А потім буде:

- Чому Європа не хоче купувати зброю в США?
- Чому Європа шукає альянси по світу?
- Чому Європа нарощує своє виробництво?
- Чому Європа будує свою армію?
- Чому Європа не хоче нас більше слухати?

Чому Європа забирає інвестиції з американських цінних бумаг
Чому Європа не хоче воювати разом з США з Іраном та Китаєм

Стіко питань, дуже все таємниче

⚡️Уражено завод з виробництва ударних БпЛА на території рф, на відстані понад 1000 км від держкордону України

Підрозділи Сил безпілотних систем Збройних Сил України, у взаємодії з іншими складовими Сил оборони, 23 квітня 2025 року здійснили вогневе ураження виробництва ударних БпЛА (Герань-2, типу Шахед та інші).

Виробнича потужність підприємства близько 300 різних БпЛА на добу. Знаходиться воно в Єлабузькому районі Республіки Татарстан (рф) на відстані 1054 км від державного кордону України.

Підтверджено влучання та вибухи в районі цілі.

На цей час відомо про пошкодження цеху фінальної збірки БпЛА.

Результати ураження уточнюються.

Цей удар є справедливою відповіддю України щодо російського стратегічного військового обʼєкта, який використовується для забезпечення збройної агресії рф проти України та терору проти цивільних людей в Україні.

Дякуємо нашим воїнам за влучність.

Слава Україні!🇺🇦

Прибуток Тесли впав на 71% і Маск заявив, що його робота у DOGE завершена і він повернеться до своїх авто.

— Моя робота завершена!
— Але ти не зробив нічого!
*тікає*

​​Найджел Фарадж знову критикує Трампа

Рубрика, що вже стає традиційною: Найджел Фарадж знову розкритикував Трампа.

В цей раз лідер Партії реформ розкритикував так званий «мирний план Трампа», оскільки він занадто винагороджує Путіна. Про це він сказав ведучому Крістоферу Хоупу в ефірі GB News.

“Не думаю, що цей план прийнятний, адже він занадто винагороджує Путіна. Я за мир, але не за будь-яку ціну» - каже Фарадж.

Фарадж вважає, що не можна дозволяти Путіну отримати землю, яку він захопив силою.

Час — наш головний ресурс. І кожна наша дія має бути продиктована простим питанням: чи дає вона нам цей час?

Час — це те, чого ми найбільше потребуємо. І те, що найважче здобути. А люди у війську — це ті, хто щодня, ризикуючи життям, купують нам цей час.

***
Перше.
Час тягнути.

Цей час дозволяє тимчасово втримати залишки підтримки зі США. Дозволяє не впасти прямо зараз.

Але давайте вже чесно. У США при владі — непередбачувані, емоційні, цинічні довбні. Вони не про союзництво. Вони не вважають нас партнерами.
І рано чи пізно — допомога припиниться, неважливо що ми будемо робити, просто це факт.

Не тому, що ми щось не так зробили. А тому, що ми для них — ніхто і ніщо. Їм просто байдуже.

Друге.
Час на підготовку Європи.

Щоб вона нарешті усвідомила: вона має вміти захищати себе. І, зрештою, стати основою спільної оборони.

Так, звучить наївно. Але це — єдиний реалістичний варіант на довгу гру. Бо наша війна — це врешті решт і їхня війна. Їхня безпека — це продовження нашого фронту. І вони вже починають це розуміти. Питання лише в часі.

Третє.
Час на внутрішні зміни.

Я бачу, як із хаосу народжується ефективність.
Формуються корпуси. Зʼявляються професійні командири. Підрозділи навчаються. Масштабується досвід. Починаються зміни — у підготовці, у захисті прав військових.

Так, все ще важко. Так, багато недолугості.
Все повільно. Маємо прискорюватися.

Четверте.
Час на “чорного лебедя” — у росії чи у світі.

Очевидно: є речі, яких ми не бачимо.
Є процеси, приховані від нас. Ми навіть не підозрюємо, що може статися буквально в цю секунду. І наскільки це може зіграти нам на руку. І чим більше часу ми маємо, тим більше шанс, що в Росії щось обвалиться.

***
Час, який дає нам армія — це не просто “відстрочка”. Це шанс, змінюватися, ставати ефективнішими, шукати альтернативу американській допомозі.

Врешті решт шанс триматися купки стільки, скільки вистачить сил.

Оскільки ви все одно не спите - опублікую першу частину текста про Ярослава Мудрого зараз.

Історія, з якої не можна вийняти жодного міфу - це вже не історія, а культ. Нас із дитинства привчають складати національне минуле з панегіричних цеглин. Варто торкнутись хоч однієї — й одразу лунає крик про «не чіпайте міфи» та «не важливо чи правда, головне що славетно». Такий вступ необхідний для оцінки князя Ярослава Мудрого, який у 1019–1054 рр формально правив Києвом, і давно перетворився на застиглий образ із монументу: сидить на троні, тримає макет Софії Київської яку він збудував, дивиться вдалечінь - як у відомому памʼятнику на Золотих Воротах.

Але за бронзовим образом забувається що він був живою людиною, з усіма своїми достоїнствами й недоліками, яка жила і діяла у бурхливому потоці реального життя. Його хрестоматійний образ насправді мало відповідає історичній правді, якою б ми її не сприймали. Тут я в один з небагатьох разів погоджусь з М.С. Грушевським який казав що вершина ранньофеодальної Русі — князювання Володимира, а правління Ярослава — початок її занепаду. Адже саме Ярослав перед смертю розділив Русь між шістьма синами, що, безумовно, ослабило її.

В першу чергу розберемось з його призвиськом “Мудрий”. Зараз вважається що він отримав його за життя, але це не так. В реальності, це призвисько увійшло до свідомості з «легкої руки» історика Карамзіна, який писав свою «Історію держави Російської» на замовлення царського двору, що прагнув утвердити «спадкову мудрість російських государів». Насправді ж, у літописах Ярослава прославляють як людину богобоязну і книжну, яка багато зробила для просвітництва Русі, як будівничого храмів і засновника бібліотеки при Софії Київській. Але немає жодного слова про те, яке прізвисько він заслужив у народі. Звання Ярослава «Мудрим» передусім закріпилося в церковній традиції, звідки й перейшло «в народ».

Історики давно помітили, що, на відміну від його батька Володимира Красне Сонечко - героя численних билин, улюбленого народом «ласкавого князя», Ярослава епос не знає. Справжнє прізвисько Ярослава проступає в постійних згадках у літописах про його кульгавість, яку «компенсують» побожністю, розумом і просвіченістю князя. Літописи, зокрема особливо прихильні до Ярослава новгородські, навіть «товаришують» із цим прізвиськом - «Хромець»: коли у 1016 р. Ярослав із новгородцями рушив на Київ, то перед битвою зі Святополком на Дніпрі воєвода Святополка, на ім’я Вовчий Хвіст, вигукнув до новгородців: «точно приплентались із кульгавим, а ви плотники — сущі; а ми приставимо вас рубати хороми». Ярослав був для киян чужаком, прийшлим із Новгорода, де його ще дитиною поставили княжити замість Володимира.

І до важливого.
Продовження публікації про Ярослава Мудрого. Перша частина тут

Але чому «Хромець»?
Дослідження кістяка Ярослава Мудрого в 1936 році, виявило:
викривлення хребта, зрощення хребців, деформуючий спондильоз і вузли Шморля — усе це свідчить про хронічне перевантаження і вікову дегенерацію.
Було встановлено, що права стегнова кістка мала сліди перенесеного вивиху у кульшовому суглобі, причому головка стегнової кістки не лежала в вертлюжній западині тазової кістки, а була зміщена вгору і назад, у положення типове для невправленого вивиху. При цьому шийка стегнової кістки виявилась укороченою, її вісь розміщена під гострим кутом. На тазовій кістці відмічено грубу зміну форми вертлюжної западини з ознаками тривалого тертя головки кістки поза суглобом. Усе це свідчить про старий, давно перенесений вивих стегна, що залишився невправленим.

Зі сторони великогомілкової кістки правої ноги також спостерігались патологічні зміни: помітне потовщення, викривлення її осі, що могло бути наслідком перенесеного перелому. Сукупність змін у правій нижній кінцівці (вивих стегна та деформація великогомілкової кістки) обумовлювали кульгавість, яка, безумовно, мала яскраво виражений зовнішній характер. Дослідження не дає змоги точно визначити причину травми (побутова чи бойова), однак ступінь адаптації до неї свідчить про активний спосіб життя після поранення. Таким чином, можемо підтвердити згадку в літописі про «кульгавого князя» — вона повністю відповідає встановленим анатомічним особливостям.

Реконструкція щоденних фізичних навантажень, показала активні й специфічні рухи. У першу чергу — часте перенапруження правого плечового суглоба, в той час як ліктьові й променезап’ясткові суглоби з обох боків не демонстрували функціональних змін. У ділянці основи I п’ясткової кістки — деформуючий артроз, тоді як зап’ястна кістка в цій області без видимих змін. Подібне поєднання ознак дозволяє реконструювати характер звичних рухів: праве плече згори вниз знаряддям, захопленим зігнутими пальцями кисті й долонею з основою навантаження на перший (великий) палець (найбільш імовірне навантаження: рубати з плеча, наприклад, мечем). Ці спостереження підкреслюють, що Ярослав Мудрий активно володів холодною зброєю і до отримання тяжкої травми правого коліна, незважаючи на кульгавість, брав участь у бойових походах.

Третя частина публікації про Ярослава Мудрого.
Перша і друга за посиланнями

Будучи великим київським князем, Ярослав правив Києвом через намісників, тоді як сам сидів у рідному Новгороді до 1036 р., тобто до смерті брата Мстислава, якого він явно боявся. Скульптор-антрополог М.М. Герасимов за черепом Ярослава відтворив його зовнішність. У Ярослава - великі риси видовженого обличчя з виразними, хоча й не широкими вилицями, близько посаджені очі з монголоїдним розрізом, тонкий довгий гачкуватий ніс. Князь постає владною, вольовою та жорсткою людиною. Загалом його обличчя видає скандинавський тип із домішками угро-фінських рис. Також антрополог М.М. Герасимов зазначав наявність у зовнішності Ярослава норманських елементів. Це підтверджують і сучасні антропологічні дослідження генотипу Рюриковичів.

Тут варто згадати, що коли його батько Володимир був ще новгородським князем, то дізнавшись що його брат Ярополк убив - Олега, злякався і втік за море, а потім повернувся звідти з варягами, після чого знову сів у Новгороді. Так розповідає «Повість временних літ». Це сталося близько 978/9 рр. У цей період його дружиною, згідно з сагами, була дочка одного з шведських конунгів. «Сага про Олафа Трюггвасона» називає її Аллогією або Аурлогією і повідомляє, що вона була язичницею, тримала половину князівської дружини, а пізніше стала християнкою і переконала свого чоловіка Вальдамара (Володимира) хреститися. Згідно з Іоакимівським літописом, її звали Олава, і Володимир одружився з нею, перебуваючи у варягів; від неї народився його старший син Вишеслав. Цікаво, що саме Вишеслава Володимир посадив у Новгороді, а коли той у 1010 р. помер, його на новгородському столі замінив Ярослав. Можливо, Вишеслав і Ярослав були єдинокровними братами.

Загалом рік народження Ярослава та походження його по матері досі залишаються невідомими. Вперше він згадується в літописі від 980 р., де діти Володимира перелічуються за матерями, причому Ярослав названий третім сином Рогнеди після Ізяслава і Мстислава. У переліку 12 синів Володимира та в оповіді про наділення їх столами під 988 р. Ярослав названий четвертим після Вишеслава, Ізяслава і Святополка, а Мстислава відсунено аж на сьоме місце, пропустивши вперед Всеволода і Святослава. Це — в Іпатіївському літописі. А от у Лаврентіївському літописі Ярослав стоїть у переліку синів третім, а Святополк — четвертим; і в тій же розповіді про наділення столами Ярослава, як і в Іпатіївському літописі, згадують четвертим, після Святополка. Така плутанина насторожує й змушує замислитися над тенденційністю літописного викладу. У будь-якому разі Ярослав очевидно не був найстаршим серед синів Володимира за віком.

Теоретично, відповідь на питання мав би дати літопис, який повідомляє, що Ярослав помер у 1054 р. у віці 76 років, отже, народився у 978 р. Але в тому ж літописі — «Повісті врем’яних літ» під 1016 р. повідомляється, що тоді йому було 28 років, тобто він народився у 988 р. 66 років життя Ярослава підтверджують й інші джерела. Це підтвердила і експертиза його останків: він помер у старості, але не будучи глибоким старцем, зберігши до самої смерті всі зуби. Додати йому зайві 10 років життя, мабуть, було потрібно, щоби затвердити його старшинство серед синів Володимира, а отже — право на київський престол.

Але вік Ярослава не єдина загадка, так само виникають питання з тим хто був його матір’ю. Згідно з літописом, це була Рогнеда — дочка полоцького князя Рогволода, варяга за походженням. Але нащадки Рогнеди ще за життя її сина Ізяслава ворогували з нащадками Ярослава, про що згадує Лаврентіївський літопис під 1128 р.: «З того часу меч між нащадками Рогволода і внуками Ярослава був витягнутий». І справді, Полоцька земля була виділена Володимиром Святославичем Рогнеді та її нащадкам як вотчина з виключенням із складу Руської землі, але згодом опинилася в складі власне Ярославичів.

І саме між цими двома гілками Рюриковичів тривала непримиренна ворожнеча.

М.І. Костомаров вважав, що Ярослав не був єдинокровним братом жодного зі своїх братів і що згадка в літописах справжньої матері цих синів Володимира була небажаною для Ярослава, а зарахування його до варязької княгині Рогнеди - престижним. Але нічого, крім наполегливого ствердження в літописі кровного споріднення Ярослава й Рогнеди, на користь такого родинного зв’язку не вказує, а радше суперечить йому. Принаймні Мстислав, згаданий у літописі як син Рогнеди, воював із Ярославом у 1024 р. — між ними відбулася кривава битва під Лиственом на Чернігівщині. Ярослав зазнав нищівної поразки й утік до Новгорода. Так тривало до 1026 р., а потім Ярослав зібрав військо й вирушив до Києва. На лівобережжі Києва, в Городці (нині — район Троєщина), брати примирилися й поділили Руську землю по Дніпру. У світлі всіх цих літописних даних Ярослав зовсім не сприймається як єдинокровний брат Мстислава й син Рогнеди.

Історія з присмаком премії Дарвіна.

Син заступниці директора ЦРУ Джуліан Глосс (призначена в лютому 2024 на посаду заступниці з питань цифрових інновацій) Майкл Глосс поїхав до РФ туристом, в нього закінчилась віза, застряг в РФ і потрапив до російської армії і був забаранений на Донбасі.

Сам він був прихильником «нових лівих», антиглобалістом многополярником лівого спрямування.

Заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу зс рф Ярослав Москалик з вогником подох у підмосковній Балашихє.

І москаля нема, немає москаля

Фінальна публікація по Ярославу Мудрому.
Перша, друга, третя частини.

Свою дорогу до київського престолу Ярослав почав наприкінці правління Володимира, у 1014 р., коли сидів у Новгороді й, вийшовши з покори батькові, відмовився платити звичну данину Києву. Як і решта синів Володимира, розсаджені по містах Русі, Ярослав був не самостійним правителем, а намісником батька в Новгороді. Але Ярослав явно претендував на роль суверенного правителя, про що свідчать його дії у 1014–1015 рр. У Новгороді він карбував власну монету — срібняк, а в Русі карбування монет переслідувало насамперед політичну мету. Така політика Ярослава становила загрозу державній цілісності Русі, яку Володимир намагався перетворити на міцну централізовану монархію. Володимир зібрався вирушити в похід на Новгород, але не встиг цього здійснити через хворобу й смерть, що настала 15 липня 1015 р. Смерть Володимира спричинила криваву усобицю між його синами, переможцем із якої вийшов Ярослав.

Після смерті у 1036 р. «хороброго в бою» доблесного полководця Мстислава Чернігівського, залишався ще один претендент на Київ - молодший син Володимира Судислав Псковський. І в 1036 р. «Ярослав посадив Судислава в поруб, брата свого». Це було довічне ув’язнення: ні в чому не винний князь просидів у темниці 23 роки, майже до своєї смерті. Лише у 1059 р., за 4 роки до смерті, його звільнили сини Ярослава. Усунувши братів, Ярослав після смерті Мстислава став «самовладцем» (самодержцем) Руської землі. Його династія правила аж до початку XVI ст. Саме вона замовляла історію придворним літописцям.

Головним досягненням Ярослава в літописах згадується створення ним Софії Київської. Проте згідно з дослідженням, опублікованим на сайті Національного заповідника “Софія Київська”, німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький, сучасник подій, згадує Софійський собор як діючу митрополичу резиденцію вже 14 серпня 1018 року. Це свідчить про те, що собор був не лише збудований, але й активно використовувався як центр церковного життя в Києві на той час.

Щодо митрополита Іларіона, хоча його твір «Слово про закон і благодать» не містить прямої дати заснування собору, він підкреслює значення Софії як символу спадкоємності між князями Володимиром і Ярославом. Це свідчить про те, що собор уже мав важливе місце в церковному та політичному житті Київської Русі в середині XI століття. Ярослав же зайняв київський стіл у 1017 р., тож розпочати будівництво грандіозного храму він не міг раніше 1019 р., коли остаточно утвердився в Києві. Цілком логічно припустити, що Софійський собор прославляє не Ярослава й Інгігерду, а Володимира й Анну — справжніх його засновників. Те, що засновником Софії був не Ярослав, а Володимир, підтверджують і давні графіті на стінах. Але пізніші літописи все приписали Ярославу, який лише завершив те, що фактично створив його батько.

Про те, що ініціатива будівництва приписувалась Ярославу, говорив і посол імператора Генріха I, єпископ Рож, який відвідав Київ 1048 р. у складі французького посольства, що приїхало сватати Анну Ярославну. Він повідомляв, що Ярослав сам був у Херсонесі, звідки забрав мощі святого Климента Римського. Проте літописи прямо вказують, що мощі Климента переніс у Київ Володимир, і саме розміщення їх у Десятинній церкві - один із головних актів християнізації Русі.

А що ж збудував Ярослав у Києві? Крім завершення Софії, створення при ній бібліотеки, при якій велось літописання й перекладались книги, а також наповнення собору коштовною церковною утваррю, він розпочав будівництво укріплень навколо Києва, створив на Золотих воротах Благовіщенську церкву, а згодом збудував патрональні храми св. Георгія й св. Ірини. Так, він справді зробив чимало для країни, що просвічувалася народом, був політиком і дипломатом. Проте варто пам’ятати що реальний Ярослав, був геть не тією людиною яку уявляєш дивлячись на бронзовий памʼятник.

Если че, это реальный пост

https://x.com/5channel/status/1915844019055198384?s=46

Немає ніякого сенсу в спекуляції на інформації стосовно виведення/не виведення наших підрозділів з Курщини чи про щось в подібній манері стосовно підарів в Сумщині.

Може щось уявляє собі, що державний кордон - це і є ЛБЗ прям сантиметр в сантиметр і її потрібно буде так і тримати. Розчарую, але так не було навіть до операції на Курщині; пам’ятаєте, в той час було купа ДРГ підарів, тому навіть тоді були так звані сірі зони, просто ніхто з осінтерів то все не відображав, бо не було нікому до того діла.

Зараз, після активних бойових дій на КуНР, все змінилося кардинально і тепер у зв’язку з особливостямм місцевості десь вигідніше підарам закріпитись по нашу сторону кордону, а десь нам по їхню і ЛБЗ не повернеться в найближчій перспективі до ліній кордону по обидва боки, тому подібні заяви мають лише символічне значення.

Офіцер ✙ | Підписатись

"13 марта Владимир Путин во время пресс-конференции заявил, что российская армия "изолировала" ВСУ в Курской области и украинские силы вообще не смогут покинуть регион".

"26 апреля Владимир Путин заявил о том, что российская армия полностью освободила Курский регион от присутствия украинских войск".

З чого ми робимо висновок про те, що ЗСУ зробили те, що зовсім не могли зробити, тому що їм в цьому абсолютно ефективно заважали російські військові. А саме - покинули регіон.

Я просто нагадую, що оточення українського угруповання в Курській області було наріжним каменем риторики Трампа і Путіна. Один страшно вмовляв другого проявити людяність і зглянутися на нещасних українських хлопчиків, другий з останніх сил погоджувався.

Якщо не прийняти до уваги той факт, що обидва діди просто йобане пиздливе чмо, яке дупля не ріже шо у нього з рота вилітає, то ситуація доволі парадоксальна. Якщо прийняти - то все нормально.