Шкатулка часів Новоассирійської імперії – 900-700 роки до н.е.

На бенкеті грає ансамбль з трьох музикантів: подвійна дудка (типу авлоса), бубон, халкофон (мідний чи бронзовий інструмент – чи то шумний, чи то типу цимбалів).

Знайдено при розкопках в Німруді (недалеко від Мосула, Ірак).

Цікавий філологічний факт: ше досить недавно слово "кохати" в першу чергу значило "доглядати". Того люди говорили "викохати худобу", "викохати дітей", "кохатися у вівцях". Ви могли таке читати в художній літературі наприклад. Чи в діалектах таке буває.

Я і в корпусі української мови глянув. В авторів 19 століття, і навіть середини 20 "кохатися" – це в основному про любов до роботи. Звичайно є і про любов романтичну: є формулювання типу "вірно кохався", але це не про секс.

Прочитав в твіторі про дуже цікаву виставку в Британському музеї, присвячену міжнародній торгівлі в давній час (яку прийнято називати Великий шовковий шлях).

Зразу згадується багато чого з наших країв. Є шось спільне в китайської золотої кружечки з срібною, розкопаною в половецькому Чингульському кургані. Повезло в 2021 році побачити на виставці в Софії Київській.

В Національній бібліотеці Франції зберігається книжка, переписана в 1587 році (995 році Гіджри) – поема Юсуф і Зулейха, на популярний коранічний сюжет, з авторською любовною лінією. Пророк Юсуф (в християнській традиції – Йосип) був улюблений син Якова, і йому заздрили брати. Вони продали його в єгипетське рабство, але через свій талант і божу ласку Юсуф зробив собі стрімку карʼєру. Там його полюбила Зулейха, дружина фараона, якій Юсуф снився за роки до того. Але Юсуфа бог застеріг від гріха, і він відмовив Зулейсі в близькості. В кінці кінців завдяки вмінню тлумачити сни і бачити майбутнє Юсуф став фараоном, а стара вдова Зулейха стала його жінкою (потім правда їй ангел Джебраїл вернув молодість і вони мали 12 дітей).

Якщо вірити тексту, цю поему написав на «кримській степовій мові» Махмуд Киримли, але помер і не закінчив її. Тоді на турецьку мову поему переклав інший поет, Алі син Халіля. Ймовірно і оригінал, і переклад – це 14-15 століття. Є думки і про раніші дати, але там складна заплутана історія.

Дуже гарна новина, вітаю Олексія і музей. Дуже хочу тепер цього каталога собі.

Неймовірно радий, що нарешті, через кілька років роботи, ми можемо презентувати видання «СПАДЩИНА. MİRAS. THE HERITAGE», присвячене культурно-історичним надбанням кримських татар. Видання є логічним продовженням виставки «MİRAS. СПАДЩИНА», яка експонується в Скарбниці НМІУ з жовтня 2022 року. Кілька слів про цю чудову подію, ідею видання, учасників проєкту і партнерів читайте на сайті музею за посиланням. Згодом будемо трохи детальніше говорити про концепцію видання, тож стежте за анонсами:
#Miras_спадщина #музей #Крим #кримські_татари #книга
https://nmiu.org/posts/286

Приїхав в Одесу, зайшов в кафе вечеряти. Кафе арабське, відвідувачі тільки чоловіки, крім мене всі по-арабськи говорять і курять кальян.

Працівниця слухає стару російську попсу. В відвідувачів звучить азан.

Internet Archive зараз все ше лежить після хакерської атаки. Для моїх досліджень це дуже помічний репозиторій сканованих книжок і журналів. Наприклад, читав якийсь час там дуже яскраву роботу на перетині релігієзнавства, історії, культурології – Devin DeWeese, "Islamization and Native Religion in the Golden Horde: Baba Tukles and Conversion to Islam in Historical and Epic Tradition" (1994).

Автор дуже проникливий і дуже уважно розбирає прийняті в науці підходи до розуміння релігії і історичних процесів. Якісь з цих підходів виявляються ше середньовічними упередженнями християнських місіонерів.

Наприклад, дуже цікава думка: коли називають традиційну релігію народів Азії "шаманізмом", це зміщує акцент на фігуру шамана і затіняє більшість повсякденного релігійного життя і ритуалу. Цей ритуал відноситься до культу предків і відбувається в сім'ї і громаді. Коли громада приймає "велику" релігію – цей ритуал не змінюється радикально.

Дуже цікава думка навіть стосовно далеких культур, в навіть української.

Забув порадити вам випуск дружнього подкасту Пороблено. Крім історії про місцевий досвід декомунізації є ше й трохи неймовірна історія про те, як коло Вінниці найшли надмогильний камінь турецьких полонених вояків з 19 століття.

П.с. ви певно бачите, шо цей блог не такий активний. Він і не буде активний якийсь час – автор мобілізувався і зараз вчиться, готується до служби.

Як має виглядати здорова декомунізація в Україні? Це питання сьогодні актуальне як ніколи. Про пам’ять, повернення своєї історії, конструктивний діалог з мешканцями Анна Ніколаєва поговорила з Олександром Федоришеним, істориком та директором “Музею Вінниці”.

Олександр поділився декомунізаційним досвідом Вінниці та розповів про непроговорений біль Другої світової війни, перенесення Меморіалу Слави й чому похованням не місце у центрі українських міст.

❓Що треба робити з забальзамованим Пироговим? Чи треба його деколонізувати?
❓Як врятували найстаріший пам’ятник Вінниці – колону Магдебурзького права?
❓Як китайці та турки потрапили на Поділля і чому загинули тут і що робити з місцями чужої пам’яті?
❓Що насправді турбувало мешканців під час перенесення Меморіалу Славу?
❓Як освоюються місця чужої пам'яті?

Про переосмислення простору українських міст, абсурдність радянських місць пам’яті, туристичний потенціал Вінниці та інтерес до місць Другої світової дивіться у новому випуску подкасту “Пороблено”.

Переглянути епізод на Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=Sz0Qd-S75Gw
Слухати у форматі подкасту: https://linktr.ee/porobleno

Як був недавно в Одесі, звернув увагу на будинок Кумбарі. Грецька родина купців Кумбарі поселилась в Одесі на самому початку 19 століття (поправте мене, якшо помиляюсь), її представники брали активну участь в організації Філікі Етерія і фінансували грецьку національну революцію, яка потім переросла в війну за незалежність. Один з Кумбарі пізніше купив близько до тодішнього центру Вінниці землю колишнього монастиря. І через той маєток навіть куток міста називається Кумбари.