Новий альбом Nothing But Thieves вийде 25 вересня і називатиметься Stray Dogs.

Сьогодні мій канал не тільки переплутали з каналом Борислава Берези, а ще й ідентифікували як його. Таке сталося вперше.

У Kneecap вийшла нова версія одного з треків з альбому Finean. Там зʼявився куплет від Кіллера Майка.

https://youtu.be/Jpx890oYvHo?si=Uu-peEVRWmZ9IFeY

Пишуть, що сингл Concorde від нашої діджейки Miss Monique став золотим у Франції.

У нас зʼявився День Української Музики. Його відзначатимуть кожну третю суботу вересня, каже Верховна Рада.

Ого, Дрейк після каліка з Данею з Циферблата підтримав Україну!

Новий сингл у Jungle.

https://youtu.be/IH7JpGt0Eyc?si=4CRjrDAmVzVzyxeJ

Про три нові альбоми коротко.

Перший за шість років сольник Еда ОʼБраєна, гітариста Radiohead, попри доволі кріповий артворк, вийшов не таким вже і страшним. Я чудово памʼятаю його дебютник Earth, який прекрасно заземлив мене в часи ковіду. Повертаючись до нього зараз, хочеться з нього повільні перебивочні номери повикидати, хоча тоді вони мені подобалися. А от Blue Morpho вийшов цікавішим. Тут значно менше перебивок і більше масштабу в композиціях, які віддають флером Бразилії. Іноді хід думок в контексті музики схожий на Earth, але без намагання в глибоку комплексність. Тут все доволі зрозуміло, дуже красиво, хоч іноді і нуднувато. Але за аутро на 4.5 хвилини у фінальному треку готовий це пробачити.

Ed O’Brien — Obrigado

Класний альбомчик вийшов у Дуа Салех. Of Earth & Wires має цікаву музику, топовий продакшен і кілька чудових появ Бон Івера. Настільки чудових, що краще за останні два альбоми. Це такий собі хрусткий неосоул, який не чіпляється за якусь одну мелодійну ідею і веде її до кінця, а досліджує коротенько кожну з 11 на релізі. Це плюс, оскільки Дуа знають, як робити чіпкі пісні. Але і мінус водночас, бо хочеться більш притомної тривалості, а не ледве-ледве двох хвилин.

Dua Saleh — Keep Away

А от Кевін Морбі cильно розчаруав. Чим він мені подобався, так це тим, що міг на одному альбомі поєднати як і сильні, бадьорі пісні, так і баладні. А цей вийшов повністю ліричним і навіть продакшен Аарона Десснер йому не допомагає. Монструозні за тривалістю, одноманітні пісні про малу батьківщину Морбі. Це можна вважати магнум опусом у зізнанні в любові до рідного краю. І чимось цікавим, якби це було вперше, але ні. Плюс відверто втомило, коли майже з кожного артиста Десснер робить кальку The National.

Kevin Morby — Badlands

Є два квитка на The Komakoma на завтра. Брав по 1600 обидва, віддам за 1300. Якщо цікаво — пишіть.

Новинки щопʼятниці.

Пропозиція все ще актуальна, вривайтеся.

Welcome back, Foals!, — подумав я, коли почув дебютний трек Влада Лагоди під псевдонімом Bye Bye July.

Простий, але дуже хороший, щирий та із омажем на всіма нами улюблений гурт. Слухати всім прям щас!

https://www.youtube.com/watch?v=BRzdezB57M8

Шановні, один клієнт на квиток на The Komakoma є. Залишився ще один. Якщо вам заважало, що треба купити два, то тепер можете себе потішити. Всього 650 грн.

Коротко про три альбоми, які вийшли сьогодні.

Secret soundtrack to Backrooms was revealed…

Зізнаюся, що це було моє перше предметне прослуховування Boards Of Canada в житті. І його можна назвати вдалим, як ви можете зрозуміти зі вступу. Inferno своїми композиціями — зацикленими, натягнутими від напруги — ніби заманює слухача в тривожний зашморг. Тутешня музика нагадує мелодії, які грають, коли висиш на лінії в очікування зʼєднання з оператором. Вони завжди кріпові, а через свою паскудну якість здається, що вони грають з пекла. Кожен раз, коли таке чую, то думаю про кошмар — посеред ночі я прокидаюся від цих звуків, але не можу знайти їхнього джерела, поки вони стають все гучнішими.

Те, що цього тижня вийшли новий альбом Boards Of Canada та жахастик Backrooms можна вважати збігом, який придумали на небесах. Обидва мають атмосферу незатишну, але таку, що засмоктує і їй складно чинити опір. Обидва створюють відчуття нескінченності. Обидва викликають дрижаки в певних моментах. Bласне, кіно — це моральне інферно, а Boards Of Canada — його unexpected score. Ну, і вплив Severence у треку нижче теж можна почути.

Boards Of Canada — The Word Becomes Flesh

Щодо Пола МакКартні, то я навіть не знаю, що і написати. Людину, яка придумала і надихнула всю сучасну музику, що ми маємо, складно критикувати. Це дійсно той випадок, коли вона може записувати все, що захоче, а їй за це нічого не буде. Ось і Сер вирішив дати, як каже інтро треку одного українського гурту, «старого-доброго року». Це так прикольно, як попередній McCartney III, але й не зовсім катастрофічно. Скоріше, що ностальгічно. Мені таке від музики зараз не треба, але більшості піде за милу душу. Втім, чудово бачити МакКартні в хорошій формі. На високих нотах майже 84 роки даються взнаки, але решта — тепла і приємна, хоч нічого нового тут ви і не почуєте.

Paul McCartney — Home To Us

Ну, і про Iceage останніми. Для мене це гурт-парадокс. Вони ніби і є finest european rock export, але новий альбом For Love Of Grace & The Hereafter підтвердив мою думку — так, вони могли б бути чимось більшим, якщо б трошки довше сиділи над своїми піснями. У пацанів все топово з вступами і приспівами. Але куплети та бріджі — нескладний жах, прослуховування якого дратує. Поки доберешся до найсмачніших частин «пісні», то вже нічого і слухати не захочеться.

Iceage — Tender Blades