Media is too big
VIEW IN TELEGRAM
Нагадування, як це починалось.
10 травня 2014 року. Маріуполь. Початок першої повноцінної окупації.
До звільнення міста залишалось 33 дня.
Звільнили у 2014, звільнимо зараз.
Безумовно.
10 травня 2014 року. Маріуполь. Початок першої повноцінної окупації.
До звільнення міста залишалось 33 дня.
Звільнили у 2014, звільнимо зараз.
Безумовно.
Прохідні / в'їзд на ММК ім. Ілліча виглядає, наче там кільце сили зберігають.
Але з цих воріт навіть військової техники немає.
Просто “тревожно. кругом враги”(с)
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
📸 Пологовий будинок. Той самий, куди влучила російська бомба.
Таке враження, що русня або боїться помсти привидів та не наближається до нього. Або навмисно доводить до стану повної руїни.
Тому - зараз поки так. Жах, як і спогади про його причину.
реклама “твой дом” поруч виглядає особливо цинічно.
Таке враження, що русня або боїться помсти привидів та не наближається до нього. Або навмисно доводить до стану повної руїни.
Тому - зараз поки так. Жах, як і спогади про його причину.
реклама “твой дом” поруч виглядає особливо цинічно.
МраZота - афганці досі носять українськи державні винагороди.
На фото Олександр Власов, голова Приазовської асоциації ветеранів Афганістану (так-так. Всі ці радняьско-окупаційни організації теж досі діють. Про пільги за законом взагалі промовчу) на святкуванні “победобєсія”
А це - його нагороду. Одна нічого не варта, проте. Вони. Досі. Красуються та хизуються їми.
Про що це? Про те, що прийшов час позбавити всіх афганців будь-якого окремого статусу та всіх нагород, яких їм надавали довоєнні президенти просто з річниці закінчення окупації Афганістану. Щонайменш.
Згодні?
На фото Олександр Власов, голова Приазовської асоциації ветеранів Афганістану (так-так. Всі ці радняьско-окупаційни організації теж досі діють. Про пільги за законом взагалі промовчу) на святкуванні “победобєсія”
А це - його нагороду. Одна нічого не варта, проте. Вони. Досі. Красуються та хизуються їми.
Про що це? Про те, що прийшов час позбавити всіх афганців будь-якого окремого статусу та всіх нагород, яких їм надавали довоєнні президенти просто з річниці закінчення окупації Афганістану. Щонайменш.
Згодні?
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
🔥Бавовна. Наслідки.
Тушили біля двох години. Поранених вивезли, але в шпиталь Маріуполя не поступли. Мова про щонайменш 10 віськових з пораненнями. Не Маріуполь просто тому, що бояться розголосу.
Та оскількі вже можна. Покажу як воно готувалось (не лише воно). Мала частинка рекогносцировки катівні, яку ремонтують в Центральному віддлку поліцаїв та кондитерської фабрики (остання х вибитими вікнами).
Так малими кроками. Обережними перевірками. Спостереження і готуєьтся Свята Маріупольска Бавовна.
Хорошо. Далі буде …
Тушили біля двох години. Поранених вивезли, але в шпиталь Маріуполя не поступли. Мова про щонайменш 10 віськових з пораненнями. Не Маріуполь просто тому, що бояться розголосу.
Та оскількі вже можна. Покажу як воно готувалось (не лише воно). Мала частинка рекогносцировки катівні, яку ремонтують в Центральному віддлку поліцаїв та кондитерської фабрики (остання х вибитими вікнами).
Так малими кроками. Обережними перевірками. Спостереження і готуєьтся Свята Маріупольска Бавовна.
Хорошо. Далі буде …
День, що нас розділив.
9 травня 2024 року стане особливим днем для всіх, чиї домівки залишились в окупації. Не черговим днем побєдобєсія, а саме днем, який поділів нас на тих, хто тут. І тих, хто там.
Якщо до того ще були передумови для соціального примирення в майбутньому, порозуміння та співчуття, то сьогодні було пройдено той рубікон мід минулим та майбутнім. Все тепер більше ніколи.
Дійсно, цього разу росіянам вдалось. Вони це знали, вони готувались і зробили це. Третій рік великої війни. Третій рик покинутих домівок і тут ти бачиш своїх сусідів, що радісно мабуть червоним прапором. Тому, що це ж “День побєдьІ”.
І справа не в тому, що там прапор росії чи ні. Справа в тому, що ми вперше побачили, що там немає війни. І це цілком влаштовує значну кількість тих, хто в окупації. В них війни немає, а в нас тривоги, вибухи, обстріли. Це - кінцева зупинка на шляху емпатії та співчуття. Це випустило демон бажання помсти, а не відплати. Ніколи знов заграло новими кольорами, як і російське “помним не забудем”. Саме так.
Сьогодні день, коли всім в евакуації важко. Повірте. Ми всі бачимо наші міста, прикрашені триколорами в довільних обличчях з червоними прапорами під “Катюшу” та “День победьІ”. Бачимо і дивимось знов. Це б’є по нервам навіть самим сильним. Хто слабше - плаче від безсилля та бажання помсти.
Але, буде завтра. Будемо нові ми. Ми - які вже прожили свій день побєдобесія. Сильніші. Завтра.
А сьогодні ми всі потребуємо трохи уваги, співчуття та підтримки. Одним словом. Одним поглядом. Тому що, сьогодні ми втратили своє минуле та оману, ілюзії можливості повернення саме в нього. Додому. До Дому, якого вже немає і який ніколи не буде як раніш.
Спеціально для LB.ua
9 травня 2024 року стане особливим днем для всіх, чиї домівки залишились в окупації. Не черговим днем побєдобєсія, а саме днем, який поділів нас на тих, хто тут. І тих, хто там.
Якщо до того ще були передумови для соціального примирення в майбутньому, порозуміння та співчуття, то сьогодні було пройдено той рубікон мід минулим та майбутнім. Все тепер більше ніколи.
Дійсно, цього разу росіянам вдалось. Вони це знали, вони готувались і зробили це. Третій рік великої війни. Третій рик покинутих домівок і тут ти бачиш своїх сусідів, що радісно мабуть червоним прапором. Тому, що це ж “День побєдьІ”.
І справа не в тому, що там прапор росії чи ні. Справа в тому, що ми вперше побачили, що там немає війни. І це цілком влаштовує значну кількість тих, хто в окупації. В них війни немає, а в нас тривоги, вибухи, обстріли. Це - кінцева зупинка на шляху емпатії та співчуття. Це випустило демон бажання помсти, а не відплати. Ніколи знов заграло новими кольорами, як і російське “помним не забудем”. Саме так.
Сьогодні день, коли всім в евакуації важко. Повірте. Ми всі бачимо наші міста, прикрашені триколорами в довільних обличчях з червоними прапорами під “Катюшу” та “День победьІ”. Бачимо і дивимось знов. Це б’є по нервам навіть самим сильним. Хто слабше - плаче від безсилля та бажання помсти.
Але, буде завтра. Будемо нові ми. Ми - які вже прожили свій день побєдобесія. Сильніші. Завтра.
А сьогодні ми всі потребуємо трохи уваги, співчуття та підтримки. Одним словом. Одним поглядом. Тому що, сьогодні ми втратили своє минуле та оману, ілюзії можливості повернення саме в нього. Додому. До Дому, якого вже немає і який ніколи не буде як раніш.
Спеціально для LB.ua
Про що це каже?
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Закриваючи тему “побєдобесія” в контексті реальності.
Попри всі намагання (місцями успішні) з відворення картинки суспільного свята (“наконец впервьІе за … лет”), реальне ставлення - тут. Це - залишки будинку УМВС. Того самого. Згорівшего 9 травня 2014 року.
Людей бачите? Підтримку? Квіти?
Це - все що треба знати про “день побєдьІ”.
А щодо автопробігу, ми піввночи ідентіфікували авто та людей. 70 відсотків учасників - не з Маріуполя. Новоазовськ. Тельманове. Маріупольский район. Донецьк. Просто русня.
Та 30 відсотків наших. Маріупольскої мраZоти. Небагато. Але, як є.
Попри всі намагання (місцями успішні) з відворення картинки суспільного свята (“наконец впервьІе за … лет”), реальне ставлення - тут. Це - залишки будинку УМВС. Того самого. Згорівшего 9 травня 2014 року.
Людей бачите? Підтримку? Квіти?
Це - все що треба знати про “день побєдьІ”.
А щодо автопробігу, ми піввночи ідентіфікували авто та людей. 70 відсотків учасників - не з Маріуполя. Новоазовськ. Тельманове. Маріупольский район. Донецьк. Просто русня.
Та 30 відсотків наших. Маріупольскої мраZоти. Небагато. Але, як є.
💥Таганрог. Атака дронів.
Хорошо.
Хорошо.