Антропологія комуналки (частина 1)

😍 Дослідження, яким я хочу поділитися сьогодні, зовсім не нове, але воно настільки вдале, що має всі шанси стати класикою антропології постсоціалістичних країн.

🏠 Йдеться про російсько-американський проект антрополога Іллі Утєхіна «Антропологія комуналки». Якщо ви в курсі, про що я, значить, точно знаєте, яке це круте і цікавезне дослідження, тому просто ставте лайк під цим постом. Якщо ж ви чуєте про проект уперше, велкам дивитись відео і читати мої до нього спойлери.

😎 До речі, Ілля Утєхін – не просто хороший дослідник, а ще й дуже вправний популяризатор науки, тому спершу кілька фрагментів його пояснень про те, чим займаються антропологи.

Що вивчає антропологія?

❓ Соціальний антрополог вивчає навіщо, чому і як люди об’єднуються в групи. Ці групи можуть бути абсолютно різними. Наприклад, сім’я, професійна група, етнічна група, національна група тощо. До всіх цих груп люди відчувають приналежність. І цю приналежність вони різними способами демонструють один перед одним, а також перед представниками інших груп.

Сила дистанції

🛤 Традиційно антропологи вивчали віддалені туземні народи, тобто «інших». Але в другій половині ХХ ст. вони знайшли «інших» значно ближче – буквально на сусідній вулиці. Виявилося, що антропологічні методи працюють і тут.

🏝 Однак є одне застереження. Мешканець Папуа Нової Гвінеї безперечно знає своє повсякденне життя незрівнянно краще, ніж будь-який дослідник навіть з десятьма докторськими ступенями. Але для нього всі ці щоденні аспекти є самоочевидними, він над ними не задумується, адже вважає, що так, як він, поводяться всі люди на Землі. Відповідно мешканець Папуа Нової Гвінеї не може без спеціальної підготовки побачити, що відрізняє його культуру і спосіб життя від інших культур.

😮 Натомість антрополог – це чужинець, який, опинившись в іншому середовищі, може здивуватися тому, з чим він не стикався раніше. Тому антропологія починається там, де є культурна дистанція, де виникає культурний шок. Туземець теж може бути антропологом, але він потребує поштовху, який дав би йому це відчуття дистанції.

Все почалося з какашки

💩 Історія проекту «антропологія комуналки» почалася з какашки (сорі, але це Утєхін таке сказав). Одного разу Ілля Утєхін повертався до себе додому з другом-іноземцем, і на сходах вони натрапили на людські екскременти. Коли ці екскременти ніхто не прибрав ні на другий, ні на третій день, іноземець поцікавився, «чому»? Зрозумівши, що на комунальні служби сподіватися не варто, він спитав знакове для майбутнього проекту питання, «чому мешканці не зробили колективне зусилля і не прибрали в своєму під’їзді самостійно?». Щоб дати відповідь, Іллі Утєхіну довелося провести ціле антропологічне дослідження.

❌ Спойлер: Сходи для мешканців радянських будинків були еквіваленті вулиці, тобто – нічиї. Відповідно ніхто не вважав, що какашка – це його особиста проблема. Якби ж гіпотетично такий інцидент стався у когось на порозі, все негайно прибрали б і вжили заходів для попередження таких випадків у майбутньому.

#anthropologicalvideo

​​​​Антропологія комуналки (частина 2)

У попередньому пості я почала розповідати про дивовижне антропологічне дослідження Іллі Утєхіна, присвячене комунальному побуту. Ось ще кілька смачних подробиць з польових записів, а також багато лінків на додаткові ресурси.

Невидимі кордони в часі і просторі

📐 Життя в комуналці примушувало людей постійно ділити простір.

Тому на комунальних кухнях існували невидимі кордони. Вони були чіткі і зрозумілі для мешканців квартири, але не для сторонніх. І не дай Бог ці кордони порушити – скажімо, поставити свій пакет з продуктами на чужий стіл на спільній кухні. Покарання було негайним.

Людям, які виросли в комунальних квартирах, незрозуміле поняття «побути одному». До речі, бажання усамітнення зовсім не універсальне і не притаманне всім без винятку культурам. Наприклад, поняття «побути одному» абсолютно чуже для мешканців арабських країн. Вони просто не можуть зрозуміти, навіщо комусь бути одному.

🕰 Життя в комуналці примушувало ділити не тільки простір, але і час.

У комуналці існувала ціла низка обмежених ресурсів. Обмежених у тому сенсі, що до них не було постійного доступу. Наприклад, можливість скористатися ванною, туалетом, раковиною на кухні, стаціонарним телефоном. Ці ресурси провокували черги. З часом деякі черги формалізовувались за допомогою розкладів (наприклад, користування ванною кімнатою по годинах для кожної квартири).

Справедливість і приватність

⚖️ Для мешканців комуналок було вкрай важливо, щоб усі наявні ресурси розподілялися справедливо. Тут діяла класична логіка, притаманна бідним суспільствам: ресурси обмежені, а значить якщо в когось чогось є більше, то в когось іншого цього має бути менше. Тому мешканці комуналок виробили свої практики контролю за тим, що в кого з їхніх сусідів є. Спільне життя в обмеженому просторі, де кожен крок на видноті, цьому гарно сприяв. Так, всі сусіди знали, хто що їсть, як одягається, які речі має, з ким спілкується тощо, і враховували цю інформацію під час розподілення ресурсів. Зворотним аспектом цього контролю став фанатичний контроль своєї власності. Порушення правил поводження з чужими речами негайно каралося і супроводжувалося скандалом.

💡 Розподіл ресурсів у такій ситуації став способом попередження конфліктів. Так, у мешканців кожної з кімнат могли бути: своя лампочка з вимикачем в туалеті і в ванні, свій рулон туалетного паперу, своє сидіння на унітаз, свій йоршик, свій дзвінок на вхідних дверях тощо. Частково таке розділення зумовлене гігієнічними уявленнями, бо своє люди завжди вважають чистим, тоді як чуже – брудним. Тому своє сидіння для унітазу сприймалося як гігієнічна норма.

Це тільки короткий переказ лекції, а насправді всі найсмачніші подробиці знаходяться тут – на сайті проекту «Антропологія комуналки», де є і відео, і фото, і коментарі, і життєві історії мешканців квартири. Словом, можна залипнути на весь вечір. Чого вам і бажаю)

Кому ж хочеться послухати детальний розбір проекту від Іллі Утєхіна, ось курс “Антропологія комуналки” на Arzamaz. Academy.

#anthropologicalvideo

​​А тепер обіцяний кейс про big і thick data

👩‍💻 Термін “thick data”, про який я вже писала раніше, вигадала конкретна людина – дослідниця Тріша Ванг (Tricia Wang), яка спеціалізується на етнографії технологій.

🤷🏻‍♀️ Вона багато працювала з різним компаніями, досліджуючи, як культура впливає на технології, але зіткнулася з тим, що не завжди її висновки після етнографічних досліджень були в очах компаній релевантними висновкам на основі великих даних. Так Тріша Ванг почала рефлексувати над своїм методом і зрозуміла, як можна доносити його важливість за допомогою нової назви і нового підходу. Але про це згодом, а сьогодні історія.

⛩ У 2009 році Тріша Ванг працювала над великим дослідженням для Nokia, на той час однієї з найуспішніших компаній на ринку мобільних телефонів. Тріша кілька років проводила своє дослідження в Китаї серед людей з низьким доходом. Для того, щоб краще зрозуміти контекст, у якому живуть люди, вона максимально занурилась у їхнє повсякдення – жила з сільськими мігрантами, продавала на вулиці пельмені, проводила дні і ночі в інтернет-кафе.
Зрештою, маючи за плечима колосальний багаж спостережень і розуміння контексту, у якому живуть небагаті китайці, Тріша Ванг зробила важливий висновок про те, що люди з низьким доходом готові платити за значно дорожчі смартфони, навіть якщо їм це не по кишені.

🏢 З цим висновком Тріша прийшла до свого замовника – компанії Nokia. Дослідниця намагалася переконати центральний офіс у тому, що слід змінити їхню продуктову стратегію з виготовлення дорогих смартфонів для преміум сегменту на виготовлення доступних смартфонів для людей з низьким доходом. Але Nokia вважали таку ідею абсурдною, адже Тріша спиралася на результати інтерв’ю всього зі 100 людьми, тоді як великі дані, з якими також працювала компанія, пропонували вибірку у кілька мільйонів точок даних. І всі ці кількісні дані нічого не говорили про подібну тенденцію.

💻 Однак парадокс полягав у тому, що висновок Тріши не міг бути відображеним у великих даних, адже вони від початку містили готові фіксовані кількісні моделі попиту. І саме ці моделі не відповідали тодішнім культурним моделям споживання в Китаї. І тут можна цитувати коментар Тріши про цю ситуацію «What is measurable isn’t the same as what is valuable» («Вимірюваність данних не визначає їх цінність»).

📵 А далі сталося те, що мало статись. Nokia втратила свої позиції. У 2013 році Microsoft придбав підрозділ Nokia, що займався розробкою, виготовленням і збутом мобільних телефонів.

❗️Після того, як Тріша Ванг почала публічно розказувати свою історію, пройшло вже кілька років, і в Nokia знову відбулись зміни. Microsoft продали Nokia молодій фінській компанії HMD Global. І сьогодні під брендом Nokia продовжують випускати телефони. А ще смартфони. Зокрема й бюджетні.

Ось тут можна переглянути відео на TED, де Тріша Ванг розповідає цю історію і дуже дотепно пояснює, як люди спираються на дані у своєму прийнятті рішень.

А в наступному пості я детальніше розповім, у чому Тріша Ванг бачить переваги thick data і як пропонує поєднувати їх з big data.

#anthropologicalvideo
#researchmethods

Навіщо потрібні спостереження?

🤷🏻‍♀️ Проводити опитування людей завжди складно. Бо люди – складні істоти. Часто вони не говорять те, що думають. Або говорять не те, що думають. Або самі не знають, що вони думають. Або самі не знають, що вони говорять. А ще частіше люди говорять те, що ми хочемо від них почути. Тому результати опитувань вимагають ретельної інтерпретації. І ця інтерпретація потребує додаткової інформації.

🔎 Антропологи отримують її двома способами – аналізуючи контекст і спостерігаючи за реальною поведінкою людей. Рок-зірці антропології Маргарет Мід приписують фразу «Те, що люди розказують про те, що вони роблять, і те, що вони насправді роблять – це принципово різні речі». Однією із сильних сторін антропології є вміння обійти цей парадокс. Достатньо лише провести достатньо часу з людьми в їхній повсякденній активності, і тоді стане зрозуміло, як насправді вони поводяться і чому.

☝️ Такий метод роботи в антропології називають включеним спостереженням. Цей тип спостережень вимагає, щоб протягом певного часу дослідник або дослідниця жили життям своїх респондентів (у їхньому домі, виконуючи їхню роботу, беручи участь у їхній рутині та ритуалах). Якщо ж «включення» з певних причин неможливе (а в умовах сучасного міста зазвичай так і є), навіть звичайне спостереження стане способом отримати безцінну інформацію про те, як насправді поводяться люди.

❤️ Мені тут випадково вдалося знайти промо-відео, де можна побачити, як дослідник долучається до повсякденного життя респондентів, і що він виявляє у результаті. Тому запрошую переглянути ролик і на власні очі переконатись у тому, що спостереження справді мають велику силу.

#anthropologicalvideo
#researchmethods

⚡️Антропологічне кіно: «Вхід через балкон»

🎥 Трьох речей ніколи не буває забагато: антропології, українського кіно і балконів. Висококонцентрована суміш всього цього є в свіжесенькій роботі Романа Блажана «Вхід через балкон». Я вже писала, що до цього фільму ввійшли мої коментарі про антропологію пострадянських балконів. І от нарешті фільм можна подивитись. Перегляд безкоштовний, треба тільки зареєструватися на сайті.

🌇 Якщо хочеться душевності, зворушливих історій, затишку і соковитих повсякденних деталей – клікайте і ні в чому собі не відмовляйте. А от бонусом стануть міркування експертів з різних сфер, де кожен у межах своєї компетенції намагається дати відповідь на сакраментальне питання: «Чому пострадянські балкони виглядають саме так?»

#anthropologicalvideo

​​«Причина»

❤️ Антропологи завжди трепетно ставилися до документальних фільмів. Неважко здогадатися, чому) Бо документалка дозволяє побачити чуже дослідницьке поле на власні очі та отримати безцінний емоційний досвід.

🔫 Коли я читала статтю про юних наркоторговців Філадельфії, все ніяк не могла зрозуміти, які ще антропологічні описи в’язниці я не так давно зустрічала. А потім згадала, що це документальний фільм «Причина», про який я просто мушу розповісти детальніше.

⏳ Автором фільму є Андрес Фіґередо, режисер і підприємець з Каракасу. Протягом п’яти років він працював над історією про корумповану венесуельську пенітенціарну систему. Це означає, що він брав інтерв’ю в реальних членів вуличних банд, їхніх батьків, торговців зброєю, колишніх в’язнів, колишнього в’язня, а тепер високопосадовця і найцікавіше – у тих, хто на той час відбував покарання в переповненій Генеральній в’язниці Венесуели. І тут починається зав’язка, бо ця в’язниця – це майже окрема держава. У ній охорона стоїть лише по периметру та не наважується і кроку вступити всередину. Всю територію контролюють лише ув’язнені. Вони мають власну ієрархію, чіткі правила, систему покарань, зброю, бюджет і навіть свята зі сценою, музикою, жінками і дітьми, яких туди пропускають на цілий вечір. Екзотично? Антропологічно? Інтригує? Звісно, так. Але все-таки не варто забувати, що все одно це в’язниця, де недобровільно перебувають люди, які порушили закон, люди, часто зі складними і поламаними долями, люди, які вірять, що вийшовши на волю, вони зможуть щось змінити у своєму житті.

😉 Маю надію спойлерів не вийшло, бо фільм без перебільшень вартий уваги. В Україні його показували навесні в межах фестивалю Docudays. На жаль, зараз на їхньому сайті фільм недоступний, але він є на Амазоні і коштує, як похід в кінотеатр, тому от прямо дуже наполегливо раджу. А якщо сумніваєтесь, гляньте трейлер, і всі сумніви відпадуть. Гарного перегляду 🙃.

#anthropologicalvideo

​​5 викликів штучного інтелекту

💻 Австралійська антропологиня Женев’єв Бел (про яку я розповідала ось тут) відома світові завдяки своїй більш ніж 20-річній роботі в компанії Intel. Зокрема, вона багато працювала з технологією штучного інтелекту і етичними викликами, які він створює для суспільства. В одному зі своїх виступів у Кремнієвій долині Женев’єв поділилася п’ятьма питаннями, що постануть перед людством у майбутньому зі штучним інтелектом.

📱ХХІ століття - це ера технологій, і щороку в житті людей їх стає все більше. Але антропологічний погляд на технології означає передусім вивчення їхньої взаємодії з суспільством і культурою. Штучний інтелект є тим інструментом, що здатен суттєво видозмінити звичний нам світ, а тому його масове використання в майбутньому ставить перед людством низку викликів:

1️⃣ Чи будуть ці системи по-справжньому автономними?
Інженери, які створюють нові технології (автомобілі з автопілотами, комп’ютерні програми, розумні будинки) мають різне бачення того, що таке «автономність». Автономний – це розумний? Чи автономний –це свідомий? Чи автономний – це такий, який має самосвідомість? Насправді автономність – це робота без посилань на завчасно прописані правила для всіх можливих сценаріїв. Тому системи можуть бути автономними і не бути розумними чи свідомими. Але як дізнатися, що система дійсно автономна?

2️⃣ Хто встановлює обмеження і контролює ці системи?
Як ми можемо дізнатися, наскільки далеко система здатна зайти без нас? Хто визначає правила, які її обмежують? Вони вбудовані в саму технологію чи існують поза її межами? В автономному автомобілі ми точно знаємо, які правила зашиті всередині нього, але чи хочемо ми мати можливість їх обходити за потреби? І як ці правила працюватимуть в різних країнах і культурах? І як їх оновлювати, коли виникне така потреба?

3️⃣ Безпека і масштабування (ризик, відповідальність, довіра, приватність, гарантії, етика, керованість, доступність, простота використання).
Якщо система має певний рівень автономності і виконує певні дії, хто потім нестиме за ці дії відповідальність? Який рівень ризиків вважати припустимим? І хто має право це вирішувати? Хто розв’язуватиме ці етичні дилеми? Для кого мають бути безпечними автономні системи: для людей всередині, для людей ззовні чи для може міст, які їх закуповують? Як формується уявлення про те, що таке безпека, і як ці уявлення змінюються з часом?

4️⃣ Які метрики можна застосовувати до цих систем?
Як вирішити, хороша ця система чи погана? У часи індустріальної революції для технологій було два критерії – ефективність і продуктивність. Важливо було знати, чи зекономлять вони час і чи зекономлять вони гроші. Штучний інтелект в усіх автономних системах вимагає електрики. А як же сталий розвиток? Індустріальна революція знищила майже кожне дерево у Великій Британії. Тому що тоді критерії стосувалися не екологічності, а прибутковості. А які метрики ми застосуємо сьогодні?

5️⃣ Як нам бути людьми у цьому світі?
Як нам взаємодіяти з автономними системами? Як це, бути людиною у світі, де системи приймають за нас всі ті рішення, які раніше приймали ми самі? Де системи виконують ті дії, які раніше виконували ми? Як це, жити у світі, де системи, спілкуються одна з одною без участі людини?

❓Антропологія не має відповіді на жодне з цих питань. Бо антропологи добре знають, як ставити запитання, але не завжди знають, як давати на них відповідь. Тому Женев’єв упевнена, що для цього потрібна нова прикладна дисципліна на межі інженерії і соціальних наук. І саме вона допоможе людству знайти відповіді.

#anthropologicalvideo

Кваки, жабокрюки і українські шерифи

☝️Періодично на цьому каналі я ділюсь документалками, які, на мій погляд, особливо вдало передають повсякденне життя людей і особливості місцевої культури.

📽 Сьогодні хочу розповісти про стрічку 2015 року «Українські шерифи». Фільм є колоритною, але дуже чесною замальовкою з життя села Стара Збур’ївка Голопристанського району Херсонської області. Міліція у селі відсутня, тому її функції взяли на себе двоє добровольців Віктор Кривобородько і Володимир Рудьковський. Вони для села одночасно і авторитети, здатні вирішити конфлікти, і соцпрацівники, і пошукова команда, і люди, котрі займаються благоустроєм. Словом, це ті, хто може розрулити будь-яку проблему і навести порядок. Шерифи діють спільно із сільським головою Віктором Маруняком, дуже неординарною людиною, яка роками об’єднує мешканців села довкола ідеї самоорганізації, бореться з посяганням на сільські території і пропагує віру в низові зміни.

🏘 Фільм добрий, іронічний, з гумором і прямо якоюсь відвертою автентичністю. Тут і День села, і місцеві диваки-сепаратисти, і безпритульні, і День перемоги, і шкільні приколи, і виноградництво, і песики, і злі сусіди, і алкоголь, і низова демократія. А ще війна, яка несподівано стає частиною життя країни і окремим героєм цієї історії.

✍️ Але це не все. До фільму в мене купа сентиментів ще й з тієї причини, що я була в цьому селі в етнографічній експедиції у 2013 році. Тоді я працювала в Академії наук і періодично їздила в поле – збирати усну історію, традиції, звичаї і всяке таке. Тоді я записувала інтерв’ю зі старозбур’ївським сільським головою, і він прямо ну дуже мене вразив. Віктор Маруняк сам історик і розповідав про своє село з дослідницькою пристрастю і охотою, смішив яскравими історіями і неординарними з них висновками.

😉 Наприклад, радісно хвалився, що у ХІХ ст. в селі були неодноразово зафіксовані випадки сифілісу. Хвалився, бо це означало, що старозбуівчани були моряками і бували у далеких краях, а отже привозили із собою не лише сифіліс, а й широту кругозору. Головна особливість села, за розповідями голови, полягає в тому, що його розмежували на дві частини: Стару і Нову Збур’ївку. Таке рішення було вимушеним і викликаним нечуваною ворожнечею між заможними збурівчанами, які жили ближче до річки (рибалки, мореплавці, судновласники), і біднішими мешканцями степової території (селяни): «Це ще було одне село Потім в Олешках (в Цюрюпінську) повітова управа прийняла рішення розділити село на дві частини, це було вимушене рішення, бо це ішла війна. Ми їх лупашили, коли вони до нас на річку приходили, а вони вже нас ловили, де попало. Вони для нас були кваки, а ми для ніх – жабокрюки. Оце кваки і жабокрюки, воно ще до сих пір залишилося. Не новозбурівчани, а кваки, а ми не старозбурівчани, а жабокрюки. (...) Ми для ніх – зажралися, а вони для нас – галота. Ця війна закінчилась вже при мені, у семидесятих роках». До речі, нудний звіт з купою канцеляризмів з цієї експедиції можна почитати ось тут. Хоча я робити цього не раджу)

👉 Раджу краще зайти на DocuSpace і подивитись «Українських шерифів», кваків і жабокрюків за символічну плату. Ну і звісно чекатиму на ваші враження в коментарях.

#anthropologicalvideo

Антропологія проти соціології: хто кого?

👊 Форд проти Ферарі. Годзіла проти Конга. Чужий проти Хижака. Антропологія проти соціології.

⚔️ Цей холівар сягає тих далеких часів, коли ще не було інтернету, і саме слово «холівар» мало дещо інше значення. Але вже тоді соціологи та антропологи ділили між собою сфери впливу і боролися за право називатися знавцями людської поведінки. Жартую звісно, але дискусія з цього питання справді існує, і навіть сьогодні опоненти готові схрещувати свої академічні мечі у цій битві. У мене навіть є улюблена цитата відомого антрополога Кліфорда Гірца на цю тему «Люди продовжують запитувати, чим антропологія відрізняється від соціології, і всі починають нервувати». Так от, пропоную поберегти свої нерви і спробувати таки розібратися в тому, що ж там не можуть поділити між собою антропологи і соціологи.

✍️ А робити ми це будемо за допомогою дуже кльового американського антрополога Александра К. Сміта та його відео на власному просвітницькому ютуб канальчику.

Посилання ось тут 👉 https://www.youtube.com/watch?v=njfqkj3Ej9M

А для лінивих традиційний спойлер.

🙌 Антропологія і соціологія мають багато спільного, а саме – вивчення людей і впливу соціальних інституцій на їхнє життя.

Але є дві принципові речі, які їх між собою відрізняють:

1️⃣ Інтелектуальна історія

✔️ Антропологія – це дитя колоніалізму. Антропологи допомагали колоніальним адміністраціям вивчати місцеві народи, щоб потім ними можна було ефективніше керувати. А ще це був спосіб зрозуміти себе через дослідження принципово відмінних суспільств. Лише з часом антропологія перейшла від вивчення неєвропейських до вивчення європейських народів.
✔️Соціологія – дитя індустріалізації. Вона виникла в часи активної модернізації Західної Європи, що спричинила індустріалізацію і стрімке зростання міст. Соціологи також працювали на уряд, вивчаючи значення нових соціальних інституцій, породжених модерністю (наприклад, робітників), але у своїх власних країнах. Відповідно соціологія завжди була наукою, де європейці вивчали європейців.

2️⃣ Методологія
✔️ Основний метод антропології – це етнографія. Він означає, що дослідник певний час буквально живе в іншій культурі. Періодично записуючи інтерв’ю, але найбільше – просто спілкуючись з людьми і спостерігаючи за тим, як вони взаємодіють один з одним у формальних і неформальних обставинах. Антропологи вибудовують свої дані на участі та спостереженні.
✔️ Натомість соціологи більше сконцентровані на вивченні груп населення і теоретичному аналізі економічного та соціального порядків. Соціологи завжди працювали в суспільствах добре їм знайомих, де люди говорили їхньою мовою і були писемними. Це дозволило їм використовувати більше якісних методів (структуровані і напівструктуровані інтерв’ю, а згодом і фокус-групи). Просте не слід забувати, що соціологи – піонери в кількісних методах вивчення суспільства, і зрештою стереотипно саме ця сфера за ними і закріпилась.

😎 Отже, антропологія і соціологія вивчають людське суспільство, але від початку мають різні методологічні підходи і різний інтелектуальний бекграунд. А далі додам від себе: тут немає чого ділити, але є чим ділитись. І це вже відбувається. Бо соціологи, наприклад, успішно запозичили собі етнографію, тоді як антропологи без докорів сумління юзають фокус-групи. І це нормально🙃 Бо зрештою найголовніше для обох наук – зрозуміти людей, і чим більше для цього є хороших методів, тим кращими будуть результати.

#anthropologicalvideo

Як пандемія COVID вплинула на дитинство?

🎥 Для тих, хто любить відео формат, ось тут коротенько ділюсь інсайтами з нашого дослідження впливу пандемії COVID-19 на повсякдення українських дітей:

🔸Чи пройшло достатньо часу для того, щоб документувати вплив пандемії?
🔸 Навіщо вивчати пандемію з точки зору дітей?
🔸 Які наслідки пандемії для дітей, і чи завжди вони негативні?
🔸 Чого навчилися діти під час пандемії?
🔸 Чого крім навчання потребували діти від школи?
🔸 Як діти переосмислювали свій дім?
🔸 Як пандемія вплинула на стосунки дітей з батьками?
🔸 Чи було онлайн спілкування з друзями рівноцінним живому?
🔸 Чому більшість дітей не хочуть вчитись дистанційно?

#anthropologicalvideo #covid19

Про емоційну підтримку, булінг і дистанційну школу

🤷‍♀️ Ми багато знаємо про те, як дистанційна освіта вплинула на успішність у навчанні, але дуже мало знаємо про ті емоції, які проживали діти цей період.

👩‍🏫 Результати дослідження «Вплив пандемії COVID 19 на щоденні практики дитинства» показали, що школи з більшою-меншою успішністю зуміли налагодити виключно систему передачі і контролю знань. Однак водночас пандемія спричинила величезні прогалини у комунікації між дітьми та вчителями і дітьми. Діти переживали фрустрацію, страх, непевність, розчарування, але вони часто не вміли відрефлексувати ці стани і не мали з ким ними поділитись.

👆 Окрім того, дослідження показало ще одну неочевидну річ – дистанційна школа допомогла дітям уникнути булінгу. Адже ті, кого цькували в класі, змогли нарешті відпочити та ізолюватись вдома від своїх кривдників. Попри ймовірність онлайн-булінгу все ж можна говорити, що пандемія дозволила дітям забути про щоденне цькування у класі.

😔 Однак це не означає, що дистанційка магічним чином вирішила всі проблеми. Дуже часто діти, які зазнавали кривди від однокласників, це ті, кого не приймали в колективі, і в кого майже не було друзів. А тому, опинившись вдома, вони лишились без спілкування взагалі, навіть поверхневого і вимушеного, яке було в школі. Тому дистанційна освіта ще більше загострила емоційний стан таких дітей. І знову ж таки вони лишились в цьому стані наодинці, без жодної допомоги.

Про ці та інші виклики дистанційної школи детальніше розповідаю ось тут.

#anthropologicalvideo
#covid19

Вйо до антропології!

👑 Наговорила тут "Телебаченню Торонто" всякого антропологічного про розкіш. За посиланням можна вдосталь надивитись на золоті йоршики і послухати про таке:

🔸 Що таке демонстративне споживаня?
🔸 Звідки взявся пшонка-стайл?
🔸 Що розказують про нас наші будинки?
🔸 У чому проблема розкоші по-українськи?

❓ А що ви думаєте про розкіш в Україні? Пишіть у коментарях 😉

#anthropologicalvideo

Чи хочуть діти повертатися до школи?

😷 Дельта, омікрон, зростання захворюваності коронавірусом, червоні, помаранчеві зони, вакцинація для педагогічних працівників, перехід на дистанційне навчання, повернення до офлайн навчання, знову перехід на дистанційне навчання - все це реалії, у яких живуть українські діти протягом останніх двох років.

📝 Разом зі “Сніданок з 1+1” розбирались у тому, чи хочуть діти повертатись до школи, і як насправді вони сприймають дистанційну освіту:

📌 Чому про дистанційну освіту треба питати думку дітей, а не тільки дорослих?
📌 Як карантин вплинув на соціалізацію дітей?
емоційна підтримка під час пандемії: від кого її чекати?
📌 Чого дітей навчила пандемія?
📌 Як діти опинились в нерівних умовах навчання?
📌 Які переваги дистанційної освіти з перспективи дітей?
📌 Чим школярам можуть допомогти дорослі?
📌 Як дистанційна школа дозволила дітям виспатись?
📌 Як пандемія допомогла уникнути булінгу, і чому це ще не вирішення проблеми?
📌 Чи онлайн спілкування рівноцінне живому для сучасних дітей?

Нагадую, що вся ця розмова базується на даних антропологічно-соціологічного дослідження “Вплив пандемії COVID-19 на щоденні практики дитинства”. Повну версію звіту можна прочитати ось тут.

#covid19 #anthropologicalvideo

Антропологи про війну в Україні

⚡️Вчора Всесвітня рада антропологічних асоціацій (World Council of Anthropological Associations) організувала круглий стіл «Empires, Borders and Wars: Anthropologists On and In the War in Ukraine», у якому я теж брала участь.

💪 Панель репрезентувала антропологів (инь) з різних куточків світу – Канада, США, Португалія, Україна. Водночас серед слухачів і слухачок було ще більше різноманіття – від Японії до Індії та Південної Америки. Безмежно вдячна колегам за підтримку і за те, що готові говорити про Україну тут і зараз, транслюючи потім актуальну інформацію у власних країнах.

👉 Хотілось переказати вам основні меседжі, але бачу, що зараз не зможу нормально структурувати інформацію, тому краще просто викладу ось тут відео з повним записом події.

Зі свого боку я намагалась донести до антропологічної спільноти таке:

🔸 Західні антропологи звикли сприймати Україну як кейс або як поле. І після війни це лише посилиться. Бо війна – це екзотично і не схоже на західний світ. Тому я намагалась говорити про важливість комунікації з місцевими дослідниками і дослідницями, щоб уникнути викривлення контексту. А ще про те, що зайва екзотизація України може змусити антропологів наступити на власні старі колоніальні граблі.

🔸Осмислення війни в Україні науковою спільнотою вже почалось. Навіть в межах цього круглого столу не раз звучали питання про колоніалізм, деколонізацію, імперіалізм та інші -ізми. Я глибоко переконана у тому, що польові дослідження повинні передувати теоретичним рамкам. Тому перш ніж вдаватися до подібного аналізу, слід зануритись у повсякденне життя тут, а не просто копіпастити готові академічні шаблони.

🔸І останнє. Найважливіше. Антропологія – це про інсайдерську точку зору. Не про науковий чи політичний мейнстрім, а про те, щоб зрозуміти спільноту із середини, із точки зору локального контексту. Зараз ми нерідко бачимо теоретизацію про українців без українців. В антропологічному середовищі це не припустимо.

🙏 Вдячна всім, хто зміг долучитись, і всім, хто знайде час послухати цей запис та поділитись ним із зацікавленими.

❓Питання можете лишати в коментарях.

💙💛Тримаємось!

#anthropologicalvideo