Заради перемоги і МВФ: як "Слугу народу" повертають до тями, а Раду – до купи.

Від напруги і кризи до порозуміння – один крок, а точніше – один місяць

Ще на початку березня Рада відмовлялась голосувати за урядові законопроєкти, а тепер їх підтримує.

Як так сталось? https://bbc.in/3Om6wTY

Ніколи не сплутаю заяви СВР РФ з іншими відомствами. Саме в їх стилістиці найбільше радянської доби «зловещая слава Гитлеровской Германии» і тд рєчєвиє обороти.

Не думают о сєкундах свисока, вже років 60 як.

Зараз ми вже бачимо наслідки того курсу, який визначив тимчасовий часовий характер однополярного моменту і домінування політичного Заходу.

В 1990-ті була ідея, що економічна лібералізація (вільний рух товарів, капіталів, ідей і до меншої міри людей) призведе в кінці кінців до політичної лібералізації, а порядок заснований на правилах буде самопідтримуваним через його вигідність всім країнам незалежно від політичного режиму навіть коли відносна силова позиція США і Європи ослабне.

Виявилося ж що авторитарні режими можуть використати блага економічної лібералізації для посилення власних силових позицій без того, щоб перейти до представницької демократії. При тому що неконтрольована економічна лібералізація призвела до кризи середнього класу в США і Європі та зростання впливу популістів, які апелюють до давньо минулих спокійних років, а також ослаблення консенсусу на активну зовнішню політику із метою трансформації світу в більш вигідне для демократій русло. В той час як авторитарні держави навчилися використовувати як інструменти тиску і впливу відповідні потоки капіталу, ідей, людей і товарів для підриву демократій.

А адміністрація Дональд Трамп 2.0. лише каталізувала процеси остаточного завершення відповідного однополярного моменту, намагаючись силовими діями зупинити процес. Так теж буває. Позірна ж агресивність лише приховувала невпевненість.

Як і чому найбагатша держава світу може програти навіть маленьку війну

В СРСР було знято дуже цікавий і мудрий з стратегічної точки зору мультик. «Оттого, что в кузнице не было гвоздя» - він був присвячений ситуаціям, де дрібна незначна деталь справляла свій вирішальний вплив на подальші події і ставала причиною військової поразки, попри те що спочатку ніхто і близько не міг помітити що щось не так.

Ви правильно зрозуміли, цей текст про американську оборонку і про те, що з нею не так. Безумовно, США мають певну перевагу у вигляді глобальної економіки номер 1, однак ця перевага дуже туго конвертується у перевагу військово-безпекову. 1998 року ВПС США закупили партію спеціальних гвинтів-кріплень які коштували у виробництві 57 центів по 75 доларів за кожен. Що було у 13000 % дорожче ніж власне кажучи базова ціна цих болтів. І на диво, тут не йшлося ні про яке розкрадання коштів. Якби ж недобросовісні генерали вкупі з нечесними бізнесменами просто обікрали свою країну - це було би не так катастрофічно. Біда в тому, що накрутка в 13 тисяч відсотків - результат абсолютно легальних процедур, які сталися вже після виготовлення самих гвинтів (ціна яким нагадую 57 центів за штуку).

На цій рольовій моделі ви в принципі можете зрозуміти, як працює американська система ВПК. Як і в усіх питаннях, де бюрократія виконує ключову роль, задача «не сісти» є найважливішою для кожної посадової особи (позаяк «одна ошибка і ти ошибся» і валиш на зону за якусь там чергову процедуру закупівлі ременів для кінської упряжки). Досягається ця задача шляхом додаткових досліджень, зайвих процедур, паперу, перевірок, величезних ланцюжків ухвалення рішень. Кожне із цих явищ це гроші, і ці гроші закладають у вартість закупівлі. Таким чином, ті 13 тисяч відсотків згори це зовсім ніяке не розкрадання, і за це нікого так і не посадили. Ці 13 тисяч відсотків взялись за рахунок додаткових процедур, адже «оптимізація закупівель» по суті означає лише одне: додатковий ризик сісти в тюрму для тих, хто буде ухвалювати такі рішення. Навіть одна тисячна ймовірності що колись закуплена річ виявиться несправною або недостатньо міцною призводить до нового кола перевірок і нової ітерації здорожчання.

Із набагато більш відомих оверпрайс-програм американської оборонки - створення власного винищувача пʼятого покоління, відомого нам усім як F-35. Загальні витрати на придбання перевищили $428 млрд, у підсумку це виявилось на 84% більше від початкової оцінки в $233 млрд. Як не дивно, це ще не все: літаки супердорогі і виготовляються значно повільніше ніж заплановано, і навіть зʼявляються надбавки в сотні мільйонів доларів США за вчасне (!) постачання літаків. Підрядники винагороджуються за перевитрати: вищі витрати означають більші продажі, вищий прибуток і більший внесок у накладні витрати. Система ухвалення рішень заохочує і урядових, і приватних менеджерів ставити пріоритет на отримання схвалення від Конгресу, а не на контроль витрат. Таким чином виробник просто занижує початкову ціну, щоб отримати контракт — а потім збільшує усі витрати вже в процесі. Ніхто не несе реальної відповідальності за зриви поставок і тд. Це ж не Україна))) Можете до речі порівняти цей кейс із минулим нашим випадком з оборонною компанією Арчер, яку намагались розвалити за прострочку відвантаження продукції. У США цього, звісно ж, не було б. Там чиновники доклали б ще мільйони доларів згори, адже усі перевитрати це і є метод «підстраховки системи».

Тепер до більш хитрих точок. По-перше, ніякої суттєвої диверсифікації цей ринок не має у США. Слово «ринок» тут дуже умовне, адже хоч тендерні процедури і є, але 80% усіх витрат США на оборонку по суті йдуть у 10 великих холдингів. І, о диво, майже дві третини контрактів на великі системи озброєнь мають лише одного учасника торгів. Тобто тендер там по суті лише умовний. Ростуть штаби, ростуть бюрократичні структури. Швидкість десь на дні. В середньому Пентагон витрачає майже 12 років на те, щоб доставити першу версію системи озброєнь і впровадити інновацію.

Звісно ж, ніяких антикор активістів які бігають навколо оборонних закупівель і їх кудись там пускають у США немає. Хоча скандали виникають регулярно і без доступу до держтаємниць, бо риба американської оборонки така величезна, що навіть невеликого плавника який стирчить з води достатньо аби шокуватися.

Воєнні моделювання раз за разом показують: США вичерпають критичні боєприпаси вже через вісім днів інтенсивного конфлікту з Китаєм навколо Тайваню. Додайте сюди інституційні проблеми американської оборонки - вічна прострочка, вічний оверпрайс, проблеми з швидкістю впровадження рішень. І ось, на виході ситуація де «в кузнице не было гвоздя». Річна закупівля ВМС США ракет Tomahawk і торпед MK-48 катастрофічно не відповідає потребам флоту. Якщо всі 73 есмінці класу Arleigh Burke будуть у строю, то річної закупівлі вистачить кожному на менш ніж одну ракету. Якщо всі 22 підводні човни класу Virginia будуть в строю, сумарні 58 торпед на рік не заповнять навіть їхні 88 торпедних апаратів хоча би по одній ракеті. Спроможність США вести війни загалом розмита на користь пріоритету «вести короткі блискавичні кампанії», де підсвічені очевидно інші маяки: не так потрібні ті мільйони снарядів, як потрібні кількасот високоточних вундервафель і кількадесят дорожезних носіїв для них. Пентагон роками використовував боєприпаси як «резервний гаманець», по суті ними жертвували на користь закупівлі великих платформ: кораблів і літаків, дорогих вундервафель і дорогих носіїв для них. З часом малі замовлення змусили частину компаній піти з ринку, що скоротило і кількість виробників, і швидкість виробництва. В підсумку, «гвоздь в кузні» зʼявиться ще нескоро.

У довгій війні це стає проблемою, і саме довгої війни США ніколи не готували як сценарію. І це не просто проблема оборонки. Це серйозна політична проблема, яка повністю упирається в вади американського політичного мислення. Більшість війн США починали і втягувалися в них без чіткого політичного плану «навіщо це» і «що робити далі». Кожна операція, розпочата з очікуванням встановлення миру та стабільності, давала протилежний результат, про що пише американський полковник Ендрю Бацевич у своїй класичній книзі «Американська війна за великий Близький Схід». І цю ваду мислення давно помітили, однак щось зробити з нею означає передусім зламати ту специфічну політико-правову модель, яка існує в США вже 50+ років. Принагідно нагадую погуглити вам слово «ветократія» у тлумаченні Фукуями та книгу «Why nothing works» Марка Дункельмана - там доволі яскраво описано як американська система ухвалення рішень знищує самі ці рішення і раз за разом вони все важчі і важчі до ухвалення.

Трохи згодом буде і наступна частина тексту, вже про розвідувальні, аналітичні та когнітивні провали американської розвідспільноти та як раз за разом їх управлінська культура провалюється на тонких задачах.

А вас - закликаю донатити на збір для 92 бригади, якщо вам сподобався цей текст. Бо наша армія поки ще гнучка і їй можна допомогти без десяти тисяч бюрократичних процедур, що в наших умовах є фактором нашого виживання номер 1.

❗ Україна та Росія провели обмін військовополоненими. Додому повертаються 175 українців, повідомив президент Зеленський. Серед них — воїни ЗСУ, нацгвардійці, прикордонники. Також під час обміну повернули семеро цивільних.

Сергій Данилов:
Втрати країн Затоки від перекриття Ормузької протоки

Абсолютний рекорд виборів в Угорщині за всі часи з 1990 року, явка 74%. Чекаємо на екзит поли + ще дві години на голосування є.

Орбан привітав Мадяра з перемогою на парламентських виборах.

В Угорщині підрахували 53,45% голосів. «Тиса» може здобути конституційну більшість у парламенті – зараз у неї 136 місць. У «Фідес» Орбана – 56.

Це історична перемога сил добра з прямими наслідками на всьому континенті.

Для нас вигода очевидна. Мадяр розблокує кредит на 90 млрд євро і зніме вето з нашої євроінтеграції. Так, з ним буде не просто, він не є нашим союзником і також чіплятиметься за різні конфліктні питання, але не до такого демонічного рівня, як Орбан. З ним точно можна буде працювати.

Це також величезна поразка для ультраправих, популістських і антиєвропейських сил по всій Європі.

По-перше, жоден із подібних лідерів немає і близько такої ваги і внутрішнього ресурсу, як Орбан. Вони всі обмежені коаліціями, на кожного з них значно більше важелів впливу у Брюсселі.

По-друге, Мадяр показав приклад, що навіть таких зацементованих правопопулістів, як Орбан, можна бити. 16 років Орбан був історією успіху в своїй ніші. Тепер він – історія поразки. Це дасть імпульс усім проєвропейським силам і вибʼє найсильніший стовп з антиєвропейських.

По-третє, Путін і Трамп позбавляються свого головного диверсанта в ЄС. Усі решта не дотягують до Орбана і близько та не будуть спроможні в короткій перспективі повторити щось подібне.

Прекрасний день для нас і всієї Європи. Дякую угорському народу за його мудрість.

Орбан развесил по всей Венгрии плакаты с Владимиром Зеленским и доверился кремлевским политтехнологам, а также Путину лично. Что могло пойти не так?