🇺🇦🇵🇱Земля говорить. Але не для росіян

1 червня Україна офіційно надала дозвіл на ексгумацію польських військовослужбовців, загиблих у 1939-му. Місце — Збоїська, тепер уже в межах Львова. Для когось це просто історія. Для когось — ґрунт для провокацій. А для нас — тест на зрілість, з обох боків кордону.

Це не перший подібний дозвіл. Польща, у відповідь, надала «зелене світло» для досліджень у селі Юречкова. Виглядає як обмін жестами. Але насправді — це про те, хто ще здатен говорити з сусідами мовою фактів і археології, а не фейків і наклепів.

Нагадаю: подібні роботи вже відбувалися у Пужниках, що на Тернопільщині. І відбувалися не в вакуумі — а під акомпанемент інформаційного гулу з Москви. Провокації, фейкові листи, емоційне нагнітання. І тут важливо — ми з поляками встояли. Спільно.

Бо Росії не треба правда. Їй треба ґрунт — бажано розкопаний чужими руками. Щоб усе пахло смертю, сварками і кістками. Щоб можна було створити ще одну «катинь», яку можна крутити по телеканалах. Для них історія — це не наука. Це зброя. Дешева й отруйна.

А от для нас — історія залишається полем науки. Так, болючої. Так, суперечливої. Але науки. Не інструменту для шантажу.

Ми не боїмося правди. Ми не боїмося навіть кісток — якщо вони людські, а не кремлівські.

Тому ми копаємо. Обережно. Без істерики. З повагою.

Бо коли тебе розуміють мертві — значить, усе ще є шанс домовитися з живими.
#ЦентрВивченняОкупації

надати інформацію - @Petpavan_bot
🏢 WhatsApp. 🐦 Х/Twitter 🌐 Linkedin