
і парадокс в тому, що спроба заповнити потребу у відносинах чимось іншим тільки посилює відчуття нестачі теплих і близьких стосунків.
⠀
десь почула вислів на теренах інтернету, що близькі стосунки - це коли ми оберігаємо свою людину від самотності. стало дуже тепло від неї, бо дуже влучний опис того ж самого, тільки іншими словами.
⠀
дякую тим, хто поруч, хто бачить мене, хто ділить зі мною свій час і тепло. я тримаюсь, іноді не тримаюсь, вчуся жити з болем, і водночас розрізняти: коли мені потрібне полегшення, а коли - проживати/бути в тому, що є

невдача - це про події, а не про особистість. можна пережити ряд складних, провальних, невдалих моментів у житті,- і автоматично почати відчувати себе невдахою.

в цьому місці важливо розділяти:
є те, що сталося, і є те, ким ти є.

бо поки все зливається в одне, боляче не лише через події, а й через ставлення до себе.

і так, проходити через важкі періоди з кимось - це про полегшення, підтримку, контакт з тією частинкою себе, яка збилась зі звичного шляху, а не про слабкість.

відео із серіалу правдива терапія

проявляти внутрішню Дитину - це не тільки про бажання, «хочу», те, що подобається, спонтанність, живість. це ще й про «не хочу», мені це не підходить, непередбачуваність, зухвалість, ігривість, сміливість. сміливість проявлятись так, як хочеться в моменті, показувати і свою вразливість, характер, бажання.

але

щоб проявлятись так, нам потрібні надійні стосунки з кимось і надійні стосунки з собою. такий собі парадокс, що лише в безпечних передбачуваних надійних стосунках з кимось є місце для такої собі ненадійності і живості, яка далека від сценарію, передбачуваності і формальності.