🎨Один з моїх найулюбленіших музеїв Ніцци, Музей витончених мистецтв, цьогоріч обрав обличчям свого славʼянського тижня нашу неймовірну українку Марію Башкірцеву — дуже непересічну особистість, талановиту художницю та цікаву письменницю. Взагалі, про неї (як і про сам музей, що знаходиться у віллі княгині Єлизавети Кочубей — теж українки та полтавчанки, землячки Марії Башкірцевої), можна написати не одну захопливу книгу, бо історія їх просто вражаюча.

Наведу тільки декілька цікавих фактів. Марія Башкірцева народилася та провела дитинство в Полтавській губернії, в невеличкому селі Гавронці. Вона перша українка, чиї роботи придбав Лувр. Її знаменитими на весь світ «Щоденниками», які вона вела з 12 років, захоплювалося багато відомих людей, зокрема Маріна Цвєтаєва. Сторінки, сповнені дуже відвертих думок та вражень від публічних персон та мандрів світом, були переведені майже на всі мови Європи. Та деякі з них й досі представлені в різних музеях світу.

У каталозі до її посмертної виставки академік Франсуа Коппе, що познайомився з Марією Башкірцевою лиш кілька місяців перед тим, написав: «Я бачив її лише раз, впродовж години — і ніколи не забуду її». Ця фраза — одна з відомих характеристик художниці вустами сучасників, як і слова Гі де Мопасана на її могилі: «Це була єдина троянда в моєму житті, чий шлях я всіяв би трояндами, якби знав, що він буде таким яскравим і таким коротким!».

Про Кочубеїв в своїй поемі «Полтава» згадує Олександр Пушкін. Там він описує історичні події, що пояснюють найімовірнішу причину сварки між Кочубеєм та Мазепою, на якого згодом той доніс цареві — це кохання вже старого Мазепи до ще зовсім юної доньки Кочубея Мотрі. Попри велику різницю у віці, ніякої історії кохання між ними не могло бути з іншої причини — Мазепа був її хрещеним батьком. Коротше кажучи, все як люблять французи — повний шерше ля фамм)

До речі, якось гостюючи у батька на Полтавщині, Марія Башкірцева відвідала палац Кочубеїв у Диканьці — і зазначила у тому ж щоденнику, що «за красою парку, будівель Диканька може змагатися з віллами Боргезе і Доріа в Римі. Окрім непідробних і незамінних руїн, Диканька, мабуть, навіть багатша, це майже містечко... Шкода, що багато хто навіть не підозрює про існування цього міста» (1 жовтня 1876 року). Палац у Диканьці збудований наприкінці 18 століття італійським архітектором Джакомо Кваренгі, був зруйнований після Жовтневого перевороту 1917 року.

Ось такий непересічний український спадок має Ніцца, де, до речі, також жила та творила Марія Башкірцева. І де й досі представлені її роботи: як картини, зокрема й автопортрет, що буде у добірці фото тут в пості, так і деякі сторінки її Щоденника. Ще багато її культурного надбання представлено в Парижі, де вона також жила і згодом померла та була похована. На превеликий жаль, в Україні її робіт майже не залишилося. Щось було знищено під час війни, щось зникло. Маю надію, колись все це обовʼязково відтвориться у вигляді музею на рідних землях.

Олександрі 13💕

Коли ти мама підлітка — ти в якійсь рандомний момент зненацька знайомишся з абсолютно іншою людиною, що кудись поділа твою ніжну милу дитину і замінила її собою — колючою та нервовою, чомусь завжди похмурою та не дуже комунікабельною.

І ти починаєш придивлятися до цієї нової для тебе людини, намагатися зрозуміти її, поважати її кордони та приймати такою, як вона є. Хоча інколи це вкрай складно. На шопінгу ти з посмішкою купуєш десяті джинси, що на 5 розмірів більше, аніж потрібно. І сотий світшот. І мовчиш на огризання.

І радієш, коли вдається пригорнути до себе. А коли вдається поцілувати — взагалі стрибаєш від щастя десь глибоко в середині. Спокійно ставишся до сидіння в соцмережах і вибачаєш гармидар в кімнаті. І просто чекаєш, коли життя поверне тобі назад твоє ласкаве мамине сонечко)

І любиш. До нестями, не дивлячись ні на що. Завжди. Люблю тебе, мій маленький їжачок. В твоєму прекрасному житті все буде як слід! І мама завжди буде поруч, навіть коли фізично буде інакше. Бо ми частина всесвіту одна одної. І це — точно назавжди💖