​​Чому важливо чути дітей, або трохи неочевидного про пандемію

😷 Як би сильно мені не хотілось припинити писати про досвід пандемії і її наслідки, але сьогодні це та тема, яка болить усім, а отже її осмислення потребує лагідного антропологічного втручання. Одна із проблем, яка чи не найбільше вимагає такого втручання – дитячий досвід пандемії, невидимий і незаслужено ігнорований дорослими.

😎 Тому разом із Тетяною Саніною та Юлією Соболь (і за підтримки УКФ) ми розпочинаємо проект «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства», у межах якого разом працюватимемо над тим, щоб дитячий досвід пандемії став видимим для дорослих.

😞 Бо дуже часто дорослі забувають про те, що в дитячому світі одні і ті ж речі можуть виглядати та сприйматися зовсім інакше. Наприклад, не бачити однокласників – зовсім не те саме, що не бачити колег, а бути вдома з батьками – не те саме, що бути з власною дитиною. І таких нюансів купа.

💪 Ми хочемо провести дослідження, щоб дати дітям голос і можливість самим розказати про те, що вони відчувають і чого потребують насправді.

🤝 А ще наш проект – це дуже прикольна колаборація антропологів та соціологів, адже після якісної частини дослідження буде проведено кількісну. І ось тут ми вже охопимо репрезентативну вибірку з усієї України, яка допоможе верифікувати наші інсайти. Тому, повертаючись до теми вічних холіварів антропологів і соціологів (про це можна почитати ось тут), а також кількісних та якісних методів (ось тут писала про це пост), поспішаю сказати, що у нас намалювалась ідеальна дослідницька утопія, де всі науки і методи живуть в мирі та злагоді.

Щоденник і результати проекту будуть публікуватися на оцьому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/?fbclid=IwAR3izw3rK8p5ELKmgt1iq-zWScTrPoMYp_b1IVVGcvKLI16ZKnfaQwQ-zV0

Запрошуємо стежити за новинами і навідуватись за цікавинками.

☝️І останнє: антропологічна частина дослідження проводитиметься віддалено у 4 містах – Києві, Харкові, Одесі та Львові. Ось тут мені дуже знадобилась би ваша допомога. Якщо знаєте дітей 9-16 років з цих міст, яким було б цікаво поспілкуватись з дослідницями і які мають батьків, котрі не проти такого спілкування, дуже прошу скинути їм лінк на нашу анкетку 👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfgrSGcpk0ffTJHUDJYrD_6ECH-JJ4-YUWGAoFrbvU5B-Qpog/viewform?fbclid=IwAR219KkbUmBi5Ryw1VlmlwoWsIcxdNUcgyLKx-pYbBcswJj9cLmuwmRqthk.
Нам би це дуже допомогло 🙏

❓А ви колись спілкувались з дітьми про досвід пандемії? Що вони вам розказували?

#covid19
#anthropologicalwriting
#researchmethods

​​Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 1)

😱 Сучасні компанії одержимі культурою. На всіх бізнес-конференціях прийнято говорити про те, що культура важлива, так як само, як декларувати, що компанія переймається щастям співробітників, випереджує вигорання та дбає про work-life balance. Більшість показників, що асоціюються з культурою, при цьому регулярно заміряються і аналізуються. Іноді глибоко, іноді – на жаль, поверхнево.

🧐 Антропологічний погляд на культуру дещо інакший: він не про регулярні заміри, а про те, щоб дати визначення тим стовпам, на яких тримається внутрішнє світовідчуття працівників у компанії.

😎 Сьогодні мені хотілося б поділитися тезами з інтерв’ю антрополога Пенсільванського університету Грега Урбана (Greg Urban), який багато років вивчав корінне населення Бразилії, а потім почав працювати організаційним антропологом у сфері бізнесу. Повна версія розмови за посиланням👇
https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture

У короткому переказі меседж Грега Урбана звучить ось так:

Культура рухається крізь час і простір за допомогою чотирьох сил:

🔸 Звички – встановлення розпорядку дня і рутини, які закріплюють те, як у компанії прийнято поводитись.
🔸 Інновації – заохочення постійно шукати нові неочікувані рішення старих проблем.
🔸 Візія – прийняття спільної цілі, яка відображає загальні прагнення і плани
🔸 Інтерес – розвиток глибокої приналежності автентичним стосункам і майбутньому організації

Звички. Культура – це пазл, вона формується зі звичок. Якщо спитати корінних бразильців, чому вони виконують саме такі дії під час ритуалу, вони скажуть, що просто так прийнято. В корпораціях все аналогічно: якщо спитати людей, чому вони виконують дії саме в такій послідовності, вони скажуть, що тут завжди так робили. Причина поведінки в обох випадках однакова – вона коріниться в культурі.

Інновації. У компанії завжди є що покращувати. Якщо зануритись в інтереси людей, виявиться, що у них давно є власні ідеї і міркування про те, як можна організувати процес по-інакшому. І в цих ідеях часто багато слушного, адже люди керуються практичним досвідом. Треба лише їх почути.

Візія. У кожної компанії має бути колективне уявлення про те, куди вона іде – тобто візія. Якщо таке уявлення буде механічно сформульоване керівництвом і опущене зверху, за першої ж нагоди реальна поведінка людей відкотиться від цього бачення назад. Ключ успіху в тому, щоб будувати візію на тому, що відбувається в компанії зараз – які звички вже існують і яке значення вони мають для людей.

Інтерес. Працівники завжди мають власну мету в компанії. Візія має бути історією, яка зможе ці особисті цілі інтегрувати в єдину ідею, це великий наратив, який поєднується з малими історіями.

Продовження – в наступному пості.

❓А поки розкажіть, чи стикались ви зі звичками, які ніхто не міг пояснити, коли, наприклад, переходили на роботу до нової компанії?

​​Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 2)

Минулого разу я розповідала про те, як антропологи досліджують корпоративну культуру та працюють з її трансформаціями. Так, американський антрополог Грег Урбан говорить (повна версія інтерв’ю ось тут https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture) про чотири сили, за допомогою яких культура рухається в часі і просторі - це звички, інновації, інтерес та візія. Утім культура має ще цілу низку універсальних характеристик, які слід враховувати під час роботи в компаніях. Грег Урбан називає такі з них:

🤝 Культури завжди відрізняються, тому кожна організація має власну унікальну культуру, тому головна помилка бізнесу – робити так, як роблять інші компанії.

🤪 Якщо компанія велика, у неї всередині будуть уживатися різні культури. Треба це просто прийняти. Локальні культури будуються довкола команд. Ба більше, команди бувають успішними, саме тоді коли формують власну культуру і ритуали навіть у дрібницях. Наприклад, вішають особливий постер в кабінеті, мають секретне рукостискання, ходять разом на каву тощо).

Культура потрібна для того, щоб виконувати такі завдання:
🔸 Допомагати людям робити свою справу.
🔸 Допомагати людям ладнати один з одним.
🔸 Допомагати людям просуватись вперед.

🙌 Організаційна культура створюється і відтворюється людьми на всіх рівнях. Це стосується як конструктивних хороших практик, так і деструктивних звичок.

♾ Культура динамічна. Вона не лишиться однаковою навіть після спланованих і керованих трансформаційних процесів. Це сад, де безкінечно треба доглядати за квітами і боротись із бур’янами, що виростають після дощу.

👉 Детальніше про антропологічний підхід до культури організацій можна почитати в книзі Грега Урбана (Greg Urban), Маріо Мусси (Mario Moussa) та Дерека Ньюбері (Derek Newberry) "Культура як пазл: використання сил, що сприяють успіху вашої організації" (The Culture Puzzle: Harnessing the Forces That Drive Your Organization's Success). Посилання ось тут👇
https://www.amazon.com/Culture-Puzzle-Harnessing-Organizations-Success/dp/1523091827

❓А як би ви описали культуру своєї компанії?

Що не так з хоум-офісами?

🤷‍♀️ Уже більше року медіа рясніють розмовами про віддалену роботу. І всі ці розмови здебільшого крутяться довкола того, яка стратегія буде правильною – повертатись до офісу, не повертатись чи обирати гібридну модель?

🤓 Утім завдання антрополога дуже часто полягає в тому, щоб показати, що не існує простих відповідей на складні питання. Власне це я і спробувала зробити в інтерв’ю для 34 home:

✅ Чому не існує єдиної правильної відповіді щодо того, чи варто повертатись до офісів?
✅ Як ентузіазм щодо віддаленої роботи стає тестом на токсичність?
✅ Чи правда, що жінки хочуть ходити в офіс, щоб сховатись від хатньої роботи?
✅ Чому хоум-офіс – це передусім про соціальну нерівність?
✅ Чи нормально боятись повернення до офісу?

Відповіді на ці питання за посиланням 👇

https://34home.com.ua/post/home-office?fbclid=IwAR3xl1uAOfBPw0so51Z0peUMyXTsv4NQ9AOysKvhnuNjqyhkTXfgPvSXVBQ

❓А ви хотіли б повернутися до офісу?

🔥 Воу-воу-воу - я тут таке прогавила!

💪 У всесвіті українського телеграму з’явився новий канал про фольклористику та антропологію “Гриби, гроби і дисертації”. Його веде дотепна, відкрита і професійна дослідниця, тому наполегливо рекомендую зазирнути за посиланням. На каналі є особисті історії та рефлексії, гіпотези і здогадки, академічні пояснення традиційної культури, а ще кльові ілюстрації.

Ну а для переконливості ось вам трішки етнографічного м’яса з цього каналу 👇

Ще трошки антропологічного з власних подорожей.
Декілька років тому ми з чоловіком поїхали в Іран. Подорож була вкрай насичена, і щоб більше зануритися в місцеве життя, ми скористалися каучсьорфінгом.

Жили в одного ширазця, який зміг показати багато такого, чого, звісно, не так легко було би помітити чи зрозуміти, якби були самі.

І от про одну з найбільших прикметних особливостей, які я поки що бачила лише в Ірані, зараз розкажу.

Ми їдемо з мечеті на машині. На годиннику десь північ, якщо не пізніше. І на рівному місці ми потрапляємо в страшний затор. Машини рухаються, але вкрай повільно. Аббас, наш кауч, питає, чи ми розуміємо, що відбувається. Каже: придивіться, може, ви самі помітите.

Ну, всі їдуть дуже повільно, вікна в машинах спущені, у багатьох грає якась музика. Причина пробки нам все одно не очевидна.

І тут Аббас нам показує, як одна пасажирка починає перемовлятися з водієм з сусіднього ряду. Вони про щось говорять, а тоді бачимо, що вона передає йому якийсь папірець.

Аббас починає пояснювати.
Виявляється, в Ірані, де так просто не пороззнайомишся і не позустрічаєшся, молодь вигадала такий оригінальний спосіб знайомства.

На центральні вулиці ввечері виїжджають машини, в яких сидять зазвичай по двоє, максимум троє людей.
Вони відчиняють вікна і їдуть дуже повільно. Проїжджають повз сусідні машини, дивляться /оцінюють, хто там сидить, якщо подобається – починають так перекидатися фразами. Якщо хочуть поспілкуватися вже далі спокійніше, то виконується така схема: друга людина з машини пише номер телефону і простягає папірець іншій автівці через вікно. Далі діло за невеликим. Зідзвонюються, вирішують, що робити далі й куди їхати, а тоді ці дві машини з'їжджають одна за одною з головної дороги кудись у двори, а там вже нормально і спокійно туситимуть.

Ось такий собі аналоговий тіндер на колесах. Не подобається водій – просто їдеш далі до наступної машини. Не сподобалося коротке спілкування – так само. Сподобалося – ось телефон, поїхали за мною, тусимо до світанку, і ніхто не заважатиме.

Судячи з кількості машин і того, скільки часу ми там провели, то такий вид знайомства в Ширазі явно користувався особливим попитом.

​​«Може, разом на обід?»: їжа, віддалена робота та корпоративна культура

🥺 З початком віддаленої роботи люди почали не тільки працювати наодинці, але і їсти наодинці. Що ми втратили, коли у нашому житті не стало спільних обідів з колегами, і як карантин змінив наші гастрономічні вподобання? Про все це говорили в авторській передачі Олени Брайченко «У своїй тарілці». Посилання на весь випуск ось тут 👉 http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=2946490

А взагалі говорили ось про таке:

🔸 Як антропологи досліджують їжу?
🔸 Чому їжа – це дзеркало соціальних відносин?
🔸 Що наша їжа розповідає про нас іншим?
🔸 Як спостерігаючи за обідом в офісі, дізнатися, чи здорова в компанії корпоративна культура?
🔸 Чому не варто втручатись у те, що і як їдять працівники?
🔸 Навіщо ділитися їжею?

❓А чим для вас є обіди з колегами? Поділіться у коментарях

P.S. Крім передачі «У своїй тарілці» Олена Брайченко веде також крутезний телеграм-канал їzhakultura.пульс про гастрономічну культуру українців. Заходьте за посиланням https://t.me/yizhakultura 😉

Дитинство під час пандемії: презентація дослідження

😷 Вже півтора роки ми живемо у світі, де щодня звучать слова «пандемія», «коронавірус» і «локадаун». Дорослі часто говорять про всілякі нью нормал, «більше ніколи не буде так, як раніше» і вміння швидко адаптуватись до несподіванок. А про що говорять діти?

💻 Протягом останніх кількох місяців ми з колегами за підтримки Українського культурного фонду провели велике соціо-антропологічне дослідження «Діти Covid-19», у якому якраз намагались почути думки дітей з приводу пандемії. Чи вплинув коронавірус на їхнє життя? І якщо так, то яким воно стало, і чого діти під цим впливом навчились.

⚡️І от нарешті 5 листопада о 16.00 ми зможемо поділитися свіжесенькими-щойно-з-поля інсайтами і чесними історіями з дитячого повсякдення під час пандемії:

🔎 Дитинство під час ковіду: навіщо вивчати пандемію з перспективи дітей?
🔎 Zoom-освіта: чому дистанційна школа — це не лише про навчання?
🔎 Карантинне дозвілля: чим ще себе зайняти?
🔎 Пандемія і простір: дитинство в чотирьох стінах.

❗️У кращих традиціях нью нормал подія буде у зумі. Реєстрація ось тут за посиланням https://bit.ly/children-covid19-registration. Усі зареєстровані на презентацію учасники/-ці отримають електронний примірник звіту за день до заходу на вказану під час реєстрації пошту.

Детальніше у фейсбук-події ось тут 👇

https://www.facebook.com/events/601295534647963?ref=newsfeed

#covid19

​​Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства

🔥 Нарешті всі дані проаналізовано, тексти написано, правки внесено і верстки зверстано. Тепер можу з чистою совістю ділитися результатами нашої з Тетяною Саніною та Юлією Соболь піврічної роботи. За посиланням можна завантажити повний текст дослідження впливу пандемії на повсякдення дітей в Україні 👇
https://drive.google.com/file/d/13OM2y6mC6NnHQOoIY3omdcEfK1fvJBUI/view

😎 Дослідження складається з якісної антропологічної частини з купою інсайтів та репрезентативної кількісної частини, що її проводив Київський міжнародний інститут соціології.

У звіті можна прочитати про таке:

🔸 Як на дітей вплинула пандемія?
🔸 Хто підтримував дітей під час карантину?
🔸 Чому школа це не лише про освіту?
🔸 Як діти хитрували на карантині, і що в цьому корисного?
🔸 Якою була дистанційна дружба?
🔸 Дозвілля на карантині: чим іще себе зайняти?
🔸 Чого дітей навчила пандемія?
🔸 Як локдаун змінив сприйняття дому?
🔸 Пандемія і місто з дитячої перспективи.

Опис проєкту, основні результати, інформацію про команду, а також щоденник дослідження можна прочитати ось тут на нашому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/

❓Буду дуже рада почути ваші враження або питання у коментарях

Як пандемія COVID вплинула на дитинство?

🎥 Для тих, хто любить відео формат, ось тут коротенько ділюсь інсайтами з нашого дослідження впливу пандемії COVID-19 на повсякдення українських дітей:

🔸Чи пройшло достатньо часу для того, щоб документувати вплив пандемії?
🔸 Навіщо вивчати пандемію з точки зору дітей?
🔸 Які наслідки пандемії для дітей, і чи завжди вони негативні?
🔸 Чого навчилися діти під час пандемії?
🔸 Чого крім навчання потребували діти від школи?
🔸 Як діти переосмислювали свій дім?
🔸 Як пандемія вплинула на стосунки дітей з батьками?
🔸 Чи було онлайн спілкування з друзями рівноцінним живому?
🔸 Чому більшість дітей не хочуть вчитись дистанційно?

#anthropologicalvideo #covid19

Про емоційну підтримку, булінг і дистанційну школу

🤷‍♀️ Ми багато знаємо про те, як дистанційна освіта вплинула на успішність у навчанні, але дуже мало знаємо про ті емоції, які проживали діти цей період.

👩‍🏫 Результати дослідження «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства» показали, що школи з більшою-меншою успішністю зуміли налагодити виключно систему передачі і контролю знань. Однак водночас пандемія спричинила величезні прогалини у комунікації між дітьми та вчителями і дітьми. Діти переживали фрустрацію, страх, непевність, розчарування, але вони часто не вміли відрефлексувати ці стани і не мали з ким ними поділитись.

👆 Окрім того, дослідження показало ще одну неочевидну річ – дистанційна школа допомогла дітям уникнути булінгу. Адже ті, кого цькували в класі, змогли нарешті відпочити та ізолюватись вдома від своїх кривдників. Попри ймовірність онлайн-булінгу все ж можна говорити, що пандемія дозволила дітям забути про щоденне цькування у класі.

😔 Однак це не означає, що дистанційка магічним чином вирішила всі проблеми. Дуже часто діти, які зазнавали кривди від однокласників, це ті, кого не приймали в колективі, і в кого майже не було друзів. А тому, опинившись вдома, вони лишились без спілкування взагалі, навіть поверхневого і вимушеного, яке було в школі. Тому дистанційна освіта ще більше загострила емоційний стан таких дітей. І знову ж таки вони лишились в цьому стані наодинці, без жодної допомоги.

Про ці та інші виклики дистанційної школи детальніше розповідаю ось тут.

#anthropologicalvideo
#covid19

Вйо до антропології!

👑 Наговорила тут "Телебаченню Торонто" всякого антропологічного про розкіш. За посиланням можна вдосталь надивитись на золоті йоршики і послухати про таке:

🔸 Що таке демонстративне споживаня?
🔸 Звідки взявся пшонка-стайл?
🔸 Що розказують про нас наші будинки?
🔸 У чому проблема розкоші по-українськи?

❓ А що ви думаєте про розкіш в Україні? Пишіть у коментарях 😉

#anthropologicalvideo

Антропологія трудоголізму

За посиланням шукайте трішки антропологічних коментарів про культ трудоголізму для журналу 34 home:

🔸 Навіщо люди перепрацьовують?
🔸 Чому роботу по різному контролюють в різних культурах?
🔸 У чому специфіка контролю роботи в пострадянському бізнесі?
🔸 Як перепрацьовування самовідтворюється і стає традицією?

#anthropologicalwriting

Антропологія, корпоративна культура, та чому українці перебудовують балкони?

🎄Рік закінчується, а от антропологічні розмови – ні. Поговорили з Ольгою Масловою про антропологію та її перспективи в подкасті «Наука як по маслу» на громадському радіо. Посилання ось тут.

🔎 Що таке антропологія, і чому це не соціологія?
🔎 Чому антропологія – це про «чому»?
🔎 Що антропологи роблять в науці, а що - у бізнесі?
🔎 Чому з антропологією в Україні все погано, і як це змінити?
🔎 Як COVID 19 допомагає поширювати антропологічне знання?
🔎 Навіщо потрібне антропологічне дослідження дитинства під час пандемії?
🔎 І ще раз про те, чому українці склять свої балкони)

Тішитимусь, якщо поділитесь враженнями в коментарях 😉.

Чи хочуть діти повертатися до школи?

😷 Дельта, омікрон, зростання захворюваності коронавірусом, червоні, помаранчеві зони, вакцинація для педагогічних працівників, перехід на дистанційне навчання, повернення до офлайн навчання, знову перехід на дистанційне навчання - все це реалії, у яких живуть українські діти протягом останніх двох років.

📝 Разом зі “Сніданок з 1+1” розбирались у тому, чи хочуть діти повертатись до школи, і як насправді вони сприймають дистанційну освіту:

📌 Чому про дистанційну освіту треба питати думку дітей, а не тільки дорослих?
📌 Як карантин вплинув на соціалізацію дітей?
емоційна підтримка під час пандемії: від кого її чекати?
📌 Чого дітей навчила пандемія?
📌 Як діти опинились в нерівних умовах навчання?
📌 Які переваги дистанційної освіти з перспективи дітей?
📌 Чим школярам можуть допомогти дорослі?
📌 Як дистанційна школа дозволила дітям виспатись?
📌 Як пандемія допомогла уникнути булінгу, і чому це ще не вирішення проблеми?
📌 Чи онлайн спілкування рівноцінне живому для сучасних дітей?

Нагадую, що вся ця розмова базується на даних антропологічно-соціологічного дослідження “Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства”. Повну версію звіту можна прочитати ось тут.

#covid19 #anthropologicalvideo

Антропологія і сон

🤓Я вже багато разів розповідала про наше дослідження дитинства в часи ковіду. Але крім запланованих від початку тем, у розмовах з дітьми спонтанно виникало чимало сюжетів, на які ми б спеціально ніколи не звернули увагу.

Про те, як пов’язані пандемія і сон, а також про те, чому шкільний розклад категорично не підходить підліткам, дивіться ось тут.

А повний звіт нашого дослідження можна завантажити за посиланням.

What the fuck is «примордіалізм»?

😕Пострадянські політики часто маніпулюють етнічністю, використовуючи її як аргумент на користь певних рішень чи проти них. У такому контексті часто звучить щось про «тяглість», «споконвічність». Етнічну належність певної групи людей вважають самоочевидною для всіх, такою, що не потребує додаткових пояснень.

❗️Те, у що зараз бавиться президент Російської Федерації, називаючи у своїх промовах українців і росіян єдиним «руським» народом, стало можливим завдяки теоретичному підґрунтю, закладеному в радянській етнографії. От про це я і пропоную поговорити детальніше.

☝️Поняття етнічності в пострадянських країнах здебільшого розглядається в межах примордіалізму (лат. «primordialis» — споконвічний). Якщо дуже спрощувати, то цей максимально дивний за звучанням термін позначає теорії, які вважають, що людей завжди об’єднувала приналежність до певної етнічної групи.

✍️ Найчастіше пострадянські вчені розуміють етнічність у межах дуалістичної теорії етносу. Цю теорію спеціально розробляли у 1970-х роках в Інституті етнографії АН СРСР під керівництвом його директора Юліана Бромлея для того, щоб обґрунтувати національну політику радянської держави. Бромлеївська теорія етносу вважає етнічність об’єктивною даністю, яка склалась історично та проявляється в мові, культурі, психіці тощо.

😬 І цим дуже легко маніпулювати. Бо якщо щось претендує на споконвічність, то це — гарний аргумент для того, щоб тлумачити історію у зручному для конкретних політичних планів напрямку.

🧐 Утім примордіалізм — не єдиний підхід до розуміння етнічності. Сучасна західна наука більшою мірою використовує концепцію конструктивізму. На відміну від примордіалізму конструктивізм розуміє етнічність як процес ідентифікації. Він ситуативний і передбачає рухливість та динамічність. Згідно з цим підходом, людина або група людей може неодноразово змінювати своє відчуття належності, а етнічність не є «статичним набором культурних практик, на основі яких індивіда можна зарахувати до певної групи».

⚠️ Наприклад, у Радянському Союзі була у паспорті графа «національність». І люди могли свідомо записувати себе росіянами, адже це мало вищий соціальний статус. Однак після розпаду Союзу ті самі люди вважали себе вже українцями, казахами чи якутами. І в цьому немає жодної суперечності.

💯Крім того, етнічна ідентичність – це не єдина можлива групова ідентичність. У різні історичні періоди і серед різних груп людей визначальною може бути релігійна, расова або взагалі локальна ідентичність. Тоді як етнічність грала в такому випадку далеко не найважливішу роль.

‼️Саме тому слід максимально критично ставитись до тлумачення історії Путіним, адже часто це не більш ніж використання застарілих ідеологічних конструкцій радянської науки.

Більше і ґрунтовніше про теорії етносу можна послухати ось тут.

#anthropologicaltheory

У чому сила українських збройних сил?

🧐 Є така штука в соціології, яка називається «правило Зіммеля». Звучить воно так: «ступінь внутрішньої зв’язаності групи залежить від ступеня зовнішнього тиску». Тобто чим більший тиск чиниться на людей, об’єднаних у групу за певними ознаками, тим сильніше вони будуть відчувати єдність.

🪞Крім того, коли дивишся на інших, завжди легше зрозуміти, ким ти не є, і через оце «не» означити себе і свою ідентичність. У такому випадку інші стають дзеркалом для нас самих.

💪 Сьогодні всі українці можуть пересвідчитись, як безвідмовно це правило працює. Звісно, коли на Україну пішли російські танки, стало трохи байдуже, хто за кого голосував на останніх виборах і хто що думає про зняття мораторію на продаж землі. А ще стало зрозуміло, у чому різниця між українцями і росіянами в плані цінностей і світоглядного бекграунду. Але було б великою помилкою вважати, що зовнішня загроза – це єдине, що нас об’єднує.

📌 Норвезький антрополог Томас Гілланд Еріксен говорить про те, що групова ідентичність від початку передбачає існування певної вигоди для всіх людей у групі. Це може бути як щось матеріальне – наприклад, члени бандитського угрупування мають фінансову вигоду з кожного злочину. Або ж це може бути щось емоційне чи світоглядне – наприклад, християни отримують впевненість в житті після смерті. Заради цієї вигоди члени групи будуть готові відчувати приналежність, іти на жертви і довіряти один одному.

❤️ Я довго думала над тим, що творить українську ідентичність крім присутності «інших», з якими можна себе порівняти, і зрозуміла, що наші базові цінності – це сім’я, гідність і свобода. Зазіхання на будь-яку з них автоматично провокує різку і агресивну реакцію. Так було в 2014 році, так є зараз. Тому сила наших збройних сил у тому, що вони добре знають, що саме і від кого вони захищають, бо це є основою їхньої приналежності до групи, що має назву «українці».

🔥 Що означає ця приналежність? Вона означає єдність у відповідь на агресію і небувалу силу, яка за цією єдністю стоїть. Згадайте, як всю країну затригерив перший російський постріл, яку лють, а не страх, викликали дії Путіна в усіх регіонах України. І як ЗСУ вмить стали обличчям цієї люті та єдності в протистоянні ворожій армії.

💯 Я не військовий стратег, щоб робити якісь прогнози, але я точно знаю, що сім’я, гідність і свобода – це цінності, які працюють значно краще, ніж страх і покора.

🥴 І до речі, як світоглядний бекграунд примордіалізм безкінечно застарів у всіх відношеннях.

💙💛 Тому впевнена, що на нас чекає тільки перемога і багато-багато любові до наших ЗСУ!