Один із проміжних підсумків року, котрий хочу зробити вже зараз: патерналізм - одне з найнегативніших явищ у спілкуванні, загалом. Де наявний патерналізм - не може народитися нічого конструктивного та корисного. Адже таке спілкування не є навіть діалогом - це комунікація між майстром дзену та його учнем. Діалог можливий при усвідомленні потреби взаємного зростання та навчання й розвитку. Коли ж одна людина сприймає іншу як незавершену одиницю - в неї відсутня повага до головного - її суб'єктності. До речі, саме цей прийом застосовують малороси на кшталт Арестовича чи Баумейстера - свідомо наголошувати на відсутності зрілості опонентів, таким чином ставлячи їх немовби на нижчий ступінь розвитку, скільки б вони книжок не прочитали та скільки б досягнень не мали. Якщо на вас дивляться як на Галатею чи людину невизначеного образу Піко делла Мірандолли - просто тікайте. Ви завжди будете ученицею та чимось недовершеним, скільки б зусиль не вкладали. Одна справа - якщо ви самі звернулися до психолога чи лайф-коуча, а зовсім інша - коли цю роль нав'язується виконувати інша людина для вас. Саме тому й заборони на стосунки між викладачами та студентами є релевантними, бо там бракуватиме головного - зрілості та взаємної поваги. Як людина, що викладає за гроші, вважаю, що ситуація, коли хтось прагне бути вашим коучем безкоштовно, має напрягти та викликати сумніви щодо мотивів самих цих людей.

Ламані лінії українського дазайну.
Чорні троянди на чоботях.
Зворотній відлік моментів.
Колективний сеанс пірнання в холодну воду.
Чи несподіваним було витверезвлення?
Коли твоя інтуїція здається потужнішою
За колективне несвідоме.
Юнґіанські архетипи зіштовхуються з буденними потребами платити.
Умови, непридатні для ескапізму.
Чорний ящик імпліцитних загадок.
Чесно. Непримітно. Без прикрас.
Дивна не сталося.
Та й хто наївний очікував трансформації?
Справжнє на уламках Апокаліпсису.
Виживуть тільки екзистенціалісти.
Don’t look up!

В моєму серці - чорна діра.
Щось середнє між Сартром і дослідженням космосу.
Намагатися заповнити спілкування та гобі.
Крізь цю діру іноді проходять люди,
Здіймаючи бурю в піску,
Тимчасово ворушачи порожнечу.
Але надалі крокую самостійно.
Бачу міраж, як пілот із Маленького принца.
Перегляд Дюну як сублімація наповненості й пригод.
Долати емоційну спеку всіма можливими засобами.
Рядки як природний кондиціонер.
Поволі стирати межі власних кордонів,
Як стирають написи крейдою перед новим заняттям.
Не просили. Відсутність збережених записів у системі.
Пити воду дрібними ковтками.
Кроки назустріч собі.
Деконструкція намірів.
Мантикора на ім’я Теодор.

Якби над нашими душами провели експеримент в стилі серіалу Good Place —
Мали б успіх як ідеальні люди для взаємного катування.
Твоє нерозуміння наслідків власних слів та дій
У мазохістичному симбіозі з моїм небажанням вербалізувати невдоволення
Та замінювати пряме проговорення плітками.
Отака герменетика, малята!
Чи допомогла б телепатія?
Та ні — були б шоковані думками один одного.
Загнані в моральну клітку сумнівів.
“За зачиненими дверима” —
Ідеальне місце для незрозумілого, закритого, загнаного в свої афекти.
“Вчення про бесіду з самим собою” —
Щастя, що, на відміну від Августина, можу слухати джаз.
Новини в Твітері про старість Дікапріо.
Чи поширюється на нього ейджизм?
Впорядковувати список вранішніх проблем.
Уже не стежу за новинами, крім стрічки на Суспільному.
Проїжджала міст.
У лісах щось горіло —
Це не було в фокусі моєї уваги.
Тішитися високими місцями на місцевих конкурсах.
Чемпіонський характер.
Купити нову мишку, замість полагодити.
Відчуваю докори сумління за те, що примушую себе рухатися від ескапізму.
Повертаюся в початкову точку.
“Все на світі — як вода”.
Листівка, де Геракліт — із літнім рятівним кругом.
Присипляти власну увагу замість того, аби стежити за творенням історії.
Незручно за привілеї.
Закопувати себе в роботу.
Надсилаю всім спляче кошеня,
Якому складно вставати.
Радіти навалі дедлайнів —
Принаймні, комфортний спосіб зібрати себе докупи.
У виданні, куди я іноді пишу,
Колонки називають “памфлетами”.
Нагадує Джонатана Свіфта,
А я собі — Робінзона в італійській комедії.

Відпускати поток темної жовчі.
Стежити за пропливання трупа ворога.
Помилки всього кінематографічного контенту щодо людської психології.
Косплеїти Герду.
Скандинавські казки з кривавим фіналом.
Збирати екзистенціали пазлів,
Намагаючись уникнути ретравматизації.
Знахоження Ельдорадо.
Рахувати кроки. Крокомір моїх емоцій.
Намагатися зламати алгоритми та вписатися в простір.
Darjeeling Limited.
Писати кривавими ранами.
Sandcastles on the sand.
Тотальне обнулення.

Фантасмагоричні підсумки року.
Найбільш прикордонний та націкавіший рік у моєму житті. Зимовий джаз. Переоцінка всіх цінностей та вічне повернення. В одному тексті неможливо перерахувати, скільки подій відбулися вперше. За цим роком можна зняти фільм за сюжетом мандрівки героя. Якби можна було прожити якийс час іще – я б обрала саме цей, але зі щасливішим розвитком подій.
Реалістичні підсумки року.
Ще більше усвідомила те, що завжди розуміла інтуїтивно. Люди – тимчасові попутники один для одного. Вони їздять в одному потязі, тимчасово виговорюються, а далі дороги розходяться. І в цьому немає жодної проблеми. Є сенс ставити на роботу, самовдосконалення, набуття нових навичок, але не на людей. Жодного довготривалого «ми» не існує. Люди спілкуються та взаємодіють, доки це обопільно вигідно. Я сприймаю кожну нову людину, як ту, що може мене розчарувати, але ще не встигла це зробити. Проте розчарує з імовірністю в 90%.
Дійшла до висновку, що маю більшу повагу до практичної діяльності, що приносить конкурентну користь тут і зараз, ніж до абстрактних розумувань на теми, що лише творять хибний флер елітарності, але не мають жодної іншої позірної мети.
Найадекватнішою ідеологією є лібертаріанство, бо воно чесно відображає екзистенційну самотність людини та потребу мати фінансовий капітал, щоб не залежати від нетривкого соціального, а не покладатися на deus ex machine у вигляді друга, партнера, Карлсона, що має прилетіти й ощасливити. Робота, здобута на конкурсній основі, є значно ціннішою за отриману за допомогою зв’язків. Відчуття, що тобі хтось допоміг, і тепер ти винній цій людині – ситуація, в якій є найменше бажання опинитися. Свобода ж – це право припинити контакти з будь-якою людиною в будь-який зручний для себе час.
Гумористичні підсумки року.
Побачила серіал Parks and Recreations, зі стосунками, про які я мрію (Ейпріл-Енді) та світоглядом, про який я мрію – Рон Свонсон.

Підтримаємо збір Hanna Hrytsenko в коментах. https://send.monobank.ua/jar/26MNw3idMf

Зараз почнуться певні відфренди, але, як для людини, що мало, з ким зараз спілкується, для мене, це - не проблема.
Повністю підтримую Alina Sarnatska та вважаю чорною невдячністю зараз булити таких людей, як вона. Ця ситуація ще раз нагадала, чому я правильно зробила, відмежувавшись від більшості сучукрфеміністичних груп. Для мене, фемінізмом не є тусня, де з істеричними інтонаціями обсмоктують кроки в громадському просторі людини, в т.ч. завдяки якій більшість людей, все таки, залишається в Україні. Якщо для людей у 2025 р., з війною та техноапокаліпсисом, найактуальнішими залишаються проблеми з 2019 р. - це деградація, яку можна лише критикувати. Найвдаліше таку позицію було названо в одній зі статей "Нігіліста" тих часів - Булінгове крило українського фемінізму.
І навіть раніше була не зовсім зрозумілою позиція "не хочемо чути думки людей, яким так палко хочемо допомогти на словах". Згадується анекдотичний випадок з того часу, коли моя минула знайома, що виявилася вкрай неприємною людиною, забанила Сарнацьку прям із формулюванням: "Ця шл..ра не має право казати, як боротися з проституцією". (Не метафорично, а апелюючи до досвіду людини в секс-роботі). Те, що для допомоги будь-якій соціальній групі, варто чути про потреби цієї групи, вам скажуть будь-які західні академічні дослідники.
Оскільки я за популярністю - той невловний Джо, котрий невловний, бо нікому не був потрібен, також напишу, що найближчою для мене персонажкою кінематографу, на чому я неодноразово наголошувала в презентаціях своєї книжки, є Белла Бакстер, і ми знаємо рід її професії до наукової кар'єри. Можете кенселити мене за це).
Позиція споживання чиїхось альтруїстичних дій (в цьому разі, Аліни та інших жінок-військових) є для мене категорично неприйнятною, як і комплекс рятівництва.

Громадо, хто любить Карпати – підпишіть, будь ласка, цю петицію про збереження їхньої природи і культурної спадщини.

Вимоги дуже комплексні, зокрема, такі:
— врегулювати особливі умови сталого розвитку Карпатського регіону;
— забезпечити охорону його унікальних природних комплексів, ландшафтів та культури;
— заборонити суцільні рубки лісів, а також будь-які форми масштабного будівництва й розміщення пов’язаної інженерної інфраструктури на територіях вище 1000 метрів над рівнем моря та на інших природних ділянках, які мають ключове значення для збереження біорізноманіття, водних ресурсів і ландшафтів;
— створити нові та розширити існуючі заказники та інші обʼєкти природно-заповідного фонду.

Хто не любить Карпати – відписуйтесь, у вас немає душі.

Фото ілюстративне і тематичне.