На початку травня секція антропології Нью-Йоркської академії наук (NYAS) провела панельну дискусію «COVID-19 і антропологія: захворювання, соціальна справедливість і добробут». Крім очікуваних роздумів про те, що місія антропологів сьогодні – стати адвокатами маргінальних груп, які в умовах пандемії стикаються з ще більшою стигматизацією, дискусія торкнулась дуже несподіваних порівнянь епідемій коронавірусу і СНІДу, про що я розкажу детальніше.

👩‍⚕️ Насправді вивчення епідемій і особливо проблеми ВІЛ/СНІД давно в мейнстрімі медичної антропології, тому не дивно, що ця дискусія об’єднала тих, хто вже має власний багаж етнографічних спостережень щодо публічного здоров’я, медичного обслуговування і народної медицини.

Якщо коротко учасники називали такі подібності між ВІЛ/СНІД та COVID-19:

📌 Страх невидимої загрози. В умовах епідемії люди починають бачити загрозу в інших людях, і найбільший страх викликають ті, хто сприймається інакшими. Це спричиняє посилення вже існуючих негативних стереотипів (расових, етнічних, гендерних). У результаті цілі групи починають стикатися з неприйняттям і дискримінацією. Так, колись темношкірих звинувачували у тому, що вони привезли з Африки СНІД, щоб знищити білу расу. Сьогодні з такими ж звинуваченнями стикаються азіати.

📌 Поглиблення нерівності. Нерівність є в будь-якому суспільстві: між класами, расами, етнічними групами. Але епідемія стає тим чинником, який цю нерівність багатократно поглиблює. Епідемія ВІЛ/СНІДу стала приводом до ще більшої маргіналізації гомосексуалів, людей, які вживають ін’єкційні наркотики та бідних. COVID-19 найсильніше вдарив по уразливих групах –біженцях, мешканцях нетрів, безпритульних тощо. Всіх тих, хто живе у великому скупченні та без достатніх гігієнічних умов. На стигматизовані групи захворювання впливають найсильніше і найдовше, бо вони не мають можливості отримати якісну медичну допомогу і стикаються з сегрегацією та байдужістю урядів і «нормальних» громадян середнього класу.

📌 Провал системи охорони здоров’я. Тут все і так зрозуміло. Не тільки в Україні є проблеми з медичним обслуговуванням. Навіть у розвинених країнах системи охорони здоров’я виявились неготовими до несподіванок і безпорадними перед масовими захворюваннями. При цьому найбільш вразливою групою виявилися лікарі, і тепер ніхто не знає, що з цим робити.

📌 Міграція. Світ ставав глобальним не за один день, але кожного разу саме міграція ставала і причиною, і наслідком цієї глобальності. І ВІЛ/СНІД, і COVID-19 змогли так швидко і так масово поширитися, бо люди мали можливість пересуватися між містами, селами, країнами і континентами. І віруси пересувались разом з ними.

Далі було ще багато роздумів про роль медіа в дезінформації та стигматизації, про те, як травматичний досвід епідемії вплине на благополуччя людей та про солідарність у кризові моменти. Повне відео можна переглянути ось тут 👇
https://www.youtube.com/watch?v=5R-I34slANM&feature=share&fbclid=IwAR2bN_ks-hrGQoIOXtPn3_qTDwczOa9-vEn57DvjvGG553t7HOdSiAYjhHg

#anthropologicalvideo
#covid19

Сьогодні світ став глобальним, і глобальними стали його проблеми. Проте рішення цих глобальних проблем завжди мають свою культурну специфіку.

Тому мені хотілося б озвучити деякі свої етнографічні спостереження за тим, як поводяться під час карантину українці, і поміркувати про те, як на цю поведінку впливає наш культурний бекграунд. А ще пояснити, чому вивчення того, як люди поводяться сьогодні, жодним чином не допоможе брендам зрозуміти, як вони діятимуть у майбутньому.

https://mmr.ua/show/antropologiya-karantinu-abo-chomu-prognozi-nevdyachna-sprava

#anthropologicalwriting
#covid19

😷 Через пандемію чимало людей отримали досвід віддаленої роботи. І повірили в те, що майбутнє вже настало, адже онлайн тепер мусить безповоротно витіснити офлайн.

❓ Але не все так однозначно. Бо насправді від того, що частина людей почала виконувати свою роботу віддалено, світ не став кращим і навіть не став іншим. А все те технологічне майбутнє, до якого ми так довго прагнули, трапилося не від того, що ми такі прогресивні, а від того, що ми всіма силами прагнули зберегти те, як світ влаштований сьогодні. Кам’яний вік закінчився не через те, що зникло каміння. Так само і онлайн настав не через те, що офлайн більше не потрібен.

🤔 Про те, як коронавірус породжує нерівності між онлайном і офлайном, а також про те, чому нам всім варто переосмислити власні уявлення про роботу розмірковую ось тут 👇

https://nv.ua/ukr/style/blogs/karantin-v-ukrajini-yak-zminitsya-nasha-robota-ostanni-novini-50091897.html

#covid19
#anthropologicalwriting

​​Чому важливо чути дітей, або трохи неочевидного про пандемію

😷 Як би сильно мені не хотілось припинити писати про досвід пандемії і її наслідки, але сьогодні це та тема, яка болить усім, а отже її осмислення потребує лагідного антропологічного втручання. Одна із проблем, яка чи не найбільше вимагає такого втручання – дитячий досвід пандемії, невидимий і незаслужено ігнорований дорослими.

😎 Тому разом із Тетяною Саніною та Юлією Соболь (і за підтримки УКФ) ми розпочинаємо проект «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства», у межах якого разом працюватимемо над тим, щоб дитячий досвід пандемії став видимим для дорослих.

😞 Бо дуже часто дорослі забувають про те, що в дитячому світі одні і ті ж речі можуть виглядати та сприйматися зовсім інакше. Наприклад, не бачити однокласників – зовсім не те саме, що не бачити колег, а бути вдома з батьками – не те саме, що бути з власною дитиною. І таких нюансів купа.

💪 Ми хочемо провести дослідження, щоб дати дітям голос і можливість самим розказати про те, що вони відчувають і чого потребують насправді.

🤝 А ще наш проект – це дуже прикольна колаборація антропологів та соціологів, адже після якісної частини дослідження буде проведено кількісну. І ось тут ми вже охопимо репрезентативну вибірку з усієї України, яка допоможе верифікувати наші інсайти. Тому, повертаючись до теми вічних холіварів антропологів і соціологів (про це можна почитати ось тут), а також кількісних та якісних методів (ось тут писала про це пост), поспішаю сказати, що у нас намалювалась ідеальна дослідницька утопія, де всі науки і методи живуть в мирі та злагоді.

Щоденник і результати проекту будуть публікуватися на оцьому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/?fbclid=IwAR3izw3rK8p5ELKmgt1iq-zWScTrPoMYp_b1IVVGcvKLI16ZKnfaQwQ-zV0

Запрошуємо стежити за новинами і навідуватись за цікавинками.

☝️І останнє: антропологічна частина дослідження проводитиметься віддалено у 4 містах – Києві, Харкові, Одесі та Львові. Ось тут мені дуже знадобилась би ваша допомога. Якщо знаєте дітей 9-16 років з цих міст, яким було б цікаво поспілкуватись з дослідницями і які мають батьків, котрі не проти такого спілкування, дуже прошу скинути їм лінк на нашу анкетку 👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfgrSGcpk0ffTJHUDJYrD_6ECH-JJ4-YUWGAoFrbvU5B-Qpog/viewform?fbclid=IwAR219KkbUmBi5Ryw1VlmlwoWsIcxdNUcgyLKx-pYbBcswJj9cLmuwmRqthk.
Нам би це дуже допомогло 🙏

❓А ви колись спілкувались з дітьми про досвід пандемії? Що вони вам розказували?

#covid19
#anthropologicalwriting
#researchmethods

Дитинство під час пандемії: презентація дослідження

😷 Вже півтора роки ми живемо у світі, де щодня звучать слова «пандемія», «коронавірус» і «локадаун». Дорослі часто говорять про всілякі нью нормал, «більше ніколи не буде так, як раніше» і вміння швидко адаптуватись до несподіванок. А про що говорять діти?

💻 Протягом останніх кількох місяців ми з колегами за підтримки Українського культурного фонду провели велике соціо-антропологічне дослідження «Діти Covid-19», у якому якраз намагались почути думки дітей з приводу пандемії. Чи вплинув коронавірус на їхнє життя? І якщо так, то яким воно стало, і чого діти під цим впливом навчились.

⚡️І от нарешті 5 листопада о 16.00 ми зможемо поділитися свіжесенькими-щойно-з-поля інсайтами і чесними історіями з дитячого повсякдення під час пандемії:

🔎 Дитинство під час ковіду: навіщо вивчати пандемію з перспективи дітей?
🔎 Zoom-освіта: чому дистанційна школа — це не лише про навчання?
🔎 Карантинне дозвілля: чим ще себе зайняти?
🔎 Пандемія і простір: дитинство в чотирьох стінах.

❗️У кращих традиціях нью нормал подія буде у зумі. Реєстрація ось тут за посиланням https://bit.ly/children-covid19-registration. Усі зареєстровані на презентацію учасники/-ці отримають електронний примірник звіту за день до заходу на вказану під час реєстрації пошту.

Детальніше у фейсбук-події ось тут 👇

https://www.facebook.com/events/601295534647963?ref=newsfeed

#covid19

Як пандемія COVID вплинула на дитинство?

🎥 Для тих, хто любить відео формат, ось тут коротенько ділюсь інсайтами з нашого дослідження впливу пандемії COVID-19 на повсякдення українських дітей:

🔸Чи пройшло достатньо часу для того, щоб документувати вплив пандемії?
🔸 Навіщо вивчати пандемію з точки зору дітей?
🔸 Які наслідки пандемії для дітей, і чи завжди вони негативні?
🔸 Чого навчилися діти під час пандемії?
🔸 Чого крім навчання потребували діти від школи?
🔸 Як діти переосмислювали свій дім?
🔸 Як пандемія вплинула на стосунки дітей з батьками?
🔸 Чи було онлайн спілкування з друзями рівноцінним живому?
🔸 Чому більшість дітей не хочуть вчитись дистанційно?

#anthropologicalvideo #covid19

Про емоційну підтримку, булінг і дистанційну школу

🤷‍♀️ Ми багато знаємо про те, як дистанційна освіта вплинула на успішність у навчанні, але дуже мало знаємо про ті емоції, які проживали діти цей період.

👩‍🏫 Результати дослідження «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства» показали, що школи з більшою-меншою успішністю зуміли налагодити виключно систему передачі і контролю знань. Однак водночас пандемія спричинила величезні прогалини у комунікації між дітьми та вчителями і дітьми. Діти переживали фрустрацію, страх, непевність, розчарування, але вони часто не вміли відрефлексувати ці стани і не мали з ким ними поділитись.

👆 Окрім того, дослідження показало ще одну неочевидну річ – дистанційна школа допомогла дітям уникнути булінгу. Адже ті, кого цькували в класі, змогли нарешті відпочити та ізолюватись вдома від своїх кривдників. Попри ймовірність онлайн-булінгу все ж можна говорити, що пандемія дозволила дітям забути про щоденне цькування у класі.

😔 Однак це не означає, що дистанційка магічним чином вирішила всі проблеми. Дуже часто діти, які зазнавали кривди від однокласників, це ті, кого не приймали в колективі, і в кого майже не було друзів. А тому, опинившись вдома, вони лишились без спілкування взагалі, навіть поверхневого і вимушеного, яке було в школі. Тому дистанційна освіта ще більше загострила емоційний стан таких дітей. І знову ж таки вони лишились в цьому стані наодинці, без жодної допомоги.

Про ці та інші виклики дистанційної школи детальніше розповідаю ось тут.

#anthropologicalvideo
#covid19

Чи хочуть діти повертатися до школи?

😷 Дельта, омікрон, зростання захворюваності коронавірусом, червоні, помаранчеві зони, вакцинація для педагогічних працівників, перехід на дистанційне навчання, повернення до офлайн навчання, знову перехід на дистанційне навчання - все це реалії, у яких живуть українські діти протягом останніх двох років.

📝 Разом зі “Сніданок з 1+1” розбирались у тому, чи хочуть діти повертатись до школи, і як насправді вони сприймають дистанційну освіту:

📌 Чому про дистанційну освіту треба питати думку дітей, а не тільки дорослих?
📌 Як карантин вплинув на соціалізацію дітей?
емоційна підтримка під час пандемії: від кого її чекати?
📌 Чого дітей навчила пандемія?
📌 Як діти опинились в нерівних умовах навчання?
📌 Які переваги дистанційної освіти з перспективи дітей?
📌 Чим школярам можуть допомогти дорослі?
📌 Як дистанційна школа дозволила дітям виспатись?
📌 Як пандемія допомогла уникнути булінгу, і чому це ще не вирішення проблеми?
📌 Чи онлайн спілкування рівноцінне живому для сучасних дітей?

Нагадую, що вся ця розмова базується на даних антропологічно-соціологічного дослідження “Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства”. Повну версію звіту можна прочитати ось тут.

#covid19 #anthropologicalvideo

Як молоді спеціалісти переосмислюють свою роботу?

😷 Поки для українців проблема коронавірусу стала чимось з іншого життя, решта світу продовжує вивчати та аналізувати наслідки пандемії. Зокрема і для бізнесу. Тому в наступних постах трохи розповім про це.

🧐 COVID 19 триває вже понад 2 роки, спричиняючи трансформації робочого повсякдення в усіх куточках планети. Утім поки ніхто так і не зрозумів, що робити з корпоративною культурою під час віддаленої роботи, як будувати в зумі неформальні зв”язки, а головне – чим стане робота для людей у постковідному світі.

💻 Щоб відповіти на ці питання, консалтингова компанія RED Associates провела дослідження «Переосмислення роботи: як молоді спеціалісти бачать майбутнє своєї роботи, і що це означає для лідерів». RED Associates – не типовий консалтинг, адже до своїх проектів компанія дуже часто залучає саме антропологів, тому результати її досліджень завжди відображають глибинні процеси в культурі. Щоб зрозуміти, як сьогодні переосмислюється робота, як змінились повсякденні практики, які виникли нові норми, а також якими є очікування молоді від роботодавців дослідники поспілкувались молодими професіоналами з різних галузей у Парижі, Шанхаї, Копенгагені, Стокгольмі та Нью-Йорку.

⚡️Тож в наступних кількох постах я спробую поділитися основними інсайтами з цього дослідження.

Знахідка 1. Пандемія провела нові червоні лінії в організаціях.
Основними точками напруження стали наставництво, навчання та отримання чесного фідбеку.

Фідбек

🤝 Молодим спеціалістам дійсно важко отримувати зворотний зв”язок від менеджерів під час віддаленої роботи. По-перше, для цього треба призначати окрему зустріч. По-друге, завжди є ймовірність хибно зрозуміти невербальні сигнали менеджерів під час дзвінків у Zoom.

👂 З іншого боку, менеджери, теж скаржаться: «В офісі я завжди тримаю двері відчиненими, тому що мені подобається слухати розмови довкола... Мені важливо вимірювати температуру команди, розуміти, які є нагальні проблеми». Натомість віддалена робота змушує менеджерів покладатися на команду, передбачати всі можливі проблеми і довіряти прямим відповідям про те, наскільки люди напружені або нудьгують. А без невербальної мови так важко зрозуміти, чи дійсно вони говорять в цей момент правду.

Гібридна політика

☹️ Коли одним командам дозволено працювати у віддаленому або гібридному режимі, а іншим - ні, це призводить до образ та заздрості. Утім така політика породжує до напруження не лише між командами, а й між географічними регіонами. Наприклад, коли одна команда змушена працювати віддалено під час карантину в Шанхаї, а інша – має можливість особисто відвідати велику презентацію в Гонконгу.

Випадкові та заплановані зустрічі

🥸 Навіть, якщо гібридні політики доступні для всіх команд, вони все одно можуть негативно вплинути на робочі стосунки між колегами. Оскільки рішення про те, коли приходити в офіс або як застосувати гібридну політику, часто приймається на рівні команди чи відділу, функціональні групи можуть вибирати присутність в офісі в різні дні та без збігу графіків. Це ускладнює випадкові зустрічі та обмін інформацією в офісі. Відсутність таких випадкових незапланованих взаємодій, своєю чергою, загрожує організаційною відокремленістю і може придушити креативність.

Далі про знахідки RED Associates у наступних постах 😉.

А повний текст англійською за лінком 👇

https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2022/9/5/rethinking-our-work?fbclid=IwAR1jzUag8CnOAjuVl21Sqa1qm0EDSKNC9RsowaahzlSYQ3XiXU0QH-I7IzU

⁉️ А як у вас з онлайн-фідбеками? Поділіться в коментарях.

#anthropologicalreading
#businessanthropology
#covid19

Як молоді спеціалісти переосмислюють свою роботу? (частина 2)

😷 Продовжую розповідати про вплив пандемії на роботу та виклики для роботодавців, який він провокує. Першу частину можна почитати ось тут.

Знахідка 2. Молоді професіонали хочуть працювати з дому, але також цінують офіс

🏠Напруження щодо різних форматів роботи існує не лише між командами, але і в людей всередині. Молоді професіонали мають чимало внутрішніх суперечностей щодо того, яка робота буде для них більш корисною – онлайн чи офлайн.

Гнучкість, зокрема можливість періодично працювати з дому, сьогодні є основною перевагою для молодих професіоналів

🤝 Молоді спеціалісти звикли до робочих місць, які дозволяють їм працювати принаймні частину часу вдома, і вимагають такої опції від своїх роботодавців. Перебування вдома дає їм можливість керувати інтенсивністю роботи залежно від типу завдань. Чимало молодих професіоналів також відзначають довіру як важливий фактор, через який їм подобається працювати вдома. Людям не обов’язково користуватися опцією роботи з дому, але можливість цього вибору дає їм відчуття контролю.

Попри прагнення до гнучкості, молоді спеціалісти відчувають потребу в офлайнових стосунках з колегами

🤗 Незважаючи на те, що більшість молодих професіоналів прагнуть мати можливість обирати роботу з дому, вони добре розуміють обмеження такого формату. Люди занепокоєні власною ізоляцією: вони відчувають брак соціальної приналежності, відрізані від друзів і важливих мереж підтримки, зокрема на роботі.

Офіс – це місце для розвитку інстинктивної інтуїції

💻 Молоді спеціалісти впевнені в тому, що опанувати формальні професійні навички, наприклад, курси програмування чи дизайну, вони здатні самостійно. Натомість вони очікують, що роботодавці допоможуть їм розвинути інстинктивну інтуїцію: як поводитись в компанії, справлятися з труднощами, вирішувати проблеми швидко, творчо та продуктивно.

🔎 Часто для цього потрібне спостереження за роботою інших, більш досвідчених колег. Проте спостерігати за колегами під час віддаленої роботи неймовірно складно. І це, своєю чергою, ускладнює для молодих спеціалістів вироблення критеріїв того, яка робота в їхній компанії вважається якісною. Вони просто не мають можливості рівнятися на когось. У стажерів немає можливості «зазирнути через плече» до своїх старших колег, щоб зрозуміти, як їхні вміння еволюціонували з перших невдалих спроб до теперішнього рівня.

🏢 Отже, молоді професіонали дійсно бачать цінність в офісі. Але вони хочуть мати доступ до офісних приміщень з певною метою, наприклад, щоб зосередитися (коли вдома надто багато відволікаючих факторів); щоб вчитися шляхом спостереження за іншими колегами; для спілкування з колегами. Крім того, присутність в офісі може мати вирішальне значення для надання новим працівникам базових знань про роботу компанії.

Адаптивні офіси не повинні позначатися на ефективності

🖇 Молоді спеціалісти хочуть отримати доступ до офісу для своїх конкретних потреб. Вони очікують, що це буде комфортне, передбачуване місце, куди є можливість прийти і одразу розпочати працювати. Однак сьогодні компанії по всьому світу зменшують площу своїх офісів, щоб скоротити витрати після пандемії. І це створює важливий виклик для роботодавців: як спроектувати більш гнучкі простори, що їх люди зможуть адаптовувати для різних потреб, зберігаючи певну базову передбачуваність і ефективність?

Повний тест дослідження можна прочитати ось тут 👇:
https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2022/9/5/rethinking-our-work?fbclid=IwAR1jzUag8CnOAjuVl21Sqa1qm0EDSKNC9RsowaahzlSYQ3XiXU0QH-I7IzU

⁉️А ви ходите до офісу? Якщо так, то заради чого?

#anthropologicalreading
#businessanthropology
#covid19

Як молоді спеціалісти переосмислюють свою роботу? (частина 3)

Сьогодні я завершую свою розповідь про дослідження роботи у (пост)ковідному світі, проведене компанією RED Associates. Ось тут можна прочитати першу частину, а ось тут другу.

Знахідка 3. Причина для оптимізму: молоді професіонали знову відчувають пристрасть до роботи

😔Певний час дослідження демонстрували стійке зниження інтересу молодих спеціалістів до роботи. Але сьогодні маємо гарну новину. Може молоді професіонали все ще трохи розгублені щодо того, як саме вони хочуть працювати – онлайн чи офлайн, але вони чітко знають, чому вони хочуть працювати.

Сенс і мета з’являються через більшу автономію

🧐 Філософ Адіна Шварц стверджує, що рівень «важливості» роботи еквівалентний ступеню її автономії. Це правило працює сьогодні як ніколи. Пандемія надала молодим професіоналам майже безпрецедентну автономію щодо того, де, коли та як вони можуть працювати. Хтось сидить з ноутом на дивані, хтось працює з 10 ранку до 2 години ночі, щоб «потрапити в потік» - можна працювати як-завгодно, де-завгодно і коли-завгодно, аби тільки робота була виконана до дедлайну.

💪 Збільшення необхідності самоконтролю аж ніяк не перетворило молодих спеціалістів на ледарів, а навпаки оживило їхні стосунки з роботою. Виявляється, більший контроль призводить до більшої гордості за виконані завдання та підвищує інтерес до роботи. Це надихає людей мати ще більше контролю над роботою, створюючи своєрідне коло доброчесності.

Висновки

Майбутнє роботи буде різним в різних організаціях

🤝 Попри те, що протягом останніх кількох років дослідження показували зниження інтересу молодих людей до роботи, сьогодні ця тенденція вже не відповідає дійсності. Молоді професіонали бачать сенс і мету у своїй роботі, а тому вона стає для них важливою. Для організацій з’являється новий виклик: як спрямувати джерело цих сенсу та мети кожного працівника до корпоративної культури, як сприяти співпраці між командами та створювати відчуття причетності, критично важливе в кризові періоди.

🫀 Це означає, що для успішної навігації в новому майбутньому роботи, організаціям доведеться дивитися всередину себе, а не на те, що роблять інші організації і навіть не на те, що говорять їхні співробітники.

Ключові питання, які повинні поставити лідери організацій, сьогодні такі:

✔️ Що є сенсом і метою для різних груп працівників і чому? Як ми разом можемо сприяти цьому в усій організації?
✔️ Які напруження існують в організації між співробітниками, командами, відділами і навіть географічними регіонами та офісами? Чому?
✔️ Як ми можемо сприяти навчанню та розвитку співробітників? За які «старі» неактуальні уявлення ми чіпляємось? Які навчальні можливості втрачають співробітники, фізично не перебуваючи в офісі?
✔️ Яким є наш підхід до надання співробітникам більшої гнучкості та самостійності в роботі?
✔️ Як ми можемо вийти за межі того, що люди декларують у своїх побажаннях щодо робочого місця, щоб зрозуміти практики, які сприятимуть колективній продуктивності та відчуттю причетності?

Повний тест дослідження можна прочитати ось тут 👇:
https://www.redassociates.com/perspectives-posts/2022/9/5/rethinking-our-work?fbclid=IwAR1jzUag8CnOAjuVl21Sqa1qm0EDSKNC9RsowaahzlSYQ3XiXU0QH-I7IzU

⁉️А у чому особисто ви бачите сенс своєї роботи?

#anthropologicalreading
#businessanthropology
#covid19