КИСЛИЙ ХЛІБ ТА СОЛОДКИЙ ПОДИХ ВОЛІ. СПОГАДИ БЕРДЯНКИ 

Бердянка згадує перші дні війни та щиро дивується, як таке можливо в сучасному світі

Кислий хліб

27 лютого росіяни в’їхали в місто. Почалася блокада. Знаєте, війна має смак – це смак хліба без дріжджів. Його пекли з борошна, що лишилося, він був безформний і кислий, але ми стояли за ним у чергах, бо іншого не було. Гроші в банкоматах зникли, ліків не стало.

Наше радіо «Азовська хвиля» захопили люди з автоматами. Замість новин вони вмикали свої пісні. Це було так гидко… Я вимкнула радіо, бо зрозуміла, що це не наша культура, це чуже, це окупація не лише землі, а й розуму. Потім почалися викрадення. Зник отець Степан, священник, який безкоштовно відспівував людей. Ми досі не знаємо, що з ним.

24 березня ми поскакували з ліжок о сьомій ранку. Вікна тряслися, стіни ходили ходором. Це ЗСУ вдарили по порту. Горіли їхні кораблі, а ми в підвалах раділи, хоча було смертельно страшно. Після цього росіяни розлютилися остаточно й припинили впускати будь-які гуманітарні колони.

Дорога смерті 

25 березня ми вирішили вириватися. На площі біля спорткомплексу я бачила все: людей, які кидали машини, бо не було бензину; котиків у переносках і навіть трилітрову банку з акваріумними рибками. Люди рятували все живе, що могли.

Ми їхали через 16 блокпостів. У Токмаку ми дві години сиділи під прицілом кулемета. Один росіянин заскочив у бус, кричав, стрибав, розмахував автоматом… Слина летіла йому з рота. Тоді прийшло усвідомлення: твоє життя нічого не варте. Одна куля і все. У нашому бусі був малюк з Маріуполя. Він просив чаю, потім води. Коли мати сказала, що води немає, він просто замовк. Дворічна дитина, яка розуміє, що просити марно. Я не забуду це ніколи.

У Василівці ми стояли ніч. Потім був останній блокпост із дагестанцями. Нас обшукували, чоловіків намагалися заманити в Крим, але ми прорвалися. Коли побачили перший український танк у пікселі – повітря раптом стало солодким. Всі в автобусі почали усміхатися, махати військовим, дівчинка вибігла до солдата, щоб дати йому якийсь маленький подарунок. Це були перші хвилини волі.

Нове життя 

Зараз ми в Івано-Франківську. Живемо в садочку з людьми з Бучі, Краматорська, Миколаєва. Ми ділимося історіями і в кожного вони однаково чорні.

Але найболючіше знати, що відбувається в Бердянську зараз. Місто «купили» дешевим газом та новим асфальтом, але ціна цьому – душі дітей. У садочках їх вчать, що українців не існує, що ми бандити. На Новий рік батьків змусили купити дітям військову форму – вони зустрічали Діда Мороза в камуфляжі.

Я вірю, що це закінчиться. Що ми повернемося, і в бердянському садочку знову буде святий Миколай, а діти розповідатимуть вірші про калину, а не про чужий Енісей.

Текст підготовлено за розповіддю бердянки для каналу «Реальні події та історії у спогадах».

Декілька районів міста залишились без водопостачання через аварію

Повернути б час назад, аби відкласти всі справи і піти в той день на море❤️‍🩹 бо все, що «не на часі» насправді як ніколи НА ЧАСІ!

КВИТОК В ОДИН КІНЕЦЬ, РОБОТА В КАЗИНО ТА БІСЕРНА ТЕРАПІЯ. ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ, МАЙСТРИНІ ТА ВОЛОНТЕРКИ НАТАЛІ ЛУЄНКО 

Вона зберігає автобусний квиток «Бердянськ – Київ» уже двадцять років та вірить, що одного дня зможе купити зворотній квиток додому

Історія Наталі в Києві розпочалася не так романтинтично, як хотілося б. У рідному Бердянську дівчина зіткнулася з несправедливістю: робота в супермаркеті, де за два місяці не заплатили ні копійки, та виснажливе стажування з продажу книг, яке залишило її ще й у боргу перед роботодавцем. На фоні особистої втрати – смерті бабусі – ці невдачі ледь не зламали Наталю. 

«У тебе немає часу думати, я даю тобі три дні: збираєшся і їдеш у Київ», – саме ці слова двоюрідної сестри стали вирішальними. 

Наталя купила квиток на автобус і поїхала в невідомість. Той клаптик паперу вона випадково знайшла серед документів нещодавно. Каже, що тепер не викине ні за що, заламінує на пам’ять про початок нового життя. 

«Київ – це місто для сильних людей. Тут треба дуже багато працювати. Не можу сказати, що він прийняв мене повністю навіть за 20 років, але саме тут сталася моя найбільша радість – народився син», – ділиться Наталя. 

Людина, якої «не існувало» 

Життя в столиці було насиченим: робота офіціанткою у відомому київському казино, де перед очима проходили зірки естради, пізніше – позиція касира. Проте справжній іспит на витривалість чекав у 2019 році. Коли Наталя вийшла заміж і вирішила змінити прізвище, виявилося, що в українських реєстрах її не існує. Через помилку під час відновлення громадянства після переїзду з Азербайджану на початку 2000-х, паспорт Наталі вважався недійсним усі ці роки. 

«Мені сказали, що я можу взагалі залишитися без громадянства. Треба було довести, що я справді жила в Україні, вчилася в школі, отримувала паспорт. Це було три місяці бюрократичного пекла, архівів та перевірок. Але я виборола свою ID-картку». 

Початок повномасштабного вторгнення 

Повномасштабне вторгнення Наталя зустріла в Києві. 18 днів вона з маленьким сином, у якого діагностували аутизм, провела в підвалі. Страх і невідомість змусили виїхати до Німеччини, але витримала там лише три місяці. Почуття «зрадниці» не давало дихати, поки вдома залишалися мама та чоловік. У травні 2022-го вона повернулася. Родина орендувала квартиру іншу квартиру, але юридично залишалася зареєстрованою в тому самому будинку, де мешкав батько чоловіка. Саме в цей будинок у липні 2024 року влучила російська ракета під час масованої атаки на «Охматдит». 

«Загинуло 13 сусідів, серед них – 5 дітей. Наші куми дивом вижили, бо їх не було вдома, але їхнє парадне просто знищене. Тепер я офіційно ВПО всередині Києва – переселилася з правого берега на лівий», – розповідає Наталя.

ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇

«ІНТЕНСИВНІСТЬ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТРАДИЦІЙНО ВИСОКОМУ РІВНІ». ЯКА СИТУАЦІЯ НА ЗАПОРІЗЬКОМУ ФРОНТІ

Окупанти використали великоднє перемир'я для перегрупування, підтягнули логістику та поповнили втрати. Речник Сил оборони півдня Владислав Волошин розповів в інтерв’ю «Бердянськ 24», що ситуація на Олександрівському, Гуляйпільському й Оріхівському напрямках Запорізької області надалі залишається доволі складною.

Військовий розповів, що щодня тут фіксують близько 30 бойових зіткнень. Найактивнішим залишається Гуляйпільський напрямок, де ворог прагне просунутися з півдня та атакує північ.

«Хоче взяти під контроль населені пункти Залізничне, Гуляйпільське, просунутися в напрямку Верхньої Терси. А також доволі активно атакує на північ від Гуляйполя, там де Оленокостянтинівка, Святопетрівка, Староукраїнка», – розповів Волошин. 

На Олександрівському напрямку відбувається до десяти бойових зіткнень за добу. Тут, за словами Волошина, ЗСУ активно та вдало контратакують, тому противник намагається їх зупинити та перехопити ініціативу.

«Сюди перекидають певну кількість тих ворожих штурмових підрозділів, які взагалі нещодавно перекинули на південь. Це стосується зокрема підрозділів дивізії морської піхоти. І зараз їй поставлене завдання підійти ближче до Великомихайлівського лісу,  форсувати річку Вовча, зайти в ліс і захопити там плацдарм. Створити передумови для подальшого наступу, вторгнення в Дніпропетровську область», – повідомив речник.

Активні бої тривають і на Оріхівському напрямку. Зокрема за Степногірськ, Приморське та Плавні.

«Ворог намагається інфільтруватись вглибину нашої оборони, рухатися на схід від Степногірська до Павлівки, там тривають бойові зіткнення. Ворожі диверсійні групи намагаються зайти піденніше Новояковлівки. Крім того біля Оріхова, де розташовані населенні пункти Малі Щербаки, Щербаки ворог розпочав доволі активні штурмові дії», –  розповів Волошин.

Він зазначив, що російські війська збільшили удари дронами: FPV, літакового та баражуючого типу.

«Ворог намагається збільшити так звану кіл зону та бити по нашій логістиці, щоб ми не могли підтягати сили та засоби. Зараз на півдні ми фіксуємо близько 1700-1800 ударів дронами на добу», – повідомив речник.

Волошин зазначив, що так само на півдні висока кількість артилерійських обстрілів – понад 300 за добу. А також близько 20 авіаційних ударів. Окупанти застосовують до сотні авіабомб, зокрема коригованих. Від цих ударів страждають не лише позиції наших захисників, але й населені пункти вздовж лінії бойового зіткнення.

«Ми щодня проводимо по два десятки пошуково-ударних дій для виявлення та знищення диверсійних груп. Щоб вони не могли захоплювати плацдарми в нашому тилу та розвивати свій наступ», – зазначив військовий.

Втім, умовне великоднє перемир’я використали з користю не лише окупаційні війська, а й наші.

«Ці паузи дали можливість Силам оборони України провести перегрупування, поповнити особовий склад, підтягнути боєприпаси та евакуювати поранених. Ці паузи використовують обидві сторони. Перемир’я як такого не було, просто фіксувалося зменшення вогневої активності ворога», – запевнив Волошин.

Він зазначив, що за останні два тижні противник не мав жодних суттєвих успіхів. А Сили оборони України відновили контроль деяких, раніше втрачених, позицій. Волошин підтвердив, що південні напрямки залишаються одними з найактивніших на всьому фронті.

«Наприклад учора чи позавчора на Гуляйпільському напрямку було 33 бойових зіткнення. Кількість дронів, які ворог тут застосовує, також найвища в російсько-українській війні. Кількість авіаційних ударів також є однією з найбільших. Тобто інтенсивність бойових дій тримається на традиційно високому рівні», – зауважив речник.

193 українські воїни повертаються додому в межах обміну.

Військові зі Збройних Сил, Нацгвардії, Державної прикордонної служби, Національної поліції, Державної спеціальної служби транспорту. Захищали Україну на різних напрямках. Серед них є ті, на кого Росія завела кримінальні справи, є і поранені.

Важливо, що обміни є і що наші люди повертаються додому. Я дякую всім, хто працює заради обмінів. Кожному підрозділу, який на фронті забезпечує поповнення обмінного фонду для України. Вдячний усім партнерам, які допомагають у цьому.

Памʼятаємо про кожного й кожну і щодня продовжуємо роботу над поверненням наших людей додому з російської неволі.

В Бердянську чули вибух