Чому людям цікаве життя влогерів?

Продовжую розмірковувати про рутину. Складаючи тексти для попередніх постів, згадала статтю, яку писала кілька років тому. Тоді я намагалась відповісти на питання, чому людям так подобається дивитись на YouTube замальовки з повсякденного життя нікому не відомих персонажів.

Якщо дуже коротко, ось спойлери:

📹 Влог – це «щоденник для інших», у якому автор описує свій день і переживання, намагаючись залучити в них глядача.
Влогер – це не селебіріті, а звичайна людина, яка не боїться просто бути собою, і це резонує з цінностями сучасного суспільства.

📹 Нові цінності диктує нове покоління, яке кинуло виклик медійній індустрії.

📹 Влогерство – це новий гуманізм, що об’єднує людей довкола важливості власної індивідуальності.

📹 Влогер робить вигляд, що просто знімає своє повсякденне життя, а глядач, розуміючи, що це робили під його смаки, тобто під смаки ЦА, робить вигляд, що вірить у цю повсякденну невимушеність.

📹 Влогери показують не те життя, про яке мріють їхні глядачі, а життя, про яке мріють вони самі – це створює відчуття щирості і чесності.

📹 Найбільше люди цікавляться самі собою, тому насправді у всіх влогах вони дивляться на власне відображення.

Повний текст статті:

https://mmr.ua/show/da_zdravstvuet_rutina__ili_pochemu_lyudyam_interesna_zhizny_vlogerov

А на ваші враження, як завжди, чекатиму в коментарях під постом 🙏

#anthropologicalwriting

​​Привіт, друзі!

Хотілося написати довгий пост про те, що всім потрібна творча пауза, і що тепер я з новими силами кинусь писати сюди щотижня. Але ніт) Пауза не творча, а цілком собі банальна і побутова, а порожніх обіцянок роздавати не хочу. 🤷🏻‍♀️

Натомість хочу подякувати, що ви з цього каналу не порозбігались і що вас навіть стало більше) 🧐

Підозрюю, що нові люди тут завдяки Антрополог на районе, тому не втомлююсь дякувати Михайлу за віру в мою антропологічну творчість. ❤️

Тож рада вітати нових читачів і поспішаю дати не порожню обіцянку з приводу нового матеріалу цього тижня. 😉

Дякую, що чекали! І так, я повернулась з купою нових ідей, тому маю надію, що принаймні на цьому каналі антропології стане більше. 🤗

Ваша антропологинька

​​Емоції та автомобілі

💾 Антропологи давно працюють над проблемою взаємодії людини і техніки. Раніше я писала про дослідження Женев’єв Бел у цій сфері (ось тут і ось тут). Сьогодні хотілося б поговорити про ще одну дослідницю, занепокоєну подібними питаннями – американську антропологиню Кетрін Лутц.

👩‍💻 Кетрін – відома в США спеціалістка з антропології та міжнародних відносин, яка багато займалася питаннями трансформації війни в сучасному світі, безпекою, соціальними антивоєнними рухами тощо. Працюючи над темою безпеки, Кетрін вийшла на дуже несподівані висновки щодо американської автокультури, і саме про це ми сьогодні з вами поговоримо.

🖊 У своїй статті «Маркетинг автомобільної любові в епоху страху: антропологічний підхід до емоційного життя світу автомобілів» («Marketing car love in an age of fear: an anthropological approach to the emotional life of a world of automobiles») Кетрін на прикладі США розмірковує про те, як вивчення емоцій допомагає зрозуміти стосунки людини з технікою, а значить і зі всією політико-економічною системою, у якій вона функціонує.

Антропологія емоцій

🙂 Насправді антропологи звернули увагу на емоції не так давно – лише у 1980-х роках. До цього вони вважались чимось індивідуальним та ірраціональним. Однак згодом численні наукові дослідження показали, що емоції, як і поведінка, завжди перебувають у контексті культури. Те, що ми відчуваємо, пов’язано з тим, що прийнято відчувати у нашому суспільстві. Наприклад, якщо ми живемо у культурі, де не існує уявлення про те, що якась дія може заплямувати честь, ми будемо позбавлені й емоцій, які таке уявлення супроводжують.

🚘 Так само з автомобілями. Емоційний авто світ складається з того, як водії взаємодіють один з одним, з усією автоіндустрією і з актуальними політичними, економічними та культурними подіями у своїй країні та решті світу. Окрім того, розуміння автомобілів неможливе без зв’язку з уявленням про те, що взагалі таке «сучасність».

Всі «в домікє», або глобальна інкапсуляція

🚗 Глобальне значення автомобілів зростає щороку, так само як довгий час зростали їхні продажі по всьому світу. І причина тут не тільки в тому, що виріс добробут людства, а й в тому, що автомобіль у сучасних умовах закриває базову потребу в безпеці, чим з радістю користується маркетинг автомобільних компаній.

Лівен де Каутер у своїй книзі «Капсульна цивілізація: про місто в епоху страху» (2005) розмірковує про те, що трагедія 11 вересня та глобальна війна з тероризмом спричинили появу капсульного ефекту і страху в повсякденному житті американців. Люди почали закриватися у «капсули» і обирати безпечні місця для свого перебування: торгові центри замість відкритих площ, публічні простори з камерами тощо. Збільшення використання приватних авто є відображенням саме цієї тенденції.

Гіперіндивідуалізація

🤔Наступним чинником, який впливає на емоційне ставлення американців до автомобілів, є гіперіндивідуалізація. Проводячи своє дослідження, Кетрін, наприклад, дізнавалась в людей, навіщо їм власне авто, якщо в сім’ї вже є одна машина. Відповіді змінювались в процесі розмови від «чоловік виїжджає раніше» до «я не хочу ні від кого залежати», «я самостійна», і нарешті «в автомобілі я можу насолодитися перебуванням наодинці». Авто – це справді територія лише для себе, де можна відпочити в проміжку між родиною і роботою, наприклад.

🛣 Однак тут є одне але. Дуже часто, перебуваючи наодинці у своїх автомобілях, люди за допомогою смартфонів насправді спілкуються з друзями і родиною, які знаходяться відокремлено в інших місцях. Але це породжує лише чергову порцію ізоляції. Бо така відсутність-присутність водія означає, що він або вона емоційно ізолюються від інших водіїв, з якими ділять дорогу. А це чинник роздратування. Ну бо люди, які залипають у смартфонах, не надто уважні і заважають руху.

На цьому сьогодні я зупиняюсь)
Читайте продовження у наступному пості завтра 😉.

#anthropologicalreading

​​Автомобільна індустрія в епоху страху

🚙 Минулого разу ми говорили про те, як автомобілі пов’язані з емоціями, і як самі емоції залежать від культури. Сьогодні я продовжу розповідати про антропологічне дослідження автокультури США, зокрема, про місце індивідуалізму і страху в цій культурі.

До чого тут страх?

🧐 Автовиробники регулярно проводять власні дослідження для того, щоб зрозуміти, які емоції люди відчувають до своєї машини і під час покупки нової машини. І це, звісно, не про емоційну реакцію людей на черговий дизайн фар, а про ширший контекст і культуру.

📊 Так, компанія Ford (Global Trends and Futuring at Ford Motor Company) робить щорічний огляд поведінкових трендів (з архівом, а також цьогорічним звітом можна ознайомитись тут ). І от, під час роботи над своїми звітами кілька років тому менеджери компанії побачили, що насправді найбільше людей турбує безпека і захист.

😱 Це відчуття посилюється не в останню чергу завдяки роботі медіа, що не соромляться емоційних новин і драматичних ефектів. Так, американці будуть впевнені, що рівень злочинності в їхньому районі великий і збільшується, навіть коли це не так. І страх перед тероризмом тільки посилив цю тенденцію. Страх керує також вибором товарів, адже люди не довіряють ні бізнесу, ні владі, і впевнені, що кожен має сам турбуватися про себе і самостійно дбати про власну безпеку. Це може допомогти зрозуміти, як люди підходять до покупки автомобіля і чому вибирають певні моделі. Наприклад, з агресивними решітками радіатора, високим кліренсом, важкі або оснащені системами безпеки.

Рухливий страх

😬 Розробляючи маркетингові стратегії Ford, менеджери компанії спираються на розуміння того, наскільки плавно відчуття безпеки і страху рухаються всередині та ззовні автомобіля. Наприклад, система GPS – це ж не тільки про полегшення навігації, а й про відчуття контролю у ворожому і небезпечному світі.

🚌 У такому контексті піші прогулянки, велосипеди і навіть шкільні автобуси стають в уявленнях людей джерелами небезпеки. Наприклад, чимало традиційних для США жовтих автобусів сьогодні справді їздять напівпорожні через сконструйований у суспільстві страх булінгу. Так само як добирання до школи на велосипеді більше не вітається батьками через страх незнайомців.

❗️У реальності ж у США 3-34-річні американці помирають в автокатастрофах частіше, ніж коли-небудь в історії, і точно частіше, ніж від зустрічі з незнайомцями по дорозі до школи.

У такий спосіб автомобіль і його масове використання стає ілюстрацією того, наскільки соціально сконструйовані наші страхи.

☝️Щоб зрозуміти сучасний світ, треба зрозуміти те, що його уособлює. Поза всяким сумнівом, саме автомобіль є одним із найбільш знакових символів сучасності, який поєднує в собі політику, промисловість, довкілля, клімат, і найголовніше – культуру з усіма її пристрастями, задоволеннями і страхами.

#anthropologicalreading

Що таке антропологія і навіщо вона потрібна?

🙃 На цьому каналі я багато розповідаю про те, з якими темами працюють антропологи, як проводити антропологічні дослідження або намагаюсь показати небанальне трактування окремих культурних явищ.

☺️ Але іноді я забуваю про те, наскільки взагалі мало в Україні інформації про те, що таке антропологія. Колись я писала на цю тему лонгрід і маю надію, що він може допомогти побачити беграунд самої антропології. Адже для того, щоб зрозуміти, як ця вся антропологічна кухня працює, не зайвим буде ще раз нагадати про те, як вона взагалі виникла і який шлях пройшла.

🤓 Тому запасайтесь терпінням і переходьте за посиланням знизу. Цю статтю я дуже старалась написати людською, а не академічною мовою, тому сподіваюсь, що вам не буде нудно і що ви дізнаєтесь про таке:

🔸 Чому антропологія – це не лише про кістки?
🔸 Як виникла антропологія, і за що їй має бути соромно?
🔸 Чому після війни антропологи «повернулися додому» і зайшли на територію соціологів?
🔸 Як працює антропологія, і хто такий інсайдер?
🔸 Як проводити антропологічні дослідження?
🔸 Яка користь з антропологів, або що таке прикладна антропологія?

Повний текст статті ось тут 👇
https://un-sci.com/ru/2019/12/06/shho-take-antropologiya-i-navishho-vona-potribna/

#anthropologicalwriting

Антропологія проти соціології: хто кого?

👊 Форд проти Ферарі. Годзіла проти Конга. Чужий проти Хижака. Антропологія проти соціології.

⚔️ Цей холівар сягає тих далеких часів, коли ще не було інтернету, і саме слово «холівар» мало дещо інше значення. Але вже тоді соціологи та антропологи ділили між собою сфери впливу і боролися за право називатися знавцями людської поведінки. Жартую звісно, але дискусія з цього питання справді існує, і навіть сьогодні опоненти готові схрещувати свої академічні мечі у цій битві. У мене навіть є улюблена цитата відомого антрополога Кліфорда Гірца на цю тему «Люди продовжують запитувати, чим антропологія відрізняється від соціології, і всі починають нервувати». Так от, пропоную поберегти свої нерви і спробувати таки розібратися в тому, що ж там не можуть поділити між собою антропологи і соціологи.

✍️ А робити ми це будемо за допомогою дуже кльового американського антрополога Александра К. Сміта та його відео на власному просвітницькому ютуб канальчику.

Посилання ось тут 👉 https://www.youtube.com/watch?v=njfqkj3Ej9M

А для лінивих традиційний спойлер.

🙌 Антропологія і соціологія мають багато спільного, а саме – вивчення людей і впливу соціальних інституцій на їхнє життя.

Але є дві принципові речі, які їх між собою відрізняють:

1️⃣ Інтелектуальна історія

✔️ Антропологія – це дитя колоніалізму. Антропологи допомагали колоніальним адміністраціям вивчати місцеві народи, щоб потім ними можна було ефективніше керувати. А ще це був спосіб зрозуміти себе через дослідження принципово відмінних суспільств. Лише з часом антропологія перейшла від вивчення неєвропейських до вивчення європейських народів.
✔️Соціологія – дитя індустріалізації. Вона виникла в часи активної модернізації Західної Європи, що спричинила індустріалізацію і стрімке зростання міст. Соціологи також працювали на уряд, вивчаючи значення нових соціальних інституцій, породжених модерністю (наприклад, робітників), але у своїх власних країнах. Відповідно соціологія завжди була наукою, де європейці вивчали європейців.

2️⃣ Методологія
✔️ Основний метод антропології – це етнографія. Він означає, що дослідник певний час буквально живе в іншій культурі. Періодично записуючи інтерв’ю, але найбільше – просто спілкуючись з людьми і спостерігаючи за тим, як вони взаємодіють один з одним у формальних і неформальних обставинах. Антропологи вибудовують свої дані на участі та спостереженні.
✔️ Натомість соціологи більше сконцентровані на вивченні груп населення і теоретичному аналізі економічного та соціального порядків. Соціологи завжди працювали в суспільствах добре їм знайомих, де люди говорили їхньою мовою і були писемними. Це дозволило їм використовувати більше якісних методів (структуровані і напівструктуровані інтерв’ю, а згодом і фокус-групи). Просте не слід забувати, що соціологи – піонери в кількісних методах вивчення суспільства, і зрештою стереотипно саме ця сфера за ними і закріпилась.

😎 Отже, антропологія і соціологія вивчають людське суспільство, але від початку мають різні методологічні підходи і різний інтелектуальний бекграунд. А далі додам від себе: тут немає чого ділити, але є чим ділитись. І це вже відбувається. Бо соціологи, наприклад, успішно запозичили собі етнографію, тоді як антропологи без докорів сумління юзають фокус-групи. І це нормально🙃 Бо зрештою найголовніше для обох наук – зрозуміти людей, і чим більше для цього є хороших методів, тим кращими будуть результати.

#anthropologicalvideo

Гаражний світ

🏙 Що я все про балкони і про балкони, коли в наших містах ще стільки всього смачного і цікавого? Наприклад, гаражі, чоловічі печери, які живуть за власними правилами і давно стали чимось значно більшим, ніж просто домівки для автомобілів. Чим саме? А ось тут вже без антропологічного погляду не обійтись. Сьогодні це буде погляд моєї дорогої колеги та урбаністичної соратниці Алли Петренко-Лисак.

😍Стаття прекрасна, тому запрошую читати її всю, попиваючи пиво на балконі і споглядаючи сусідські гаражі. Посилання ось тут 👇
https://projects.weekend.today/garage_kyiv?fbclid=IwAR05RgDW6P6b8aOYZ5DkvrZc9A5aStjqHz5rTnfLqRDzpVTHQ559t8U6tjU

Сумніваєтесь? Тоді тільки погляньте, про що саме Алла розповідає у своєму тексті:

🔧 Як з’явились гаражні кооперативи, і до чого тут воїни-афганці?
🔧 Жінкам вхід заборонено, або як гаражі стали чоловічим клубом?
🔧 Чому гараж - це простір для забороненої любові?
🔧 Гаражі-трендсетери, або до чого тут шерінгова економіка?
🔧 Гаражі і діти: екстрім для малюків і доросла тусовка для підлітків
🔧 Чи є у гаражів майбутнє?

Зізнавайтесь, а ви тусили в гаражах у дитинстві? Або може тусуєтесь досі? Буду вдячна за ваші історії в коментарях 🙃

#anthropologicalreading

​​Мережуймося, бо ми того варті!

🔥 Мене нема, але я є. Не встигаю писати сюди регулярно, але цього разу маю новину, про яку гріх змовчати. А все тому що вперше в Україні відбудеться цикл онлайн-дискусій для мережування антропологів «Anthropology UA».

Що це означає?
💪 Що відтепер ті, хто займається антропологічними дослідженнями в Україні, готові об’єднуватись і публічно, голосно та відверто говорити про свої дослідження в контексті науки, бізнесу і суспільства, ділитись кейсами, досвідом, шукати партнерів/ок та однодумців/ок і разом рухатись до того, або антропологія стала видимою.

🇺🇦🇨🇦 Організатори події: Центр прикладної антропології (Київ) та Катедра української культури та етнографії ім. Гуцуляків Альбертського університету (Едмонтон, Канада).

⚡️Перший захід відбудеться вже 15 червня 2021 р. о 19.00 (за Київським часом) або о 10.00 (за Едмонтонським) і буде присвячений найбільш наболілим та актуальним у професійному середовищі питанням

Присутність відсутності: про антропологію в Україні

✅ У пошуках “рамки”: етнографія, етнологія чи антропологія?
✅ Збереження традицій чи академічне бунтарство? Антропологія як професійна ідентичність
✅ Чому нас не видно і що з цим робити?

Шукати відповіді на ці питання будемо разом із спікерками Мариною Гримич, Наталею Безбородовою, Тіною Полек, Оксаною Кісь.
Модераторка: Наталя Ханенко-Фрізен

Вхід вільний за реєстрацією ось тут 👇
https://zoom.us/meeting/register/tJMqceGtqT0iH93zIGjio3AXpOlgEiBB9bfg?fbclid=IwAR1q58HhNu1Ppp0L4VvHvq04tyRUCYFXopIQlEWXzJb0bFDuF4H-oy5-FTw

Деталі ось тут 👇
https://www.facebook.com/events/315840423370034/?ref=newsfeed

Чекаємо на ваш у нашій антропологічній тусовці 😉

Що нас бісить у віддаленій роботі?

🤔Антропологічні дослідження прекрасні тим, що вони завжди виявляють суперечності в людській поведінці. А це дозволяє бачити, які ж ми все-таки різні, дивні та прекрасні створіння.

😏 Мої дослідження корпоративної культури під час віддаленої роботи завжди зводяться до того, що «дома дуже круто, але…». От про це «але» я і намагалась поміркувати в ефірі Радіо НВ:

✅ Як наше сприйняття відділеної роботи змінилось у цьому році, порівняно з минулим?
✅ Чому віддалена робота змусила наші тіла почуватись зайвими?
✅ У чому полягає різниця між «ок» і «ок)» у комунікації з колегами?
✅ Керівництво в нових умовах: як дедлайни сприяють довірі?
✅ Чому віддалена робота – це про нерівність?
✅ Чому люди скучили за несподіванками?

Посилання на відео ось тут 👇
https://www.youtube.com/watch?v=gsqW-S8dils&list=PLQObw9H9BzXoAvOnYR9RwIOhrqpD7_NqM&index=3

👶 Якось за всіма своїми проектами я зовсім забула, що у травні «Антропологиньці» виповнився рік. І хоч мені забракло сил на регулярні пости і далеко не всі ідеї вдалось втілити, але все ж за цей рік вийшло стільки матеріалів, що гортання в початок стрічки займе добру годину. А значить це немало)

😍 Тому я б хотіла дуже сильно подякувати всім моїм близьким людям, хто протягом цього часу вірив, надихав і підтримував цю ідею. А ще всім підписникам (цям), хто читав матеріали, писав відгуки, ставив запитання та ділився інформацією з іншими. Не можу описати, як це важливо розуміти, що поруч є однодумці, і як приємно знати, що комусь подобається і резонує те, у що ти вкладаєш стільки зусиль. За рік вас тут стало більше 400, тому безмежно тішусь вашій довірі та вірі в антропологію.

😎 А приводом для цього посту насправді став крутезний сюрприз, який з такою любов’ю зробили мої близькі подруги, і за який я їм по-особливому вдячна. Тепер завдяки їхньому креативу «Антропологинька» має власні стікери. Тож коли у вас виникне потреба подискутувати про соціальне конструювання, інтерпретативну роботу чи похоліварити про методи, ви знатимете, що відповісти)

Ваша Антропологинька

​​Чому важливо чути дітей, або трохи неочевидного про пандемію

😷 Як би сильно мені не хотілось припинити писати про досвід пандемії і її наслідки, але сьогодні це та тема, яка болить усім, а отже її осмислення потребує лагідного антропологічного втручання. Одна із проблем, яка чи не найбільше вимагає такого втручання – дитячий досвід пандемії, невидимий і незаслужено ігнорований дорослими.

😎 Тому разом із Тетяною Саніною та Юлією Соболь (і за підтримки УКФ) ми розпочинаємо проект «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства», у межах якого разом працюватимемо над тим, щоб дитячий досвід пандемії став видимим для дорослих.

😞 Бо дуже часто дорослі забувають про те, що в дитячому світі одні і ті ж речі можуть виглядати та сприйматися зовсім інакше. Наприклад, не бачити однокласників – зовсім не те саме, що не бачити колег, а бути вдома з батьками – не те саме, що бути з власною дитиною. І таких нюансів купа.

💪 Ми хочемо провести дослідження, щоб дати дітям голос і можливість самим розказати про те, що вони відчувають і чого потребують насправді.

🤝 А ще наш проект – це дуже прикольна колаборація антропологів та соціологів, адже після якісної частини дослідження буде проведено кількісну. І ось тут ми вже охопимо репрезентативну вибірку з усієї України, яка допоможе верифікувати наші інсайти. Тому, повертаючись до теми вічних холіварів антропологів і соціологів (про це можна почитати ось тут), а також кількісних та якісних методів (ось тут писала про це пост), поспішаю сказати, що у нас намалювалась ідеальна дослідницька утопія, де всі науки і методи живуть в мирі та злагоді.

Щоденник і результати проекту будуть публікуватися на оцьому сайті 👇
https://childrencovid19.org.ua/?fbclid=IwAR3izw3rK8p5ELKmgt1iq-zWScTrPoMYp_b1IVVGcvKLI16ZKnfaQwQ-zV0

Запрошуємо стежити за новинами і навідуватись за цікавинками.

☝️І останнє: антропологічна частина дослідження проводитиметься віддалено у 4 містах – Києві, Харкові, Одесі та Львові. Ось тут мені дуже знадобилась би ваша допомога. Якщо знаєте дітей 9-16 років з цих міст, яким було б цікаво поспілкуватись з дослідницями і які мають батьків, котрі не проти такого спілкування, дуже прошу скинути їм лінк на нашу анкетку 👇
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfgrSGcpk0ffTJHUDJYrD_6ECH-JJ4-YUWGAoFrbvU5B-Qpog/viewform?fbclid=IwAR219KkbUmBi5Ryw1VlmlwoWsIcxdNUcgyLKx-pYbBcswJj9cLmuwmRqthk.
Нам би це дуже допомогло 🙏

❓А ви колись спілкувались з дітьми про досвід пандемії? Що вони вам розказували?

#covid19
#anthropologicalwriting
#researchmethods

​​Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 1)

😱 Сучасні компанії одержимі культурою. На всіх бізнес-конференціях прийнято говорити про те, що культура важлива, так як само, як декларувати, що компанія переймається щастям співробітників, випереджує вигорання та дбає про work-life balance. Більшість показників, що асоціюються з культурою, при цьому регулярно заміряються і аналізуються. Іноді глибоко, іноді – на жаль, поверхнево.

🧐 Антропологічний погляд на культуру дещо інакший: він не про регулярні заміри, а про те, щоб дати визначення тим стовпам, на яких тримається внутрішнє світовідчуття працівників у компанії.

😎 Сьогодні мені хотілося б поділитися тезами з інтерв’ю антрополога Пенсільванського університету Грега Урбана (Greg Urban), який багато років вивчав корінне населення Бразилії, а потім почав працювати організаційним антропологом у сфері бізнесу. Повна версія розмови за посиланням👇
https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture

У короткому переказі меседж Грега Урбана звучить ось так:

Культура рухається крізь час і простір за допомогою чотирьох сил:

🔸 Звички – встановлення розпорядку дня і рутини, які закріплюють те, як у компанії прийнято поводитись.
🔸 Інновації – заохочення постійно шукати нові неочікувані рішення старих проблем.
🔸 Візія – прийняття спільної цілі, яка відображає загальні прагнення і плани
🔸 Інтерес – розвиток глибокої приналежності автентичним стосункам і майбутньому організації

Звички. Культура – це пазл, вона формується зі звичок. Якщо спитати корінних бразильців, чому вони виконують саме такі дії під час ритуалу, вони скажуть, що просто так прийнято. В корпораціях все аналогічно: якщо спитати людей, чому вони виконують дії саме в такій послідовності, вони скажуть, що тут завжди так робили. Причина поведінки в обох випадках однакова – вона коріниться в культурі.

Інновації. У компанії завжди є що покращувати. Якщо зануритись в інтереси людей, виявиться, що у них давно є власні ідеї і міркування про те, як можна організувати процес по-інакшому. І в цих ідеях часто багато слушного, адже люди керуються практичним досвідом. Треба лише їх почути.

Візія. У кожної компанії має бути колективне уявлення про те, куди вона іде – тобто візія. Якщо таке уявлення буде механічно сформульоване керівництвом і опущене зверху, за першої ж нагоди реальна поведінка людей відкотиться від цього бачення назад. Ключ успіху в тому, щоб будувати візію на тому, що відбувається в компанії зараз – які звички вже існують і яке значення вони мають для людей.

Інтерес. Працівники завжди мають власну мету в компанії. Візія має бути історією, яка зможе ці особисті цілі інтегрувати в єдину ідею, це великий наратив, який поєднується з малими історіями.

Продовження – в наступному пості.

❓А поки розкажіть, чи стикались ви зі звичками, які ніхто не міг пояснити, коли, наприклад, переходили на роботу до нової компанії?

​​Як антропологи працюють з культурою компаній? (частина 2)

Минулого разу я розповідала про те, як антропологи досліджують корпоративну культуру та працюють з її трансформаціями. Так, американський антрополог Грег Урбан говорить (повна версія інтерв’ю ось тут https://hbr.org/podcast/2021/06/what-anthropologists-can-teach-us-about-work-culture) про чотири сили, за допомогою яких культура рухається в часі і просторі - це звички, інновації, інтерес та візія. Утім культура має ще цілу низку універсальних характеристик, які слід враховувати під час роботи в компаніях. Грег Урбан називає такі з них:

🤝 Культури завжди відрізняються, тому кожна організація має власну унікальну культуру, тому головна помилка бізнесу – робити так, як роблять інші компанії.

🤪 Якщо компанія велика, у неї всередині будуть уживатися різні культури. Треба це просто прийняти. Локальні культури будуються довкола команд. Ба більше, команди бувають успішними, саме тоді коли формують власну культуру і ритуали навіть у дрібницях. Наприклад, вішають особливий постер в кабінеті, мають секретне рукостискання, ходять разом на каву тощо).

Культура потрібна для того, щоб виконувати такі завдання:
🔸 Допомагати людям робити свою справу.
🔸 Допомагати людям ладнати один з одним.
🔸 Допомагати людям просуватись вперед.

🙌 Організаційна культура створюється і відтворюється людьми на всіх рівнях. Це стосується як конструктивних хороших практик, так і деструктивних звичок.

♾ Культура динамічна. Вона не лишиться однаковою навіть після спланованих і керованих трансформаційних процесів. Це сад, де безкінечно треба доглядати за квітами і боротись із бур’янами, що виростають після дощу.

👉 Детальніше про антропологічний підхід до культури організацій можна почитати в книзі Грега Урбана (Greg Urban), Маріо Мусси (Mario Moussa) та Дерека Ньюбері (Derek Newberry) "Культура як пазл: використання сил, що сприяють успіху вашої організації" (The Culture Puzzle: Harnessing the Forces That Drive Your Organization's Success). Посилання ось тут👇
https://www.amazon.com/Culture-Puzzle-Harnessing-Organizations-Success/dp/1523091827

❓А як би ви описали культуру своєї компанії?

Що не так з хоум-офісами?

🤷‍♀️ Уже більше року медіа рясніють розмовами про віддалену роботу. І всі ці розмови здебільшого крутяться довкола того, яка стратегія буде правильною – повертатись до офісу, не повертатись чи обирати гібридну модель?

🤓 Утім завдання антрополога дуже часто полягає в тому, щоб показати, що не існує простих відповідей на складні питання. Власне це я і спробувала зробити в інтерв’ю для 34 home:

✅ Чому не існує єдиної правильної відповіді щодо того, чи варто повертатись до офісів?
✅ Як ентузіазм щодо віддаленої роботи стає тестом на токсичність?
✅ Чи правда, що жінки хочуть ходити в офіс, щоб сховатись від хатньої роботи?
✅ Чому хоум-офіс – це передусім про соціальну нерівність?
✅ Чи нормально боятись повернення до офісу?

Відповіді на ці питання за посиланням 👇

https://34home.com.ua/post/home-office?fbclid=IwAR3xl1uAOfBPw0so51Z0peUMyXTsv4NQ9AOysKvhnuNjqyhkTXfgPvSXVBQ

❓А ви хотіли б повернутися до офісу?

🔥 Воу-воу-воу - я тут таке прогавила!

💪 У всесвіті українського телеграму з’явився новий канал про фольклористику та антропологію “Гриби, гроби і дисертації”. Його веде дотепна, відкрита і професійна дослідниця, тому наполегливо рекомендую зазирнути за посиланням. На каналі є особисті історії та рефлексії, гіпотези і здогадки, академічні пояснення традиційної культури, а ще кльові ілюстрації.

Ну а для переконливості ось вам трішки етнографічного м’яса з цього каналу 👇

Ще трошки антропологічного з власних подорожей.
Декілька років тому ми з чоловіком поїхали в Іран. Подорож була вкрай насичена, і щоб більше зануритися в місцеве життя, ми скористалися каучсьорфінгом.

Жили в одного ширазця, який зміг показати багато такого, чого, звісно, не так легко було би помітити чи зрозуміти, якби були самі.

І от про одну з найбільших прикметних особливостей, які я поки що бачила лише в Ірані, зараз розкажу.

Ми їдемо з мечеті на машині. На годиннику десь північ, якщо не пізніше. І на рівному місці ми потрапляємо в страшний затор. Машини рухаються, але вкрай повільно. Аббас, наш кауч, питає, чи ми розуміємо, що відбувається. Каже: придивіться, може, ви самі помітите.

Ну, всі їдуть дуже повільно, вікна в машинах спущені, у багатьох грає якась музика. Причина пробки нам все одно не очевидна.

І тут Аббас нам показує, як одна пасажирка починає перемовлятися з водієм з сусіднього ряду. Вони про щось говорять, а тоді бачимо, що вона передає йому якийсь папірець.

Аббас починає пояснювати.
Виявляється, в Ірані, де так просто не пороззнайомишся і не позустрічаєшся, молодь вигадала такий оригінальний спосіб знайомства.

На центральні вулиці ввечері виїжджають машини, в яких сидять зазвичай по двоє, максимум троє людей.
Вони відчиняють вікна і їдуть дуже повільно. Проїжджають повз сусідні машини, дивляться /оцінюють, хто там сидить, якщо подобається – починають так перекидатися фразами. Якщо хочуть поспілкуватися вже далі спокійніше, то виконується така схема: друга людина з машини пише номер телефону і простягає папірець іншій автівці через вікно. Далі діло за невеликим. Зідзвонюються, вирішують, що робити далі й куди їхати, а тоді ці дві машини з'їжджають одна за одною з головної дороги кудись у двори, а там вже нормально і спокійно туситимуть.

Ось такий собі аналоговий тіндер на колесах. Не подобається водій – просто їдеш далі до наступної машини. Не сподобалося коротке спілкування – так само. Сподобалося – ось телефон, поїхали за мною, тусимо до світанку, і ніхто не заважатиме.

Судячи з кількості машин і того, скільки часу ми там провели, то такий вид знайомства в Ширазі явно користувався особливим попитом.

​​«Може, разом на обід?»: їжа, віддалена робота та корпоративна культура

🥺 З початком віддаленої роботи люди почали не тільки працювати наодинці, але і їсти наодинці. Що ми втратили, коли у нашому житті не стало спільних обідів з колегами, і як карантин змінив наші гастрономічні вподобання? Про все це говорили в авторській передачі Олени Брайченко «У своїй тарілці». Посилання на весь випуск ось тут 👉 http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=2946490

А взагалі говорили ось про таке:

🔸 Як антропологи досліджують їжу?
🔸 Чому їжа – це дзеркало соціальних відносин?
🔸 Що наша їжа розповідає про нас іншим?
🔸 Як спостерігаючи за обідом в офісі, дізнатися, чи здорова в компанії корпоративна культура?
🔸 Чому не варто втручатись у те, що і як їдять працівники?
🔸 Навіщо ділитися їжею?

❓А чим для вас є обіди з колегами? Поділіться у коментарях

P.S. Крім передачі «У своїй тарілці» Олена Брайченко веде також крутезний телеграм-канал їzhakultura.пульс про гастрономічну культуру українців. Заходьте за посиланням https://t.me/yizhakultura 😉