Що з курсом?
Все відносно добре. Ну принаймні, якщо говорити за результатами року. І так, ми маємо девальвацію на рівні 10,5% за рік. Що є хорошим результатом зважаючи на те, що дохідність ОВДП залишається на рівні 13-15% залежно від терміну.
Що правда, варто зауважити, що протягом року курс рухався за вектором девальвації у 14% (граф1), та восени ситуація стабілізувалась і курс гривні вийшов на 10% знецінення за рік, що є близьким до середньостатистичного рівня в 9%.
Та в останні тижні ми бачимо пришвидшення девальвації. І тут є декілька причин. По-перше, зростання попиту на валюту зі сторони клієнтів банків в кінці грудня. (граф2).
Це зростання було посилене зростання попиту на валюту від фізичних осіб на початку січня (граф3). Імовірно попит був спровокований інфоприводом про перехід межі в 42 за $, про це ще згадаємо детальніше згодом. При цьому пропозиція залишалась відносно стабільною. І в результаті дії цих чинників ми побачили зростання курсу.
А зараз зробимо крок назад, на півроку назад. Приблизно з червня цього року ми зауважили, що НБУ працює по принципу певного валютного коридору, штучно тримаючи курс в певних межах. При цьому, якщо курс переходив певну "психологічну" відмітку, то нижче цієї межі уже не опускався.
До речі, про це ми писали і у наших оглядах на Капіталіст Інвест, саме в той момент, коли ця політика почала відбуватись. Маркером того, що НБУ працює у валютному коридорі була динаміка валютних інтервенцій.
Про інфоприводи та попит теж варто сказати. За рік були декілька випадків, коли через вихідні курс проходив психологічну межу, а на наступний тиждень НБУ мав продавати рекордні суми з резервів, щоб покривати попит, які сформувався.
Цього тижня ми бачимо дещо схоже, та імовірно в грудні попит був спровокований не страхом чи якимось очікуванням, а фундаментальними чинниками, які працюють щороку. І щороку в кінці грудня попит клієнтів банків на валюту зростає. Цього року на це наклалось і проблема з відсутністю зростання пропозиції – як результат девальвація.
Та ця девальвація була б суттєво більшою, якби не НБУ з продажем валюти. В грудні вони продали рекордні 5 млрд доларів (граф4) і навряд чи регулятор захоче повторювати це знову, власне це також є однією з причин девальвації.
Як висновок можемо сказати, що цей рік показав: НБУ готовий дотримуватись своїх заяв про привабливість гривневих активів. На цей момент резерві достатні для того, щоб Нацбанк міг стримувати ситуацію.
Щодо майбутнього, занадто багато факторів, які неможливо врахувати, разом з тим більшість аналітиків очікують на кінець року девальвації у близько 10%, ми впринципі з ними погоджуємось. Щодо курсу в січні, то перечитайте фрагмент про політику валютного коридору, швидше за все офіційний курс буде триматись в районі від 42 до 42,5 ₴ за $.
Що робити з вашими гривневими активами? Точно не тримати під подушкою. Точно не ставити на депозит, адже враховуючи податки ви лише втратите в доларовому еквіваленті. ОВДП виглядають на цьому фоні більш хорошим варіантом.
Та є й інші не менш, а той більш привабливі, детальніше про них ви можете дізнатись на курсі з Основ Інвестування або просунутого інвестування: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
Все відносно добре. Ну принаймні, якщо говорити за результатами року. І так, ми маємо девальвацію на рівні 10,5% за рік. Що є хорошим результатом зважаючи на те, що дохідність ОВДП залишається на рівні 13-15% залежно від терміну.
Що правда, варто зауважити, що протягом року курс рухався за вектором девальвації у 14% (граф1), та восени ситуація стабілізувалась і курс гривні вийшов на 10% знецінення за рік, що є близьким до середньостатистичного рівня в 9%.
Та в останні тижні ми бачимо пришвидшення девальвації. І тут є декілька причин. По-перше, зростання попиту на валюту зі сторони клієнтів банків в кінці грудня. (граф2).
Це зростання було посилене зростання попиту на валюту від фізичних осіб на початку січня (граф3). Імовірно попит був спровокований інфоприводом про перехід межі в 42 за $, про це ще згадаємо детальніше згодом. При цьому пропозиція залишалась відносно стабільною. І в результаті дії цих чинників ми побачили зростання курсу.
А зараз зробимо крок назад, на півроку назад. Приблизно з червня цього року ми зауважили, що НБУ працює по принципу певного валютного коридору, штучно тримаючи курс в певних межах. При цьому, якщо курс переходив певну "психологічну" відмітку, то нижче цієї межі уже не опускався.
До речі, про це ми писали і у наших оглядах на Капіталіст Інвест, саме в той момент, коли ця політика почала відбуватись. Маркером того, що НБУ працює у валютному коридорі була динаміка валютних інтервенцій.
Про інфоприводи та попит теж варто сказати. За рік були декілька випадків, коли через вихідні курс проходив психологічну межу, а на наступний тиждень НБУ мав продавати рекордні суми з резервів, щоб покривати попит, які сформувався.
Цього тижня ми бачимо дещо схоже, та імовірно в грудні попит був спровокований не страхом чи якимось очікуванням, а фундаментальними чинниками, які працюють щороку. І щороку в кінці грудня попит клієнтів банків на валюту зростає. Цього року на це наклалось і проблема з відсутністю зростання пропозиції – як результат девальвація.
Та ця девальвація була б суттєво більшою, якби не НБУ з продажем валюти. В грудні вони продали рекордні 5 млрд доларів (граф4) і навряд чи регулятор захоче повторювати це знову, власне це також є однією з причин девальвації.
Як висновок можемо сказати, що цей рік показав: НБУ готовий дотримуватись своїх заяв про привабливість гривневих активів. На цей момент резерві достатні для того, щоб Нацбанк міг стримувати ситуацію.
Щодо майбутнього, занадто багато факторів, які неможливо врахувати, разом з тим більшість аналітиків очікують на кінець року девальвації у близько 10%, ми впринципі з ними погоджуємось. Щодо курсу в січні, то перечитайте фрагмент про політику валютного коридору, швидше за все офіційний курс буде триматись в районі від 42 до 42,5 ₴ за $.
Що робити з вашими гривневими активами? Точно не тримати під подушкою. Точно не ставити на депозит, адже враховуючи податки ви лише втратите в доларовому еквіваленті. ОВДП виглядають на цьому фоні більш хорошим варіантом.
Та є й інші не менш, а той більш привабливі, детальніше про них ви можете дізнатись на курсі з Основ Інвестування або просунутого інвестування: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
👍36
У 2024 році українські порти збільшили вантажообіг на 56%
За даними АМПУ, минулого року українські морські порти опрацювали 97,2 млн тонн вантажів. Для порівнння, у 2021 році вантажообіг склав 153 млн тон, а у 2022 - лише 51 млн тонн.
Український морський коридор продовжив працювати, попри обстріли московії. Останні призвели до здороження страхування, проте зростання експортних цін дозволило зменшити негативний ефект. Нагадаємо, що у другій половині 2024 року почали зростати ціни на соняшникову олію - флагманський продукт аграрного експорту України.
Найбільше вантажів опрацював порт "Південний" - його вантажообіг зріс у 3 рази відносно 2023 року. Вантажообіг одеського порту зріс удвічі, чорноморського - у 2,5 рази.
Дунайські порти минулого року суттєво скоротили вантажообіг. Кількість опрацьованих суден впала у 2 рази. Проте, це відбулося через відновлення морських портів Великої Одеси, що спроможні опрацьовувати значно більші судна.
Через окупацію Азовських портів, зупинку роботи портів Миколаєва, Херсона та Скадовську, можна сміливо заявити, що попри обстріли, порти Великої Одеси вже працюють ледь не на показниках 2021 року. Що є великим досягненням ЗСУ, ВМС України та допомоги партнерів.
Чим більше судно - тим дешевша логістика. Особливо це актуально для портів Великої Одеси, що з'єднані з іншими регіонами України потужними залізничними гілками. Нещодавно було відновлено другий залізничний міст у Вознесенську, що дозволить на повну потужність запустити швидке сполучення Одеси з Кривим Рогом та Черкасами.
Натомість, міст у Затоці, що веде до дунайських портів, на жаль, не відновлений. Залізничні вантажі у напрямку української Бессарабії рухаються через територію Молдови, де залізничне сполучення слаборозвинене (попри допомогу українських колег).
Попри це, дунайські порти лишаються основними джерелами морського імпорту для України.
Окрім аграрних вантажів, морські порти України у 2024 році відвантажували й продукцію гірничо-металургійного комплексу.
Дізнавайся на курсах інвестування для початківців у Школі Останнього Капіталіста про інвестиційні інструменти, що є найменш ризикованими під час війни: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
За даними АМПУ, минулого року українські морські порти опрацювали 97,2 млн тонн вантажів. Для порівнння, у 2021 році вантажообіг склав 153 млн тон, а у 2022 - лише 51 млн тонн.
Український морський коридор продовжив працювати, попри обстріли московії. Останні призвели до здороження страхування, проте зростання експортних цін дозволило зменшити негативний ефект. Нагадаємо, що у другій половині 2024 року почали зростати ціни на соняшникову олію - флагманський продукт аграрного експорту України.
Найбільше вантажів опрацював порт "Південний" - його вантажообіг зріс у 3 рази відносно 2023 року. Вантажообіг одеського порту зріс удвічі, чорноморського - у 2,5 рази.
Дунайські порти минулого року суттєво скоротили вантажообіг. Кількість опрацьованих суден впала у 2 рази. Проте, це відбулося через відновлення морських портів Великої Одеси, що спроможні опрацьовувати значно більші судна.
Через окупацію Азовських портів, зупинку роботи портів Миколаєва, Херсона та Скадовську, можна сміливо заявити, що попри обстріли, порти Великої Одеси вже працюють ледь не на показниках 2021 року. Що є великим досягненням ЗСУ, ВМС України та допомоги партнерів.
Чим більше судно - тим дешевша логістика. Особливо це актуально для портів Великої Одеси, що з'єднані з іншими регіонами України потужними залізничними гілками. Нещодавно було відновлено другий залізничний міст у Вознесенську, що дозволить на повну потужність запустити швидке сполучення Одеси з Кривим Рогом та Черкасами.
Натомість, міст у Затоці, що веде до дунайських портів, на жаль, не відновлений. Залізничні вантажі у напрямку української Бессарабії рухаються через територію Молдови, де залізничне сполучення слаборозвинене (попри допомогу українських колег).
Попри це, дунайські порти лишаються основними джерелами морського імпорту для України.
Окрім аграрних вантажів, морські порти України у 2024 році відвантажували й продукцію гірничо-металургійного комплексу.
Дізнавайся на курсах інвестування для початківців у Школі Останнього Капіталіста про інвестиційні інструменти, що є найменш ризикованими під час війни: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
👍50❤5
Чому НБУ підвищив облікову ставку?
Продовження зростання темпів інфляції у січні призвело до чергового підвищення облікової ставки.
Минулого року, через глобальну посуху, не вродило багато культур як в Україні, так і у світі. Якщо в деяких випадках це було нам на руку (зростання вартості соняшникової олії на фоні поганого врожаю оливок в Італії), то в більшості випадків - ставало проінфляційним фактором.
Через несприятливі погодні умови не вродили овочі, в основному ті, що вирощувалися на відкритому ґрунті. Саме цей врожай і збиває ціну у сезон. Проте і врожай тепличних овочів теж був не дуже хорошим.
Вирощування овочів на відкритому ґрунті потребує не лише поливу (реформа організацій водокористувачів лише почалася), а і широкої мережі овочесховищ. У 2025 році Мінагрополітики анонсує старт цієї програми за ініціативи приватного капіталу.
Ще однією відчутною проблемою став брак робочої сили. Ця проблема вже почала відчутно вдаряти і по сектору послуг, і по промисловості. У першому випадку це вже почало призводити до зростання вартості послуг (зростання на 12,5% р/р у грудні).
Додатковою проблемою для підприємців є енергокриза. Цей фактор не розкрився у січні, проте ризики його реалізації зберігаються. Наразі ключовими драйверами інфляції є поганий врожай та ситуація на ринку праці.
Хоч і НБУ погіршив інфляційний прогноз, проте вже навесні темпи інфляції падатимуть. Навіть якщо врожай цього року буде теж поганим, то суттєвого впливу на ціни не буде - вони вже й так зростуть до вартості імпорту. У такому випадку, проінфляційними чинниками будуть енергокриза та криза на ринку праці.
Окрім збільшення прогнозу інфляції, НБУ також переоцінив зростання ВВП у 2024 році до 3,4% (зменшення). За підсумком 2025 року очікується зростання ВВП України на 3,6%.
Підвищення облікової ставки призведе до зростання вартості грошей, проте суттєвого впливу на ставки кредитування не здійснить, оскільки зараз банки переважно розміщують депозитні сертифікати і ставки за кредитами лишаються відносно високими.
Темпи зростання ВВП України у 2025 році будуть залежати від багатьох факторів: ситуація на фронті, обстріли енергетики, ситуація на ринку праці.
Про те, як врятувати свої заощадження від інфляції, дізнавайтеся на курсі "Фінансова грамотність українця" у Школі Останнього Капіталіста, де ви дізнаєтеся про різні інвестиційні інструменти, їх переваги та недоліки, все те, що треба для інвестора-початківця: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
Продовження зростання темпів інфляції у січні призвело до чергового підвищення облікової ставки.
Минулого року, через глобальну посуху, не вродило багато культур як в Україні, так і у світі. Якщо в деяких випадках це було нам на руку (зростання вартості соняшникової олії на фоні поганого врожаю оливок в Італії), то в більшості випадків - ставало проінфляційним фактором.
Через несприятливі погодні умови не вродили овочі, в основному ті, що вирощувалися на відкритому ґрунті. Саме цей врожай і збиває ціну у сезон. Проте і врожай тепличних овочів теж був не дуже хорошим.
Вирощування овочів на відкритому ґрунті потребує не лише поливу (реформа організацій водокористувачів лише почалася), а і широкої мережі овочесховищ. У 2025 році Мінагрополітики анонсує старт цієї програми за ініціативи приватного капіталу.
Ще однією відчутною проблемою став брак робочої сили. Ця проблема вже почала відчутно вдаряти і по сектору послуг, і по промисловості. У першому випадку це вже почало призводити до зростання вартості послуг (зростання на 12,5% р/р у грудні).
Додатковою проблемою для підприємців є енергокриза. Цей фактор не розкрився у січні, проте ризики його реалізації зберігаються. Наразі ключовими драйверами інфляції є поганий врожай та ситуація на ринку праці.
Хоч і НБУ погіршив інфляційний прогноз, проте вже навесні темпи інфляції падатимуть. Навіть якщо врожай цього року буде теж поганим, то суттєвого впливу на ціни не буде - вони вже й так зростуть до вартості імпорту. У такому випадку, проінфляційними чинниками будуть енергокриза та криза на ринку праці.
Окрім збільшення прогнозу інфляції, НБУ також переоцінив зростання ВВП у 2024 році до 3,4% (зменшення). За підсумком 2025 року очікується зростання ВВП України на 3,6%.
Підвищення облікової ставки призведе до зростання вартості грошей, проте суттєвого впливу на ставки кредитування не здійснить, оскільки зараз банки переважно розміщують депозитні сертифікати і ставки за кредитами лишаються відносно високими.
Темпи зростання ВВП України у 2025 році будуть залежати від багатьох факторів: ситуація на фронті, обстріли енергетики, ситуація на ринку праці.
Про те, як врятувати свої заощадження від інфляції, дізнавайтеся на курсі "Фінансова грамотність українця" у Школі Останнього Капіталіста, де ви дізнаєтеся про різні інвестиційні інструменти, їх переваги та недоліки, все те, що треба для інвестора-початківця: https://bit.ly/4fSQqde
@OstanniyCapitalist_Baza
👍32😢5❤3🤔1
Все, що треба знати про добудову Хмельницької АЕС
Після руйнування українських державних та приватних ТЕС та ГЕС, єдина українська атомна енергокомпанія “Енергоатом”, де-факто, стала монополістом на ринку електроенергії. Якщо раніше її частка у генерації складала близько 50%, то зараз - близько 80%. Відповідно, “Енергоатом” став основним отримувачем доходів на ринку електроенергії.
Державний монополіст
На відміну від інших енергетичних державних компаній, корпоратизація “Енергоатому” проходить вкрай повільно. Лише місяць тому запрацювала Наглядова рада. Незмінний з 2022 року Президент компанії Петро Котін, попри чисельні корупційні скандали та корпоратизацію, залишився незмінним очільником державного монополіста.
У цій статті ми не хочемо займатися черговими антикорупційними розслідуваннями - їх і так багато. Тут ми хочемо поговорити про причини. Перша і найголовніша - провал корпоратизації та високий рівень секретності.
Багато тендерів проводяться секретно, а про їх результати ми дізнаємося пост-фактум (якщо взагалі дізнаємося). Відсутність Наглядової ради протягом тривалого періоду часу унеможливила будь-який контроль за ефективністю використання коштів. Вимоги до секретності є не більше ніж фікцією для зменшення рівня прозорості - проєктна документація на всі блоки та АЕС є у росії, бо їх будували або за часів СРСР, або вже силами “Росатому”.
Тут неможливо не погодитися з опозицією щодо того, що в поточних умовах, “велике атомне будівництво” може виявитися не більше ніж черговим проєктом для тривалого відмивання коштів. У грудні 2024 року ЄС офіційно повідомив, що не буде брати участі у проєкті добудови Хмельницької АЕС та вказав на низький рівень прозорості "Енергоатому".
1/5
@OstanniyCapitalist_Baza
Після руйнування українських державних та приватних ТЕС та ГЕС, єдина українська атомна енергокомпанія “Енергоатом”, де-факто, стала монополістом на ринку електроенергії. Якщо раніше її частка у генерації складала близько 50%, то зараз - близько 80%. Відповідно, “Енергоатом” став основним отримувачем доходів на ринку електроенергії.
Державний монополіст
На відміну від інших енергетичних державних компаній, корпоратизація “Енергоатому” проходить вкрай повільно. Лише місяць тому запрацювала Наглядова рада. Незмінний з 2022 року Президент компанії Петро Котін, попри чисельні корупційні скандали та корпоратизацію, залишився незмінним очільником державного монополіста.
У цій статті ми не хочемо займатися черговими антикорупційними розслідуваннями - їх і так багато. Тут ми хочемо поговорити про причини. Перша і найголовніша - провал корпоратизації та високий рівень секретності.
Багато тендерів проводяться секретно, а про їх результати ми дізнаємося пост-фактум (якщо взагалі дізнаємося). Відсутність Наглядової ради протягом тривалого періоду часу унеможливила будь-який контроль за ефективністю використання коштів. Вимоги до секретності є не більше ніж фікцією для зменшення рівня прозорості - проєктна документація на всі блоки та АЕС є у росії, бо їх будували або за часів СРСР, або вже силами “Росатому”.
Тут неможливо не погодитися з опозицією щодо того, що в поточних умовах, “велике атомне будівництво” може виявитися не більше ніж черговим проєктом для тривалого відмивання коштів. У грудні 2024 року ЄС офіційно повідомив, що не буде брати участі у проєкті добудови Хмельницької АЕС та вказав на низький рівень прозорості "Енергоатому".
1/5
@OstanniyCapitalist_Baza
👍55💯8🤔2
Шаг за Шагом
Все, що треба знати про добудову Хмельницької АЕС Після руйнування українських державних та приватних ТЕС та ГЕС, єдина українська атомна енергокомпанія “Енергоатом”, де-факто, стала монополістом на ринку електроенергії. Якщо раніше її частка у генерації…
Міф про дешеву атомну електроенергію
Атомна електроенергія не така дешева, якою вона здається. Вартість будівництва одного енергоблоку складає від 7 мільярдів доларів, термін будівництва з нуля - від 10 років. Протягом всього цього часу АЕС генерує лише збитки.
Якщо прибрати з вартості атомної електроенергії складову капітальних інвестицій та вартість рекультивації земель - вона дійсно виходить “дешевою”. Вся “дешевість” української атомної електроенергії полягає в тому, що “Енергоатом” не вкладає у тариф вартість побудови нових блоків та рекультивації земель. По-суті, ви платите лише за пальне, персонал та обслуговування реакторів.
Це те саме, якби Ви здавали б в оренду квартиру лише за вартість комунальних послуг. Але ж, “Енергоатом” монополіст. І ресурс для будівництва у нього насправді є.
Минулого року, державний монополіст сплатив 145 мільярдів гривень у якості фінансового ПСО (компенсації різниці ринкової вартості електроенергії та пільгового тарифу для населення). Аналіз цієї системи, що перекладає на бізнес тягар дотування вартості електроенергії - тема для окремої статті.
У цій хотілось би просто звернути увагу, що за минулий рік “Енергоатом” витратив 3,5 мільярди доларів США на дотування тарифів для населення. Це половина вартості будівництва нового енергоблоку з нуля.
Оскільки ці кошти пішли на дотування тарифів населенню, під будівництво нових енергоблоків “Енергоатом” буде залучати або кошти платники податків, або кредит під державні гарантії. Відповідно, ніякої дешевої електроенергії не існує, громадяни та бізнес все одно заплатять різницю через податки.
2/5
@OstanniyCapitalist_Baza
Атомна електроенергія не така дешева, якою вона здається. Вартість будівництва одного енергоблоку складає від 7 мільярдів доларів, термін будівництва з нуля - від 10 років. Протягом всього цього часу АЕС генерує лише збитки.
Якщо прибрати з вартості атомної електроенергії складову капітальних інвестицій та вартість рекультивації земель - вона дійсно виходить “дешевою”. Вся “дешевість” української атомної електроенергії полягає в тому, що “Енергоатом” не вкладає у тариф вартість побудови нових блоків та рекультивації земель. По-суті, ви платите лише за пальне, персонал та обслуговування реакторів.
Це те саме, якби Ви здавали б в оренду квартиру лише за вартість комунальних послуг. Але ж, “Енергоатом” монополіст. І ресурс для будівництва у нього насправді є.
Минулого року, державний монополіст сплатив 145 мільярдів гривень у якості фінансового ПСО (компенсації різниці ринкової вартості електроенергії та пільгового тарифу для населення). Аналіз цієї системи, що перекладає на бізнес тягар дотування вартості електроенергії - тема для окремої статті.
У цій хотілось би просто звернути увагу, що за минулий рік “Енергоатом” витратив 3,5 мільярди доларів США на дотування тарифів для населення. Це половина вартості будівництва нового енергоблоку з нуля.
Оскільки ці кошти пішли на дотування тарифів населенню, під будівництво нових енергоблоків “Енергоатом” буде залучати або кошти платники податків, або кредит під державні гарантії. Відповідно, ніякої дешевої електроенергії не існує, громадяни та бізнес все одно заплатять різницю через податки.
2/5
@OstanniyCapitalist_Baza
👍47💯10❤1🤡1
Шаг за Шагом
Міф про дешеву атомну електроенергію Атомна електроенергія не така дешева, якою вона здається. Вартість будівництва одного енергоблоку складає від 7 мільярдів доларів, термін будівництва з нуля - від 10 років. Протягом всього цього часу АЕС генерує лише збитки.…
Скандал з реакторами
Зараз на Хмельницькій АЕС працює 2 енергоблоки, один з яких було побудовано вже за незалежної України. Ще 2 енергоблоки перебувають на різних стадіях готовності. Третій енергоблок побудований на 75%, четвертий на 26%.
Для завершення будівництва всіх цих енергоблоків необхідно придбати реактори. Всі ці приміщення енергоблоків будувалися із розрахунком встановлення на них реакторів типу “ВВЕР-1000”, які виробляє російський “Росатом”. Питання добудови цих енергоблоків неодноразово ставало на порядок денний, проте з 2014 року перспективи стали ще більш невизначеними.
У 2012 році, після довгих років будівництва, Болгарія вирішила відмовитися від будівництва АЕС “Белене”. Проте, країна вже встигла закупити 2 реактори “Росатому” типу “ВВЕР-1000” (підтип “ВВЕР-446В”).
Саме ці реактори, які вже 15 років лежать на складі, і хоче закупити “Енергоатом” за 600 мільйонів євро. З одного боку, рішення доволі практичне, оскільки вже є споруди під ці реактори. Плюс, купуючи їх ми не заплатимо рф, оскільки ними володіє Болгарія.
Питання у тому, наскільки ці реактори працездатні після довгого періоду зберігання на складі. Окрім цього, їх комплектація не повна, а модель дещо відрізняється від потрібних для Хмельницької АЕС.
Через наявність готового обладнання, проєкт добудови дійсно можна закінчити за 5 років. Але виникає питання звідки брати ті елементи реактора, яких бракує? Як оформити перепродаж атомних реакторів, якщо вони є товаром обов’язкового експортного контролю і не можуть бути продані без згоди країни-агресора (принаймні, за буквою закону).
Українська енергетика має ще одну кризу, з якою вона стикнеться у майбутньому - необхідність виводу з експлуатації наявних енергоблоків. Вже через 10 років “Енергоатому” доведеться відключити від нашої енергосистеми декілька атомних блоків - у них закінчується термін експлуатації. Потужність цих блоків необхідно перекривати.
І хоч вже почалася підготовка до будівництва нових американських енергоблоків на ХАЕС №5 та №6, цей процес займе щонайменше 10-15 років.
3/5
@OstanniyCapitalist_Baza
Зараз на Хмельницькій АЕС працює 2 енергоблоки, один з яких було побудовано вже за незалежної України. Ще 2 енергоблоки перебувають на різних стадіях готовності. Третій енергоблок побудований на 75%, четвертий на 26%.
Для завершення будівництва всіх цих енергоблоків необхідно придбати реактори. Всі ці приміщення енергоблоків будувалися із розрахунком встановлення на них реакторів типу “ВВЕР-1000”, які виробляє російський “Росатом”. Питання добудови цих енергоблоків неодноразово ставало на порядок денний, проте з 2014 року перспективи стали ще більш невизначеними.
У 2012 році, після довгих років будівництва, Болгарія вирішила відмовитися від будівництва АЕС “Белене”. Проте, країна вже встигла закупити 2 реактори “Росатому” типу “ВВЕР-1000” (підтип “ВВЕР-446В”).
Саме ці реактори, які вже 15 років лежать на складі, і хоче закупити “Енергоатом” за 600 мільйонів євро. З одного боку, рішення доволі практичне, оскільки вже є споруди під ці реактори. Плюс, купуючи їх ми не заплатимо рф, оскільки ними володіє Болгарія.
Питання у тому, наскільки ці реактори працездатні після довгого періоду зберігання на складі. Окрім цього, їх комплектація не повна, а модель дещо відрізняється від потрібних для Хмельницької АЕС.
Через наявність готового обладнання, проєкт добудови дійсно можна закінчити за 5 років. Але виникає питання звідки брати ті елементи реактора, яких бракує? Як оформити перепродаж атомних реакторів, якщо вони є товаром обов’язкового експортного контролю і не можуть бути продані без згоди країни-агресора (принаймні, за буквою закону).
Українська енергетика має ще одну кризу, з якою вона стикнеться у майбутньому - необхідність виводу з експлуатації наявних енергоблоків. Вже через 10 років “Енергоатому” доведеться відключити від нашої енергосистеми декілька атомних блоків - у них закінчується термін експлуатації. Потужність цих блоків необхідно перекривати.
І хоч вже почалася підготовка до будівництва нових американських енергоблоків на ХАЕС №5 та №6, цей процес займе щонайменше 10-15 років.
3/5
@OstanniyCapitalist_Baza
👍47💯9❤2
Шаг за Шагом
Скандал з реакторами Зараз на Хмельницькій АЕС працює 2 енергоблоки, один з яких було побудовано вже за незалежної України. Ще 2 енергоблоки перебувають на різних стадіях готовності. Третій енергоблок побудований на 75%, четвертий на 26%. Для завершення…
Маніпуляції політиків
Серед українських парламентарів є декілька груп критики чи сприянню добудові блоків Хмельницької АЕС.
Інна Совсун (депутатка від фракції “Голос”) є однією з найбільших критиків проєктів будівництва чи добудови атомної генерації в Україні. Основні аргументи - довго, дорого і непрактично.
Складно не погодитися із тезою щодо тривалості добудови чи будівництва нових енергоблоків. Дійсно, ця добудова не сприятиме зміцненню енергобезпеки України у найближчі 5 років. Але сфокусовуватися лише на розбудові ВЕС та СЕС не варто - всі ці джерела є нестабільними і не зможуть перекрити енергодефіцит, що виникне унаслідок виведення з експлуатації наявних блоків українських АЕС.
Їхній ресурс теж приходить до кінця, і вже треба думати про їхню заміну. Атомна електрогенерація Україні теж потрібна, якщо ми маємо індустріальні амбіції. АЕС є стабільним постачальником великих обсягів електроенергії. Відносно ТЕС вони є екологічнішими.
Ба більше, АЕС - єдиний тип електростанцій, що не ставав ціллю ворожих ракет. Страждали трансформаторні підстанції на виході, але не самі АЕС. Натомість, для довготривалого виведення з ладу ТЕС, СЕС, ВЕС достатньо влучити у інвертор, або в генератор.
Ярослав Железняк (депутат від фракції “Голос”) вказує на неспроможність “Енергоатому” з його корупційним шлейфом реалізувати цей проєкт. Складно не погодитися, зважаючи на всі нещодавні затримання посадовців "Енергоатому".
Володимир Ар’єв (депутат від фракції “Європейська солідарність”) заявив, що на болгарських реакторах зможе використовуватися лише російське пальне. Відкрита маніпуляція: ще за ініціативи Петра Порошенка Україна почала встановлювати у реактори “ВВЕР-1000” пальне американської компанії “Westinghouse”.
Олег Семінський (депутат від фракції “Слуга народу”) вказав на необхідність добудови блоків задля якнайшвидшого подолання енергодефіциту. Натомість, про терміни цієї добудови промовчав. Навіть за наявності готового обладнання - це проєкт на роки і не про короткострокову перспективу вирішення проблеми енергодефіциту.
Заяви про можливість спрямування цих 600 мільйонів євро на армію - теж маніпуляція. Половина нашого державного бюджету фінансується західними партнерами, фінансувати армію можна лише за кошти платників податків та надходження від розміщення облігацій. Кошти на цей проєкт ймовірно і надійдуть від "спеціального фонду" бюджету із ґрантів та іноземних кредитів.
4/5
@OstanniyCapitalist_Baza
Серед українських парламентарів є декілька груп критики чи сприянню добудові блоків Хмельницької АЕС.
Інна Совсун (депутатка від фракції “Голос”) є однією з найбільших критиків проєктів будівництва чи добудови атомної генерації в Україні. Основні аргументи - довго, дорого і непрактично.
Складно не погодитися із тезою щодо тривалості добудови чи будівництва нових енергоблоків. Дійсно, ця добудова не сприятиме зміцненню енергобезпеки України у найближчі 5 років. Але сфокусовуватися лише на розбудові ВЕС та СЕС не варто - всі ці джерела є нестабільними і не зможуть перекрити енергодефіцит, що виникне унаслідок виведення з експлуатації наявних блоків українських АЕС.
Їхній ресурс теж приходить до кінця, і вже треба думати про їхню заміну. Атомна електрогенерація Україні теж потрібна, якщо ми маємо індустріальні амбіції. АЕС є стабільним постачальником великих обсягів електроенергії. Відносно ТЕС вони є екологічнішими.
Ба більше, АЕС - єдиний тип електростанцій, що не ставав ціллю ворожих ракет. Страждали трансформаторні підстанції на виході, але не самі АЕС. Натомість, для довготривалого виведення з ладу ТЕС, СЕС, ВЕС достатньо влучити у інвертор, або в генератор.
Ярослав Железняк (депутат від фракції “Голос”) вказує на неспроможність “Енергоатому” з його корупційним шлейфом реалізувати цей проєкт. Складно не погодитися, зважаючи на всі нещодавні затримання посадовців "Енергоатому".
Володимир Ар’єв (депутат від фракції “Європейська солідарність”) заявив, що на болгарських реакторах зможе використовуватися лише російське пальне. Відкрита маніпуляція: ще за ініціативи Петра Порошенка Україна почала встановлювати у реактори “ВВЕР-1000” пальне американської компанії “Westinghouse”.
Олег Семінський (депутат від фракції “Слуга народу”) вказав на необхідність добудови блоків задля якнайшвидшого подолання енергодефіциту. Натомість, про терміни цієї добудови промовчав. Навіть за наявності готового обладнання - це проєкт на роки і не про короткострокову перспективу вирішення проблеми енергодефіциту.
Заяви про можливість спрямування цих 600 мільйонів євро на армію - теж маніпуляція. Половина нашого державного бюджету фінансується західними партнерами, фінансувати армію можна лише за кошти платників податків та надходження від розміщення облігацій. Кошти на цей проєкт ймовірно і надійдуть від "спеціального фонду" бюджету із ґрантів та іноземних кредитів.
4/5
@OstanniyCapitalist_Baza
👍53❤2💯1🤪1
Шаг за Шагом
Маніпуляції політиків Серед українських парламентарів є декілька груп критики чи сприянню добудові блоків Хмельницької АЕС. Інна Совсун (депутатка від фракції “Голос”) є однією з найбільших критиків проєктів будівництва чи добудови атомної генерації в Україні.…
Висновки та рекомендації
Україні потрібна атомна електроенергетика. Не тому, що вона дешева (це неправда), а тому що це важлива складова енергетики будь-якої індустріальної країни. Вже зараз ми маємо почати готуватися до майбутніх відключень старих енергоблоків через кінець терміну експлуатації. Плюс, обстріли АЕС неможливі через тиск міжнародної спільноти (навіть КНР).
На час активних бойових дій Міненерго було б доцільніше спрямувати 600 мільйонів євро на розбудову децентралізованої генерації чи енергоавтономності державних установ. Наразі не стоїть мова про дешевизну електроенергії (децентралізована генерація дорожча через ефект масштабу), наразі стоїть питання про наявність світла.
Поки “Енергоатом” лишається непрозорою, корупціогенною організацією, держава не має виділяти мільярди доларів коштів платників податків на сумнівні проєкти. Якщо “Енергоатом” і хоче купити реактори у Болгарії, має бути проведений прозорий аудит та дослідження щодо технічної можливості їх монтажу.
Окрім цього, необхідно розділити сферу атомної електрогенерації, оскільки виробництво та контроль за АЕС перебувають де-факто в одних і тих самих руках.
Задля зменшення рівня корупції всередині “Енергоатому”, необхідно закінчити його корпоратизацію та перейти на ринкові методи роботи. Компанія не має віддавати частину свого доходу на покриття дешевих тарифів населенню. Якщо держава хоче дешеву електроенергію для населення - мають бути адресні субсидії.
Виведення “Енергоатому” на самоокупність сприятиме зацікавленню ним іноземними інвесторами. Було б непогано залучити до придбання частини акцій “Енергоатому” американські та європейські компанії, що функціонують у сфері ядерної електроенергетики.
Прикладом зацікавлених сторін може бути американська “Westinghouse”, що нарощує взаємодію з “Енергоатомом” у рамках побудови нових енергоблоків “АР1000” на ХАЕС та постачанні ядерного палива.
Залучення іноземного капіталу та відокремлення “Енергоатому” від держави через корпоратизацію та виведення на самоокупність могло б підвищити ефективність роботи компанії та зменшити рівень корупції.
Об’єктивно, подолати монополію “Енергоатому” на ринку атомної енергетики неможливо. Проте, створити дієву систему “ваг” та “противаг” - можливо.
Поки у реакторах енергія атому гріє воду, розпродаж пакетів курсів від Школи Останнього Капіталіста до дня Святого Валентина може зігріти серце Вашій другій половинці.
Проходь два курси одразу разом із своїм коханням! Запусти ланцюгову реакцію накопичення сімейного капіталу за посиланням: https://bit.ly/4jSJqiN
5/5
@OstanniyCapitalist_Baza
Україні потрібна атомна електроенергетика. Не тому, що вона дешева (це неправда), а тому що це важлива складова енергетики будь-якої індустріальної країни. Вже зараз ми маємо почати готуватися до майбутніх відключень старих енергоблоків через кінець терміну експлуатації. Плюс, обстріли АЕС неможливі через тиск міжнародної спільноти (навіть КНР).
На час активних бойових дій Міненерго було б доцільніше спрямувати 600 мільйонів євро на розбудову децентралізованої генерації чи енергоавтономності державних установ. Наразі не стоїть мова про дешевизну електроенергії (децентралізована генерація дорожча через ефект масштабу), наразі стоїть питання про наявність світла.
Поки “Енергоатом” лишається непрозорою, корупціогенною організацією, держава не має виділяти мільярди доларів коштів платників податків на сумнівні проєкти. Якщо “Енергоатом” і хоче купити реактори у Болгарії, має бути проведений прозорий аудит та дослідження щодо технічної можливості їх монтажу.
Окрім цього, необхідно розділити сферу атомної електрогенерації, оскільки виробництво та контроль за АЕС перебувають де-факто в одних і тих самих руках.
Задля зменшення рівня корупції всередині “Енергоатому”, необхідно закінчити його корпоратизацію та перейти на ринкові методи роботи. Компанія не має віддавати частину свого доходу на покриття дешевих тарифів населенню. Якщо держава хоче дешеву електроенергію для населення - мають бути адресні субсидії.
Виведення “Енергоатому” на самоокупність сприятиме зацікавленню ним іноземними інвесторами. Було б непогано залучити до придбання частини акцій “Енергоатому” американські та європейські компанії, що функціонують у сфері ядерної електроенергетики.
Прикладом зацікавлених сторін може бути американська “Westinghouse”, що нарощує взаємодію з “Енергоатомом” у рамках побудови нових енергоблоків “АР1000” на ХАЕС та постачанні ядерного палива.
Залучення іноземного капіталу та відокремлення “Енергоатому” від держави через корпоратизацію та виведення на самоокупність могло б підвищити ефективність роботи компанії та зменшити рівень корупції.
Об’єктивно, подолати монополію “Енергоатому” на ринку атомної енергетики неможливо. Проте, створити дієву систему “ваг” та “противаг” - можливо.
Поки у реакторах енергія атому гріє воду, розпродаж пакетів курсів від Школи Останнього Капіталіста до дня Святого Валентина може зігріти серце Вашій другій половинці.
Проходь два курси одразу разом із своїм коханням! Запусти ланцюгову реакцію накопичення сімейного капіталу за посиланням: https://bit.ly/4jSJqiN
5/5
@OstanniyCapitalist_Baza
❤67👍35💯9🤡1
Forwarded from Останній Капіталіст ✙
This media is not supported in the widget
VIEW IN TELEGRAM
👍17👎3
Вітаємо!
Останній Капіталіст База стає Шаг за Шагом
Оновлюємо формат. Будемо створювати сюди все більше контенту. На економічні та фінансові теми. Якісно, аналітично з глибоким контекстом.
Скоро з'явиться все більше матеріалів. І будемо раді якісній дискусії в коментарях!
P.S. Чому Шаг за Шагом? - Шаг це історична українська назва дрібної розмінної монети. Маємо надію скоро перейди з рангу історичної в сучасність.
А ми Шаг за Шагом прямуємо до українського економічного диваабо до розуміння, що чудес не буває, і все що потрібно це багато, багато роботи та зусиль!
Останній Капіталіст База стає Шаг за Шагом
Оновлюємо формат. Будемо створювати сюди все більше контенту. На економічні та фінансові теми. Якісно, аналітично з глибоким контекстом.
Скоро з'явиться все більше матеріалів. І будемо раді якісній дискусії в коментарях!
P.S. Чому Шаг за Шагом? - Шаг це історична українська назва дрібної розмінної монети. Маємо надію скоро перейди з рангу історичної в сучасність.
А ми Шаг за Шагом прямуємо до українського економічного дива
👍59🔥19🤡5❤4🤔2💊2🤮1
Уряд оголосив конкурс на будівництво 1,3 ГВт нових генеруючих потужностей.
Інвестор отримає гарантовану плату до 27,92 євроцента за кВт·год (близько 12,8 грн) протягом 5 років після запуску. Більша частина квоти, 872 МВт, у Сумській, Харківській і Полтавській областях.
Сам по собі механізм правильний. Замість того щоб будувати потужності за бюджетний кошт, держава гарантує приватному інвестору стабільну ціну на кілька років. Розподілена генерація, ринковий стимул, приватний капітал - це капіталістична логіка, яка нам зараз потрібна.
Головні умови - генерація, яка може балансувати систему. Не просто СЕС. І це добре. Бо у нас уже певний дисбаланс через це. Електростанція має мати потужність понад 10Мвт - це не дуже мала станція.
До прикладу, Inzhur Energy - це 34 Мвт. А на ринку є можливість будувати і менші об'єкти. Для контексту: орієнтовна вартість одного мегавата енергії у будівництві коштує близько одного мільйона доларів.
Це історія не про дикий капіталізм і залучення величезної кількості інвесторів, а про масштабніші капіталізовані проєкти.
Можливо, це має сенс, бо навіть 10Мвт для енергетики це не багато.
Наприклад ТЕЦ 5 в Києві понад 500МВт. Тобто зайти в галузь все що можуть інвестори лише середнього та великого розміру.
Сама програма загалом - виглядає добре.
Та є ряд дуже важливих питань
Хто купуватиме цю електроенергію? Яка держ структура?
Куди вона буде спрямовуватись? Це знову якесь покладання спеціальних соціальних обов’язків на державні компанії, які мають закривати різницю між 12 ринку і 4 для населення?
Найважливіше питання, яке ми хочемо підняти в дискусії: для чого будувати основу цієї програми в прифронтових регіонах? Наша енергосистема цілісна.
Будь-який енергооб’єкт спрямовує свою генерацію в загальну енергосистему. Навіщо ми ставимо цю генерацію під загрозу російських ударів?
Буквально нещодавно під Сумами FPV-дрон знищив велику підстанцію. Попри те, що вона була дуже добре захищена, і це видно на тому відео, — вона неймовірно добре захищена, але FPV-дрон це акуратно облітає і знищує.
Навіщо ми будуємо цю генерацію на прифронтових територіях, де Росія зможе знищувати її недорогим, дешевим способом?
Якщо логіка — робити ці регіони автономними, це має певний сенс. Але якщо Росія це знищить, то автономії все одно не буде, і генерації для загальної системи теж не буде.
Нам складно сказати, що це правильно чи неправильно, але це питання, яке треба підсвітити.
Разом з тим програма знову у стилі ура-ура. Уряд спонсорує, уряд гарантує, але уряд не змінює структурно жодних питань.
Залучення капіталу для інвесторів — повний мрак. Дозвільні документи — повний мрак.
На ринку все ще досі існує величезний дисбаланс у вигляді незрозумілої тарифної політики.
Загалом програма - не погано, з деякими спірними моментами. Та все ж є ціла купа структурних проблем, які важко вирішуються.
Шаг за Шагом
Інвестор отримає гарантовану плату до 27,92 євроцента за кВт·год (близько 12,8 грн) протягом 5 років після запуску. Більша частина квоти, 872 МВт, у Сумській, Харківській і Полтавській областях.
Сам по собі механізм правильний. Замість того щоб будувати потужності за бюджетний кошт, держава гарантує приватному інвестору стабільну ціну на кілька років. Розподілена генерація, ринковий стимул, приватний капітал - це капіталістична логіка, яка нам зараз потрібна.
Головні умови - генерація, яка може балансувати систему. Не просто СЕС. І це добре. Бо у нас уже певний дисбаланс через це. Електростанція має мати потужність понад 10Мвт - це не дуже мала станція.
До прикладу, Inzhur Energy - це 34 Мвт. А на ринку є можливість будувати і менші об'єкти. Для контексту: орієнтовна вартість одного мегавата енергії у будівництві коштує близько одного мільйона доларів.
Це історія не про дикий капіталізм і залучення величезної кількості інвесторів, а про масштабніші капіталізовані проєкти.
Можливо, це має сенс, бо навіть 10Мвт для енергетики це не багато.
Наприклад ТЕЦ 5 в Києві понад 500МВт. Тобто зайти в галузь все що можуть інвестори лише середнього та великого розміру.
Сама програма загалом - виглядає добре.
Та є ряд дуже важливих питань
Хто купуватиме цю електроенергію? Яка держ структура?
Куди вона буде спрямовуватись? Це знову якесь покладання спеціальних соціальних обов’язків на державні компанії, які мають закривати різницю між 12 ринку і 4 для населення?
Найважливіше питання, яке ми хочемо підняти в дискусії: для чого будувати основу цієї програми в прифронтових регіонах? Наша енергосистема цілісна.
Будь-який енергооб’єкт спрямовує свою генерацію в загальну енергосистему. Навіщо ми ставимо цю генерацію під загрозу російських ударів?
Буквально нещодавно під Сумами FPV-дрон знищив велику підстанцію. Попри те, що вона була дуже добре захищена, і це видно на тому відео, — вона неймовірно добре захищена, але FPV-дрон це акуратно облітає і знищує.
Навіщо ми будуємо цю генерацію на прифронтових територіях, де Росія зможе знищувати її недорогим, дешевим способом?
Якщо логіка — робити ці регіони автономними, це має певний сенс. Але якщо Росія це знищить, то автономії все одно не буде, і генерації для загальної системи теж не буде.
Нам складно сказати, що це правильно чи неправильно, але це питання, яке треба підсвітити.
Разом з тим програма знову у стилі ура-ура. Уряд спонсорує, уряд гарантує, але уряд не змінює структурно жодних питань.
Залучення капіталу для інвесторів — повний мрак. Дозвільні документи — повний мрак.
На ринку все ще досі існує величезний дисбаланс у вигляді незрозумілої тарифної політики.
Загалом програма - не погано, з деякими спірними моментами. Та все ж є ціла купа структурних проблем, які важко вирішуються.
Шаг за Шагом
👍33🤔12❤7🤡1💯1
ДПС оголосила про схему виведення з України 198 мільярдів гривень за два роки
З 2024 року по перший квартал 2026-го 2,3 тисячі компаній провели зовнішньоекономічні операції на 198 мільярдів гривень (близько 4,5 мільярди доларів) і після цього ліквідувались, не повернувши валютну виручку.
198 мільярдів - це близько 2,5% ВВП України. А ще це одна пʼята від усієї готівки в обігу. Вдумайтесь лише в масштаб!
Економічний механізм. Тіньовий трейдер купує товар у виробника за готівку зі знижкою 30-40 відсотків від ринкової ціни - виробник отримує негайну виплату без декларування доходу. На експортній стороні товар продається на світовому ринку, виручка не повертається в Україну, податок на прибуток від операцій не сплачується. Маржа каналу складається з несплачених податків і соціальних внесків легального бізнесу, плюс уся валютна виручка, що осіла за кордоном.
Український фінансовий моніторинг за формальними ознаками є одним з найрозвинутіших у Європі. Банки автоматично блокують перекази на 50 тис грн, СМКОР зупиняє податкові накладні дрібного бізнесу через одну цифру не в тому форматі, операції фізособи від 400 тис грн автоматично потрапляють у фінмоніторинг, SWIFT і зняття великих сум готівки для звичайного громадянина обмежено лімітами НБУ, антифрод-фільтри щодня спрацьовують по всій країні.
І ця сама система два роки не реагувала на 2,3 тисячі компаній під сімома кінцевими бенефіціарами, які проводили експорт на мільярди доларів. Це наштовхує думку, що цю схему хтось свідомо проводив і супроводжував у конкретних точках контрольного апарату. Без свідомого пропуску окремою групою людей в податковій, валютному контролі і банківському фінмоні така сума через систему пройти не може.
Що ж маємо на лице тотальну деградацію апарату ДПС, який збирає податки переважно з малого і середнього бізнесу і паралельно пропускає мережі з тисячами фіктивних експортерів на сотні мільярдів доларів.
При цьому вісі ці довгі роки повномасштабного вторгнення фіскали бігають за сотнями тисяч фопів. ПДВ, військовий збір, скасування пільги по ЄСВ. І все це на фоні ось такого. При цьому аище описана схема - за нашою оцінкою близько 8 мільярдів гривень не отриманих податків. 25% від запровадження ПДВ для ФОПів...
Загалом новина пройшла якось не помічено в перші дні. Поки мало деталей по цій справі. А ті що є ставлять більше питань ніж відповідей. Якщо чесно спершу для нас це виглядалос як якась неймовірна фантастика.
Двісті мільярдів - насправді це просто шалена сума. І податкова повинна дати більше деталей. А Верховна Рада почати проведення Тимчасової слідчої комісії з визначення, що це взагалі було.
Шаг за Шагом
З 2024 року по перший квартал 2026-го 2,3 тисячі компаній провели зовнішньоекономічні операції на 198 мільярдів гривень (близько 4,5 мільярди доларів) і після цього ліквідувались, не повернувши валютну виручку.
198 мільярдів - це близько 2,5% ВВП України. А ще це одна пʼята від усієї готівки в обігу. Вдумайтесь лише в масштаб!
Економічний механізм. Тіньовий трейдер купує товар у виробника за готівку зі знижкою 30-40 відсотків від ринкової ціни - виробник отримує негайну виплату без декларування доходу. На експортній стороні товар продається на світовому ринку, виручка не повертається в Україну, податок на прибуток від операцій не сплачується. Маржа каналу складається з несплачених податків і соціальних внесків легального бізнесу, плюс уся валютна виручка, що осіла за кордоном.
Український фінансовий моніторинг за формальними ознаками є одним з найрозвинутіших у Європі. Банки автоматично блокують перекази на 50 тис грн, СМКОР зупиняє податкові накладні дрібного бізнесу через одну цифру не в тому форматі, операції фізособи від 400 тис грн автоматично потрапляють у фінмоніторинг, SWIFT і зняття великих сум готівки для звичайного громадянина обмежено лімітами НБУ, антифрод-фільтри щодня спрацьовують по всій країні.
І ця сама система два роки не реагувала на 2,3 тисячі компаній під сімома кінцевими бенефіціарами, які проводили експорт на мільярди доларів. Це наштовхує думку, що цю схему хтось свідомо проводив і супроводжував у конкретних точках контрольного апарату. Без свідомого пропуску окремою групою людей в податковій, валютному контролі і банківському фінмоні така сума через систему пройти не може.
Що ж маємо на лице тотальну деградацію апарату ДПС, який збирає податки переважно з малого і середнього бізнесу і паралельно пропускає мережі з тисячами фіктивних експортерів на сотні мільярдів доларів.
При цьому вісі ці довгі роки повномасштабного вторгнення фіскали бігають за сотнями тисяч фопів. ПДВ, військовий збір, скасування пільги по ЄСВ. І все це на фоні ось такого. При цьому аище описана схема - за нашою оцінкою близько 8 мільярдів гривень не отриманих податків. 25% від запровадження ПДВ для ФОПів...
Загалом новина пройшла якось не помічено в перші дні. Поки мало деталей по цій справі. А ті що є ставлять більше питань ніж відповідей. Якщо чесно спершу для нас це виглядалос як якась неймовірна фантастика.
Двісті мільярдів - насправді це просто шалена сума. І податкова повинна дати більше деталей. А Верховна Рада почати проведення Тимчасової слідчої комісії з визначення, що це взагалі було.
Шаг за Шагом
🤯51🤬41❤7😱2🙈2❤🔥1👍1
Закон Енгеля - або як споживання визначає багатство країн
Його сформулював ще в середині XIX століття прусський статистик, на прізвище Енгель — і відтоді жодна країна світу його не спростувала.
Звучить так: Чим бідніша родина, то більшу частку свого доходу вона витрачає на їжу.
Зверніть увагу - саме частку, а не суму. Уявіть родину, яка заробляє 20 тисяч на місяць і витрачає на продукти 10 тисяч. Це половина бюджету, 50%. Тепер уявіть, що та сама родина почала заробляти 60 тисяч. Чи стала вона їсти втричі більше?
Ні. Споживання не розтягується пропорційно доходу. Так, вони перейдуть на якісніші продукти і витрати на їжу зростуть скажімо, до 18 тисяч. Але це вже не 50% бюджету, а лише 30%. Сума на їжу виросла, але частка від доходу зменшилась.
Оце і є закон Енгеля. Логіка тут така: Їжа - це базова потреба з природною стелею. Людина фізично не може з'їсти безмежно багато, хай яка вона багата. Тому коли дохід росте, кожна нова гривня все рідше йде на їжу і все частіше — на одяг, житло, авто, освіту, подорожі, заощадження та інвестиції.
Економісти називають це еластичністю попиту за доходом. У їжі вона низька: попит на неї майже не реагує на зростання доходу - більше за певну межу ви просто не з'їсте. А от попит на подорожі, розваги чи якісні речі росте швидше за дохід. Це товари, які людина починає собі дозволяти, лише коли базові потреби вже закриті.
Цей закон працює не тільки для окремої сім'ї, а й для цілих країн. Подивіться на частку витрат на їжу в бюджеті середньої родини і ви фактично побачите рівень добробуту країни без жодних інших цифр.
У заможних Німеччині чи Австрії родини витрачають на продукти близько 10% бюджету. У бідніших країнах — 20, 30, інколи й під 50%. І це робить закон Енгеля одним із найчесніших індикаторів в економіці. ВВП можна по-різному рахувати, курси й зарплати можна по-різному інтерпретувати, а от частку зарплати, яку сім'я лишає в продуктовому магазині, підробити важко.
Де на цій шкалі Україна — і як ми виглядаємо на тлі сусідів? Про це можете почитати у пості Останнього Капіталіста.
Шаг за Шагом
Його сформулював ще в середині XIX століття прусський статистик, на прізвище Енгель — і відтоді жодна країна світу його не спростувала.
Звучить так: Чим бідніша родина, то більшу частку свого доходу вона витрачає на їжу.
Зверніть увагу - саме частку, а не суму. Уявіть родину, яка заробляє 20 тисяч на місяць і витрачає на продукти 10 тисяч. Це половина бюджету, 50%. Тепер уявіть, що та сама родина почала заробляти 60 тисяч. Чи стала вона їсти втричі більше?
Ні. Споживання не розтягується пропорційно доходу. Так, вони перейдуть на якісніші продукти і витрати на їжу зростуть скажімо, до 18 тисяч. Але це вже не 50% бюджету, а лише 30%. Сума на їжу виросла, але частка від доходу зменшилась.
Оце і є закон Енгеля. Логіка тут така: Їжа - це базова потреба з природною стелею. Людина фізично не може з'їсти безмежно багато, хай яка вона багата. Тому коли дохід росте, кожна нова гривня все рідше йде на їжу і все частіше — на одяг, житло, авто, освіту, подорожі, заощадження та інвестиції.
Економісти називають це еластичністю попиту за доходом. У їжі вона низька: попит на неї майже не реагує на зростання доходу - більше за певну межу ви просто не з'їсте. А от попит на подорожі, розваги чи якісні речі росте швидше за дохід. Це товари, які людина починає собі дозволяти, лише коли базові потреби вже закриті.
Цей закон працює не тільки для окремої сім'ї, а й для цілих країн. Подивіться на частку витрат на їжу в бюджеті середньої родини і ви фактично побачите рівень добробуту країни без жодних інших цифр.
У заможних Німеччині чи Австрії родини витрачають на продукти близько 10% бюджету. У бідніших країнах — 20, 30, інколи й під 50%. І це робить закон Енгеля одним із найчесніших індикаторів в економіці. ВВП можна по-різному рахувати, курси й зарплати можна по-різному інтерпретувати, а от частку зарплати, яку сім'я лишає в продуктовому магазині, підробити важко.
Де на цій шкалі Україна — і як ми виглядаємо на тлі сусідів? Про це можете почитати у пості Останнього Капіталіста.
Шаг за Шагом
👍56🔥8❤6❤🔥5
Шаг за Шагом
Закон Енгеля - або як споживання визначає багатство країн Його сформулював ще в середині XIX століття прусський статистик, на прізвище Енгель — і відтоді жодна країна світу його не спростувала. Звучить так: Чим бідніша родина, то більшу частку свого доходу…
На Останньому Капіталісті вийшов пост про те, яка ситуація із цим показником в України та її сусідів. Цифри - на жаль не дуже втішні.
Детальніше тут: https://t.me/OstanniyCapitalist/49904
Шаг за Шагом
Детальніше тут: https://t.me/OstanniyCapitalist/49904
Шаг за Шагом
Telegram
Останній Капіталіст ✙
Половина доходу йде на їжу
Одним з непрямих показників рівня життя та доходів, є частка від доходу, яку сім'я витрачає на продукти. Ми детально описали це тут
Ми вирішили порівняти цей показник з нашими сусідами – деталі на інфографіці
Перше, що б'є в…
Одним з непрямих показників рівня життя та доходів, є частка від доходу, яку сім'я витрачає на продукти. Ми детально описали це тут
Ми вирішили порівняти цей показник з нашими сусідами – деталі на інфографіці
Перше, що б'є в…
👍16❤5😭5
Що є запорукою економічного зростання?
У середині XX століття американський економіст Солоу вирішив дослідити складові виробничої функції Кобба-Дугласа в довготривалому розрізі - у розрізі зростання економіки.
Виробнича функція Кобба-Дугласа позначає дві складові випуску економіки. Y, тобто випуск, дорівнює капіталу, помноженому на працю. Капітал та праця мають свої показники ступеня, які позначають якість використання одного й іншого ресурсу.
Солоу припустив, що основою економічного зростання є, виходячи з формули, праця та капітал. Капітал — не лише гроші, а фізичний капітал: верстати, обладнання, будівлі.
Він дослідив економіку Сполучених Штатів, зробив модель, щоб побачити, що впливало на зростання економіки Штатів за попередні десятиліття. І прийшов до висновку, що праця та капітал пояснюють лише близько 20% причин економічного зростання, а решта 80% була зумовлена незрозумілим фактором.
Тож Солоу припустив, що основою економічного зростання є не постійне збільшення капіталу, а якість його використання. Основою економічного зростання є науковий прогрес і технології використання цього самого капіталу.
Тому що виробнича функція Кобба—Дугласа має спадну віддачу. Кожна нова одиниця капіталу чи кожна нова одиниця праці додає до випуску все менше одиниць користі.
Умовно: коли на кухні стоїть один кухар біля плити, він випускає 100 булочок. Коли два кухарі — вони випускають 190 булочок. Коли три кухарі — 260 булочок. А коли вже четвертий, то йому просто немає місця, бо плита завантажена на 100%.
Те саме з капіталом. Якщо стоїть три кухарі і в них три печі, а потім печей стає п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, то з кожною новою піччю її внесок у випуск скорочується — бо немає місця на кухні чи немає людей, які нею користуються.
Тобто суть у тому, що кожна нова одиниця капіталу, кожна нова одиниця праці приносить меншу користь порівняно з попередньою.
Відповідно, важливим в економічному зростанні є не просто збільшення капіталу чи праці, а якісне їх використання та впровадження нових технологій.
Про те, як цих технологій досягнути і як сформувати середовище, в якому народження технологій є можливим, ми поговоримо в наступних постах.
Шаг за Шагом
У середині XX століття американський економіст Солоу вирішив дослідити складові виробничої функції Кобба-Дугласа в довготривалому розрізі - у розрізі зростання економіки.
Виробнича функція Кобба-Дугласа позначає дві складові випуску економіки. Y, тобто випуск, дорівнює капіталу, помноженому на працю. Капітал та праця мають свої показники ступеня, які позначають якість використання одного й іншого ресурсу.
Солоу припустив, що основою економічного зростання є, виходячи з формули, праця та капітал. Капітал — не лише гроші, а фізичний капітал: верстати, обладнання, будівлі.
Він дослідив економіку Сполучених Штатів, зробив модель, щоб побачити, що впливало на зростання економіки Штатів за попередні десятиліття. І прийшов до висновку, що праця та капітал пояснюють лише близько 20% причин економічного зростання, а решта 80% була зумовлена незрозумілим фактором.
Тож Солоу припустив, що основою економічного зростання є не постійне збільшення капіталу, а якість його використання. Основою економічного зростання є науковий прогрес і технології використання цього самого капіталу.
Тому що виробнича функція Кобба—Дугласа має спадну віддачу. Кожна нова одиниця капіталу чи кожна нова одиниця праці додає до випуску все менше одиниць користі.
Умовно: коли на кухні стоїть один кухар біля плити, він випускає 100 булочок. Коли два кухарі — вони випускають 190 булочок. Коли три кухарі — 260 булочок. А коли вже четвертий, то йому просто немає місця, бо плита завантажена на 100%.
Те саме з капіталом. Якщо стоїть три кухарі і в них три печі, а потім печей стає п'ять, шість, сім, вісім, дев'ять, десять, то з кожною новою піччю її внесок у випуск скорочується — бо немає місця на кухні чи немає людей, які нею користуються.
Тобто суть у тому, що кожна нова одиниця капіталу, кожна нова одиниця праці приносить меншу користь порівняно з попередньою.
Відповідно, важливим в економічному зростанні є не просто збільшення капіталу чи праці, а якісне їх використання та впровадження нових технологій.
Про те, як цих технологій досягнути і як сформувати середовище, в якому народження технологій є можливим, ми поговоримо в наступних постах.
Шаг за Шагом
👍32❤10👌6🔥4
Як виникають інновації?
У 2025 році Нобелівську премію з економіки отримали науковці, які досліджували інновації та економічне зростання.
Один із центральних сюжетів їхньої роботи - економічний динамізм, тобто здатність економіки створювати нові компанії, нові технології та нові галузі.
Одним із ключових понять тут є концепція творчого руйнування і саме за її формалізацію значною мірою й присудили премію.
Її основна суть в тому, що нове майже завжди виникає за рахунок старого. Паровий двигун замінив коней як основний засіб транспортування. Двигун внутрішнього згоряння замінив паровий. Електрика витіснила свічки та газові лампи. Мобільний зв'язок замінив телеграф і значною мірою пошту.
Кожна нова технологія створювала нові можливості, але водночас руйнувала старі ринки. Люди втрачали роботу в одних галузях, але отримували нові можливості в інших. Саме цей процес і називається творчим руйнуванням.
Питання в тому, за яких умов він можливий.
Щоб компанії інвестували в дослідження та розробки, вони повинні мати можливість отримати вигоду від своїх інновацій.
Якщо компанія створює нову технологію, новий продукт або новий сервіс, вона має бути впевнена, що зможе заробити на цьому достатньо, аби окупити свої витрати на дослідження.
Саме тому важливими є захист прав інтелектуальної власності та можливість отримати тимчасову ринкову перевагу.
Фактично інноваційна компанія певний час користується своєрідною монополією на власний винахід. Ця монопольна рента дозволяє їй повернути інвестиції, вкладені в розробку технології.
Однак тут виникає цікава проблема.
Якщо конкуренція надто жорстка, компанії не мають стимулу інвестувати в інновації. Будь-який успіх дуже швидко копіюється конкурентами, і винахідник не встигає повернути свої вкладення.
З іншого боку, якщо компанія вже є монополістом і не має конкурентів, вона також втрачає стимули до інновацій. Навіщо ризикувати та вкладати кошти в нові технології, якщо прибуток і так гарантований?
Тому найкращі умови для інновацій виникають посередині.
Коли конкуренції достатньо, щоб змушувати компанії постійно шукати нові рішення, але водночас ринок дозволяє новаторам отримувати винагороду за свої успіхи.
Саме в такому середовищі виникає економічний динамізм.
На графіку, який ви бачите на екрані, показано цю залежність. Занадто висока конкуренція знижує стимули до інновацій. Повна монополія також знижує стимули до інновацій.
Найвищий рівень інноваційної активності досягається десь посередині між цими двома крайнощами.
У наступному епізоді поговоримо про Україну. Чому в нашій економіці інновації виникають значно рідше, ніж хотілося б? Які інституційні бар'єри цьому заважають?
І що потрібно змінити, щоб економічний динамізм став одним із драйверів розвитку країни?
Шаг за Шагом
У 2025 році Нобелівську премію з економіки отримали науковці, які досліджували інновації та економічне зростання.
Один із центральних сюжетів їхньої роботи - економічний динамізм, тобто здатність економіки створювати нові компанії, нові технології та нові галузі.
Одним із ключових понять тут є концепція творчого руйнування і саме за її формалізацію значною мірою й присудили премію.
Її основна суть в тому, що нове майже завжди виникає за рахунок старого. Паровий двигун замінив коней як основний засіб транспортування. Двигун внутрішнього згоряння замінив паровий. Електрика витіснила свічки та газові лампи. Мобільний зв'язок замінив телеграф і значною мірою пошту.
Кожна нова технологія створювала нові можливості, але водночас руйнувала старі ринки. Люди втрачали роботу в одних галузях, але отримували нові можливості в інших. Саме цей процес і називається творчим руйнуванням.
Питання в тому, за яких умов він можливий.
Щоб компанії інвестували в дослідження та розробки, вони повинні мати можливість отримати вигоду від своїх інновацій.
Якщо компанія створює нову технологію, новий продукт або новий сервіс, вона має бути впевнена, що зможе заробити на цьому достатньо, аби окупити свої витрати на дослідження.
Саме тому важливими є захист прав інтелектуальної власності та можливість отримати тимчасову ринкову перевагу.
Фактично інноваційна компанія певний час користується своєрідною монополією на власний винахід. Ця монопольна рента дозволяє їй повернути інвестиції, вкладені в розробку технології.
Однак тут виникає цікава проблема.
Якщо конкуренція надто жорстка, компанії не мають стимулу інвестувати в інновації. Будь-який успіх дуже швидко копіюється конкурентами, і винахідник не встигає повернути свої вкладення.
З іншого боку, якщо компанія вже є монополістом і не має конкурентів, вона також втрачає стимули до інновацій. Навіщо ризикувати та вкладати кошти в нові технології, якщо прибуток і так гарантований?
Тому найкращі умови для інновацій виникають посередині.
Коли конкуренції достатньо, щоб змушувати компанії постійно шукати нові рішення, але водночас ринок дозволяє новаторам отримувати винагороду за свої успіхи.
Саме в такому середовищі виникає економічний динамізм.
На графіку, який ви бачите на екрані, показано цю залежність. Занадто висока конкуренція знижує стимули до інновацій. Повна монополія також знижує стимули до інновацій.
Найвищий рівень інноваційної активності досягається десь посередині між цими двома крайнощами.
У наступному епізоді поговоримо про Україну. Чому в нашій економіці інновації виникають значно рідше, ніж хотілося б? Які інституційні бар'єри цьому заважають?
І що потрібно змінити, щоб економічний динамізм став одним із драйверів розвитку країни?
Шаг за Шагом
👍40❤8
Що з економічним динамізмом в Україні?
Ми вже згадували дослідження Світового банку, де описано стан української економіки в розрізі економічного динамізму.
Дослідники розбили часовий період на три етапи: до кризи 2008 року, потім до 2014 року - і далі по сьогодні (дані 19 року).
До 2008 року це був економічно динамічний час для української економіки. Створювалася велика кількість нових компаній, які постійно розширювалися, набирали працівників, зростали.
У той момент за коефіцієнтами, що показують, наскільки швидко й динамічно бурлить ринкове середовище, українська економіка була схожа на американську.
Після кризи 2008 року все стало значно сумнішим - динамізм почав зникати. Молоді фірми майже не з'являлися, економіка почала застоюватися. За цими ознаками Україна нагадувала вже не Штати, а Мексику - класичний приклад економіки, що застрягла в режимі "не зростання".
Третій етап - після 2014 року, коли Росія вторглася в Крим і на Донбас. Він остаточно зацементував ринкове середовище. Нові фірми практично не з'являлися, старі практично не росли. У такому середовищі ми живемо й по сьогодні.
Маємо відсутність економічного динамізму й відсутність швидкого зростання. Компанії не прагнуть рости, інновації майже не з'являються. Якщо говорити цифрами, то до 2008-го молода фірма за десятиліття встигала вирости в рази (8-10х), після 2014-го нова фірма за ті самі десять років ледве подвоювалася.
Зростання продуктивності праці в обробці впало з 15,2% на рік (2002–2013) до 3,7% (2014–2019). За цією траєкторією Україна стала схожа вже на Індію - економіку з хронічно млявим життєвим циклом фірм.
Якщо накласти на це трохи інституційного контексту, картина стає зрозумілішою
З початку 2000-х і до 2008 року - світовий ресурсний суперцикл. Глобальна економіка накачується грошима, бадьорістю, прагненням до змін.
На це накладається те, що Україна виходить із кризи 90-х: надії на майбутнє, Помаранчева революція - усе це живить віру в завтра і прагнення брати це завтра тут і зараз.
Ось наприклад дуже цікава цифра на підтвердження: у роки після 2004-го продуктивність фірм у регіонах, що підтримали зміни (підтримували Ющенка), зросла помітно сильніше, ніж у решті країни.
Віра в майбутнє буквально конвертувалася в продуктивність.
Після кризи 2008 року світ отримує макроекономічний удар, приплив швидких гарячих грошей зникає. А в Україні поверх цього — зневіра у європейському й демократичного шляху, реванш проросійських авторитарних сил, який потім доб'є динамізм остаточно.
З приходом Януковича сенс створювати нові компанії поступово починає зникати. А навіщо, якщо за кілька тижнів чи місяців ти побачиш під вікном команду умовного "стоматолаога", яка цю компанію в тебе забере?
Після 2014 року ми почали чистити компанії-зомбі, чистити банківський сектор, вичищати накопичені дисбаланси - і разом із тим отримали війну та великі макроекономічні ризики, які поставили під сумнів саме майбутнє.
А коли майбутнє під сумнівом, очевидно, що нові компанії не створюються. Майбутнє неможливо прогнозувати, і будь-яка ринкова маржа, яка з'явиться, перетвориться на пил - бо завтра все може перевернутися з ніг на голову.
Так само й за Януковича ринкова маржа була неможлива. Бо маржа була інша — монополістична, урядова, адміністративна.
І ми потрапили у середовище у якому зростання через технології та продуктивність не відбувається
Шаг за Шагом
Ми вже згадували дослідження Світового банку, де описано стан української економіки в розрізі економічного динамізму.
Дослідники розбили часовий період на три етапи: до кризи 2008 року, потім до 2014 року - і далі по сьогодні (дані 19 року).
До 2008 року це був економічно динамічний час для української економіки. Створювалася велика кількість нових компаній, які постійно розширювалися, набирали працівників, зростали.
У той момент за коефіцієнтами, що показують, наскільки швидко й динамічно бурлить ринкове середовище, українська економіка була схожа на американську.
Після кризи 2008 року все стало значно сумнішим - динамізм почав зникати. Молоді фірми майже не з'являлися, економіка почала застоюватися. За цими ознаками Україна нагадувала вже не Штати, а Мексику - класичний приклад економіки, що застрягла в режимі "не зростання".
Третій етап - після 2014 року, коли Росія вторглася в Крим і на Донбас. Він остаточно зацементував ринкове середовище. Нові фірми практично не з'являлися, старі практично не росли. У такому середовищі ми живемо й по сьогодні.
Маємо відсутність економічного динамізму й відсутність швидкого зростання. Компанії не прагнуть рости, інновації майже не з'являються. Якщо говорити цифрами, то до 2008-го молода фірма за десятиліття встигала вирости в рази (8-10х), після 2014-го нова фірма за ті самі десять років ледве подвоювалася.
Зростання продуктивності праці в обробці впало з 15,2% на рік (2002–2013) до 3,7% (2014–2019). За цією траєкторією Україна стала схожа вже на Індію - економіку з хронічно млявим життєвим циклом фірм.
Якщо накласти на це трохи інституційного контексту, картина стає зрозумілішою
З початку 2000-х і до 2008 року - світовий ресурсний суперцикл. Глобальна економіка накачується грошима, бадьорістю, прагненням до змін.
На це накладається те, що Україна виходить із кризи 90-х: надії на майбутнє, Помаранчева революція - усе це живить віру в завтра і прагнення брати це завтра тут і зараз.
Ось наприклад дуже цікава цифра на підтвердження: у роки після 2004-го продуктивність фірм у регіонах, що підтримали зміни (підтримували Ющенка), зросла помітно сильніше, ніж у решті країни.
Віра в майбутнє буквально конвертувалася в продуктивність.
Після кризи 2008 року світ отримує макроекономічний удар, приплив швидких гарячих грошей зникає. А в Україні поверх цього — зневіра у європейському й демократичного шляху, реванш проросійських авторитарних сил, який потім доб'є динамізм остаточно.
З приходом Януковича сенс створювати нові компанії поступово починає зникати. А навіщо, якщо за кілька тижнів чи місяців ти побачиш під вікном команду умовного "стоматолаога", яка цю компанію в тебе забере?
Після 2014 року ми почали чистити компанії-зомбі, чистити банківський сектор, вичищати накопичені дисбаланси - і разом із тим отримали війну та великі макроекономічні ризики, які поставили під сумнів саме майбутнє.
А коли майбутнє під сумнівом, очевидно, що нові компанії не створюються. Майбутнє неможливо прогнозувати, і будь-яка ринкова маржа, яка з'явиться, перетвориться на пил - бо завтра все може перевернутися з ніг на голову.
Так само й за Януковича ринкова маржа була неможлива. Бо маржа була інша — монополістична, урядова, адміністративна.
І ми потрапили у середовище у якому зростання через технології та продуктивність не відбувається
Шаг за Шагом
👍22❤10💯5
Вбий монополії - отримай зростання!
Станом на зараз ситуація в нас більше схожа не на нестабільне ринкове середовище, яке швидко зростає, а на заскорузлу калюжу де кілька компаній-монополістів захопили ринок, нікого не пускають і впроваджувати інновації або не збираються або роблять це дуже повільно.
В обробній промисловості чотири найбільші фірми роблять близько 53% усіх продажів галузі - тобто більше половини ринку припадає лише на чотирьох гравців. І ця частка з роками тільки зростала: на початку 2000-х вона була 48–49%.
Для порівняння: у США, одній з найконцентрованіших економік світу, топ-4 тримають близько 44%. Український ринок концентрованіший за американський, але без того динамізму, який зазвичай це супроводжує.
А якщо озирнутися довкола себе, картина та сама й поза статистикою. Ми не хочемо переходити на прізвища чи назви компаній, але ви й самі можете прикинути: якими магазинами ви користуєтесь, якими сервісами, якими банками і зрозуміти, що більшість ринку це дві-три або чотири компанії, і все.
Конкуренції на таких ринках, очевидно, небагато. А там, де немає конкуренції, немає й тиску, який змушував би розвиватися та впроваджувати інновації.
Але не все втрачено.
З початком повномасштабної війни в нас розвинулася галузь, де економічний динамізм виглядає пристойно і розвивається цілком закономірно. Це дефтех- і мілтех-компанії. Вони зростають дуже стрімко.
І це саме та логіка, про яку каже теорія: компанія, що створила інновацію, дістає можливість стрімко вирости саме завдяки її впровадженню. Такі компанії швидко набирають працівників, швидко розширюються, швидко масштабуються.
Тут варто віддати належне державній політиці. У нас є Brave1 - платформа, що дає розробникам стартові гранти на оборонні інновації, фактично виконуючи роль венчурного капіталу для галузі.
Крім того, працює механізм державного замовлення: якщо ви створили інновацію, військові оцінили її на фронті, вона показала свою цінність — і попит на неї зростає, держава підхоплює вас великим контрактом на виробництво нових і нових виробів.
І ви дістаєте можливість дуже швидко вирости й набути масштабу великої компанії, бо держава одразу забезпечує вас великим попитом.
Це приклад того, як державна політика може стимулювати економічне зростання й динамізм у конкретній сфері — створюючи попит і винагороду для тих, хто реально щось винаходить.
І тут варто сказати важливу річ, а саме висновок дослідження який не настільки очевидний як хотілось би.
Здавалося б, рецепт простий: хочеш більше інновацій - роздай гранти всім охочим, нехай розквітає тисяча стартапів. Але дослідження показує, що так це не працює. Автори прокрутили в моделі два сценарії підтримки.
Субсидії просто «на вхід», аби нових фірм з'являлося більше, майже не зрушують зростання - нові гравці конкурують за тих самих інженерів, піднімають їм зарплати й скорочують монопольний прибуток сильних інноваторів, і ті згортають власні дослідження. Гроші розмазуються, а результату нема.
Працює підтримка тих, хто справді здатен рости. Але й вона не спрацьовує , коли ринок захоплений укоріненими гравцями. Бо який сенс вкладатися в інновацію, якщо її результат однаково ризикує опинитись у руках монополіста, що відбере ринок не технологією, а адмінресурсом?
Звідси головний висновок усього дослідження. Таргетувати типи фірм для субсидій недостатньо, бо можна ідеально влучити субсидією в правильну фірму й однаково отримати нуль, якщо середовище захоплене монополістами.
Спершу потрібно привести до путя укорінених гравців: великий бізнес, ДП, застарілі адміністративні монополістів, що захищають своїх і душать новачків.
І саме тому дефтех тут показовий. Це рідкісний випадок, коли держава не розпорошує гроші абикуди, а підхоплює попитом саме переможців — тих, хто довів свою цінність на фронті. Працює не сама роздача коштів, а винагорода для тих, хто реально щось винаходить, на ринку, де їм дають вирости.
Шаг за Шагом
Станом на зараз ситуація в нас більше схожа не на нестабільне ринкове середовище, яке швидко зростає, а на заскорузлу калюжу де кілька компаній-монополістів захопили ринок, нікого не пускають і впроваджувати інновації або не збираються або роблять це дуже повільно.
В обробній промисловості чотири найбільші фірми роблять близько 53% усіх продажів галузі - тобто більше половини ринку припадає лише на чотирьох гравців. І ця частка з роками тільки зростала: на початку 2000-х вона була 48–49%.
Для порівняння: у США, одній з найконцентрованіших економік світу, топ-4 тримають близько 44%. Український ринок концентрованіший за американський, але без того динамізму, який зазвичай це супроводжує.
А якщо озирнутися довкола себе, картина та сама й поза статистикою. Ми не хочемо переходити на прізвища чи назви компаній, але ви й самі можете прикинути: якими магазинами ви користуєтесь, якими сервісами, якими банками і зрозуміти, що більшість ринку це дві-три або чотири компанії, і все.
Конкуренції на таких ринках, очевидно, небагато. А там, де немає конкуренції, немає й тиску, який змушував би розвиватися та впроваджувати інновації.
Але не все втрачено.
З початком повномасштабної війни в нас розвинулася галузь, де економічний динамізм виглядає пристойно і розвивається цілком закономірно. Це дефтех- і мілтех-компанії. Вони зростають дуже стрімко.
І це саме та логіка, про яку каже теорія: компанія, що створила інновацію, дістає можливість стрімко вирости саме завдяки її впровадженню. Такі компанії швидко набирають працівників, швидко розширюються, швидко масштабуються.
Тут варто віддати належне державній політиці. У нас є Brave1 - платформа, що дає розробникам стартові гранти на оборонні інновації, фактично виконуючи роль венчурного капіталу для галузі.
Крім того, працює механізм державного замовлення: якщо ви створили інновацію, військові оцінили її на фронті, вона показала свою цінність — і попит на неї зростає, держава підхоплює вас великим контрактом на виробництво нових і нових виробів.
І ви дістаєте можливість дуже швидко вирости й набути масштабу великої компанії, бо держава одразу забезпечує вас великим попитом.
Це приклад того, як державна політика може стимулювати економічне зростання й динамізм у конкретній сфері — створюючи попит і винагороду для тих, хто реально щось винаходить.
І тут варто сказати важливу річ, а саме висновок дослідження який не настільки очевидний як хотілось би.
Здавалося б, рецепт простий: хочеш більше інновацій - роздай гранти всім охочим, нехай розквітає тисяча стартапів. Але дослідження показує, що так це не працює. Автори прокрутили в моделі два сценарії підтримки.
Субсидії просто «на вхід», аби нових фірм з'являлося більше, майже не зрушують зростання - нові гравці конкурують за тих самих інженерів, піднімають їм зарплати й скорочують монопольний прибуток сильних інноваторів, і ті згортають власні дослідження. Гроші розмазуються, а результату нема.
Працює підтримка тих, хто справді здатен рости. Але й вона не спрацьовує , коли ринок захоплений укоріненими гравцями. Бо який сенс вкладатися в інновацію, якщо її результат однаково ризикує опинитись у руках монополіста, що відбере ринок не технологією, а адмінресурсом?
Звідси головний висновок усього дослідження. Таргетувати типи фірм для субсидій недостатньо, бо можна ідеально влучити субсидією в правильну фірму й однаково отримати нуль, якщо середовище захоплене монополістами.
Спершу потрібно привести до путя укорінених гравців: великий бізнес, ДП, застарілі адміністративні монополістів, що захищають своїх і душать новачків.
І саме тому дефтех тут показовий. Це рідкісний випадок, коли держава не розпорошує гроші абикуди, а підхоплює попитом саме переможців — тих, хто довів свою цінність на фронті. Працює не сама роздача коштів, а винагорода для тих, хто реально щось винаходить, на ринку, де їм дають вирости.
Шаг за Шагом
👍40❤3