Можна відчайдушно і сміливо триматись, будувати нове життя і облаштовуватись, посміхатись і навіть жартувати.
Але коли наближається літо – мабуть, кожного бердянця накриває по-особливому.
Бо якщо для когось літо – це просто сезон.
То для бердянця – це було життя.
Окреме і ні на що не схоже.

І навіть зараз, за сотні кілометрів від дому, з приходом тепла – тебе наздоганяють якісь фантомні болі.
І спогади.
Безкінечні спогади.

Якого неймовірного кольору стає Азовське море в травні, коли
воду вже гріють сонячні промені, але ще не каламутять відпочивальники.
Як вздовж коси тягнеться дим від перших мангалів.
Як на Приморку виносять літні майданчики.
Як ти, ледь закінчивши роботу, забуваєш про втому і сідаєш на велосипед.
Або – хапаєш друзів, піцу і йдете вечеряти на пляж.
Як чекаєш на першу полуницю і мелітопольську черешню.

Це був наш час бути щасливими.

Тому напередодні літа просто хочеться сказати бердянцям:
тримайтесь, рідні. Дасть Бог – ще повернемось туди, у своє літо.

На фото наш Бердянськ. Весняний і сонячний. Але пустий.