📰 У Кремлі швидко зробили Україну винною в теракті під Москвою, бо вчинити інакше означало б поразку. Огляд матеріалів іноземних медіа 26 березня

🖌 Видання The New York Times проаналізувало російське інформаційне поле невдовзі після теракту в Crocus City Mall. Не минуло й доби, як російські чиновники почали звинувачувати в цьому злочині Україну. Попри свідчення та прямі заяви представників «Ісламської держави», що за теракт відповідальні вони, росіяни наполягають, що за подіями стоїть Київ ― і також, можливо, колективний Захід. При цьому кращого доказу цьому, як те, що злочинці тікали в напрямку України (вже спростованого заявами самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, що спершу терористи планували виїхати в його країну), у росії не знайшли.

За словами опитаних виданням експертів із політики Кремля, це очікувана поведінка режиму ― навіть якщо не брати до уваги те, що росія перебуває у стані війни з Україною й тамтешні чиновники мають стимул скидати все на ворога. У росії робили так і раніше, пише медіа. Так, коли у 2004 році сталась трагедія в Беслані, що забрала життя 330 людей, російські офіційні особи та медіа приділили основну увагу не тому, що нападники були з понівеченої російськими військами Чечні, а тому, що вони нібито переховувались у Грузії. Скинути провину на зовнішні сили Кремль прагне й тепер.

Визнання ж ситуації такою, яка вона є, ослабить позиції російської влади одразу в кількох площинах. Визнання, що в росії зʼявилось іще одне джерело небезпеки ― ісламські радикальні сили ― додасть хаосу в життя країни й доведе, що російські силовики погано контролюють внутрішню безпекову ситуацію. Також це відверне увагу від війни з Україною ― а таке розпорошення сил Москві наразі невигідне. Із Бесланом було так само: визнати, що за захопленням школи стоять лише чеченці й це реакція народу на нелюдську політику щодо республіки, означало тоді послабити кремлівські позиції, пише медіа. Тому про що б не свідчили факти, російське керівництво вже готове призначити винного в цій трагедії ― і це Україна.

@babel
#інозмі

Кстати, вдогонку к предыдущему посту. Как думаете, каким будет следующее страшное прозрение? Неудобной правды ведь очень много, а людей, готовых её услышать, несоразмерно мало (что неудивительно, в незрелом обществе эмоциональных инфантилов и неспособных/неготовых/не умеющих мыслить людей по-другому не бывает).

Поэтому никто не говорит о многом. Например, о том, что военным на фронте не так уж и сложно купить любэ-голубэ за груби гроши (от алкашки и до солей всяких, а привозят их нередко некоторые пипец патриотычни волонтеры). Или вот о том, что отпуск, увольнение домой съездить и проч тоже покупают за деньги. Как и черный рынок оружия, где можно купить все что угодно, был бы кэш.

И так было всегда, если шо, при сонэчке Залужном в том числе, и он никак на это не повлиял. Также поэтому никто не говорит о том, а что будет после войны с этими людьми, когда они вернутся в мирную жизнь? Как они будут ассимилироваться? Есть ли государственные программы по их поддержке, дальнейшем трудоустройстве, проч. Работа с ветеранами, инвалидами, их семьями и тд.

Все понятно — война как война. Для кого-то это сверхприбыли на военке, бешеное бабло со сборов донатов, за которые мало кто перед кем отчитывается, дележка партнерской помощи, пиздинг гуманитарки и тд и тп. А для кого-то это поломанные жизни и судьбы, искалеченные души и тела, сплошные гробы и похороны.

Эфир на 17-00 с Екатериной Золотаревой

https://youtube.com/live/vm4MgVerQwM?feature=share

🗺️Лише за чверть пʼята ранку, а у Варшавському аеропорту вже ніде горіху впасти. Метушня, люди з дітьми та тваринами, хто куди. Після закриття українських аеропортів, варшавський став одним з найбільших хабів для українців.

Сідаю в літак, намагаюся ще трошки поспати, адже доїхати до Варшави це також ще той квест зараз, навіть якщо вдається вполювати квитки на потяги, все одно пересадка в Хелмі і звідти майже гарантовано їхати без місця, тобто стоячи.

Капітан каже, що в небі над Європою трафік, тому ми повинні трішки зачекати своєї черги. А мені міркується, що в небі над Європою не тільки трафік. Адже в небі над самісіньким центром Європи в найбільшій її країні доволі часто в останні два роки ще й російські ракети та дрони, що сиплються на голови мирних європейців.

Цей допис без жодних висновків та моралі. Просто невеличка рефлексія після майже дводобового виснажливого шляху з центру Європи до її заходу, що колись долався за три години льоту.

І я точно знаю, абсолютно впевнена, що рано чи пізно все відновиться, українські аеропорти запрацюють і подорожі перестануть нагадувати жах. Але й досі не можу позбавитися від цього когнітивного дисонансу.

Пишуть, що в Києві вирує сильна піщана буря. Скажений вітер вириває дерева, дуже низька видимість на дорогах, на вулиці важко дихати. Сумно, що так. Але разом з тим й трішки радісно — бо принаймні якась холєра трапилась в Києві не з моїм приїздом, а з моїм відʼїздом🫣