Нагадую про Молитву за Мир🫶🏻🥹

Як ви, любі?

Молимось, прошу🫶🏻

Любі, молимося, будь ласка 🫶🏻

Як ваші справи, любі?
Молимося?🫶🏻

Як давно ви писали листа Святому Миколаю?
А загадували новорічне бажання?
⠀
Цього року до мене потрапили десятки таких листів —
щирих, світлих, смішних, зворушливих до сліз. І ці листи Святому Миколаю… написані дитячою рукою🥹
⠀
І в кожної дитини там не лише мрія.
Там — Життя💔
Місто, яке стало домом або тимчасовим прихистком.
І маленьке бажання, яке нікому здійснити.
⠀
Цього року ми разом із благодійним фондом «Від людини до людини» вирішили зробити те, що зараз у наших силах: здійснити разом з вами мрії тих дітей, чиї бажання більше нікому втілити.
⠀
Це — акт турботи, уваги та тепла.
Ми з вами можемо подарувати їм відчуття, що вони — не самі. Що навіть у такі часи дитина може відчути диво — справжнє, людське. Той мінімум, який ми можемо зробити без особливих зусиль. На відміну від мужньої команди Фонду @vid.liudyny.do.liudyny, які їздять у прифронтові райони, допомагаючи нужденним.
⠀
Ми публікуємо ці листи — з ім’ям, віком, містом та мрією. І кожен із вас зможе стати для когось «Святим Миколаєм».
Тим, хто подарує не просто іграшку, а відчуття:
«Я не сам/сама. Я комусь потрібен. Дива існують!».
⠀
Давайте разом зробимо так, щоб хоча б кілька дитячих сердець відігрілися цього грудня. Щоб мрії, написані дитячими літерами, здійснилися.
⠀
Бо іноді найбільше диво починається з однієї людини, яка вирішила колись допомогти іншій. Адже це і ваше Диво! Вірю в силу Бумеранга.
⠀
Пишіть у Instagram @katia1111160, щоб отримати посилання на оплату бажання дитини. У повідомленні вкажіть номер мрії або скрін листа.
⠀
Від людини — до людини.
І до маленьких сердець, які так цього потребують🤍✨

Бачу новини, спілкуюся з братом - в Одесі рідкісна біда…
Як ви?(

Молимося.
Немає інших варіантів, ніж вирощувати Світло в собі й транслювати його через себе

Офігезний цей Скруджи. Сильно мені відкрився як людина!

«СКРУДЖИ: я пережив СОННИЙ ПАРАЛІЧ»
Теми випуску:
Чоловік ходить ГОЛИМ по квартирі.
Мій хлопець - МАМИН СИНОЧОК

https://youtu.be/Uj98Ry34_uE

Чекаю на ваші коментарі й вподобайки🔥

Про міст в Маяках бачу. Шок.
Як ви всі?
Є Світло ще в крові?!🫶🏻

Молимося! Нагадую♥️
За Світло й Мир в наших серцях й домівках, а також тих, хто у нас це Світло й дім намагається знищити 🫶🏻

🎄
Попри те, що в соцмережах заведено виставляти напоказ свої успіхи за рік, у глибині душі, озираючись назад, люди частіше згадують, що поганого приніс їм рік, що минає.
З трендом «успішного успіху» з'явилася сумна звичка думати про погане на тлі чужих перемог...
⠀
Ми більше «зависаємо» на цьому еволюційно - зацикленість на негативі допомагає вижити.
⠀
Що хочу встигнути побажати вам у прийдешньому році🥂
⠀
Дуже важливо хвалити себе за хороше, фокусувати свою увагу на успіхах. Не згадуйте, що було поганого у грудні, а згадайте те хороше, приємне, що ви проживали у червні, травні, лютому...
⠀
Похваліть себе за те, як багато (як ви собі дозволили!) задоволення, радості, ресурсу, грошей, любові ви отримали цього року!
⠀
Наша підсвідомість дуже активна й продуктивна, але вкрай «тупа». Якщо ви дасте команду «все погано», то не чекайте від неї допомоги у формулюванні та досягненні хорошого. «Ви в потоці, ви в моменті, ви в ресурсі», - торочать вам усі коучі, але це про будь-які стани! І про біди, горе, хвороби! Це ж теж потік! Змінити напрямок потоку допоможе лише акцент на досягненнях, на успіху, на похвалі собі.
⠀
Всі ставлять цілі, але в цих цілях маєте бути ВИ, ваші бажання. Не бійтеся егоїзму - ваше оточення тільки виграє від того, що ви щасливі та успішні.
⠀
Хочете грошей? А навіщо вам гроші, якщо вам буде сумно? Станьте тією людиною, якій потрібно ще більше задоволення, комфорту, свободи від отримання цих грошей!
І головне: все, що ви хочете отримати від Світу та інших, ви повинні дати собі та іншим - любов, спілкування, дружбу, підстави для довіри, вірність, можливість заробити. Світ щедрий і вдячний.
Дякуйте і будьте вдячні.
І бережіть тих, чиє тепло і радість від присутності поруч для вас цінні🙌🏻 Адже саме люди та стосунки - джерело найцікавіших і «найсмачніших» емоцій❤️
⠀
🎄 Я вітаю вас з Новим роком і бажаю вам знайти СЕБЕ. Бо тоді ви зрозумієте, що ВИ - найголовніша людина у своєму житті. Ваша головна мета - виправдати даний вам при народженні шанс: отримувати задоволення, бути вдячним і максимально реалізовувати себе через розвиток. І ось тоді збувається і реалізується все ВАШЕ - цього вам і бажаю🙌🏻🥂
І припиніть порівнювати себе з іншими - це головний показник здорової самооцінки.
Тільки так ви будете в потоці достатку, любові та радості ✨
Й Миру... так...🇺🇦♥️

Всіх «старовірів» із Різдвом!
Бажаю всіх благ й злагоди! Миру й спокою♥️

Цей канал був створений мною для допомоги й підтримки всіх українців, хто потерпає від болю й страху через війну. Ви завжди можете на мене розраховувати!🫶🏻

Любі! Як ви?🫶🏻

Любі мої! Як ви?
Відкрила новини про Київ- це ж неможна словами навіть описати…

Любі мої!
Як ви там?

Любі мої, нарешті звела свої думки докупи. Я до вас із користю як завжди ♥️
(Відправляйте ці дописи своїм знайомим, з ким би хотілося поділитися теплом й Світлом🫶🏻).

Мені часто пишуть українці із занепокоєнням: «Я нічого не відчуваю, це мабуть ненормально?».
І в цьому, насправді, проявляється пастка воєнної анестезії…

У нашій реальності є один дуже небезпечний симптом, який багато хто помилково приймає за силу. Це фраза: «Я більше не боюся. І мені більше не боляче. Я звик(ла)».
У контексті війни, в якому ми живемо вже довгий час, це звучить як перемога духу. Але як психолог, я мушу сказати вам правду: відсутність болю і страху в ненормальних обставинах - це сигнал тривоги.

Психічна анестезія: як ми вижили
Коли війна тільки увірвалася в наше життя, рівень стресу, жаху і болю перевищив усі допустимі межі, які здатна витримати людська психіка. Якби ми проживали кожну емоцію на 100% у моменті - ми б просто збожеволіли.
І тоді наша мудра психіка зірвала «стоп-кран». Увімкнувся режим дисоціації (відстороненості) або заморозки.
Це спрацювало як екстрена анестезія на операційному столі. Щоб організм вижив під час ампутації звичного життя, психіка тимчасово «вимкнула» чутливість. Ми стали функціональними, зібраними, «залізними». Ми навчилися рятувати дітей, працювати і донатити, зберігаючи «сухе» обличчя.
Це було потрібно, щоб вижити. Але ціна цього механізму величезна.

Чому небезпечно залишатися «замороженим»?
Небезпека в тому, що ця анестезія не лікує рану, вона лише приховує її наявність.
Переставши відчувати страх, ми втрачаємо інстинкт самозбереження. Ми починаємо ігнорувати сирени, нехтувати правилами безпеки, ризикувати там, де не потрібно. «Безстрашшя» зараз - це часто не відвага, а поломка системи оповіщення.
Тіло бере удар на себе. Емоції - це енергія. Якщо вона не виходить через психіку (сльози, крик, тремтіння, усвідомлений страх), вона йде в тіло.
Заморожений страх перетворюється на спазми, проблеми зі ШКТ, панічні атаки «на рівному місці».
Придушений біль трансформується в аутоімунні процеси та важку психосоматику. Тіло починає кричати замість нас.
Втрата контакту з реальністю. Не відчувати біль війни - значить перестати бути в контакті з реальністю. Це стан зомбі, який функціонує, але всередині вже мертвий.

Повернення чутливості - це хороший знак!
Якщо сьогодні ви раптом зловили себе на тому, що вам страшно, що вас накрив біль, що сльози течуть від простої новини - не картайте себе за слабкість.
Це означає, що ваша психіка відтає. Це означає, що гостра фаза шоку минула, і організм вирішив, що у нього нарешті є ресурс, щоб почати переробляти цей травматичний досвід.

Відчувати біль і страх сьогодні - це нормально. Це ознака того, що ви:
- Живі.
- Адекватні ситуації (адже ситуація страшна і болісна, було б дивно реагувати на неї посмішкою).
- Виходите зі стану «заморозки».

Бути живим зараз боляче. Але тільки живе здатне до зцілення, росту і майбутнього. Мертве (або заморожене) не болить, але воно й не живе.

Бережіть свою чутливість! Це ваш компас і гарантія того, що ви залишаєтеся Людиною навіть посеред нелюдяності.

Й даю вам коротку практику «заземлення», яка допомагає, коли почуття починають «розморожуватися» занадто інтенсивно і накривають хвилею.

Якщо ви усвідомили, що перебуваєте у «функціональному завмиранні» (а саме так мовою психології називається цей псевдоспокій), перше бажання - негайно «зламати» себе, щоб знову почати відчувати.
Але тут діє головне правило роботи з травмою: Не робіть різких рухів.
Якщо людина довго була на сильному морозі, її не можна одразу кидати в гарячу ванну - це може вбити. Її потрібно розтирати і зігрівати повільно, градус за градусом. З психікою те саме.

Ось стратегія м'якого виходу з «аварійного режиму», щоб не зруйнуватися:
1. Легалізація стану (чесний діалог з собою)
Перестаньте прикидатися перед собою, що «все ок».
Зніміть маску хоча б перед дзеркалом. Скажіть собі чесно:
«Я не спокійний, я заморожений».
«Я не сильна, я просто дуже сильно напружилася, щоб вижити».
«Я зараз нічого не відчуваю, бо так безпечніше».
Визнання факту - це вже 50% терапії. Це повертає вас з автоматичного режиму в усвідомлений.

2. Техніка «Титрування» (дозування почуттів).
Не намагайтеся «проридати все», що накопичилося за роки війни, за один вечір. Вашій психіці «виб'є пробки».
Вчіться відкривати кришку скороварки на секунду, щоб випустити трохи пари, і одразу закривати назад.
Як це робити: Дозвольте собі 5–10 хвилин на день зіткнутися з болем. Подивіться одне (тільки одне!) коротке сумне відео, поплачте над душевним фільмом, послухайте музику, яка торкає душу.
Як тільки відчуваєте, що «накриває» занадто сильно - перемикайтеся. Вмийтеся холодною водою, поприсідайте, випийте чаю (не каву!)
Треба показати мозку, що емоції безпечні: у них можна зайти і (найголовніше) з них можна вийти.

3. Розморожування через Тіло (найважливіше)
Психіка може брехати («я в нормі»), тіло брехати не вміє. «Адаптація» завжди живе в тілі як хронічна напруга. Працювати треба через нього.
- Тепло: Гарячі ванни (якщо немає протипоказань), лазня, сауна, грілка на живіт або плечі. Тепло розслабляє м'язовий панцир, який тримає ваші емоції.
- Масаж і дотики: Будь-які практики, що повертають відчуття меж тіла. Самомасаж, обійми з близькими (тривалі, понад 20 секунд - тоді починає вироблятися окситоцин, гормон безпеки).
- Тремтіння: Якщо раптом вас починає трусити (від холоду чи нервів) - не придушуйте тремтіння! Посильте його. Протрясіть руки, ноги, все тіло. Тварини так скидають стрес після погоні. Нам теж потрібно фізично «струсити» завмирання.

4. Пошук «острівців безпеки»
Під час війни мозок постійно сканує загрозу. Режим «адаптації» - це постійно увімкнена червона кнопка тривоги, просто звук приглушено.
Щоб вимкнути кнопку, мозку потрібні докази безпеки. Не глобальної (її поки немає), а мікробезпеки.
Створюйте ритуали, де ви контролюєте процес:
- Ранкова чашка чаю/кави/цикорію в тиші.
- Читання книги перед сном паперових книг.
- Прогулянка знайомим маршрутом.
У ці моменти свідомо говоріть собі: «Прямо зараз, у цю хвилину, мені нічого не загрожує. Прямо зараз я можу розслабити живіт/плечі/щелепу».

Якщо ви «пристосувалися» - не звинувачуйте себе за бездушність. Ваша психіка виконала колосальну роботу, щоб зберегти вашу особистість цілісною. Подякуйте їй за цю броню.
Але потихеньку починайте розстібати верхній ґудзик. Тому що життя - воно не в броні. Життя - воно під шкірою. І щоб пустити туди нову радість, любов і натхнення, нам доведеться знову навчитися відчувати.

Й даю миттєву техніку пошуку, де в тілі застрягла «заморозка,й як включити «розморозку».
Її мета - не миттєво «вилікувати» вас, а провести інвентаризацію. Ми не можемо зцілити те, чого не відчуваємо або не помічаємо.
Ця практика допоможе вам знайти ті самі «сліпі зони» у тілі, куди психіка сховала весь невиплаканий біль та страх.

Робіть цю вправу в тиші, сидячи або лежачи. Вам знадобиться всього 3-5 хвилин.
1. Налаштування променя уваги
Уявіть, що ваша увага - це теплий промінь ліхтарика або лазерний сканер. Ваше завдання - повільно пройтися цим променем від кінчиків пальців ніг до маківки.
Важливо: Ви не намагаєтеся нічого розслабити силою. Ви просто спостерігач. Ваша мета - помітити.

2. Що саме ми шукаємо?
Коли ви будете «світити» увагою на різні частини тіла, шукайте три специфічні відчуття, які вказують на «заморозку»:
Холод. (Об’єктивно в кімнаті тепло, але в колінах або животі наче крижинка).
Камінь/Напруга. (М’яз твердий, спазмований, не піддається розслабленню).
Порожнеча/Відсутність. (Ви намагаєтеся відчути, наприклад, поперек, а там «біла пляма», ви наче не відчуваєте цю зону взагалі, ніби її немає).

3. Процес сканування
Стопи та ноги. Чи відчуваєте ви опору? Чи теплі пальці? Чи не напружені литки (тут часто ховається бажання втекти)?
Таз і живіт. Це зона безпеки та життя. У жінок тут часто живе страх за життя (своє та дітей). Там м’яко чи твердо?
Сонячне сплетіння та груди. Тут живуть соціальні страхи та почуття обов’язку. Чи вільно ви дихаєте? Чи немає відчуття плити на грудях?
Плечі та шия. Зона гіперконтролю та відповідальності. Чи не підтягнуті плечі до вух? (Ми часто носимо їх так роками, не помічаючи).
Щелепа та обличчя. Стиснуті зуби - ознака стриманої агресії або крику. Очі - зона контролю. Чи розслаблені повіки?

4. Контакт із зоною напруги
Коли ви знайшли місце, де ховається ваша «заморозка» (наприклад, крижаний ком у животі або кам’яні плечі), не намагайтеся це «вигнати».
Зробіть парадоксальну річ:
- Скеруйте увагу в центр цього напруження.
- Подумки скажіть цій зоні: «Я тебе бачу. Я знаю, що ти захищаєш мене. Дякую. Я поруч».
- Просто подихайте крізь це місце. Уявіть, що на вдиху ви торкаєтеся його теплом, а на видиху - трохи розширюєте простір навколо нього.
Що це дає?
Як тільки ви перестаєте боротися з напругою або ігнорувати її, а натомість даєте їй увагу та визнання, мозок отримує сигнал: «Господар вдома. Зв’язок відновлено».
Дуже часто після такого простого визнання («Я тебе бачу») хронічний спазм починає відпускати сам собою, а на очі можуть навернутися сльози. Це і є початок розморожування.

Як ваші відчуття? Чи вдалося знайти в тілі зону, яка «мовчала» або була напружена найбільше?